Реферат на тему:

Підприємництво в аграрній сфері. Держава та її економічні функції. Форми
суспільного продукту в процесі відтворення

План

Суспільний продукт і його форми.

Система національних рахунків та її показники.

Суть і види економічного відтворення.

Національне багатство: суть, структура, відтворення.

Результатом суспільного виробництва є суспільний продукт (сукупний
суспільний продукт, валовий). Його можна розглядати з різних точок зору.
Також можна відповідно визначати його форми і структуру.

В цілому сукупність суспільного продукту – це сукупність благ і послуг,
вироблених суспільством за певний період часу (як правило, за рік).

Основні форми СП:

натурально-речова (засоби виробництва і предмети споживання;
нематеріальні блага);

за функціональною роллю:

а) фонд заміщення;

б) фонд споживання;

в) фонд нагромадження.

Фонд заміщення – частина суспільного продукту, що йде на відновлення
зношених засобів виробництва (засоби і предмети праці).

Фонд споживання являє частину СП, що йде на задоволення матеріальних та
духовних потреб людей (предмети споживання і споживчі послуги).

Фонд нагромадження – частина СП, що йде на розширення виробництва, тобто
збільшення речового і особистого факторів, на удосконалення
технологічної основи виробництва (додаткова робоча сила, предмети
споживання, додаткові засоби виробництва).

Вартісна форма – обчислення суспільного продукту у вартісній формі, його
вартісна оцінка. Обчислюється за допомогою системи національних
рахунків.

Ф.Кейс. «Економічна таблиця». Намагався показати рух суспільного
продукту як у вартісній, так і в натурально-речовій формі. Але оскільки
фізіократи єдиною продуктивною галуззю вважали сільське господарство, не
зуміли розв’язати проблему суспільного відтворення у цілому.

А.Сміт вважав, що СП за своєю вартістю складається з доходів власників
факторів виробництва, є сукупною сумою доходів, не включав у нього
перенесену на продукт вартість спожитих засобів виробництва. Це «догма
Сміта». Він розрізняв валовий і чистий дохід нації. Під валовим доходом
він розумів увесь річний продукт країни. Чистий дохід – це нова
вартість, що лишається після відшкодування витрат основного і оборотного
капіталу. Річний продукт у Сміта поділявся на фонд відшкодування
капіталу і фонд доходів власників капіталу і землі.

К.Маркс, виходячи з трудової теорії вартості, при дослідженні СП і
проблем його відтворення визначав СП як сукупність матеріальних благ,
створених у суспільстві протягом певного часу:

І підрозділ – виробництво засобів виробництва.

ІІ підрозділ – виробництво предметів споживання.

W = C + V + m,

V + m – національний дохід, новостворена вартість.

Сучасна теорія і практика розробили два підходи (моделі) розрахунку СП:
система національних рахунків і система балансу народного господарства
(СНР і СБНГ).

БНГ являє собою систему взаємопов’язаних балансових таблиць, кожна з
яких відображає окремі, найбільш принципові сторони економічного
процесу. Основними показниками були ВСП (сума валової продукції всіх
підприємств з урахуванням проміжних товарів) і НД. Причому у ВВП
включалось лише продукція сфери матеріального виробництва.

Основні принципи БНГ

Продуктивною є праця лише у виробничій сфері, тому до СП зараховують
матеріальні блага і матеріальні послуги.

СП оцінюється через матеріальні речі і вартісні показники.

СП у вартісному виразі обчислюється, як правило, з повторним рахунком.

Макроекономічні результати зводяться в систему галузевих і міжгалузевих
балансів, що відображають пропорції економічних показників у галузевому
і міжгалузевому аспектах.

Поступово система національних рахунків як модель обчислення
макроекономічних показників почала використовуватись не лише в окремих
країнах, а й після ІІ світової війни і в інших країнах; з 70-х рр.
розповсюдилась майже на всі країни світу. Протягом свого існування вона
збагачується, враховуючи досвід різних країн. У 1993 р. був здійснений
новий перегляд СНР і створена нова система як єдиний стандарт в галузі
національного рахівництва.

Етапи розвитку

І – 30 – поч. 50-х рр. В СРСР склалась і закріпилась система СНБ. СНР
використовується лише в окремих країнах (США, Англія).

ІІ – 50 – 60-ті рр. Фактично і офіційно функціонують дві різні за
змістом С макроекономічних показників.

ІІІ – 70-і і до сьогодні. Практично всі країни світу використовують СНР.

СНР – система взаємопов’язаних статистичних макроекономічних показників,
які відображають аспекти економічної діяльності країни щодо виробництва
і споживання продуктів і послуг, розподілу і перерозподілу та формування
національного багатства.

В основу СНР покладено концепцію господарського кругообігу, яка
побудована на таких принципах:

продуктивною є будь-яка діяльність, що приносить дохід її суб’єктам.
Принцип лежить в основі визначення величини суспільного продукту, до
якого відносяться матеріальні і нематеріальні блага;

витрати і доходи в економіці еквівалентні; витрати на виробництво
національного продукту дорівнюють доходу, одержаному від його
реалізації. Цей принцип лежить в основі економічної рівноваги, до якої
економіка постійно тяжіє;

економіка перебуває в постійному кругообороті перетворення видатків у
доходи, а доходів у видатки. В, Р, О, С розглядаються як пов’язані
сторони процесу відтворення. Цей принцип свідчить про те, що доходи є
функцією видатків, а видатки залежать від розподілу доходів.

СНР відрізняється від СНБ тим, що у СНБ показники пов’язані лише зі
сферою матеріального виробництва, а у СНР – всі результати економічної
діяльності. Основні показники в СНР – ВВП, ВНП, Чистий ВП, НД, Особистий
Дохід в особистому розпорядженні.

Первинним показником є валовий випуск, який представляє собою сукупну
ринкову вартість товарів і послуг за певний період (ВВ). Центральне
місце займає ВВП – сукупна ринкова вартість кінцевих благ на території
країни, незалежно від національної належності підприємств.

Кінцева продукція – це та частина ВВ, яка виходить із сфери виробництва
і спрямовується на виробниче споживання, інвестиції і експорт; не
враховується проміжна продукція – товари і послуги, що використовуються
для подальшої обробки, перепродажу і набувають форми матеріальних
витрат.

ВВП підраховується за територіальним принципом.

Існує 3 методи обчислення ВВП:

за виробленою продукцією через додану вартість (виробничий метод);

за витратами (метод кінцевого використання);

за доходами (розподільний метод).

Виробничим методом підсумовується додана вартість, створена всіма
галузями економіки.

ВВП = (ВВ – Мат. Витрати) + Чисті продуктові податки

ЧПП = Продуктові податки – Субсидії

ПП – це податки, які стягуються пропорційно до кількості чи вартості
благ, що виробляються продуктами чи імпортуються
підприємствами–резидентами (ПДВ, акцизи, мито).

Субсидії – кошти, що надаються підприємствам–резидентам державою з метою
відшкодування постійних збитків, що виникають у зв’язку з тим, що ціна
на окремі види продукції складається нижчою за середні витрати; субсидії
та експорт.

За витратами: підсумовуються витрати всіх економічних агентів, які
використовують ВВП.

ВВП = СВ + ВІ + ДЗ + ЧЕ

СВ – споживчі витрати домашнього господарства;

ВІ – валові інвестиції підприємств;

ДЗ – державні закупки;

ЧЕ – чистий експорт.

За доходами: підсумовуються всі види факторних доходів – зарплати,
рента, процент, прибуток, амортизаційні відрахування.

ВВП = ЗП + ВКП + ЗД + ЧНП

ЗП – зарплата;

ВКП – валовий корпоративний прибуток: податок, дивіденди, нерозподілений
прибуток;

ЗД – змішаний дохід, дохід індивідуального бізнесу;

ЧНП – неприбуткові податки – субсидії.

У більшості країн найпоширенішими є виробничий метод і за витратами.

Номінальний ВВП – це ВВП, обчислений у поточних цінах.

Реальний ВВП – ВВП у цінах базового року.

Близьким за своїм змістом є ВНП, що характеризує сукупну ринкову
вартість кінцевих товарів і послуг на території країни і за її межами.
ВНП обчислюється як і ВВПА, але відрізняється від ВВП на величину, що
дорівнює торговому балансу.

Чистий внутрішній продукт (ЧВП) = ВВП – амортизація (А)

НД = ВНП – ЧВП (непрямий податок на бізнес)

НД – сукупний дохід в економіці, який отримують власники факторів
виробництва.

До останнього часу вважалося, що НД – це новостворена вартість, яка
створюється у сфері матеріального виробництва. Нині визнано, що частину
НД створюють працівники сфери послуг.

ОД = НД – внески на соц. страхування – податки на прибуток корпорацій –

– перерозподіл прибутку корпорацій + трансферні платежі

цінні папери як фіктивний капітал сфери обігу.

фондові біржі

Акції, облігації та інші цінні папери, які обертаються на фондовій
біржі, утворюють фіктивний капітал. Цінні папери є капіталом, тому що
дають можливість своїм власникам мати певний одхід, а також можуть бути
продані. У той самий час цінні папери – це фіктивний капітал, тому що
вони не мають вартості, хоч продаються і купуються на біржах. Ринкова
вартість фіктивного капіталу небагато перевищує за величиною дійсний або
реальний капітал.

Розвинуті товарне виробництво і товарний обіг неможливі без широкого
використання цінних паперів. Вони можуть виступати як засіб кредиту, так
і засіб платежу, ефективно замінюючи готівку. Як одних з важливих
засобів мобілізації вільних грошових ресурсів, цінні папери виконують і
антиінфляційні функції, «знімаючи» на відповідний строк певну кількість
готівки, що не забезпечена товарами і послугами.

Цінні папери – це грошові документи, що засвідчують право володіння або
відносини позики, визначають відносини між особою, яка їх випустила, та
їх власником і передбачають, як правило, виплату доходів у вигляді
дивідендів або процентів, а також інші права, що випливають з цих
документів.

Акція – це цінний папір без установленого строку обігу, що засвідчує
пайову участь у статутному фонді акціонерного товариства, підтверджує
членство в акціонерному товаристві та право на участь в управлінні ним,
дає право його власнику на одержання частини прибутку у вигляді
дивіденду, а також на участь у розподілі майна у разі ліквідації
акціонерного товариства. Акції можуть бути іменними та на пред’явника,
привілейованими та звичайними. Привілейовані акції дають власникові
право на одержання дивідендів, а також на пріоритетну участь у розподілі
майна акціонерного товариства у разі його ліквідації. Власники
привілейованих акцій не мають права брати участь в управлінні АО, якщо
інше не передбачено його статутом.

Облігація – це цінний папір, що засвідчує внесення її власником грошових
коштів і підтверджує зобов’язанні виплатою фіксованого проценту.

Казначейські зобов’язання України – це вид цінних паперів на
пред’явника, що розміщуються виключно на добровільних засадах серед
населення, засвідчують внесення їх власниками грошових коштів до бюджету
і дають право на одержання фіксованого доходу.

Ощадний сертифікат – це письмове свідоцтво банку про депонування
грошових коштів, яке засвідчує право власника на одержання після
закінчення встановленого строку депозиту і процентів за ним.

Вексель – це цінний папір, який засвідчує безумовне грошове зобов’язання
векселедавця сплатити після настання строку визначену суму грошей
власнику векселя.

Необхідність торгівлі цінними паперами породила механізм, що називається
фондовим ринком. Важливим його елементом є фондова біржа. Згідно з
чинним законодавством України фондова біржа є акціонерним товариством,
яке зосереджує попит і пропозицію цінних паперів, сприяє формуванню їх
біржового курсу та здійснює свою діяльність відповідно до законів
України, статуту і правил фондової біржі.

FC – постійні (фіксовані) втрати;

AFC – середні постійні втрати;

VC – змінні витрати;

AVC – середні змінні витрати;

TC – сукупні витрати;

ATC – середні сукупні витрати;

= AFC + AVC (бо ТС = VC + FC)

(

L

o

&

&

o

&

&

&

&

dhgdFK–

МС – граничні витрати – витрати на виробництво кожної додаткової одиниці
продукції;

TR – валова виручка;

TR = PQ

MR – гранична виручка

Виручка від реалізації кожної додаткової одиниці продукції.

Виокремлюють декілька видів прибутку. Основні з них: балансовий
(бухгалтерський) та чистий прибуток. Бухгалтерський прибуток обчислюють
як різницю між валовою виручкою від реалізації продукції та витратами на
її виробництво і реалізацію. Чистий прибуток – це частка балансового
прибутку, що залишається після сплати податків, рентних та інших
платежів, а також процентів за кредити.

У навчальній літературі виділяють також економічний прибуток – різниця
між валовою виручкою та всіма витратами (явними, неявними, включаючи й
нормальний прибуток підприємця). Таким чином, економічний прибуток – це
дохід, отриманий понад нормальний прибуток. Під останнім розуміється
мінімальний дохід підприємця, який необхідний для залучення й утримання
відповідного ресурсу в даному виробничому процесі. Так, до нормального
прибутку належать: процент на власний капітал, орендна плата, яку можна
було б отримати, доходи від продажу власних послуг праці та ін.

Поряд з терміном «підприємство» в літературі вживають термін «фірма»,
який має подвійне значення. У будь-якому розумінні слова, фірма – це
ім’я, під яким юридично повноправний господарюючий суб’єкт (одноосібний
чи колективний) веде свої справи. У ширшому розумінні – це головна ланка
сучасної економіки ринкового типу, що зареєстрована у відповідній
правовій формі. Можна зустріти визначення фірми як ділового
підприємства. Таке визначення збігається з попереднім. Проте слід мати
на увазі, що під діловим підприємством розуміють вид, форму
підприємницької діяльності, а не однозаводську структуру. Виробничі
підприємства, збутові компанії та різні служби функціонують у вигляді
фірм або в їхньому складі. Підприємство само по собі не є юридичною
особою, відповідальність за нього несе фірма, до складу якої воно
входить.

У країнах з розвиненим ринковим господарство діє кілька десятків
мільйонів фірм. Історичний досвід господарювання сформував багато їх
видів, що відображають різні форми і способи залучення та використання
капіталу. В Україні, яка перебуває в стадії перехідної економіки,
формування фірм ще тільки розпочинається і займе чимало часу. Це
потребує стимулювання такого процесу і реструктуризацію підприємств.

домогосподарства

як суб’єкт ринкових відносин

Домогосподарство визначається як особа або група осіб, поєднаних з метою
забезпечення всім необхідним для життя, тобто об’єднаних спільним
веденням господарства. Поняття «домогосподарство» ні в якому разі не
слід ототожнювати з поняттям «сім’я». Термін «домогосподарство» більш
чітко прив’язаний до територіальних меж окремої господарської одиниці,
включає членів домогосподарства, що не є родичами і передбачає існування
економічних відносин власності всередині домогосподарства та виробничих
відносин (якщо вони існують). Домогосподарство є основною одиницею
соціального і біологічного відтворення.

Функції домашніх господарств. За ринкової економіки домогосподарство є
основним осередком людського капіталу. В ньому створюється фізіологічна
основа даного капіталу, що постійно розвивається, одночасно адаптуючись
до існуючої соціально-економічної системи. Це пов’язано з соціальною та
виховною функціями.

Наступною важливою функцією домогосподарства є споживча. Суть її полягає
в тому, що саме домогосподарства виступають основними споживачами
товарів і послуг. Адресований платоспроможний попит домогосподарств
визначає обсяги та асортимент внутрішнього виробництва та імпорту.

Важливою функцією домогосподарства є постачальницька функція. Вони
постачають на ринок фактори виробництва: робочу силу, капітал, землю та
підприємницькі здібності, одержуючи за це доходи в грошовій або
натуральній формі.

Суттєва роль у функціонуванні домогосподарств як економічного суб’єкта
належить їх виробничій та посередницькій функціям. Частина
домогосподарств виступає безпосередніми виробниками різних товарів та
послуг, які поставляються на ринок. Посередницька функція
домогосподарств помітніше виявляється в сфері торгівлі. Зокрема, в
країнах з розвинутою ринковою, економікою досить поширені сімейні форми
малих торгових підприємств, які надають послуги на високому професійному
та сервісному рівнях.

Доходи домогосподарств та їх джерела. Головне джерело доходів – це
доходи від ресурсів, які домогосподарства постачають суспільному
виробництву, або ж доходи від факторів виробництва. Іншим джерелом
доходів є трансфертні платежі – виплати, які відповідають його реальному
економічному внеску, але не еквівалентні виробничим витратам. Статистика
України виокремлює такі статті доходів населення:

оплата праці членів сім’ї;

пенсії, стипендії, допомоги, дотації;

надходження від особистого підсобного господарства;

дохід з інших джерел.

Споживання домогосподарства – це придбання товарів особистого
користування, тобто купівля продуктів харчування, одягу, взуття, меблів,
предметів культури і побуту, автомобілів, витрати на соціально-культурні
та побутові послуги.

Витрати на товари довгострокового користування, тобто такі, які служать
більше, ніж один рік: автомобілі, ПК, магнітофони, телевізори,
холодильники тощо.

Витрати на товари короткострокового споживання – такі, що служать менше
року: продукти харчування та більшість предметів одягу.

Витрати на послуги: лікаря, перукаря, установ освіти, культури.

Заощадження – це та частина доходу домогосподарства, що не сплачується у
вигляді податку та не витрачається на купівлю товарів особистого
споживання.

Національне багатство

Національне багатство – це сукупність матеріальних благ, нагромаджених
суспільством за всю його історію.

Проте в сучасних умовах особливої актуальності набувають дослідження,
формування і розвиток нематеріальних форм багатства, пов’язаних з
людиною.

Нематеріальне багатство суспільства – це ті його елементи, що перш за
все визначають якість робочої сили – науково-технічний, освітній,
культурний потенціал.

Таким чином, у широкому розумінні національне багатство включає в себе
як матеріальне так і нематеріальне багатство країни. Основними
елементами матеріальної форми національного багатства є: виробничий
капітал, основний капітал сфери нематеріального виробництва (школи,
лікарні, культурно-освітні і спортивні об’єкти, житлові будинки);
резерви капітальних благ; майно домашніх господарств. До складу
національного багатства відносять і природні ресурси країни, котрі
залучені до господарського обороту. Основними елементами нематеріальної
форми національного багатства є духовні і культурні цінності
(нагромаджений виробничий досвід, освітній потенціал нації, досягнення
науково-технічної думки, інформаційні ресурси, інтелектуальний рівень та
ін.).

економічне зростання та його чинники.

економічні цикли

Економічне зростання можна визначити як кількісне збільшення та якісне
вдосконалення за відповідний період результатів виробництва та його
основних факторів.

Досить близьким до терміну «зростання» є термін «розвиток». Проте
економічний розвиток – це процес переходу країни від одного стану
економіки до іншого, більш досконалого, тобто якісно нового на основі
відповідних структурних та інституціональних зрушень.

Виокремлюють два основних типи економічного зростання: екстенсивний та
інтенсивний. Екстенсивний тип економічного зростання забезпечується за
рахунок кількісного збільшення обсягів функціонуючих факторів
виробництва і практично за збереження незмінними їх попередніх
техніко-технологічних параметрів.

Інтенсивний тип економічного зростання характеризується розширенням
виробництва на основі якісного поліпшення всіх його факторів, тобто
раціонального використання всього виробничого потенціалу.

Основною рушійною силою економічного зростання є суперечлива взаємодія
зі споживанням. Бо саме потреби набувають форми економічних інтересів і
стимулів – виникає суперечливість «ресурси–потреби». Аналіз змісту
рушійних сил економічного прогресу передбачає врахування не лише дії
базисних економічних категорій (внутрішніх суперечностей, потреб,
інтересів тощо), але й функціонування держави, політичних, ідеологічних,
правових, культурних відносин і відповідних інститутів. На економічне
зростання впливають також нагромадження і інвестиції.

Норма нагромадження характеризує відношення частки чистого доходу, яку
господарюючий суб’єкт спрямовує на розвиток виробництва, до загальної
суми отриманого ним прибутку.

Інвестиції – це сукупність витрат, що реалізовуються у формі
довгострокових вкладень капіталу в різні галузі та сфери економіки.
Головною метою є отримання в перспективі більшого підприємницького
доходу, процента, ренти.

Моделі економічного зростання:

1. Однофакторна модель економічного зростання (Харрода – Домара). У ній
автори враховують як єдиний фактор економічного зростання лише капітал.
Вихідною умовою такої посилки є те, що капітал наче «вбирає» в себе
потенції решти виробничих факторів. Передбачається, що задіяні всі
фактори виробництва, зберігається рівновага попиту і пропозиції,
залишаються постійними співвідношення між заощадженнями S і інвестиціями
І.

G – темп економічного зростання;

С – відношення капіталу до випуску продукції (коефіцієнт
капіталостійкості);

S – частка заощаджень у національному доході.

S = І, G/S – частка чистих інвестицій у НД.

2. Модель виробничої функції

Q = f(U, K, N)

Q – обсяг виготовленої продукції (НД);

U – сукупні витрати праці;

K – вкладений капітал;

N – земельні ресурси.

Проте існують й багатофакторні моделі зростання, які прямо й
опосередковано впливають на економічне зростання.

Показники економічного зростання.

Продуктивність суспільної праці.

Трудомісткість праці.

Інтенсивність праці.

Капіталовіддача.

Капіталомісткість.

Матеріаломісткість.

Цикл – це період, протягом якого розвивається економіка від кризи до
кризи. Виокремлюють декілька типів економічних циклів: короткі (2-3
роки), середні (7-11), довгі (40-60 років). Економічний цикл включає
такі фази: кризу, депресію, пожвавлення та піднесення, яке знаходить
остаточне відображення у повній кризі.

Криза – це різке порушення існуючої економічної рівноваги внаслідок
диспропорцій у процесі відтворення, що різко зростають.

Депресія – фаза циклу, що виявляється в застої виробництва.

Пожвавлення – це фаза відновлення, яка розпочинається з незначного
зростання обсягу виробництва і помітного скорочення безробіття.

Піднесення – це така фаза циклу, коли обсяг виробництва перевищує обсяг
попереднього циклу і зростає високими темпами.

Причини циклу

Циклічні коливання зумовлені специфікою сфери обігу – розбіжністю у часі
актів продажу товарів, послуг і оплати за них.

Суперечність між суспільним характером виробництва і приватною формою
привласнення його результатів (К.Маркс, Ф.Енгельс).

Цикл зумовлюється співвідношенням оптимізму і песимізму в економічній
діяльності людей (В.Парето, А.Пігу).

Результат технічних нововведень, що вимагає зростання інвестицій, а
останні й спричиняють піднесення виробництва (Й.Шумпетер).

Циклічність зумовлюється надлишком заощаджень і нестачею інвестицій у
виробництво (Дж.Кейнс).

Причиною циклів є невідповідність між наявним грошовим капіталом і його
пропозицією (І.Фішер).

Незважаючи на відмінність у підходах, практично всі згадані економічні
концепції розглядають економічний цикл як породження внутрішніх причин.
Це – інтернальні історії. Теорії, які пояснюють появу економічних циклів
зовнішніми причинами (зміна сонячної активності, війни, катаклізми),
називають екстернальними

Підприємницький дохід

Економічний Нормальний

прибуток прибуток

В

А

С

1

2

3

4

1 – криза

2 – депресія

3 – пожвавлення

4 – піднесення

Похожие записи