Реферат на тему:

Модернізація управлінської діяльності в сфері планування, обліку та
оцінювання роботи науково-педагогічних працівників

Освіта як один з видів суспільно-корисної діяльності, що формує
професійні знання та світогляд майбутніх поколінь, завжди відображає
стан суспільства, перспективи та напрями розвитку, які суспільство
ставить перед собою. Кризові явища в економіці, погіршення фінансування
освіти з боку держави призвели до таких негативних змін у вищій школі,
як втрата висококваліфікованих викладацьких кадрів, зниження соціального
статусу викладача, погіршення якості освіти.

Глобалізація та розвиток наукомістких технологій визначають необхідність
розвитку вищої освіти як пріоритетний фактор забезпечення економічної
могутності держави. За даними Міністерства освіти і науки України та
Державного комітету статистики України [1, 2], в Україні функціонують
315 вищих навчальних закладів (ВНЗ) третього і четвертого рівнів
акредитації; за період з 1990 до 2002 рр. їх кількість збільшилась більш
ніж у 2,2 раза (рис.1).

Кількість абітурієнтів, які вступають до ВНЗ у певному році, в основному
залежить від кількості народжених за 17 років до того (90 % студентів
мають вік від 17 до 24 років). За період з 1990 до 2002 рр. кількість
студентів ВНЗ 3–4 рівнів акредитації збільшилась у 2,3 раза (рис. 2),
оскільки до 2007 року у ВНЗ вступали і вступатимуть абітурієнти,
переважна більшість з яких народилося до початку демографічної кризи.

Рис. 1. Динаміка кількості навчальних закладів 3–4 рівнів акредитації
за період з 1990 до 2002 р.

Кількість студентів ВНЗ 3–4 рівнів акредитації, які вступили до вузу у
2002 році, складає 67 % від загальної кількості студентів ВНЗ і майже
співпадає з загальною кількістю народжених у цьому році (рис. 2).
Вищевикладене свідчить, що починаючи з 2008 року вищу школу очікує
постійне значне зниження кількості абітурієнтів, а це на фоні збільшення
загальної кількості навчальних закладів призведе до жорсткої конкуренції
на ринку освітніх послуг.

Рис. 2. Співставлення кількості народжених та абітурієнтів ВНЗ
3–4 рівнів акредитації за період з 1990 до 2002 р.

Враховуючи, з одного боку, тенденції до визначення реальної потреби
держави у підготовці необхідної кількості спеціалістів з вищою освітою
за державним замовленням, створення державою умов, за яких ВНЗ
безпосередньо нестимуть відповідальність за якість підготовки фахівців
[3], а з іншого – впровадження загальноєвропейських норм і стандартів в
освіті, підвищення мобільності студентів і викладачів (Болонський
процес) [4], „вижити” в таких умовах зможуть лише ті навчальні заклади,
які будуть здатні забезпечити підготовку висококваліфікованих фахівців
за прийнятними цінами, знову ж таки, за європейськими стандартами. До
речі, в багатьох європейських країнах вища освіта безкоштовна як для
резидентів цих країн, так і для іноземців (наприклад, Німеччина,
Австрія, Швеція), або складає невелику (порівняно із середнім рівнем
доходів населення) суму від 500 ? до 1500 ? у рік (Голландія, Франція,
Іспанія, Бельгія) [5, 6]. Тобто без кардинальних змін в організації
освітньої діяльності ВНЗ, що розраховують залишитися на ринку освітніх
послуг, не обійтись.

Важливою складовою модернізації освіти є створення комплексної системи
управління персоналом. Загальновідома роль високваліфікованих
викладацьких кадрів у забезпеченні конкурентоспроможності ВНЗ, створенні
його позитивного іміджу. Заслуговує на увагу різниця між темпами
зростання загальної чисельності в країні працівників найвищої
кваліфікації – кандидатів та докторів наук (кількість аспірантів і
докторантів збільшилась, порівняно з 1990 роком, у середньому в 2 рази)
[2], – та темпами забезпечення вищих навчальних закладів такими
працівниками. Дедалі більше людей з науковими ступенями намагається
працювати поза межами сфери вищої освіти, в тому числі і через низький
рівень матеріальної зацікавле-ності. Не секрет, що багато викладачів
втрачають інтерес до кар’єри в ВНЗ через невеликі шанси при існуючій
кадровій політиці на вертикальне просування та відсутність можливостей
для „горизонтальної кар’єри” в межах однієї посади за рахунок росту
матеріального забезпечення. У галузі освіти, як у ніякій іншій сфері
діяльності, доцільним є застосування так званих „японських методів”
управління [7], завдяки їх спрямованості на керування насамперед
трудовими ресурсами, підвищення ефективності діяльності в основному за
рахунок підвищення продуктивності роботи працівників, стабільності
трудових ресурсів, зменшення плинності кадрів.

Необхідність підвищення ефективності роботи науково-педагогічних кадрів
вищого навчального закладу вимагає розробки та застосування нових
засобів і методів управління персоналом. Серед проблем, що потребують
вирішення в процесі модернізації управління науково-педагогічними
кадрами, є вдосконалення бізнес-процесів у сфері планування та обліку
роботи професорсько-викладацького складу, визначення внеску кожного
окремого викладача у процес надання вищим закладом освітніх послуг, і,
відповідно, побудова механізмів морального та матеріального
стимулювання.

Метою даної статті є визначення системи управлінських заходів
інноваційного характеру щодо моделювання діяльності з планування, обліку
та оцінювання роботи професорсько-викладацького складу, спрямованих на
підвищення ефективності функціонування ВНЗ.

Наказом Міністерства освіти і науки України [8] не повною мірою
регламентовані норми часу для планування та обліку основних видів
навчальної, методичної, наукової й організаційної роботи, з багатьох
напрямів (методичного, наукового, організаційного) надається лише
перелік робіт, ще й недостатньо повний. Вдосконалення планування та
обліку роботи викладача, по-перше, потребує систематичного визначення
повного та докладного переліку робіт за основними напрямами діяльності з
урахуванням специфіки навчального закладу, необхідності впровадження
нових форм навчання тощо, та його нормативного закріплення. Можливо,
доцільно для певних видів робіт використання інтервалів, що
визначатимуть найменше та найбільше значення нормативів часу, залишити
встановлення конкретних нормативів на розсуд вченої ради навчального
закладу з урахуванням пріоритетів діяльності.

?Т?Т?наченням “вартості” кожної роботи (тобто суми, яку отримає
виконавець за виконання цієї роботи). Розподіл робіт із додаткового
переліку між професорсько-викладацьким складом для виконання
позапланових робіт повинен здійснюватися на конкурсній основі. На основі
регулярного аналізу змін внутрішніх і зовнішніх факторів, перспективних
пріоритетів діяльності навчального закладу потрібно щорічно корегувати
норми часу на виконання окремих видів робіт.

Оцінювання ефективності діяльності науково-педагогічних працівників
пропонується проводити на підставі рейтингової системи –
організаційно-методичної форми контролю на основі розрахунку
індивідуального числового показника (рейтингу) залежно від результатів
роботи. Основними завданнями оцінювання є контроль результатів виконання
службових обов’язків на основі об’єктивних та обґрунтованих критеріїв,
представлення науково-педагогічним працівникам зворотного зв’язку про
рівень відповідності їх робочих показників вимогам, що ставляться,
створення можливостей для самоконтролю та самооцінки, забезпечення
керівництва навчального закладу інформацією про наявний стан кадрового
потенціалу для прийняття обґрунтованих адміністративних рішень,
визначення потреб працівників у навчанні та розвитку.

При розрахунку рейтингу вважаємо доцільним виокремлювати дві категорії
показників – перша має на меті відображати обсяг конкретної роботи, яка
виконується викладачем, і, в більшості випадків, може слугувати як
основний показник при визначенні варіативної частини матеріального
заохочення. Друга відображатиме потенційні та „брендоутворюючі”
можливості науково-педагогічного працівника, які необхідно враховувати
при розстановці кадрів, підвищенні їх кваліфікації, встановленні
постійних надбавок до посадових окладів.

Розрахунок рейтингу повинен проводитись на підставі затвердженого вченою
радою ВНЗ переліку показників і ступенів їх значущості шляхом заповнення
індивідуальних оціночних листів науково-педагогічних працівників та
оціночних листів кафедр. Абсолютний рейтинг відповідно визначається як
сума добутків кількісних значень показників на відповідні ступені їх
значущості. Відносні індивідуальні рейтинги науково-педагогічних
працівників розраховуються шляхом нормування абсолютних індивідуальних
рейтингів на середній рейтинг по ВНЗ та приведення їх до 100-бальної
шкали. Оцінювання результативності роботи науково-педагогічних
працівників проводиться залежно від чисельного значення відносного
індивідуального рейтингу.

Доведення результатів рейтингового оцінювання до
професорсько-викладацького складу ВНЗ є ефективним засобом організації
зворотного зв’язку “адміністрація-співробітник”. Результати рейтингу
повинні враховуватися перш за все при розробці та впровадженні загальних
програм підвищення кваліфікації кадрів та індивідуальних планів
саморозвитку працівників.

Застосування системи рейтингових оцінок дозволить, з одного боку,
відобразити індивідуальні здібності викладачів, а з іншого – збільшити
змагальність при виконанні планових робіт, зробити оцінювання більш
об’єктивним, систематичним і відкритим, розвинути самоконтроль та
ініціативу працівників.

Нові методи управління та реорганізація бізнес-процесів у сфері
планування, обліку та оцінювання роботи науково-педагогічних працівників
повинні забезпечити одержання значного економічного ефекту від їх
запровадження за рахунок підвищення прозорості діяльності працівників,
їх виконавчої дисципліни та відповідальності за доручену роботу,
покращання керованості персоналу шляхом організації ефективного
зворотного зв’язку, створення умов для розвитку кадрового потенціалу,
підвищення іміджу ВНЗ.

Реалізувати описаний алгоритм діяльності можна шляхом створення
автоматизованої системи планування, обліку та оцінювання роботи
професорсько-викладацького складу, що значно полегшить здійснення
регулярного контролю за виконанням навчального навантаження та
професійними досягненнями викладачів.

Перспективним дослідженням у даному напрямі є подальше нарощування
додаткових можливостей системи з оцінки персоналу на оцінювання якісних
характеристик діяльності викладачів (наприклад, ефективність навчання
студентів з конкретного предмета), їх кваліфікаційного потенціалу
(володіння сучасними інформаційними технологіями, комунікаційні
здібності, професійна підготовка, знання іноземної мови, принциповість,
вимогливість та ін.). Актуальним питанням також є побудова моделі оцінки
діяльності професорсько-викладацького складу на підставі зворотного
зв’язку із працедавцями випускників, за допомогою якої з’явиться
можливість своєчасно виявляти причини і відповідальних за недостатній
рівень підготовки та вживати відповідні заходи. Кінцевим результатом
наукових досліджень у галузі управління освітою повинна стати комплексна
автоматизована система науково-технічного супроводження управлінських
рішень з питань підбору, розстановки, планування та обліку роботи
професорсько-викладацького складу, його матеріального стимулювання та
підвищення кваліфікації.

Враховуючи нагальні потреби у проведенні прикладних наукових досліджень
у сфері управління освітою, масштабність завдань із впровадження новацій
на сучасному етапі розвитку, їх загальнонаціональне значення, той факт,
що жодному окремо взятому ВНЗ здійснювати самотужки інноваційні проекти
не під силу, автори пропонують створити на базі національних вищих
навчальних закладів мережу науково-дослідних лабораторій для вирішення
питань управління розвитком персоналу з єдиним центром, координуючим їх
діяльність.

Література:

1. http://education.gov.ua/pls/edu/docs/common/higher_educ_ukr.html

2. http://www.ukrstat.gov.ua/

3. Про використання коштів Державного бюджету України закладами освіти
на підготовку спеціалістів за державним замовленням. Підготовлено
департаментом контролю видатків на соціальну сферу та науку і
затверджено постановою Колегії Рахункової палати від 26.12.2002 № 30-3.
– К.: Рахункова палата України, 2003. – Випуск 2.

4. Про затвердження Програми дій щодо реалізації положень Болонської
декларації в системі вищої освіти і науки України на 2004–2005 роки:
Наказ Міністерства освіти і науки України від 23 січня 2004 року № 49.

5. http://www.chemodan.com.ua/education/

6. http://www.azbukas.com/study.html

7. Вахрушев В. Принципы японского управления. – М: ФОЗБ, 1992.

8. Про затвердження норм часу для планування і обліку навчальної роботи
та переліків основних видів методичної, наукової й організаційної роботи
педагогічних і науково-педагогічних працівників вищих навчальних
закладів: Наказ Міністерства освіти і науки України від 7 серпня 2002
року № 450.

Співставлення кількості народжених та абітурієнтів ВНЗ 3–4 рівнів

акредитації за період з 1990 до 2002 р.

0

100

200

300

400

500

600

700

1990

1991

1992

1993

1994

1995

1996

1997

1998

1999

2000

2001

2002

Кількість народжених, тис.осіб

Кількість прийнятих на навчання

студентів 3-4 рівнів акредитації, тис.

Похожие записи