Реферат на тему:

Підвищення екологізації агропромислового виробництва в умовах переходу
до ринкової економіки

Сучасний етап переходу до ринкових відносин характеризується
посиленням руйнівних тенденцій у розвитку агропромислового виробництва.
Важливого значення в цей період набуває визначення та вирішення проблем
раціонального використання природно-ресурсного потенціалу території,
досягнення екологічної рівноваги між виробництвом і ступенем безпеки
навколишнього середовища, упровадження заходів щодо екологізації
агропромислового виробництва.

Особливої актуальності набувають проблеми поглиблення екологізації
агропромислового виробництва. Екологізація виробництва передбачає
використання чинників природоохоронного, об’єктозахисного,
агрозоотехнічного, лісомеліоративного, середовищовідновного характеру,
які сприяють приведенню в екологічну рівновагу природного середовища і
збереження здоров’я і працездатності населення, що є важливим завданням
реалізації екологічної політики держави на сучасному етапі розвитку
продуктивних сил.

Вирішення питань раціонального природокористування висвітлюється у
наукових дослідженнях, проведених у Раді по вивченню продуктивних сил
НАН України відомими вченими С.І. Дорогунцовим, П.П. Борщевським, Б.М.
Данилишиним, Л.Г. Чернюк, Л.В. Дейнеко, В.С. Міщенко, М.А. Хвесиком та
іншими [1–10]. Дана стаття присвячена питанням підвищення екологізації
аграрної ланки агропромислового комплексу (АПК) та заходам
природоохоронної діяльності в харчовій промисловості; визначення
основних напрямів екологізації в харчовій промисловості як одній з
найважливіших складових АПК; удосконалення економічного механізму
природокористування та посилення в ньому екологічної складової. Усе це
сприятиме більш повній реалізації державної екологічної політики в
сучасних умовах господарювання.

Протягом останнього десятиріччя законодавчими органами України
розроблено та здійснюється цілий комплекс заходів, спрямованих на
вирішення завдань нового етапу розвитку. Він містить у собі прийняття
природоохоронного законодавства, внесення відповідних змін у податкову
систему, застосування різноманітних інструментів екологічної політики.

У Концепції національної програми охорони природного середовища в
Україні, розробленій Міністерством екобезпеки України, проголошено цілий
комплекс питань оздоровлення стану навколишнього середовища на
перспективу. Найважливішими з них постають питання перебудови системи
управління природокористуванням, намічені конкретні заходи, пов’язані з
підвищенням ролі природоохоронного законодавства, ефективного
функціонування нормативного забезпечення, а також налагодження
економічного механізму охорони довкілля.

В АПК такий механізм повинен базуватися на поєднанні законів розвитку
природи й економіки, встановленні чітких екологічних обмежень при
веденні господарської діяльності для збереження соціально-екологічної
стабільності території і соціально-екологічного захисту населення від
інтенсивного впливу АПК; удосконалення системи платежів за використання
природних ресурсів і суворого дотримання їх; урахування екологічних
факторів при оподаткуванні природокористувачів; упорядкування заходів
щодо охорони, відтворення і збереження природних ресурсів.

Економічна сутність екологізації агропромислового виробництва полягає у
раціоналізації виробничо-економічних відносин у галузі використання,
відтворення продуктивних сил у межах, безпечних для навколишнього
середовища. При цьому навколишнє середовище сприймається у стані, що не
спричиняє шкоди життєдіяльності людей.

Антропогенне забруднення навколишнього середовища відбувається внаслідок
діяльності існуючих підприємств і виробництв, причому при звичайному
режимі роботи негативний вплив може бути незначний, але він має
тенденцію до накопичення, не кажучи вже про аварійні явища.
Прогнозування можливих явищ проводиться на основі аналізу технічного і
технологічного стану підприємства і виробництв галузей з урахуванням
впливу різних факторів – територіальних складових, сировинних ресурсів
(прикладом якого може бути функціонування тваринницьких комплексів)
тощо.

Тваринницькі комплекси завжди створювали високу небезпеку забруднення
навколишнього середовища, бо в них накопичуються надмірні обсяги рідких
органічних речовин. Аналіз причин забруднення довкілля з боку галузей
тваринництва показує, що головними з них були: 1) надмірні розміри
комплексів і таке їх розміщення, яке не відповідає вимогам екологічної
безпеки території; 2) утримання значної кількості тварин у приміщеннях,
що вирізняються низьким рівнем комплексної механізації та місткості цих
приміщень; 3) проблеми з утилізацією гною та тваринницьких стоків, що
утворюються через застосування безпідстилкового утримання худоби і
потребують створення можливостей для переробки відходів тваринництва в
органічні добрива та біогаз; 4) недостатня кількість споруд для
зберігання гною, посліду, стічних вод, що негативно впливає на якість
органіки.

Сьогодні ця проблема пом’якшується тим, що зменшилася кількість виходу
органіки завдяки майже припиненню функціонування великих тваринницьких
комплексів у зв’язку з різким зменшенням поголів’я великої рогатої
худоби та свиней, що є наслідком недалекоглядної політики у галузі
тваринництва в середині 90-х років.

Зачепивши екологічні проблеми тваринництва, не можна залишити поза
увагою і екологічну шкідливість підприємств птахівництва, що виявляється
в наступному: забрудненні атмосферного повітря викидами газів, що
утворюються під час життєдіяльності птиці та мікробіологічного розкладу
посліду і підстилки; забрудненні водоймищ і ґрунтових вод стічними,
утвореними як відходи при напуванні птиці та митті приміщень і
продукції; відчуженні значних територій під птахівниче підприємство;
погіршенні умов існування для біологічних організмів і людини внаслідок
діяльності птахівничого підприємства.

Проблеми природокористування в АПК серйозно загострилися внаслідок
радіаційного забруднення території, що спричинила безпрецедентна у світі
за масштабами і наслідками Чорнобильська катастрофа. Вона заподіяла
вражаючий техногенний вплив на природне середовище, населення та
екосистеми. Забруднення значної частки земельної території
радіонуклідами, а це 3,5 млн. га сільськогосподарських угідь, створило
складні умови для ведення сільськогосподарського виробництва у
постраждалих районах. Тому з самого початку “реанімаційного” періоду
ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС постало питання можливості
використання забруднених радіонуклідами земель (безумовно, за винятком
відчужених із сільськогосподарського використання земель 30-кілометрової
зони). Крім того, виникло безліч проблем, пов’язаних з вирішенням
соціально-економічних, екологічних, біологічних, медичних, технологічних
питань. Сьогодні, коли з часу аварії минуло більше півтора десятка
років, найгострішою стає проблема охорони здоров’я населення, що разом з
низкою соціальних і медичних проблем тісно пов’язана з проблемою
вживання екологічно чистої, радіоактивно незабрудненої продукції
(особливо це важливо для киян і мешканців Київської області) та
продукції, що характеризуються радіопротекторними властивостями.

Підприємства харчової і переробної промисловості у процесі виробництва
також не лише використовують природні ресурси, але й забруднюють
навколишнє середовище. Спеціальне природокористування вживається як
термін, коли природні ресурси (вода, повітря, земля) є складовою
вироблюваної продукції або ж використовуються в технологічних цілях. Це
твердження значною мірою має відношення до харчової і переробної
промисловості, більшість галузей якої є водомісткими (м’ясна, молочна,
цукрова, плодоовочеконсервна, не говорячи вже про те, що якість
споживаної води впливає на якість продукції у виробництві
лікеро-горілчаних виробів, пива, безалкогольних напоїв, соків тощо).
Технічні заходи вирішення водної проблеми на підприємствах часто
суперечать екологічним вимогам.

Значному зменшенню використання свіжої води в промисловості сприяє
застосування систем оборотного і повторно-послідовного водозабезпечення.
Серед резервів підвищення ефективності промислового водокористування
важливим є більш широке застосування в оборотних системах технічного
водопостачання очищених комунально-побутових стоків. Оборотне
водопостачання може бути здійснене як єдина система для всього
підприємства або у вигляді окремих оборотних циклів для окремого цеху
або групи виробництва. Але збільшення рівня використання оборотної води
пов’язане з економічною доцільністю, що визначається встановленими
тарифами на воду.

Функціонування систем оборотного водопостачання в харчовій промисловості
сприяє відбору свіжої води і зменшенню скидання стічних вод. Хоча існує
можливість періодичних скидів у природні водойми “продувочних” вод. У
цьому випадку особливо важливою є перебудова самого типу технології
виробництва, а саме перехід на якісно нову технологію виробництва із
замкненим циклом використання водних ресурсів.

(Ae.61O5O?OEIJiMdU:[F^`b|e/////oaeaeaeaeaeaeaeaeaeaeaeaeaeaeaeaeaeaeaeae

Виробничими системами замкненого циклу передбачається обмеження потреб у
воді та доведення до мінімуму утворення виробничих відходів, їх повторне
використання в самій системі, усунення джерел забруднення навколишнього
середовища та відсутність шкідливих викидів. Побудовані на основі таких
систем промисловості технології дозволять при однаковому споживанні
ресурсів одержати більше продукції і одночасно бути екологічно
чистішими.

До цього часу лишається невирішеною проблема очищення стічних вод.
Існуючі методи очищення забруднених вод досить різнобічні й ефективні. У
практиці промислового водокористування необхідно більш запроваджувати
хімічні і фізико-хімічні методи очищення, розробляти нові та
вдосконалювати існуючі біологічні методи. Сьогодні використання сучасної
російської технології, пов’язаної з очищенням стічних промислових вод у
харчовій галузі, є дуже ефективним, коли органічні речовини, вміщені у
стічних водах, переводяться в неорганічні за допомогою мікроорганізмів.
Біологічна очистка стічних вод являє собою більш високий рівень
переробки технологічних вод, близький до природного, а тому більш
раціональний для збереження екологічного ресурсу Землі.

Економічно обґрунтоване зниження нормативного рівня забруднюючих речовин
у стічних водах, контроль за регулюванням якості води в даний час є
ефективним заходом запобігання деградації водних систем. Запровадження
замкнених водооборотних систем та маловодних і безводних технологій
виробництва сприятиме повному припиненню скидання забруднених стоків і
зменшення об’ємів стічних вод взагалі.

Одним із важливих напрямів вирішення проблеми оптимізації
водокористування в харчовій промисловості є вдосконалення нормативної
бази витрат води та суворе додержання норм і лімітів, хоча вони
недостатньо відбивають витрати на водопостачання. Платежі за
використання будь-яких природних ресурсів у межах встановлених лімітів
відносяться на витрати виробництва, а за понадлімітне використання
стягуються з прибутку підприємств. Подальше стимулювання розширення
потужностей оборотних систем водопостачання себе вичерпало.

Значна частина екологічних проблем породжується використанням вторинних
ресурсів галузі, утворених у процесі переробки сільськогосподарської
сировини на підприємствах харчової промисловості, та потребою їх
утилізації. Вторинні ресурси харчової промисловості складаються з
відходів виробництва (переробки сільськогосподарської сировини) та
безпосередньо відходів споживання продуктів харчування.

Збільшення маси відходів потребує збільшення витрат на їх знешкодження,
захоронення та виділення все більших площ на ці цілі. Вирішення проблеми
накопичення промислових і побутових відходів завжди відбувалось шляхом
утилізації відходів, що частково повторно використовуються у
виробництві, а частково знешкоджуються за допомогою спалення чи
захоронення, а також шляхом виловлення шкідливих викидів та їх очистки.
Удосконалення техніки і розробка нових технологічних процесів замкненого
циклу з використанням вторинних ресурсів переробних галузей, досягнення
максимального режиму економії і ресурсозбереження сприяє доведенню
відходів виробництва до стану, придатного для використання замість
первинних ресурсів або ж використання тих відходів, без надання їм
споживчих властивостей, що, у свою чергу, сприятиме зменшенню
негативного екологічного впливу на навколишнє середовище.

Нові форми господарювання передбачають формування нового економічного
механізму охорони природи в агропромисловому комплексі, а також у
галузях харчової промисловості, як важливої його складової. В умовах
переходу до ринкових відносин проблеми екологізації виробництва
ускладнюються тим, що впровадження екологічних заходів пов’язане із
залученням великих капітальних вкладень.

Основними складовими функціонування нового економічного механізму
виступають: економічна оцінка природних ресурсів, перш за все,
земельних, водних, плата за їх використання та виявлення економічних
збитків, заподіяних забрудненням навколишньому середовищу. Основні
функції економічних заходів забезпечення охорони навколишнього
середовища полягають у створенні надійного захисту від шкідливої
антропогенної чи техногенної діяльності та використання зацікавленості
виробника як у випуску продукції, так і в охороні довкілля.

Серед різноманіття економічних заходів, що стимулюють природоохоронну
діяльність, основними є: встановлення лімітів використання природних
ресурсів, викидів і скидань забруднюючих речовин у навколишнє
середовище; розміщення відходів та інші види шкідливого впливу; надання
підприємствам, установам і організаціям додаткових пільг при
впровадженні ними маловідходних, енерго- і ресурсозберігаючих
технологій; відшкодування в установленому порядку збитків, заподіяних
порушенням законодавства про охорону природи. Процес удосконалення
механізму фінансування природоохоронної діяльності відбувається шляхом
встановлення порядку формування видатків з розділу “Охорона
навколишнього природного середовища та ядерна безпека” державного та
місцевих бюджетів, упровадження екологічного страхування екологічних
збитків від техногенних аварій, введення економічної відповідальності
власників за виконання екологічних заходів при приватизації підприємств,
застосування економічних і регулятивних чинників заохочення суб’єктів
господарювання для застосування маловідходних технологій, виробництва
чистої продукції.

За рахунок коштів, отриманих від екологічних зборів і платежів за
користування природними ресурсами, необхідно створити незалежне від
державного та місцевого бюджетів джерело фінансування природоохоронних
заходів і робіт. Кошти фондів охорони навколишнього природного
середовища повинні використовуватися тільки для цільового фінансування
природоохоронних і ресурсозберігаючих заходів, а також заходів для
зниження впливу забруднення довкілля на здоров’я населення.

Таким чином, у формуванні економічного механізму природокористування в
умовах переходу до ринкової економіки основним його напрямом повинне
стати стимулювання охорони навколишнього середовища. Основним заходом
для цього повинне бути встановлення податкових та інших пільг
підприємствам при впровадженні мало- та безвідходних технологій і
виробництв, використання вторинних ресурсів; звільнення від
оподаткування екологічних фондів; застосування прискореної амортизації
основних фондів природоохоронного призначення; застосування системи
заохочувальних цін і надбавок за виробництво екологічно чистої продукції
тощо. У даний час у податковому законодавстві України фактично відсутня
система стимулювання, яка б передбачала податкові пільги таким
підприємствам.

Застосування податкового механізму дасть можливість керувати рівнем
екологічної безпеки регіону шляхом підвищення оподаткування потенційно
небезпечних виробництв; зменшення податку у разі проведення на
підприємстві природоохоронних заходів; пільгове оподаткування тих
підприємств, що виробляють природоохоронне обладнання, матеріали,
приладдя тощо.

Література:

1. Дорогунцов С.І., Борщевський П.П., Данилишин Б.М. Удосконалення
управління природокористуванням в АПК. – Київ: Урожай, 1992.

2. Борщевський П.П., Дейнеко Л.В. Податкове стимулювання розвитку
харчової промисловості // Роль фінансово-кредитної системи стимулювання
економічного зростання в Україні: Зб. наук. праць. – Луцьк: Вежа, 1999.
– С. 266–268.

3. Природно-ресурсний потенціал сталого розвитку України / Данилишин
Б.М., Дорогунцов С.І., Міщенко В.С., Коваль Я.В., Новоторов О.С. –
К.: РВПС України, 1999 – 716 с.

4. Борщевський П.П., Чернюк Л.Г., Якушик І.Д. Природокористування в
агропромисловому комплексі України (регіональний аспект). – К.: РВПС
України, 1999. – 79 с.

5. Дейнеко Л.В., Цимбалюк А.В. Ефективність розвитку харчової
промисловості в регіоні. – Ірпінь: УФЕІ, 1998. – 284 с.

6. Дейнеко Л.В. Екологічна ефективність розвитку харчової промисловості
// Вісник аграрної науки. – 1999. – № 9. – С. 66–69.

7. Мищенко В. Действенность экономических рычагов экологической политики
(действительно ли „загрязнитель платит”?) // Экономика Украины. – 2002.
– № 7. – С. 62–69.

8. Еколого-економічні проблеми водозабезпечення Поліського регіону /
Дорогунцов С.І., Хвесик М.А., Труш Л.М. та ін. – К.: РВПС України НАН
України, 1995. – 119 с.

9. Бриштіна В.В. Оцінка рівня екологічної ефективності функціонування
м’ясної промисловості регіону // Продуктивні сили і регіональна
економіка: Зб. наук. праць. – К.: РВПС України НАН України, 2000. – С.
169–173.

10. Суханова Е.Т. Економічні аспекти екологізації розвитку продовольчого
комплексу регіону / За ред. д.е.н. Л.В. Дейнеко. – Ірпінь, УФЕІ, 2002. –
77 с.

Похожие записи