РЕФЕРАТ

з дисципліни :Політична економія

на тему

“ Основні напрями міжнародного економічного співробітництва в галузі
екології.”

Зміст

1.Вступ.

2. Екологічний стан в Україні.

3.Міжнародна співпраця.

4.Список використаної літератури.

1.Вступ.

Кожен майбутній економіст , спеціаліст народного господарства, кожна
свідома людина повинна обов’язково мати загальне уявлення про
особливості сучасного екологічного стану , а також про основні напрямки
державної політики у галузі охорони довкілля, використання природних
ресурсів та забезпечення екологічної безпеки . Екологізація економіки
та свідомості суспільства не є абсолютно новою проблемою. Практичне
відображення екологічності тісно пов’язано в першу чергу з державним
регулюванням процесів природокористування .Нове в данній проблемі є
еквівалентність обміну між державою, природою та людиною, яка базуеться
на законодавчих, організаційно-технічних рішеннях. Ця проблема на
сучасному етапі є дуже гострою. Вона була сформована протягом двох
століть і нині набула свого критичного значення. Тому існує об’ективна
необхідність втручання держави в природно-екологічну сферу з метою
досягнення збалансованого стану, держава також повинна закласти основи
глобального еколого-економічного партнерства між суб’ектами
підприємництва, між іноземними партнерами , на рівні планетарного
співробітництва заради виживання і подальшого розвитку України, а також
всієї цивілізації .

2. Екологічний стан в Україні.

Нинішню екологічну ситуацію в Україні можна охарактеризувати як
кризову, що формувалася протягом тривалого періоду через
нехтування об’єктивними законами розвитку і відтворення
природно-ресурсного комплексу України. Відбувалися структурні
деформації народного господарства, за яких перевага надавалася
розвитку в Україні сировинно-видобувних, найбільш екологічно
небезпечних галузей промисловості.

Попри різні проблеми, все ж таки реалізація принципів збалансованого
розвитку в Україні розпочалася майже одночасно з проголошенням
незалежності. З 1991 року економічні і екологічні реформи в нашій країні
спрямовані на досягнення спочатку компромісу між виробничим і природним
потенціалом, а згодом — на перехід до гармонійного їх співіснування в
інтересах людей. В основу формування нової політики було покладено
базовий принцип, згідно з яким екологічна безпека держави стає важливим
елементом і складовою національної і глобальної безпеки.

Виходячи з цого в Україні розроблені “Основні напрями державної
екологічної політики”. Цей документ визначає не лише мету та пріоритетні
завдання охорони довкілля, але й механізми їх реалізації, напрями
гармонізації та інтеграції екологічної політики України в рамках процесу
”Довкілля для Європи” та світовому екологічному процесі. Саме на
підставі цього документу, що поєднує стратегічні цілі з конкретними
завданнями, розробляються програми Уряду в галузі охорони довкілля та
екологічної безпеки. Після утворення цільового Міністерства охорони
навколишнього природного середовища та ядерної безпеки в Україні
сформовано цілісну систему регулювання і управління природокористуванням
та охороною природи, екологічною безпекою, яка, за висновками
міжнародних експертів, відповідає сучасним вимогам. У надзвичайно стислі
терміни розроблено і оформлено правові засади для вирішення екологічних
проблем, впроваджено економічний механізм природокористування, у
відповідності з міжнародними вимогами створюється національна система
стандартів щодо забезпечення екологічної безпеки та природокористування.

Охорона природи стала одним з основних пріоритетів молодої держави,
оскільки збереження біологічного та ландшафтного різноманіття є основою,
яка забезпечує можливість будь-якого природокористування та розвитку
суспільства.

Апофеозом екологічних лих, що спіткали Україну, стала катастрофа на
Чорнобильській АЕС 26 квітня 1986 р. Її наслідки виходять далеко за межі
проблем довкілля і переростають у низку соціально-економічних,
медико-біологічних, психологічних, морально-етичних, світоглядних і
культурних проблем.

Аварія на ЧАЕС є найбільшою техногенною й екологічною катастрофою,
десятиліття якої припадало на 1996 р. В результаті понад 41 тис. км2
території було забруднено радіонуклідами. Близько 46 тис. га орної землі
та 46 тис. га лісу за рівнями забруднення, що перевищують 15 кюрі на
квадратний кілометр (Кі/км2), вилучено з виробництва. Зона відчуження
Чорнобиля становить серйозну загрозу для навколишнього середовища
внаслідок наявності 800 поховань радіоактивних відходів із загальною
активністю понад 200 кКі.

Всередині саркофага відбуваються процеси, які не можуть повністю
пояснити фахівці. Цей об’єкт є радіаційно небезпечним внаслідок
наявності тріщин і значної кількості пилу. При падінні конструкцій може
статися значний викид пилу, хмара якого за несприятливих метеоумов може
вийти за межі 30-кілометрової зони. Одним із шляхів проникнення
радіонуклідів у довкілля може бути вода, яка там вже була, і та, що
потрапляє через отвори у даху. Вона містить ізотопи Cs-137, Cs-134 i
Sr-90, а також солі урану (приблизно 1 мг/л).

Екологічну небезпеку становить також ядерне паливо та радіоактивні
речовини, викинуті під час аварії, які осіли навколо блоку, а потім були
закриті піском та бетоном. З паливномісткими матеріалами з часом можуть
статися такі зміни: роздрібнення паливних частинок, утворення на їхній
поверхні нових сполук, які можуть розчинятися у воді, вимивання
радіонуклідів водою. Усе це може викликати міграцію радіонуклідів.
Безпосередня загроза екологічній безпеці з боку ЧАЕС є приводом для
виникнення суперечностей між Україною і сусідніми державами, які можуть
значною мірою ускладнити міждержавні відносини з ними.

Чорнобильська катастрофа трагічним чином демонструє як безпосередній
зв’язок етносу та довкілля, так і тяжкі наслідки, спричинені порушенням
цього зв’язку.

Враховуючи всі вище згадані чинники ми можемо ствержувати, що в
середині 80-х років Україна опинилася на межі екологічної кризи яка
значно поглиблювалась у часи перехідного періоду. Одніею з нових
еко-проблем є міжнародна торгівля відходами.

До основних пріоритетів охорони довкілля та раціонального
використання природних ресурсів належать:

гарантування екологічної безпеки ядерних об’єктів і
радіаційного захисту населення та довкілля, зведення до мінімуму
шкідливого впливу наслідків аварії на Чорнобильській АЕС;

поліпшення екологічного стану басейнів рік України та якості питної
води;

стабілізація та поліпшення екологічного стану в містах і
промислових центрах Донецько-Придніпровського регіону;

будівництво нових та реконструкція діючих потужностей
комунальних очисних каналізаційних споруд;

запобігання забрудненню Чорного та Азовського морів і поліпшення
їх екологічного стану;

формування збалансованої системи природокористування та адекватна
структурна перебудова виробничого потенціалу економіки, екологізація
технологій у промисловості, енергетиці, будівництві, сільському
господарстві, на транспорті;

збереження біологічного та ландшафтного різноманіття, заповідна
справа.

Для досягнення цього передбачається вирішення таких завдань:

зменшення до мінімуму рівня радіаційного забруднення;

захист повітряного басейну від забруднення, насамперед у великих
містах і промислових центрах;

захист і збереження земельних ресурсів від забруднення, виснаження
і нераціонального використання;

збереження і розширення територій з природним станом ландшафту,
посилення природоохоронної діяльності на заповідних і рекреаційних
територіях;

підвищення стійкості та екологічних функцій лісів;

знешкодження, утилізація та захоронення промислових та побутових
відходів;

запобігання забрудненню морських і внутрішніх вод, зменшення та
припинення скиду забруднених стічних вод у водні об’єкти, захист
підземних вод від забруднення;

збереження та відродження малих річок, здійснення управління водними
рес-ми на

основі басейнового принципу;

завершення створення державної системи моніторингу
навколишнього природного середовища;

створення системи прогнозування, запобігання та оперативних дій у
разі надзвичайних ситуацій природного і
природно-техногенного походження;

забезпечення екологічного супроводу процесу конверсії
військово-промислового комплексу;

здійснення заходів щодо екологічного контролю за діяльністю Збройних
Сил України;

розробка механізмів реалізації схем природокористування;

впровадження дійових економічних складових впливу на систему
природокористування;

створення системи екологічної освіти, виховання та
інформування.

3.Міжнародна співпраця.

Однією з позитивних умов інтеграції України до світового товариства є
досить швидкий процес поєднання держави, зокрема в природоохоронній
галузі, з рядом держав Європи і світу.

Після підписання ” Конвенції про збереження біо- різноманіття “ Україна
стала Стороною ще кількох важливих, з точки зору охорони живої природи,
міжнародних природоохоронних угод, таких як Конвенція про захист Чорного
моря від забруднення (з 1994 року), Бернська (з 1996 року) і Рамсарська
(з 1996 року) конвенції.

Планується приєднання до Бонської конвенції про охорону мігруючих видів
диких тварин (1979 рік) та її відповідних угод, які розглядаються як
важливі засоби збереження біорізноманіття серед мігруючих видів, а також
до Конвенції про міжнародну торгівлю видами дикої фауни і флори, що
знаходяться під загрозою зникнення (CITES), Конвенції по боротьбі з
опустелюванням у тих країнах, які витримують серйозну посуху чи
опустелювання, особливо в Африці, Конвенції про охорону та використання
транскордонних водотоків та міжнародних озер. Діяльність України в Раді
Європи розширює її можливості щодо співпраці з цим авторитетним
міжнародним органом, зокрема при впровадженні Всеєвропейської стратегії
збереження ландшафтного і біологічного різноманіття.

Слід відмітити, що в 1997 році Карпатський біосферний заповідник був
першим в Україні удостоєний диплому Ради Європи.

Значною перешкодою на шляху якісного виконання Україною обов’язків щодо
вимог Конвенції про охорону біологічного різноманіття є брак коштів.
Важке економічне становище держави не дає змоги повною мірою реалізувати
наявні можливості і запроваджувати нові інструменти для збереження та
відтворення біорізноманіття в Україні. Тому актуальною є міжнародна
технічна та фінансова допомога для виконання конкретних проектів, що
надається міжнародними організаціями (Глобальний екологічний фонд,
Міжнародний банк реконструкції та розвитку, ЮНЕП, Рада Європи та ін.),
окремими розвиненими країнами (Нідерланди, США, Канада, Німеччина,
Данія, Великобританія, Швейцарія, Франція, Австрія та ін.).

За підтримки Глобального екологічного фонду та відповідно до угод між
Україною і Міжнародним банком реконструкції та розвитку на умовах
безповоротної фінансової допомоги фінансуються такі важливі для
збереження біологічного різноманіття проекти:

«Збереження біорізноманіття Карпат». Вартість проекту — 500 тис. доларів
США. Термін виконання — 1993-1997 роки (проект завершено). Проект був
спрямований на покращання охорони цінних природних екосистем Карпат,
передусім у межах Карпатського біосферного заповідника та прилеглих до
нього територій;

«Збереження біорізноманіття в українській частині дельти Дунаю».
Вартість проекту — 1500 тис. доларів США. Термін виконання — 1994-1998
роки. Метою проекту є покращання управління природними ресурсами в
дельті Дунаю, розширення території природного заповідника «Дунайські
плавні» та створення на його базі біосферного заповідника;

“Підготовка Національної Стратегії/Плану дій та Національної доповіді з
питань збереження біорізноманіття” — 112 тис.доларів США. Термін
виконання — 1997-1998 роки. Метою проекту є допомога Мінекобезпеки
України в діяльності щодо забезпечення розробки зазначених документів.

Питання збереження біологічного різноманіття є складовими міжнародної
Програми «Управління станом і захист Чорного моря», яка виконується за
підтримки Глобального екологічного фонду та в реалізації якої беруть
участь держави Чорноморського регіону, у тому числі Україна.

Українськими фахівцями разом із Міжнародним союзом охорони природи
здійснюються проекти ”Збереження та невиснажливе використання лісів у
Центральній і Східній Європі” (1995-1996 роки.) та “Збалансоване
сільське господарство та збереження біорізноманіття в степовій зоні
Росії й України”(1996-1998 рр.).

довготермінової політики, що законодавчо буде закріплено в “Основних
напрямах державної політики у галузі охорони навколишнього природного
середовища, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної
безпеки, затверджених Верховною Радою України 5 червня 1997 року (в 1-му
читанні), відповідних програмах діяльності Кабінету Міністрів України та
постанові Кабінету Міністрів України від 12 травня 1997 р. “Про
концепцію збереження біологічного різноманіття України”.

Діяльність України у сфері виконання обов’язків, взятих у рамках
Конвенції про охорону біологічного різноманіття , розроблено на основі
переосмислення національної політики і практики в цій галузі,
опрацювання зарубіжного досвіду та за активної громадської підтримки. Ця
Національна доповідь підготовлена Міністерством охорони навколишнього
природного середовища та ядерної безпеки України за участю центральних
органів державної виконавчої влади, наукових та громадських організацій,
експертів та отримала схвалення учасників міжнародної конференції “ 5
років після Ріо”, яка відбулась 10-13 червня 1997 р. в м.Євпаторія з
ініціативи Всеукраїнського комітету підтримки діяльності ЮНЕП
(УкрЮНЕПКОМ).

Участь України в Конвенції про біологічне різноманіття має позитивний
вплив на визначення пріоритетів формування національної
соціально-економічної і екологічної політики в умовах переходу до
ринкових відносин, подальшу інтеграцію України в світове та європейське
співтовариство, оцінку та зростання її ролі та авторитету, сприяє
вирішенню, в тому числі за фінансової підтримки міжнародних організацій
та розвинених країн, конкретних проблем збереження біорізноманіття в
регіонах, які мають особливе міжнародне і національне значення, та
подальшому розвитку науково-технологічного та інтелектуального
потенціалу України, розширенню можливостей використання в українській і
світовій практиці напрацьованого національного досвіду з питань, що
підпадають під дію Конвенції, використанню потенціалу наявних
національних інституцій та експертів для наукової та технологічної
міжнародної співпраці.

4.Список використаної літератури.

1. Бєляев О.О., Бабело А.С. Політична економія: Навч.посібник.-К.: КНЕУ,
2001.- 328 с.

2.Політична економія: Навч.-метод.посіб. для самост. вивч.дисципліни/ За
ред. д-ра екон. Наук, проф. К.Т.Кривенка.- К.: КНЕУ, 2003.

3.Синакевич І., Врублевська О. Перший світовий конгрес економістів з
навколишнього середовища і природних ресурсів// Економіка України.-
1998.-№12.

4.Останні дані Програми ООН // Наука і суспільство .-1997.- №7/9.

Похожие записи