РЕФЕРАТ

на тему:

«Національні інноваційні системи

країн Європи»

ПЛАН

1. Основні інноваційні процеси в країнах Європи

2. Слабкість національний інноваційних систем краї Європи відносно США
та Японії

3. Імітаційна чи інноваційна європейська цивілізація?

4. Національні інноваційні системи країн Центральної Європи

5. Регіональні інноваційні системи у країнах Європі як важливий
інструмент сприяння міжрегіональній інтеграції

Використана література

1. Основні інноваційні процеси в країнах Європи

Протягом останньої декади ХХ ст. суть стратегічного трикутника:
дослідження та розвиток — інновації — економічне зростання зазнала
відчутних змін, які стосувалися не лише трансформації емпіричних реалій,
а й їх трактування в процесі дослідження і прийняття відповідних рішень.
Це зумовило виникнення нових теоретичних і прагматичних підходів, серед
яких:

— нове розуміння динаміки наукового процесу та дослідження в сучасних
суспільствах, яке, за М. Гіббонсом (M. Gibbons), «є одним з провідних
процесів, що характеризують суспільства постіндустріального світу.
Здобування знань стає менш сфокусованим на собі. Це вже не наука
університетів, не технологія виробництва, як раніше класифікувалося для
наочності. Здобування знань не тільки як теорій і моделей, а й як
методів і технологічних прийомів, поширилося з академічних кіл на всі
інституції, які намагаються віднайти соціальне обгрунтування через
визнану компетентність та поза нею. Наука вже є прерогативою не тільки
спеціальних інституцій, а й інших секторів. Процес здобування знань став
більш соціально поширеним»;

— нове розуміння процесу розроблення та розповсюдження інновацій, що
відбилося в доктрині інновацій OECD. Зазначимо її основні моменти:
«Концепція інновацій останнім часом дуже змінилася, тому сьогодні
приділяється більше уваги не просто філософії інновацій, а комплексу
соціальних механізмів, які акцентують на нових технологіях та
виробництві нових товарів. Водночас лінійні моделі науки і технології
було витіснено «інтерактивними» інноваційними моделями, які наголошують
на ролі виробничого дизайну, ефекту взаємовпливу між ринковою
(downstream) і технологічною (upstream) фазами інновацій та на взаємодії
науки, технології та інноваційної діяльності як усередині фірм, так і
при укладанні угод між ними.

Інтерактивний характер інноваційного процесу вимагає від організаційних
структур і механізмів забезпечити відповідну взаємодію та взаємовплив
усередині корпорацій і між різноманітними інституціями, які утворюють
національні системи інновацій. Спираючись на зв’язки і мережі,
налагоджені між різноманітними організаціями, ця модель підкреслює
важливість кооптації між фірмами та інституціями як на рівні аналізу,
так і на рівні управління.

Зростання міжфірмових альянсів є головною трансформацією, що відбулася в
галузі інновацій. Особливо це стосується поглиблення симбіозу між наукою
і технологією, поширення деяких ключових технологій, синергії або навіть
об’єднання деяких технологій.

Інтерактивна сутність інноваційного процесу вимагає також чіткішого
розуміння взаємозв’язку між наукою і технологіями. Університети й інші
наукові лабораторії, громадські спонсорські організації, які підтримують
їх роботу, відіграють важливу роль у національній інноваційній системі.
Відмінність між наукою, яка генерує загальну, фундаментальну й
абстрактну форму знань, і технологією, яка є більш спеціалізованою та
практичною, потребує також розвитку низки так званих «перехідних» наук,
тобто проміжних між основними знаннями та вирішенням конкретних проблем,
що виникають відповідно до економічних та соціальних потреб. Співпраця
університетів і промисловості відіграє важливу роль у симбіотичному
процесі між наукою і технологією» ;

— нова теорія економічного зростання, за якою знання є найважливішим
ендогенним виробничим фактором, що справляє помітний вплив на роботу
«двигуна капіталізму».

Ідея розвитку економіки на засадах знань швидко трансформується на
емпіричну реальність. На сьогодні існує вже вісім країн, де ці засади
забезпечують понад 50% виробництва і товарообігу. Передбачається, що
протягом наступних кількох десятиліть їх кількість зростатиме. Однак чи
достане сил у Центральної Європи вийти з рамок традиційної економіки?

Нинішній стратегічний трикутник є водночас і старим, і новим феноменом.
Ще в середині ХІХ ст. була виявлена певна взаємодія складових лінійної
послідовності: дослідження — інновації — економічне зростання. Однак
ступінь цієї взаємодії та її інтенсивність були дуже низькими, відтак
даний трикутник не став «двигуном капіталізму». Новий стратегічний
трикутник виник за умов глобального конкурентного середовища, його появу
зумовила паралельна та інтерактивна трансформація сутності знання,
інновацій та економічного зростання.

Отже, сучасний стратегічний трикутник — це не набір напівізольованих
однобічних стратегій, а динамічне поле взаємодії різноманітних сил, де
імпульси розвитку знань, інновацій та економічного зростання можуть бути
створені всіма учасниками багатовимірного процесу.

Зрозуміло, що сила таких імпульсів і зв’язків є диференційованою, але
при цьому відсутні передумови для виникнення монополії або об’єднання
кількох монополій заради досягнення успіху у вирішенні конкретного
питання у сфері накопичення знань, розроблення інновацій або
економічного зростання.

2. Слабкість національний інноваційних систем краї Європи відносно США
та Японії

Недостатньо висока конкурентоспроможність Європейського Союзу є
надзвичайно серйозною, глибокою та багатовимірною проблемою. Вона
проявляється, зокрема, у зростанні дефіциту торговельного балансу ЄС
стосовно hi-tech (високі технології) товарів зі США та Японії. П.
Каракостас (P. Caracostas) та М. Малдер (M. Muldur) пояснюють це двома
причинами:

— по-перше, поширеною в Європі тенденцією як державних, так і приватних
підприємств заощаджувати на наукових дослідженнях;

— по-друге, Європа менш ефективно, ніж її конкуренти, використовує свій
потужний науковий потенціал задля збільшення економічної та соціальної
вигоди.

Розвиваючи цю думку, П. А. Дж. Тіндеманс (P. A. J. Tindemans) наголосив
на потребі створення в Європі (поза ЄС) єдиної інституції, яка взяла б
на себе управління науковою базою. Це може бути організація на кшталт
Національної наукової фундації США, яка розпочала б діяти як справжня
європейська дослідницька рада. На думку Тіндеманса, об’єднання
європейської наукової спільноти є елементом нової загальноєвропейської
тенденції розвитку науки. У цьому контексті велику роль зможе
відігравати Євронаука (Euroscience).

Таким чином, за Тіндемансом, Європейський Союз не розробив і не
впровадив відповідну європейську методику для організації міцної
дослідницької бази, а європейські науковці не діяли як єдина європейська
наукова спільнота.

До цього висновку доцільно додати ще два важливих спостереження:

1. Сучасна діяльність ЄС грунтується на історичних традиціях, тобто:
«При розміщенні ресурсів ЄС перевага надається галузям, які зорієнтовані
на минуле (сільське господарство), а не на майбутнє (освіта, наука,
інновації)».

2. Усупереч традиційній думці, всі наступні структурні програми ЄС з
розвитку науки були малими та слабкими інструментами, яким не під силу
було адаптуватися до викликів часу і створити управління європейською
наукою та європейську наукову спільноту.

У цьому контексті вважаю за доцільне представити шість тез для
обговорення концепції, покладеної в основу VI Структурної Програми ЄС
(СП):

Теза 1 — VI СП слід розглядати як момент зміни європейської історії, а
не як продовження досвіду минулого.

Теза 2 — VI СП має бути інтелектуальним і прагматичним підгрунтям для
домінування принципу субстанції процедур. При цьому Європейська Комісія
повинна остерігатися, щоб процедури не почали потребувати більше
інтелектуальної енергії та фінансових вливань, ніж сама програма.

Теза 3 — VI СП мусить допомагати становленню окремих визначних
особистостей та європейської академічної спільноти як об’єднанню
визначних особистостей.

Теза 4 — VI СП повинна бути розроблена як відкрита система з високим
рівнем еластичності, яка створює мотиви для формування нових ідей та
підходів, на противагу жорсткій закритій системі.

Теза 5 — VI СП слід вважати органічним процесом розробки інновацій, а не
механічним упровадженням основних її припущень.

Теза 6 — VІ Структурна Програма повинна виробити принципово новий підхід
і створити справжні передумови для відродження європейської науки та
реалізації інноваційних можливостей.

Слід зазначити, що в Європі досі існують лише трикутники окремих країн.
Створення по-справжньому інтегрованого європейського стратегічного
трикутника на противагу американському та японському є завданням ХХІ ст.
Потужним чинником впливу на виникнення інтегрованого європейського
трикутника стало запровадження EMU.

Відсутність стратегічного трикутника в процесі трансформації Центральної
Європи. Розвиток економіки на засадах знань як виклик ХХІ ст.

Загальновизнаним є той факт, що трансформація Центральної Європи — це
шлях великого політичного та економічного успіху, яким прямують Чехія,
Угорщина і Польща до середовища безпеки (НАТО) та економічного
піднесення (Європейський Союз). Цей процес був започаткований
інтеграцією механізмів спонтанної зміни ринкових сил як цих трьох країн,
так і великих міжнародних організацій у транснаціональні корпорації.
Однак після десяти років трансформаційного процесу ми знову повертаємося
до низки проблем, вирішення яких потребує:

по-перше, ще раз прочитати харизматичну працю Дж. К. Гелбрейта (J. K.
Galbraіth) «Повстання нашого часу: тріумф спрощеної ідеології» ;

по-друге, перевірити гіпотезу неправильно скерованої трансформації, яка
знайшла певне підтвердження в деяких напрямах цього процесу.

Розгляньмо недоліки процесу трансформації:

1. згідно зі спрощеною ідеологією вважалося, що спонтанний рух ринкових
сил автоматично вирішить проблему структурних змін;

2. було загальновизнано, що сильна держава обов’язково є тоталітарною, а
слабка — ліберальною. Не докладалося зусиль створити сильну ліберальну
державу, яка змогла б чинити опір безвідповідальним популістським
впливам і поліпшувати всі надбання суспільства, економіки та держави.
Мудрістю мислення на довгострокову перспективу було повністю знехтувано;

3. до переліку пріоритетів не входили освіта, наука та інновації.
Бачення майбутнього капіталізму, за Л. С. Тароу (L. C. Thurow), є не
прийнятним [13];

4. в економіці і політиці домінує традиційна модель, за якою капітал,
праця і земля є класичними ендогенними виробничими факторами, натомість
концепція економіки, що грунтується на знаннях, не дуже популярна: її
стратегії ще навіть не обговорюються і залишаються, скоріше, викликом
ХХІ ст.

Вищенаведені діагностичні спостереження пояснюють відсутність у
Центральній Європі, що переживає період трансформації, стратегічного
трикутника: дослідження — інновації — економічне зростання. Це помітно
не лише в політичній та економічній дійсності, а й у сприйнятті
пріоритетів розвитку політичною та бізнесовою елітою.

Нинішнім сумним парадоксом історії є факт, що Польща і Угорщина [14]
катастрофічно втрачають позиції у філадельфійському списку наукових
результатів, в якому з 1981 по 1998 роки Польща перемістилася з 15-го на
21-ше місце, а Угорщина — з 22-го на 23-тє. Зсування Чехії з 17-го на
30-те місце частково можна пояснити зміною устрою країни: у 1981 р. —
Чехословаччина, а в 1998 р. — лише Чеська Республіка.

3. Імітаційна чи інноваційна європейська цивілізація?

Уміння створювати та сприймати інновації є найбільшим випробуванням ХХІ
ст. Історичний досвід функціонування комплексного соціального механізму
в Центральній Європі підтвердив, що новий виробничий процес та
виробництво нового товару інколи не спрацьовують, а відмінність між
інноваційною цивілізацією Західної Європи та імітаційною цивілізацією
Центральної Європи за різних історичних умов не була постійною. Звісно,
в цьому спостереженні існує багато винятків, але вони не змінюють
загальну історичну картину.

Особливо показовим у цьому плані є спадок квазікомуністичного минулого,
коли весь економічний, соціальний, політичний клімат не створював
позитивних передумов для розвитку механізму, який стосується нового
виробничого процесу та виробництва нового товару.

На жаль, у першому десятилітті великої трансформації Центральної Європи
не сталося реальних змін у сфері довгострокової проінноваційної
діяльності та політики. (Згадувана відсутність стратегічного
трикутника.) І якщо в першій декаді ХХІ ст. Центральна Європа не
використає свої потенційні можливості для створення та сприйняття
інновацій, то в третьому тисячолітті вона функціонуватиме як європейська
периферія.

Проблема інноваційного світогляду та діяльності особливо загостриться,
коли країни Центральної Європи ввійдуть до Європейського Союзу як
повноправні його члени, а їх території стануть відкритими в
європейському та глобальному масштабах. Відкритий простір, водночас який
не є простором для інновацій, перетвориться на залежний в економічному,
політичному та науковому сенсі.

Створення інноваційного простору Європи в широкому розумінні стосується
динамічної дії спонтанних ринкових сил. Це занадто велика і важлива
проблема, щоб вирішувати її тільки на основі стихійності вільного ринку,
— потрібна активна довгострокова політика держави, яка передбачатиме
комплексні взаємозв’язки в європейському, національному і регіональному
масштабах, де розроблятимуться та впроваджуватимуться проінноваційні
стратегії.

Якщо всі країни Європи прагнуть стати дійсними членами Європейського
Союзу, вони повинні обрати один варіант розвитку — підтримати процеси,
що сприяють створенню умов для різнопланової інноваційної діяльності та
відходу від принципів сліпого наслідування. Втілення концепції
інноваційної цивілізації є запорукою ефективної дії стратегічного
трикутника.

4. Національні інноваційні системи країн Центральної Європи

Центральна Європа має довгу історію розвитку дуалістичного суспільства.
Такий дуалізм притаманний і процесу трансформації. Що стосується Польщі,
то відмінність між польським авангардом (суспільство розповсюдження
інновацій) і польським скансеном (Scansen) — cуспільством, яке не
сприймає інновацій — досить суттєва.

Оптимістичне бачення майбутнього Польщі, включаючи членство в
Європейському Союзі, грунтується на факті, що польський авангард значно
сильніший за скансен. Останній у минулому істотно гальмував процеси
трансформації і може виявитися тим негативним чинником, що зменшить роль
Польщі в Європейському Союзі. Є тільки один шлях подолання цієї проблеми
— розробка та втілення широкомасштабних довгострокових стратегій
розвитку освіти, спрямованих на підвищення її якості та ефективності на
всіх рівнях — від дитячого садка до університету.

Таким чином, країни Центральної Європи повинні сформувати таке
середовище, в якому: «Позиція кожної людини в суспільстві буде
визначатися знаннями, які вона здобула. Майбутнє суспільство буде
інвестувати в знання, навчання та учіння, де кожний індивід здобуватиме
власну кваліфікацію. Іншими словами, — це буде суспільство знань».

Суспільство знань передуватиме суспільству розповсюдження інновацій.
Політична еліта Центральної Європи має визнати, що кількісний та якісний
розвиток системи освіти визначатиме майбутнє кожної країни та її місце в
Європейському Союзі.

Відсутність стратегічного трикутника в процесах трансформації країн
Центральної Європи, між іншим, відбилася на низькому статусі, низькій
якості та низькому рівні проінноваційних стратегій. Аналіз ситуації, що
склалася в Польщі на початку 90-х років, зроблений Б. Кацпшинським (B.
Kacprzynski), актуальний і досі, навіть у масштабах Центральної Європи в
цілому. Найважливіші елементи його наукового доробку: «Порівняльний
аналіз теперішньої ситуації в Польщі і в економічно розвинутих країнах
показує, що між ними існують значні відмінності. Найголовніше, що
сьогодні в Польщі відсутні такі складові ефективного розвитку:

* проінноваційна діяльність з боку економічних агентів;

* проінноваційна мотивація у технічних та економічних працівників на
підприємствах, а також у тих, хто здатен об’єктивно визначити, чи
відповідають інновації меті та ризикам, пов’язаним з інвестуванням з
боку банків (у розвинутих країнах це здійснюють працівники потужного
банку або спеціальна агенція на замовлення банку);

* кредитні переваги для проінноваційної діяльності;

* макроекономічна політика, яка б дала змогу раціонально розміщувати
обмежені кредитні ресурси, призначені на реструктуризацію;

* достатня обізнаність щодо підтримки ефекту «поштовху» з боку
економічних агентів».

Інший підхід до інноваційного процесу в Польщі представлений В.
Орловським (W. Orlowski). Він відзначає: «Відносно погана ситуація
стосовно створення та сприйняття знань у перехідних економіках (зокрема
в Польщі) є здебільшого результатом відсутності інноваційної поведінки
фірм, а не розроблення поганих стратегій».

Мушу зауважити, що не поділяю цього погляду і навіть заперечую його:
саме змістовні та вичерпні проінноваційні стратегії повинні бути
важливим чинником стимулювання інноваційної поведінки фірм, що
підтверджується ефектом «поштовху» та «ривку» (Б. Кацпшинський).

Широкомасштабна розробка та впровадження ефективних проінноваційних
стратегій у Центральній Європі є викликом першої декади ХХІ ст. Модель,
запропонована Г. Шейнстоком (G. Schienstock), передбачає здійснення в ЦЄ
добре скерованої трансформації і перехід від слабкої традиційної
стратегії прямих технологій до сильної стратегії створення передумов для
розвитку інноваційної сфери.

Стратегія створення передумов для інновацій сприятиме розвитку моделі
інноваційної поведінки конкурентоздатних підприємств у Центральній
Європі. В широкому розумінні ця стратегія стане першим кроком на шляху
формування інноваційної цивілізації в Центральній Європі. У Польщі ця
проблема знайшла відображення в двох документах стосовно стратегії уряду
в галузі інновацій, затверджених Радою Міністрів (від 22 листопада 1994
р. та від 6 грудня 1999 р.).

5. Регіональні інноваційні системи у країнах Європі як важливий
інструмент сприяння міжрегіональній інтеграції

Стратегічний трикутник має різні виміри та можливості в європейському,
національному та регіональному масштабах. Значний поштовх в
інтелектуальному і прагматичному сенсі відбувся завдяки концепції та
емпіричним дослідженням стосовно виникнення та розвитку регіональних
інформаційних систем. У цьому контексті Х. Дж. Брачик зауважує: «Хоча
більшість праць на тему інноваційних систем сфокусована на національному
рівні аналізу, альтернативні труди приділили увагу ролі регіональних та
субнаціональних урядів у підтримці інноваційного процесу. Деякі
дослідники вважають, що виникнення техноекономічної парадигми спрямовує
діяльність від національного до субнаціонального або регіонального
рівнів управління. Комплексні системи технологій, виробничого процесу,
організації промисловості та підтримуючих їх інфраструктур соціальних і
політичних інституцій часто мають різні просторові характеристики».

І далі: «Результати регіональної агломерації, що стають очевидними для
фірм під час виникнення інформаційно інтенсивних та зрілих, що
реструктуризуються, секторів економіки, привертають увагу до ролі
субнаціональних та регіональних рівнів управління. Регіональна економіка
складається не тільки з індивідуальних фірм або навіть їх мереж. Вона
доповнена інституційними структурами і культурними традиціями, що
полегшують і регулюють економічну поведінку та соціальну діяльність».

Емпіричне вивчення регіональних інформаційних систем, що виникли в
Європі (зокрема в Польщі та Угорщині) було профінансоване Європейською
Комісією в 1996-1998 рр. Однак розповсюдження одержаних у результаті
цього аналізу даних, на жаль, було дуже обмеженим. Наприклад, на
території Польщі в результаті адміністративної реформи на 01.01.1999 р.
було створено 16 регіональних органів місцевого самоврядування
(воєводств), які мають всі можливості для впровадження в життя
рекомендацій щодо входження Польщі в мережу регіональних інноваційних
систем. Це сприятиме активізації участі польських регіонів у процесах
створення інтегрованого європейського інноваційного простору та
скоротить розрив між розвитком Польщі та Європейського Союзу.

Однак, як не прикро, нові польські регіони демонструють низьку
зацікавленість у реалізації концепцій стосовно участі в процесах
європейської інтеграції. Їх увага сьогодні зосереджена передусім на
питанні, як перемогти в змаганні за одержання структурних фондів
Європейської Комісії, призначених на розвиток польських регіонів.
Звичайно, це для них надзвичайно важливо, але не можна обмежувати свою
діяльність рамками вирішення однієї проблеми і бути лише ефективним
одержувачем названих фондів. Польські регіони повинні стати активними
учасниками європейської інтеграції через регіональні інноваційні
системи. Тому, на мою думку, варто звернутися до філософії нового
поглибленого дослідження цього явища з метою наступної розробки та
впровадження регіональних інноваційних систем у Центральній Європі в
2001-2005 рр.

Проект Європоліс має організувати критичні та вичерпні дискусії навколо
документа Європейської Комісії: «До європейської сфери дослідження СОМ
(2000)» (18.01.2000). Додатково до тих питань, що будуть обговорюватися,
запропонував би такі:

1) використання концепції стратегічного трикутника;

2) врахування шести тез стосовно VI Структурної програми;

3) використання концепції Центр — Периферія в Європі;

4) вивчення матеріалів, концепцій та підходів щодо створення центрів
знань в Європі.

Концепцію стратегічного трикутника необхідно проаналізувати в рамках
поглибленої та вичерпної дослідницької програми стосовно реалій Європи в
1990-2020 рр. Це дослідження повинно дати об’єктивну оцінку злетів і
падінь декади трансформації (1990-2000 рр.), яка має враховуватися при
розробці і впровадженні програм стратегій у ЦЄ, покликаних сприяти
реалізації ідей формування інноваційної цивілізації.

Стратегічний трикутник слід вважати важливим елементом другого етапу
трансформації країн Європи, який завершиться в 2020 р.

Отже, стратегічний трикутник: дослідження та розвиток — інновації —
економічне зростання є ключем до майбутнього процвітання усіх країн
Європи як важливої складової Європейського Союзу.

Використана література

Економікс / За ред. Брю С. – К., 2000.

Інноваційні системи ХХІ століття. – К., 2001.

Економіка сьогодні і завтра. – К., 2002.

Словник-довідник з інноваційних технологій. – М., 2000.

Похожие записи