Підприємство та підприємництво в ринковій економіці
Невід’ємним елементом ринкового господарювання, однією з найактивніших
форм економічної діяльності є підприємництво, або особливий тип
господарювання.
Підприємництво – ініціативна, новаторська діяльність господарюючого
суб’єкта, спрямована на пошук і знаходження найбільш оптимальних
економічних рішень з метою одержання максимальної вигоди. Підприємництво
передбачає конкретну діяльність підприємця і часто ототожнюється з
поняттям “власник”.
Наукова економічна література розглядає підприємництво з різних сторін:
як економічну категорію, як метод господарювання, як тип економічного
мислення.
Як економічна категорія підприємництво виражає відносини між його
суб’єктами з приводу виробництва, розподілу і привласнення благ та
послуг.
Суть підприємництва як методу господарювання розкривають його основні
функції: ресурсна, організаційна та творча.
Ресурсна функція підприємництва передбачає, що воно націлене на найбільш
ефективне використання матеріальних, трудових, фінансових та
інформаційних ресурсів з урахуванням досягнень науки, техніки,
управління і організації виробництва
Організаційна функція зводиться до діяльності по організації
виробництва, збуту, маркетингу, менеджменту і реклами.
Творча функція полягає у сприянні генеруванню та реалізації нових ідей,
здійсненню техніко-економічних, наукових розробок, проектів, що
пов’язані з господарським ризиком.
Для підприємництва як методу господарювання характерні такі основні
ознаки: самостійність і незалежність господарюючих суб’єктів,
господарський ризик; економічна відповідальність.
Підприємництво як особливий тип економічного мислення характеризується
оригінальними поглядами і підходами до прийняття рішень, які
реалізуються у практичній діяльності. Центральну роль тут відіграє особа
підприємця. Підприємництво розглядається не як рід занять, а як
особливість розуму і людської натури.
Таким чином, підприємець – суб’єкт, що поєднує у собі новаторські,
комерційні та організаторські здібності для пошуку і розвитку нових
видів, методів виробництва, нових благ та їхніх нових якостей, нових
сфер застосування капіталу. А звідси і підприємництво – це тип
господарської поведінки підприємців з організації, розробки, виробництва
і реалізації благ з метою отримання прибутку і соціального ефекту.
Сутність підприємництва зосереджується у вияві ініціативної,
новаторської, самостійної діяльності. А мета зводиться, з одного боку,
до отримання прибутку або особистого доходу, в результаті передбачення
точного розрахунку, а з іншого – до найбільш ефективного використання
факторів, прагнення реалізувати творчій потенціал людини.
Мікроекономіка вивчає поведінку та механізм прийняття рішень окремими
екномічними суб”єктами – мікросистеми (індивідами, домашніми
господарствами, підприємствами, організаціями), що прагнуть досягнути
мети за наявних обмежених ресурсів, для яких, до того ж, можна знайти
альтернативне використання. У центрі уваги мікроекономіки знаходиться
поведінка споживача і виробника. Домашнє господарство – самостійна
економічна одиниця, до складу якої входить одна чи декілька осіб. На
ринку товарів та послуг домашнє господарство виступає як покупець, на
ринку ресурсів – як продавець власних факторів виробництва.
Фірма – економічна одиниця, яка самостійно приймає рішення щодо
використання факторів виробництва з метою виготовлення продукції та її
продажу. На ринку товарів та послуг фірма виступає як продавець: на
ринку ресурсів – як покупець факторів виробництва.
Держава – самостійний суб”єкт ринку, до сладу якого входять урядові
установи, що здійснюють економічну, юридичну та політичну владу для
забезпечення умов господарювання усім суб”єктам мікроекономіки, а в разі
потреби здійснюють контроль господарюючих суб”єктів та ринку заради
досягнення суспільних цілей.
За принципом класичного лібералізму, єдиним реальним економічним
суб”єктом мікроекономіки визнається індивід. В ринковій економічній
системі поведінка кожного індивіда мотивується його особистими
інтересами, кожна економічна одиниця намагається максимізувати свій
дохід на основі індивідуального прийняття рішень. Економічна система –
складна взаємообумовлена система відносин між виробниками та споживачами
економічних благ.
Існують різноманітні способи координування економічної діяльності
суб”єктів мікроекономіки:
традиції та звички;
ринкова взаємодія;
ієрархія
Підприємництво передбачає функціонування різних форм господарювання.
Класифікуючи підприємства з точки зору форм власності, слід мати на
увазі, що в Україні виділяють державне, колективне, приватне
підприємництво, а в країнах з ринковою економікою виділяють приватний і
державний сектор. Сучасна економічна теорія визнає три основні
організаційно-правові форми підприємницької діяльності:
1) одноосібне володіння;
2) партнерство (товариство);
3) корпорація (акціонерне товариство).
Підприємтсво. Поняття виробничих факторів
З точки зору права, підприємство – самостійний хозяйнуючий суб’єкт (який
веде ту чи іншу діяльність з метою реалізації її результатів на ринку),
створений у порядку, встановленному Господарчим кодексом України, для
виробництва продукції, виконання робіт та послуг з метою задовільнення
суспільних потреб та отримання прибутку.
З точки зору економіки, організація – господарча одиниця у якій
планомірно та цілеспрямованно комбінуються фактори виробництва, щоб
після виготовлення та реалізації виробів (работ, послуг) забезпечити
досягнення цілей цієї господарчої одиниці та її власника.
Виробнича діяльність в широкому понятті – діяльність людини, групи
людей, держави спрямована на створення нових матеріальних та інших
цінностей.
За умов ринкової економіки підприємство діє не як мікрочастка єдиного
народногосподарського комплексу країни, а як первинна ланка економіки
країни.
Мікроекономіка розглядає підприємство як цілісний об’єкт, що здійснює
перетворення ресурсів в готову продукцію, як один з найважливіших
різновидів мікросистем.
Підприємство є ринково-виробничою системою. Воно в одночас виступає у
ролі споживача факторів виробництва, та виробника і продавця продукції
на ринку товарів і послуг.
Завдання економічної науки – вивчати підприємство не як технічну
одиницю, а як організаційну первинну ланку економіки, і це вимагає
досконалих знань цієї економічної категорії, основних організаційно- та
соціально-економічних характеристик підприємства
? ? ae
ae
зайвих робітників, надлишкових запасів устаткування, оборотних засобів
тощо, тобто за неефективну організацію господарювання, не мала ніякого
сенсу, бо майно було чужим і збитки покривались державою за рахунок
інших підприємств. Були навіть планово збиткові підприємства, які в
плановому порядку перекривали свої збитки за рахунок прибутків інших
підприємств. В ринкових умовах такі збиткові підприємства стають
банкрутами. Існування збиткових підприємств в умовах ринкового
господарювання – нонсенс. Налагодити ефективну організацію
господарювання – це призначення менеджменту, тому в ринковій економіці
підприємства потребують кваліфікованих професіоналів-менеджерів
Ресурси або фактори виробництва – це блага, які потрібно придбати
підприємству для забезпечення випуску інших благ – готової продукції.
Розрізняють такі групи факторів виробництва: праця – всі розумові та
фізичні витрати, що здійснюються в процесі виробництва, капітал – засоби
виробництва, будівлі, споруди, устаткування тощо, природні ресурси –
все, що може бути використане у виробництві в натуральному стані, без
обробки.
Як і в інших системах підприємство має свої входи та виходи. На вході в
підприємство – фактори виробництва, а на виході – кінцеві результати:
товари або послуги в грошовому вимірі.
В залежності від можливості підприємства змінювати обсяг залучення
ресурсів, виділяють три періоди. 1) Миттєвий – період виробництва
протягом якого не може бути змінений жоден з факторів, 2)
Короткостроковий – період у виробничій діяльності підприємства, протягом
якого один з факторів розглядається як змінний, а інші – постійні. 3)
Довгостроковий – період в діяльності підприємства, достатній для зміни
обсягів використання всіх без винятку факторів виробництва.
Підприємство діє раціонально, тобто кожна фірма приймає всі рішення
задля єдиної мети – максимізації прибутку. Досягнення цієї мети потребує
відповісти на питання: що виробляти?, яким чином виробляти ?, для кого
призназначаються результати виробництва?.
Підприємство суверенне у прийнятті рішень щодо власної діяльності, тобто
воно незалежно проводить свою виробничу політику
Витрати, ціноутворення та прибуток підприємства
Важливими параметрами підприємства як мікроекономічної моделі є витрати.
Використання кожного ресурсу можливе у виробництві іншого
(альтернативного) товару. Витрати, які виникають в наслідок втрачених
можливостей по альтернативному використанню ресурсів називаються
альтернативними або економічними. Альтернативні витрати включають явні і
неявні витрати. Явні витрати – це витрати, спрямовані на придбання
необхідних виробничих ресурсів. Неявні ресурси – це витрати ресурсів,
які є власністю підприємства. Витрати для виробництва певного обсягу
продукції Q називаються сукупними витратами (ТС). Середні сукупні
витрати (АТС) – це кількість сукупних витрат, які припадають на
виробництво одиниці продукції. АТС=ТС/Q. Граничні витрати (МС) – це
приріст сукупних витрат підприємства, пов’язаний із виробництвом
додаткової одиниці продукуції. Як правило, під граничнимивитратами
розуміють витрати пов’язані з виробництвом останньої одиниці продукції.
МС= ?ТС/?Q.
В мікроекономіці розрізняють бухгалтерські та економічні витрати.
Бухгалтерські витрати – це фактичні витрати підприємства на виробництво
продукції у певному обсязі. Проте економічні ресурси можуть бути
використані для виробництва іншого (альтернативного) товару. Витрати,
які виникають як результат втрачених можливостей по альтернативному
використанню ресурсів називаються альтернативними або економічними. Для
окремого підприємства – це витрати на ресурси разом із недоотриманням
виручки від недодержання найкращого альтернативного способу використання
цих ресурсів. Бухгалтерські витрати відрізняються від економічних ще
тим, що не містять в собі вартості тих послуг факторів виробництва,
використовуваних у відповідному процесі, які є власністю підприємства.
Витрати обумовлені використанням факторів виробництва, які знаходяться у
власності підприємства, називають неявними витратами. Явні витрати – це
витрати підприємства, спрямовані на придбання необхідних виробничих
ресурсів. Бухгалтерські витрати включають тільки явні витрати, а
економічні – явні та неявні. Сукупний виторг в обох концепціях – це сума
коштів, яку отримало підприємство від реалізації товарів за певний час.
Бухгалтерський прибуток визначають як різницю між загальним виторгом і
бухгалтерськими витратами. Економічний прибуток є різницею між сукупним
виторгом і економічними витратами. Якщо підприємство отримує нульовий
економічний прибуток, то воно покриває всі свої витрати. Нормальний
прибуток при економічному підході відноситься до внутрішніх неявних
витрат підприємства. Нормальний прибуток – це прибуток від якого
підприємці відмовляються, витрачаючи ресурси на своєму підприємстві,
який вони би могли отримати вклавши свої ресурси в інших видах
діяльності.
Витрати виробництва –це вартість усіх видів факторів виробництва, що
витрачаються для виготовлення певної кількості товарів.Змінні та сукупні
витрати змінюються зі збільшенням обсягу виробництва.Темпи зміни витрат
залежать від особливостей виробничого процесу. Крива середніх постійних
витрат має тенденцію до зниження, оскільки зі збільшенням обсягу
виробництва загальна сума постійних витрат залишається незмінною. Криві
середніх змінних, середніх сукупних і граничних витрат мають U- подібну
форму.Це пояснюється дією спадаючої віддачі змінного фактора
виробництва. Тому закон спадаючої віддачі змінного фактора виробництва
пояснюють як закон неухильного збільшення граничних витрат. Крива
граничних витрат перетинає криві середніх сукупних і середніх змінних
витрат у точках їх мінімуму. Динаміка витрат зумовлює поведінку
підприємтсва. За даної технології та організації виробництва
підприємство оптимізує свою діяльність, виробляючи продукцію в обсязі,
що відповідає мінімальним середнім сукупним витратам.
Мінімальний прибуток, необхідний для того, щоб утримати інтерес
підприємця в данному напряму бізнесової діяльності називається
нормальним прибутком. Цей різновид прибутку як і внутрішню зарплату
можна віднести до внутрішніх витрат підприємства. Якщо ця мінімальна
винагорода не досягається, підприємець переорієнтує свої зусилля на
інший напрямок діяльності, більш продуктивний.
Якщо сумма грошових надходжень підприємства перевищує економічні витрати
підприємства, то цей залишок залишається в розпорядженні підприємця
Економічний прибуток визначають як різницю між сукупним виторгом
підприємства і всіх витрат підприємства, включаючи сюди і внутрішні
витрати, а значить і нормальний прибуток. Отже економічний прибуток =
бухгалтерський прибуток – внутрішні витрати. Економічний прибуток не
входить в жодну групу витрат підприємства, тому що це є доход отриманий
понад нормальний прибуток, що є необхідним задля збереження
зацікавленості підприємця в данному напрямку діяльності.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
