Моделі та види ринків

Оскільки в ринкові відносини вступають різні суб’єкти, а до сфери обміну
надходять різноманітні товари й послуги, то в країні формується досить
складна ринкова структура, яка включає найрізноманітніші види ринків. Їх
можна розглядати в різних аспектах.

Так, з точки зору об’єктів обміну, ринки бувають: ринок засобів
виробництва, ринок товарів народного споживання, ринок послуг ринок
позичкових капіталів, ринок цінних паперів, ринок валюти, ринок
інформації, ринок науково-технічних розробок, ринок робочої сили, ринок
житла і т. д. У середині цієї структури можна говорити про продовольчий
ринок, ринок зерна, нафти, золота та ін. Тобто, ринкова економіка
складається з великої кількості окремих ринків. Кожний товар чи послуга
має свій ринок.

З територіальної точки зору, ринок може бути внутрішнім і зовнішнім.
Внутрішній ринок у свою чергу може бути національним, регіональним і
локальним (місцевим). Національний — це весь внутрішній ринок даної
країни, обмежений рамками її кордонів. Регіональний — ринок окремого
територіального підрозділу (республіки, краю, області, району).
Локальний — ринок якоїсь місцевості, яка включає певну сукупність
населених пунктів. Регіональні й локальні ринки, на відміну від
національних, не мають чітко окреслених кордонів.

Кожен вид ринку має свої особливості. Всі вони тісно пов’язані й
органічно взаємодіють: якщо відбувається порушення в одному з них, то це
викликає перебої в роботі інших і системи в цілому.

Приклад. Розпад національного ринку СРСР привів до серйозних збоїв у
функціонуванні регіональних і локальних ринків у республіках. Утворення
нових самостійних національних держав викликало необхідність формування
цілого ряду нових національних і регіональних ринків, без яких економіка
молодих держав нормально функціонувати не може.

Всі види ринків можуть бути зведені принаймні до чотирьох економічних
утворень: ринок товарів і послуг; ринок грошей, ринок цінних паперів;
ринок робочої сили. За ними стоять реально діючі вищеназвані ринки.

В умовах поглиблення і розширення світогосподарських зв’язків товарні
ринки втрачають національні і територіальні кордони, перетворюючись у
світові товарні ринки, на яких виступають торговці всіх країн. Разом з
тим продовжують існувати і відповідно відокремлені національні ринки
окремих товарів в межах державних кордонів.

Товарний ринок структуризується з врахуванням характеру взаємодії
контрагентів — продавця і покупця. Він включає два сектори — закритий і
відкритий. Закритий сектор — частина товарного ринку, в межах якого
взаємодії покупця і продавця залежить від різних форм комерційних
відносин. В цьому секторі існують обмеження юридичного характеру,
різного роду взаємозалежності, угоди про спеціалізацію і кооперування,
різні спеціальні торговельно-економічні, валютно-фінансові,
воєнно-політичні угоди. Для цього сектору характерний високий ступінь
цілеспрямованого впливу на ринок; з боку монополій, держави, обмежений
вплив на ринок ринкової ціни (вона часто фіксується), відносна стійкість
ринкових зв’язків і цін.

Моделі ринкової економіки

Виробники товарів пропонують свою продукцію на ринку, де вони
взаємодіють з іншими виробниками, споживачами та ін.суб’єктами ринкових
відносин. Умови взаємодії учасників і ціноутворення на ринках залежить
від типу ринкової структури. Досконала конкуренція – тип ринкової
структури, якій властиві такі риси: велика кількість продавців і
покупців, кожен з яких не може самотужки вплинути на ціну; однорідність
блага та вподобань; прозорість ринкових відносин і доступність
інформації про ринкові процеси; відсутність вхідних і вихідних бар’єрів
до ринку. Монополія – ринкова структура, яка характеризується наявністю
одного продавця та багатьох покупців, відсутністю близьких замінників
даного товару, існуванням бар’єрів для входу конкурентів на ринок.
Монополії бувають: чиста, природна, проста, дискримінаційна, закрита та
відкрита. Олігополія – структура ринку, яка посідає проміжне місце між
монополією та монополіст.конкуренцією. вона характеризується тим, що на
ринку діє невелика к-ість підприємств, які мають неоднакову ринкову
владу; може мати місце нецінова конкуренція; вступ до галузі ускладнений
через різні бар’єри. Але головна риса олігополістичного ринку – загальна
взаємозалежність його учасників. Монополістична конкуренція – тип ринку,
на якому діє велика к-ість невеликих постачальників, що конкурують між
собою за продаж диференційованого товару. Продавці при встановленні цін
і визначенні обсягів продажу своїх товарів не враховують реакцію
конкурентів; ринок має відносно невисокі вхідні та вихідні бар’єри.

Функції ринку

Ринок є складним утворенням, що, з одного боку, являє собою сферу
обміну, сукупність процесів купівлі-продажу, які здійснюють
збалансування за рахунок цін, а з іншого — забезпечує зв ‘язок міме
виробництвом і споживанням, безперервність процесу відтворення, його
цілісність

Більш повно і глибоко сутність ринку можна розкрити через функції, які
він виконує. Головні з них такі: регулююча, стимулююча, розподільча та
інтегруюча.

h

-у забезпечує постійність зв’язків між різними галузями виробництва,
попитом і споживанням, встановлення пропорцій в економіці та
безперервність процесу відтворення. Через конкуренцію ринкові відносини
активно впливають на рівень витрат на виробництво будь-якого товару,
науково-технічний прогрес, на задоволення платоспроможного попиту
населення. Внаслідок дії закону вартості, закону попиту та пропозиції,
інших законів ринкової економіки індивідуальна праця зводиться до
суспільне необхідної та визначення цінності товару. Без конкуренції,
еквівалентного обміну вартість не може бути визначена. Цей механізм
сприяє вирівнюванню прибутків підприємців різних галузей виробництва,
утворенню середньої норми прибутку, що досягається через перелив
капіталів між галузями. Останнє, в свою чергу, є регулятором пропорцій в
економіці.

У зв’язку з тим, що створена споживна вартість перетворюється на товар
лише після визнання її суспільством (після продажу), можна зробити
висновок, що споживач здійснює контроль над виробником. Якщо цього
немає, то в суспільстві принижується роль ринку як регулятора, що
призводить до наростання диспропорцій між попитом і пропозицією товарів,
виникнення дефіциту як загальноекономічного явища.

Визначаючи важливість регулюючої функції ринку, не можна абсолютизувати
її. У сучасних розвинених ринкових системах ринок регулюється також
державою і товаровиробниками. А це означає, що методи регулювання можуть
бути також державними і недержавними.

До державних належать: а) економічні важелі — кредити, податки, ціни,
які встановлює держава; б) адміністративні важелі — державне замовлення,
державні програми, правила укладання господарських договорів.

Недержавними є різні угоди між товаровиробниками про ринки збуту, ціни,
квоти тощо.

Стимулююча функція ринку полягає в тому, що вона сприяє заохоченню тих,
хто найбільш раціонально використовує чинники виробництва для одержання
найкращих кінцевих результатів, застосовуючи найновіші досягнення науки,
техніки, організації, стимулювання праці та управління. Якщо суб’єкти
господарювання не прагнутимуть до постійного підвищення ефективності
виробництва, їхні індивідуальні витрати виробництва будуть вищими, ніж
суспільне необхідні, вони будуть неконкурентоспроможними і стануть
банкрутами. А це означає, що ринок виконує і розподільчу функцію.

Функціонування ринку передбачає постійний рух товарів, послуг, грошей,
цінних паперів, робочої сили. Для цього потрібні певні організації, які,
діючи в рамках закону, обслуговують ринкові відносини. Тобто, сучасному
ринковому господарству необхідна відповідна інфраструктура. Що вона
собою являє?

Слово «інфраструктура» означає основу, фундамент, внутрішню будову
системи. Стосовно ринку — це сукупність організаційно-правових форм, за
допомогою яких здійснюється функціонування й поєднання в єдине ціле
ринкових відносин. А це означає, що ринок складається не тільки з тих,
хто робить свій підприємницький, споживчий, трудовий або державний
бізнес. Взаємні відносини між ними зумовлюються великою кількістю
організаційних форм, які допомагають суб’єктам ринку реалізувати свої
ділові інтереси. Що це за форми?

Такими формами (елементами) інфраструктури в сучасній ринковій економіці
є:

підприємства роздрібної та оптової торгівлі;

— кредитна система й комерційні банки;

— емісійна система й емісійні банки;

— організаційно оформлене посередництво на товарних, сировинних,
фондових і валютних біржах;

— аукціони, ярмарки та інші форми організованого позабіржо-вого
посередництва;

— система регулювання зайнятості населення й центри (державні й
недержавні) сприяння зайнятості (біржі праці);

— інформаційні технології й засоби ділової комунікації;

— податкова система й податкові інспекції;

— система страхування комерційного, господарського ризику й страхові
(державні й недержавні) компанії;

— спеціальні рекламні агентства, інформаційні агентства й засоби масової
інформації;

— торгові палати, інші громадські й добровільні державно-громадські
об’єднання ділових кіл;

— митна система;

— професійні спілки працюючих за наймом;

— комерційно-виставочні комплекси;

— система вищої і середньої економічної освіти;

— консультативні (консалтингові) компанії;

— аудиторські компанії;

— громадські і державно-громадські фонди, призначенні для стимулювання
ділової активності;

— спеціальні зони вільного підприємництва тощо. Інфраструктура виступає
як механізм функціонування підприємництва. Вона заповнює величезний
економічний простір від виробництва до споживання. Отримуючи вироблену
продукцію, вона організовує укладання контрактів на постачання, просуває
товарні потоки по галузях і регіонах, регулює збут і обслуговування
економічної системи. Тому ефективність функціонування ринкової економіки
в першу чергу залежить від комплексності й ефективності її
інфраструктури. Елементи інфраструктури не можуть бути нав’язані зовні,
сконструйовані в міністерських кабінетах. Вони породжуються потребами
ринку, діловими відносинами.

Похожие записи