.

Одна планета, різні світи (Посібник з світової економіки)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
0 28908
Скачать документ

Розділ 1 ОДНА ПЛАНЕТА, РІЗНІ СВІТИ

Англійський письменник Г. Уелс написав книжку під назвою “Машина часу,
де головний персонаж винаходить машину часу, переміщує себе в майбутнє
на тисячі років і виявляє, що знайомий йому колись світ став узагалі
невпізнанним. Один із радянських космонавтів, паче той уелсів мандрівник
у часі, після дев’яти місяців перебування на космічній орбіті також
виявив, що світ змінився. Він повернувся на землю й побачив, що його
країни більше нема. Доки він літав у космосі, Радянський Союз подолав
путч, змінив лідерів і припинив існування. Рештки Радянського Союзу
об’єднались у Співдружність Незалежних Держав. Навіть рідне місто
космонавта Ленінград у певному розумінні зникло з мани, бо його було
перейменовано на Санкт-Петербург.

Крах комунізму став визначною подією. У цьому столітті домінували три
“ізми”—капіталізм, комунізм і фашизм, хоча останній існував упродовж
короткого відтинку часу й закінчився з поразкою Німеччини, Японії та
Італії у другій світовій війні. А суперництво між капіталізмом і
комунізмом тривало сімдесят чотири роки—від більшовицької революції 1917
року до остаточного розпаду Радянського Союзу 1991 року. Це суперництво
було домінантою зовнішньої політики США від закінчення другої світової
війни. Воно втягло Сполучені Штати у дві війни, що забрали багато
життів, і спричинилося до витрачання трильйонів доларів на національну
оборону. Але з холодною війною покінчено, і перед світом постало
питання: куди йти далі? Чи гарантує ліквідація Радянського Союзу повну і
всесвітню перемогу капіталізму і свободи, а чи здійсненню цих сподівань
перешкодить якийсь новий “ізм”?

ТРІУМФ КАПІТАЛІЗМУ

Френсіс Фукуяма написав книжку “Кінець історії та остання людина’ . Під
“кінцем історії” він розуміє те, що з поразкою комунізму утвердилась
ідеальна соціально-політична система, і далі рухатися нема куди. Він
дотримується думки, що вільний ринок зародився як найефективніша система
виробництва й розподілу товарів. Захід і західні ідеали перемогли, і
вселюдська ідеологічна революція завершилась. За Фукуямою, людство має
нині спільну долю, що почалася від Французької революції з її ідеалом
свободи й рівності, а закінчилася з перемогою ліберально-демократичного
ладу. На його думку, подекуди ще існуватимугь певні проблеми, як от
посилення релігійного фундаменталізму, етнічні та націоналістичні
напруження, але з часом вони зникнуть . Роберт Б.Рейч у своїй книзі
“Завдання народів: приготуватися до капіталізму XXI століття’^ також
розглядає комунізм як справу минулого і вважає, що у двадцять першому
столітті у світі переважатиме капіталістична економіка. Сполучені Штати
ведуть перед на шляху до утвердження капіталізму в цілому світі. Після
другої світової війни вони вкладали мільярди доларів у Західну Європу і
допомагали створювати міжнародні фінансові інституції на зразок
Міжнародного валютного фонду та Світового банку. Комунізм був політичною
й військовою загрозою аж до свого занепаду. Але й для Сполучених Штатів
настали інші часи. Сьогодні майже кожен чинник виробництва—гроші,
технологія, підприємства, обладнання—легко переміщуються через державні
кордони. Ідея нового світового порядку з домінуванням Сполучених Штатів
втратила сенс. У державних кордонах залишатимуться тільки люди.

ПОРІВНЯННЯ КАПІТАЛІСТИЧНИХ СИСТЕМ: ПЕРШИЙ ПІДХІД

Відтоді, як капіталізм став обов’язковою умовою нинішнього і майбутнього
існування світу, що з чим можна порівнювати? Очевидно, що різновиди
капіталізму. Приміром, їх можна порівнювати на підставі відмінностей між
індивідуалістичним англосаксонським капіталізмом і комупітарним
капіталізмом у Європі та Японії. Таке двоїсте порівняння, що грунтується
на відмінності, запропонованій Джорджем С.Лоджем , лежить в основі праці
Лестера Туроу “Віч-на-віч: прийдешня економічна битва поміж Японією,
Європою і Америкою5. Англосаксонський варіант капіталізму панував
упродовж останніх двох сторіч: Велика Британія домінувала в
дев’ятнадцятому, а Сполучені Штати Америки—у двадцятому. А хто ж
домінуватиме у двадцять першому? За Туроу, це буде європейський
комунітарний капіталізм.

Індивідуалістичний капіталізм

Індивідуалістичний капіталізм асоціюється з працями Джона Лока й Адама
Сміта. Саме Лок обгрунтував ідею про те, що право управляти мають ті,
ким правлять, а не ті, хто править. Раніше, до Лока, вважалося, що право
керувати має король, а не народ. Особа, за Локом, є центром суспільства
і має певні невідчужувані права, серед яких і право на свою власність .
Кожна’ особа, за Адамом Смітом, сприяє загальному добробуту, якщо їй
дозволено дбати про власні інтереси. Загальний добробут буде наслідком
не благодійних мотивів, а суворої логіки вільного ринку—так званої
“невидимої руки”. Простіше кажучи, якщо всіх людей заохочувати до роботи
на всю їхню спроможність—хай це робітники, ремісники чи службовці, — то
чиста пропозиція товарів і послуг, наявних для загального вжитку, буде
зростати.

За Туроу, індивідуалізм у Сполучених Штатах та інших англосаксонських
країнах має різні прояви: значні відмінності в доходах, чудові
підприємці на взірець Сема Волтона, швидке досягнення максимального
прибутку тощо . Традиційною для індивідуалізму є відповідальність кожної
особи за свій власний успіх. Життя—це конкурентна боротьба, де перемагає
сильніший, а не слабший. Люди не зобов’язані бути вірними компанії—вони
мають право залишити її заради роботи з вищою оплатою. І навпаки,
компанії не почуваються зобов’язаними щодо своїх працівників— їх можуть
звільнити з настанням скрутних часів. Ні власники, ні працівники не
винні один одному нічого.

Комунітарний капіталізм

Термін “комунітарний’ має низку значень, але передусім він стосується
почуття задоволення від участі у спільному процесі на противагу
індивідуальному. За комунітарної ідеології роль держави значно
розширюється: вона бере участь у стимулюванні економічного зростання і
забезпеченні програм соціального захисту, а також у суспільних
інвестиційних проектах на зразок професійного навчання. У таких країнах
рідше змінюють місце роботи й частіше залишаються вірними працедавцям,
які, у свою чергу, більше дбають про професійне перенавчання і
колективну працю. Компанії опрацьовують довготермінову стратегію і часто
функціонують як частина групи. Може існувати також тісна співпраця між
компаніями й державою. Комупітарний капіталізм є наслідком своєрідного
культурно-історичного розвитку Європи та Японії, де держава традиційно
відіграє важливу роль в економічному розвиткові.

Прикладом країн комунітарного капіталізму є Німеччина і Японія. У
Німеччині роль держави була істотною з часів Бісмарка. Для німецьких
компаній типовою є співпраця між працівниками й адміністрацією, а
представники працівників є членами рад директорів. Головними пайовиками
німецьких компаній є німецькі банки. Професійне навчання також є
спільною турботою компаній та держави. В Японії головний наголос
робиться на групу і відповідальність особи перед нею. Компанії (що
включають банки) часто входять до певної групи компаній. Працівники
зберігають вірність компанії, а випадки зміни місця праці дуже рідкісні.
Існує співпраця між підприємцями і працівниками. Бізнес дбає про
довготермінові цілі на противагу короткотерміновій максимізації
прибутку.

ПОРІВНЯННЯ КАПІТАЛІСТИЧНИХ СИСТЕМ:

АЛЬТЕРНАТИВНИЙ ПІДХІД

Хоча існують певні підстави для порівняння капіталістичних систем у
відповідності зі згаданим вище двоїстим підходом, автор віддає перевагу
іншому підходу, що поділяє капіталістичні системи на три різновиди.
Перший—це відносно вільна ринкова система Сполучених Штатів Америки, де
втручання держави в економіку стало радше регулятивним, ніж
розподільним9. Другий—це соціально-ринковий капіталізм Європи, де
держава відіграє головну роль у розподілі прибутків через ретельно
опрацьовані програми видатків на соціальні потреби. Третім різновидом є
державно-керований капіталізм Японії та інших країн Східної Азії.
Особливості кожного з цих різновидів капіталізму подаються в наступних
розділах.

Ринковий капіталізм США

Хоча повністю вільної ринкової економіки не існує, Сполучені Штати
ближчі до неї, ніж Європа чи Японія. Роль федерального уряду тут менша,
ніж у інших капіталістичних країнах (хоча вона й зростатиме під час
перебування при владі Клінтона). Податки та державні витрати по
відношенню до валового національного продукту (ВНП) у Сполучених Штатах
нижчі, ніж у інших країнах. Державна власність у промисловості також
незначна10. Проте деяке втручання уряду необхідне навіть у найвільніших
економічних системах. Найкраще середовище для ведення бізнесу
створюється там, де уряд спроможний встановити й підтримувати приватну
власність, свободу підприємництва, грошей і кредитів, а також цивільне
законодавство для вирішення приватних спорів між людьми. За наявності
цих інститутів стає можливим утворення такої системи приватного
планування, коли окремі особи, а не уряд, організовують і спрямовують
виробництво товарів і послуг відповідно до потреб споживачів.

Соціально-ринковий капіталізм

Соціально-ринковому капіталізму на зразок німецького властива розвинена
система програм соціального забезпечення—від державного страхування
здоров’я до грошової допомоги родинам. Цільові державні виплати
становлять вищий відсоток від загальних урядових видатків, ніж у
Сполучених Штатах Америки. Ці виплати надходять особам, котрі не дають
натомість жодних товарів чи послуг—це витрати на допомогу безробітним,
пільги пенсіонерам тощо. Компанії мають набагато більше обмежень у своїх
стосунках із працівниками. У Німеччині принцип співвизна-чення дає
робітникам право обирати своїх представників до рад директорів багатьох
німецьких компаній. Вплив держави в Німеччині та інших
західноєвропейських країнах поширюється кількома шляхами—через володіння
акціями приватних компаній, субсидії галузям виробництва та часткове
володіння підприємствами. Існує також певна довіра до економічного
планування індикативного типу”.

Однак приватизація скоротила державну власність у багатьох країнах, як
от у Великій Британії та Мексиці.

Економічне планування може бути індикативним або імперативним.
Індикативне планування застосовується в такій економіці, де держава
визначає цілі і стимулює їх досягнення через політику податків і витрат.
Імперативне планування передбачає прямий контроль держави за розподілом
ресурсів.

Державно-керований капіталізм

Цей різновид капіталізму існує в Японії та інших країнах Східної Азії. У
таких країнах, як Японія та Південна Корея, співпраця між державою й
бізнесом далеко тісніша, ніж у Сполучених Штатах Америки і Європі,
особливо у розміщенні капіталів та застосуванні промислової політики в
економіці. Культурні відмінності між Японією та Сполученими Штатами і
Європою спричинилися до утворення переважно групової форми капіталізму,
що грунтується на консенсусі поміж різними японськими групами, на
відміну від індивідуалістичнішого капіталізму на Заході. Державне
соціальне забезпечення в Японії відсутнє—цю функцію виконують бізнесові
фірми. Індикативне планування застосовується, але воно базується на
консенсусі уряду та основних груп. Насамкінець, згідно з промисловою
політикою, представники промисловості спільно з японським міністерством
міжнародної торгівлі та промисловості опрацьовують питання стратегії,
визначаючи напрями розвитку економіки та ключові галузі для вкладання
капіталів.

Витрати суспільного сектора та оподаткування

Ці три різновиди капіталізму можна порівнювати, враховуючи ступінь
участі держави в економіці. Два способи порівняння цієї участі
грунтуються на аналізі величини відношень суспільних витрат до ВНП та
податків до ВНП. Величина відношення витрат до ВНП показує, якою мірою
відбувається переведення ресурсів із приватного в суспільне
використання. Ці витрати включають застосування цільових державних
виплат як інструменту перерозподілу доходу від однієї групи до іншої. До
них належать пільги родинам, пільги по старості, допомога безробітним, а
також широкий спектр інших потреб, як от дороги. З іншого боку, величина
відношення податків до ВНП показує, якою мірою держава контролює
економічні ресурси і наскільки видатки на суспільні потреби покриваються
платниками державних податків. У таблиці 1.1 наведено державні видатки у
відсотках від ВНП для країн, що репрезентують кожний з варіантів
капіталізму. У 1990 р. найнижчим цей відсоток був у Японії, Канаді та
Сполучених Штатах, тоді як у європейських країнах—найвищим.

У таблиці 1.2 наведено відношення податків до ВНП і порівняння різних
джерел доходу для десяти провідних країн. У 1990 р. податки, виражені у
відсотках від ВНП, змінювалися від 40% у Нідерландах до 14.1% у Японії.
Оподаткування може призводити до перерозподілу прибутків, коли
співвідношення прибутків різних груп населення після сплати податків
змінюється. Такий перерозподіл настає, зокрема, за прогресивної
податкової системи. Податки на прибуток становлять 52.5% федерального
урядового доходу в Сполучених Штатах Америки, 53.7% у Канаді та 67.2% в
Японії12. Внески на соціальне страхування у відсотках від урядового
доходу становили від 53.0% у Німеччині до 0.0% у Японії. Непрямі
податки, виражені у відсотках від загальних доходів центрального уряду,
змінювалися від 36.6% у Норвегії до 3.2% у Сполучених Штатах Америки13.

ТАБЛИЦЯ 1.2. Централізовані державні надходження у відсотках від ВНП,
1990.

Країна Податки на прибуток Соціальне страхування Непрямі податки
Загальні надходження

Сполучені Штати 52.5 33.9 3.2 20.1

Канада 53.7 14.2 19.6 29.0

Велика Британія 38.8 18.2 31.1 35.6

Італія 36.3 29.3 29.3 38.2

Нідерланди 27.4 39.1 22.3 49.0

Швеція 19.6 30.1 27.6 44.4

Норвегія 14.6 26.0 36.6 43.3

Франція 17.4 43.5 28.8 40.9

Німеччина 18.1 53.0 23.0 42.3

Японія 67.2 0.0 15.0 14.1

Джерело: ТЬе УУогМ Банк, \Уоі1сІ Оеуеіортепі Керогі 1991 (Меуу Уогк:
Охіогй ишуегяіу Рге55, 1991), р.227.

Прибутковий податок у США насправді не є прогресивним, його максимальна
ставка—31%.

Слід нагадати, що непрямі податки (як от податок з обороту) значно ширше
використовуються центральним і місцевими урядами США.

Країни, перелічені в таблицях 1,1 та 1.2, належать до розвинених країн
світу, і всі вони капіталістичні. Репрезентуючи всього близько 16%
населення Землі, вони володіють 80% світового ВНП, а їхній середній ВНП
в розрахунку на душу населення дорівнює 19 520 доларів. Це у п’ять разів
більше від середньосвітового рівня і в шість разів—від рівня найбідніших
країн світу (до яких належать Китай та Індія). У таблиці 1.3 подано ВНП
та прибутки на душу населення найбагатших країн. Сполучені Штати мають
найбільший ВНП у світі, а Швейцарія—найвищий ВНП на душу населення: 33
510 доларів у 1991 р.

Краі’на ВНП ВНП на душу

(млн. дол. населення

США) (дол.США)

Сполучені Штати

Америки 5 686 038 22560

Японія 3 337 191 26920

Німеччина 1 516 785 23650

Франція 1 167 749 20600

Італія 1 072 198 18580

Велика Британія 963 696 16750

Канада 568765 21 260

Нідерланди 278 839 18750

Швеція 218 934 25490

Норвегія 102 885 24 160

Д ж е р е л о: ТЬе \Уог1а Вапк, \Уог1сІ Валі Аііаз 1992 (ХУазпіпдІоп,
П.С.: ЛУогіа Вапк, 1992), рр.8-9, 18-19.

ненні таких економічних цілей, як зайнятість, стабільність цін та
зростання економіки. Часи невтручання з їхньою ідеєю обмеженого
управиння вже минули. Держави нині є потужним визначальним чинником
продуктивності праці завдяки безпосередній участі у формуванні капіталу.
Державні видатки спрямовуються також на охорону здоров’я, освіту й
навчання робочої сили, що теж впливає

на продуктивність праці. Уряди використовують оподаткування прибутків і
цільові виплати для формування справедливішого розподілу прибутків.
Багато з таких урядів займаються регулюванням і контролем бізнесу,
приміром, через антимонопольне законодавство, що розробляється для
запобігання такій практиці неконкурентного бізнесу, як завищення цін.
Нарешті, вони займаються соціальним регулюванням, що включає безпеку
праці, охорону довкілля тощо.

Одначе більшість населення світу проживає не в розвинених
капіталістичних країнах. Понад половину людства живе в найбідніших
країнах, де щорічний прибуток на душу населення менший 500 доларів, а
сумарний ВНП становить менше 6% від сумарного ВНП найбагатших країн
світу (що дорівнює ВНП Великої Британії). У таблиці 1.4 наведено
світовий розподіл ВНП та ВНП на душу населення за 1991 р.

ТАБЛИЦЯ 1.4. Світовий розподіл ВНП та ВНП на душу населення, 1991 р.

ВНП на душу населення (дол.сша) Кількість країн ВНП

(млн. дол.США) Населення (млн. чол.1 Середній ВНП на душу населення
(дол.сшаі

Менше ніж 500 43 933 000 2 857 330

500-1 499 44 500 000 612 820

1 500-3499 46 2 466 000 985 2500

3500-5999 14 114 400 22 5 180

6 000 і більше 53 17 658 000 896 19 710

Світ 200 21 671 000 5372 4030

Джерело: ТЬе \Уог1а Вапк, УУоїМ Вапіс. Аііаз 1992 (УУазЬшдІ.оп О.С.:
\УогМ Вапк, 1992), рр.8-9, 18-19.

КРАХ КОМУНІЗМУ І ПЕРЕХІД ДО КАПІТАЛІЗМУ

Кінець комунізму, хоча його й передбачали деякі західні експерти ,
настав зовсім несподівано. Упродовж неповних двох років він зазнав краху
в Радянському Союзі та його східноєвропейських країнах-сателітах.
Політичні й економічні структури, що вважалися недоторканними, було
розпущено, а відтак загальноприйнятим завданням стала заміна старої
соціалістичної системи ринковою. Економіки колишнього Радянського Союзу
та Східної Європи значно поступалися економікам західних індустріальних
держав. Центральне планування економіки було неефективним, а внаслідок
нехтування ринкових цін, заробітних плат і процентних ставок як
показників дефіциту виробництво працювало без жодного зв’язку з
потребами споживачів. Високі виробничі затрати покривалися державними
дотаціями, що приводило до марнування ресурсів. Запроваджені державою
обмеження на право прийняття особистих рішень сковували ініціативу і
знижували мотивацію до праці. Реформи настали, та вони були запізнілі й
недостатні для збереження Радянського Союзу і Східної Європи.

Економічні проблеми трансформування

Перетворення централізованої планової економіки у вільну ринкову не буде
простим, бо потрібно подолати чимало економічних і соціальних проблем.
Виробничі комплекси країн Східної Європи та держав колишнього
Радянського Союзу мають бути повністю реконструйовані й модернізовані,
бо вони застаріли і вже не можуть відповідати суспільним потребам та
міжнародним стандартам. Розподіл праці за старих режимів не відображав
порівняльних переваг в ефективності, а був просто наслідком нав’язаної
державою спеціалізації, орієнтованої на виконання урядових економічних
планів. Спроби досягти самодостатності призводили до державної підтримки
неефективних галузей. Отже, ціла виробнича система кожної країни мас
бути модернізована і пристосована до потреб внутрішнього й зовнішнього
ринків, а модернізація інфраструктури має на меті сприяти виробництву і

розподілу.

Але не тільки виробничі системи та фізичні інфрасгруктури потребують
змін—вони необхідні і в гуманітарній інфраструктурі, щоб подолати брак
досвіду життя за умов капіталізму й ринкових інститутів. Раніше
керівники державних підприємств мали пристосовуватися лише до диктату
економічних планів уряду. Але заповзятливість і приватна ініціатива
мають певні типові риси, які слід вивчати. Оскільки раніше робітники
мали гарантовану^роботу, у них були замалі стимули до праці з повною
віддачею . Коли деякі люди матимуть успіх, відмінності в доходах
збільшуватимуться. Це викликатиме заздрість, бо за комунізму ніхто, крім
членів номенклатурної еліти, не міг мати набагато більше грошей від
інших23.

Соціальні проблеми трансформування

Соціальні проблеми так само важкі для розв’язання, як і економічні, коли
не важчі. Яскравими зразками цього є республіки колишнього Радянського
Союзу та Чехо-Словаччини. Між колишніми республіками Радянського Союзу
постійно відбуваються етнічні й територіальні суперечки, бо різні
етнічні групи й далі борються між собою і відмовляються торгувати. Крім
того, деякі з цих нових держав володіють атомною зброєю і можуть мати
спокусу скористатися з неї. Чехо-Словаччина була утворена згідно з
Версальським договором і об’єднувала два слов’янські народи-чехів і
словаків. Неприязнь між цими народами триває століттями, причому чехи
культурно й технічно розвиненіші, ніж словаки. Далі, в Румунії живуть
угорці, які зазнають образ як чужинці. Залишається тільки гадати, чи ці
розмаїті групи мають намір взаємодіяти між собою.

Способи наближення до ринкової економіки

Для перетворення централізованої планової економіки на ринкову можна
скористатися кількома способами, але незалежно від обраного способу таке
перетворення не буває простим. Один із них називається способом
“великого удару”, за якого негайно застосовуються реформи, що
оздоровлюють економіку. Ціни звільняються від державного контролю, щоб
їхній рівень визначився ринком, а грошова одиниця девальвується для
досягнення рівня, який більше відповідає вартості іноземних валют.
Державні дотації всіляких гатунків припиняються, процентні ставки
дозволяється збільшувати, а державні підприємства “відпускаються на
свободу” для конкуренції між собою. Заробітна плата звільняється від
державного регулювання і визначається ринковими силами. Зі способом
“великого удару” пов’язані такі проблеми, як високий рівень безробіття і
зростання цін на товари й послуги24.

Другий спосіб, за якого зміни розтягуються в часі з метою запобігти
економічним негараздам на зразок інфляції чи безробіття, називається
поступовим. Це могло б бути, наприклад, поступове підвищення під
контролем держави цін на основні товари широкого вжитку—харчі, житло
тощо. Коли якась реформа закріпилась і виявилася доречною, починається
інша. Поступовий спосіб реформування оберігає багатьох працівників від
різких змін у розподілі доходів, що відбувається за застосування
“великого удару”. Але цей підхід також має свої вади. Одна з них—це
можливість не проходити весь шлях до завершення необхідних реформ.
Вільний ринок не працює, якщо велика частина економіки залишається
планованою з центру. Приміром, ціновий механізм не діє, коли деякі ціни
звільнені, а інші залишаються контрольованими, бо виробництво тяжіє до
тих сфер, де ціни не контролюються.

РЕШТА СВІТУ

Решту світу становлять країни, що не належать ні до розвиненої ринкової
економіки, ні до колишнього комуністичного блоку Радянського Союзу та
країн Східної Європи. Їх часто називають “третім світом”, щоб відрізнити
від “першого світу”, або розвинених країн, і “другого світу” — колишніх
країн комуністичного блоку, хоча можна сказати, що з крахом комунізму
третій світ став другим. До них відносяться цілком Латинська Америка,
Африка і більшість Азії, причому від украй бідних країн на зразок
Ефіопії (ВНП на душу населення-120 доларів США) до нових індустріальних
країн (НІК), як, наприклад, Південна Корея (5400 доларів)25. Ступінь
трансформації виробничих структур у цих країнах істотно різниться
залежно від регіону: для африканських країн властива незначна зміна
продуктивності упродовж останніх тридцяти років26, а нові індустріальні
країни демонструють значні зрушення. В останніх середньорічний приріст
виробництва упродовж 1980-х рр. становив 11% на рік, що забезпечило
стрімке розширення їхньої зовнішньої торгівлі .

Історія економіки свідчить, що країни можуть розвиватися швидко, і в
багатьох із них темпи змін справді прискорилися. Приміром, для подвоєння
обсягу випуску продукції на одного робітника Великій Британії
знадобилося п’ятдесят вісім років, тоді як Південній Кореї-одинадцять, а
Китаю-десять28. Пояснення цього явища дає технологічний прогрес. Велика
Британія подвоїла свою продуктивність праці упродовж 1780-1836 рр., а от
у Південній Кореї таке зростання відбулося в 1966-1977 рр., у Китаї—в
1967-1977 рр. Технологія змінюється сьогодні набагато швидше, ніж сто
років тому, тобто країни, що розвиваються, мають вільний доступ до
технологій, упроваджених індустріальними країнами. Проте багато країн
розвивається повільно або зовсім не розвивається. Скажімо, в Латинській
Америці реальна швидкість зростання упродовж останніх двадцяти років
змінилась неістотно.

Азія

Азія, цей найбільш населений континент світу, в останні чотири
десятиліття продемонструвала виняткову швидкість економічного розвитку.
Її ВВП на душу населення підскочив від 487 доларів у 1950 р. до 2812
доларів у 1989 р. За цим показником вона набагато перевершила Латинську
Америку, Африку, Радянський Союз і Східну Європу. Але це зростання
обмежене передусім регіоном східноазіатської смуги та Китаю, де країни
досягли вражаючих успіхів, тоді як інші зазнали спаду. Деякі з
найбідніших країн світу знаходяться саме в Азії, як от Бангладеш із її
ВНП на душу населення 200 доларів у 1991 р., а також Індія й Китай з
доходами на душу населення до 400 доларів. Одначе Китай, на відміну від
Індії, не має релігійних, та етнічних проблем і є значно доступнішим для
ринків Східної Азії. Отже, майбутнє китайської економіки передбачається
кращим.

Африка

Африка—це найбідніший континент світу. В 1991 р. із сорока п’яти країн
свічу з доходами на душу населення до 500 доларів США двадцять вісім
знаходились у Африці. Реальний темп зростання ВНП на душу населення в
багатьох африканських країнах упродовж 1980-х років спадав—скажімо, в
Нігерії, найбільшій країні Африки, негативний приріст за це десятиріччя
становив 3%. Збільшення кількості населення зі швидкістю, що перевищує
темп економічного зростання, ускладнює проблеми більшості африканських
країн. У Нігерії впродовж 1980-х років населення збільшувалось із
середньою швидкістю 3.4% на рік, а реальний темп зростання знижувався з
середньою швидкістю 3% . Навіть у набагато благополучнішому Алжирі
населення в ті роки зростало в середньому на 3.0% річно, тоді як
реальний ВНП на душу населення зменшувався на 0.3%. Здається, падіння
ВНП на душу населення в африканських країнах триватиме і в 1990-х роках
унаслідок декількох причин, серед яких—наявність нестабільних урядів,
зовнішні борги, брак освічених кадрів, сільськогосподарські проблеми та
залежність від експорту сировинних ресурсів і кількох інших товарів.

Латинська Америка

У 1900 р. трьома найквітучішими країнами Західної півкулі були
Аргентина, Канада і Сполучені Штати Америки. Аргентина, колонізована
європейськими поселенцями, мала найвищий у Латинській Америці рівень
життя, тож її часто називали Сполученими Штатами Півдня. Але нині
Аргентина вже не є потужною економічною державою, як це було колись: її
теперішній ВНП на душу населення становить приблизно десяту частку від
канадського чи американського. Латинська Америка має низку своїх
економічних і соціальних проблем, одна з яких—високий рівень зовнішнього
боргу багатьох країн. Десять із п’ятнадцяти країн світу з найбільшим
зовнішнім боргом—латиноамериканські . Скажімо, зовнішній борг Перу
становить 65% від її сукупного ВНП, а Аргентини—62% . На сплату
відсотків за своїми боргами ці країни мусять спрямовувати більшість
своїх ресурсів, і для інвестицій їх не вистачає. Для багатьох
латиноамериканських країн головним джерелом їхньої конкурентної переваги
залишається сировина (прикладом є нафта Венесуели). Тим часом у всіх
країнах Латинської Америки переважає негативний темп росту реального ВНП
на душу населення.

ГЛОБАЛІЗМ ТА РЕПОНАЛІЗМ

Глобалізм та регіоналізм — дві головні тенденції сучасного світу.
Рушійною силою світової економіки є технологічні нововведення, вони не
мають національного забарвлення. Кожна з розроблених технологій швидко
стає ходовим міжнародним товаром. Глобалі-зований ринок товарів і послуг
теж є наслідком новітніх технологічних розробок, що істотно зменшили
витрати на міжнародні перевезення й комунікації, а міжнародна торгівля
промисловими товарами розширилася завдяки тенденції до зближення доходів
на душу населення і структури попиту в індустріальних країнах. Відбулася
також .глобалізація фінансових ринків, причому об’єднання заощаджень
стало світовим, а фінансові посередники не визнають міжнародних
кордонів. Нарешті, компанії, що виробляють конкретний продукт, щораз
більше зважають на переваги міжнародного розміщення і щораз менше дбають
про внутрішнє виробництво.

Одночасно з тенденцією до глобалізації існує й протилежна—до
регіоналізації. Відбувається процес формування трьох головних
економічних сфер. Перша з них — Північноамериканська угода про вільну
торгівлю (ПАУВТ), що її уклали Сполучені Штати, Канада і Мексика. ПАУВТ
забезпечуватиме спільний ринок країн з майже 350-мільйонним населенням і
сумарним ВНП близько 6.5 трлн. доларів США. Ще одна—це Європейське
Співтовариство, до якого належать дванадцять країн із сумарним
населенням близько 350 млн. чоловік та ВНП майже 5.5 трлн. доларів .
Нарешті, існує східноазіатський регіон, що переживає швидке економічне
піднесення і, як очікується, невдовзі стане суперником Північної Америки
та Європи. Японія є економічною наддержавою, але має життєво важливі
економічні й політичні стосунки з іншими країнами цього регіону, в тому
числі з Китаєм.

Північноамериканська угода про вільну торгівлю

Двома найбільшими торговельними партнерами США після Японії є Канада й
Мексика. Їхній сумарний експорт до США 1991 р. оцінюється в 122.4 млрд.
доларів . Чверть усіх експортно-імпортних операцій США 1991 р.
відбувалися саме з цими двома країнами. Поза тим, Канада й Мексика
важливі для США як місця прямого закордонного інвестування, що триває
впродовж нинішнього століття. Існує також певний потік канадських
інвестицій до Сполучених Штатів. Недавня лібералізація умов для
іноземного інвестування в Мексиці призвела до зростання ділових
інвестицій США в цій країні, передусім у переробні підприємства уздовж
спільного кордону. Певною мірою ПАУВТ стало наслідком утворення
Європейського Співтовариства, котре неодмінно розширюватиме коло своїх
можливих торговельних партнерів, щоб охопити, крім власних членів, ще й
країни Східної Європи, а також ті країни Західної Європи, що не є наразі
членами Співтовариства (цілком імовірно, що деякі компанії США та Канади
не будуть допущені на цей ринок). Проте, на відміну від Європейського
Співтовариства, США, Канада й Мексика не посгупатимуться національним
суверенітетом на користь якогось регіонального органу, не буде також і
спільної грошової одиниці.

Європейське Співтовариство

Європейське Співтовариство складається з дванадцяти країн, між якими
передбачається забезпечити вільний рух товарів, послуг, людей і робочої
сили. Найбільші члени Співтовариства— Німеччина, Франція, Італія та
Велика Британія з сумарним ВНП 4.8 трлн. доларів США,
найменший—Люксембург із населенням 400 тис. чоловік і ВНП 12 млрд.
доларів. Якщо все йтиме за планом, то буде впроваджено єдину валюту й
утворено європейський Центральний банк. Залишається тільки чекати, чи
країни—члени Співтовариства діятимуть як одне ціле, чи в ньому
домінуватиме Німеччина. Тертя між цими країнами можливі, якщо хтось
виграватиме, а хтось програватиме від членства. Бізнесові чи суспільні
групи, що почуватимуться ущемленими внаслідок економічної інтеграції,
звертатимуться до своїх урядів по допомогу. За умов ринку з вільним
переміщенням робочої сили деякі регіони Європи ризикують залишитися без
населення.

Східна Азія

Східноазіатський блок утворюють Японія і так звані “малі дракони” —
Південна Корея, Тайвань, Сингапур і Гонконг. На периферії цієї групи
перебувають Китай, Малайзія, Індонезія і Таїланд. У цьому регіоні
спостерігаються найвищі у світі темпи економічного зростання. Впродовж
останнього десятиліття середньорічний приріст ВНП становив 10% у
Південній Кореї та 7% у Син-гапурі, а Японія спільно з “малими
драконами”, що їхнє населення становило приблизно 200 млн. чоловік, мали
загальний ВНП в сумі 3.2 трлн. доларів США. Становлячи лише 4% населення
світу, цей блок дає 18% світового експорту. Японія, ця найбагатша країна
світу, стала провідним фінансовим центром, де містяться найбільші банки
та біржі цінних паперів. Проте з урахуванням того, як Японія до і під
час другої світової війни поводилася з іншими країнами Східної Азії,
утворення тут тривкого торговельного блоку малоймовірне.

ПІДСУМКИ

Раптовий крах комунізму як економічної та політичної системи зробив
капіталізм безальтернативпим для цілого світу. Перехід від комунізму до
капіталізму буде важким і болісним. Радянський Союз, що був головним
військовим суперником Сполучених Штатів, більше не існує—його замінили
незалежні країни і вільне утворення під назвою Співдружність Незалежних
Держав, тривкість якого непевна. Східна Німеччина возз’єдналась із
Західною, а решта країн Східної Європи більш чи менш упевнено стали на
шлях демократії й капіталізму. Дехто висуває постулат про те, що історія
завершується і настає новий світовий порядок, побудований на ідеалах
ліберальної демократії й вільної ринкової економіки. Проте історія
далека від завершення—нова змагальна фаза щойно починається.

Сьогодні існує кілька форм капіталізму. Згідно з одним підходом до
розрізнення цих форм порівнюються індивідуалістичний різновид
капіталізму, що його репрезентують Сполучені Штати, Канада і Велика
Британія, з комунітарним капіталізмом, представниками якого є Європа і
Японія. Індивідуалістичний капіталізм є конкурентною системою, де окремі
особи й компанії борються за успіх і де присутній елемент філософії
соціального дарвінізму:

виживає найпристосованіший. Комунітарний капіталізм є системою, де в
центрі уваги знаходиться передусім група людей і де особа чи компанія
досягають успіху як члени команди. За іншим підходом до розрізнення форм
капіталізму постулюються три його різновиди—індивідуальний, що його
представником є Сполучені Штати, соціально-ринковий на зразок
капіталізму в Німеччині та Західній Європі, а також притаманний Японії
державно-керований капіталізм. Саме такий троїстий підхід
використовуватиметься в цій книжці.

Дев’ятнадцяте століття відзначалося британським домінуванням, а двадцяте
належить Сполученим Штатам. А хто пануватиме в двадцять першому? Чи це
буде Японія (провідна світова держава-кредитор), чи Європа, чи Сполучені
Штати? Світ став глобальнішим і регіональнішим заразом. Світова
економіка і фінансові ринки стали значно інтегрованішими, збільшуючи цим
взаємозалежність народів. Водночас переважну частину світової торгівлі
здійснюють три регіональні блоки—Північна Америка, Європа та Японія. Але
при цьому на узбіччі залишається більшість населення світу, яке живе у
країнах, що розвиваються або є слаборозвине-ними і зосереджені в Африці,
Азії та Латинській Америці. Чи буде й далі збільшуватись розрив між
багатими й бідними країнами?

ЗАПИТАННЯ ДЛЯ ДИСКУСІЇ

1. У чому полягає різниця між індивідуалістичним капіталізмом і
комунітарним?

2. Розгляньте різновиди капіталізму—американський ринковий,
соціально-ринковий і державно-керований.

3. Які існують можливі шляхи порівняння різних форм капіталізму?

4. За якими показниками можна порівнювати багаті й бідні країни?

Розділ 1. Одна планета, різні світи
41

6. Історія економіки свідчить про можливість швидкого розвитку країн.
Розгляньте це. Дайте приклади.

7. Як економіку з централізованим плануванням можна перетворити на
ринкову?

8. Чому комунізм зазнав краху?

РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА

Сеігоп, Магііп, апа олуєп Оауіев. Сгуаіаі СІоЬе: ТІїе Науеч апсі Іїіе

Науе-Моіи оі іііє Ме-пг УУогШ Огсіег. Ме\у Уогк: Зї.Магііп’в Ргеза,

1992. РиЬиуата, Ргапсіз. ТІїе Епсі ої Нініогу апсі іїіе Базі Мап. Непу
Уогк:

Вааіс Воокв, 1991. КиПпег, КоЬегІ. ТАе Епсі ої Ьвізвег Раіге. Мелу Уогк:
АІГгеа А.КпорГ,

1991. Ьоаде, Сеогде С. РегезігоИіа Іог Атегіса. СатЬгіде: НагуагсІ

ипІУеГЗІГу РГЄ58, 1991.

Кеісп, КоЬегІ В. ТЛе УУогІі оґ Маііопв. Не\у Уогк: АІГгеа А.КпорГ,

1991. “Кеіпуепі.іпд Атегіса: Мееипд Ще Ме\у СЬаПепдея ої а СіїоЬаІ

Есопоту”, Вивіпет-і УУееіс (МоуетЬег 1992). Тпиголу, Ьеаіег. Неасі Іо
Неасї: ТІїе Сотіпд Есопотіс ВаШе Атопд

^арап, Еигоре, апсі Атегіса. Не\у Уогк: \Уі11ат могго\у, 1992. “То^ага а
Розісоттипізі УУогіа”, РгоЬІетя оґ Соттипізт, УоІ.ХІЛ

(Лапиаіу-Аргії 1992). ипііеа Маїіопв. СІоЬаІ Оиііооіі 2000. Нелу Уогк:
ипііесі Маїіспй

РиЬІісаїіопв, 1991. УУогІсІ Вапк. И/ог/с? Оеуеіортепі Кєрогі 1992. Не\у
Уогк.: ОхГога

ипіуегйіїу Рге88, 1992.

Розділ 2

РИНКОВІ МЕХАНІЗМИ _ І КАПІТАЛІЗМ

Фундаментальною дилемою кожної економічної системи є брак ресурсів по
відношенню до потреб. В кожній системі необхідно приймати рішення щодо
того, як можна вкласти наявні ресурси у виробництво і як слід
розподілити прибуток, одержаний від виробництва, серед різних чинників,
задіяних у ньому—капіталу, праці, землі. Людські потреби якщо й не
безмежні, то принаймні постійно зростають, але товари й послуги, що
можуть їх задовольнити—ні. Так само обмежені й чинники виробництва, від
яких залежить продукування бажаних товарів і послуг. Ці чинники звичайно
мають альтернативні варіанти використання при виробництві низки різних
товарів і послуг. Система повинна розмістити обмежені виробничі ресурси,
що мають альтернативне застосування, для задоволення широких і дедалі
більших потреб людей.

Великі суми капіталу були б недосяжні для виробництва, якби не існував
процес заощадження і формування капіталу. Цей процес загалом однаковий у
всіх типах економічних систем. Він не може відбуватися, якщо наявні
виробничі ресурси недостатні для забезпечення вищого над злиденний
життєвого рівня людей у даній системі. Якщо цей процес здатний
відбуватися, то він прямо чи опосередковано заохочує до витрачання
частини грошових прибутків, одержаних в економіці, передусім на засоби
виробництва, а не на споживчі товари. В немонетарному розумінні процес
збереження і формування капіталу включає вкладання частини виробничих
ресурсів країни передусім у виробництво засобів виробництва, а не
товарів широкого вжитку. Вартість придбання засобів виробництва однакова
в усіх економічних системах і на сьогоднішній день не пов’язана з якістю
споживчих товарів і послуг, що їх можна було б виробити, застосовуючи ці
чинники виробництва.

Суспільства мають загалом безліч шляхів організації та виконання своїх
виробничих і розподільних функцій. В економічному й політичному
відношеннях існує ціла низка можливих варіантів— від вільного
капіталізму до тоталітарного комунізму. Економіка сьогоднішніх
Сполучених Штатів Америки у жодному разі не є представником чистого
капіталізму без обмежень. Скоріше це змішана економічна система: існують
державні підприємства, значне урядове регулювання і контроль та багато
інших елементів, що перешкоджають нестримній дії ринкових сил. Однак для
розуміння роботи капіталістичної системи слід знати дещо про її
інституційні механізми. З практичної точки зору інсгитуційний
механізм—це практика, традиція або звичай, що є матеріальним і стійким
елементом у житті чи культурі якоїсь організованої групи. Економічні
інститути—це засоби реагування на певні економічні та соціальні явища за
певних економічних обставин. Деякі економічні інститути засновані на
традиціях, а інші вводяться формально через законодавчі акти.

КАПІТАЛІЗМ ЯК ЕКОНОМІЧНА СИСТЕМА

Капіталістична економічна система характеризується багатьма
інсгитуційними механізмами. Ці механізми віддзеркалюють певний набір
основних переконань, що визначають, як слід організувати суспільство,
які товари й послуги необхідно продукувати та як має бути розподілений
прибуток. У Сполучених Штатах Америки ці переконання втілені в
інституційних механізмах, типових для капіталістичної системи, як от
приватна власність, мотивація до прибутку, система ціноутворення,
свобода підприємництва, конкуренція, індивідуалізм, суверенітет
споживача, трудова етика й обмежене управління. Кожен із цих механізмів
ми розглянемо детальніше.

Приватна власність

За капіталізму існує приватна власність на чинники виробництва — землю,
працю, капітал. Існують також певні права, пов’язані з власністю. Особа
має право набувати власність, витрачати або контролювати, купувати чи
продавати, дарувати та успадковувати її. Вважається, що володіння
приватною власністю сприяє накопиченню заощаджень і багатства та
заохочує до приватної ініціативи і працьовитості, які розглядаються як
необхідні для економічного прогресу.

Однак на приватну власність поширюються певні обмеження. На практиці
навіть за умов капіталізму права власності часто обмежуються діями
соціальних груп чи урядових структур. До того ж значною частиною
приватного багатства капіталістичних систем, у тому числі й у Сполучених
Штатах, володіють частіше не особи, а бізнесові фірми. Сьогодні в
капіталістичній системі значна частина майна перебуває у громадській
власності, і право виключного розпорядження цим багатством має певна
група осіб завдяки відповідним політичним механізмам.

Мотивація до прибутку

Все розмаїття товарів, що виробляються в умовах економіки, побудованої
на ринкових засадах, завдячує передусім менеджерам бізнесових фірм чи
окремим підприємцям. Вони безпосередньо відповідають за перетворення
ресурсів на продукцію і визначають, якою буде ця продукція, спираючись
на дії споживача на ринку. Мотив прибутку—це провідна зоря, що спонукає
менеджерів виробляти товари, які можна продати за цінами, вищими від
затрат на виробництво, У приватному підприємництві прибуток необхідний
для виживання, бо це заробіток власника капіталу. Кожний, хто виробляє
речі, що прямо чи опосередковано не приносять прибутку, раніше або
пізніше стане банкрутом, втратить власність на засоби виробництва і
перестане бути самостійним виробником. Іншого варіанта бути не може.
Можна сказати, що капіталізм використовує прибутковість як тест щодо
того, варто чи ні виробляти той чи той товар, і якщо варто, то в якій
кількості.

Система ціноутворення

Вважається, що за капіталізму люди й фірми у більшості випадків
приймають економічні рішення на підставі цін, цінових співвідношень та
зміни цін. Функція цін полягає в забезпеченні роботи механізму
координації для мільйонів децентралізованих приватних закладів
виробництва і розподілу. Ціни, що панують на ринку, визначають якість і
різноманітність товарів і послуг, які вироблятимуться, та спосіб, у який
їх розподілятимуть. Зміна цін слугує регулятором кількості товарів і
послуг, призначених для ринку.

Ціновий механізм. Саме завдяки механізмові цін обмежені ресурси
використовуються на різноманітні потреби. Взаємодія між системою цін та
пошуком прибутку сприяє підтриманню прийнятного рівня економічних
помилок. Прибуток, що залежить від ціни продажу товару та витрат на його
вироблення, показує виробникам, що люди купують. Галузь, продукція якої
диктує високі ціни відносно затрат, притягує виробників, натомість
низькі ціни відносно затрат стримують виробництво, відштовхуючи
виробників.

Формування ціни. Попит і пропозиція у вільноринковій економіці
визначають ціну, за якою купується чи продається товар. Попит створює
споживач, що виявляє бажання придбати товар, виражене через готовність
заплатити за нього гроші на ринку. Ринковий попит—це сума попитів усіх
осібних споживачів на окремі товар чи послугу: що вища ціпа, то менша
кількість їх користується попитом, і навпаки.

Пропозиція виходить від виробника — це кількість товару чи послуги, яку
він готовий запропонувати за будь-яку визначену ціну. Ринкова пропозиція
є сумою всіх пропозицій, що їх можуть запропонувати на ринку окремі
виробники за всі можливі ціни упродовж визначеного періоду. Існує пряма
залежність між ринковою пропозицією та ціною: що вища ціна, то більшою є
пропозиція товарів чи послуг, що їх можуть постачити.

Взаємодія попиту і пропозиції визначає ціну товару чи послуги па ринку.
Рівноважна ціна—це ціна, за якої кількість, що на неї є попит,
зрівнюється з тією, що пропонується. Це саме та ціна, що оздоровлює
ринок. За будь-якої ціни, вищої за рівноважну, пропозиція перевищує
попит, і ціна мусить падати. За ціни, нижчої за рівноважну, попит
перевищує пропозицію, і ціпа мусить зростати. У поданому прикладі
рівноважна ціпа становить 3 долари за 1 фунт:

Ринковий попит (фунтів) Ціни за фунт (доларів) Ринкова пропозиція
(фунтів)

180 0.50 40

140 1.00 50

100 2.00 65

80 3.00 80

60 4.00 100

40 5.00 120

Сили попиту і пропозиції, діючи через ціновий механізм, можуть подавати
ефективні сигнали ринкові. Приміром, збільшення попиту означає, що
покупці будуть готові придбати більше, ніж досі, за довільною ціною.
Наслідком збільшення попиту за умов збереження пропозиції було б
зростання ціни. Збільшена ціна спонукала б виробників пропонувати
більше, тобто кількість зросла б теж. Зменшення попиту мало б зворотний
вплив.Навпаки, наслідком зростання пропозиції за умов збереження попиту
було б зниження ціни. Нижча ціна привела б до збільшення кількості
куплених товарів чи послуг. Зменшення пропозиції мало б зворотну дію:
споживачі змушені платити більше за меншу

кількість товарів чи послуг.

Рисунок 2.1 ілюструє встановлення цін і обсягу випуску товарів чи послуг
на вільному ринку. Вони визначаються перетином лінії попиту і
пропозиції. Рівноважна ціна—/зо, пропонована кількість – до. За кожної
ціни понад ро пропонована кількість перевищує ту, на яку є попит, і ціна
падатиме. За кожної ціни, меншої ро. попит перевищує пропоновану
кількість, і ціна зростатиме.

Збільшення попиту до Д за постійної пропозиції дасть зростання і цін, і
кількості. Новою рівноважною ціною стане рі, а кількість зросте до уі.
Збільшення попиту до Д може привести і до зростання пропозиції (лінія
пропозиції зміщується вправо), якщо виробники зреагують на потенційно
вищі прибутки. Нові виробники вийдуть на ринок, сюди ж будуть переміщені
ресурси з інших галузей у сподіванні більшої норми прибутку .

Якщо, приміром, прийом студентів до місцевого коледжу збільшується, буде
рости і попит на житло. Місцеві мешканці будуть готові здавати в оренду
більше квартир, і наявне житло буде повністю використане. Квартирна
плата зросте, і хтось вирішить будувати квартири для студентів.
Пропозиція житла збільшиться, бо наявні ресурси пепемістяться v житлове
будівництво.

Свобода підприємництва

Іншим засадничим інститутом капіталізму є свобода підприємництва. Вона
стосується загального права кожної особи займатись економічною
діяльністю в будь-який спосіб, що її приваблює. Проте існують певні
обмеження на вибір різновиду діяльності: не можна займатися тим, що в
суспільстві вважається аморальним (приміром, дитяча порнографія) чи може
завдати шкоди іншим (як от керування автомобілем у стані сп’яніння). Що
ж до ролі держави, то вона має забезпечити права особи на вільне
пересування до кожного регіону країни, працю на будь-якій обраній
посаді, пошук і створення ділової одиниці практично в довільній галузі
законної економічної діяльності. Припускається, що на підставі
порівняння ринкових індикаторів—ціни й собівартості — ця особа здатна
сама обрати ту галузь діяльності, яка обіцяє принести зиск. Інститут
приватної власності забезпечує суспільну підтримку, необхідну для
використання і регулювання чинників виробництва, важливих для обраного
напряму діяльності.

Теорія, що пояснює існування свободи підприємництва, має цілком очевидне
соціальне значення: особи, обираючи собі галузі економічної діяльності,
де вони досягнуть найбільшого успіху з точки зору власного зиску,
заразом обиратимуть галузь, у якій вони, ймовірно, принесуть найбільшу
користь суспільству.

Конкуренція

За умов існування інститутів приватної власності та свободи
підприємництва, а також браку ресурсів і ринкових можливостей розмістити
їх спроби людей забезпечити власну економічну вигоду приводять до
конкуренції. Конкуренція є принципово необхідною частиною системи
вільного підприємництва. Впевнені в собі люди в економічному житті мають
боротись і змагатися за винагороди—добру роботу, високу платню, бажані
товари й послуги, забезпеченість у старості. В конкуренції присутній
елемент соціального дарвінізму: життя—це конкурентна боротьба, в якій на
вершину дістається найсильніший щодо спроможностей.

Слово “конкуренція’, зрозуміла річ, одне з “хороших” в американському
словнику. З раннього віку школярам доводять, що прикметною рисою
історичного успіху економічної системи США є конкуренція, а інші
економічні системи менш ефективні значною мірою через брак цього
магічного складника, що притаманний нашій економіці в такому особливому
й неповторному контексті. Нічого дивного, отже, немає в тому, що
законодавство й неписані правила нашої правової системи залучені до
активної підтримки конкурентної системи.

Вважається, що конкуренція в ринковому середовищі приносить безумовну
користь; Конкурентний ринок буде:

1. Сприяти ціновому механізмові реально відбивати попит і собівартість,
а відтак максимізувати ефективність використання капіталу й інших
ресурсів.

2. Заохочувати удосконалення продукції та довготермінове скорочення
собівартості.

3. Приводити до справедливого розподілу реального доходу.

4. Забезпечувати для споживачів значне розмаїття альтернативних джерел
пропозиції.

Індивідуалізм

Індивідуалізм належить до низки інституційних цінностей, що притаманні
капіталізмові. Крім того, існує соціальний дарвінізм:

життя—це конкурентна боротьба, в якій виграє сильний, а слабкий програє.
Індивідуалізм теж породжує конкуренцію, яка в поєднанні з соціальним
дарвінізмом має забезпечити певну гарантію прогресу завдяки
невблаганному процесові еволюції. Індивідуалізм пов’язаний також із
рівністю можливостей, тобто з правом кожної особи досягти успіху чи
зазнати поразки коштом власних зусиль.

Інститути володіння приватною власністю та індивідуалізму пов’язані між
собою з двох точок зору. Володіння приватною власністю, по-перше,
стимулює особисту ініціативу, мета якої— досягнення успіху через
конкуренцію й тяжку працю, по-друге, надає певну гарантію захисту прав
особи від втручання з боку держави. Це означає, що необхідним реквізитом
індивідуалізму є обмежена роль держави. Кожна особа повинна мати
зверхність над державою, що є уявним утворенням, складеним з окремих
людей, котрі вважаються представниками її членів. Отже, ідея
індивідуалізму може бути охороною від державної тиранії.

Суверенітет споживача

Важливим інститутом капіталістичної ринкової економіки є суверенітет
споживача, оскільки споживання вважається головною підставою для
економічної активності. Як зауважив Адам Сміт, “споживання—це єдина й
кінцева мета кожного виробництва, а інтерес виробника має бути присутнім
остільки, оскільки це потрібне для задоволення інтересу споживача” .
Суверенітет споживача передбачає, зрозуміла річ, існування конкурентної
ринкової економіки. Споживач має право “голосувати” своїми грошима,
пропонуючи їх більше за продукти, що мають більший попит, і менше, якщо
попит відсугпій. Зміни пропозиції та попиту відбуваються у відповідь на
те, як споживач витрачає свої гроші.

Змагаючись за долари споживача, виробник буде більше випускати такої
продукції, що користується попитом, а ціни на неї вищі, і менше такої
продукції, що не має попиту, а ціни на неї нижчі. Виробництво є засобом,
а споживання—метою. Виробник, котрий успішно задовольняє запити
споживачів, винагороджується вищим грошовим прибутком, що дає йому змогу
знову купувати товари й послуги, необхідні для його діяльності. З іншого
боку, виробник, котрий не відгукується на потреби споживачів, не зможе
довго залишатись у бізнесі.

Свобода вибору поєднана з суверенітетом споживача. Справді, свобода
вибору—найкращий захист для ринкового механізму, а заразом вона оберігає
споживачів у капіталістичній економіці. Споживачі можуть вільно прийняти
чи відкинути все, що виробляється в ринковому середовищі. Споживач—це
король, бо виробництво зорієнтоване врешті-решт на задоволення його
потреб. Свобода вибору гармонує з економікою, що в неї не втручається
держава. При цьому припускається, що споживачі здатні приймати доцільні
рішення, а це припущення має сенс в економіці, де панує велика кількість
покупців і продавців. Позаяк роль держави незначна, рішеннями споживача
щодо придбання управляє принцип “кавеат египтор”, тобто “хай покупець
остерігається”.

Протестантська трудова етика

Протестантська трудова етика походить від протестантської Реформації
сімнадцятого століття й асоціюється з релігійним реформатором Джоном
Кальвіном. Кальвін проповідував доктрину спасіння, що узгоджується, як
виявилось пізніше, із засадами капіталістичної системи3. За Кальвіном і
міністрами-пуританами ранньої Нової Англії, тяжка праця, ретельність і
ощадливість—це земні ознаки того, що люди повністю використовують
таланти, даровані їм всевишнею волею Бога. Прощення асоціюється з
досягненням на цій землі. Отже, праця й економічна вигода набули
морального значення. З цієї точки зору праця—це добро для душі, а
винагороди на цій землі приходять до тих, хто найбільше трудиться.
Більще того, спасіння на тому світі є винагородою, що безпосередньо
залежить від внеску, зробленого померлою людиною впродовж її життя.

Кальвіністська доктрина праці і спасіння стала невід’ємною частиною
ідеології капіталізму. Важка праця купців і торгівців часго приносить
доходи, заощадження яких веде до накопичення і вкладення капіталу.
Ощадливість—це сутність протестантської трудової етики. З появою ідей
Адама Сміта про скупість (чи помірність) та Нассау-старшого про
стриманість було встановлено, що ощадливість примножує майбутню
продукцію і завдяки зацікавленості сама собі забезпечує винагороду.

Протестантська трудова етика, привнесена в американське суспільство в
XIX столітті, сприяла заохоченню економічно компетентних і покаранню
некомпетентних і неамбітних. Праця стала осердям американського життя.
Більшість промислових капіталістів належать до фундаменталістських
протестантських церков. Джон Д. Рокфеллер, що став найбагатшою людиною
сьогодення, відносить свій успіх до “божої слави”. (Скептики, проте,
приписують його успіх більш земним чинникам, аніж Божа благодать4.)

Обмежене управління

Вже чимало років панує ідея про те, що в капіталістичній системі, хоч як
би вона була організована, держава має дотримуватися принципу
невтручання в економічну діяльність. Тобто дії держави повинні
обмежуватись виконанням кількох загальних функцій для добра всіх
громадян, а управляти економічною діяльністю приватних осіб чи
втручатись у неї їй не слід. Принцип невтручання виходить із припущення,
що люди розумніше і краще захищають свої власні інтереси, ніж це могла б
робити будь-яка держава . Інтереси окремих осіб тісно пов’язані з
інтересами цілого суспільства, а державі слід лише забезпечити таке
оточення або довкілля, в якому люди можуть діяти вільно. Тобто
вважається, що держава повинна брати на себе тільки ті функції, що їх не
можуть виконувати окремі особи: гарантувати національну оборону,
підтримувати законність і порядок, налагоджувати дипломатичні відносини
з іншими країнами, будувати дороги, школи та інші громадські споруди.

В економіці, побудованій на ринку й вільному підприємництві, конкуренція
вважається скоріше добром, аніж злом. Розумне використання ресурсів у
системі вільного підприємництва гарантується вже тим, що фірма, котра
робить це неефективно, прямує до розорення. Якщо ринок повинен
функціонувати ефективно, він має діяти вільно. Коли присутнє втручання в
будь-якій формі, немає дієвого механізму для вилучення неефективних
підприємств. Однак у капіталістичних країнах держава завжди до певної
міри бере участь у бізнесовій діяльності. Уряд Сполучених Штатів від
самого початку був зацікавлений у сприянні виробництву і досить давно
прийняв тарифні закони, щоб захистити інтереси американського бізнесу.
Для сприяння розвиткові каналів, доріг і залізниць було надано субсидії,
що виявилися дуже корисними для бізнесу.

РОЗПОДІЛ ПРИБУТКІВ У КАПІТАЛІСТИЧНІЙ ЕКОНОМІЦІ

Після того як товари й послуги вироблені, наступним важливим питанням у
кожній економічній системі е те, в який спосіб вони мають бути розділені
або розподілені серед окремих споживачів у цій економіці. Розподіл
доходу пов’язаний не з процесом переходу фізичних товарів і послуг від
виробників до споживачів, а з розподілом національного доходу—найперше у
грошовому вимірі, а далі у вигляді товарів і послуг—серед власників
засобів виробництва—землі, праці та капіталу.

Розподіл доходу в ринковій економіці грунтується на інституцій-них
механізмах, як от механізм ціноутворення, що властиві для цього
різновиду системи. Попит на кожний засіб виробництва походить від попиту
на товари, що їх цей засіб допомагає виробляти. Високі ціни
призначаються на рідкісні засоби виробництва, а низькі—на поширені.
Прикладом є винагорода за працю: робітники рідкісної щодо попиту
кваліфікації одержують високий дохід, а ті, котрі мають недефіцитну
кваліфікацію, — ні. Професійні футболісти і бейсболісти одержують високу
платню, бо вони володіють т рідкісним талантом, і люди готові платити
гроші, аби побачити їхню гру.

Вимірювання нерівності в доходах

Існують різні міри нерівності доходів, як от крива Лоренца, коефіцієнти
Джині та Парето, з-поміж яких найуживанішою є перша. Для побудови кривої
Лоренца, початковою ідеєю якої є припущення про рівність доходів,
використовується арифметична шкала. Рівність щодо розподілу доходів
досягається, коли кожен їх одержувач дістає свою пропорційну часгку
загального доходу. Якби прибутки розподілялися строго однорідно, то
нижні 20% одержувачів доходу дістали б саме 20% загального доходу; нижні
80% одержали б рівно 80%, а верхні 20%—лише 20% доходу. Тобто в методі
Лоренца крива абсолютної рівності має бути насправді прямою лінією, що
зростає зліва направо під кутом 45°, показуючи, що 20% тих, хто одержує
доходи (горизонтальна вісь), мають 20% доходу (вертикальна вісь), 40%
одержувачів — 40% доходу тощо.

Крива Лоренца показана на рис. 2.2: пряма лінія ОАР є лінією

РИС.2.2. Крива Лоренца.

Розділ 2. Ринкові механізми і капіталізм 53

повної рівності, а лінія ОВР — крива Лоренца — показує відхід від
рівності: що далі ОВР від ОАР, то більшою є нерівність. Але у
використанні кривої Лоренца як міри розподілу податків є деякі вразливі
місця. Передусім, розглядаючи криву, не можна сказати, наскільки
нерівномірним є розподіл податку. Внаслідок використання відсотків
залишається прихованим число суб’єктів одержання доходу в різних
прибуткових групах. Правдою є й те, що нахил кривої в різних точках дає
не більше інформації, ніж сама крива. Але, з іншого боку, крива Лоренца
є прекрасним інструментом для наочного показу нерівності в розподілі
доходів. Вона може також ілюструвати, як зміни податків та урядових
витрат відіб’ються на розподілі доходів.

Існує можливість уникнути необхідності покладатись виключно на візуальне
порівняння кривих Лоренца для одержання висновків щодо варіантів поділу
прибугків. Для діаграми Лоренца існує коефіцієнт концентрації Джині, що
дорівнює відношенню площі між діагоналлю і кривою Лоренца та загальною
площею під діагоналлю, Для строго рівномірного розподілу цей коефіцієнт
дорівнює нулеві. Величина коефіцієнта Джині пов’язана з увігнутістю
кривої Лоренца: що більша увігнутість, то більший коефіцієнт. Однак за
своєю суттю він є усередненим і нічого не говорить про те, як визначити
ступінь нерівності в різних секторах розподілу

доходу.

В таблиці 2.1 подано розподіл доходів домашніх господарств за квінталями
для кількох ринкових економік. Повна рівність щодо

ТАБЛИЦЯ 2.1. Відсоткова частка доходу домашніх господарств за квінталями
для окремих ринкових економік.

Країна Рік Нижній Другий Третій Четвертий Верхній

квіїтгаль квінталь квіїтгаль квінталь квінталь

Велика Британія 1979 5.8 11.5 18.7 25.0 39.5

Японія 1979 8.7 13,2 17.5 23.1 37.5

Канада 1985 5.7 11.8 17.7 24.6 40.2

Німеччина 1984 6.8 12.7 17.8 24.1 38.7

Франція 1979 6.3 12.1 17.2 23.5 40.8

Сполучені

Штати 1985 4.7 11.0 17.4 25.0 41.9

Швеція 1981 8.0 13.2 17.4 24.5 36.9

Італія 1986 6.8 12.0 16.7 23.5 41.0

Австралія 1987 4.4 11.1 17.5 24.8 42.2

розподілу доходу означала б, що кожний квінталь відповідає 20% доходу.
Жодна країна не підійшла близько до такої рівносгі.

Колишні великі соціалістичні країни не наведено в таблиці 2.1. Дані про
них, на противагу ринковим економікам, поданим у таблиці, могли б
навести на думку про рівномірніший розподіл прибутку, особливо
напередодні краху комунізму. Проте в цих країнах існував розрив між
риторикою і реальністю, тобто між лозунгами про рівноправність і фактами
про особливі привілеї для вузького кола еліти. Серед цих привілеїв були,
окрім іншого, автомобілі, дачі, а також спеціальні магазини, де
представники службовців, науковців, спеціалістів та інші члени еліти
могли купити продукцію, недоступну простим робітникам.

Джерела доходів

У ринковій економіці існують два джерела доходу: 1) трудовий дохід
робітників і службовців у вигляді заробітної плати, а також тих, хто
працює не за наймом; 2) дохід від власності. Власність може виступати як
сукупність претензій на вартість багатства, в тому числі на природні
ресурси, капітал і споживчі товари тривалого користування. В
капіталістичній економіці претензії на власність мають складну
структуру. Претензії на багатство, що ним володіють корпорації, можуть
бути у вигляді простих чи привілейованих акцій, корпоративних облігацій,
а також векселів і застав. У структурі національного доходу трудовий
дохід складається із заробітних плат і підприємницьких доходів, тоді як
дохід із власності має форму рент, процентів і прибутків. Отже, в
капіталістичній системі існує докорінна відмінність між трудовими і
нетрудовими доходами.

Розподіл доходу і і гранична продуктивність ,

Найповніша теорія, що обґрунтовує розподіл прибутків у ринковій
економіці, містить концепцію граничної продуктивності. Ця концепція може
бути застосована при розподілі як трудового доходу, так і доходу з
власності. За умов конкурентного середовища прибутки окремих осіб
визначаються: 1) обсягом ресурсів, якими вони можуть розпоряджатися; 2)
ринковою оцінкою цих ресурсів. Тому дохід робітника наближений до
розміру, що визначається пропозицією і попитом, так що одержаний дохід
дорівнює величині внеску робітника у вартість товарів і послуг, що його
він спроможний зробити. Цей внесок робітника у загальний продукт відомий
під назвою граничний фізичний продукт (ГФП) праці. Доларовий, або
грошовий, еквівалент внеску—це граничний прибутковий продукт (ГПП)
праці, що його визначають, помноживши ГФП на ціну продажу виробленого
продукту. Подібні міркування застосовують і до розподілу доходу з
власності. Власники ресурсів одержують винагороду, наближену до розміру,
що відповідає граничному прибутковому продукту ресурсів, якими він
володіє.

ЗАОЩАДЖЕННЯ І ФОРМУВАННЯ КАПІТАЛУ ЗА УМОВ КАПІТАЛІЗМУ

У капіталістичній системі приватні особи накопичують великі суми
заощаджень за рахунок різниці між процентними ставками й ціпами.
Необхідною умовою для таких заощаджень є величина процентної ставки,
достатня для подолання часових обмежень заощаджувача. Часові обмеження
пов’язані з бажанням використати дохід сьогодні, а не будь-коли в
майбутньому. Проте деякі різновиди заощаджень не залежать від процентних
ставок—це, скажімо, ті, що робляться з метою запобігти можливим
фінансовим труднощам чи досягти влади, що її може принести накопичення
доходів. Люди з надто великими доходами можугь заощаджувати майже
автоматично з огляду на труднощі, пов’язані з пошуком доцільних
можливостей для використання своїх доходів6. Є й інші заощадження, що не
залежать від власних рішень приватних осіб (акціонерів) щодо збереження
своїх заробітків. Такі заощадження утворюються, приміром, коли
корпорації утримуються від виплати акціонерам дивідендів від своїх
доходів. Нарешті, можна згадати про вимушені заощадження у вигляді
податків, іцо їх уряд може прямо чи опосередковано використати на
важливі суспільні потреби.

Вкладення капіталу у виробництво, зрозуміла річ, передбачає існування
заощаджень. У капіталістичній системі заощадження спрямовані на
інвестиційні потреби через ринковий механізм пропозиції й попиту, а
процентні ставки виконують при цьому розподільну с}зункцію. Щоб бути в
змозі виплатити проценти за позикою і врешті-решт повернути її повністю,
позичальник має бути спроможний вкласти кошти в надійну справу. Це
допомагає уникати непродуктивного і досягати раціонального використання
заощаджень.

За умов капіталізму заощадження й інвестування виконуються, загалом,
різними групами людей. Інвестиція—це купівля основних фондів, тому її
здійснюють головно фірми, а от акт заощадження—і фізичні, і юридичні
особи. Одночасно існують маси розпорошених заощаджувачів і
позичальників, причому другі бажають залучити кошти для інвестиційних
потреб. Завдяки цьому, зрозуміла річ, виникає потреба в особливому
різновиді втручання або посередництва, що має па меті звести обидві
сторони разом. Таку функцію виконують головним чином комерційні та
інвестиційні банки, що знаходяться у приватному володінні й діють з
метою одержання прибутку. Вони виступають гарантами випуску в обіг
цінних паперів як для державних одиниць, так і для фірм. Інвестиційні
банки стають посередниками між бізнесовими й державними одиницями, що
прагнуть знайти фонди для коротко-чи довготермінових позик, та
приватними особами й інституціями, що володіють такими фондами для
інвестування.

ІСТОРИЧНИЙ РОЗВИТОК КАПІТАЛІЗМУ

Корені капіталізму сягають середніх віків, де пошук прибутку був
головним рушієм життя для багатьох людей, а надто для купців із Генуї та
Венеції—італійських міст-держав . Наприклад, можна сказати, що Америку
було відкрито 1492 р. завдяки пошукові нових ринків. Католицька церква
та інші творці громадської думки почали частково підтримувати концепцію
прибутку, бо вони теж виявили можливість корисного застосування грошей.
Рання католицька церква вважала, що гроші безплідні, бо не відтворюють
самі себе, і що позичати їх з метою одержання відсотків—це моральне зло.
Водночас не було нічого поганого у використанні грошей для придбання
будь-чого. Та з часом від цієї ранньої концепції відмовились, бо
перекопалися, що гроші, інвестовані у виробничі підприємсгва, справді
можуть принести більше грошей для загального добра і що лише плата за
використання грошей (відсотки) може спонукати власника грошей до їх
інвестування.

Купці з італійських міст-держав винайшли майже всі комерційні засоби, що
уможливлюють існування суспільства, орієнтованого на прибуток. Одним із
таких засобів була подвійна бухгалтерія, за якої на лівій сторінці книги
купці записували свої наміри, а на правій показували реальний баланс.

Можна відзначити не менш промовистий розрив між звичаями капіталізму
періоду його зростання в пізньому середньовіччі та в сучасному світі.
Приплив золота і срібла із Нового Світу в Європу мав значні політичні та
економічні наслідки і сприяв утворенню національних держав. Нові багаті
верстви, що торгували з усім світом, потребували стабільних національних
урядів, щоб гарантувати торгівлю, захищати морські шляхи і забезпечувати
прибуття торгових кораблів. Монархів, зацікавлених у фінансовій
підтримці з боку багатих купців для оплати воєнних витрат, заохочували
до сприяння національній торгівлі. Одним із шляхів такого сприяння було
забезпечення того, щоб тільки кораблі своєї країни використовувалися для
вивезення товарів зі своїх портів—а подеколи і для ввезення до них.

Меркантилізм

Упродовж ХУІ-ХІХ сторіч побутувала загальноприйнята теорія, що країна
багата тоді, коли має великий запас золотих і срібних зливків. Щоб їх
накопичити, країна повинна була досягнути позитивного балансу в
торгівлі, що забезпечується перевищенням експорту над імпортом. Отже,
підтримка місцевої промисловості була в інтересах самої країни, бо
допомагала експортувати якомога більше продукції. Політика підтримки
вітчизняної промисловості дістала назву меркантилізм і означала повсюдне
втручання держави, особливо в зовнішню торгівлю. Вона також означала
регулювання комерційних відносин між метрополією та її колоніями, що
існували для постачання до метрополії сировини і товарів, які тут не
вироблялися. Колонії були потрібні ще й для досягнення метрополією
позитивного торговельного балансу за рахунок припливу в країну
дорогоцінних металів. Саме проти політики меркантилізму повстали і
воювали за свою незалежність тринадцять колоній Північної Америки.

Промислова революція

Промислова революція змінила позицію держав щодо промисловості: від
політики меркантилізму вони перейшли до політики невтручання. Наукові
відкриття і винаходи, а також фабрична система сприяли концентрації та
спеціалізації виробництва. А це, зі свого боку, сприяло переходові від
національної самодостатності до доктрини вільної торгівлі, що її
підтримали класичні економісти Адам Сміт і Давид Рікардо та філософ Джон
Лок. Упродовж дев’ятнадцятого століття обсяг світової торгівлі швидко
зростав, а її структура зазнавала змін.

Головним змістом промислової революції було застосування машин у
промисловості, гірничій справі, сільському господарстві, зв’язку, на
транспорті та зміни в організації економіки для підтримки цих
застосувань . Корінним елементом нового промислового порядку стала
розробка дешевого портативного джерела енергії. Винайдення Джеймсом
Уаттом практичного методу перетворення зворотно-поступального руху
поршня в обертовий рух зробило паровий двигун поширеним джерелом енергії
для всіх різновидів машин.

Промислова революція—це, мабуть, головна ознака капіталізму. Старий
метод дрібнотоварного виробництва в домашніх умовах за допомогою власних
знарядь праці не міг витримати конкуренції з машинним виробництвом.
Вартість машин була зависока для індивідуальних виробників. Отже,
виростала фабрична система з великомасштабним виробництвом на фабриках,
де використовувались машини, що їх власником був працедавець. Ця система
стимулювала збільшення поділу праці й масового виробництва завдяки
повній або частковій стандартизації процесів. Старі галузі стали
виробляти набагато більше продукції, ніж раніше, розвивалися й нові
галузі, пропонуючи нові товари для задоволення нових потреб.

Утворився прошарок промислових капіталістів, і саме вони формували
напрями майбутньої індустріалізації, реінвестуючи свої прибутки в нові
підприємства. Промислова революція робила також щонайбільший наголос на
просуванні до міжнародної економічної взаємозалежності. Оскільки до
промислових міст переходило чимраз більше населення, в Європі стали
менше виробляти харчової продукції, і вона зробилася великим імпортером
пшениці, м’яса та інших продуктів. В обмін за продукти Європа
експортувала промислові товари, і цілий світ перетворився на єдиний
ринковий майдан.

Доктрина невтручання виявилась добре пристосованою до умов капіталізму,
що розвивався. Нею підтримувалися почуття незалежності, приватна
ініціатива й особиста відповідальність. Коли поважається приватна
ініціатива, це дає підприємцям свободу дій щодо створення нових товарів
для тих, хто може і буде за них платити. Необхідним елементом
індивідуалізму є обмежена ролі, держави. Особа повинна мати перевагу над
державою, а ця остання, зі свого боку, є уявним утворенням з багатьох
окремих людей, що вважаються його членами. Тому Адам Сміт та інші
вважали ідеї індивідуалізму та невтручання захисниками від тиранії
держави.

Фінансовий капіталізм

Сталий ріст застосування машин, а надто масове виробництво викликали в
окремих підприємців щораз більшу потребу в накопиченні капіталу. Таке
накопичення ставало досить важкою справою, тому контроль над
промисловістю дедалі частіше переходив до рук кількох великих
інвестиційних банківських закладів. Ця система стала відомою як
фінансовий капіталізм. Банки ставали професійними накопичувачами
капіталу. Корпорації, що наприкінці дев’ятнадцятого століття стали
домінуючою формою бізнесових одиниць, діставали можливість одержувати у
великих банках довготермінові фонди капіталу, продаючи за сприяння
інвестиційних банків свої цінні папери. Банки гарантували розміщення
цінних паперів і розповсюджували їх, передаючи, приміром, у руки
страхових компаній, банків, інвестиційних трастів і приватних
інвесторів. Такі банківські заклади мали змогу заволодіти неординарними
важелями економічної могутності завдяки володінню цінними паперами та
дії механізму поєднаного директорату. Такий директорат утворюється, коли
посадові особи якогось банку е одночасно членами рад директорів
конкуруючих фірм.

МОДИФІКАЦІЇ ЧИСТОГО КАПІТАЛІЗМУ

Внаслідок поєднання розмаїтих елементів чисто ринковий капіталізм з
плином часу трансформувався в те, що можна було б назвати “капіталізмом,
регульованим державою”. Справді, для опису країн, що були колись суто
капіталістичними, в останніх розділах цієї книжки використовується
термін “змішана економічна система”. Складового частиною такої
трансформації стало утворення багатих держав, що було наслідком украй
нерівномірного розподілу доходу впродовж періоду промислової революції.
Чимраз більше зосередження економічної могутності в руках кількох людей
призвело до крайнощів у поділі на багатих і бідних. У Сполучених Штатах
Америки, скажімо, торговельний магнат Маршал Філд упродовж 1890-х років
мав дохід приблизно 500 доларів за годину, а от його продавщиці,
одержуючи платню від 3 до 5 доларів за тиждень, мали працювати 3—5
років, щоб заробити таку суму . Умови роботи більшості робітників
західного промислового світу були прикрими: дванадцятигодинний робочий
день і семиденний робочий тиждень були звичайним явищем. Не існувало
закону про дитячу працю, і семилітні, а то й менші діти працювали у
вугільних шахтах і на текстильних фабриках Сполучених Штатів і Англії.

Занепад індивідуалізму

Ідея суворого індивідуалізму назавжди залишилася
перебільшено-романтизованою рисою характеру підкорювачів Америки. Цей
індивідуалізм, що його добре відтворив Джон Вейн у фільмі “Справжній
пісок”, пов’язаний з поняттями незалежності, власної ініціативи й
особистої відповідальності10. Життя було низкою викликів, що їх треба
було зустрічати у всеозброєнні, як це зробив Джон Вейн у кінці фільму,
коли він рвонувся в атаку на чотирьох негідників, тримаючи повіддя в
зубах і безперервно стріляючи. Ь-Іс держава, а частіше самі люди вершили
правосуддя, залишаючи моралізаторство священикам. В індивідуалізмі
жила ідея справедливої меритократії”, тобто права сильного: людину слід
залишити саму на себе, і вона досягне того, на що здатна, завдяки
власним здібностям і зусиллям. Поза сумнівом, при цьому будуть переможці
й переможені, однак у вільному суспільстві уникнути цього неможливо.

На Заході індивідуалізм було до певної міри заміщено ідеєю
рівноправності. Занепад індивідуалізму пов’язаний головно з умовами
міського індустріалізованого життя. Прагнення окремої особи часто
суперечать бажанням груп людей. Незрідка трапляються незгоди, коли хтось
тягне в один бік, а група хоче йти в протилежний. Суперечності особи з
суспільством стали вирішуватися з урахуванням не тільки якостей особи, а
й її групової приналежності . Та попри все групоцентризм у США
виявляється не так чітко, як у Японії, хоча американська культурна
орієнтація помітно змінилася.

Держава у західному суспільстві завжди, навіть за часів зеніту
капіталізму, відігравала помітну роль. Політика уряду Сполучених Штатів
була від самого початку історичного розвитку сумішшю заходів, що
забезпечували рівність можливостей для простих людей—наприклад,
можливість навчання за рахунок держави—і щедре сприяння тим, хто знав,
як зарадити собі самим—скажімо, тим, хто прокладав залізниці й канали.
Було встановлено тарифи, що захищали американські ділові фірми від
іноземних конкурентів. У Франції, де участь уряду в економіці завжди
була істотною, багатьма залізницями до 1850-х років володіла держава, що
мала також монополію на продаж такої продукції, як алкоголь, тютюн і
чай. Державна власність на деякі галузі існувала і в Пруссії.

Депресія 1930-х рр. була, зрештою, каталізатором посилення ролі держави.
Навчені досвідом, набутим упродовж депресії, організовані групи
робітників, фермерів, торговельних фірм і споживачів звертались до уряду
по допомоіу задля підвищення своїх доходів та гарантування економічної
безпеки. Зростання ролі держави стало головним фактом сучасного
західного світу. Критичні рішення щодо виробництва і розподілу стали
прийматися не на ринковому майдані, а через політичні процеси.

Обмеження на конкуренцію

Конкуренція—це один із найголовніших інститутів капіталізму. Існування
цього інституту, як і інших, виправдане завдяки його внескові у
соціальний добробут. Він є регулятором економічної діяльності, сприяє
максимізації продуктивності, запобігає значній концентрації економічної
влади і захищає інтереси споживача. Конкуренція може слугувати для опису
економічної структури кожного суспільства і стосуватися кожного суб’єкта
економіки— приватних осіб, фермерів, ділових фірм тощо. Економічний
успіх приходить до фірм, що працюють ефективно, а провал видаляє
неефективні й витратні фірми. В безособовій ринковій системі не
затримуються різновиди продукції чи кваліфікацій, що застаріли і з
огляду на це стали неефективними.

Одначе конкуренція—це жорстокий наглядач, і тут є переможені й
переможці. Позаяк ті, хто зазнає поразки, не хочуть програти, вони
роблять усе, щоб запобігти цьому, а відтак правила гри змінюються.
Ринкова система змінюється також внаслідок різноманітних дій уряду, що
їх метою є запобігання програшу або пом’якшення його наслідків.
Неекономічні виробництва і професії можуть підтримуватися завдяки
втручанню уряду через субсидії та обмеження для закордонних конкурентів.

Для уникнення конкуренції бізнесові фірми утворили різні об’єднання,
картелі, трести і холдингові компанії. Робітники, щоб запобігти
особистій конкуренції, організували професійні спілки, і застарілі
професії стали захищатися. У Сполучених Штатах такі професії
зберігаються в будівельній промисловості і ще деінде завдяки
федеральному будівельному кодексу, тому неефективні фірми на зразок
Крайслера отримали урядову фінансову підтримку, бо інакше їх було б
ліквідовано силами конкуренції.

ПІДСУМКИ

Капіталізм як економічна система характеризується низкою ін-ституційних
механізмів. Головним елементом капіталізму є вільний конкурентний ринок,
де покупці бажають задовольнити свої потреби, а продавці виконують ці
бажання з метою одержання прибутку. Розподіл ресурсів визначається
механізмом цін, а свобода підприємництва і право приватної власності
стимулюють виробництво і заощадження. Індивідуалізм—це теж істотний
елемент капіталістичної або вільноринкової ідеології. Адам Сміт та інші
вчені вважали людей розумними істотами, що завжди дбатимуть про свій
власний добробут. Кожна особа, дбаючи про власні інтереси, працює і в
інтересах суспільства.

Конкуренція е однією з невіддільних частин системи вільного
підприємництва. Приватні особи, покладаючись на свої власні сили в
економічному житті, мусять конкурувати за економічні винагороди (добру
роботу, високу платню, кар’єру), а бізнес має конкурувати за доходи
споживача. Протестантська трудова етика наголошувала на винагороді в
цьому житті, а не в прийдешньому. Тяжка праця вкупі з ощадливістю могли
сприяти накопиченню коштів, необхідних для інвестицій. В капіталістичній
економіці держава відіграє незначну роль.

Сьогодні розвинені капіталістичні країни удосконалили інститути
капіталізму. Розвиток капіталістичних економік породжував проблеми, що
їх, звичайно, не могли вирішувати окремі особи. З огляду на ці проблеми
виникла потреба в державному втручанні, внаслідок чого втручання і
регулювання з боку уряду стали звичними рисами життя за умов
капіталізму. Постачання споживачів продуктами харчування й ліками
прийнятної якості та чистоти вже не залежить виключно від
конкуренції—прийнято закони, що гарантують необхідні стандарти щодо
цього. Капіталістичні суспільства ніколи не були готові поширити
практику повної свободи підприємництва на окрему особу. Тобто завжди
визнавалося, що особа, обираючи собі найприбутковішу область діяльності,
цілком могла вибрати антисоціальне заняття. Однак в таких випадках
держава без зволікань вводила певні обмеження. Але держава змінювала й
економічні інститути капіталізму, застосовуючи, скажімо, субсидії
фермерам і захист неефективних фірм від конкуренції.

ЗАПИТАННЯ ДЛЯ ДИСКУСІЇ

1. Що означає термін “інститути” стосовно економічної системи?

2. Поясніть поняття десіїіциту в економіці. Чи існують недефі-цитні
речі?

3. Застосуйте поняття дефіциту до життя в сучасних Сполучених Штатах
Америки. Чи тут ще побутує дефіцит? Як він впливає на життя американців?

4. Що таке три чинники виробництва? Чому економісти саме так
класисрікують ресурси?

5. Яку функцію виконує прибуток у ринковій економіці?

6. Яку функцію виконує ціновий механізм у ринковій економіці?

7. Як розподіляються прибутки в ринковій економіці?

8. Завдяки яким чинникам стався занепад справжньої ринкової економіки?

9. Економіка Сполучених Штатів відійшла від чисто ринкового капіталізму.
Чому?

РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА

Веіі, Оапіеі. ТТге Сотіпд ої ІЬє Рові-іпсіивігіаі Зосіеіу. Ме\у Уогк:

Вазіс Воокз, 1976. Веіі, Оапіеі. ТТге Сиііигаї Сопі.гасіісііопз оґ
Сарііаііат. Неуу УогЬ:

Ваяіс Воокч, 1976.

Наскег, ІЛ1І8 М. ТАе Тгіитрії оґ Атегісап Сарііаііят. Не\у Уогк:

8ітоп & Зпизіег, Іпс., 1940. НеіІЬгопег, КоЬегІ Ь. ТІїе Маїііпд оґ
Есопотіс 8осіе1у. 41Ь еа.

Епд1е\уоос1 Сіііїв, МУ: Ргепїісе Наїї, 1962. Ногаїааиег, КісЬагсІ.
Зосіаі Оагуіпінт ІП Атегісап Тііоидпі. Кеу.

есі. Возіоп: Веасоп Ргезв, 1955.

Роїапуі, Кагі. ТІїе Сгеаі Тгапяґогтаїіоп. ІЧелу Уогк: Кіпепагі, 1944.
ЗтіїЬ, Ааат. ТІїе \УеаШі оґ Маііопа. Іпаіапороііа: ІЛЬегІу Сіаззіся,

1981. Та\упеу, К.Н. Кеіідіоп апсі Іііе Кізє оґ Сарііаііят. нєуу УогЬ:

Нагсоигі, Вгасе, апсі У^огігі, 1926. ТоупЬее, Атоісі. ТІїе Іпсіизігіаі
Ії.еуоіиііоп. Возіоп: Веасоп Ргевз,

1956. \УеЬег, Мах. ТІїе Ргоіезіапі ЕіїїИі апсі ІІіе 8рігіі оґ
Саріїаіізт. Ме^

УогЬ: СЬагІев ЗгіЬпег’з 5оп8, 1930.

НЕРИНКОВІ МЕХАНІЗМИ:

СОЦІАЛІЗМ І КОМУНІЗМ

Одним із можливих шляхів порівняння економічних систем є аналіз
відмінностей економічних і політичних інститутів. Капіталізм—це
культурно-економічна система, що економічно організована навколо
інститутів приватної власності та виробництва товарів заради прибутку, а
в культурному відношенні грунтується на ідеї про особу як центр уваги
суспільства. Інші економічні системи можуть бути визначені через розгляд
модифікацій, що їх ці системи, внесли до згаданих інститутів. Наприклад,
у капіталістичній економіці діючі чинники виробництва—земля, праця і
капітал—перебувають у приватній власності, а в соціалістичній системі
вони є власністю держави і використовуються не для одержання прибутку
через продаж їх іншим людям, а для безпосереднього обслуговування тих,
кого ця держава репрезентує.

Проте тут варто зробити одне зауваження. Існує кілька визначень
соціалізму, і слід розрізняти поняття соціалізму в його застосуванні до
уряду Франції та соціалізму як самоназви країн, що ними керують
комуністичні партії,— це колишній Радянський Союз, Китай, Куба, Північна
Корея і В’єтнам. Для Заходу ці країни є комуністичними.

Щоб уникнути непорозуміння, у марксистській термінології розрізняють дві
стадії комунізму. Перша стадія — соціалізм— є перехідною, упродовж якої
ще зберігаються поодинокі елементи капіталізму. Друга стадія — комунізм—
є вищою стадією; їй властиві достаток, розподіл за потребами,
відсутність грошей і ринкових відносин, повне знищення ознак капіталізму
і відмирання держави. Колишній Радянський Союз називався соціалістичною
країною (Союз Радянських Соціалістичних Республік—СРСР). Це було
суспільство, кероване державою, що намагалася гуртувати всі сфери в одне
ціле і визначати загальний напрям розвитку економіки, політики і
культури за допомогою єдиної інсгитуції—комуністичної партії. Колишня
радянська економіка характеризувалася бюрократичним колективізмом.

66 Частина 1. КІНЕЦЬ
“ІЗМІВ”

Ссщіалізм у немарксистському розумінні—це економічна система, що
видозмінює, але не відміняє багато інститутів капіталізму. Ступінь цих
видозмін ніколи докладно не був описаний соціалістами, бо існує чимало
варіацій соціалізму. Одні соціалісти віддають перевагу повній ліквідації
приватної власності та заміні її власністю суспільною, інші покладають
найбільшу надію на ринковий механізм, доповнений урядовим контролем і
плануванням, з метою досягнення бажаних економічних і соціальних цілей.

Сьогоденний соціалізм почали також поєднувати з концепцією соціальної
держави, що бере на себе відповідальність за захист своїх громадян від
життєвих негараздів через низку розмаїтих соціальних виплат. Поза тим
дозволяється приватна власність на засоби виробництва за державної
власності на ті аспекти виробництва і розподілу, що зачіпають життєві
інтереси суспільства. Нинішнє західне суспільство поєднує чимало засад і
капіталізму, і соціалізму.

ІСТОРИЧНИЙ РОЗВИТОК СОЦІАЛІЗМУ

Поняття соціаліст і соціалізм відносно нові. Вперше їх почали вживати в
Англії та франції на початку минулого століття, вони використовувались у
доктринах окремих письменників, що шукали можливостей перетворення
економічних і моральних підвалин суспільства шляхом заміщення приватних
форм контролю життя і праці громадськими . Слово “соціалізм”
популяризувалось як антитеза слову “індивідуалізм”. Проте попередників
соціалізму можна виявити й поміж середньовічних авторів чи навіть
раніше, починаючи аж від часів Платона. Скажімо, Фома Аквінський вважав,
що володіння майном може бути приватним, але користування речами повинно
бути спільним. Будь-якими речами, що належать окремій особі, слід
ділитися з бідними. Він вважав, що власність небажана, бо веде до гріха,
і пропонував, щоб і держава, і церква допомагали бідним людям
народжувати здорових дітей.

Утопії доби ренесансу

За доби ренесансу чимало вчених зосередили свою увагу на побудові уявних
спільнот, або утопій, що в них суспільство зорганізоване так, аби
усунути всі недоліки реального життя. Це були

Слово “соціаліст1′ вперше було вжите, мабуть, в Англії на визначення
послідовників Роберта Оуена. Слово “соціалізмі’ уживалось у франції для
позначення творів Сен-Симона і фур’є.

Розділ 3. Нерипкові механізми: соціалізм і комунізм
67

скоріше економічні та соціальні, аніж політичні утопії. У своїй
більшості їх автори створювали певну ідеальну модель, за якою
відроджених людей поселяють в ізольованій місцевості, де вони були б
вільні від бруду решти світу. Далі тут створюються суворі умови, що мали
б сприяти досягненню стану ідеального суспільства. Скажімо, у творі сера
Томаса Мора “Утопія” все перебуває у спільній власності і не існує
грошей2. У центрі кожного міста знаходиться ринковий майдан, куди кожна
родина зносить речі, зроблені нею; з цього майдану продукція передається
до централізованих складських приміщень, звідки кожна родина бере все,
чого потребує. Жінки й чоловіки мають рівні права, а домашнє
господарство організоване так, що жінка звільнена від найбільш
трудомістких домашніх обов’язків.

Французькі соціалісти-утопісти

Французький утопічний соціалізм асоціювався з Французькою революцією, а
пізніше з промисловою революцією. Французька революція здійснила великий
економічний і політичний переворот, вплив якого відчувала ціла Європа.
Революційне розмежування у Франції спричинилося до політичних і
соціальних негараздів. Комерційні ділові інтереси класу купців заступили
місце інтересів ‘ аристократії, винищеної на гільотині. Велика верства
міських робітників, котрі допомогли здійснити революцію, виявила, що
умови їхнього життя зовсім не змінилися. Той факт, що у Франції
відбулась визначна політична революція, а її соціальні наслідки
виявились зовсім незадовільними, створив грунт для нової групи
реформаторів — французьких соціалістів-утопістів.

Ідеї утопічних соціалістів грунтувались на теорії про те, що природа
передбачила все необхідне для щастя людства, а кожна особа від
народження має природні права . Крім цього, була впевненість у тому, що
людське життя в первісній державі було досконалим, проте з плином часу
люди почали втручатись у природний порядок речей, якому суперечили
людські звички і створювані інституції. Внаслідок цього люди в реальній
державі були нещасливі, безправні і, зрозуміла річ, далекі від
досконалості. Утопічні соціалісти, пояснивши причину людських труднощів,
пропонували очевидні розв’язки проблеми соціального відродження. Якщо
люди стали поганими внаслідок неприродних звичаїв та інституцій,

2 Ье\уіз Мшіиогсі. ТІїе Зіогіез оґ Шоріаз (Мезд Уогк: Вопі апсі
ІлуегідЬІ, 1922), рр. 23-37.

3 КісЬагй Т. Пу, Ргепсії апсі Сегтап Зосіаііаіз іп Моїієгп Тітез (Ме\у
Уогіс: Нагрег, 1883), рр. 37-51.

68 Частина 1. КІНЕЦЬ
“ІЗМІВ”

то слід розкрити природу первинної держави добра, а по тому
реорганізувати суспільство так, щоб повністю були залучені природні
сили, без перешкод із боку звичаїв та інсгитуцій реального соціального
оточення.

Проте французькі соціалісти-утопісти мали розбіжності щодо того, як слід
реорганізувати суспільство. Одні наполягали на ліквідації приватної
власності, вбачаючи в ній головну причину виродження людини, інші
віддавали перевагу повній рівності доходів. Бабеф пропонував, щоб і
виробництво, і розподіл відбувалися спільно, а діти виховувалися так,
аби запобігти зростанню особистих відмінностей. Сен-Симон, один із
найвідоміших ранніх соціалістів-утопістів Франції, повністю відкидав
ідею рівності, доводячи натомість, що люди нерівні від природи і кожна
спроба зробити їх рівними спричинить більшу несправедливість, аніж це є
в дійсності. Однак відмінносгі мають визначатися не розміром
успадкованого багатства, а талантом. Сен-Симон віддавав перевагу
економічному механізмові, що дозволяє кожній особі працювати за її
здатністю й отримувати заслужену винагороду. Шарль Фур’є опрацював план
колективного життя в невеликих комунах, що зумовлять, як він сподівався,
трансформацію суспільства. Ці комуни були названі фалангами, і кожна з
них мала бути самодостатньою. Найвища платня там призначається тим, хто
виконує найнеобхіднішу роботу, визначену членами фаланги.

Соціалізм і промислова революція

Промислова революція мала свого часу революціонізувати економічне життя
цілого західного світу. Існування нової техніки сприяло формуванню
реального капіталу, що давало можливість значно розширити використання
цієї техніки. Наявність ресурсів, потрібних для утворення капіталу,
сприяла розробці нової техніки, що після своєї появи сама ставала
реальним капіталом. Нова техніка дозволила довести валовий національний
продукт до рівня, що уможливлював постачання споживчих товарів, достатнє
для задоволення мінімальних життєвих потреб населення і постійної
економії частини ресурсів. Приріст населення забезпечував робочою силою
для використання накопичених запасів реального капіталу з метою
збільшення загального обсягу продукції суспільства.

Одначе промислова революція мала і свій темний бік. Умови праці на
заводах були жахливі. Обладнання часто було небезпечним і спричиняло
серйозні нещасні випадки. Середній заробіток промислових робітників був
низьким, головно через швидке збіль-

Розділ 3. Неринкові механізми: соціалізм і комунізм
69

шення населення і, як наслідок, постійне значне поповнення робочої сили.
Ці робітники зосереджувались у промислових містах і конкурували між
собою за робочі місця.

Міста, що росли і розширювались, щоб вмістити робітників, були негарні і
неприємні на вигляд. Чимало їх складалось з нетрищ, де були будинки
такої низької якості, що від часу побудови постійно перебували в
аварійному стані. Чарлз Діккенс, пайвідомі-ший хронікер англійського
суспільства дев’ятнадцятого століття, дав, можна сказати, графічне
зображення ницості лондонських нетрищ у своїй книзі “Холодний дім”. “Джо
живе—це має означати, що Джо ще не помер —у папівзруйнованому поселенні,
відомому під подібною до нього назвою Том-ол-Елоун (Зовсім Самотній
Том). Це була чорна брудпюща вулиця, яку оминали пристойні люди, з
хисткими будинками, що, хоча й загрожували от-от завалитися, були
захоплені у власність якимись нахабними волоцюгами і здавались ними під
житло. Нині ці похилені приміщення заповнюються вночі хмарами нужі. На
кожного нещасного мешканця накидаються мерзенні паразити, в цих
розорених халабудах розмножилось безліч гидких створінь, що повзають
туди й сюди через діри в стінах і підлогах, і затихають, скупчившись у
незліченних кількостях, коли залітають краплі дощу, з’являються і
зникають, приносять і переносять лихоманку, і кожен їхній слід несе
велике зло” .

Сучасний соціалізм

Сучасний соціалізм, на противагу утопічному, зароджувався впродовж
періоду промислової революції. Він розвивався як рух соціального
реформаторства на знак протесту проти темного боку промислової
революції. Роберт Оуен, перший англійський соціаліст, аналізував
утопічний соціалізм і в його межах розвинув схему соціального оновлення:
змінюйте суспільство, і ви зміните людину. Він вважав, що справжнє щастя
полягає в тому, щоб робити щасливими інших . Оуен, на відміну від решти
соціальних реформаторів, мав кошти на втілення в життя свого плану
соціального оновлення. В 1800 р. він відкрив у Шотландії в Нью-Ла-нарку
текстильну фабрику, скоротив робочий час до 10.5 годин на день і
збільшив платню . Він не приймав на роботу дітей віком до 10 років. Для
дітей робітників фабрики передбачались навчання й ігрові майданчики.
Експеримент приносив гроші, і Оуен зміг подати до парламенту проект
закону про фабричну реформу, що його було прийнято. Одначе власники
інших фабрик не бажали застосовувати подібні заходи, і подальші
експерименти Оуена не мали успіху. Він переїхав до Сполучених Штатів і в
Індіані створив комуну під назвою “Нова гармонія”. Але й тут його спроби
створити досконалу спільноту також виявилися невдалими.

В Англії соціалізм перетворився на політичний рух у середині минулого
століття. Вирішальним чинником цього було масове безробіття, викликане
спадом виробництва. Постійне повторення спадів було однією з головних
вад капіталізму. Безробіття і робітничі бунти в Англії та інших країнах
виникали дедалі частіше, що формувало організований рух робітничого
класу. Цей рух здобув підтримку з боку професійних спілок та
інтелектуалів, котрі не належали до робітничого класу, але відчували, що
економічну й політичну структуру суспільства слід реформувати на користь
робітників. Стався розкол між марксистськими і немарксист-ськими
соїцалістами, причому перші пропагували класову революцію та ліквідацію
сучасного соціального і політичного ладу, а другі вірили в проведення
економічних, політичних і соціальних реформ у межах дійсної системи.
Політичні партії, цю репрезентували точки зору марксистів і
немарксистів, були утворені у Франції та Німеччині біля 1900 р.

ІНСТИТУТИ СОЦІАЛІЗМУ

Соціалізм виріс у життєздатну політичну силу Західної Європи наприкінці
минулого століття і продовжував розвиватись упродовж нинішнього.
Соціалістичні партії опанували контроль над урядами Франції та Греції
внаслідок виборів 1981 р. Та сьогодні соціалізм більше не є істотною
політичною силою. Існують деякі інституційні механізми, що ними
соціалізм відрізняється від капіталізму й комунізму. Ці механізми є
модифікацією більшості інститутів капіталізму, бо соціалізм розвивався
як противага до деяких найгірших зловживань капіталізму.

Прива тна власність

Згідно з ідеалами соціалізму, право на приватну власність має бути
обмежене споживчими товарами, а виробничі цінності, земля і капітал у
принципі мають належати суспільству в цілому. Сьогоднішні соціалісти
стверджують, що суспільна власність на засоби виробництва має бути
обмежена землею і капіталом, які використовуються у великомасштабному
виробництві. Скажімо, соціалістичний уряд колишнього прем’єра Франсуа
Міттерана пропонував націоналізувати кілька французьких банків
(найважливіші з них вже були націоналізовані) і деякі з важливих
галузей, як от виробництво алюмінію. Держава володіє однією
автомобільною компанією (Рено), але іншою (Пежо)-ні.

Соціалісти у своїй більшості могли б дозволити приватним особам володіти
й управляти невеликими фермами, магазинами, ремонтними майстернями. А
дехто з них навіть сгверджує, що окремі підприємства, які задовільно
працюють за умов приватної власності і не надаються до державного
володіння й управління, слід залишити у спокої—хай працюють у приватних
руках. Тобто сучасні соціалісти не зберігають чисготу ідеалів
соціалізму, коли йдеться про право володіння приватною власністю.

Система ціноутворення

Як вважають чимало соціалістів, в ідеальній соціалістичній системі можна
зберегти гроші та власну систему ціноутворення, але не слід у такій
значній мірі, як за капіталістичної системи, покладатися на зміни цін та
цінові співвідношення у прийнятті важливих економічних рішень. Рішення
щодо асортименту та кількості товарів, зокрема товарів широкого вжитку,
мав би виносити уряд. Соціалісти критикують ціновий механізм ринкової
економіки головно за те, що ціни не відбивають неринкових потреб людей,
як, скажімо, прагнення до економічної захищеності. 1 ніяк не можна через
ціновий механізм врахувати негативні потреби7. Крім того, особи з
великими сумами грошей можуть висловити свої бажання через ціни,
внаслідок чого ресурси перемістяться па виробництво товарів, що їх
більшість споживачів не може собі дозволити. Соціалізм міг би
перерозподілити виробничі ресурси для задоволення насамперед основних
потреб усіх людей, замість відносно менш важливих потреб тих небагатьох,
котрі мають великі доходи.

Приміром, може бути чимало людей, котрі були б дуже втішені, коли б вони
могли запобігти друкуванню і продажу порнографічних: книг або
виробництву і продажу сигарет. Вони були б щасливі заплатити певну ціну
для одержання такого задоволення цих своїх “негативних” прагнень, коли б
таку можливість було їм надано. Але, здається, не існує жодного способу
врахування таких негативних прагнень черг і ринковий механізм, окрім
урядового указу.

Соціалізм і уряд

Мабуть, через те, що різноманітні некапіталістичні економічні системи
так часто працювали за умов диктаторських урядів, в популярних дискусіях
існує тенденція пов’язувати капіталізм з демократією, а соціалізм і
комунізм—з диктатурою. Проте це безпідставно щодо соціалізму.
Європейські соціал-демократичні партії діють у демократичних межах. Цю
думку ілюструють вибори соціалістичних урядів у Франції та Греції 1981
року.

На початку 1960-х років багато європейських соціал-демократичних партій
остаточно розірвали рештки будь-яких ідеологічних зв’язків, що їх вони
мали з Марксом і комунізмом. Вони відмовилися від своєї традиційної
опозиції до приватної власності та своєї мети щодо встановлення
суспільної власності, а спрямували увагу на удосконалення громадського
комплексу всіх товарів і послуг. Отже, у Західній Європі сформувалися
змішані капіталістично-соціалістичні системи. Коли соціалісти приходять
до влади, з’являється нахил у бік соціалізму: залишається розрахунок на
ринкову економіку, але існує також державне регулювання і планування для
досягнення бажаних соціальних і економічних цілей.

КОМУНІЗМ

Перші натяки на комунізм можна знайти у творі Платона “Республіка” .
Критицизм Платона щодо економічної та соціальної структури сучасного
йому суспільства привів його до пропозиції ідеальної держави. В
“Республіці” він описав державу-місто, що мала форму політичної
організації, дуже подібну до тогочасної Греції (431-351 рр. до Р. X.).
З-поміж іншого, ідеальна республіка Платона—це комуністичне суспільство,
де всіма речами володіють спільно, принаймні це стосується вищих верств.
Ці вищі верстви, або’охоронці держави, харчуються у спільних їдальнях і
живуть у загальних квартирах, одержуючи допомогу з внесків, зроблених
вільними громадянами . Члени цієї групи ніколи не турбуються про свої
власні інтереси, а завжди працюють для добра цілої держави. Щоб
гарантувати їхню безкорисливість, Платон не наділяє їх

Див. іпуіп Есітап, еД., ТЬє \Уог1сз оі Ріаіо (Нете Уогк: МоДегп
І-іЬгагу, Іпс., 1956), рр.397-481.

В республіці Платона діють три класи: керівники, або охоронці, помічники
охоронців та ремісники. Керівний клас складається з філософів, котрих
добирають із-поміж членів класу помічників після тривалого навчального
курсу. Ремісники складають найбільший клас республіки, але вони мають
невисокий статус.

Сучасний комунізм, як і соціалізм, беруть початок із Англії, були
реакцією на капіталізм і спрямовані проти нього. Як уже згадувалось,
промисловому життю в Англії були притаманні нерівність доходів,
злиденність і бідність. Вітри революції, що повіяли з франції, стихли, а
звання та привілеї міцно закріпилися. Панівний клас був всемогутнім
порівняно з найманими робітниками, що у своїй більшості були
безправними. Підлеслива, поступлива, догідлива аристократія Англії мала
необмежену владу, а її доходи за часів промислової революції надзвичайно
зросли та ще й не оподатковувались. Аристократія не була суб’єктом
жодних законів і міцно тримала уряд у своїх руках. Але в перебігу
промислової революції почав зароджуватись клас підприємців, і ці два
класи зіткнулись у боротьбі за контроль над урядом. Цей конфлікт мало що
дав для покращення умов праці робітничих мас.

Таким було загальне економічне і соціальне оточення, в якому Карл Макс
написав “Капітал”. Варто нагадати, що Маркс був продуктом свого часу і
що багато діячів у Англії та інших країнах думали над проблемою
бідності. Маркс посідає важливе місце завдяки тому, що в “Капіталі” він
виклав динамічну теорію економіки, що й досі слугує підґрунтям для
багатьох комуністичних догм. Найголовніші елементи цієї теорії стисло
можна подати так.

Марксистська теорія розподілу доходів. За Марксом, спосіб, у який люди
заробляють на життя за будь-яких часів, обумовлений природою наявних
продуктивних сил. Існують три продуктивні сили: природні ресурси,
виробниче обладнання і людські ресурси. Оскільки в процесі добування
засобів до існування люди мусять застосовувати ці три продуктивні сили,
потрібен певний різновид відносин між людьми та цими силами, зокрема
відносини власності. Люди можуть володіти якимись продуктивними силами
приватне, як це є за капіталістичного суспільства, або колективно, як за
соціалістичного. За капіталізму були ті, хто володів майном чи
капіталом, і ті, хто володів лише своєю працею. Перших Маркс називав
капіталістами, або буржуазією, а других— пролетаріатом, або робітниками.

74 Частина 1. КІНЕЦЬ
“ІЗМІВ”

Трудова теорія вартості. Чимало економістів вісімнадцятого і
дев’ятнадцятого століть, і серед них Адам Сміт і Давид Рікардо, вважали,
що праця—це спільний знаменник вартості10. Маркс засвоїв цю ідею і
зробив її підґрунтям своєї теорії розподілу доходів. Він стверджував, що
праця є спільним елементом усіх товарів, а вартість товару визначається
кількістю суспільне необхідної для його виробництва праці. Суспільне
необхідна праця, як визначив Маркс,—це кількість часу, необхідного для
виробництва якогось продукту за наявних середніх умов виробництва і за
середнього рівня кваліфікації та інтенсивності праці . Відношення цін
двох продуктів прямо пропорційне до відношення кількості суспільне
необхідної праці, що затрачається на їх виробництво. Коли для
виготовлення пари черевиків потрібно дві години праці, а для
виготовлення візка—п’ять годин, то ціна черевиків на ринку становитиме
2/5 ціни візка.

Ціною праці є розмір заробітної плати. Розмір платні визначає собою
дохід тих, хто є власником своєї праці. Маркс стверджував, що цей розмір
визначається трудовою теорією вартості. Який прибуток одержить робітник
за свою працю на наймача, залежить від кількості робочого часу,
потрібного для виробництва життєво необхідної продукції для цього
робітника. Якщо ця продукція може бути вироблена за п’ять годин роботи
на день, то робітник може працювати і буде вигідним працедавцеві для
роботи, якщо робітникові видається платня за п’ять годин роботи на день.
Навіть якщо насправді робітник працює на працедавця дванадцять годин на
день, оплата буде лише за п’ять годин, бо саме стільки потрібно для
підтримки робітника. Згідно з трудовою теорією вартості, оплата може
бути тільки такого розміру. Маркс насправді вірив у теорію життєво
необхідного розміру заробітку в системі ринкового капіталізму.

Теорія додаткової вартості. Хоча робітники створюють повну вартість,
вона експропріюється працедавцями у формі додаткової вартості, що її
можна означити як різницю між вартістю, створеною робітниками, і
вартістю їхньої робочої сили. Коли робітник продає робочу силу
працедавцеві, він передає також усі права і претензії на результати
своєї праці. Дохід у схемі Маркса поділяється на дві категорії—додаткова
вартість, що є джерелом усього прибутку, і трудовий дохід. Вартість у
марксовому розумінні може бути подана формулою С + V + 5, де С
відображає сировину й амортизацію основних капіталів, У—витрати на
заробітну платню,

Вартість можна означити як ціну товару чи послуги, що е мірою
придатності їх для одержання замість них інших товарів чи послуг.
Коротко кажучи, це є обмінна вартість, тобто сила, що спроможна керувати
обміном на ринку.

Скільки робітник одержує як платню—це залежить від кількості робочого
часу, суспільне необхідного для виробництва мінімально необхідних
засобів існування або підтримки робітника і його родини. Припустимо, що
виробництво цих засобів потребує п’ятьох годин суспільне необхідного
робочого часу. Якщо робітник працював на працедавця рівно п’ять годин,
його праця буде повністю оплачена і додаткова вартість буде відсутня.
Але встановити тривалість робочого дня—це право працедавця, тому робочий
день, звичайно, буде продовжуватися на кілька годин більше, ніж це
потрібно для виробництва засобів існування робітника. Різниця між
реальними годинами роботи і робочим часом, необхідним для забезпечення
існування, і становить додаткову вартість.

Динамічні вади ринкового капіталізму. Ринковий розподіл доходу між
робітниками і власниками майна обов’язково, за Марксом, мав бути
джерелом зростання труднощів капіталістичних економік.

Кризи та депресії. Є одна причина, що через неї часом було важко продати
вироблену продукцію. Робітники отримували грошовий дохід, достатній для
купівлі лише частки загального обсягу продукції. Ця частка, зрозуміла
річ, прибирала форми засобів існування або споживчих товарів.
Капіталісти одержували решту, тобто суму, достатню для купівлі залишку
випущених товарів і послуг. Та чи купували вони його? Звичайно, вони
купували дещо з цього для задоволення власних споживчих потреб. Решту
вони могли придбати у формі засобів виробництва, щоб з їхньою допомогою
випускати продукцію і розширювати виробничі потужності, коли б вони
визнали таке придбання вигідним. Проте час від часу насгавали періоди,
що тривали місяці чи навіть роки, коли для них невигідно було розширяти
потужності. Це були періоди криз і депресій, упродовж яких різко
зростали фінансові збитки підприємців, попродана продукція, банкрутства
виробництв, падіння цін та безробіття.

Тенденції до погіршення. Маркс припускав, що ці кризи і депресії
ставатимуть щораз жорстокішими. З кожною наступною кризою зникатимуть
найслабкіші фірми, що поглинатимуться або заміщатимуться меншою
кількістю більших фірм. Кількість фірм і капіталістів врешті-решт
зменшиться і абсолютно, і відносно розміру економіки та кількості
населення. Натомість кількість пролетарів абсолютно й відносно
зростатиме.

Капіталістичні працедавці внаслідок конкуренції між ними будуть
спонукатися до заміни робочої сили машинами і капіталом, хоча ця робоча
сила забезпечує додаткову вартість і прибуток. Капіталісти
спонукатимуться до пошуку і застосування па практиці нової техніки, бо
це зменшуватиме вартість мінімально необхідних засобів існування і
натомість збільшуватиме величину додаткової вартості та прибуток. Щораз
жорстокіші кризи, заміщення праці капіталом і впровадження нової техніки
спричинятимуть постійне збільшення кількості безробітних серед
робітників. Відбуватиметься стале зростання промислової резервної армії
безробітних.

Маркс вважав, що норма прибутку на капітал постійно знижуватиметься,
передусім внаслідок заміни робітників машинами. Робітники були джерелом
усього надлишку і відповідно всіх прибутків. Машини не виробляють
додаткової вартості, а тому не вносять вклад до прибутку. Капіталісти,
відчайдушне намагаючись стабілізувати прибутки, шукатимуть шляхи
збільшення додаткової вартості через більшу експлуатацію робітників.
Вони будуть удаватись до збільшення тривалості робочого часу,
інтенсифікації праці та наймання дітей.

Будуть щораз жорстокіші кризи, менше й менше капіталістів, більше й
більше безробітних, нижчі й нижчі норми прибутку, все значніші обсяги
непроданих товарів і дедалі жорстокіша експлуатація робітників
капіталістами. Ці тенденції врешті-решт приведуть, з точки зору Маркса,
до кінця ринкового капіталізму. Він буде замінений новою економічною
системою, чи, точніше, цілком новим суспільством. За Марксом, економічні
механізми були визначальним чинником життя суспільства, і неминуча
загибель капіталізму означала б повну заміну цілого суспільства .
філосо-срія Маркса є філософією матеріалізму, бо він вважав, що характер
суспільства повністю визначається економічною системою.

Економічно детермінована історія. Маркс стверджував, повторимо, що
економічні умови е тими головними причинними силами, що формують природу
суспільства. Всі інші аспекти суспільства—політичні, релігійні чи
філософські—залежні від його економічної системи.

12 „ … … – .

Зрозуміле, цікаве і стисле пояснення теорії Маркса міститься у праці 8іг
Аіехапсіег Сгау, ТЬе Оеуеіортепі о/ Есопогтс Оосігіпе: Ап Іпігосічсіогу
Ячгуєу (Nе%• Уогк: Зоїт УУіІеу Зопз, Іпс., 1931), СЬар. 11. Технічно
складніший виклад, що вимагає більшого знання економічного аналізу,
можна знайти в роботі Матії Віаид, Есопотіс ТЬеогу іп Кеігонресі,
геу.есі. (Нотездоосі, 111.: КіспагД О.іптап, Іпс., 1968), СЬар. 7.

Розділ 3. Нершікові механізми: соціалізм і комунізм
77

Матеріалізм. Скажімо, у примітивному суспільстві кочівників, де коні
мали особливе значення для людей, бо давали можливість добувати їжу і
взагалі існувати, володіння кіньми було надто важливим для людей. Ті,
хто мав коней у своїй власності, міг управляти іншими. Тобто той, хто
володів головними засобами виробництва, міг також правити. Релігія та
гііілісофія кочового суспільства обертались навколо коней і тих, у чиїй
вони були власності. Буття родини і характер успадкування теж
вирішальним чином залежали від обставин, пов’язаних із використанням
коней і власністю на них.

У суспільстві, що накопичило значний реальний капітал і техніку, капітал
буде головним засобом виробництва. Таке суспільство буде організоване
навколо існування, володіння і використання капіталу. Політична влада
належатиме власникам і розпорядникам капіталу, тобто капіталістам.
Релігія і філософія освячуватимуть право власності й доводитимуть, що
домінування власників у суспільстві є доцільним.

У розвиненішому суспільстві з великим реальним капіталом усі права
власності й управління можуть здійснюватись державою, яка діятиме в
інтересах усіх людей. Політична влада належатиме всім громадянам, і в
суспільстві розвинеться філософія альтруїзму.

В найпрогресивнішому суспільстві буде так багато капіталу і такі
досконалі технології, що вироблятимуться обсяги товарів і послуг,
достатні для більш ніж повного задоволення потреб кожного. Право
власності на засоби виробництва втратить своє значення. Політичний
контроль над іншими перестане бути важливим. Зникне ворожість між
людьми, що викликалася заздрістю одних до рівня забезпеченості
матеріальними товарами й послугами інших. Поступово відімре державна
срорма управління, більше не потрібна як інструмент влади одних над
іншими або захисту одних від інших.

Діалектика. Маркс мав діалектичну точку зору на філососрію та історію.
Від філососра Гегеля Маркс перейняв уявлення про те, що все, що
відбувається у світі, може бути пояснене боротьбою протилежностей.
Простіше кажучи, Гегель стверджував, що правильного розуміння світу
можна досягнути, якщо всі зміни розглядати як наслідок зіткнення ідей.
Хай спочатку є одна ідея— скажімо, дес^іцит. Далі з’являється протилежна
ідея—скажімо, достаток. Нарешті, ці дві протилежні ідеї об’єднуються в
нову, вищу ідею, а саме економіку, що є засобом досягнення достатку й
ліквідації дефіциту.

78 Частина 1. КІНЕЦЬ
“ІЗМІВ”

Маркс перейняв це уявлення про боротьбу протилежностей з метою
проведення подальшого синтезу. Але він відкинув думку про те, що це
зіткнення і синтез мають головне і найістотніше значення у сфері ідей.
За Марксом, основні причинно-базові конфлікти і синтез мають місце, як
стверджує його матеріалістична філософія, передусім у реальному світі
економічних подій, класів і систем.

Діалектичний матеріалізм. Маркс поєднав свої ідеї первинності
економічних механізмів та історії як прогресивного протиріччя в доктрину
діалектичного матеріалізму. За цією доктриною, кожне
суспільство—візьмімо середньовічну Європу—грунтується на певній
економічній системі, як от феодальне землеволодіння (манорі-альне
сільське господарство). Політична структура на зразок феодалізму та
філософсько-релігійна структура на зразок середньовічного католицизму
зростають у гармонії з економічною базою. Існують три соціоекономічні
класи: дворяни-землевласники, духовенство і кріпаки. Ця економічна
система успішно задовольняє матеріальні потреби людей. Але насправді
занадто успішно, щоб система залишалась стабільною.

Збільшення продуктивної здатності маноріальної системи дозволяє окремим
людям залишити сільське господарство і стати купцями або ремісниками.
Інші мають достатньо часу, щоб робити корисні для економіки відкриття й
удосконалення. З часом технічні засоби виробництва та інші економічні
механізми змінюються. Місцева економічна самодостатність зменшується, а
торгівля зростає. Спершу ремісничі гільдії, а далі фабричні робітники
продовжують виробництво замість кріпаків та ремісників. Починає зростати
новий соціоекономічний клас, що його складали крамарі, власники й
управителі фабрик та купці.

А тим часом політичну владу зберігає сгаромодна аристократія з її правом
успадкування землевласності. Релігійні закони виявляють щораз більшу
невідповідність економічній системі. Приміром, доктрини, спрямовані
проти лихварства і на захист чистих цін, стають застарілими. Нарешті,
становище економічної системи і положення реальної влади змінюються
настільки, що новий клас-буржуазія — стає спроможним вирвати владу з рук
землевласників. Це робиться через насильницьку революцію, нові закони
або вплив на монарха. Вони змінюють також релігійний кодекс, зокрема,
через заміну католицизму протестантизмом.

Отже, на зміну феодалізму приходить капіталізм. Далі, завдяки своїй
внутрішній природі капіталізм, керований буржуазією, мимоволі сприяє
заміні себе самого. Капіталізм згуртовує трудовий пролетаріат і викликає
в ньому почуття єдності, породжене злиднями та експлуатацією. Класовий
конфлікт між пролетаріатом і

Розділ 3. Неринкові механізми: соціалізм і комунізм
79

буржуазією загострюється завдяки щораз сприятливішим для перемоги
пролетаріату умовам. Політична надбудова управління перебуває в руках
буржуазії, що використовує її для увічнення своєї влади. Проте ця
надбудова не в змозі віддзеркалити головну економічну
реальність—слабкість буржуазії та силу пролетаріату. Релігія слугує
засобом залякування робітників, виправдання їхньої експлуатації та
затуманювання їх мрією про небеса заради того, щоб вони приймали
нужденне земне життя. Але фальш релігії стає все очевиднішою.

Насгає, нарешті, час, коли робітники скидають буржуазний уряд,
захоплюють засоби виробництва, ліквідують приватну власність і
засновують соціалістичну державу під владою диктатури пролетаріату.
Відповідно економічна система замінюється на соціалістичну. Далі, позаяк
усе в суспільстві є наслідком економічних змін, воно врешті-решт стає
комуністичним—без уряду, злиднів, конфліктів і класів’ .

Вразливі місця марксизму

Кожна з головних ідей Маркса може бути заперечена, і для цього є чимало
підстав.

Трудова теорія вартості. Трудова теорія вартості, що пояснює процес
визначення відносних цін на товари й послуги, дуже вразлива для критики.
Деякі з можливих закидів Маркс передбачав і намагався дати їм раду.

Винятки з теорії. Ділянка родючої землі може існувати й мати високу ціну
взагалі без жодної людської праці, затраченої на її створення. Такі
невідтворювані товари, говорив Маркс, відносяться до особливої
категорії. Ціни чи вартості товарів цієї категорії визначаються без
посилання на кількість праці. А що тоді буде з ціною товару
довготривалого користування, що його було виготовлено колись раніше, а
далі для його виробництва винайдено технологічне вдосконалення? Вартість
такого товару з часом знизиться, сказав би Маркс, бо це не кількість
праці, затраченої початкове, а кількість праці, необхідної для його
заміни, і це має визначальне значення.

А як бути зі зразком товару, дуже подібного до багатьох інших зразків
такого ж товару, з-поміж яких він виділяється тим, що містить значно
більшу кількість праці, бо виготовив його лінивий і

Добре написаний огляд світової історії, включно з промисловою
революцією, з точки зору сучасного марксиста можна знайти у праці Ьео
НиЬеппап, Мап’з \Уот1(11у Соосіа: ТЬе Віогу о{ Иіе \Уеа1і1і о/ Наїіош
(Не» УогЬ: Мопиііу Кеуіе\у Ргезз, 1952).

80 Частина 1. КІНЕЦЬ
“ІЗМІВ”

нерозумний робітник? Чи буде він з огляду на це значно ціннішим від
інших зразків? Ні, не буде, відповів би Маркс, бо вартість і ціна
визначаються саме дійсною кількістю соціальна необхідної праці. А що з
таким товаром, як огидний шматок скульптури, що на його виробництво
витрачено велику кількість праці, але він не буде проданий за жодну
ціну, бо він нікому не потрібен? Чи можна в цілому сказати, що він має
велику вартість? Ні, міг би відповісти Маркс, бо праця, затрачена на
непотрібний продукт, не є суспільне необхідною. А що з товаром, що його
виготовив і продав за високу ціну монополіст? Чи така ціна пропорційна
до вмісту праці в ньому? Як визнано всіма—ні, бо монополія сприяє
викривленню цін у порівнянні з правдивою вартістю.

Проблема різної якості праці. А як бути з двома товарами, перший з яких
увібрав чотири години некваліфікованої праці, а другий—чотири години
кваліфікованої праці? Чи обидва ці товари будуть продані за однакову
ціну? Чи мають вони однакову вартість? Ні, в процесі створення і
визначення вартості одна година кваліфікованої праці має більше
значення, ніж година некваліфікованої. Для обчислення вартості слід
перерахувати кваліфіковану працю в некваліфіковану, помноживши кількість
годин першої на відповідний коефіцієнт перерахунку. Як можна визначити
цей коефіцієнт? Він визначається, зокрема, числом годин праці, суспільне
необхідної для виробництва товарів і послуг, що їх потребує утримання
кваліфікованих робітників упродовж періоду їхнього навчання. Частково
він визначається також числом годин, що затрачаються на виробництво
товарів і послуг, потрібних для виховання кожного робітника,
кваліфікованого чи ні, з самого дитинства, а також на підтримку його
існування упродовж років роботи.

Шкода, але забагато застережень і винятків псують враження від
узагальнення. Трудова теорія після урахування всіх необхідних уточнень
має обмежене значення. Поза тим, уточнення, наведені вище, не є
вичерпними. В останньому прикладі, скажімо, число робочих годин,
необхідних для утримання робітника, саме складається з певних кількостей
годин праці некваліфікованої та кваліфікованої. Щоб додати одну
кількість до другої, треба знати коефіцієнт перерахунку. Він, одначе,
невідомий, бо саме для його визначення і призначається вся ця процедура.

Альтернативна сучасна теорія. Сучасна економічна теорія, розроблена
після Маркса, пояснює вартості та ціни через ступінь дефіциту. Згідно з
цією теорією, вартість речі в обмін на щось інше залежить від її
дефіцитності. Ця дефіцитність, зі свого боку, залежить від стану
пропозиції цієї речі та сгану попиту на неї. За поняттям пропозиції та
попиту ховається великий масив взаємо-

Розділ 3. Неринкопі механізми: соціалізм і комунізм
81

залежних показників. Теорія дефіциту складна, проте вона пропонує
задовільніше пояснення вартості, ніж трудова теорія. Теорія дефіциту має
справу не лише з працею, а й із капіталом і природними ресурсами як
чинниками створення продукції та вартості.

Через згадані вади Марксової трудової теорії вартості використання її як
підстави для виступу проти способу розподілу доходу в капіталістичному
ринковому суспільстві недоцільне. Можна було б і далі піддавати сумніву
ринковий капіталізм або розподіл доходів за умов ринкового капіталізму.
Проте робити це, мабуть, слід було б, спираючись на щось інше, а не на
чиюсь віру в те, що лише праця є джерелом створення вартості і що повна
вартість пропорційна затраченій праці.

Терія життєво необхідного розміру заробітної плати. Іншим елементом
марксової терії ринкового капіталізму є теорія мінімальної заробітної
плати. Маркс коливався між двома поясненнями цієї теорії. За першим,
рівень платні матиме тенденцію до зменшення, аж доки робітники
одержуватимуть лише дохід, достатній для їхнього мінімального фізичного
існування. За другим, рівень оплати падатиме доти, доки робітники
одержуватимуть достатньо лише для забезпечення їхнього мінімально
необхідного життєвого рівня, що визначається психологічними чи
культурними чинниками . Цей останній мінімум міг змінюватися разом зі
зміною тих чи тих чинників. Він міг варіюватися від однієї місцевості до
іншої залежно від суспільних звичаїв, що переважають у кожній
місцевості. Маркс не давав вичерпного причинного пояснення того, чому
рівень платні за умов ринкового капіталізму спадає до життєвого
мінімуму, що його вже так чи так визначено.

Мальтузіанське тлумачення. Маркс відкидав пояснення, що їх пропонували
такі люди, як Томас Мальтус. Мальтус доводив, що кожна заробітна плата,
вища від життєвого мінімуму, зменшуватиме рівень смертності або
підвищуватиме рівень народжуваності. Ці зміни спричинятимуть ріст
населення і пропозиції робочої сили. Таке зростання пригнічуватиме ринок
праці та змусить зменшувати рівень оплати. Маркс відкидав це
мальтузіанське пояснення, мабуть, з огляду на те, що воно, здавалося,
перекладає провину на самих робітників або доводить, що кожна економічна
система, не лише ринковий капіталізм, спричиняється до однаково
небажаного наслідку.

14 Див.: ТЬотпаз 8о»уе11, Магхіат (Не\у Уогіс: \Уі11іат Моггото & Со.,
Іпс., 1985), рр.136-137. 11

82 Частина 1. КІНЕЦЬ
“ІЗМІВ”

Нерівноцінна договірна спроможність. Маркс особливо наголошував, що
договірна спроможність кожного окремого робітника в переговорах щодо
рівня платні буде незначною в порівнянні зі спроможністю
капіталістичного працедавця. Погоджуючись на роботу в котрогось із
наявних працедавців, робітник часом просто не має іншої реальної
альтернативи, окрім безробіття. З іншого боку, працедавці у своїй
більшості можуть або запропонувати роботу будь-кому з маси різних
робітників, пю конкурують один із одним за робочі місця, або взагалі
ліквідувати ці місця, припинивши роботу підприємства.

Критики Маркса відзначали, що робітники хоча б іноді мають значну
договірну спроможність. Вона зростає завдяки їхній небуденній
майстерності чи коли вони об’єднуються у професійна спілки, коли за їхні
послуги конкурують працедавці або коли без їхньої праці реальний капітал
стає неприбутковим. Навіть за незначної договірної спроможності не можна
довести, що розмір оплати буде знижуватись до життєво необхідного рівня.

Резервна армія безробітних. Маркс також стверджував, що зазвичай повинна
існувати певна істотна кількість незайнятих робітників. Вони завжди
будуть готові конкурувати з тими, хто має роботу, а також забезпечувати
невичерпну пропозицію робочої сили на рівні, що відповідає мінімально
необхідному рівневі заробітної плати, причому зовсім незалежно від
попиту на працю.

Критики цього положення наголошують, іцо Маркс по-справжньому ніколи
переконливо не доводив, що капіталізм породжує безробіття. Справді, якщо
Маркс мав рацію в тому, що тільки праця породжує додаткову вартість і
прибутки, капіталістичні працедавці шукали б кожного незайнятого
робітника і надавали б йому роботу, бо в такий спосіб можна було б
максимізувати доходи. Але на практиці реальні заробітки в країнах дуже
залежать від того, чи успішно в довгостроковому розумінні розвивається
ринковий капіталізм. Марксист може спробувати оминути це очевидне
міркування, стверджуючи, що воно всього лише відображає зростання
психологічного мінімуму життєво необхідного рівня. Але тут можна
обгрунтовано заперечити, що в цьому розумінні капіталізм працює добре, а
не погано. Він заохочує прагнення і забезпечує засоби для їх досягнення.

Теорія додаткової вартості. Теорія додаткової вартості стверджує, що
робітники звичайно виробляють товарів і послуг більше, ніж це необхідно
для підтримання їхнього існування. Це твердження має прийнятний вигляд.
Однак так само прийнятним, по суті, є припущення, що земля спроможна
дати більший урожай, аніж це потрібно для того, аби засіяти цю землю так
само і в

Розділ 3. Неринкові механізми: соціалізм і комунізм
83

наступному вегетативному сезоні. Подібно до цього, машини, що полегшують
працю, можуть зберегти більше робочих годин, аніж їх було затрачено на
виробництво цих машин. Отже, теорія додаткової вартості як підстава для
доказів проти ринкового капіталізму не дає сильної аргументації, якщо не
доповнити її трудовою теорією вартості та теорією мінімального рівня
заробітної плати.

Однак у дійсності земля, праця і капітал співпрацюють у більшості
напрямів виробничої діяльності незалежно від економічної системи. Повне
усунення якогось із цих трьох чинників викликало б майже цілковите
припинення виробництва. А доки вони співпрацюють, випуск продукції
звичайно буде більш ніж достатнім для заміни зношеного обладнання,
збереження природних ресурсів та забезпечення життєвих потреб
робітників. Надлишок може набути форми або розкішних споживчих товарів,
або засобів виробництва, що збільшують суспільний резерв реального
капіталу.

Теорія криз і тенденцій. Ще одним елементом Марксової аргументації проти
ринкового капіталізму є кризи або виробничі цикли. Вони справді присутні
в багатьох різновидах капіталістичних економічних систем. Вони були
предметом економічних досліджень і теорій до Маркса і продовжують ним
бути після нього. Марксове пояснення цих явищ було неповним і
суперечливим, і ми й досі не досягли повного їх розуміння. Проте
внаслідок економічних досліджень, що їх проведено після Великої
депресії, більшість економістів упевнились, що змішана економічна
система може запобігти жорстоким кризам і циклам завдяки помірному
втручанню держави в економіку. Принаймні кризи і цикли зовсім не
прискорюють наближення до повного краху ринкового капіталізму і його
заміну марксистським соціалізмом або комунізмом.

Чимало з тих тенденцій, що їх передбачав Маркс і які мали принести
загибель капіталізму, не було підтверджено наступною історією. Найбільше
вражає його помилка щодо того, що капіталістичні власники становитимуть
дедалі меншу відсоткову частку населення, а пролетаріат—дедалі більшу.
Щораз більша частина населення Західної Європи та Північної Америки
володіє власністю у вигляді ощадних рахунків, пакетів корпоративних
акцій, державних облігацій, будинків, автомобілів і споживчих товарів
тривалого користування. Частка пролетаріату в населенні зменшилась, а
натомість службовці та працівники сфери послуг за чисельністю стали
переважати робітників, зайнятих некваліфіко-ваною ручною працею.

84 Частила 1. КІНЕЦЬ
“ІЗМІВ”

Відсоток незайнятої робочої сили врешті-решт не зріс, хоча Маркс
пердбачав протилежне. Якість життя більшості населення не ставала дедалі
злиденнішою. Умови праці не погіршились, а покращилися, принаймні, в
середньому. Нарешті, норма прибутку на капітал не впала до ступеня,
передбаченого Марксом. Технологічними та соціальними змінами забезпечено
появу нових прибуткових можливостей для використання техніки та інших
засобів виробництва. Уряди більшості капіталістичних країн не вдавалися
до рішучого блокування спроб людей вибороти законодавство, що покращує
їхню долю. До більшості некомуністичних розвинених країн не стосується
випадок, коли уряди використовуються як засіб, з допомогою якого дедалі
менша кількість капіталістів тримає у покорі робітничий клас, що дедалі
більше переважає чисельно.

Теорія економічного детермінізму та діалектичного матеріалізму.
Твердження Маркса про те, що всі сторони життя суспільства визначаються
його економічною системою, можна теж піддати критиці.

Економіка як лише одна з багатьох незалежних сил. Економічна сисгема
великою мірою є і наслідком, і причиною загального характеру
суспільства. Релігія і філософія, приміром, допомагають визначити спосіб
організації економіки. Національна релігія може підкреслювати, що
накопичення матеріального багатства є злом, а аскетизм—добром. Внаслідок
цього економічна система, мабуть, залишатиметься традиційною і
економічного розвитку не буде. І навпаки—релігія може наголошувати на
особистій відповідальності, а також на тяжкій праці, великих
заощадженнях та ефективному інвестуванні. Внаслідок цього економічна
система, напевно, має стати ринковою і швидко змінюватиметься.
Національна філософія може вважати дуже престижним досягнення успіху в
релігійній сфері, військовій справі чи державному будівництві, і мало
престижним—досягнення економічного успіху. Тоді економічна система,
напевно, залишатиметься організованою за традиційним принципом, і туг,
мабуть, незначним буде те, що на сучасному Заході називається
економічним прогресом.

Політична система суспільства може висувати і залишати при владі тих,
хто бажає зберігати статус-кво. Тоді економічні зміни, мабуть,
відбуватимуться дуже повільно. Культурний спадок нації може включати
великий запас накопичених технологічних знань. Економічна система такої
нації, напевно, істотно відрізнятиметься від системи нації, де такі
знання незначні. Фізичне довкілля нації теж здатне формувати її
економічну систему. Тропіки не можуть кинуги жодного виклику традиційній
економічній організації, що

Розділ 3. ІІеринкові механізми: соціалізм і комунізм
85

залишається недорозвиненою. Арктика може кинути завеликий виклик, і це
теж захищає економічну організацію, тобто вона залишається не чим іншим,
як традиційною й недорозвиненою.

Однопричинні теорії історії. Ідея про те, що історія — це просто
послідовність економічних змін, що ними викликаються всі інші зміни,
виглядає неправдоподібною. Ця теорія історії так само суперечлива, як і
кожне інше однопричинне пояснення історії. Скажімо, однією з таких
теорій є теорія героя, за якою формування історії є наслідком появи час
від часу надзвичайно впливових людей, як от Платон, Ісус, Цезар,
Шарльман, Колумб, Лютер, Маркс, Ленін. Іншою є теорія ідеї, що наголошує
на великому історичному впливові ідей на зразок монотеїзму, аскетизму,
альтруїзму, капіталізму, демократії та комунізму. Ще однією є теорія
війн, згідно з якою зіткнення армій дають ключ до розуміння історії.
Існує також політична теорія, за якою історія—це послідовність зміни
урядів15.

Обрана Марксом теорія боротьби між економічними класами як локомотива
історичного прогресу також непереконлива. Люди, взагалі кажучи, не
думають про себе як передусім про членів економічного класу, вони
відчувають себе членами родини, трудового колективу, племені, раси,
житлового району, або нації, або просто приватними особами. Теорія
історії, що пояснює поведінку людей на підставі класової вірносгі, яка в
них відсутня, непереконлива.

Заслуги Маркса

Теорія Маркса в цілому не безвартісна. Він показав певні вади ринкового
капіталізму, властиві для того часу й місця. Нерівності в доходах,
багатстві та владі за європейського капіталізму дев’ятнадцятого століття
були надто великими, щоб їх постійно витримувало населення, і завеликими
для західних стандартів двадцятого століття. Маркс правильно передбачив
деякі тенденції ринкового капіталізму. Неодноразово наставали економічні
коливання, часом досить жорстокі. Стійкою проблемою стало безробіття.
Значна економічна й політична влада накопичена тими, хто має найбільший
економічний успіх. Якщо не власність, то важелі управління
сконцентровані в руках тих, хто керує великими приватними корпораціями.

15 Короткий виклад подібної критики Маркса можна знайти в Л/УіШат
ЕЬепзІеш, Тоііау’5 Ізтя: Соттшият, Разсіят, Саріїаііат, апс? 8осіа1іят,
71Ь егі. (ЕпдІездооД Сіійї, М.,1.: РгепІісе-НаЦ Іпс., 1973), СЬар. 1. 12

86 Частина 1. КІНЕЦЬ
“ІЗМІВ”

Маркс був, можливо, першим, хто спробував пояснити, чому історія
складалася саме так, а не просто описати те, що відбувалося. Він
намагався об’єднати економічну теорію з історією. Він, поза сумнівом,
був одним з небагатьох людей того часу, хто зміг це зробити.

Мабуть, найбільшим досягненням Маркса стало те, що він був
пропагандистом і натхненником революцій і реформ. Іронія полягає в тому,
що Маркс заперечував вплив ідей на історію і натомість утверджував
повновладдя подій, але ж його власні ідеї надихали і провокували людей
відтоді, як він їх запропонував. Мабугь, половина населення земної кулі
йшла чи хотіла йти за тими, хто проголошував свою вірність марксизмові.
Це, звісно, зовсім не означає, що сьогоднішній світ істотно
відрізняється від того, що ним би він був, коли б Маркс ніколи не жив.
Цілком імовірно, що події, які відбувалися після часів Маркса—як от
російська чи китайська комуністичні революції, — сталися б незалежно від
того, існував Маркс чи ні. Люди на взір Леніна чи Мао, що прагнули до
захоплення влади і зміни суспільства, були готові вихопити зі сторінок
історії те чи інше ім’я для виправдання своїх дій та збільшення
ймовірності свого успіху. Але облишмо ці історичні роздуми—досить просто
наголосити, що жодна інша особа, окрім Маркса, не піддала сумніву певні
аспекти капіталізму.

ІНСТИТУТИ КОМУНІЗМУ

Комунізм в ідеології Маркса вважається заключною стадією економічного
розвитку. Це є кінцевий результат розвитку класового суспільства, де
держава вже відмерла і кожен індивід працює за здібностями, а одержує за
потребами. Проте сучасний комунізм відійшов від ідеального, або чистого,
комунізму, і його не можна вважати навіть перехідною стадією, що її
проходить якась країна на своєму шляху до чистого комунізму. На практиці
існували різні варіації комунізму—від бюрократичного колективізму
колишнього Радянського Союзу до комуністичної системи, доповненої
елементами ринкової економіки, що була в колишній Югославії. Всі
комуністичні країни підписувалися, чи принаймні робили такий вигляд, під
марксизмом-ленінізмом, який забезпечував ідеологічне підґрунтя для
різноманітних інституційних механізмів, що відрізняють сучасний комунізм
від інших економічних систем світу.

Розділ 3. Неринкові механізми: соціалізм і комунізм
87

Економічне планування

Завданням економічного планування в комуністичних країнах було
розміщення ресурсів згідно зі встановленими центральним органом
планування економічними цілями. Не ринковий механізм, а держава, що її
репрезентував цей орган планування, визначала і випуск продукції, і її
розподіл. Раціональним елементом централізованого планування було
уникнення марнотратного використання ресурсів, що часто спостерігається
в капіталістичній системі. Прикладами такого марнотратства є старіння
запланованої продукції, дублювання товарів і послуг, урізноманітнення
продукції понад необхідний рівень і демонстративне споживацтво.
Ймовірно, планування може сприяти кращому використанню ресурсів, бо в
комуністичній системі розміщення ресурсів контролюється державою.

З допомогою планування сподівалися забезпечити перевагу суспільних
інтересів над приватними. Очікувалося, що держава завдяки механізмові
планування буде в кращому становищі щодо визначення соціальної
собівартості й корисності розподілу ресурсів, чого не може зробити
ринковий механізм капіталістичної системи. Але вразливе місце планування
полягає в тому, що ціни, які є невіддільною частиною ринкового механізму
за умов капіталізму, ніколи не були складовою частиною планування і не
виконували функцію раціонального розподілу. Внаслідок цього прийняття
рішень за умов економічного планування було занадто довільним.

Державне володіння власністю

За комунізму більшою часткою власності володіє держава. Земля і
капітал—теж власність. До праці дещо інше ставлення: вважається, що це
єдиний засіб виробництва, здатний створювати вартість. Оскільки засоби
виробництва належать державі, мається на увазі, що власники й
робітники—це одні й ті ж люди, а тому не повинно бути антагонізму між
працедавцем (державою) і найманими працівниками (робітниками).

Мета державного володіння власністю проста. Серед усіх капіталістичних
інститутів приватне володіння власністю розглядалось як інститут, що
несе найбільшу відповідальність за вади капіталізму. Приватна власність
була відповідальною за поділ суспільства на два ворожі класи—буржуазію і
пролетаріат. Буржуазія контролювала землю й капітал і експлуатувала
робітників, привласнюючи їхню додаткову вартість. Успадкування власності
сприяло

IV

88 Частина 1. КІНЕЦЬ
“ІЗМІВ”

розширенню нерівності в доходах між бідними та багатими і гарантувало
багатим незароблений дохід. Виплати процентів і дивідендів нарбстали
тільки для тих небагатьох осіб, котрі мали документи на володіння
капіталом.

Концентрація влади в руках комуністичної партії

Комуністична партія за комунізму вважається представником інтересів
робітничого класу. В колишньому Радянському Союзі вона була єдиним
господарем політичної влади і брала участь у всіх етапах економічної
діяльності. Скажімо, вибори працівників профспілок звичайно
організовувала комуністична партія, а найвищі профспілкові посади
повністю займали члени партії. В усіх заводах, колгоспах, військових
підрозділах і організаціях комуністична партія мала свої місцеві секції
або осередки. Під наглядом вищих партійних органів вони домагалися
покращення дисципліни і політичної грамотності робітників та спонукали
їх до виконання запланованих економічних завдань.

Співпраця

Індивідуалізм, цей один із головних інститутів капіталізму,
передбачалося замінити на співпрацю. Вважається, що індивідуалізм
виховує споживацькі устремління, а це суперечить ідеалові “комуністичної
особистості”, вільної від подібних антигромадських інстинктів. У
комуністичній країні інтереси особи підпорядковуються інтересам
суспільства. Комунізм висуває концепцію оновлених людей в оновленому
суспільстві, що діють у супрязі зі своїми товаришами-співгромадянами, а
не конкурують з ними. Така співпраця, як вважається, веде до створення
досконалого суспільства, або, як писали на першотравневих плакатах у
комуністичних країнах, “Ми будуємо соціалізм”. Метою змагання є
досягнення політичних і соціальних цілей. На Олімпійських іграх
комуністичні країни виступають досить вдало, бо успіх у спорті— Це один
із засобів демонстрації переваг комуністичної системи.

Розділ 3. Неринкові механізми: соціалізм і комунізм
89

ПІДСУМКИ

Хоча філософські корені соціалізму і комунізму сягають глибини
тисячоліть, сучасні соціалізм і комунізм є продуктами промислової
революції. Вона, хоча й принесла чимало корисного, мала ще й свій темний
бік: злидні, жахливі умови праці, низька платня, ненадійність доходів. І
соїдіалізм, і комунізм обіцяли новий соціально-економічний лад, хоча
вони й відрізнялися за ступенем досягнення цього ладу. Соціалісти вірили
в побудову нового суспільства через еволюційний процес, а комуністи
покладалися на революцію, кінцева мета якої—диктатура пролетаріату.
Соціалізм став рівноправним учасником демократичного процесу наприкінці
двадцятого століття, коли соціалістичні партії здобули більшість на
виборах у Франції та Греції. Соціалісти захищають націоналізацію деяких
провідних галузей і посилення заходів соціального забезпечення, але
залишають практично недоторканими такі капіталістичні інститути, як
приватна власність і ціновий механізм. Комунізм став рівнозначним
бюрократичному колективізмові, а держава, що її репрезентує комуністична
партія, приймає всі рішення щодо виробництва і розподілу товарів і
послуг.

ЗАПИТАННЯ ДЛЯ ДИСКУСІЇ

1. Яку роль відіграла ринкова стихія у погіршенні становища робітничого
класу Великобританії в минулому столітті?

2. Що таке утопічний соціалізм?

3. Маркс у своєму “діалектичному матеріалізмі” дав тлумачення історії та
пояснення існування суспільства. Що означає “діалектичний матеріалізм”?

4. Яка різниця існує між соціалізмом і комунізмом з точки зору
марксизму?

5. У чому полягала Марксова трудова теорія вартості? За що можна
критикувати цю теорію?

6. У чому суть Марксової теорії додаткової вартості? Чи правильна вона?

7. Якими були, за Марксом, причини й наслідки розподілу доходів за умов
ринкового капіталізму?

8. Назвіть деякі з інститутів сучасного соціалізму.

9. Чим різняться між собою сучасний французький соціалізм і англійський
соціалізм вісімнадцятого-дев’ятнадцятого століть?

90 ‘ Частина 1. КІНЕЦЬ
“ІЗМІВ”

РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА

ВаИпзЬі, Аіехапсіег. Магх’з Есоаотісз: Огідіп апсі Оеуеіортепі.

Ьехіпдіоп, Мазе.: 0.8.& НеаШі Со„ 1970. Оісііепя, СЬагІея. НагсІ Тітея.
мєу/ УогЬ: 8ідпе1 ВооЬя, 1962. (Роман-протест проти умов праці й освіти
в Англії XIX століття.) Сгау, Аіехапаег. Ліе Оеуеіортепі ої Есопотіс
Оосігіпе: Лп Іпіго-

сіисіогу Зигуеу. Ме\у УогЬ: Лопп УУіІеу & Зопв, Іпс., 1931. Наттопсі,
ЛоЬп Ь., апсі ВагЬага Наттопсі. ТІїе Кї/ае оґ Мосієгп

Іпсіинігу. Не№ УогЬ: Нагрег & Ко\у, РиЬІіяЬегз, Іпс., 1969. Наггіпдїоп,
МісЬаеІ. Восіаііят. Меад УогЬ: МопіЬІу Кеуіеуу Ргеаз,

1972. НіІІ, СЬгіяІорЬег. К.е{оппаііоп Іо Іпсіияіпаї Кеуоіиііоп.
Ваііітоге:

Репдиіп Вооіїв, 1969.

Магх, Кагі. Оаз Карііаі. Ме\у УогЬ:: Мосіегп ІлЬгагу, Іпс., 1906.
Тауіог, РЬУір А.М., есі. Тйе Іпсіи^ігіаі Кеуоіиііоп їіі Вгіїаіп:
Тгіитрїі

оґ Оіяаяіег? Кеу.еа. Ьехіпдіоп, Мазз.: О.С. НеаШ & Со., 1970. ТоупЬее,
Атоісі. ТІїе Іпсіизігіаі Кеуоіиііоп. Вовіоп: Веасоп Ргезв,

1956. ТисЬег, КоЬегІ С. ТЬе Маїхіап Кеуоіиііопагу Шеа. Мему Уогіі:
УУ.УУ.

Могіоп & Со„ Іпс., 1969.

Частина Друга НОВА РОЛЬОВА МОДЕЛЬ

Розділ 4 Порівняльний аналіз капіталістичних систем

Розділ 5 Сполучені Штати Америки

Розділ 6 Японія

Розділ 7 Німеччина

Розділ 4

ПОРІВНЯЛЬНИЙ АНАЛІЗ КАПІТАЛІСТИЧНИХ СИСТЕМ

“Холодна війна” вже позаду, і новим визначальним чинником світового
впливу та спроможності створювати багатства стала економічна, а не
військова могутність. Найкращий шлях до впливу нації на світ пролягає
тепер через торгівлю й виробництво замість військового підкорення.
Радянська імперія впала, і Сполучені Штати Америки розпочали по всьому
світу покидати свої військові аванпости. Комунізм став справою минулого,
і нині вже недоречно порівнювати капіталізм і комунізм, що раніше було
стрижневим елементом підручників з порівняльного аналізу економічних
систем. Доцільною альтернативою є порівняння різних форм капіталістичних
систем, що існують сьогодні, – вільнорин-ковий капіталізм,
державно-керований капіталізм та соціально-ринковий капіталізм. У
розділі 4 подано розмаїті інституційні механізми кожної системи, а далі
послідовно розглянуто три головні країни, що репрезентують кожен
різновид системи: розділ 5-Сполучені Штати; розділ 6-Японія; розділ 7 –
Німеччина.

РИНКОВИЙ КАПІТАЛІЗМ США

У Сполучених Штатах ніколи не існувало справді вільної ринкової
економіки. Федеральний уряд уже від моменту його утворення 1787 р. було
залучено до сприяння промисловості, і він прийняв законодавство про
тарифи для захисту інтересів фірм США. Для будівництва каналів, доріг та
розмаїтих форм перевезень надавалися субсидії, що приносили великі
прибутки. Впродовж останньої частини минулого століття зросли масштаби
індустріалізації та концентрації виробництва, тому федеральний уряд
прийняв закони для впорядкування особливих різновидів бізнесу—скажімо,
будівництва доріг—та для контролю різних форм антиконкурентних ділових
заходів, як от фіксація цін та поділ ринків. Участь уряду в економіці
США посилилася під час депресії 1930-х, коли було прийнято законодавство
про мінімум заробітної плати і соціальне забезпечення та створено
регламентні

Розділ 4. Порівняльний аналіз капіталістичних систем
93

агенції для впорядкування роботи банків, засобів зв’язку і ринку цінних
паперів. Упродовж 1960-х та на початку 1970-х урядове регулювання було
поширено на безпеку продуктів споживання, зайнятість жінок і меншин,
довкілля, безпеку професій.

Капіталізм і культура США

Капіталізм США відображає культуру’ цієї країни, так само як японський
капіталізм—культуру Японії. Індивідуалізм став прикметною рисою культури
Сполучених Штатів Америки ще в минулому столітті, коли Захід було
відкрито для колонізації і великі маси іммігрантів ступили на землю США.
Ці іммігранти у своїй більшості прибували з європейських країн,
рятуючись від урядових утисків і економічних злигоднів. На Сполучені
Штати дивились як на країну великих можливостей, де кожна людина має
змогу досягти успіху завдяки власним зусиллям, а кожне покоління матиме
можливість бути срінансово заможнішим’. Захід надавав іммігрантам
сприятливі нагоди, передусім у сільському господарстві, і саме тут
квітував індивідуалізм. Індивідуум сам протистояв природним стихіям, і
тут перемагав найпристосовані-ший, а найслабший опинявся на узбіччі2.

Іншою гранню капіталізму США став наголос на багатстві та споживанні.
Рольові моделі щодо накопичення багатства зберігаються тут від минулого
сторіччя, коли з багатих підприємців та ділових лідерів складалася нова
промислова аристократія, що її часом називали “магнати-розбійники”.
Прототипами капіталістів, що “самі себе створили”, були мільйонери Джон
Д. Рокфеллер і Ендрю Карнегі. Це були багатії, котрі часто встановлювали
стандарти споживання, що їм намагалися наслідувати інші. Цікаво
зазначити, що багатії в Сполучених Штатах ніколи не викликали класової
ненависті, що була властивою суспільствам із більшим класовим
усвідомленням, як от у Англії. Сем Волтон, найбагатший мільярдер
Сполучених Штатів, викликав захоплення і впевненість у тому, що кожен,
хто має добру ідею, може у США досягти успіху.

Це називається “американська мрія”, але нинішнє покоління, мабуть,
перше, іцо має статки менші від своїх попередників.

Чудовим прикладом цього є новела Вілла Катера “О, піонери”, написана
приблизно в середині минулого століття. В ній розповідається про сім’ю
скандинавів, що прибуває до Небраски, щоб спробувати себе у фермерстві.
Батько не дуже знається на фермерстві й прогорає, як і більшість його
сусідів. По його смерті його дочка, що має значно більший хист до
бізнесу, стає на чолі ферми, купує потрібне майно, вирощує відповідні
зернові й дає своїй родині можливість вийти на шлях до успіху.

94 Частина 2. НОВА РОЛЬОВА МОДБЛЬ

Конкуренція. Сполучені Штати—це суспільство конкуренції і в бізнесі, і в
спорті. Вона виправдана, бо вносить вклад у збагачення суспільства. Коли
галузі та ринки якоїсь економіки мають конкурентну організацію, то
стануться такі зміни, що вважаються бажаними. Найперше очікується, що
конкуренція забезпечуватиме для споживачів більше ромаїття вибору за
нижчими цінами. Вона, як передбачається, сприятиме нововведенням —
фірма, що виробляє пастки для мишей кращі, ніж у її конкурентів, досягає
успіху. Нарешті, конкуренція повинна сприяти ефективній роботі торгівлі
та промисловості, приносячи економічний успіх тим фірмам, що працюють
ефективно, і безжально усуваючи неефективні.

Державне втручання в економіку США

Втручання держави в економіку США відбувалось із кількох причин:

1. Монополії, олігополії та інші не зовсім конкурентні ринкові структури
в періоди занепаду конкурентних ринкових сил спричиняють неефективне
розміщення ресурсів і соціальне не бажану ринкову діяльність. Тоді
розробляються антимонопольні заходи, аби протидіяти неконкурентній
поведінці виробників, на зразок штучного завищення цін, або тим аспектам
галузевої організації промисловості, що сприяють антиконкурентній
діяльності монополій.

2. Ціновий механізм ринкової економіки не дає людям жодної можливості
для висловлення протесту проти виробництва і продажу небажаних для них
товарів і послуг. Чимало людей стали б щасливішими, коли б могли
отримати можливість не вдихати дим від цигарок у громадських місцях чи
дими від хімічного заводу, але немає жодного способу, за допомогою якого
ринок може взяти до уваги ці негативні уподобання—залишається тільки
державний контроль.

3. Технологічні досягнення принесли небажані наслідки, пов’язані з
ринком. Масове виробниіггво автомобілів мало величезний вплив на
економіку США початку нинішнього століття. Було створено тисячі робочих
місць не лише в автомобільній промисловості, а й у суміжних галузях, як
от сталеливарній та гумовій. Проте автомобіль став головним
забруднювачем повітря. У галузі перевезень важливого значення набув
повітряний транспорт, але літаки стали джерелом шумового забруднення.

Розділ 4. Порівняльний аналіз капіталістичних систем
95

4. Допомога безробітним і пенсії соціального страхування впроваджувались
у Сполучених Штатах пізніше від більшості промислових країн. Мета цих
виплат—забезпечення захисту осіб, що зазнали поразки не з власної вини.
Тут, однак, слід зазначити, що програми соціального забезпечення в
Сполучених Штатах зовсім не такі вичерпні, як в інших країнах.
Запровадження доступного медичного страхування стало головним державним
завданням Сполучених Штатів. Майже 37 млн. американців не мають
медичного страхування в будь-якій формі.

Історичне тло державного втручання

Історію державного втручання в економіку США можна поділити па три
відтинки часу. Перший тривав від 1870 до 1930 року. Упродовж цього часу
державне втручання було здебільшого мік-роекономічним і мало форму
законів щодо управління залізницями та обмеження сили монополій. Лише
коли механізм конкуренції та саморегуляції занепадав, уряд застосовував
заходи щодо корекції найбільш поважних порушень у цьому механізмі.
Впродовж цього періоду було прийнято перші закони про захист-споживачів.
Закони про управління залізницями і про монополії зазвичай ініціювалися
урядами штатів, а вже пізніше приймалися федеральним урядом. Було
прийнято також закони щодо покращення становища робітників стосовно умов
праці та обкладання податками доходів і багатства. Але у своїй більшості
ці закони, спрямовані проти концентрації виробництва і накопичення
багатства, не мали значного ефекту.

Наступний період депресії 1930-х рр. знаменував собою кінець політики
невтручання і початок зростання ролі держави в економіці США. Впродовж
цього часу було прийнято чимало законодавчих актів для сприяння
оздоровленню економіки. Оскільки люди вважали, що за початок депресії
відповідальність— принаймні часткову—несуть певні недоліки економічної
системи, було встановлено правила щодо регулювання бізнесу в багатьох
сферах, включно з банківською справою, транспортуванням,
електроенергетикою і ринком цінних паперів. Законом про справедливі
норми праці 1938 р. встановлювалися мінімальні рівні заробітних плат і
максимальна тривалість робочого дня працівників, зайнятих у міжнародній
торгівлі. Законом про соціальне забезпечення 1935 р. встановлено
державні пенсії для осіб віком понад 65 років. Федеральний борг, що 1929
р. становив приблизно

96 Частила 2. НОВА РОЛЬОВА МОДБЛЬ

2 млрд. доларів, зріс 1939 р. до 40 млрд. доларів3. Механізми для
державного макроекономічного втручання почали встановлюватись упродовж
1930-х і зміцніли з прийняттям закону про зайнятість 1946 р.

Третій період державного втручання в економіку США тривав приблизно від
1964 р. до 1975 р. Це втручання мало ширше спрямування, хоча й не
стосувалося таких суго економічних питань, як влада монополій,
ціноутворення, концентрація промисловості, використання корпораціями
своєї економічної могутності та зловживання нею або безробіття.
Натомість воно зосереджувалось на досягненні певних соціальних цілей, як
от охорона довкілля, захист прав споживача, праця жінок і меншин,
безпека праці тощо. Такі цілі асоціювалися зі змінами суспільних
цінностей, що характеризувалися такими поняттями, як “розширення прав”
та “якість життя”. Прикладами державних законодавчих актів цього періоду
є Закон про громадянські права 1964 р., Закон про чисте повітря 1970 р.,
Закон про безпечність продуктів споживання 1972 р. та Закон про
дискримінацію за віком щодо зайнятості 1967 р. Ці та їм подібні закони
створювали нову форму державного регулювання, суть якої—всебічний
контроль ділової активності4.

ЄВРОКАПІТАЛІЗМ

Капіталізм походить із Європи, і саме європейськими мислителями означено
його інститути. Про доробок Джона Лока та Адама Сміта вже йшлося в
розділі 1. Концепція невтручання асоціюється з французькими фізіократами
вісімнадцятого століття, чиїм головним внеском в економічне мислення
була ідея про прийняття природного порядку речей. Вони вважали, що
суспільство, залишене державою наодинці з собою, працювало б краще, ніж
коли вона ним управляє. Давид Рікардо запропонував принцип конкурентної
переваги, котрим стверджується, що країна повинна експортувати ті
товари, в яких вона має найбільшу абсолютну перевагу, а імпортувати ті,
в яких вона має найменшу порівняльну перевагу . Праці Адама Сміта,
Рікардо, Жана Батіста Сея, Джона Стюарта Міля та інших утворили цілісну
систему, що дістала назву

Есопотіс Керогі ої Иіе Ргеяісієпі 1992 (У/азЬіпдІоп, О.С.: й.5.
Соуеттепі Ргіпііпд ОЮсе, 1992), р.385.

4 Однак часом відбувалося значне послаблення урядової регламентації
бізнесу. В 1978 р. було дерегульовано повітряний транспорт, у 1980 р. —
залізниці та овочівництво. В 1981 р. було послаблено обмеження на сфери
заощаджень, позичок та комерційну банківську справу.

Оауісі Кісагйо, ТТіе Ргіпсіріеа оїРоїііісаі Есопоту апсі Тахаііои (Меуу
Уогк: Е.Р.ОиІ-Іоп, 1948).

Розділ 4. Порівняльний апаліз капіталістичних систем
97

“класична теорія економіки” і стала підґрунтям вільноринкового
капіталізму6. Проте вплив цих праць виявився більшим в Америці, ніж у
Європі. Промислова революція відбулася спершу в Європі, а не в Америці,
і принесла з собою деякі неприємні побічні наслідки. Як говорилось у
розділі 2, умови праці на заводах і шахтах були гнітючими. Чоловіки,
жінки й діти працювали по багато годин. Обладнання часто було
небезпечним і спричиняло нещасні випадки з робітниками, калічило і
вбивало їх. Через напружену ринкову конкуренцію за робочі місця
робітники утримувалися від зміни заняття, навіть коли воно було
небезпечним. Міста, що росли й розширювалися для поселення робітників,
були непривабливі й неприємні7. Чимало з них складалися з нетрищ, де
тисячі людей юрмилися без необхідного санітарного обладнання.

У Європі в середині минулого століття формувалися потужні політичні
рухи. Утворювались і набирали значної сили в європейській політиці
соціалістичні партії марксистського й немарксист-ського типів.
Соціалістичні політичні партії у Франції та Німеччині напередодні другої
світової війни були другими щодо свого впливу. Ці партії виборювали
підвищення заробітних плат і покращення умов праці робітників.
Наприкінці нинішнього століття зросло державне втручання в Англії,
Німеччині та інших європейських країнах. Це втручання прибирало форми
законів про дитячу працю, допомогу по безробіттю, соціальне забезпечення
і створення безпечних умов праці. Впродовж нинішнього століття Європа
пережила дві найбільші війни й депресію, і кожна з них посилювала роль
держави.

Характерні риси єврокапіталізму

Головні принципи капіталізму—мотивація до прибутку, володіння приватною
власністю, приватне підприємництво і покладання на ринковий механізм у
справі розподілу ресурсів—діють в усіх трьох різновидах капіталізму, що
в загальних рисах виділені в розділі 1. Щоправда, цим трьом різновидам
властиві відмінності. Так, капіталізм США покладається на індивідуальні
дії на противагу колективним, і наголос робиться на коротко-, а не на
довготерміновій грі. В Японії та інших країнах Тихоокеанської смути
діють зворотні пріоритети. Єврокапіталізм більш різноманітний, ніж
американський чи азіатський, бо Європа охоплює більше країн і

Пізніше класичну теорію економіки було розширено завдяки включенню до
неї праць Альфреда Маршалла та А.К. Піжу.

? Див. рр.23-233, СЬаіІез ОісЬепв, Віеаі Ноиае (Мето Уогк: 5ідпе1 Воокз,
1964). із

98 Частшга 2. НОВА РОЛЬОВА МОДЕЛЬ

більше різних культур. Скажімо, історія й культура скандинавських країн
відрізняються від західноєвропейських. Та все ж стрижнем єврокапіталізму
є ретельно опрацьована система виплат на соціальне забезпечення, як,
приміром, на охорону здоров’я, пенсії та навчання фаховій майстерності .
Кожна фаза економічної діяльності пов’язана із певною формою залучення
держави. Скажімо, багато європейських країн мають суворі закони,
спрямовані проти закриття заводів . Роль держави в європейських
економіках не обмежується забезпеченням соціальних виплат. У Франції,
приміром, держава виступає головним гарантом кредитів, а економічне
планування використовується для концентрації ресурсів у бажаних
програмах економічного розвитку. Фірма—виробник літаків Ейрбас
Індастріз, що нею спільно володіють уряди Франції, Німеччини, Іспанії та
Великобританії, створюється з метою відновити в Європі цивільне
літакобудування. Іншим прикладом спільних зусиль держав є допомога
європейським фірмам з метою посилення конкурентоздатності у галузі
телевізійної промисловості. Уряди окремих країн Європи на всілякі інші
заходи допомоги своїм підприємствам також витратили від 1.75% до 5.5%
ВНП своїх країн . Хоча приватизація державних фірм відбулася передусім у
Великобританії і лише незначною мірою в деяких інших європейських
країнах, проте державні фірми Франції, Італії та Іспанії дають не більше
третини їхніх ВНП.

Франція: економічне планування

Французьке економічне планування привернуло значну увагу західних країн.
Це було щось на зразок усередненого підходу між неплановою,
вільноринковою капіталістичною системою та імперативною, або
директивною, плановою економічною системою11. Найбільші вади кожної
системи мали бути вилучені завдяки фран-

Вартість цих соціальних виплат значна. Витрати на робочу силу в
Німеччині, що наполовину складаються з цільових урядових допомог,
найвищі серед провідних індустріальних країн. Виникає стурбованість щодо
здатності європейських фірм протистояти іноземній конкуренції.

Працедавець у Сполучених Штатах, що наймає певну кількість працівників,
зобов’язаний зробити повідомлення про закриття підприємства за 60 днів.
Не існує жодної компенсації за розрив контракту. В деяких європейських
країнах обов’язковими е повідомлення за рік до закриття і виплата
компенсації впродовж року після нього.

‘° КоЬегІ РогД апсі \Уіт Знукег, “Іпсіизігіаі ЗиЬзісІіез іп Ще ОЕ50
Сошіїгіез”, ОЕ8В Есопотіс ЗІиїЗієн, Мо.15 (Аииіпш 1990), р.37.

ЗІерЬеп СоЬеп, Мосієт Саріїаітііс Ріаїтіпд: ТЛе РгепсЬ Мсхіеі (ВегМеу:
ипіуег-яііу о{ СаМотіа Утечи, 1977), рр.7-27.

Розділ 4. Порівняльний аналіз капіталістичних систем
99

цузькому плануванню, котре давало низку планів економічного розвитку на
певний відтинок часу. Економічне планування й далі застосовується у
франції, але воно вже не користується такою популярністю, як у 1950-1960
рр. Якщо, як це очікується, Міттеран програє вибори, консервативний уряд
може відмовитись від цього способу планування.

За французькою системою уряд у співпраці з представниками сільського
господарства, промисловості й профспілок розробляє план майбутнього
розвитку економіки. За розробку плану відповідає адміністративний орган,
що має назву Комісаріат планування. Сам по собі він не має влади, але
підготовляє план, передає його на затвердження керівництву уряду і після
прийняття слідкує за його виконанням. За свої дії він відповідає перед
прем’єром Франції.

Інструменти французького планування. Французьке економічне планування
грунтується на розподілі кредитів, податкових заохоченнях і державних
інвестиціях з метою прискорення виконання запланованого, а не на
авторитарному керівництві чи вмовлянні. Міністерство фінансів
Франції—головне джерело фондів для інвестування в державний і приватний
сектори економіки. У своїй більшості ці фонди переказуються через
спеціальний фінансовий рахунок, що називається фондом
соціально-еконо-мічного розвитку. Процентні ставки за позиками нижчі від
тих, що їх мали би платити позичальники на ринку. Податкові заохочення
сприяють активізації такої діяльності, що узгоджується з цілями
розробленого плану. Скажімо, фірми, які допомагають реалізувати
заплановану програму регіонального розвитку, частково або повністю
звільняються від економічних податків. Державні інвестиції, фінансовані
французьким урядом, становлять понад половину всіх інвестицій у
промисловість Франції.

Десятий французький чотирирічний план, 1989-1992. Цей план мав чотири
головні цілі, що ілюструють стратегію французького планування12:

1. Скорочення рівня безробіття від 9.5% у червні 1989 р. до приблизно 5%
у 1992 р. завдяки професійному навчанню в науковій і технічній сферах13.
Для стимулювання збільшення кількості робочих місць мали бути
застосовані монетарна і фінансова політика Франції.

12 А-ізетЬІее Наїіопаїе, рго]єі сіє Ц>і, Мо.706, Арргосеуапі 1е 10Ш Ріал
(1989-1992), йссопсі Зечяіоп Огсіпаіге сіє 1988-1989, Зипе 20, 1989.

Рівень безробіття у франції в листопаді 1992 р. становив 9.7%. із*

100 Частина 2. НОВА РОЛЬОВА МОДЕЛЬ

2. Регіональне планування для стимулювання економічного розвитку низки
менш розвинених регіонів Франції, особливо району Вердю на північному
сході та районів на південному заході. Це мало бути здійснено за рахунок
державного бюджету франції.

3. Зростання державних витрат на дослідження й розробки в галузях науки
та високих технологій.

4. Зростання державних витрат на збільшення продуктивності сільського
господарства.

Швеція: держава достатку

Хоча Швеція — невелика країна з однорідним населенням 8.2 млн. чоловік,
її вплив на світ значно переважає її розміри. Це розвинена індустріальна
країна, де рівень життя—один із найвищих у світі. За величиною
номінального доходу на душу населення вона стоїть вище від Сполучених
Штатів, Японії та Німеччини. Швеція добре знана передусім завдяки своїм
програмам соціального забезпечення, яким притаманна всебічність і
спрямованість па добробут усіх соціальних груп суспільства незалежно від
доходів. Було зроблено спроби вирівняти доходи за допомогою заходів
соціального страхування тощо, що фінансуються з податків, а також через
власне структуру податків на доходи. Однак зворотним боком медалі є те,
що податки у Швеції складають 52.5% ВНП, тобто шведи відносяться до
найбільш оподатковуваних людей у світі. Більшість програм соціального
забезпечення фінансуються поза державним бюджетом Швеції безпосередньо
із загальних податкових надходжень . Перерозподіл доходів у Швеції має
низку форм:

1. Допомоги родинам у вигляді регулярних виплат готівкою родинам з
дітьми—такі виплати існують у більшості індустріальних країн . Це засіб
перерозподілу доходів з метою допомоги тій частині населення країни, що
виховує дітей. Виплачуватись може однакова сума на дитину або сума, що
прогресивно зростає з кожною дитиною. Зазвичай допомогу одержує мати
незалежно від того, одиначка вона чи заміжня. Цей різновид допомоги у
Швеції виплачується родинам з дітьми віком до 16 років у розмірах, що
подані в табл. 4.1 (дані за 1991 р.).

У Швеції існують два рівні управління: національний уряд і місцеві
органи самоврядування у двадцяти чотирьох округах і місті Стокгольм.

Допомога родинам вперше була запроваджена у франції 1931 р. для
заохочення росту народжуваності з метою компенсації великих втрат
франції у першій світовій війні.

Розділ 4. Порівняльний аналіз капіталістичних систем
101

2. Пенсії за віком є двох таблиця 4.1. Допомоги родинам

РІЗНОВИДІВ: ОСНОВІїа ПеНСІЯ, У Швеції-сума за,рік (дол. СІЛА).

що призначається усім шве-дам, і додаткова, що випла- ^- ^ьмГ1010
26^

ЧуЄТЬСЯ КОЖНОМУ Шведові, 3-а дітьми 4700 КОТриЙ
Має ТруДОВИЙ ДОХІД 4-а дітьми 7 390

від праці за наймом у сумі, 5-а лдтьми ю 750 . „ .
– .. лі Кожна наступна дитина 3 283 ВИЩІЙ ВІД
базової суми, ЩО Додаткова допомога на

підлягає податкові на соці- дітей 16-20 років, які альне
страхування. Середній вге ше навчаються у школі і 920

ДОХІД обчИСЛІОЄТЬСЯ, ВИХОДЯ- Обмінний курс станом на 23 листопада ЧИ
3 П’ятнадцяти НаЙВИЩе 1992 р.: $ 0.149 = 1 крона, $ 1 == 6.7 8К

оплачуваних років праці . У ——————————————————————

1990 р. середня ВеЛИЧИНа ОС- Джерело: Майопаї 5осіа1 Іпзчкшсе : 1
… „,,,-„ Воагсі, Зосіаі Іішчгешсе 81аІізЬся, Расіз
1991 ПОВНОЇ ПЄНС11 Становила 3856 (аоскЬоЬп: ЙІаЦ^кепЬеІеп
йкягогаакгіпд.,-

доларів, а додаткової—1189 уегкеї, Лиіу 1991), р.66. доларів. Вдовам
виплачується повністю основна пенсія і 40% додаткової. Пенсія по
інвалідності може досягати повної величини основної й додаткової пенсій
по старості.

3. Державним Страхуван- ТАБЛИЦЯ 4.2. Видатки на соціальне ПЯМ ЗДОрОВ’Я
забезпечені ВСІ забезпечення у Швеції за 1990 р.

шведи. Воно включає опла- (“””ра- А0^ сша). чувану сімейну відпустку
——————————————————————

СТрОКОМ ДО ЗО ДНІВ З ВІДШКО- Захворювання 25.4
ДуванНЯМ у рОЗМІрІ ВІД 25% Нещасні випадки на роботі 1.6 .
п/ ” • Допомога по безробіттю 3.3 ДО
100% ОСНОВНОЇ платні; Пенсії по старості 28.7

1990 р. середня сума за день родини та діти 10.9
становила 62 долари. Допо- Загальні 0.4 мога на
випадок хвороби Виконавчі виграти 1.9

призначається тим, хто хво- Разом 72.2 ріє і не
може працювати, внп Швеції 204.5

Допомога ВагІТНИМ ВИПЛаЧу- Витрати на соціальне

ється за 50 днів упродовж забезпечення, у % ВНП 35.3%

осганпього періоду вагітнос- ^ шведська крона =$ 0.49, $ і =6.7 5К
ті. Допомоги по догляду за ______________________

дітьми призначаються на 450

Джерело: ТІїе Созі апсі Ртаїшіїїсг о/ ДНІВ ПІСЛЯ народження ДИ- ^ ^
Зепасе.ш В^епіп 1990

ТИНИ. Система державного (ЗІоскЬоїтп: 51.аІізЦс8 5\уе(іеп, 1992),
р.З.

страхування здоров’я охоплює також медичне і стоматологічне
обслуговування. Деяку частину вартості мусить вносити й сам пацієнт.

16 Пенсійний вік для повної пенсії становить 65 років. Шведи можуть
виходити на пенсію раніше, але з меншим розміром пенсії.

14

102 Частина 2. НОВА РОЛЬОВА МОДЕЛЬ

4. Допомога по безробіттю виплачується упродовж 300 днів для
працівників, молодших 55 років, і 450 днів для осіб віком 55 років і
старших. Допомога становить 90% щоденної платні працівника, але не вище
73.80 доларів на день. Насамкінець, урядом виплачується гарантований
заробіток працівникам фірм-банкрутів.

У таблиці 4.2 наведено вартість шведської системи соціального
забезпечення 1990 р., що фінансувалася із загальних надходжень
шведського уряду і місцевих округів та із надходжень від наймачів і
найманих у формі внесків на соціальне страхування. У 1990 р. з усіх
витрат на соціальне обслуговування у Швеції 20% надійшло від шведського
уряду, 33% — від округів та муніципалітетів, 44% — від внесків наймачів
і найманих і 3%—від інвестиційних прибутків пенсійних фондів.

СХІДНОАЗІАТСЬКИЙ ДЕРЖАВНО-КЕРОВАНИЙ КАПІТАЛІЗМ

До країн Східної Азії, або Тихоокеанської смуги, належать Японія,
Південна Корея, Тайвань, Гонконг і Сингапур17. Ці країни мають декілька
спільних рис. Всі вони бідні на природні ресурси, і всі, за винятком
Японії, є країнами, створеними після другої світової війни (Південна
Корея і Тайвань перед другою світовою війною належали Японії, а Гонконг
і Сингапур входили до складу Британської імперії). Усіх їх об’єднує
впевненість у тому, що держава повинна сприяти промисловому розвиткові й
національному процвітанню; водночас усі вони віддані розвиткові сильного
приватного сектора і використовують широкий набір засобів політичного
інструментарію, включаючи протекцію й фінансові заохочення, для
досягнення цієї мети. Їх також об’єднує відданість вільному ринкові й
державному сприянню промисловості.

Оскільки розділ б присвячено розглядові прикладу Японії, Південна Корея
і Тайвань використовуються в даній частині як приклади економік,
керованих державою. Обидві застосовують економічне планування, пов’язане
з розвитком експорту, і обидві входять до п’ятнадцяти найбільших
держав-експортерів світу. Вони переходять від експорту головним чином
трудомістких товарів легкої промисловості до конкурентоздатносгі в
галузях високих технологій. Південна Корея нині є третьою з найбільших у
світі виробників чипів з великим об’ємом пам’яті. Обсяг торгівлі США з
Південною Кореєю і Тайванем становив 1991 р. майже 68.7 млрд. доларів,
що набагато більше, ніж із будь-якою європейською

У 1997 р. Гонконг стане частиною Китаю.

Розділ 4. Порівняльний аналіз капіталістичних систем
ЮЗ

країною. Крім того, немислима раніше ідея об’єднання поділеяої Кореї
стала нині можливою внаслідок падіння комунізму. Економіка Північної
Кореї знаходиться па грані краху внаслідок припинення фінансової
підтримки, що надходила раніше з Китаю

т-^ •”1.0

та Роси .

Південна Корея і Тайвань:

промислова політика

Одним із прикладів взаємодії урядової політики і промислового розвитку є
історія автомобільної промисловості Південної Кореї. Вона почалася 1962
р., коли одне державне підприємство створило спільно з японською фірмою
Ніссан завод для складання автомобілів19. Уряд Кореї встановив імпортні
обмеження на готову продукцію, але звільнив від мита комплектуючі
частини для складання. В 1965 р. уряд передав складальний завод
приватній корейській фірмі та уклав з Японією договір про передачу
технології. Уряд поставив за мету досягти 50% покриття потреб
внутрішнього ринку, встановивши заразом обмеження на імпорт іноземних
автомобілів. План розвитку важкої та хімічної промисловостей 1973 р.
визнав автомобілебудування пріоритетною галуззю, а 1974 р. було
опубліковано десятирічний план окремо для цієї галузі, де поставлено
мету: на початку 1980-х рр. зробити автомобілебудування найбільшим
експортером.

Для виробництва машин на експорт було обрано три промислових об’єднання,
що називаються “чаебол” (конгломерат), і для кожного з них було
встановлено експортні завдання . Експортні ціни було призначено
низькими, часом нижчими собівартості, а різницю компенсував уряд.
Скажімо, одна модель Хюндай собівартістю 3700 доларів продавалась у
Кореї за 5000 доларів, а за океаном—за 2200 доларів2 . Було обрано три
цільові ринки як чергові сходинки: Південне-Східна Азія, потім Латинська
Америка і Близький Схід, а далі Канада і Сполучені Штати. На початку
1980-х фірмі Хюндай, обраній урядом як єдиний виробник машин, було
надано пільгові позики для збільшення інвестицій у заводи й обладнання.
В 1988 р. Хюндай виготовив 65000 автомобілів, з яких

18 За оцінками, возз’єднання Кореї могло б коштувати принаймні 250 млрд.
доларів упродовж десятилітнього періоду.

Сопдтевз о{ Ше Мпііесі Зіаіев, Оіїісе оГ ТесЬпоІоду Азяеззтепі,
Сотреііпд Есопо-тіез: Атєпса, Ечгоре, апсі ІЬе Расі/іс Літ (УУазпіпдІоп,
О.С.: М.8. Соуеттепі. Ргіпйпд Оіїісе, ОсІоЬеі 1991), рр.313-317.

20 Чаеболи розглядаються в наступном