Реферат на тему:
Передумови економічного розвитку і зростання: культурне лідерство,
культурні інновації та ініціативи
На початку XXI століття до нас приходить усвідомлення того, що
«Культура як людський світ глибоко онтологічна: вона – не «форма», і
навіть не спосіб буття, а саме буття» [1; 15], тобто культура – це
певний неприродній, штучний антропоцентричний світ, глокальний
(глобальний і локальний) контекст, який створюється зусиллями як окремих
індивідів, груп, так і, загалом, різних цивілізацій. Культура – це суть
цивілізацій, їх зміст і наповнення, у свою чергу, цивілізація – це
форма, матеріально-інституційна оболонка культури.
Багатовимірність, різноманіття, множинність стають основною ознакою
часу, в якому кожна людина може обирати або синтезувати прийнятні для
себе стилі життя, стратегії самовдосконалення і самореалізації, рівень
та якість споживання, інтереси і міру зв’язків з оточуючою реальністю.
Потреби особистості багатократно зростають на основі знайомства і
опанування культурних практик різних народів і цивілізацій, а також
постійного вдосконалення життєвих стандартів та штучного розширення
горизонтів споживання. При цьому, з одного боку, відбувається
переосмислення історичної спадщини як окремих країн, так і всесвітньої
історії загалом, а з іншого – спостерігається тенденція до
започаткування нових глобальних і локальних культурних практик через
використання високих технологій у сферах інформації, комунікації,
охорони здоров’я, освіти, розваг, дозвілля, бізнесу тощо. Ускладнення
світу людини відзначається як досягненнями, так і поразками. Останні
проявляються, зокрема, у підвищенні рівнів ризиків особистої і
колективної безпеки, у зростанні кількості та глибини психологічних та
моральних проблем, у зростанні страху перед майбутнім (явище футорошоку
описане А. Тоффлером). Особливості культурного зсуву, що відбувається,
важко піддаються осмисленню і аналізу сучасниками. Це пов’язано з
високим динамізмом та якісним характером змін, а також психологічною та
фізичною неготовністю і неспроможністю окремих індивідів осягнути велич
і масштаби зрушень. Тому на перше місце виходять інституційні чинники
культурного середовища, які у сукупності генерують мозаїчну картину
розуміння складних процесів сучасності. Ґрунтовне пізнання нової
антропо-культуроцентричної дійсності відкриває перспективи для
здійснення ефективного впливу на неї. На нашу думку серцевиною
ефективної взаємодії з реальністю на сучасному етапі еволюції
суспільства має стати інститут культурного лідерства, культурних
інновацій і культурних ініціатив. Особливістю даного інституту є його
залежність від генеральної форми культурної сукупності, яку ми раніше
визначили як цивілізація. Дане твердження поширюється на мезо-, макро-
та мікро різновиди цивілізацій (детальніше про авторській підхід щодо
цивілізацій див. у [2]).
Цивілізації, як у міру сталі, складні, самоорганізовані культурні форми,
по-перше, мають підтримувати свою систему життєзабезпечення, а,
по-друге, дбати про власний розвиток. Перша функція виконується за
допомогою інституту традицій, а друга – на основі інституту культурних
інновацій. Зокрема, як вважає М. А. Суханова «Культурні інновації
задають необхідну динаміку всіх сфер діяльності людини всередині
цивілізації» [3; 446], тобто від їх продукування залежить швидкість
протікання соціальних процесів. Ми думаємо, що від культурних інновацій
у першу чергу залежить якість соціальної динаміки, оскільки культура,
певною мірою, може трактуватися як суспільна якість.
ZB
истості, який проявляється тільки через співвіднесення себе з іншими
(самоідентифікація і самооцінка). І чим більше можливостей надається
індивідууму для якісного порівняння з іншими виявами людського, тим
вищою стає для нього імовірність пізнати себе (у Сократівському
розумінні) та досягнути омріяної повноти буття. Урізноманітнення
культурних комбінацій, засвоєння нових культурних практик, знайомство з
чужими традиціями, безперервний процес культурного збагачення постає як
культурна інновація-мета. Загалом, під поняттям «культурна інновація» ми
розуміємо якісну зміну як внутрішнього так і оточуючого світу людини, що
призводить до її емансипації та розкріпачення і позначається на
підвищенні рівня і якості життя.
Під культурним лідерством на глобальному рівні розуміють, як правило,
домінування певної країни (об’єднання країн) у головних сферах
життєдіяльності, які визначають можливість максимального впливу на
оточуючу дійсність. Так, на протязі історичної еволюції людства окремі
народи, держави, країни ставали культурними лідерами. Наприклад, Китай
практично три тисячі років є культурним лідером Східної Азії. В Європі
культурне лідерство у різні часи демонстрували такі країни як об’єднання
полісів Стародавньої Греції (Морський союз Еллади), Рим часів пізньої
республіки та імперії, Візантійська імперія, Імперія Карла Великого,
Франція, Іспанія, Великобританія, Німеччина, Росія. У XX ст. США та СССР
реалізовуючи свої культурні місії практично розкололи світ на дві
частини, протистояння між якими вилилося у послаблення та розпад
соціалістичного табору, а також його гегемона Радянського Союзу. На
сьогоднішній день одноосібним культурним лідером є Сполучені Штати,
однак Європейський Союз, Китай, Японія, Індія, Бразилія та Росія
намагаються розвинути свій потенціал та стати культурними лідерами для
утворення багатополюсної, гармонізованої мегацивілізації.
Поняття «культурне лідерство» також має інше значення у контексті його
застосуванні щодо творчої особистості. Культурним лідером вважається
людина, яка має унікальний погляд та активну творчу позицію,
започатковує і визначає нові тенденції у розвитку суспільства.
Наприклад, провідні діячи науки, мистецтва, літератури, політики,
релігії вважаються культурними лідерами. За своєю природою культурне
лідерство особи зосереджено на людині – на якісному покращенні власного
життя та життя інших (пріоритетного оточення). Таким чином індивід
здійснює персоніфікований точковий вплив на реальність і сприяє
ускладненню, урізноманітненню, поглибленню феноменів культури та
цивілізаційних форм.
Ми пропонуємо залучити поняття «культурне лідерство» для характеристики
культурно-інноваційної діяльності мікроцивілізацій (підприємств). Його
зміст визначається нами як генерування культурних інновацій, які
дозволяють сформувати довгострокові, стратегічні переваги щодо
досягнення максимально прийнятного для свого часу рівня та якості життя
як безпосередньо громадян мікроцивілізації, так і осіб, які знаходяться
у межах її впливу.
Культурне лідерство тісно пов’язано з поняттям «культурної ініціативи»,
тобто починання мікроцивілізації, яке спрямоване на якісну зміну
квазісуб’єкту (самосвідомості суб’єкту), оскільки культурні інновації
треба впроваджувати за умови беззаперечної підтримки людей. Дана
підтримка є результатом взаємодії самосвідомості особистості з ідеями і
цінностями, які пропонуються культурними лідерами. При цьому свідомий
вибір особистості проявляється у готовності змінюватися під впливом
вживлення нової системи цінностей і відповідного переформатування образу
майбутнього, яке завдяки активному втіленню мікроцивілізації набуває
ознак сучасності. Через задіяння культурної інновації та культурної
ініціативи тандем між мікроцивілізацією і людиною набуває особливої
якості: стає, по суті, одночасно і зовнішнім, і внутрішнім. Звичайне
підприємство не може досягнути подібного ступеню зближення з
особистістю, оскільки керується і діє переважно в межах економічної
дійсності. Тільки вихід за межі економіки, опанування культурного
середовища стає умовою тісного співробітництва, співіснування і
співтворчості між людиною та підприємством – мікроцивілізацією.
Висновки. Задіяння адекватної вимогам сучасності системи економічного
розвитку і зростання відбудеться тільки для тих цивілізацій (мета-,
макро- і мікрорівня), які націлені на створення культурних інновацій,
реалізацію культурних ініціатив та потенціалу культурного лідерства, в
результаті чого стверджується множинність змісту і форм існування,
розширюються можливості для вивільнення особистості, формуються умови
для досягнення індивідуальної і колективної повноти буття.
Список літератури:
1. Суханцева В.К. Мартин Хайдеггер: вопрошающий в культуре (из книги
«ХХ век. Голоса культуры») Збірник наукових праць Східноукраїнського
національного університету. – Випуск 2. -Луганськ, 2001. – 307с. –
с.7-15.
2. Благодєтєлєва-Вовк С.Л. Цивілізація: поняття, класифікація,
контекстуальна модель//Вісник Львівського університету. Серія
економічна. 2007. Випуск 37(1). 698 с. – с.172-177.
3. Суханова М.А. Традиции и инновации в культуре Инновации и
образование. Сборник материалов конференции. Серия “Symposium”, выпуск
29. СПб.: Санкт-Петербургское философское общество, 2003. С.443-446.
4. Поскряков А. А. «Фотофиниш» или инновационная спираль в истории
мирового кинематографа. –
http://www.sociology.mephi.ru/docs/innovatika/html/p1.htm
5. Кучма І. 7 міфів культурної політики// ЛIТЕРАТУРА ПЛЮС. – № 1-2. –
(6-7) сiчень 1999. – http://www.aup.iatp.org.ua/litplus/lit6-7.php
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
