Обгрунтування обсягу фінансових ресурсів підприємства в системі
стратегічного управління його розвитком

 

Прогнозування обсягу фінансових ресурсів підприємства в розробці
стратегії фінансування  може бути спрямоване на вирішення наступних
завдань:

— розрахунок обсягу фінансових ресурсів, який є необхідним для
забезпечення реалізації корпоративної стратегії;

—  оптимізація структури джерел формування фінансових ресурсів;

— визначення мінімальної та максимальної меж можливої потреби в
ресурсах, які обумовлюються ступенем необхідної фінансової гнучкості
підприємства та можливими сценаріями його розвитку [1,с.21; 3,с.188].  

 Для вирішення вказаних завдань використовуються універсальні методи
фінансового прогнозування [4,c.103]. Незважаючи на відсутність 
загальновизнаної класифікації останніх, більшість науковців групує ці
методи за такими критеріями, як ступінь формалізації прогнозування, тип
факторної моделі та завдання моделювання [1,с.121; 4,c.110; 5,с.449].

За ступенем формалізації методи прогнозування класифікують на експертні
(інтуїтивні) та формалізовані.

Експертні методи базуються на використанні досвіду експертів (на
практиці – керівників підприємства або зовнішніх фахівців-консультантів)
та інтуїтивно-логічному мисленні і передбачають опитування експертів з
наступною обробкою отриманих результатів за допомогою математичного
інструментарію [4,с.299].

З огляду на об’єктивну невизначеність факторів зовнішнього фінансового
середовища, браку інформації про тенденції розвитку галузі, в якій
здійснює діяльність підприємство, суттєву слабоструктурованість проблем
стратегічного аналізу, експертні методи посіли чільне місце в розробці
стратегій фінансування. Вони дозволяють виявити головні фактори впливу,
можливості та загрози, спрогнозувати тенденції  змін досліджуваних
фінансових показників, визначити основні цілі та критерії, якісно
обґрунтувати альтернативи розвитку та рівень ризику.

Експертні методи класифікують на методи індивідуальних та колективних
оцінок. Сутність методів індивідуальних експертних оцінок полягає в
тому, що кожен експерт дає прогноз незалежно від інших, а потім, за
допомогою певних прийомів ці прогнози об’єднуються та узагальнюються.
Індивідуальні експертні оцінки можуть мати вигляд інтерв’ю, аналітичних
записок, сценаріїв тощо [6, с.445].

Колективні (групові) експертні оцінки ґрунтуються на спільній праці та
взаємному впливі експертів і передбачають визначення колективного
прогнозу. Найбільш поширеними методами колективної експертної оцінки є
методи мозкового  штурму, метод комісій, метод «Дельфі», матричний метод
[6, с.446].

Експертні методи використовують в оцінці стратегічної фінансової позиції
підприємства, довгостроковому прогнозуванні обсягів діяльності,
галузевих показників рентабельності та ділової активності підприємств,
тобто тих факторів, які визначають необхідні обсяги та структуру
фінансових ресурсів підприємства. Крім того, як зазначає Ковальов В.В.
вони застосовуються і в аналітичній роботі, наприклад, для визначення
вагових коефіцієнтів, граничних значень контрольованих показників [4, с.
300].

Експертні методи, як правило, дозволяють отримати результат найбільш
просто і швидко [4, с.299], але мають суттєве обмеження в застосуванні,
пов’язане з використанням попереднього досвіду в нових умовах. Тому для
підвищення точності прогнозів експертні методи доцільно використовувати
в поєднанні з формалізованими. 

Формалізовані методи в залежності від  типу факторної моделі поділяють
на групи: 

— детерміновані методи – базуються на використанні детермінованих
функціональних моделей;

— стохастичні методи — побудовані на використанні не функціональних, а
імовірнісних  зв’язків між факторними та результативними показниками і
орієнтовані на імовірнісний характер прогнозу.  

В залежності від завдань прогнозування формалізовані методи поділяють на
групи:

— методи моделювання, які передбачають розрахунок результативних
показників на базі сформованої математичної моделі відповідно до заданих
значень факторних показників;  

—  методи оптимізації, які спрямовані на оптимізацію прогнозованих
показників залежно від вибору певних значень керованих факторів.

Значного поширення в формалізованому прогнозуванні фінансових ресурсів
набули методи багатофакторного економіко-математичного моделювання, які
передбачають:

а) аналіз причинно-наслідкових зв’язків обсягу фінансових ресурсів
підприємства з іншими  показниками підприємства або зовнішнього
середовища;

б) створення на підставі цього аналізу адекватної, як правило,
детермінованої багатофакторної математичної моделі,  яка ґрунтується на
функціональній залежності результативного показника від факторних
показників;

в)  використанні вказаної моделі для розрахунку значень обсягу
фінансових ресурсів в залежності від значень факторних показників [1,
с.121; 4, с.109].

Методи багатофакторного економіко-математичного моделювання – це досить
велика група методів, які в свою чергу класифікуються в залежності від
типу використовуваних математичних моделей. Однак, найбільшого поширення
в прогнозуванні обсягу фінансових ресурсів набули спрощені варіанти
цього методу, коли використовується незначна кількість факторних
показників або нескладні моделі. Такі методи об’єднуються в групу
елементарних методів  факторного аналізу [4, с.104].  До них, зокрема,
належить балансовий, нормативний та деякі інші методи.

У разі використання багатофакторних математичних моделей, побудованих не
на функціональних, а на імовірнісних зв’язках між факторними та
результативним показниками, розробляються стохастичні прогнози. Вони
дозволяють отримати імовірнісну оцінку значень прогнозних показників і
ґрунтуються на встановленні кореляційної залежності між факторами, які з
огляду на завдання прогнозування можуть аналізуватися в динаміці (аналіз
просторово-часових сукупностей) або без врахування фактора часу (аналіз
просторових сукупностей), та наступному прогнозуванні з використанням
регресійних залежностей, які мають вигляд [1,с.121; 4,с.302]:

 

                 (1)

де   Y – значення  прогнозованого показника;

Ai — коефіцієнти регресії, i = 1,2 ,…, k.

Xi – значення факторного показника.

 

 В довгостроковому фінансовому прогнозуванні використовують наступні
стохастичні методи [1,с.121]:

— економіко-статистичний метод;

— метод кореляційного моделювання. 

 Головною умовою їх застосування є придатна інформаційна база: достатній
обсяг та незалежність спостережень, однорідність сукупностей та інше [4,
с.111].   

 Найбільшого поширення в прогнозуванні обсягу необхідних підприємству
фінансових ресурсів набули наступні методи [1, с.121; 2, с.457; 3,
с.186; 5, с.465]: балансовий метод; нормативний метод;
розрахунково-аналітичний метод; метод аналогій; метод питомої
капіталомісткості; метод пропорційних залежностей; метод
диференційованого темпу зростання; метод техніко-економічних
розрахунків; метод прогнозування обсягу фінансових ресурсів, виходячи з
повного забезпечення фінансових потреб; метод прогнозування обсягу
фінансових ресурсів, виходячи з можливостей їх формування.

Балансовий метод є універсальною складовою визначення обсягу необхідних
підприємству фінансових ресурсів на основі  інформації  про обсяг та
склад його активів. Його сутність полягає в тому, що погодженість
фінансових ресурсів з потребами в них досягається за рахунок побудови 
балансів [1, с.122; 2, с.457; 5, с.449].

Так, для новостворюваного підприємства, виходячи з балансового рівняння
загальна сума активів дорівнює загальній сумі інвестованого капіталу.
Враховуючи, що засновники несуть певні передстартові витрати, наприклад,
пов’язані з розробкою бізнес-плану та засновницьких документів, загальна
потреба в капіталі визначається відповідно до формули  [2, с.457]:

 

                         (2)

де  Пк   –  загальна потреба в капіталі для новостворюваного
підприємства;

Па   –   загальна потреба в активах, яка визначається на етапі розробки
бізнес-плану;

Ппв —   передстартові витрати при створенні підприємства.

 

Нормативний метод ґрунтується на розрахунку потреби підприємства у
фінансових ресурсах на основі використання встановлених фінансових норм
та техніко-економічних нормативів. Він є достатньо простим та ефективним
методом розрахунку, оскільки знаючи норматив та об’ємний показник, легко
розрахувати прогнозний показник. Найчастіше використовують внутрішні
нормативи підприємства, наприклад, такі, як мінімальний розмір власних
оборотних коштів, стійкі пасиви (кредиторська заборгованість, що
постійно знаходиться в розпорядженні підприємства), співвідношення між
власними і позиковими джерелами фінансування  [5, с.449].

Розрахунково-аналітичний метод базується на розрахунку прогнозного
значення обсягу фінансових ресурсів підприємства за результатами аналізу
їх обсягу у базовому періоді та очікуваного індексу змін у прогнозному
періоді.  Цей метод використовується, здебільшого, за умови відсутності
техніко-економічних нормативів  [5, с.449].

Метод аналогій базується на встановленні обсягу необхідного капіталу на
підприємствах-аналогах та врахуванні головних суттєвих факторів, які
коригують його значення для підприємства, що аналізується. Такими
факторами є, зокрема,  розмір підприємства, рівень використання
виробничих потужностей, сучасність обладнання та технологій [2,с.458].
   

Визначення обсягу капіталу відбувається відповідно до алгоритму:    

а) виявлення найбільш вагомих факторів, які корегують значення обсягу
необхідного капіталу для підприємства порівняно з
підприємствами-аналогами;   

б) формування переліку підприємств, які можуть виступати аналогами, та
визначення значень потрібних факторів;

в)  розрахунок корегуючих коефіцієнтів;     

г) визначення обсягу необхідного капіталу відповідно до рівняння
лінійної регресії.

Вказаний метод використовується переважно для новостворених підприємств
та для попередніх оцінок розміру необхідного капіталу. Важливим
чинником, який  визначає точність обрахунку є наявність достатньої
інформаційної бази по підприємствам-аналогам.

P

R

T

V

R

?d?????P?ення загальної  суми капіталу, що використовується, на
загальний обсяг виробленої продукції. Цей метод дає приблизну оцінку
необхідного обсягу ресурсів, оскільки показник середньогалузевої
капіталомісткості значно коливається в розрізі підприємств під впливом
низки факторів, суттєвих і для попереднього методу [2, с.459].

Для більш точної оцінки потреби в капіталі потрібно використовувати
показник питомої капіталомісткості на підприємствах-аналогах. Загальна
потреба в фінансових ресурсах розраховується відповідно до формули [2,
с.459]:   

 

                             (3)

де   Кп   –  показник питомої капіталомісткості продукції;

ОВ  —  запланований обсяг виробництва продукції;

Ппв  —  передстартові витрати при створенні підприємства.

 

Перевагою цього методу визначення загальної потреби в капіталі
новостворюваного підприємства є те, що він задає показник
капіталовіддачі підприємства на етапі його функціонування.

Метод пропорційних залежностей розрахунку окремих видів фінансових
ресурсів спирається на тезу про те, що фінансовим показникам
підприємства властиві такі якості:

— взаємозв’язок (значна кількість показників, навіть не пов’язаних між
собою формалізованими алгоритмами, змінюється в динаміці узгоджено);

— інерційність (на підприємстві з усталеними бізнес-процесами,
технологіями  і комерційними зв’язками не може бути різких «сплесків»
ключових  фінансових показників).    

Відтак, можна ідентифікувати показник, що є найбільш вагомим з позиції
характеристики діяльності підприємства, який завдяки вказаним
властивості міг би бути використаний як базовий для визначення
прогнозних значень інших показників. Тобто, останні «прив’язуються» до
базового показника за допомогою найпростіших пропорційних залежностей. У
якості базового показника найчастіше використовується  виручка від
реалізації,  або собівартість реалізованої  продукції [4, с.308].

Так, на припущенні, що певні види пасивів підприємства (товарна
кредиторська заборгованість) змінюються таким самим темпом, що й обсяг
його діяльності, ґрунтується метод рівномірного темпу зростання
(відсотка до обороту). Обсяг цих пасивів  може прогнозуватись наступним
чином [5,с.465]:

 

,                                      (4)

де     Бп, Бз —  значення  обсягу відповідного виду фінансових ресурсів
підприємства у прогнозному та звітному періодах, відповідно;

ТЗп   —   прогнозний  темп   зростання   обсягу  виручки від реалізації 
продукції підприємства.

 

Однак, в літературі зазначається, що деякі види пасивів (власний
капітал, кредиторська заборгованість перед банками) визначати таким
чином некоректно [5, с.465]. Для цього потрібно використовувати інші
методи: диференційованого темпу зростання або експертних оцінок.

Метод диференційованого темпу зростання також базується на залежності
між збільшенням обсягу діяльності підприємства та  зміною його пасивів.
Але залежність кожного виду пасивів від обсягу діяльності кількісно
вимірюється на основі обчислення відповідних коефіцієнтів еластичності,
які характеризують темп приросту показника при зміні обсягу діяльності
на 1%. У результаті з’являється можливість врахування нерівномірності
зростання окремих видів зобов’язань підприємства при обґрунтуванні їх
обсягів. Прогнозні значення окремих видів пасивів розраховуються з
використанням формули [5, с.466]:

 

 ,                              (5)

де Бп    —  значення  обсягу відповідного виду ресурсу підприємства у
прогнозному періоді;

ТЗп   —  прогнозний  темп   зростання   обсягу  виручки від реалізації 
продукції підприємства;

Кел  —   коефіцієнт еластичності.

 

Метод техніко-економічних розрахунків ґрунтується на визначенні обсягу
фінансових ресурсів та їх складових на основі проведення детальних
прямих обчислень, залежно від факторів, що обумовлюють їх величину та
темпи змін, забезпечує  збалансованість активів з пасивами підприємства
[5,с.466]   і набув поширення в розробці бізнес-планів. Цей  метод 
вільний  від обмежень двох попередніх, дозволяє отримувати більш точні
результати, застосовується як для новостворюваних так і для діючих
підприємств, однак є більш громіздким і потребує значних витрат часу.

Метод прогнозування обсягу фінансових ресурсів, виходячи з повного
забезпечення фінансових потреб, застосовується в умовах, коли
підприємство має достатній потенціал формування фінансових коштів.
Прогнозування необхідного обсягу фінансових ресурсів відповідно до цього
методу може відбувається за алгоритмом, запропонованим Бланком І.О. [3,
с192]:

1.        Визначення необхідного загального обсягу формування фінансових
ресурсів.

На підставі прогнозних показників обсягу діяльності, ефективності
(рентабельність, фондомісткість, матеріаломісткість, трудомісткість),
оборотності активів, а також обсягів інвестицій відомими методами
розраховується структура та обсяг активів. Останній дорівнює прогнозній
загальній потребі в фінансових ресурсах.     

2.        Визначення можливого обсягу формування фінансових ресурсів із
внутрішніх джерел.

Розраховується чистий грошовий потік підприємства. З врахуванням
дивідендної та амортизаційної політики прогнозується обсяг фінансових
ресурсів, який може бути залучений з внутрішніх джерел. 

3.        Визначення можливого обсягу формування власних фінансових
ресурсів із зовнішніх джерел, виходячи з фінансової політики
підприємства, фінансових можливостей акціонерів (учасників) або
можливостей залучення коштів на фондовому ринку, а також вартості такого
капіталу.

4.        Визначення необхідного обсягу позикових коштів, відповідно до
формули:

 

                          (6)

де ФРп – прогнозний обсяг позикових фінансових ресурсів;

ЗФР —   загальний обсяг необхідних фінансових ресурсів;

ФРв – обсяг фінансових ресурсів, які формуються з внутрішніх джерел;

ФРвз — обсяг власних фінансових ресурсів, які формуються із зовнішніх
джерел.

 

5.        Визначення та оптимізація структури фінансових ресурсів в
прогнозному періоді. 

Метод прогнозування обсягу фінансових ресурсів, виходячи з можливостей
їх формування, використовується за умов, коли підприємство має обмежені
можливості залучати капітал для розвитку своєю діяльності. Прогнозування
необхідного обсягу фінансових ресурсів відповідно до цього методу може
відбувається з використанням алгоритму, запропонованого Бланком І.О. [3,
с192]:

1. Визначення можливого обсягу формування фінансових ресурсів з
внутрішніх джерел.

2. Визначення можливого обсягу формування власних фінансових ресурсів з
зовнішніх джерел.

3. Визначення можливого обсягу залучення позикового капіталу з
врахуванням співвідношення власних та позикових коштів.

4. Визначення можливого сумарного обсягу фінансових ресурсів.    

Методи оптимізаційного моделювання спрямовані на оптимізацію
прогнозованого показника залежно від певних керованих факторів. Вони
набули значного поширення в прогнозуванні обсягу та структури капіталу.

Сутність оптимізації потреби підприємства в капіталі полягає в
розрахунку реально необхідного обсягу фінансових ресурсів, які можуть
бути ефективно використані в прогнозному (плановому) періоді. Так,
недостатній обсяг капіталу гальмуватиме інвестиційні програми
підприємства, не дозволить йому вийти на оптимальний обсяг діяльності з
точки зору частки ринку та співвідношення змінних і постійних витрат. А
надлишковий обсяг капіталу призведе до подальшого неефективного
використання активів, зниження норми доходності капіталу [2,с.451]. 

Поширене також використання оптимізаційних методів в завданнях,
пов’язаними з визначенням обсягу та структури капіталу:

1. Забезпечення максимальної рентабельності власного капіталу в умовах
обмежень фінансових ризиків.

2. Мінімізація фінансових ризиків при забезпеченні мінімального рівня
доходності власного капіталу.

Висновки. Таким чином, методи прогнозування обсягу фінансових ресурсів,
виходячи з повного забезпечення фінансових потреб або виходячи з
можливостей їх формування, в розробці стратегії фінансування доцільно
використовувати як універсальні схеми розрахунку обсягу необхідних
ресурсів в умовах відповідної фінансової гнучкості підприємства. Окремі
складові власного та позикового капіталу можуть розраховуватись іншими
методами, розглянутими вище, з врахуванням їх обмежень.

Обмеження методів прогнозування, які базуються на використанні  індексів
змін, базових показників, коефіцієнтів еластичності, пов’язані з
обмеженнями лінійних моделей, тому, як вважається,  можуть найбільш
ефективно використовуватись у «прирісному» стилі управління, який
здебільшого використовується в умовах, що диктують консервативну  або
помірну стратегію фінансування.   

 Оскільки розробка стратегії фінансування, а також прогнозування обсягу
ресурсів (в частині формування моделі, визначення вагових коефіцієнтів
та граничних значень контрольованих показників, сценарного моделювання,
оптимізації розміру та структури капіталу) не зводиться лише до
формалізованого процесу і неодмінно передбачає експертні оцінки та
рішення, важливим чинником підвищення обґрунтованості прогнозів є
розширення використання колективних експертних оцінок.

Одним із очевидних способів підвищення точності прогнозування є
поєднання розглянутих методів прогнозування, зокрема, таким найпростішим
способом, коли один з них розглядається як інструмент додаткового
контролю результатів, отриманих іншим методом (наприклад, методи питомої
капіталомісткості та аналогій). Важливим є також раціональне поєднання
експертних та формалізованих процедур, інакше необґрунтованість
експертних оцінок може зводити нанівець «оптимізаційну складову»
формальних методів.

  

 

Список використаних джерел:

1.  Фінансова стратегія підприємства: монографія [Текст] / І.О. Бланк,
Г.В. Ситник, О.В. Корольова-Казанська, І.Г. Ганечко. – К. : КНТЕУ, 2009.
? 147с. 

2.  Бланк И.А. Основы финансового менеджмента. Т1. [Текст] / И.А. Бланк.
– К. :  Эльга, Ника-Центр, 2004. – 624с.

3.  Бланк И.А. Финансовая стратегия предприятия [Текст] / И.А. Бланк. ?
К. :  Ника-Центр, Эльга, 2004. – 720с.

4.  Ковалев В.В. Введение в финансовый менеджмент [Текст] / В.В.
Ковалёв. – М. : Финансы и статистика, 2006. –  768c.

5.  Фінанси підприємства. Підручник [Текст] / Л.О. Лігоненко, Н.М.
Гуляєва, Н.А. Гринюк та ін. ? К. : КНТЕУ, 2006. – 491с.

6.  Терещенко О. О. Фінансова діяльність суб’єктів господарювання: Навч.
посібник [Текст]. ? К. : КНЕУ, 2003. ? 554 с.

Похожие записи