Реферат на тему:

Організаційно-управлінські та фінансово-правові елементи теорії в
інфраструктурі детінізації економіки

Організаційно-управлінський та фінансово-правовий режим, як і правовий
режим ринкових фінансово-господарських відносин у цілому, незважаючи на
досить тривалий час переходу України до ринкових методів управління
економікою, в плані проведення комплексних економіко-кримінологічних
наукових досліджень є новим і малорозробленим явищем. Як результат,
організаційно-управлінські та правові рішення щодо ринкової
трансформації суспільно-економічних відносин впроваджуються в життя без
їх необхідної адаптації до економіко-правового середовища країни і в
результаті продукують негативні, у тому числі і криміногенні тіньові
процеси на рівні саморегулятивного розширеного відтворення. Ситуацію
погіршує відсутність комплексних контрольно-інформаційних систем і
адаптованої до ринкових відносин системи організаційно-управлінських,
обліково-технологічних і правових інститутів, покликаних на науково
виважених засадах забезпечити контроль та рівновагу між свободою
підприємницької ініціативи і ринковими ризиками. Із вказаних та низки
інших причин у підприємництві накопичуються дезінтеграційно-руйнівні
процеси, що переростають у суцільну взаємну безвідповідальність його
учасників, які вуалюють свої багаточисельні правопорушення під
цивільно-правові ризики, займаються псевдопідприємницькою діяльністю,
ухиленням від оподаткування та відвертим шахрайством.

Можна без будь-якого перебільшення стверджувати, що поряд з
ризикованістю ринкових відносин кризові явища в економіці, її глобальна
тінізація, руйнація виробництва, деградація продуктивних сил
суспільства, невпинно зростаючі криміногенні процеси у сфері
підприємницьких і фінансово-господарських відносин у цілому є, перш за
все, результатом прорахунків у сфері управління та неналежної правової
адаптації соціально-економічних перетворень до економіко-правового
середовища країни.

Причому організаційно-управлінські прорахунки у забезпеченні економічних
перетворень у сфері фінансово-господарських відносин слід розглядати як
у контексті прийняття макрорівневих управлінських рішень (скажімо,
адміністративна реформа чи різних напрямів організаційно-правового
забезпечення ринкових перетворень або визначення кредитної, монетарної,
податкової та зовнішньоекономічної політики держави), так і в плані
прийняття організаційно-правових рішень з приводу управління
багатоаспектними ризиками, що виникають на ринках кредитів, гарантій,
боргових зобов’язань (факторингові операції), фондових ринках, ринку
цінних паперів, ризиками у сфері виробництва і підприємництва в цілому.
У ринкових умовах взагалі, а в умовах перехідного періоду – особливо,
управління ризиками (або ризик-менеджмент) є ключовим інструментом науки
управління фінансово-господарськими процесами. Без прогнозування
ризиків, визначення їх рівня, методів локалізації та впровадження інших
складових системи управління ризиками сьогодні не повинне ухвалюватися
жодне рішення. Разом із тим, ця наука дуже складно впроваджується в
сучасну вітчизняну практику, як у сферу державного управління в цілому,
так і у сферу управління фінансово-господарською діяльністю зокрема. В
Україні поки що не сформовано методологічний інструментарій для
проведення досліджень у цій сфері, не визначено навіть діапазону
предметної області застосування теорії і практики управління ризиками,
не кажучи вже про нерозробленість економіко-кримінологічних аспектів
управління ризиками. Говорячи про ризик-менеджмент, вітчизняні фахівці
часто обмежуються застосуванням лише окремих елементів системи
управління ризиками у сфері підприємництва [50, 17-21]. Тобто у сфері
управління портфелями кредитних, інвестиційних, страхових, банківських,
валютних та інших ризиків відсутній комплексний підхід, при якому
повинні враховуватись усі можливі ризики. Між тим, сучасна теорія і
практика менеджменту нараховує понад 50 родових підприємницьких ризиків
і ще більше підпорядкованих їм, скажімо, валютних та інших
галузево-напрямкових ризиків, які, на нашу думку, необхідно враховувати
по всій структурі організаційно-управлінських відносин – від управління
у сфері державного будівництва, управління економічними процесами до
управління конкретними ризиками за тією чи іншою фінансово-господарською
операцією, від макро- до мікрорівневих сфер управлінської діяльності.
Враховуючи глобалізацію криміногенного потенціалу в усіх сферах
суспільно-економічних відносин, будь-яке управлінське рішення чи
правовий акт до їх прийняття необхідно піддавати
економіко-кримінологічному моніторингу з метою визначення їх впливу на
тінізацію, корупціонізацію та інші криміногенні прояви у сфері
управління фінансово-господарськими процесами. Від чіткого визначення
мети, процедури, наслідків та інших параметрів того чи іншого
організаційно-управлінського рішення, скажімо, трансформації кредитної,
монетарної, податкової, зовнішньоекономічної політики, до таких
мікрорівневих управлінських рішень, як надання кредиту, емісія грошових
коштів, відміна чи введення того чи іншого податку, повинні бути піддані
економіко-кримінологічному моніторингу і прогнозуванню можливих
альтернативних сценаріїв і наслідків, що можуть наступити у зв’язку з
його ухвалою.

Проте в Україні ні на макро- , ні мікрорівнях до прийняття управлінських
рішень такий моніторинг у контексті вимог методології
економіко-кримінологічного ризик-менеджменту не проводиться. Ризики та
їх наслідки майже не прогнозуються. Про це свідчать проблеми погашення
кредитів і глобалізація кредиторської і дебіторської заборгованості,
кризові явища в Україні по всій структурі організаційно-управлінських та
соціально-економічних перетворень.

Яскравим прикладом прорахунків у сфері організаційно-управлінських
відносин може бути непомірне зростання чисельності штатних одиниць у
різних органах державної влади. Наприклад, під гаслом відходу від
командно-адміністративної системи в останні роки в Україні неодноразово
здійснювалось “скорочення” штатної чисельності різних державних
структур. Але фактичні організаційно-управлінські реформи проведені
таким чином, що в результаті держапарат збільшився у десятки разів.
Небезпека подібного реформування організаційно-управлінських структур
полягає в тому, що процес такого “скорочення” триває, і стабілізації
такої “розбудовчої активності”, необхідної для усвідомлення нагальної
потреби конкретної повсякденної кропіткої праці з цих питань, на
управлінському “горизонті” не видно. Скажімо, проблемою боротьби зі
злочинністю у сфері фінансово-господарських відносин у 1988 році
займалось близько трьох тисяч співробітників Державної служби боротьби з
економічною злочинністю МВС (далі – ДСБЕЗ), а проблемами з питань
оподаткування – півтори тисячі податківців Міністерства фінансів, що
знаходились у підпорядкуванні міськрайфінвідділів. Незважаючи на
неодноразове (за ці роки) “скорочення”, чисельність співробітників
служби ДСБЕЗ зросла до 15 тисяч штатних одиниць. До них додалось майже
стільки ж працівників податкової міліції, шістдесят п’ять тисяч
працівників податкових інспекцій, майже 11 тисяч – служби боротьби з
організованою злочинністю і т. д. Водночас навіть значно зменшений за
останнє десятиріччя бюджет наповнити практично неможливо, організована
злочинність набула транснаціонального характеру, родинно-клановими
“підприємницькими” структурами напівкримінального характеру захоплені і
після набуття “ефективного господаря” зруйновані цілі галузі економіки,
криміногенна тінізація і корупціонізація фінансово-господарських
відносин набула глобальних розмірів і загрожує економічній безпеці
держави [59, 35–46].

Як приклад мікрорівневих управлінських недоліків, можна навести
прорахунки у сфері управління портфелем кредитних ризиків у банківській
системі, у результаті чого заборгованість за кредитами, наданими
комерційними банками у 1992 р., зросла у 28 разів, у 1993 р. – у 15, у
1994 р. – у 4, у 1995–1998 р. відповідно на 262, 134, 134, 121 %. Цей
процес певним чином спадає, але його не припинено й зараз [21, 46].

Характерним прикладом управлінських прорахунків і накопичення значного
криміногенного потенціалу є сфера розрахункових відносин [42, 96–122,
195–254]. Про наявність прорахунків у кредитній, монетарній, податковій
і економічній політиці в цілому свідчать приклади кредиторської і
дебіторської заборгованості та ціла низка інших показників і
фінансово-господарських агрегатів, які, безперечно, свідчать про те, що
в цій глобальній масі неплатежів і непоставок мають місце латентні
оборудки, скоєні з метою ухилення від сплати податку на прибуток, емісії
фіктивних безготівкових коштів, емісії інших незабезпечених платіжних
сурогатів, розкрадання і багато інших зловживань.

Наведена інформація, хоч і не в повному обсязі, але в межах завдань цієї
частини роботи яскраво відображає негативні наслідки, зумовлені
прорахунками у сфері організаційно-управлінських відносин. Причому ці
прорахунки зростають до критичної маси, коли некомпетентність,
корисливий мотив, депресія управлінського апарату від перманентної
організаційно-штатної “трансформації”, ситуативно-кон’юнктурне ухвалення
непродуктивних рішень злилися в потужний відтворювально-деградаційний
потік по всьому спектру суспільно-економічних відносин.

Для визначення і класифікації макрорівневого причинного складу
організаційно-управлінських прорахунків робоче поняття, зміст та мету
організаційної функції управління можна сформувати як процес створення
нових або оптимізацію наявних організаційно-управлінських форм
(виробничі, торговельні підприємства чи управлінські оргструктури) на
підставі визначення продуктивності та раціоналізації технологічного
комплексу предмета управління (технологічні процеси і правовий режим
документообороту тих чи інших видів діяльності).

Формування оптимальної і продуктивної форми управлінської структури і
раціоналізація предмета управління передбачає системний підхід, під яким
розуміють множину взаємопов’язаних і певним чином упорядкованих
структурно-управлінських підрозділів та їх функцій, пов’язаних із
предметами управління, що забезпечує цілісність організації та її
взаємозв’язок із зовнішнім середовищем [95, 8]. При цьому основними
принципами формування управлінських оргструктур є: єдність мети,
первинність функцій (тобто предмета і технологічної структури
управлінських функцій) і вторинність організаційної структури [95, 23].
Сутність ключових організаційно-управлінських прорахунків, що призвели
до надмірного зростання чисельності старих структур та виникнення
значної кількості нових, полягає саме в ігноруванні зазначених
принципів.

Так, при визначенні мети і завдань тієї чи іншої структури в основу її
створення кладеться та чи інша проблема, яку необхідно вирішувати. У
принципі, це є правильним управлінським рішенням. Але до створення нової
організаційної структури ніхто не звертає увагу на те, що ефективне
рішення певної проблеми інколи полягає не у створенні нової
організаційно-управлінської структури, а перш за все в раціоналізації
технологічного і організаційно-правового режиму “предмета управління” та
більш ефективного використання органів, які вже є і функціональні
процедури яких повністю співпадають із вирішенням проблеми, під яку
створюється нова структура [79, 75]. Таким чином, виникає дублювання
функцій, що призводить лише до розмивання відповідальності
співробітників старих і нових управлінських структур, появи нових
непродуктивних витрат і додаткових суб’єктів корупції.

По-друге, прийняттю рішення про створення тієї чи іншої нової структури
не передує групування завдань у контексті технологічної структури їх
виконання, не здійснюється класифікація видів робіт і визначення їх
продуктивності. Та чи інша органоутворююча структура, у кращому випадку,
окреслює концептуальні завдання нового органу, а визначення видів робіт,
їх продуктивний чи непродуктивний характер визначає новостворений орган.
Керівні співробітники останнього за природою своїх інтересів автоматично
зацікавлені у розширенні своїх повноважень, а відповідно і штатної
чисельності “своєї” структури. Навіть ця ситуаційна модель
органоутворюючих відносин, не кажучи вже про деформованість і
криміногенний корупційний потенціал сучасних управлінських відносин,
діалектично виключають об’єктивне визначення продуктивності робіт, які
прагнуть “виконувати новоспечені” управлінці, розуміючи, що під ці
роботи будуть виділені додаткові бюджетні кошти. Таким чином, принцип
продуктивності робіт, функцій, рішень та ін., врешті-решт, просто
ігнорується, після чого починається бюрократично-чиновниче свавілля і
закладається морально-психологічне підґрунтя саморегулятивного
відтворення штатної чисельності, титулів, звань, неправомірного
використання розпорядчо-управлінських функцій на “приватизаційних”
засадах.

По-третє, зазначене морально-психологічне підґрунтя, що виникає на
непродуктивній технологічній структурі функцій та ігноруванні вище
наведених принципів визначення продуктивності, універсиалізації функцій
і раціоналізації виконавчих структур, починає вражати новостворену
організацію із середини. Починається торгівля делегуванням повноважень,
розподіл відповідальності підміняється “купівлею безвідповідальності”,
створенням непродуктивних рівнів ієрархії управління, з’являється
непомірно велика чисельність високотитулованих посад, створюються
організаційно-управлінські “монстри”, які значною мірою починають
працювати самі на себе. Скоротити, реформувати, оздоровити, а тим більше
ліквідувати їх стає неможливо. Ситуаційно-деградаційна кон’юнктура,
поверховість, непрофесіоналізм, продажність, клановість, кругова порука,
корупція, протекціонізм у кадрових питаннях, що здійснюється під гаслом
“формування команди”, тобто частіше корислива або, принаймні,
халатно-злочинна поведінка функціонерів та їх оточення, досягають
розширеного саморегулятивного відтворення. Халатність,
безвідповідальність та девіантна поведінка таких службовців із
управлінської аномалії переростають у норму їх існування. Віктимізація
організаційно-управлінських відносин, зростання корупції, зловживань,
тінізація всіх сфер життєдіяльності країни є результатом саме таких
підходів до реформування управлінських відносин.

По-четверте, сформовані засади органотворення та морально-психологічний
клімат є підґрунтям виникнення ситуації, коли всі дії апарату
спрямовуються не на продуктивну працю для досягання мети організації, а
на забезпечення особистих амбіцій керівників організації (“ватажків
команди”) по всій її ієрархічній структурі.

По-п’яте, принципи ефективного управління – адаптивність, гнучкість,
динамізм, адекватність, оптимальність, оперативність, надійність,
економічність та простота – отримали кон’юнктурно-корисливе забарвлення
і підпорядковані одній меті: самозбереженню і подальшому розширенню
організації та отриманню нових функціональних важелів впливу на
суспільство з метою вирішення корисливо-кланових інтересів її членів.

По-шосте, паразитичний характер такої організації і непродуктивний
характер її функцій детермінує нестабільність нововведеної структури,
періодичні суб’єктивні зміни в її підпорядкованості, правовому режимі
функціонування, що зумовлює великомасштабні і непродуктивні витрати на
проектування і постійні зміни структури організації, системи
управлінських комунікацій, програмно-апаратних комплексів, необхідних
для забезпечення функціонування організації.

Усі вище наведені прорахунки, їх причини і наслідки є управлінською
реальністю українського сьогодення. Вони здатні підірвати певною мірою
вже підірвали економічну і національну безпеку країни в цілому, оскільки
стосуються всієї організаційно-управлінської інфраструктури держави, а
не тільки наведеного прикладу багаторазового зростання правоохоронних
органів, хоча загрозливі тенденції щодо “скорочення – зростання”
правоохоронних органів не призупинені.

LBPXT?Z?a?k?v&yX|aeoooooooooocccccccccccccccc

E:O?Oe?ssoooooccooooooccccccccccccc

, квот, ліцензій, ліквідації підприємств правопорушників та ін.,
доведеться здійснювати через кримінально-правові і
кримінально-процесуальні процедури. Цей масив непродуктивної роботи як з
міркувань оперативності розгляду таких справ, так і в плані покращання
захисту прав підприємців, або навіть у контексті самої логіки природи
кримінально-правових відносин без усяких на те продуктивних підстав,
зумовить додаткове збільшення чисельності вище зазначених правоохоронних
органів.

Інший приклад. Ідея створення агентства з боротьби ыз відмиванням
доходів незаконного походження, внесена в існуючі проекти Закону “Про
боротьбу з відмиванням незаконних доходів”, у випадку її прийняття
призведе до нового дублювання функцій багаточисельних старих і
новоутворених правоохоронних служб. Ідея створення окремого органу з
боротьби із корупцією, що також виношується в різних керівних ланках
управління, призведе до появи ще одного суб’єкта корупціонізації. Також
обговорюється ідея створення кримінальних і адміністративних судів,
окремих податкових судів, слідчого комітету, Національного бюро
розслідування та ін. Таке розростання правоохоронних структур
перетворить Україну в поліцейську державу, яка не тільки підірве
виснажену непродуманими “реформаторськими” експериментами економіку, а
безповоротно підірве національну безпеку держави, оскільки призведе до
повної деградації взаємовідносин між діючими та багаточисельними новими
органами, що пропонується створити.

У країні змодельовано ситуацію, коли поряд із встановленням мораторію на
створення нових контрольно-управлінських структур необхідно вести мову
про моніторинг ризиків, причин їх глобалізації, рівня загроз та
управління ризиками не тільки у сфері підприємницької діяльності, а і в
контексті політичної та економічної безпеки держави.

Процес управління ризиками взагалі і криміногенного характеру зокрема
здійснюється у вигляді економіко-кримінологічного моніторингу і
реалізації таких восьми послідовних етапів:

1. Визначення, ідентифікація і класифікація ризиків.

2. Аналіз і кількісна оцінка ризиків.

Якісна оцінка об’єктно-технологічного, суб’єктного і причинного складу
ризиків.

Розробка стратегії управління ризиками в контексті усунення
причинно-детермінаційного комплексу, локалізації суб’єктного складу,
інших методів мінімізації ризикових ситуацій.

Розробка тактики поточного оперативного управління ризиками за допомогою
моніторингу об’єктно-технологічних відносин на підставі наявних баз
даних, систем і підсистем управління ризиками.

Прогностичний моніторинг процесу реалізації прийнятих проектів
управлінських рішень, стратегічних і тактичних рішень щодо управління
ризиками.

3. Прогноз послідовності виникнення ризикових ситуацій.

4. Розробка і оперативне корегування прийнятих управлінських рішень у
контексті отриманої інформації, у процесі прогностичного
економіко-кримінологічного моніторингу процесу їх реалізації.

На успіх у справі управління відповідним “портфелем ризиків” як у межах
конкретного внутрішньокорпоративного проекту, так і в контексті
здійснення управлінської функції в цілому впливають такі взаємопов’язані
фактори:

— система і підсистема управління ризиками повинні мати
привентивно-попереджувальний характер;

— організаційно-управлінська інфраструктура системи управління ризиками
повинна реагувати на найслабші сигнали як внутрішніх, так і зовнішніх
ризиків незалежно від волі того чи іншого функціонера-виконавця. Ця
реакція має фіксуватись документально чи за допомогою
програмно-апаратного офісного обладнання з усіма організаційно-правовими
наслідками для недобросовісного виконавця;

— рівень розвитку інструментів, методів і засобів управління ризиками
має носити комплексний характер, враховувати технологічні взаємозв’язки
всіх взаємозалежних факторів та причинно-детермінаційних обумовлень, що
повинно кластися в основу відповідних систем (підсистем) управління
ризиками;

якість виконання управлінських заходів забезпечується відповідною
автоматизованою програмно-апаратною системою “контролінг”;

— ризик-менеджер у психологічному плані має бути максимально незалежним,
у його прямі обов’язки входить пошук уразливих позицій проекту чи
управлінського рішення, він є штатним “критиком проекту рішень команди”,
чим більше ним висунуто контраргументів стосовно безперспективності
проекту чи визначеного управлінського рішення, тим ефективніше може бути
розроблена система мінімізації ризиків. Водночас авторитет
ризик-менеджера повинен бути високим, інакше його висновки і
попередження не будуть сприйматися ні керівництвом, ні учасниками
проектної групи. Як правило, на такі посади доцільно призначати
висококваліфікованих фахівців пенсійного віку з практичним досвідом, які
відчувають себе незалежними порівняно з молодими співробітниками –
учасниками проекту чи управлінського рішення.

Усі наведені вище прорахунки у сфері управління та їх причинний склад у
сучасних умовах України притаманні практично обом класам і типам
організаційних структур – як бюрократичним, так і адміністративним [95,
12]. Коли деградація управлінської думки доходить до рівня
злочинно-халатної безвідповідальності і починає продукувати формули типу
“маємо, що маємо” [79, 84], а кризові явища в економіці, у тому числі і
криміногенного характеру, набули саморегулятивного розширеного
відтворення, то їх розгляд у плані класичних типів організаційних
структур (лінійні, функціональні, лінійно-функціональні, продуктивні,
регіональні, конгломератні та ін.) [95, 13] або у контексті їх основних
функцій (планування, організація діяльності та контроль) [95, 24–52]
втрачає сенс, оскільки окреслені вище прорахунки і спровоковані ними
деградаційні тенденції змінюють сутність основного
організаційно-управлінського закону – закону синергії [95, 31]. У таких
випадках закон синергії починає діяти на притаманних йому
саморегулятивних засадах у зворотному – деградаційно відтворювальному
напрямах по всій інфраструктурі управлінських відносин.

Щоб глибше зрозуміти проблеми та протиріччя сучасного
організаційно-правового процесу, необхідно зрозуміти природу
соціально-економічних перетворень, що відбуваються, а також причини й
обставини, що їх викликали.

Щодо правового забезпечення сучасних трансформаційних процесів, слід
відзначити, що правова система діалектично пов’язана з природою держави,
тобто розвиток правової системи залежить не стільки від інтересів тієї
чи іншої наукової школи, скільки від домінуючих у державі партійних,
політичних програм та визначених у суспільстві пріоритетів. Від
ідеології пріоритетів, які визначає держава на тому чи іншому етапі
розвитку, залежать цілі, завдання та напрями розвитку її правових систем
та інститутів. Не принижуючи ролі в правотворчому процесі законодавця та
правознавця-дослідника, слід зазначити, що саме вказані фактори є
вирішальними при визначенні напрямів розвитку сучасного законодавчого
процесу. Базовим аргументом сказаного є не стільки існуючі теорії,
скільки історичний досвід з цих питань та наша дійсність. Ми маємо
наявну можливість спостерігати сучасні процеси зміни природи держави,
природи суспільно-економічних відносин та права, перед яким поставлено
завдання – закріпити ці зміни інфраструктурою відповідних правових норм.

При цьому з притаманною в таких випадках кон’юнктурою від вкрай
критичного ставлення до західних чи інших правових систем ми перейшли до
протилежної крайності – механічного копіювання тих чи інших правових
інститутів та “чужих правових систем”, не враховуючи різні підходи, що
сформувались в англосаксонській і континентальній системах права, а
також незважаючи навіть на об’єктивні трансформаційні зміни, що сталися
з часом у цих же західних правових системах (детальний аналіз цих
проблем див. 87, 8-33).

Пріоритети сучасного законотворчого процесу дуже часто визначаються то
наявністю чужого нормативного акта, який “обумовлює необхідність
прийняття свого аналогічного”, то “ринковий бліцкриг” з його
саморегулюванням “потребує усунення держави” від управління економікою,
хоча усі неупереджені фахівці вже знають, що сьогодні не існує
нерегульованої ринкової економіки. У додаток до такого “правового
регулювання” та “саморегуляції” проводиться жорстка податкова і
монетарна політика, демонетизація економіки, при проведенні якої до
уваги не береться неприпустимість пригнічення платоспроможності
юридичних та фізичних осіб. У результаті підприємницька діяльність
виштовхується в “тінь”, виникає глобальна тінізація економічних
відносин, що переростає в системну економічну кризу, стимулювання
криміногенного потенціалу у сфері фінансово-господарських відносин.
Руйнація продуктивних сил суспільства, виробничого сектора економіки,
демографічна криза, деградація інтелектуального потенціалу і суспільної
свідомості в країні – це факти сьогодення, і жодні теоретичні
обґрунтування особливостей перехідного періоду їх прикрасити і
виправдати не можуть. Надалі таке “організаційно-правове регулювання”
спроможне забезпечити перехід лише в одному напрямі – до повного підриву
економічної безпеки держави.

Правові прорахунки як на макроекономічному та макроправовому рівні, так
і спеціально-правові, у тому числі і фінансово-правові причини і умови
криміногенного характеру, а також методологічні засади їх усунення в
контексті пізнання, моніторингу і протидії феномену “тіньова економіка”
ми будемо розглядати протягом усього процесу дослідження управлінських,
фінансово-правових і кримінологічних технологій як синтезованого
предмета спеціальної теорії попередження криміногенних проявів у сфері
економіки та детінізації фінансово-господарських відносин.

Виходячи з викладеного, можна зробити висновок, що прорахунки в
прийнятті управлінських та організаційно-правових рішень у процесі
суспільно-економічних перетворень зумовили системну економічну кризу,
яка поряд із комплексом негативних соціально-економічних наслідків
супроводжується розширеним відтворенням глобалізованих тіньових відносин
криміногенного характеру. У результаті сформований значний масив
тіньових капіталів став економічною базою для діяльності організованих
злочинних формувань і зростання корупції. Це в комплексі підриває
економічну безпеку держави. Наведені проблеми свідчать, що тіньова
економіка в основній своїй масі є не тільки економічним, а й
криміногенним явищем, призупинення якого вимагає інтеграції
організаційно-правових, управлінських, економічних та кримінологічних
інститутів у конкретно-науковій системі знань. Остання покликана
закласти алгоритм створення економічних передумов і відповідної
організаційно-правової інфраструктури детінізації економіки, спрямованої
на зменшення обсягів тіньового капіталообороту, подолання кризових явищ
та зниження криміногенного потенціалу у сфері фінансово-господарських
відносин.

Література:

Андреев И.Д. Методологические основы познания социальных явлений. – М.,
1977. – С. 102 – 103 .

Аскин Я.Ф. К вопрорсу о категориях детерминизма // Современный
детерминизм и наука. – Новосибирск, 1975. – Т. 1. – С. 44 – 45.

Базелюк А.В., Коваленко С.О. Тіньвоа економіка в Україні. Київ: Україна
НДЕІ Мінекономіки, 1998. – 206 с.

Бандурка О.М. Бюджетні процеси тінізації економіки та заходи її
профілактики // Збірник матеріалів міжнародної науково-практичної
конференції з проблем боротьби зі злочинністю у сфері економічної
діяльності. – Харків: Національна юридична академія України ім. Ярослава
Мудрого, – 2000. – С. 15.

Бантишев О.Ф. Контрабанда, що вчинюється організованими групами, та
суміжні з нею злочини. Збірник матеріалів міжнародної науково-практичної
конференції з проблем боротьби з організованою злочинністю в регіоні
(Центр вивчення організованої злочинності при Національній юридичній
академії України ім. Ярослава Мудрого). – Харків, 2000. – С. 39.

Барановский А. Преступный айсберг // Финансы Украины. – 1995. – № 36. –
С. 8.

Блауберг И.В., Юдин Э.Г. Становление и сущность системного подхода. –
М., 1973. – С. 68 – 76.

Блувштейн Ю., Яковлев А. Введение в курс криминологии. – Минск, 1983. –
311 с.

Борисов В.І. Вивчення проблем боротьби з економічною злочинністю вченими
НДІ ВПЗ АПрН України // Збірник матеріалів міжнародної
науково-практичної конференції з проблем боротьби зі злочинністю у сфері
економічної діяльності (Національна юридична академія України ім.
Ярослава Мудрого). – Харків, 2000. – С. 21.

Бородюк В., Турчинов О., Приходьмо Т. Оцінка масштабів тіньової
економіки та її вплив на динаміку макроекономічних показників //
Економіка України. – 1996. – №11. – С.19 – 23.

Беккер Г. Crime and Punishment // Journ. Polit. Econ. 1966. Vol. 76, №2;
Економічний аналіз і людська поведінка // THESIS. 1993. – Т.1, – Вип.1.
– С. 38.

Венцковский Л.Э. Философские проблемы развития науки. – М., 1982. – С.
68.

Ворович Б.А. Философская структура практики. – М., 1972. – С. 41.

Геєць В.М. Перешкоди економічному поступу та можливі шляхи їх подолання
// Економічний часопис. – 1996. – №11. – С. 23; Глуховский М.
Криминальная экономика // Деловые люди. – 1992. – №9. – С. 14 – 16;
Головин С. Теневая экономика: преступление без наказания? // Коммунист.
вооруж. сил. – 1990. – № 23. – С. 33 – 38; Кербер С.Н. О теневой
экономике // Пробл. Прогнозирования. – 1992. – №6. – С. 111 – 113; Клюня
В.Л., Пузиков В.В. Теневая экономика: генезис, структура и современные
особенности // Вести Белорус. ун-та. Сер.3: История. Философия.
Политология. Социол. Экономика. Право. – 1992. – №2. – С. 52 – 54;
Клюшников А.С. Проблемы борьбы с преступностью в сфере экономики. – М.:
Правл. Всесоюз. о-ва «Знание», 1990. – 29 с.; Козлов Ю. Теневая
экономика и преступность // Вопр. экономики. – М., 1990. – № 3. – С. 120
– 127; Корягина Т.И. Теневая экономика: что это такое? // Коммунист
Грузии. – 1990. – №10. – С. 20 – 27; Лазовский В. О сущности, структуре
и субъектах «теневой экономики» // Эконом. науки. – 1990. – № 8. – С. 62
– 67; Ларьков А.В. Теневая экономика: история и сущность // Хоз-во и
право. – 1991. – № 2. – С. 119 – 126; Осипенко О.В. Экономическая
криминология: Пробл. старта // Вопр. экономики. – М., 1990. – № 3. – С.
130 – 133; Осипенко О.В., Козлов Ю. Г. Что отбрасывает тень // ЭКО:
Экономика и орг. пром. пр-ва. – 1989. – № 2. – С. 47 – 59; Проблемы
теневой экономики // Изв. АН СССР. Сер. экон. – М., 1990. – № 2. – С. 86
– 113; Рутгайзер В. Теневая экономика в СССР: Обзор лит. и исслед. //
Свобод. мысль. – 1991. – №17. – С. 119 – 125; Савельева Т. «Коза ностра»
по-советски // Моя Москва. – 1991. – №10. – С. 4 – 5; Теневая экономика
/ Бунич А.П., Гуров А.И., Корягина Т.И. и др. – М.: Экономика, 1991. –
159 с.; Шохин А.Н. О структуре и масштабах теневой экономики // Финансы
СССР. – 1990. – № 7. – С. 23 – 28; Шохин А. Теневая экономика: Мифы и
реальность // Экономика и жизнь. – 1990. – № 33. – С. 9.

Гиргинов Г., Янков М. Наука и творчество / Пер. с болг. – М., 1979. – С.
127.

Голіна В.В. Місце організованої злочинності в структурі загальної
злочинності (на матеріалах Харківського регіону) // Збірник анотацій
матеріалів міжнародної науково-практичної конференції з проблем боротьби
з організованою злочинністю в регіоні (Центр вивчення організованої
злочинності при Національній юридичній академії України ім. Ярослава
Мудрого). – Харків, 2000. – С. 44.

Горщак А., Дидоренко Э., Иванов. Теневая экономика: опыт
криминологического исследования. – Луганск: РИО ЛИВД. – 1997. – 173 с.

Грошевий Ю.М. Процесуальні особливості розслідування і судового розгляду
справ про злочини, вчинені організованою групою // Збірник анотацій
матеріалів міжнародної науково-практичної конференції з проблем боротьби
з організованою злочинністю в регіоні (Центр вивчення організованої
злочинності при Національній юридичній академії України ім. Ярослава
Мудрого). – Харків, 2000. – С. 24

Даньшин І.М. Щодо питання про кримінологічне поняття економічної
злочинності // Збірник матеріалів міжнародної науково-практичної
конференції з проблем боротьби зі злочинністю у сфері економічної
діяльності. – Харків: Національна юридична академія України ім. Ярослава
Мудрого, 2000. – С. 34

Похожие записи