Реферат на тему

Підприємництво в аграрній сфері

План

1. Розвиток підприємництва в сільському господарстві

2. Державна підтримка аграрної сфери та аграрних перетворень

Література

1. Розвиток підприємництва в сільському господарстві

Різноманітні форми господарювання. Формування агропромислового
комплексу.

Різноманітні форми господарювання. Здійснювана нині в Україні економічна
реформа передбачає формування в сільському господарстві багатоукладної
економіки. Насамперед необхідно повністю завершити складний і тривалий
процес реформування колгоспів і радгоспів. Селяни повинні стати
реальними господарями землі і засобів виробництва, реалізовувати свої
інтереси, розпоряджатися виробленою продукцією та одержаними доходами.

У сільськогосподарських підприємствах необхідно провести глибокі
перетворення на основі широкого використання підряду, оренди,
акціонерних, кооперативних та сімейно-індивідуальних форм. Доцільно
використовувати колективно-пайові або пайові способи безпосереднього
привласнення засобів і результатів виробництва. Їх суть полягає в тому,
що земельні угіддя й основні виробничі фонди розподіляються між членами
трудового колективу (з урахуванням трудового внеску) на паї, на які
нараховується частина одержаного прибутку. Селяни стають власниками,
реальними господарями засобів виробництва і його результатів,
максимально заінтересованими в кінцевих результатах праці.

В Україні створене правове забезпечення для функціонування інших форм
організації сільськогосподарського виробництва, в тому числі ферм,
селянських господарств, самостійних кооперативів і особистих підсобних
виробництв. У Законі України «Про власність» підкреслюється, що всі
форми власності є рівноправними, а держава створює умови для їх розвитку
та захисту.

Сільськогосподарським підприємствам сьогодні потрібне реальне економічне
і правове розкріпачення (захист від адміністративного свавілля,
матеріально-технічна і фінансова підтримка, визнання їх повноцінними
суб’єктами ринкових відносин), як і фермерам, і селянським
господарствам.

Будь-який суб’єкт підприємництва в сільському господарстві повинен мати
право самостійно вибирати напрямок спеціалізації (з урахуванням умов
даного господарства), визначати перспективу і економічно ефективну
структуру посівних площ та виробництва в цілому, включаючи розвиток
підсобних підприємств та обслуговуючих цехів. Потрібна також свобода
вибору партнера, договірних взаємовідносин із суб’єктами ринку, форм
організації та оплати праці. Без цього ні приватна, ні колективна
власність не зробить селянина повноцінним господарем.

Формування багатоукладної системи господарювання в аграрному секторі не
слід здійснювати шляхом протиставлення різних форм власності, проводячи
курс на одноукладність з безроздільним пануванням приватних форм
привласнення. Суть багатоукладності полягає в тому, що всі елементи
тісно пов’язані між собою, доповнюють один одного і сприяють розвитку
кожного. Без такої системи створюється не реальний, а формальний
плюралізм форм власності і господарювання з непримиренними
суперечностями.

В Україні ухвалено низку законів, які покликані створювати умови для
розвитку різноманітних форм господарювання. Так, Закон «Про селянське
(фермерське) господарство» визначає економічні, соціальні і правові
основи створення та діяльності селянських (фермерських) господарств в
Україні. Він гарантує право громадян на добровільне створення цих
господарств, їх самостійність, рівність з іншими формами господарювання.
Закон «Про колективне сільськогосподарське підприємство» визначає
правові, економічні, соціальні й організаційні умови діяльності
колективних сільськогосподарських підприємств. Цей закон гарантує
неприпустимість втручання держави в здійснення господарських функцій
підприємства, обмеження його прав та інтересів з боку державної влади та
управління, забезпечує рівні умови колективним сільськогосподарським
підприємствам з державними, селянськими (фермерськими) господарствами.
Закон «Про плату за землю» визначає порядок, розміри, строки сплати
земельного податку та орендної плати.

Перспективною є така структура організації аграрної сфери, яка не
протиставляє, а навпаки, органічно поєднує різні уклади і форми
господарювання. Оптимізація такої системи має здійснюватися поступово, у
міру створення матеріально-технічної бази, виробничої та соціальної
інфраструктури на селі. На кожному етапі мають бути свої критерії цієї
оптимізації, слід вибирати надійний господарський механізм розв’язання
суперечностей і узгодження економічних інтересів фермерських
господарств, орендних колективів, кооперативів, переробних промислових
підприємств.

Перехід до багатоукладної системи передбачає розширення приватного
сектору, але формування цієї якісно нової системи займе тривалий час.

Таким чином, Україна переходить до створення на основі реформованих
сільськогосподарських підприємств нових організаційно-правових форм
господарювання на засадах приватної власності на земельні паї. Ідеться
про створення нових за своїм змістом колективних і приватних
господарств.

Аграрна реформа передбачає реформу ціноутворення, оподаткування, рентних
платежів, тобто всієї сукупності відносин власності в усіх сферах
суспільного відтворення.

Формування агропромислового комплексу. Важливим напрямом аграрної
реформи є створення ефективного агропромислового комплексу (АПК).

Агропромисловий комплекс — це сукупність галузей народного господарства,
зайнятих виробництвом, переробкою, зберіганням та доведенням до
споживача сільськогосподарської продукції.

До складу АПК входять такі основні сфери:

1) виробництво засобів виробництва для сільського господарства та його
виробничого обслуговування;

2) власне сільське господарство;

3) зберігання, заготівля, переробка, транспортування
сільськогосподарської продукції.

АПК — важлива складова частина народного господарства. Його завдання —
забезпечити населення продуктами харчування, а промисловість —
сировиною. Це можливо за умови ефективної роботи всіх ланок, що входять
до АПК.

В умовах переходу до ринкових відносин важливим і необхідним є державне
регулювання. Щодо сільського господарства, то воно повинно охоплювати:

постійне спостереження за рухом ринкових цін на продукцію АПК, за
дохідністю галузей і формуванням витрат виробництва;

відпрацювання механізму підтримання доходів сільськогосподарських
товаровиробників шляхом регулювання мінімальних цін, фінансування і
кредитування;

погодження цінової і фінансово-кредитної політики на продовольчому та
ресурсному ринках з іншими країнами;

сприяння розвитку міжнародних зв’язків, насамперед у галузі техніки й
технології виробництва та переробки сільськогосподарської продукції,
організації агропромислових формувань;

максимально можливе стимулювання з боку держави збільшення виробництва
та підвищення якості продукції харчування і сировини з урахуванням
досвіду інших країн та цін на світовому ринку.

Оскільки в різних соціально-економічних системах питома вага, місце і
роль різноманітних форм власності на землю та інші засоби виробництва в
агропромисловому комплексі суттєво відрізняються, то аграрні відносини,
притаманні тій чи іншій системі, характеризуватимуть у першу чергу
відносини, зумовлені панівними формами власності на землю, основними з
яких є приватна, державна, акціонерна чи кооперативна.

Аграрна реформа являє собою процес зміни економічних відносин і перш за
все відносин власності в сільському господарстві. Оскільки складовою
частиною економічних відносин є техніко-економічні відносини, то
матеріальною основою аграрної реформи повинні бути насамперед зміни в
технологічному способі виробництва: впровадження нової техніки, культури
виробництва, нові форми організації праці тощо.

Перетворення відносин власності передбачає передусім зміну суб’єктів
власності, тобто роздержавлення і приватизацію земельної власності,
створення реального плюралізму форм власності, у тому числі відродження
приватної власності.

В Україні мета аграрної реформи — усунення державної монополії на землю,
формування дбайливого господаря, використання державної, колективної та
приватної форм власності.

Аграрні реформи означають зміни в землеволодінні, землекористуванні й
землерозпорядженні. Під час проведення земельної реформи в Україні в цій
сфері передбачається:

визначення права власності на землю і майно кожного члена
сільськогосподарського підприємства;

можливість формування з розпайованих підприємств приватної власності на
майно;

утвердження права розпорядження землями, переданими в колективну
власність, та надання земельних ділянок членам колективу, що побажають
вийти з будь-якої правової форми колективного підприємства.

В Україні проблема власності на землю пов’язана з урахуванням інтересів
усіх суб’єктів господарювання на землі: держави, колективих господарств
і фермерів. Іншими словами, допускаються різноманітні форми власності на
землю: приватна (для фермерів, і для тих, хто веде підсобне
господарство), колективна (для колективних господарств), державна (для
державних підприємств).

Державна підтримка аграрної сфери та аграрних перетворень

Важливе значення в Україні приділяється державній підтримці реформування
аграрного сектору. У цій важливій роботі держава надає пріоритетного
значення розвитку сільського господарства. Зусилля держави
концентруються на відродженні села на індустріальній основі сучасного
рівня, сприянні розвитку і зростанню обсягів аграрного виробництва,
перетворенні АПК у високоефективний, експортоспроможний сектор
економіки. Це сприятиме зростанню добробуту населення. Усе це
передбачає, що агропромисловий комплекс має стати одночасно й лідером
економічних реформ.

У питаннях реформування АПК найгострішою є проблема прискорення
земельної реформи. Основний принцип реформування земельних відносин:
земля повинна належати тим, хто її обробляє, мати власника і господаря.

^

`

?

O

@ B ® ? 1/4 >

I

O’yyyyyyyyyyyooieeeUeUeUeUeUeUeUeUe

>

?

?

¬

Ae

AE

I

ae‘–“0”.•‚•Oe–oooooooooooooooooooooooooooo

ватної власності на землю. Селяни стали власниками земельних паїв, однак
отримані ними сертифікати не забезпечують реалізацію права володіння,
користування та розпорядження приватною власністю на землю в повному
обсязі. Основне завдання аграрної реформи — запровадження дієвого
мотиваційного механізму докорінної перебудови сільськогосподарського
виробництва, підвищення його якісних характеристик та ефективності —
виявилося нереалізованим. А без цього марно сподіватися на залучення в
АПК серйозних інвестицій на його технічне і технологічне переоснащення,
формування на селі реального власника, підвищення добробуту та
соціального захисту сільських жителів.

Указ Президента України «Про невідкладні заходи щодо прискорення
реформування аграрного сектора економіки» створює вагомі передумови для
істотного прискорення ринкових перетворень на селі, завершення
реформування громадського сектору сільськогосподарського виробництва на
основі приватної власності. Однак визначених Указом норм (за всієї їх
значущості) недостатньо для відчутної зміни на селі ситуації на краще.
Приватна власність і засновані на її підвалинах нові господарства не
запрацюють, якщо не буде створено ефективних механізмів кредитного
обслуговування села, спеціалізовані банківські інституції. Зробивши крок
до утвердження приватної власності на землю, потрібно одночасно
визначитися і стосовно проблеми кредитування.

Треба вирішити і питання реструктуризації і погашення державою боргових
зобов’язань колективних сільськогосподарських підприємств у ході їх
реформування у приватні підприємства і господарства з орендними
відносинами. Цей крок також може бути ефективним лише за відповідної
системи кредитування.

Таким самим нагальним є інституціональне забезпечення реформ і створення
на селі сучасної ринкової інфраструктури.

Потребує суттєвого вдосконалення й заснована раніше (державна за своєю
суттю) система лізингу сільгосптехніки. І в цьому питанні слід дивитися
вперед. За кілька років наявна на селі техніка стане повністю
непридатною для експлуатації. Утвердження приватної власності на землю
створює передумови для відповідних змін і в механізмах лізингу.

Реформування економічних відносин на селі відбудеться лише за умов
захисту прав власника на землю. Інструменти такого захисту існують у
всіх країнах, де діють відповідні відносини.

Вирішення зазначеного комплексу завдань визначає зміст реформи аграрних
відносин, яка здійснюється в Україні. Наведемо ключові напрями реформ.

1. Реальне (а не формальне) реформування колективних
сільськогосподарських підприємств (КСП) на засадах приватної власності.
Держава повинна гарантувати свободу вибору організаційних форм
приватного господарювання, що приходять на зміну КСП. Визначальними в
цьому мають бути вищий рівень персоніфікації власності, максимальне
забезпечення цілісності господарсько-територіальних комплексів, що
забезпечить ефективне використання землі, майна, розвиток соціальної
сфери села.

2. Перехід на земельно-орендні відносини між власниками землі (земельних
паїв) та суб’єктами господарювання. У цьому процесі необхідно
забезпечити:

обов’язкову платність за використання землі між суб’єктами земельних
відносин, що стимулюватиме закріплення на ній більш ефективного
господаря, раціональніше її використання та сприятиме соціальному
захисту (через орендну плату) селян — власників землі;

спрощену процедуру індивідуальної та групової передачі селянами
земельних паїв і майна в оренду приватним формуванням і введення
повідомно-реєстраційного порядку передачі — одержання земельних паїв у
оренду.

3. Розвиток особистих підсобних господарств і перетворення найбільших з
них у товарні господарства селян — міні-фермерські господарства. За роки
незалежності та переходу до ринкової системи приватний сектор забезпечив
відчутне зростання обсягів виробництва. Його частка у виробництві
сільськогосподарської продукції збільшилась з 29,4 до 59,9 %.

Для того щоб надати більшого простору дальшому розвиткові цього сектору,
потрібно забезпечити:

безперешкодне вилучення селянами (за їх бажанням) земельних паїв з КСП
та розширення за рахунок цих паїв особистих підсобних господарств без
надання їм статусу юридичної особи (фермерських господарств) і
підвищення таким чином рівня товарності цих господарств;

виділення селянам (на отриманий земельний пай) у натурі майна в рахунок
погашення майнового паю, заборгованості із заробітної плати, а саме:
будівель і споруд, приміщень, техніки, робочої продуктивної худоби,
знарядь праці тощо;

вирішення питань щодо передачі у власність і користування земельних
ділянок працівникам соціальної сфери села (учителям, медпрацівникам,
працівникам закладів культури та ін.) за рахунок земель запасу і
резервного фонду;

прискорення організації сільськогосподарських сервісних кооперативів.

4. Усебічний розвиток інфраструктури ринку сільгосппродукції,
забезпечення його прозорості, паритетності, створення рівних умов для
конкуренції всіх учасників аграрного ринку. З цією метою передбачається:

стимулювання створення селянських (фермерських) кооперативів та
приватних підприємств у сфері агросервісу, переробки і збуту продукції
шляхом поширення на всю сферу агросервісу системи пільгового
оподаткування, яка діє для сільського господарства, тощо;

забезпечення закупівлі для державних потреб ресурсів і продукції та
продаж сільгоспвиробникам виключно через аукціони й біржі незалежно від
власності та розмірів підприємств;

надання державної підтримки за програмами розвитку аграрного сектору
(племінна справа, селекція тощо) виключно на конкурентних засадах і на
зворотній основі або з пайовою участю суб’єктів господарювання;

запровадження ефективних механізмів регулювання експортно-імпортних
операцій, недопущення імпорту неякісних продуктів і продовольчих
товарів, виробництво яких у необхідних обсягах може здійснювати
національний АПК.

5. Удосконалення економічних і фінансово-кредитних відносин на селі, а
саме:

запровадження іпотечного кредитування під заставу землі з реально діючим
механізмом її вилучення в разі неповернення кредитів;

заснування Земельного (іпотечного) банку;

створення механізму фінансових гарантій повернення кредитів
сільгосптоваровиробниками через спеціалізовані структури за оцінкою
платоспроможності та санації підприємств;

забезпечення адресності підтримки окремих диверсифікованих галузей
виробництва (наприклад виробництва зерна) за рахунок цільових позичок
(насіння, техніка) під конкретну продукцію;

запровадження механізмів відповідальності власників та керівників
підприємств і господарств за своєчасну виплату заробітної плати та
дивідендів, а також за розрахунки з державою.

6. Удосконалення управління агропромисловим комплексом та регулювання
економічних відносин на ринкових засадах. Із цією метою передбачається:

розмежувати функції державного управління (форми власності і
господарювання, земельні, майнові та трудові відносини, структуру
управління, розвиток інфраструктури аграрного сектору тощо) та функції
господарського управління (ресурсне забезпечення, організація
виробництва, збут продукції, фінансово-кредитне забезпечення тощо);

здійснити на рівні центральних органів виконавчої влади дальше
об’єднання функціонально споріднених інститутів, перевести на
корпоративне утримання галузеві й господарські структури управління;

реорганізувати на місцевому рівні управління сільського господарства в
підрозділи (агентства) з реформування та сприяння розвитку
агропромислового комплексу (з покладенням на них вирішення завдань
земельної реформи, розвитку агросервісної інфраструктури та
інфраструктури продовольчого ринку). Предметом особливої уваги має стати
створення сучасної ринкової системи матеріально-технічного забезпечення
сільськогосподарського виробництва.

7. Суттєве вдосконалення правового забезпечення проведення аграрної
реформи.

В Україні реалізуються завдання земельної реформи. Майже 6,1 млн
громадян отримали земельні паї, обсяг яких становить близько половини
земельних угідь країни. В основному завершено приватизацію присадибних
ділянок, їх власниками стали близько 11 млн громадян. Отже, можна
стверджувати: зроблено перший рішучий крок до реалізації кінцевої мети
земельної реформи — безоплатної передачі землі у власність тим, хто на
ній працює, формування платних орендних відносин і ринку землі. (Див.:
Україна: поступ у XXI століття: Стратегія економічного і соціального
розвитку на 2000 — 2004 рр.: Послання Президента України до Верховної
Ради України. 2000 рік // Урядовий кур’єр. — 2000 р. — 23 лют.)

Література

1. Альтернатива: выбор пути (Перестройка управления и горизонты риска) /
Рук. авт. колл. В. Н. Бойков, А. А. Сергеев. — М.: Мысль, 1990.

2. Бажал Ю. Еволюційна парадигма економіки перехідного пе-

ріоду // Економіка України. — 1993. — № 8.

3. Барр Р. Политическая экономия: В 2 т. / Пер. с фр. — М.: Междунар.
отношения, 1994.

4. Бастиа Ф. Экономические гармонии / Ж.-Б. Сэй, Ф. Бастиа. Трактат по
политической экономии / Ж.-Б. Сэй. Экономические софизмы. Экономические
гармонии (Ф. Бастиа). — М.: Дело, 2000.

5. Башнянин Г. І., Лазур П. Ю., Медведєв В. С. Політична економія. — К.:
Ніка-Центр: Ельга, 2000.

6. Белл Д. Грядущее постиндустриальное общество: Опыт социального
прогнозирования / Пер. с англ. — М.: Academia, 1999.

7. Беляєв О. О., Бебело А. С. Перехідна економіка: основні концепції та
характерні риси // Вчені записки: Наук. зб. — Вип. 3. — К.: КНЕУ, 2001.
— С. 23 — 29.

8. Бергер П. Л. Капіталістична революція: П’ятдесят пропозицій щодо
процвітання, рівності і свободи / Пер. з англ. — К.: Вища шк., 1995.

9. Богиня Д. Актуальні проблеми регулювання доходів і організації
заробітної плати на етапі трансформації економіки України // Україна:
аспекти праці. — 2000. — № 6.

10. Борисов Е. Ф. Экономическая теория: Учебник. — М., 1997.

11. Борщаговская Э., Воронина А. Регулирование трудовых отношений на
основе трудовых соглашений // Экономика Украины. — 1994. — № 4.

Похожие записи