К У Р С О В А Р О Б О Т А

На тему: “Основні види інвестицій та шляхи їх залучення в економіку
України”

План:

Вступ

Інвестиції

Основні поняття інвестицій

Методи залучення інвестицій в економіку України

Приватизація – процес реформування власності

Приватизація як один із шляхів залучення інвестицій в Україну в період
переходу до ринкової економіки

Способи продажу пакетів акцій підприємств в ході приватизації

Інші способи залучення інвестицій в економіку України

Продаж акцій на міжнародних тендерах

Перехід до бездокументарної форми випуску цінних паперів

Розміщення акцій українських підприємств на міжнародних ринках

Аналіз фінансово-господарської діяльності підприємства

2.1. Основні показники фінансово-господарської діяльності підприємства

2.2. Оцінка платоспроможності підприємства та ліквідності його активів

2.3. Рентабельність

2.4. Аналіз структури капіталу

Знос основних фондів

Аналіз фінансово-господарської діяльності підприємства хімічної
промисловості “Дихлофос”

3.1. Розрахунки фінансово-господарської діяльності підприємства

3.2. Фінансово-господарська діяльность підприємства у динаміці (графіки)

Висновок

Вступ.

Інвестиційна діяльність в той чи іншій мірі властива будь-якому
підприємству. Прийняття інвестиційного рішення неможливе без врахування
наступних факторів: вид інвестиції, вартість інвестиційного проекту,
альтернатива доступних проектів, обмеження фінансових ресурсів,
доступних для інвестування, ризик, пов’язаний з прийняттям того чи
іншого рішення і т.д.

Причини, що зумовлені необхідністю в інвестиціях, можуть бути різними,
але в цілому їх можна розділити на три види: поновлення наявної
матеріально-технічної бази, збагачення обсягів виробничої діяльності,
освоєння нових видів діяльності. Ступінь відповідальності за прийняття
інвестиційного проекту в рамках того чи іншого напрямку різна. Так,
якщо мова іде про заміну наявних виробничих потужностей, рішення може
бути прийнято достатньо безболісно, тому що керівництво підприємства
ясно представляє собі, в якому обсязі та з якими характеристиками
необхідні нові основні ресурси. Задача ускладнюється, якщо мова іде про
інвестиції, пов’язані з розширенням основної діяльності, оскільки в
цьому випадку необхідно врахувати цілий ряд нових факторів: можливість
зміни положення фірми на ринку товарів, доступність в додаткових
матеріальних обсягах, трудових та фінансових ресурсах, можливість
освоєння нових ринків та інші.

Важливим є питання про розмір інвестицій. Так, рівень відповідальності,
пов’язаної з прийняттям проектів вартістю 1 млн.грн. та 100 млн.грн.,
різний. Тому повинна бути різна глибина економічного аналізу проекту,
який слід виконати перед прийняттям заключного рішення. Крім того, в
багатьох фірмах практика диференціації права прийняття рішення щодо
інвестиційного проекту стає звичним явищем. Це обмежує максимальну
величину інвестицій, в рамках якої, той чи інший керівник може приймати
рішення самостійно.

Нерідко рішення повинні прийматися в умовах, коли в наявності є ряд
альтернативних або взаємонезалежних проектів. В цьому випадку необхідно
зробити вибір одного чи декількох проектів, за їх критеріями. Ми бачимо,
що таких критеріїв може бути декілька, а ймовірність того, що один
проект буде найкращим за всі інші по всім критеріям, як правило, значно
менше одиниці.

В умовах ринкової економіки можливостей для інвестування багато, але
будь-яке підприємство має обмежені вільні фінансові ресурси, доступні
для інвестування. Тому постає задача оптимізації інвестиційного
портфеля.

Дуже важливим є фактор ризику. Інвестиційна діяльність завжди
відбувається в умовах невизначеності, ступінь якої може сильно
коливатись. Так, в момент придбання нових основних ресурсів не завжди
можна точно передбачити економічний ефект від цієї операції. Тому
нерідко рішення приймаються на інтуїтивній основі.

Прийняття рішень інвестиційного характеру, як і будь-який інший вид
управлінської діяльності, базується на використанні різних
формалізованих та неформалізованих методах. Ступінь їх сполучення
визначається різними обставинами, в тому числі і тим, наскільки менеджер
знайом з наявним апаратом, використаним в тому чи іншому конкретному
випадку. В українській та за кордонній практиці знайомий ряд
формалізованих методів, розрахунки за допомогою яких можуть бути основою
для прийняття рішень в області інвестиційної політики. Універсального
методу на всі випадки життя немає. Ймовірно, управління у більшій мірі
є мистецтвом, ніж наукою. Але маючи деякі оцінки, отримані
формалізованими методами, нехай навіть умовні, легше прийняти заключне
рішення.

ІНВЕСТИЦІЇ

1.2. Основні поняття інвестицій

Термін «інвестиції» має декілька значень. Він означає покупку акцій або
облігацій з розрахунком на деякі фінансові результати. В широкому
розумінні інвестиції забезпечують механізм, необхідний для фінансування
росту та розвитку економіки країни. Інвестиції – це будь-який
інструмент, в який можна вкласти гроші, з розрахунком на збільшення їх
вартості або забезпечити позитивну величину прибутку. Незалучені грошові
кошти не є інвестицією, так як цінність готівкових грошей може бути
“з’їдена” інфляцією, та вони не можуть забезпечити ніякого доходу. Якщо
ту ж суму помістити на ощадний рахунок до банку, то їх можна назвати
інвестицією, так як рахунок гарантує деякий дохід. Існують різні форми
вкладення капіталу, які розрізняються за рядом факторів: в цінні папери
та нерухомість, в боргові зобов’язання, акції та опціони, з меншим та
більшим ризиком, на короткочасний та довгочасний строк, прямі та
непрямі.

Для того, щоб мати уявлення про інвестиції, спочатку звернемось до
основних понять, розглянемо структуру інвестиційного процесу, його
учасників, типи інвесторів а також інвестування.

Цінні папери, або фондові цінності – це інструменти вкладання грошей,
які представляють собою боргові зобов’язання або забезпечують право
участі в компанії в якості власника, право покупки або продажу долі в
компанії. Майнові вкладення – це вкладення в реальні активи компанії або
реальне власне майно. Реальні активи – це земля, будівлі та все те, що
“прив’язане” до землі. Реальне власне майно – це золото, антикваріат,
мистецькі твори та інші колекційні предмети.

Також розрізняють прямі та непрямі інвестиції: Прямі інвестиції — це
форма вкладень, яка дає інвестору безпосереднє право власності на цінні
папери та майно. Також прямими інвестиціями, називають, вкладення
капіталу, при якому інвестор навпростець придбав правлення активами у
вигляді фондових або майнових цінностей.

Непрямі інвестиції це вкладення ресурсів до портфеля, інакше кажучи,
набір цінних паперів або майнових цінностей. Наприклад, інвестор може
придбати акцію взаємного фонду, який представляє собою диверсифікований
набір цінних паперів, що випускаються іншими фірмами. Зробивши цю
покупку, інвестор не буде мати право управління активами окремо взятої
компанії, але буде мати долю у портфелі.

Як правило, інвестиції пов’язані або з інтересами кредитора, або участі
в капіталі в якості власника. Боргові цінні папери, як вкладення в
нематеріальний актив, представляють собою ресурси, виданні в борг з
обміном на право отримання прибутку у вигляді відсотків, та зобов’язань
боржника повернути суму вчасно. Звичайно, інвестор придбає право участі
в капіталі компанії, купуючи цінні папери, знайомі нам під загальною
назвою – акції. Опціони не відносяться ні до боргових інструментів, ні
до дольових. Опціони — це цінні папери, які дають інвесторам право
придбати інший цінний папір або актив, по заздалегідь встановленій
вартості по закінченні оговореного строку.

Інвестиції розрізняються також за ступенями ризику. Так, ми знаємо
високо-ризикові та малоризикові інвестиції. Інвестиції з низьким рівнем
ризику – це вкладення, які вважаються безпечним засобом для отримання
прибутку. Інвестиції з високим рівнем ризику – це вкладення, які
вважаються спекулятивними з точки зору гарантії отримання прибутку.
Спекуляція – це операція придбання та продажу фінансових інструментів,
вартість та прибутковість яких, у майбутньому, будуть невизначеними
величинами.

З точки зору терміну дії інвестиції поділяються на довго- та
короткострокові. Строк дії короткострокових інвестицій зазвичай
становить один рік; довгострокові інвестиції розраховані на строк більше
року або, як, наприклад, звичайні акції, зовсім не обмежуються строком.
Прикладом короткострокового вкладення є депозитний сертифікат зі строком
шість місяців, а облігації зі строком погашення 20 років – інструмент
довгострокового вкладення.

В цілому інвестиційний процес – це механізм, що об’єднує попит та
пропозицію, тобто тих, хто пропонує гроші, і тих, хто пред’являє попит
на інвестицію. Звичайно, обидві сторони зустрічаються в фінансових
інститутах або на фінансовому ринку. Іноді, при угоді з майновими
цінностями, продавці та покупці вступають в угоду на пряму. Фінансові
інститути – це такі організації, які приймають вкладення та дають
залученні гроші в борг або інвестують в інших формах. Фінансові ринки –
це механізм, який служить для укладання угод зводить разом тих, хто має
гроші, з тими, хто їх шукає. Ринкова ціна – це ціна, яка зрівнює
інтереси продавців та покупців. Ринок капіталів – це довгострокових
фінансовий ринок, на якому переважають різні форми угод з цінними
паперами. Грошовий ринок – це сегмент фінансового ринку, де ресурси
купують та продають на короткий строк.

Головні учасники інвестиційного процесу – це держава, компанії та
фізичні особи, при чому, кожний з них може брати участь в інвестиційному
процесі як на стороні попиту, так і на стороні пропозиції.

В цілому держава – це чистий споживач грошових ресурсів, це означає, що
держава більше використовує ресурси, ніж дає. Подібно державі, компанії,
в цілому, являються чистими покупцями грошових ресурсів. Фізичні особи –
це чисті постачальники грошей, інакше кажучи, вони дають інвестиційному
процесу більше, ніж беруть. Оскільки, держава та компанії є чистими
покупцями грошових ресурсів, роль індивідуальних інвесторів у наданні
грошей для фінансування економічного росту та розвитку, дуже велика та
значна.

Ми знаємо, що є два типи інвесторів: інституціональні та індивідуальні.
Інституціональні – це спеціалісти, робота яких полягає в управлінні
чужими грошима. В свою чергу, індивідуальні – це інвестори, які
розпоряджаються своїми власними ресурсами.

Інвестування – це процес розміщення грошей в тих чи інших фінансових
інструментах з розрахунком на підвищення їх вартості, або отримання
позитивної величини прибутку.

1.2. Методи залучення інвестицій в економіку України

Питання залучення інвестицій стало останнім часом найбільш актуальним
для економіки України. Держава не в змозі забезпечити зараз надходження
обсягу коштів, необхідного для зростання валового внутрішнього продукту.
Інвестиційний потенціал вітчизняного приватного сектору ще дуже низький
для здійснення великих інвестиційних проектів. Це стосується як
українських банків, так і інших фінансових організацій. На сьогодні,
більшість з них згодна фінансувати короткострокові проекти, вартість
яких відносно низька. Реально ж, більшість українських підприємств
потребують докорінної реконструкції та переобладнання. Вартість таких
інвестиційних проектів сягатиме десятків і сотень мільйонів доларів.

Багато наших керівників кажуть, що розвиток їх підприємств стримує лише
нестача обігових коштів. Проте, потрібно розуміти, що така нестача, в
більшості випадків, є результатом погано організованого виробничого
процесу та недосконалої системи реалізації. Це не свідчить про
нездатність директорського корпусу управляти власним виробництвом.
Мистецтво керівництва в ринкових умовах не може виникати само по собі.
Потрібний досить довгий період навчання, отримання ноу-хау управлінської
діяльності. Такі знання можна отримати співпрацюючи з установами, які
мають багатий досвід роботи на ринку.

Інвестиційний процес залежить від стабільності в багатьох вимірах:
стабільності політичної, стабільності законодавства, стабільності
економічної, стабільності інвестиційної політики держави.

Процес політичної трансформації суспільства знайшов свій логічний
розвиток у прийнятті нової Конституції України, яка законодавчо
закріпила нові орієнтири розвитку України. Прийнято низку законів, які
регламентують основні аспекти суспільного життя. Було введено
національну валюту України — гривню. Значні кроки зроблені Урядом у
напрямі приборкання інфляції, лібералізації цін, впровадження режиму
вільної торгівлі. Прийнято Закон України “Про режим іноземного
інвестування”, яким чітко визначились гарантії держави, порядок
здійснення та реєстрації інвестицій. Створено систему незалежних
реєстраторів, яка забезпечить впевненість інвестора у цивілізованих
підходах до реєстрації прав власності. Розпочато формування
інфраструктури обслуговування інвесторів.

Проте, сьогодні ще остаточно не вирішено, якою буде податкова політика
держави, на що можуть розраховувати інвестори, які бажають увійти до
українського ринку. Вони повинні мати впевненість, що нові підходи не
погіршать економічного стану об`єкту їх інвестицій. Тому, зараз важливо
надати їм відповідні гарантії. Не обов`язково нові закони ввести в дію
вже сьогодні, проте ключові позиції вже повинні бути офіційно
задекларовані. Потрібно зауважити, що процес внесення інвестицій повинен
мати певний пільговий режим. Непоодинокі випадки, коли грошові кошти,
які перераховуються інвесторами на розвиток підприємств, оподатковуються
за звичайною ставкою податку на прибуток. Гроші, які надходять за
цільовим призначенням не повинні розглядатися, як “дар”, це гроші
націлені на розвиток української економіки в цілому. Відомо, що кожен
долар інвестицій може збільшувати національний продукт на декілька
доларів. Тому, не можна різати курку, що несе золоті яйця державі.

Іноземні інвестори відчувають деяку невпевненість і з причини постійних
змін підходу держави до процесу залучення інвестицій. Прийняття
Верховною Радою України рішення щодо скасування пільг для спільних
підприємств, які могли користуватися ними ще щонайменше декілька років,
такої впевненості не додало. Зрозуміло, що бажано залучити до державного
бюджету України додаткові кошти від оподаткування таких підприємств, що
такі пільги ставлять у дещо нерівні умови хазяйнування іноземних і
вітчизняних підприємців. Проте, про це потрібно розмірковувати під час
створення законодавчих актів, а не після їх введення в дію. Фірми, які
прийняли рішення про вхід в Україну, базуючись на розрахунках, які були
зроблені на основі діючого законодавства, сподіваються, що вже нічого не
буде заважати розвитку їх бізнесу. До того ж вони отримали і державні
гарантії. Зараз, прийняття законів, які суттєво погіршують стан
інвесторів, підтверджує сумну репутацію України, як країни з одним з
найвищих рівнів ризику для інвесторів.

Тому, доведеться докласти ще багато зусиль для кардинальної зміни
ситуації на краще, в тому числі і постійно удосконалюючи приватизаційні
процеси, як один з найважливіших напрямків залучення інвестицій.

1.2.1. Приватизація – процес реформування власності

Процес реформування власності ніколи і ніде не був легким та швидким.
Особливо це стосується пост-радянських країн з їх плановою економікою,
збудованою на командно-адміністративних принципах. Україна не виключення
з цього правила. Процес приватизації в Україні був, також, обтяжений
певними політичними та соціальними факторами. Проте, категорично не
можна погодитися з тими, хто вважає приватизацію корінням всіх
негараздів української економіки, злом, нав’язаним ззовні. Досвід
реформування власності в Україні засвідчив, що ніхто не може
запропонувати іншого шляху швидкої трансформації економіки, переводу її
на ринкові рейки.

Навіть процес «паперової» приватизації, можливо, і не оптимальний з
точки зору створення ефективного власника та забезпечення великих
надходжень коштів до державної скарбниці, виконав свою місію. Тисячі
підприємств, що вийшли з-під неефективного управління держави, припинили
марно витрачати бюджетні кошти на підтримку свого функціонування і
створили критичну масу приватних суб’єктів господарювання. Мільйони
громадян України отримали перші уроки ринкової економіки саме в процесі
приватизації.

Процес роздержавлення в Україні протягом 1992-1998 років умовно можна
розділити на два періоди. У першому (1992-1994 р.р.) приватизація
об‘єктів в більшості випадків здійснювалась неконкурентними способами:
шляхом оренди з викупом або викупу трудовим колективом.

Другий період (1995-1998 р.р.) – час дійсно масової приватизації, яка
здійснювалась переважно за приватизаційні папери і була спрямована на
залучення широких верств населення до придбання акцій великих і середніх
підприємств та об’єктів малої приватизації, а також поклала початок
підготовці до індивідуальних процедур приватизації великих підприємств.

За цей період населенням країни було отримано майже 46 мільйонів
приватизаційних майнових сертифікатів (ПМС). На 1 мільярд гривень було
отримано компенсаційних сертифікатів (КС) – засобу платежу за об’єкти
приватизації, емітованого державою з метою компенсації громадянам втрат
від інфляції їх заощаджень.

В процесі малої приватизації до рук приватних власників перейшло більше
50 тисяч об’єктів промисловості, торгівлі, громадського харчування та
інших. Знайшли своїх покупців більш ніж 1300 об’єктів незавершеного
будівництва. Нарешті, майже 11 000 великих та середніх підприємств були
перетворені в акціонерні товариства.

Безумовно, найбільш поширеним способом приватизації став продаж акцій на
сертифікатних аукціонах. Створена наприкінці 1994 – початку 1995 року
національна мережа центрів сертифікатних аукціонів (НМЦСА) дала змогу
кожному громадянину України безпосередньо чи через фінансових
посередників прийняти участь в процесі приватизації. Для продажу через
систему НМЦСА за ПМС було запропоновано понад 13 тисяч пакетів акцій
різних підприємств України загальною вартістю 3 млрд. грн. Крім того, ще
більше 7 тисяч пакетів загальною вартістю 1.6 млрд. грн. було
запропоновано для продажу за КС. Тенденції щодо зміщення акцентів на
грошовий продаж не могли оминути і процес масової приватизації. Тому з
середини 1998 року на базі НМЦСА почали проводитися грошові аукціони. За
час їх проведення населенню та посередникам продано 2900 пакетів акцій.

За станом на 1 травня 1999 року 10 800 підприємств приватизовані з
глибиною не менш ніж 70%, з яких 7 500 підприємств вже фактично не мають
державної частки.

За станом на 1 січня 1999 року у роздержавленому секторі працює майже
третина від загальної чисельності працівників, зайнятих у галузях
економіки.

Ряд досліджень, проведених співробітниками ФДМУ разом з провідними
українськими компаніями та фахівцями з питань приватизації дозволяє
зробити наступні висновки стосовно підсумків масової приватизації:

Створено критичну масу приватизованих підприємств, що є гарантією
незворотності процесу реформування.

Широкі верстви населення були залучені до процесу приватизації і
отримали перші уроки ринкової економіки.

Навіть незважаючи на розпорошення прав власності приватизовані
підприємства працюють в цілому ефективніше за державні.

Отримано значний досвід у проведенні різних видів продажу.

Проте, не можна сказати, що процес масової приватизації в Україні був
оптимальним і не мав суттєвих вад. Сама його природа несла в собі
прихований конфлікт. Перед процесом масової приватизації одночасно
ставились завдання, не тільки мало сумісні одне з одним, але й інколи
прямо протилежні. Так, декларувалось, що процес масової приватизації
повинен забезпечити:

вирішення проблеми соціальної справедливості, а саме надання кожному
громадянинові рівної долі державної власності;

надходження коштів до державного бюджету;

залучення інвестицій на приватизовані підприємства;

створення ефективного власника і, відповідно, ефективного менеджменту на
приватизованих підприємствах.

Зрозуміло, що водночас вирішити всі ці завдання не зможе жодна
структура, навіть якщо вона складатиметься виключно з лауреатів
Нобелевської премії в галузі економіки. Бо якщо роздавати майно
високоліквідних підприємств за сертифікати, то не можна забезпечити
надходження значних грошових сум до бюджету; намагаючись найдорожче
продати покупцеві пакет акцій, годі розраховувати на те, що останній
буде додатково вносити значні кошти у вигляді інвестицій і так далі.

Не сприяла ефективному проведенню масової приватизації і постійне
продовження її. При розробці цієї програми закінчити масову приватизацію
планувалося у 1996 році. Вона ж, як відомо, тягнулася майже до середини
1999 року.

1999 рік – рік закінчення “паперової” приватизації. Він повинен стати
роком кардинальних змін методології та практики проведення приватизації
в Україні. Прийнята Указом Президента України “Державна програма
приватизації на 1999 рік” встановлює нові плани і орієнтири. Фонд
державного майна у 1999 році переходить до виключно грошової
приватизації з механізмами залучення інвестицій в підприємства,
передприватизаційної підготовки стратегічно важливих об‘єктів,
врахування галузевих особливостей та ін.

Відповідно до Програми приватизації з метою підвищення привабливості
українських підприємств для потенційних покупців та залучення
вітчизняного та іноземного капіталу передбачається застосування
нових механізмів приватизації, а саме:

пріоритетний продаж великими пакетами акцій об‘єктів групи Г та
стратегічно важливих для економіки та безпеки держави підприємств за
окремим порядком;

продаж об‘єктів групи А переважно цілісними майновими комплексами;

продаж акцій шляхом розміщення депозитарних розписок;

продаж пакетів акцій на відкритих торгах з метою залучення світових
лідерів в відповідних галузях економіки, що дасть можливість підвищити
рівень менеджменту підприємств, розширити ринки збуту продукції,
залучити передові технології та провести модернізацію підприємств;

продаж пакетів акцій підприємств, приватизація яких здійснюється із
залученням іноземних інвестицій за міжнародними договорами України;

розукрупнення підприємств, виділення із їх складу структурних
підрозділів як основного виробництва, так і підрозділів інженерної
інфраструктури, в тому числі об‘єктів соціальної сфери.

Здійснюватимуться заходи щодо завершення у найближчі два роки
приватизації об‘єктів АПК та об‘єктів малої приватизації.

Реалізація цієї програми, безумовно, сприятиме поглибленню структурної
перебудови.

Вирішувати ж проблему отримання коштів для державного бюджету та
залучення інвестицій на підприємства ФДМУ планує шляхом комбінування, з
одного боку, продажу за грошові кошти на фондових біржах, регіональних
аукціонах, через мережі ПозаФондової Торгівельної Системи (ПФТС) та
НМЦСА, а з іншого, проведенням індивідуальної приватизації підприємств,
що мають стратегічне значення для економіки України і становлять чималий
інтерес для іноземних інвесторів.

Фонд державного майна України накопичив значний досвід проведення
конкурсних продаж, які є ключовим моментом індивідуальної приватизації.
Так, протягом 1995 — 1999 років, ФДМУ за результатами проведених
конкурсів уклав 900 договорів купівлі продажу. До державного бюджету від
їх проведення надійшло 830 мільйонів гривень. При цьому чітко
відстежується тенденція збільшення розміру надходжень коштів до бюджету
від проданих пакетів акцій. Якщо у 1995 році від проданого пакету акцій
держава отримувала, в середньому, 54 тисячі гривень, то в 1998 році цей
показник становив вже 4.2 мільйона гривень. У 1999 році, за підсумками
проведених на сьогодні конкурсів, середні надходження коштів від продажу
пакетів акцій на конкурсах зросли до 12.8 мільйонів гривень за пакет.

Крім того, за результатами укладених ФДМУ договорів приватизовані
підприємства протягом 1995-1999 років вже отримали інвестиції на
загальну суму 1 мільярд 134 мільйони гривень.

В той же час ми бачимо шляхи подальшого удосконалення процедур
індивідуальної приватизації. На сьогодні процес продажу акцій є занадто
зарегламентованим. Це не дає змоги підходити індивідуально до кожного
підприємства і досягати тим самим максимальної ефективності продажу. В
процесі оптимізації процедур індивідуальної приватизації ми сподіваємось
і на допомогу міжнародних організацій. Сьогодні Європейським Союзом у
рамках програми Тасіс здійснюється проект «Сприяння приватизації шляхом
продажу пакетів акцій». Метою цього проекту є:

сприяння індивідуальній приватизації в Україні

створення в Україні більш сприятливого інвестиційного клімату

покращення іміджу України серед іноземних інвесторів.

Протягом проекту передбачається створення регулюючої бази для
індивідуальної приватизації у відповідності до міжнародних стандартів і
продаж пакетів акцій щонайменше 3-х підприємств шляхом міжнародного
тендеру. У рамках проекту з Фондом вже співпрацює одна з провідних
міжнародних фінансових установ. Незабаром до цього процесу приєднається
ще 2 фірми-радники.

Майже аналогічну програму технічної допомоги розробив і впроваджує зараз
Світовий Банк. Зараз у рамках проекту технічної допомоги ФДМУ
здійснюється відбір компанії-радника, яка виконуватиме наступні
завдання:

проведення детального аналізу інтересів потенційних інвесторів;

визначення критеріїв відбору підприємств як потенційних об’єктів
інвестування;

створення інформаційно-пошукової системи та електронного архіву
відібраних об’єктів приватизації;

розробку рекомендацій щодо підвищення інвестиційної привабливості
об’єктів приватизації;

доведення інформації про об’єкти, що приватизуються до потенційних
інвесторів;

навчання персоналу ФДМУ.

Ми сподіваємось, що співробітництво ФДМУ з міжнародними фінансовими
організаціями досить швидко принесе свої плоди, тому що Фонд планує
здійснити у найближчому майбутньому індивідуальний продаж пакетів акцій
багатьох провідних підприємств України. Тільки у 1999 році планується
запропонувати для продажу контрольні пакети акцій «Жидачівського
целюлозно-паперового комбінату», ВАТ «Рівнеазот», «Львівського
автобусного заводу», блокуючі пакети акцій «Кримського содового заводу»,
«Харцизського трубного заводу» та ще багатьох інших підприємств.

Потрібно зазначити, що ФДМУ, створений у 1992 році, став фактично
першим, найбільш крупним, потужним та досвідченим учасником фондового
ринку України. Саме завдяки діяльності ФДМУ склалася інфраструктура
сучасного фондового ринку України. Приватизація, особливо з
використанням готівкових приватизаційних майнових сертифікатів сприяла
створенню та діяльності великої кількості компаній — фінансових
посередників. В процесі тільки сертифікатної приватизації прийняли
участь 335 інвестиційних фондів та компаній, 337 довірчих товариств, 46
торгівців цінними паперами. Такі оператори, як «Проспект-Інвестментс»,
«Сігма», «Оптіма-Інвестментс» та деякі інші стали взірцем для інших
учасників фондового ринку і довели, що кваліфіковані, професійні
компанії можуть успішно працювати за будь-яких умов.

Активна діяльність фінансових інститутів сприяла залученню до процесу
приватизації більшості населення України. Фінансовим посередникам
довірили свої приватизаційні сертифікати 28.5 мільйонів громадян
України.

Зараз важливим напрямком діяльності ФДМУ є розробка пропозицій та
відповідних нормативних документів щодо завершення діяльності
інвестиційних фондів з приватизаційними сертифікатами громадян. Разом з
Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку (ДКЦПФР)
розроблено та йде процес узгодження положень про реорганізацію
інвестиційних фондів та особливості перетворення закритих інвестиційних
фондів і компаній у відкриті.

Не можна обійти роль ФДМУ у становленні фондових бірж та ПФТС.
Забезпечення пропозиції пакетів акцій спочатку на Українській фондовій
біржі, а потім і на інших фондових біржах, участь фахівців ФДМУ у
створенні ПФТС та початок продажу через неї державних пакетів акцій
дозволили, по-перше, зміцнити ці фінансові установи, а по-друге,
створити умови для плавного переходу посередників від участі у
сертифікатній приватизації до роботи у сучасних умовах фондового ринку.

Протягом 1995-1999 років ФДМУ було продано через фондові біржі та ПФТС
3850 пакетів акцій. При цьому, якщо у 1995 році на біржах було продано
лише 50 пакетів акцій, то у 1998 році їх кількість склала 2 000, а за
перші 4 місяці 1999 року продано вже 730 пакетів акцій. Як і у випадку з
проведенням конкурсів потрібно відзначити значне зростання вартості
пакетів акцій, що продаються на біржах і, відповідно, надходжень до
бюджету. У 1997 році середня вартість проданого пакету акцій становила
114 тисяч гривень, у 1998 році вона зросла в 2.5 рази. В 1999 році
середній пакет акцій, проданий на фондових біржах та ПФТС, коштував вже
474 тисячі гривень. Загалом же від цього виду продажу акцій держава
отримала вже більше 1 мільярда гривень.

До продажу на фондових біржах готуються нові пакети акцій підприємств
хімічної промисловості, металургії та коксохімії, машино- і
суднобудування, сільського господарства, зокрема хлібоприймальних
підприємств.

1.2.2. Приватизація як один із шляхів залучення інвестицій в Україну в
період переходу до ринкової економіки

Зрозуміло, що інвестиції можуть піти у країну лише тоді, коли державою
створено всі головні умови для цього і, в першу чергу, створено базу для
найширшого розвитку приватного сектору економіки. Саме на це і націлено
програму приватизації, яка втілюється в життя в Україні.

Головою метою інвестиційного процесу в процесі приватизації є:

Створення реального власника на підприємстві;

Залучення інвестицій до підприємств;

Отримання коштів для поповнення державного бюджету, а також
супроводження процесу приватизації.

Потрібно зазначити, що процес приватизації не є статичним. Він постійно
розвивається, змінюється відповідно до вимог суспільства.

Починаючи з 1992 року, тобто з моменту прийняття Законів України “Про
приватизацію майна державних підприємств” та “Про приватизацію невеликих
державних підприємств (малу приватизацію)”, декілька раз змінювались
орієнтири державної політики щодо головної мети, якої можна досягти
завдяки приватизації. Це були “передача державної власності тим, хто на
ній працює”, “справедлива і рівна роздача державного майна всім
громадянам”, “перетворення населення у “суспільство власників” і,
нарешті, “пошук ефективного власника”.

Разом з цим змінювались підходи до методики та шляхів приватизації. На
першому етапі переважали викуп та оренда з викупом. Це був найбільш
швидкий спосіб приватизації підприємств виключно членами трудових
колективів. На базі приватизованих об`єктів створювались закриті
акціонерні товариства або колективні підприємства. Сторонній інвестор
практично не мав змоги приймати участь у цьому процесі, українські ж
підприємства лишались одного з головних джерел фінансування.

Після прийняття Програми радикальних економічних реформ почався перехід
до дійсно масової приватизації — її другого етапу. Був введений до обігу
готівковий приватизаційний майновий сертифікат (ПМС). Відбулась якісна
зміна об`єктів приватизації. Якщо у перші роки це були, як правило,
невеликі об`єкти, то зараз до процесу приватизації вступили
індустріальні велетні — підприємства стратегічно важливих галузей
економіки України. На їх базі створюються відкриті акціонерні
товариства, акції яких підлягають продажу як широким верствам населення
та фінансовим посередникам на сертифікатних аукціонах, так і шляхом
проведення некомерційних конкурсів. З`явилася можливість для придбання
акцій інвесторами при їх первинному розміщенні. Почав формуватися
вторинний ринок цінних паперів. Були розроблені процедури проведення
інвестиційних конкурсів.

Зараз поступово розпочинається новий, третій, етап приватизації. Він
буде пов`язаний з переходом до грошової приватизації, якнайширшого
проведення аукціонів за гроші, конкурсів, індивідуальною приватизацією
стратегічно важливих підприємств, їх реструктуризацією.

Низка законів, Указів Президента України і відповідних нормативних
актів, підготовлених ФДМУ останнім часом, націлена саме на це. Указ
Президента України “Про конкурсний продаж пакетів акцій відкритих
акціонерних товариств в процесі приватизації” регламентує умови
проведення комерційних і некомерційних конкурсів.

Конкурс — це спосіб приватизації, при якому пакети акцій продаються
покупцеві, який запропонував найвищу ціну (при проведенні комерційного
конкурсу) або найкращі зобов`язання щодо подальшого розвитку об`єкта
приватизації (при некомерційному конкурсі). Згідно Положення про
застосування способів приватизації та Положення про підготовку,
організацію та проведення конкурсів з продажу пакетів акцій, що належать
державі конкурс відбувається в два етапи, переможець визначається
конкурсною комісією.

Визначено, що для продажу на комерційних конкурсах передбачаються пакети
акцій розміром не менш 26% статутного фонду (в окремих випадках, для
підприємств з великою вартістю основних фондів, — не менш 15%).

Для некомерційних конкурсів передбачено виставлення для продажу пакетів
акцій не менш ніж 51% статутного фонду. При цьому, для проведення таких
конкурсів можуть залучатися фірми-радники.

Указ “Про прискорення перетворення державних підприємств у відкриті
акціонерні товариства” передбачає корпоратизацію, тобто перетворення у
відкриті акціонерні товариства, 100% акцій яких буде знаходитись у
державній власності, всіх великих і середніх державних підприємств, крім
тих, що увійдуть до переліку казених. Це дозволить значно прискорити
процес приватизації, тому що зараз саме процес корпоратизації, який
включає в себе оцінку підприємств, розробку його статутних документів,
займає майже півроку.

І, нарешті, останній проект Указу з цієї низки — Указ “Про заходи щодо
регулювання відносин заборгованості підприємств”. Цим Указом буде
дозволено погашати прострочені борги державних підприємств та
підприємств з державною часткою за рахунок продажу майна, що належить
державі у цих підприємствах.

Які ж проблеми виникають в процесі приватизації зараз і які можливості є
для інвесторів під час цього процесу.

Сьогодні ФДМУ доводиться одночасно вирішувати протилежні завдання: з
одного боку — продавати об`єкти приватизації якомога дорожче, з метою
наповнення державного бюджету, а з іншого — намагатись залучити
максимальний обсяг інвестицій для українських підприємств.

Зрозуміло, що неконкурентні способи приватизації, такі як викуп або
пільговий продаж акцій працівникам і керівництву підприємств, можна
розглядати лише з точки зору їх подальшого перерозподілу. Неконкурентні
способи продажу характеризуються продажем за номінальною вартістю або і
зовсім безоплатною передачею майна. Беручи до уваги той факт, що
більшість коштів, які надходять для сплати, становлять приватизаційні
майнові та компенсаційні сертифікати, надходження до бюджету від
неконкурентних способів продажу наближаються до нуля. Інвестиційний
потенціал трудових колективів та інших категорій громадян, що мають
пільги при придбанні акцій, є наймізернішим, якщо він є взагалі. З
іншого боку, такі способи продажу забезпечують певний соціальний ефект,
дозволяючи працівникам підприємств, більша частина яких ледь зводить
кінці з кінцями, дешево (за номінальною вартістю) або безоплатно
отримати частину акцій свого підприємства. Неконкурентні способи продажу
створюють досить широке коло власників акцій, готових при слушній нагоді
викинути їх на вторинний ринок цінних паперів з метою отримання “живих”
грошей.

Крім того, деякі інвестори, користуючись нестачею коштів у робітників та
керівництва підприємств, пропонують сплатити за них суму, необхідну для
викупу акцій на пільгових умовах. При цьому такі інвестори мають
можливість акумулювати пакет акцій підприємства за ціною, значно нижчою
ніж при конкурентному продажу, працівники ж отримують або грошові кошти
(тобто, фактично вже на цьому етапі відбувається процес вторинного
продажу) або додаткову частку акцій.

1.2.3. Способи продажу пакетів акцій підприємств в процесі приватизації

Серед конкурентних способів продажу необхідно виділити ті, які пов`язані
з надходженням грошових коштів, як в наслідок прямого придбання, так і в
процесі виконання інвестиційних зобов`язань.

Сертифікатні аукціони за ПМС та КС не призводять до прямого надходження
коштів в силу специфіки своїх засобів платежу. Ми розуміємо, що такий
вид продажу не несе за собою будь-якої відповідальності покупця за
подальший розвиток підприємств. Сертифікатні аукціони дають можливість
лише попередньо визначити ринкову ціну того чи іншого пакету акцій
підприємства. У процесі продажу на сертифікатних аукціонах відбувається
певний розпил акцій і, тому, навіть для привабливих підприємств важко
знайти власника досить великого пакету, який би міг виступити у ролі
інвестора. Такий інвестор може утворитися тільки на вторинному ринку
цінних паперів, але для цього повинен діяти розвинений фондовий ринок,
якого в нас, на жаль, ще немає. Проте, інвестори за допомогою
українських фірм-посередників мають можливість придбати досить значні
пакети акцій за помірною ціною. Як правило, це портфельні інвестори,
зацікавлені в перепродажі акцій. Такий вид продажу дуже зручний для них,
бо не несе за собою жодних зобов`язань щодо подальшої долі підприємства.

Найбільше відповідають завданню наповнення державного бюджету продаж
акцій на фондових біржах та грошових аукціонах. В такому випадку вся
сума коштів, отримана за пакети акцій надходить до держави. При цьому,
покупець, знов таки просто сплачує вартість пакету і не хвилюється за
внесення будь-яких інвестицій. Успішна робота підприємства цікавить
більшість таких покупців лише з току зору спекулятивного підвищення
вартості придбаних акцій.

Процедура проведення грошових аукціонів значно дешевша ніж проведення
інвестиційних тендерів. Вона не потребує таких великих витрат на
західних консультантів та попередню реструктуризацію підприємств. Крім
того, аукціони більш відкриті для участі потенційних інвесторів. Вони
надають рівні умови для участі як відчизняним, так і іноземним
інвесторам, не встановлюють жодних умов та обмежень. Вони, на відміну
від інвестиційних конкурсів, не потребують створення системи контролю за
додержанням інвестиційних або інших зобов`язань. Великою перевагою
грошових аукціонів є те, що їх можна здійснювати дуже швидко, тобто є
можливість надати їм масового характеру. Інвесторів повинна зацікавити
більш “прозора” у порівнянні з комерційними конкурсами процедура
визначення переможця.

Проте, деяких інвесторів, які планують в подальшому вносити дуже значні
кошти в розвиток підприємств, може не влаштовувати спекулятивно
взвинчену вартість пакетів, гроші за які не надходять до об`єкта
інвестицій. Для залучення таких інвесторів розроблено процедуру
проведення некомерційних конкурсів. При цьому способі продажу пакет
акцій продається за попередньо визначеною вартістю, а вирішальним
фактором при виборі переможця стає його бізнес-план та зобов`язання щодо
реконструкції та розвитку підприємства. Таким чином, до бюджету
надходить значно менша сума коштів у якості сплати за придбане майно,
проте підприємство отримує в повному обсязі кошти для своєї
реорганізації та переозброєння. Крім того, такий покупець бере на себе
зобов`язання щодо збереження, а можливо і збільшення, кількості робочих
місць, впровадження нових технологій, організації праці та інші.
Фактично, держава при цьому нічого не втрачає, бо через деякий час
податкові надходження від роботи приватизованих таким чином підприємств
значно перевищуватимуть суму, яку можна було отримати в результаті інших
способів продажу. Щоправда, такі надходження стають можливими лише через
деякий проміжок часу, а економічна ситуація в державі може бути не дуже
сприятливою для цього.

Проміжним варіантом є продаж на комерційних конкурсах. При цьому,
переможцем стає покупець, який пропонує найвищу ціну за пакет акцій.
Проте, крім внесення грошових коштів, покупець зобов`язаний виконати
фіксовані умови проведення конкурсу, тобто здійснити ряд заходів,
направлених на розвиток підприємства. Саме за таким принципом планується
проводити зараз міжнародні конкурси за участю фірм-радників.
Фірмами-радниками будуть виступати всесвітньо відомі консалтингові
фірми, які разом з представниками ФДМУ будуть розробляти фіксовані умови
при проведенні конкурсів, а також оцінювати разом з конкурсною комісією
пропозиції потенційних покупців.

1.2.4. Інші способи залучення інвестицій в економіку України

Залучення інвестицій може здійснюватись різними способами, в залежності
від відносин між інвестором та об`єктом приватизації, загальним
економічним середовищем. Головні способи — це створення спільних
підприємств, додаткова емісія акцій, залучення коштів міжнародних
фінансових організацій та проведення конкурсів, які б передбачали
зобов`язання щодо розвитку підприємств.

Спосіб залучення іноземного інвестора за допомогою створення спільних
підприємств, найпоширеніший на початку економічних реформ, не втратив
своєї актуальності. Він дає змогу, налагоджувати роботу підприємств, як
після приватизації, так і до неї. Це не означає, що таке підприємство
буде вилучено з процесу приватизації. Приватизовуватиметься буде частка,
що належить державі у майні спільного підприємства. Враховуючи, що таке
підприємство завдяки участі іноземного інвестора вже пройде попередню
реструктуризацію, зиск держави може бути навіть більшим, ніж при
традиційному продажу.

Досить привабливою є перспектива залучення додаткових коштів за
допомогою вторинної емісії акцій. Щоправда, це може стосуватися лише
стабільно працюючих виробництв. Такі підприємства можуть емітувати свої
цінні папери для поповнення обсягу власних обігових коштів. Такий спосіб
залучення інвестицій ще не досить поширений в Україні. Проблема
додаткових емісій полягає в тому, щоб чітко визначити обсяг емісії,
необхідний для розвитку підприємства і, в той же час, достатній для
того, щоб не втратити контроль за підприємством. Досвід такої роботи
відсутній у українських підприємств. Проте вже існує багато фінансових
установ та консалтингових фірм, які консолідували провідних спеціалістів
в цій галузі та можуть надати необхідну допомогу.

Активно почали працювати на українському ринку міжнародні фінансові
установи. Програми надання кредитів українським підприємствам здійснюють
Європейський Банк Реконструкції та Розвитку (ЄБРР), Міжнародна Фінансова
Корпорація (МФК), Фонд NIS Enterprise — фонд сприяння розвитку
підприємництва в нових незалежних державах та деякі інші. Вони постійно
розширяють сферу своєї діяльності. Наприклад, в кінці літа цього року в
Одесі було відкрито новий інвестиційний фонд, створений ЄБРР за участю
іспанських партнерів. Такі фінансові установи надають кредити на умовах,
вигідніших, ніж в українських банках.

1.2.5. Продаж акцій на міжнародних тендерах

Фонд державного майна України приділяє увагу на проведенні комерційних,
некомерційних конкурсів та міжнародних тендерів.

Проведення міжнародних інвестиційних тендерів є для ФДМУ досить складним
завданням. Повинно бути вирішеним питання доступності для стратегічного
інвестора необхідного пакету акцій. Часто без належного обгрунтування за
державою резервуються значні пакети, створюються державні холдинги. На
сьогодні державну частку мають більш ніж 4000 ВАТ. Постає питання чи
необхідно державі тримати таку кількість пакетів акцій, тим більше, що
часто вони не перевищують 25%, тобто не дають можливості здійснювати
ефективний контроль. Останнім часом дуже широкого розповсюдження набула
практика подрібнення пакетів акцій, призначених для продажу на
некомерційних конкурсах. Непоодинокі випадки, коли пакет розміром,
скажімо, у 40 відсотків статутного фонду продається 4-5 пакетами
розміром 5-10 відсотків. Зрозуміло, що така практика не дає користі
нікому, крім тих керівників підприємств, які зацікавлені у відсутності
стратегічного інвестора і максимальному розпорошенні акцій. Аргументи
таких керівників про те, що необхідність подрібнення пакетів викликана
одночасним проведенням декількох інвестиційних програм, не витримують
ніякої критики. Жоден із серйозних інвесторів не погодиться вкладати
кошти в розвиток об`єкту, діяльність якого він не зможе потім якимось
чином контролювати. Мінімально сприйнятним для стратегічного інвестора
може бути пакет розміром більше 25% статутного фонду. Саме такий розмір,
відповідно до Закону України “Про господарські товариства” дає змогу
накласти “вето” на рішення загальних зборів акціонерного товариства про
зміни в Статуті, створення та припинення діяльності філій і дочірніх
підприємств, припинення діяльності товариства. Тому ми зараз будемо
докладати всіх зусиль для забезпечення продажу значних за розміром та
питомою вагою пакетів акцій.

Проте, для крупних транснаціональних фірм, які приходять в Україну
всерьоз та надовго, такий пакет теж є малоцікавим. Для них важливо
контролювати поточну діяльність об`єкта своїх інвестицій, пристосовувати
його для роботи на світових ринках. Тому, для такої категорії інвесторів
інтерес становлять пакети розміром понад 50%, а іноді і
“суперконтрольний” пакет розміром в 75%.

Планується для продажу великих пакетів акцій стратегічно важливих
підприємств залучати фірм-радників, які мають великий досвід проведення
аналогічних тендерів та висококваліфікованих фахівців, які змогли б в
подальшому передавати свій досвід українським спеціалістам. Які ж
функції будуть виконувати радники при проведенні конкурсів. Це такі ж
функції, які виконують всі консалтингові компанії при оцінці становища
підприємства на ринку. Це

оцінка потенційних ринків

аналіз виробничих ланцюгів

розробка фінансової моделі

експертна оцінка вартості пакету

розрахунок потреби в інвестиціях

підготовка інформаційного меморандуму для інвесторів

допомога в організації та проведенні конкурсів

дорадчі послуги в проведенні переговорів і підписанні договору
купівлі-продажу

в окремих випадках на фірму-радника повинні покладатися завдання щодо
розробки плану реструктуризації підприємства.

I?ioyaii 1995-96 ??. OAeIO i?ia?a aeae?eueea i?eioieo i?aeia?iaeieo
oaiaea??a, ia yeeo aei?iaiaoaaeenue iia? i?ioeaaeo?e i?iaeaaeo. Oeeie
i?aei?e?inoaaie aoee: o?inoyiaoeueea “Eiiaeeoa?nueea oaa?eea “Oe?a?ia”,
Чa?eanueeee “Acio” oa “O?ei?euenueeee a?io?i?/iee caaiae”.

Coieieiinue ia ?acoeueoaoao ia?oiai i?aeia?iaeiiai i?eaaoecaoe?eiiai
oaiaea?o. Eiai iaoith aoei cae?eniaiiy i?ia?aie “I?eaaoecaoe?y ie?aieo
i?aei?e?inoa ?c caeo/aiiyi no?aoaa?/iiai ?iaanoi?a”. A i?iaaaeaii?
oeueiai eiieo?no i?eeiaa o/anoue Eiini?oe?oi Eiiia?oeaaieo, ca o/anoth
anana?oiuei a?aeiieo o??i: Eiiia?oeaaieo, Aaei aiae Eaiiai? oa Neaae?,
Naiaea?c aiae Aeaiin?. Aeey oeueiai i?iaeoo aoei a?ae?a?aii aaeocue —
eiiaeeoa?nueea i?iieneia?noue oa aeae?eueea iioaioe?eii i?eaaaeeaeo
i?aei?e?inoa. O i?aenoieo, anana?oiuei a?aeiia eiiiai?y “E?aoo sseian
Nooa?ae” ca 2.7 i?eueeii?a aeiea??a i?eaeaaea 88.4% aeoe?e
o?inoyiaoeueei? oaa?eee “Oe?a?ia”. E??i oiai, aoei aa?aioiaaii
iaaeoiaeaeaiiy 22.3 i?eueeii?a aeiea??a aeiaaino?ieiaeo ?iaanoeoe?e.

OAeIO ia?aa??ea ?acoeueoaoe ?iaioe i?aei?e?inoaa ca ??e, ui ieioa i?ney
i?iaaaeaiiy oaiaea?o. ?acoeueoaoe oe??? ia?aa??ee aoee a?aaeath/eie:
ia?aiae eiooe i?aei?e?inoaa ca?eueoeeenue ia 2.2 i?eueeiie aeiea??a,
ianyae ae?iaieoeoaa c?inee o 1.6 ?ace, ca?ia?oia ieaoa c?inea o 15.6
?ace, aoei i?iaaaeaii nooo?ao iiaea?i?caoe?th ae?iaieoeoaa.

Oe? ?acoeueoaoe aeiaaee, ui o iaeaooiueiio ?iaanoeoe?ei? oaiaea?e
iiaeii? ioiiethaaoe ana a?eueoa e a?eueoa i?aei?e?inoa, caaaeyee /iio
aeiiii?ea Oe?a?ie ciiaea io?eiaoe cia/i? iaaeoiaeaeaiiy eioo?a o
aeaeyae? iiaeaoe?a oa ?ioeo ieaoaae?a, ciaiiy oa aeina?ae niaoe?ae?no?a
?eieiai? aeiiii?ee, iio-oao oa iia?oi? oaoiieia??.

C iaoith noai?aiiy ?io?ano?oeoo?e, yea a iiaea acyoe ia naaa oyaa?
i?aeaioiaee aei i?iaeaaeo i?aei?e?inoa oa i?aai?caoe?? i?iaaaeaiiy
i?aeia?iaeieo oaiaea??a, ca ?i?oe?aoeaith Oiiaeo aea?aeaaiiai iaeia
noai?aii Oe?a?inueeee oeaio? i?eaaoecaoe?? oa ?iaanoeoe?e.

sse aaea aoei neacaii aeua, Oiiae aea?aeaaiiai iaeia Oe?a?ie ieaio? ? a
iiaeaeueoiio cina?aaeaeoaaoe naith oaaao ia i?iaaaeaii? eiia?oe?eieo,
iaeiia?oe?eieo eiieo?n?a oa i?aeia?iaeieo ?iaanoeoe?eieo oaiaea??a.
Ieaio?oueny ca?eueoeoe e?euee?noue i?aei?e?inoa, ui aenoaaeyoeiooueny ia
eiieo?ne, i?iaeaaaoe ia ieo aea?aeaai? iaeaoe aeoe?e, aeineoue
i?eaaaeea? aeey oi?ioaaiiy ?iaanoeoe?eiiai ii?ooaeth. Oaeiae, Oiiae
iinooiiai aoaea ia?aoiaeeoe a?ae i?iaaaeaiiy eiia?oe?eieo eiieo?n?a aei
a?ioiaeo aoeoe?ii?a, ye? iathoue a?eueo a?aee?eoo, “i?ici?o”
i?ioeaaeo?o.

I?iaaaeaiiy i?aeia?iaeieo ?iaanoeoe?eieo oaiaea??a ? aeey OAeIO aeineoue
neeaaeiith caaea/ath. Ieoaiiy aeinooiiino? aeey no?aoaa?/iiai ?iaanoi?a
iaiao?aeiiai iaeaoo aeoe?e iiaea aooe ae??oaiei aac iniaeeaeo
oneeaaeiaiue. Oiiae aaea ia? aeina?ae ? a?aeai?o o??i-?aaeiee?a aeey
i?iaaaeaiiy oaiaea??a. Aea, ia aeaeue, a Oe?a?i? nueiaiaei? a?aeo?
niaoe?ae?no?a, ye? a iaee iaiao?aei? ciaiiy ? aeina?ae i?iaaaeaiiy oaeeo
eiieo?n?a, a?aeiia?aeii? ?io?ano?oeoo?e oa cania?a i?aeo?eiaiiy ??
i?aoeacaeaoiino?.

I?iaeaia i?iaeaaeo ia ?iaanoeoe?eieo eiieo?nao iieyaa? o oiio, ui, ye
na?ae/eoue aeina?ae i?eaaoecaoe?? a ?ioeo e?a?iao, eeoa iacia/ia
e?euee?noue i?aei?e?inoa iiaea aoaea i?iaeaiith ca “eeane/iith” noaiith:
ia?aaei?eaaoecaoe?eia i?aeaioiaea oa ?iciiae?e ia iaeaoe, ui iiaeooue
i?iaeaoeny; i?aeaioiaea aooaaeoa?nueeeo ca?o?a ca cao?aeiith nenoaiith;
i?aeaioiaea aiaei- oa oe?a?iiiiaieo i?iniaeo?a oa, aeania, i?iaaaeaiiy
oaiaea?o. Aea oaea eeane/ia i?ioeaaeo?a, aacoiiaii iaeaoaeoeai?oa,
iio?aao?, ii-ia?oa, iaaiiai iie?oe/iiai aaaeaiiy, ii-ae?oaa —
aeinoaoiuei cia/ieo eioo?a aeey iieaoe iineoa eiinoeueoaoe?eieo o??i.
OAeIO niiae?aa?oueny ia iaeneiaeueio aeaiie?oecaoe?th i?ioeano
i?iaeaaeo. Oaea aeaiie?oecaoe?y a oiiaao, eiee i?iaeaae aoaeue-yeiai
a?eueo-iaio cia/eiiai ia`?eoo ia i?ioiaeeoue aac aaeaniiai ?icaeyaeo o
Aa?oiai?e ?aae? oa ca o/anoth cania?a ianiai? ?ioi?iaoe??, ? aoaea aeuei
i?iyaii iie?oe/iiai aaaeaiiy.

sse an? ie cia?ii, iao O?yae ca?ac ia ia? aeinoaoi?o oiiae?a aeey
o?iainoaaiiy i?iaaaeaiiy oaiaea??a. Iaaiaee, /an iae /ano eiio aeey
aaeainoaaiiy athaeaeaoo aeiaiaeeoueny a?aoe eiooe c iicaathaeaeaoiiai
oiiaeo i?eaaoecaoe??. Oea icia/a?, ui OAeIO aoaea iaiaaaoenue caeo/eoe
aei oeueiai i?ioeano i?ia?aei? ?iaanoeoe?ei? aaiee oa ?io? o?iainia?
onoaiiae. Ia?o? e?iee ia oeueiio oeyoo aaea c?iaeai?, ?, i?ioyaii
iaeaeeae/iai /ano, ie niiae?aa?iinue ii/aoe i?iaaaeaiiy ia?oeo aeaio
i?eioieo oaiaea??a. ?o o?iainoaaiiy aoaea cae?enithaaoenue ?a?iiaenueeei
Aaieii ?aeiino?oeoe?? oa ?icaeoeo /a?ac i?ia?aio OAN?N.

Oni?oia i?iaaaeaiiy oaeeo oaiaea??a iiaea ? iiaeiii iaoe aaeeea
iie?oe/ia cia/aiiy, aeiaaaeoe i?aaeeuei?noue ia?aiiai oeyoo. Aea, yeui
ia aoaea noai?aii aoaeoeaiiai iaoai?cio, yeee aeicaieeoue iinoaaeoe
?iaioo ia “iio?e”, aeinyaioo? oni?oe caeeoaoueny iiiaeeiieeie.

Aaeee? iaae?? iieeaaeaii ia noai?aiee Oe?a?inueeee oeaio? i?eaaoecaoe??
oa ?iaanoeoe?e. Ia oeae oeaio? iiaeia iieeanoe ooieoe?? i?aai?caoe??
i?iaaaeaiiy i?aeia?iaeieo oaiaea??a. C aeiiiiiaith i?aeia?iaeieo
i?aai?caoe?e iiaeia aoaea caeo/eoe aei ?iaioe a Oeaio??
aenieieaae?o?eiaaieo ?iicaiieo eiinoeueoaio?a, ye? iathoue aeinoaoi?e
aeina?ae i?iaaaeaiiy oaeeo oaiaea??a a ?ioeo e?a?iao. Ni?eueia ?iaioa
oeeo eiinoeueoaio?a c oe?a?inueeeie niaoe?ae?noaie aeicaieeoue i?ney
iaaiiai i?ii?aeeo /ano aeeiioaaoe oaeo ?iaioo neeaie i?noeaaeo
oao?aoe?a.

Cia/ia e?euee?noue i?aei?e?inoa iiaea aooe i?iaeaiith ia ca
aeuacaaaeaiith noaiith, a ia a?ioiaeo aoeoe?iiao. Oea aeaei a ciiao
io?eioaaoe aeiaeaoeia? a?io? aeey iiiiaiaiiy aea?aeaaiiai athaeaeaoo.

Aea iio??aii aooe aioiaeie ? aei oiai, ui aeineoue aaeeea e?euee?noue
i?aei?e?inoa iiaea ia ciaeoe naiai iieoioey. Oiae?, aoaeoeaiei
????????????????????????????????????????????????????????????????????????
?????????????????????????

1.2.6. Перехід до бездокументарної форми випуску цінних паперів

Продовжується робота ФДМУ і на інших напрямках розвитку фондового ринку.
Зараз, разом з ДКЦПФР розроблено та погоджено ряд нормативних
документів, які сприятимуть переходу до бездокументарної форми випуску
цінних паперів, яка визнана найбільш цивілізованою їх формою. Її
позитивними сторонами є:

Відсутність затрат, пов’язаних із друкуванням цінних паперів

Складання зведених облікових реєстрів рахунків власників цінних паперів
провадиться професійною та відповідальною структурою, такою як
депозитарій цінних паперів. При цьому практично не існує можливості
порушення балансу випуску цінних паперів внаслідок будь-яких помилок, що
можливі при веденні реєстрів власників іменних цінних паперів.

Підвищення можливості залучення іноземних інвесторів, які вимагають
дотримання міжнародних стандартів щодо зберігання цінних паперів.

Спрощення розрахунків за угодами з цінними паперами.

Зберігання та облік всіх цінних паперів в одному місці — на одному
рахунку у цінних паперах у зберігача (за бажанням депонента)

Можливе підвищення ліквідності цінних паперів.

Простіший механізм купівлі акцій у дрібних інвесторів через розгалужену
мережу філій зберігачів.

Зручне отримання дивідендів через мережу філій зберігачів.

Впровадження механізму продажу цінних паперів через регульовані
торгівельні системи та впровадження бездокументарної форми випуску
цінних паперів залежить від взаємодії багатьох структур фондового ринку
(депозитарні установи, реєстроутримувачі, фондові біржі, відкриті
акціонерні товариства), а також міністерств, відомств та інших
центральних органів центральної виконавчої влади. Сучасний стан
депозитарної системи ще не відповідає існуючим світовим стандартам. Тому
зараз повинні бути ретельно відпрацьовані всі схеми взаємодії між
учасниками депозитарної системи, передусім між депозитарієм, зберігачами
та організаторами торгівлі.

1.2.7. Розміщення акцій українських підприємств на міжнародних ринках

Фондом державного майна розробляється програма виходу акцій українських
підприємств на міжнародні ринки. Розміщення акцій українських ВАТ на
міжнародних фондових ринках відкриває перед українськими підприємствами
нові можливості:

підвищення ліквідності, а отже і ринкової вартості, українських
підприємств шляхом розширення кола потенційних інвесторів;

підвищення рейтингу українських підприємств на міжнародних ринках;

забезпечення українським підприємствам кращих умов поточного та
довгострокового кредитування, що може дозволити вирішити фінансові
проблеми;

підвищення цін та попиту на акції українських підприємств на
внутрішньому фондовому ринку;

використання процедур реалізації та різноманітних фондових інструментів,
зрозумілих для іноземних інвесторів;

доступ до міжнародних стандартів оформлення угод купівлі-продажу;

поступовий перехід до міжнародних стандартів інформації про емітента,
цінні папери якого розміщуються на міжнародних фондових ринках.

Для розміщення на міжнародних ринках акцій українських підприємств в
процесі приватизації планується використовувати такий інструмент як
депозитарні розписки. Зараз ФДМУ разом з ДКЦПФР, Міністерством фінансів
та іншими державними органами управління розроблено та доопрацьовується
проект Постанови Кабінету Міністрів “Про забезпечення продажу пакетів
акцій ВАТ, що належать державі, у вигляді депозитарних розписок через
міжнародні фондові ринки”. Цим документом передбачається організація
такого виду продажу через уповноважену особу (радника), яка буде
обиратися ФДМУ на конкурсних засадах. За таким же принципом
обиратимуться агенти з розміщення. Іноземна депозитарна установа при
цьому обиратиметься Фондом за пропозицією уповноваженої особи, агента з
розміщення і ВАТ, акції якого пропонуються до продажу. Більш детально
процедури продажу будуть визначені в ряді нормативних документів,
підготовка яких здійснюється одночасно з розробкою вищезазначеної
Постанови.

Перед ФДМУ у цьому році стоять масштабні задачі, втілення яких дозволить
зробити новий крок до розбудови ефективної ринково-орієнтованої
економіки. Сприяти цьому повинна спільна робота законодавців, державних
органів управління та всіх операторів фондового ринку України. Тільки
так можна досягти поставленої мети.

Аналіз фінансово-господарської діяльності підприємства

2.1. Показники фінансово-господарської діяльності підприємства

Для найбільш ефективного продажу акцій підприємств, а отже і залучення
інвестицій, слід мати чітке уявлення щодо фінансово-господарської
діяльності того чи іншого підприємства. Таке уявлення може надати аналіз
показників фінансово-господарської діяльності підприємства, побудований
на основі його фінансової звітності.

Розглянемо далі показники фінансово-господарської діяльності
підприємств.

Платоспроможність підприємства та ліквідність його активів

Оцінка розміру валюти балансу та динаміки його змін є тільки початком
аналізу. Для більш точної оцінки фінансової спроможності підприємства
необхідно розглянути групу показників (розрахунок яких надається далі в
розділі 3 на прикладі підприємства хімічної промисловості “Дихлофос”),
яка вказує на платоспроможність підприємства та ліквідність його
активів.

Як відомо, найбільш ліквідними активами є грошові кошти та поточна
дебіторська заборгованість. До них також можна віднести короткострокові
фінансові вкладення. Вони всі знаходяться у третьому розділі активу
балансу. Менш ліквідними є активи, які знаходяться в другому розділі
активу балансу.

Виділимо три рівні платоспроможності:

Грошова

Розрахункова

Ліквідна

Коефіцієнт грошової платоспроможності. Цей показник характеризує
здатність підприємства негайного погасити боргові зобов’язання.
Нормативне значення цього показника знаходиться в межах від 0,2 до 0,35.
Якщо цей показник росте у вказаних межах, це свідчить про зростання
грошової платоспроможності підприємства. Перевищення верхньої межі
нормативного значення свідчить про неефективність використання грошових
коштів.

Коефіцієнт розрахункової платоспроможності. Значення цього коефіцієнта
повинно бути більшим за значення попереднього показника, адже в
чисельник входить більше активів, хоча і менш ліквідних, ніж грошові
кошти.

Коефіцієнт ліквідної платоспроможності. Цей коефіцієнт показує, чи
вистачить у підприємства усіх оборотних засобів, щоб розрахуватись по
борговим зобов’язанням. Коефіцієнт ліквідної платоспроможності повинен
бути більшим за 1. Для розрахунку коефіцієнту ліквідної
платоспроможності використовуються всі активи другого та третього
розділу балансу.

Коефіцієнт критичної ліквідності. Цей коефіцієнт показує, чи вистачить у
підприємства усіх оборотних засобів, щоб розрахуватись по поточним
борговим зобов’язанням. Бажано, щоб це значення перевищувало 1, хоча
можна задовольнитися і значенням 0,8-0,9. В той же час, значне
перевищення 1, говорить про недоліки у використанні поточних активів, а
це, в свою чергу, веде до зниження показника прибутковості підприємства.

Рентабельність

Прибуток на власний ( акціонерний) капітал. Прибуток на власний капітал
є показником рентабельності будь-яких інвестицій як підприємства в
цілому, так і окремої інвестиції конкретного суб’єкта, наприклад
засновника. Таким коефіцієнтом можна користуватися і для оцінки
рентабельності однієї окремої угоди. Визначається відношенням
балансового прибутку до середнього власного капіталу.

Рентабельність сукупного капіталу. Показник рентабельності сукупного
інвестованого капіталу визначає продуктивність усього капіталу, яким
володіє підприємство, незалежно від джерел його надходження. Він показує
скільки прибутку приносить кожна гривня, інвестована (вкладена) в
активи.

Рентабельність продажів. Цей показник вказує на те, скільки прибутку
приносить кожна гривня обсягів реалізації.

Аналіз структури капіталу

Коефіцієнт фінансової стабільності. Бажано, щоб значення цього показника
перевищувало 1. Значення цього коефіцієнту менше за 1 є свідченням того,
що підприємство в більшій мірі оперує чужими грошима. Це може призвести
до послаблення фінансової стійкості підприємства.

Коефіцієнт фінансової незалежності (автономії). Коефіцієнт фінансової
незалежності вказує, яку долю займає власний капітал в структурі
робочого капіталу. Бажано, щоб значення цього коефіцієнту було не меншим
за 0,5.

Коефіцієнт залежності від довгострокових зобов’язань. Цей коефіцієнт
показує ступінь залежності підприємства від довгострокових зобов’язань.
Невпинне зростання цього показника протягом декількох звітних періодів
може призвести до втрати платоспроможності підприємства.

Знос основних фондів

Коефіцієнт зносу основних засобів. Показує фактичний знос основних
засобів підприємства. Бажано, щоб його значення було як найнижчим, тому
що чим більше показник зносу основних фондів, тим, відповідно, більш
зношеними є основні засоби підприємства.

Аналіз фінансово-майнового стану та фінансово-господарської діяльності
підприємств можливий лише при наявності вихідних даних для його
проведення. Їх можна отримати з даних бухгалтерського обліку: балансу
підприємства (Ф1), звіту про фінансові результати та їх використання
(Ф2), звіту про фінансово майновий стан (Ф3). Перелік даних, необхідних
для розрахунків показників, наведено таблиці

Таблиця 2.1. Основні показники з форм звітності Ф1 та Ф2, які
використовуються для подальших розрахунків.

Форма звітності Найменування показника Код рядка

Ф1 АКТИВ

Залишкова вартість основних засобів 010

Знос основних засобів 011

Первісна вартість основних засобів 012

Виробничі запаси 080

Незавершене виробництво 110

Витрати майбутніх періодів 120

Всього по розділу ІІ 150

Короткострокові фінансові вкладення 250

Каса 260

Розрахунковий рахунок 270

Валютний рахунок 280

Інші грошові кошти 290

Всього по розділу ІІІ 320

Баланс 330

ПАСИВ

Доходи майбутніх періодів 450

Резерви наступних витрат і платежів 460

Всього по розділу І 495

Всього по розділу ІІ 545

Всього по розділу ІІІ 750

Ф2 Виручка від реалізації продукції 010

Податок на додану вартість 015

Акцизний збір 020

Результат від реалізації 050

Прибуток або збиток звітного періоду 100

2.2. Оцінка платоспроможності підприємства та ліквідності його активів

Виділимо три рівні платоспроможності:

Грошова

Розрахункова

Ліквідна

2.2.1. Коефіцієнт грошової платоспроможності

Коефіцієнт грошової платоспроможності визначається як відношення суми
залишків грошових коштів та короткострокових фінансових вкладень до суми
залишків по непогашених кредитах та поточної кредиторської
заборгованості:

Де, Грошові кошти – підсумок рядків 260-290 з Ф1

Короткострокові фінансові вкладення – рядок 250 з Ф1

П.р.II та П.р.III – відповідно підсумок другого та третього розділів
пасиву балансу (545 та 750 рядки з Ф1)

2.2.2. Коефіцієнт розрахункової платоспроможності

Коефіцієнт розрахункової платоспроможності визначається як відношення
суми залишків грошових коштів, товарів та готової продукції до суми
залишків по непогашених кредитах та поточної кредиторської
заборгованості:

Де, А.р.II та А.р.III – відповідно підсумок другого та третього розділів
активу балансу (150 та 320 рядки з Ф1)

Запаси – рядок 080 з Ф1

Незавершене виробництво – рядок 110 з Ф1

П.р.II та П.р.III – відповідно підсумок другого та третього розділів
пасиву балансу (545 та 750 рядки з Ф1)

2.2.3. Коефіцієнт ліквідної платоспроможності

В розрахунок коефіцієнту ліквідної платоспроможності входять всі активи
другого та третього розділу балансу.

Де, А.р.II та А.р.III – відповідно підсумок другого та третього розділів
активу балансу (150 та 320 рядки з Ф1)

П.р.II та П.р.III – відповідно підсумок другого та третього розділів
пасиву балансу (545 та 750 рядки з Ф1)

2.2.4. Коефіцієнт критичної ліквідності

Цей коефіцієнт розраховується як відношення величини поточних активів за
мінусом запасів та незавершеного будівництва до величини поточних
зобов’язань.

Де, А.р.II та А.р.III – відповідно підсумок другого та третього розділів
активу балансу (150 та 320 рядки з Ф1)

Запаси – рядок 080 з Ф1

Незавершене виробництво – рядок 110 з Ф1

П.р.III – підсумок третього розділу пасиву балансу (750 рядок з Ф1).

2.3. Оцінка рентабельності

2.3.1. Прибуток на власний ( акціонерний) капітал

Визначається відношенням балансового прибутку до середнього власного
капіталу.

Де Балансовий прибуток — значення рядка 100 з Ф1

Власний капітал – підсумок розділу I пасиву (рядок 495 з Ф1) за
виключенням доходів майбутніх періодів (рядок 450 Ф1) і резерву
наступних витрат та платежів (рядок 460 Ф1).

Середній власний капітал — середнє арифметичне значення власного
капіталу на початок і кінець звітного періоду

2.3.2. Рентабельність сукупного капіталу

Показує скільки прибутку приносить кожна гривня, інвестована в активи.

де Балансовий прибуток — значення рядка 100 з Ф1

Середня вартість активів — середнє арифметичне значення валюти балансу
на початок і кінець звітного періоду (рядок 330 графи 3 та 4 з Ф1).

2.3.3. Рентабельність продажів

Показує, скільки прибутку приносить кожна гривня обсягів реалізації.

де Прибуток від реалізації — рядок 050 з Ф2.

Чиста реалізація — величина виручки від реалізації продукції, робіт,
послуг (рядок 010 з Ф2) за виключенням ПДВ і акцизу (рядки 015 та 020 з
Ф2).

Аналіз структури капіталу

2.4.1. Коефіцієнт фінансової стабільності

Визначається відношенням суми власних коштів до позикових та показує які
кошти посідають головне місце в структурі капіталу: свої — чи
запозичені.

Де П.р.І-підсумок розділу І Пасиву балансу (рядок 495 з Ф1)

П.р.ІІ-підсумок розділу ІІ Пасиву балансу (рядок 545 з Ф1)

П.р.ІІІ-підсумок розділу ІІІ Пасиву балансу (рядок 750 з Ф1)

2.4.2. Коефіцієнт фінансової незалежності (автономії)

Обчислюється як відношення суми власних коштів до валюти балансу та
показує долю власного капіталу в робочому капіталі.

Де П.р.І — підсумок розділу І Пасиву балансу (рядок 495 з Ф1)

Валюта балансу — підсумок всіх розділів Активу (або Пасиву)

Балансу (рядок 330 з Ф1)

2.4.3. Коефіцієнт залежності від довгострокових зобов’язань

Визначається відношенням суми довгострокових зобов’язань до суми власних
коштів та показує ступінь залежності підприємства від довгострокових
зобов’язань.

Де П.р.IІ — підсумок розділу ІI Пасиву балансу (рядок 545 з Ф1)

П.р.І — підсумок розділу І Пасиву балансу (рядок 495 з Ф1)

Знос основних фондів

2.5.1. Коефіцієнт зносу основних засобів

Де знос основних засобів — значення рядка 011 з Ф1

первісна вартість основних засобів –значення рядка 012 з Ф1.

Аналіз фінансово-господарської діяльності підприємства хімічної
промисловості “Дихлофос”

Розрахунки коефіцієнтів та проведення аналізу фінансово-господарської
діяльності розглянемо на прикладі підприємства хімічної промисловості
ВАТ “Дихлофос”. Для цього використаємо квартальні баланси підприємства
та його фінансові звіти.

3.1. Розрахунки фінансово-господарської діяльності підприємства

3.2. Графіки показників фінансово-господарської діяльності

Тепер проаналізуємо фінансово-господарську діяльність підприємства
хімічної промисловості “Дихлофос” на основі балансу підприємства та
його фінансового звіту (поданих в пункті 3.1.). Для цього побудуємо
графіки, на яких відображено зміни показників фінансово-господарської
діяльності підприємства “Дихлофос” за період з 4-го кварталу 1994 року
по 3-й квартал 1998 рік, що надасть змогу визначити функціонувало
підприємство в цей період.

Коефіцієнт грошової платоспроможності. Цей показник характеризує
здатність підприємства негайного погасити боргові зобов’язання.
Нормативне значення цього показника знаходиться в межах від 0,2 до 0,35.
В нашому випадку цей показник менший за нормативне значення, тому ми
можемо сказати, що підприємство не може погасити боргові забв’язання.

Коефіцієнт розрахункової платоспроможності. Значення цього коефіцієнта
повинно бути більшим за значення попереднього показника, адже в
чисельник входить більше активів, хоча і менш ліквідних, ніж грошові
кошти. На нашому прикладі видно, що з 96 року на підприємстві погіршився
фінансовий стан.

Коефіцієнт ліквідної платоспроможності. Цей коефіцієнт показує, чи
вистачить у підприємства усіх оборотних засобів, щоб розрахуватись по
борговим зобов’язанням. Коефіцієнт ліквідної платоспроможності повинен
бути більшим за 1. Бачимо, що до 4-го кварталу 1996 року підприємству
було платоспроможне, але потім платоспроможность погіршилась, як і
фінансовий стан і продовжує погіршуватися.

Коефіцієнт критичної ліквідності. Цей коефіцієнт показує, чи вистачить у
підприємства усіх оборотних засобів, щоб розрахуватись по поточним
борговим зобов’язанням. Бажано, щоб це значення незначно перевищувало 1,
хоча можна задовольнитися і значенням 0,8-0,9. В нашому підприємстві
бачимо значне перевищення 1, це говорить про недоліки у використанні
поточних активів, а це, в свою чергу, зниження показника прибутковості
підприємства.

Прибуток на власний ( акціонерний) капітал. Прибуток на власний капітал
є показником рентабельності будь-яких інвестицій як підприємства в
цілому, так і окремої інвестиції конкретного суб’єкта, наприклад
засновника. До 2-го кварталу 1996 підприємство функціонувало, з
перебоїнами, але прибуток був, на графіку видно, що після 2-го го
кварталу 1996 року прибутку не стало.

Рентабельність сукупного капіталу. Показник рентабельності сукупного
інвестованого капіталу визначає продуктивність усього капіталу, яким
володіє підприємство, незалежно від джерел його надходження. Він показує
скільки прибутку приносить кожна гривня, інвестована (вкладена) в
активи.

Рентабельність продажів. Цей показник вказує на те, скільки прибутку
приносить кожна гривня обсягів реалізації. Якщо подивитись на графік,
бачимо, що до 2-го 1995 року підприємство поганенько працює, але після
прибутковість його просто зменшується на очах. По всіх показниках
рентабельності можна сказати, що підприємство не одержує зовсім ніякого
прибутку з 2-го кварталу 1995 року.

Коефіцієнт фінансової стабільності. Бажано, щоб значення цього показника
перевищувало 1. Я к видно на графіку значення цього коефіцієнту більше
за 1 до 3-го кварталу 1996 року, це є свідченням того, що підприємство в
більшій мірі оперує власними грошима. Але після 3-го кварталу 1996 року
підприємство почало брати кредити, а це, в свою чергу, може призвести до
послаблення фінансової стійкості підприємства.

Коефіцієнт фінансової незалежності (автономії). Коефіцієнт фінансової
незалежності вказує, яку долю займає власний капітал в структурі
робочого капіталу. Бажано, щоб значення цього коефіцієнту було не меншим
за 0,5. На графіку видно, що підприємство використовує більше власні
кошти, але з 2-го кварталу 1996 року його фінансова незалежність стає
падати.

Коефіцієнт залежності від довгострокових зобов’язань. Цей коефіцієнт
показує ступінь залежності підприємства від довгострокових. Наше
підприємство зовсім незалежить від довгострокових зобов’язань, але з
3-го кварталу 1996 року воно почало брати довгострокові кредити.
Невпинне зростання цього показника протягом декількох звітних періодів
може призвести до втрати платоспроможності підприємства.

Коефіцієнт зносу основних засобів. Показує фактичний знос основних
засобів підприємства. Бажано, щоб його значення було як найнижчим, тому
що чим більше показник зносу основних фондів, тим, відповідно, більш
зношеними є основні засоби підприємства. Як бачимо на графіку, знос
основних фондів незначно перевищує показник 50%, це означає, що знос
основних засобів незначний.

Висновок:

Похожие записи