Реферат на тему:

Постсоціалістична криза

Спроби подолати застійний стан в економіці СРСР у другій половині 80-х
років за допомогою анархічної політики так званої «перебудови», яку
наполегливо ініціював під диктовку ідеологів економічно могутнього
західного світу М. Горбачов протягом більш як п’яти років, не привели до
позитивних результатів. Стагнація економіки завершилася повним розвалом
тоталітаризму, а разом з ним — найбільшої держави і всієї
«соціалістичної» співдружності європейських країн. На жаль, у період
його вибухового розвалу (1991 р.) революційно-політична ейфорія
національних сил і нових державних структур, які прийшли до влади, узяла
гору над тверезим економічним мисленням і зваженою політикою, яка б не
тільки не допускала руйнування народного господарства і розкрадання
загального національного багатства, а, навпаки, творчо трансформувала
весь економічний організм у новий якісний стан, з приростом ефекту і
піднесенням рівня життя населення.

Внаслідок помилкової політики «ринкового шоку» ці країни, що займають
величезний простір (понад 1/6 земної суші), потрапили у своєрідну
соціально-економічну катастрофу. Зосередившись на національній
незалежності, вони, по суті, самоізолювалися не тільки від єдиного
союзного Центру, що став їм ненависним, але й одна від одної. Формування
нових держав під гаслами національних інтересів, під прапором демократії
ведеться в умовах все тієї самої економічної анархії. Розпочалася вона з
одночасного і вибухового розриву інтеграційних зв’язків, розвалу
валютно-фінансової та кредитно-банківської систем, які діяли в єдиному
просторі, довільного поділу (точніше, захоплення на правах сильного)
суспільних ресурсів і майна, що, природно, не могло привести і не
привело до бажаних соціально-економічних результатів.

Більше того: мабуть, усі країни, які нецивілізовано роз’єдналися, не
тільки не подолали застою, але й опинилися в глибокій
загальноекономічній кризі, в соціальному і духовному занепаді.
Скороспішний випуск урядами новоутворених держав власних паперових
грошей — без належних знань і вміння організації грошового обігу і
контролю за ним, без відповідної платіжної угоди між країнами-партнерами
по кооперованих поставках та інтегрованих ринкових зв’язках, без
наявності за новою грошовою масою належного власного товарного покриття,
реальної вартісної бази і навіть елементарного захисту від підробок —
спричинив неминучий процес інфляції. В умовах безконтрольної емісії,
спаду виробництва і бурхливого зростання цін інфляція дуже швидко
набрала характеру розкручуваної інфляційної спіралі, що увійшла у стадію
спочатку галопуючої, а потім і гіперінфляції великої руйнівної сили.
Навіть далекі від ринкових бартерні товарообміни між окремими країнами
та їх господарськими системами на початковому етапі реформування були
позбавлені достовірних вартісних і грошових еквівалентів. Це спричиняло
відплив товарних і валютних ресурсів одних країн на користь інших,
посилюючи тим самим їх партнерську нерівність.

Кожна країна, діючи, на перший погляд, виключно у власних інтересах,
опинялася, врешті-решт, в економічному програші. Той, хто вигравав від
нееквівалентних угод за рахунок свого партнера, дуже швидко втрачав його
ринок і залишався ні з чим, а той, хто програвав, відразу ж безповоротно
втрачав валютні ресурси, відтворювальні можливості та
конкурентоспроможність. Виникла гостра кризова ситуація з взаємними
платежами. Хоча було здійснено величезні емісії, все ж ціни, які штучно
роздувалися монополістами, а також відсутність необхідного регулюючого
законодавства і чітко функціонуючих банківських структур паралізовували
всю систему своєчасних грошових взаєморозрахунків. Було перервано
нормальний хід відтворювальних процесів, грошового, кредитного і
загальноекономічного обігу в усіх країнах, що роз’єдналися.

Явно нерівномірний поділ науково-технічного потенціалу, потужних
наукових центрів, учбових закладів, науково-технічної інтелігенції та
управлінської еліти (включаючи гостродефіцитні спеціальності
фінансово-банківської системи), які у свій час формувалися за рахунок
спільних інвестицій і поточних затрат усіх союзних республік, поставив
одні країни в привілейоване Становище, а інші — в складні умови
необхідності забезпечення розвитку НТП, можливостей для технологічного
оновлення Господарства і ринку, конкурентоспроможності на зарубіжних і
внутрішніх ринках. Адже загострення кризи особливо руйнівно позначається
саме на науково-технічній сфері, спричиняє втрату нею активної
дієздатності на найпередовіших рубежах, що обіцяють фундаментальні
прориви в горизонті людських знань.

Труднощі економічної кризи, в свою чергу, заблокували внутрішні
мотивації громадян більшості постсоціалістичних країн До активної
підприємницької діяльності та високопродуктивної праці. Гіперінфляція
з’їдала фонди споживання і нагромадження, справляла дестимулюючий і
руйнівний вплив на всю економіку, блокуючи інтерес людини, трудових
колективів і суспільства в цілому до створювальної діяльності. Ринкові
механізми припиняють своє стимулююче і регулююче діяння. Так звана
«невидима рука Адама Сміта», про яку так багато говорять ідеологи
«ринкового шоку», паралізується і не виконує своїх функцій.

У зв’язку із загальним падінням ВВП і НД, послабленням системи
державного контролю і управління макроекономічними процесами, а також
відсутністю жорсткого менеджменту на рівні господарських систем їх
конкурентоспроможність природно знижується. Обсяги імпорту перевищували
обсяги експорту, загострюючи тим самим дефіцит платіжного балансу.
Валютні ресурси від експорту поки що не дозволяли повністю покривати
імпорт, насамперед, енергоносіїв (нафти й газу), а також таких
сировинних ресурсів, як бавовна, ліс і лісоматеріали, деякі кольорові
метали, лікарські засоби. Зовнішня заборгованість України досягла рівня
близько 11,5 млрд. дол. (1996 р.). Співвідношення сукупного експорту і
імпорту становили в 1994 р. 10,3 і 10,7 млрд. дол., а в 1995 р.
відповідно — 11,6 і 11,3 млрд. дол. Орієнтація на випуск
конкурентоспроможної експортної продукції може забезпечити відповідний
приріст валютної виручки.

Зміни в трансформаційних процесах

Зкорегований стратегічний курс Президента України Л. Кучми, схвалений
Парламентом України, в основу ставив створювальне реформування, вибір
пріоритетів у промисловій і аграрній політиці, першочергове нарощування
експортного потенціалу країни. Він мав базуватися на випереджаючому
розвитку сучасних наукомістких виробництв з швидкими темпами оборотності
та високою конкурентоспроможністю. Проте ці важливі стратегічні наміри у
1994-1997 р., на жаль, реалізувати не вдалося. Незважаючи на зниження
темпів спаду виробництва ВВП, конкурентоздатного товарного продукту і
національного доходу, соціально-економічне становище держави залишається
нестабільним. У відтворювальних стадіях довгострокової циклічності
економічне пожвавлення і зростання в ці роки взагалі майже не
відбувалося. В той же час накреслені заходи прискорення процесів
роздержавлення і приватизації, за даними статистичної звітності,
виконувалися досить успішно. Але вони не супроводжувалися одночасними,
не кажучи вже про випереджаючі, темпами реформування більш ефективних
господарських систем та розвитку інфраструктури, приросту товарного
виробництва і доходів.

Більше того, порівняльний аналіз свідчить, що інституціонально
«оновленні» господарські структури та їх нові господарі поки що мають
виробничі результати здебільшого гірші, ніж були у їх попередників —
державних і кооперативних підприємств. Відомо, що останні завжди
господарювали недостатньо ефективно. Наслідки Ж після їх реформування
суттєво погіршилися. Звідси зрозуміло, здму не з’являються нові робочі
місця і зростає безробіття, чому Занепадає національне
товаровиробництво, а внутрішній ринок заповнюється далеко не кращими
імпортними товарами і послугами, ясі до того ж, внаслідок паралічу
платоспроможності, не здатна купляти і споживати основна маса збіднілого
українського населення.

І це притому, що органам державної влади вдалося подолати гіперінфляцію
та стабілізувати валютно-фінансову систему шляхом проведення грошової
реформи і цінової стабілізації, введення відповідного законодавства,
поліпшення інвестиційного клімату для інвесторів і лібералізації
зовнішньої торгівлі. Але ж залишаються не Вирішеними проблеми
збалансованості обсягів грошей і товарної маси в загальному
товарно-грошовому обороті, оптимізація ступеня монетаризації ВВП,
розв’язання гострої платіжної кризи, спрямування банківсько-фінансової
системи держави обличчям до розвитку національного товаровиробництва,
активізації інвестиційної та інноваційної діяльності, щоб припинити
спад, досягти пожвавлення і зростання власної економіки.

Зовнішня економічна політика України повинна зараз орієнтуватися не
тільки на ближчі західні і східні ринки, але й на ринки країн, що
розвиваються, а також країн Середнього і Далекого Сходу. При цьому
взаємовигідні економічні відносини і торговельні зв’язки з ними є, на
мій погляд, однією з стрижневих основ геополітичного курсу української
зовнішньої економічної політики на сучасному етапі.

o b3/4%U+?0–7U7®@-FOKaeN^WfZ»`–goooooooonoaaaaaaaaaaaaaaaa

ішою духовною культурою і своєрідністю життєвого укладу, але й у тому,
що саме тут зародилися і бурхливо розвиваються найбільш прогресивні
тенденції сучасного і майбутнього економічного зростання і структурного
трансформування, традиції широких ринкових взаємозв’язків у світовому
співтоваристві. Досвід Сходу належить ретельно вивчати і, по можливості,
з урахуванням наших умов, використовувати у здійсненні створювальних
реформ.

Японія і Південна Корея, Китай та інші країни Тихоокеанського басейну
показують світові «східне диво» динамічних перетворень, що справляють
могутній каталізуючий вплив на економіку країн не тільки Азіатського
континенту, але й усього світу. Народи більшості країн Центральної Азії
та Близького Сходу теж досягають істотних зрушень у своєму економічному,
соціальному і духовному розвитку.

Потенціал Центральноазіатських і Кавказьких країн, які вийшли з СРСР,
служить досить надійною основою для їх майбутнього процвітання — за
умови, звичайно, припинення міжнаціональних розбратів і локальних воєн.
Як уже зазначалося, воєнні конфлікти, що тут виникають і розгораються
під цілеспрямованим впливом сил зла то в одних, то в інших регіонах
новоутворених держав, безперечно, дестабілізують і погіршують економічну
ситуацію, призводять до безглуздого кровопролиття, руйнування
нагромадженого людьми багатства, загального падіння можливостей для
прогресивних змін. Проводячи свою зовнішню політику, Україна виходить з
основоположного принципу статусу миролюбної без’ядерної держави, з
гарантованим забезпеченням власної безпеки.

З Центральноазіатськими і Кавказькими державами Україна має давні дружні
взаємозв’язки і торговельно-економічні взаємовідносини. Правда, тривалий
час вони здійснювалися переважно через Москву, а тепер їх доводиться
налагоджувати знову — прямо й безпосередньо. З країн Центральної Азії на
наші ринки надходять — поки що, на жаль, у дуже обмежених обсягах -газ,
бавовна, кольорові метали (мідь, алюміній і вироби з них, цинк, свинець,
дорогоцінні метали), каучук і гумові вироби, хімічні продукти, барвники,
шовкові та бавовняні тканини, вата, повсть, вовна, дорогоцінне каміння,
тютюн, овочі, баштанні (кавуни і дині), горіхи, олійне насіння, продукти
переробки плодоовочевих культур (ізюм, курага, в’ялені дині, прянощі) та
інші харчові продукти, а з країн Кавказу — чай, цитрусові, вина, соки,
горіхоплідні, ранні овочі, виноград, вироби кооперованої промисловості,
путівки до санаторіїв і будинків відпочинку, лікувальні води та інші
товари і послуги.

З України на центральноазіатські та кавказькі ринки поставляються деякі
сировинні ресурси, метали і металовироби, машини і устаткування, хімічні
продукти, зерно, вироби борошномельної та хлібопекарської промисловості,
м’ясо і м’ясопродукти, цукор і кондитерські вироби, алкогольні та
безалкогольні напої, молокопродукти, олія та інші продукти харчування,
фармацевтичні вироби, різні непродовольчі товари (тканини, одяг,
інструменти та ін.). Проте останнім часом обсяги товарообороту України з
країнами Центральної Азії та Кавказу відчутно скоротилися у зв’язку із
загальним падінням товарного .виробництва, різким подорожчанням
транспортних послуг і введенням митних бар’єрів. Стан товарообороту
України з цими країнами в 1993 р. показано в таблиці 20.

Таблиця 20. Зовнішня торгівля України з країнами Середньої Азії та
Кавказ у (млрд. крб.) у 1993 р.

Країни Загальна величина обороту Експорт Імпорт Сальдо

(+,-)

Азербайджан 1176,9 904,7 272,2 +632,5

Вірменія 70,9 45,0 25,9 +19,1

Грузія 132,6 69,5 63,1 +6,4

Казахстан 957,6 557,9 399,7 +158,2

Киргизстан 83,8 42,3 41,5 +0,8

Таджикистан 48,5 27,9 20,6 +7,3

Туркменистан 7490,6 950,9 6539,7 -5588,8

Узбекистан 714,5 4539 260,6 +193,3

*Див.: Народне господарство України. 1993. С. 42

В 1994-1995 рр. зовнішня торгівля з цими країнами дещо Пожвавлена.
Проте, вона ще не набрала належних обсягів і не відповідає економічним
можливостям цих країн. З більшістю з них, за винятком Туркменистану і
Киргизстану, Україна мала позитивне сальдо торговельного балансу. Вона
своєчасно не розрахувалася на вагому суму тільки з Туркменистаном за
поставлений газ. Але з цього приводу була міжурядова домовленість про
відстрочення кредитних платежів.

При цьому слід мати на увазі: українські підприємці та організації, що
займаються зовнішньоторговельною діяльністю, нерідко штучно занижують
обсяги товарообороту — з тим, щоб приховувати певну їх частину від
оподаткування, залишати частину валютної виручки за кордоном. У торгівлі
із західними країнами різниця між обсягами, врахованими нашою митною
статистикою, і обсягами, врахованими західними партнерами, досягала
двократної, а в окремих випадках — і більшої величини. Тому, щоб
одержати реальні обсяги експорту, імпорту і кінцевого
зовнішньоторговельного балансу України з цими державами, доводиться
робити відповідну поправку. Не виключено, що і в торгівлі з країнами
Центральноазіатського та Кавказького регіонів аналогічні розбіжності
мають місце, але мені не вдалося знайти відповідну митну статистику, щоб
внести необхідні корективи.

Зовнішня торгівля України з країнами Центральної Азії за 1994-1995 рр. у
доларових оцінках характеризувалася показниками, наведеними у табл. 21
та рис. 8.

Таблиця 21. Торговельний оборот України з країнами Центральної Азії
(млн. ам. дол.)

Країни Експорт Імпорт Сальдо у 1995р.

(+,– )

1994 1995 1994 1995

Казахстан 119,2 57,1 164,9 57,3 -0,2

Киргизстан 10,0 5,6 16,1 7,1 -1,5

Таджикистан 4,3 6,2 7,1 4,0 +2,2

Туркменистан 222,0 222,8 687,9 836,9 -614.1

Узбекистан 73,3 91,3 55,0 41,6 +49,7

Україна в 1995 р. здійснювала товарооборот з чотирма країнами, що
імпортували і експортували різноманітну продукцію на порівняно невеликі
суми, при майже позитивному або незначному позитивному для неї сальдо
торговельного балансу. Зате з Туркменистаном, який поставив до України
природного газу на І836,9 млн. дол., а імпортував з України товарів
усього на 222,8 млн. .ідол., як і в минулі роки, має велику
заборгованість, що ускладнює «ситуацію. Саме ця обставина спонукає
Президента і Уряд України ^дсомога швидше переорієнтувати економіку
країни на прискорений розвиток свого експортного потенціалу, на введення
енергозберігаючих технологій і зниження енергомісткості виробничих і
споживчих сфер. Для української економіки ця проблема є нині найбільш
гострою і складною. Зовнішня кредитна заборгованість України
збільшується переважно за рахунок зростання затрат на придбання нафти і
газу. При сприятливій Економічній ситуації вона може бути безболісно
погашена. Проте в умовах затяжної кризи такий оптимістичний висновок
може виявитися і помилковим. В усякому разі, економічний потенціал
країни дозволяє подвоїти і навіть потроїти обсяги експорту, повністю
забезпечуючи покриття затрат на критичний імпорт.

Рис. 8. Торговельний оборот України з країнами Центральної Азії (млн.
ам. дол.)

Стратегічний курс зовнішньої економічної політики України передбачає
надійне здійснення експортно орієнтованого економічного розвитку країни
на базі більш повного і ефективного використання наявного експортного
потенціалу в пріоритетних галузях її економіки. Такими пріоритетами
визначено наукомісткі сфери господарської діяльності з використанням
високих технологій, випереджаючий розвиток головних галузей АПК (зернове
господарство, вирощування олійних культур, цукрових буряків і льону), а
також оновлення переробної та обробної галузей промисловості під
експортний попит. Розпочалася реалізація технологічно передових
інвестиційних проектів, у яких заінтересовані багато країн світового
співтовариства.

Україна має можливості для розвитку на якісно новій основі металургії,
виробництва різних класів суден, літаків, тепловозів, землерийної
техніки, енергетики, трубопровідного транспорту, аерокосмічної техніки
та технології, верстатів тощо, добрив та інших хімічних продуктів при
забезпеченні їх реальної конкурентоспроможності як на внутрішньому, так
і на зовнішніх ринках. Великі потужності нафтоперегінних заводів (на 60
млн. т.) дозволяють забезпечити їх функціонування на давальницькій
сировині, з розрахунками кінцевими продуктами перегонки. Тут ми вбачаємо
широкі можливості для зовнішньоторговельного та інвестиційного
партнерства — поряд з Росією та іншими сусідніми державами — з країнами
Центральної Азії, Кавказу і Близького Сходу.

До речі, відносини партнерства можуть бути поширені і на тісне
науково-технічне співробітництво з цими державами в найрізноманітніших
галузях науки, техніки і технологій, економіки, організації та
управління, тобто на розвиток інтелектуального потенціалу (включаючи й
гуманітарну сферу). Досвід такої плодотворної взаємодії українських
вчених з вченими центральноазіатських і кавказьких республік вже
нагромаджено чималий. І його слід було б не втрачати, а використовувати
у взаємних інтересах країн, які співробітничають. Процеси економічної
інтеграції республік колишнього СРСР повинні дістати новий імпульс у
системі відповідного правового закріплення міждержавними договорами.

Похожие записи