Реферат на тему:

Міжнародна трудова міграція

Міграція людських ресурсів з однієї країни в іншу — одна з найважливіших
класичних форм міжнародних економічних відносин, є складовою світового
господарства.

Логіка вивчення теми, структуру якої представлено на рис. 5.1,
передбачає насамперед з’ясування сутності категорії міжнародна трудова
міграція та її особливостей. Під міжнародною трудовою міграцією
розуміють процес організованого чи стихійного переміщення працездатного
населення між країнами, що має постійний чи тимчасовий характер,
викликаний економічними причинами. Необхідно відрізняти міграцію робочої
сили від значно ширшого понят-

тя — міжнародної міграції населення, яка може здійснюватися з
політичних, етнічних, релігійних, військових, сімейних та інших причин.

Рис. 5.1. Структурно-логічна схема теми 5

Масовий переїзд людей з однієї держави до іншої пов’язаний, головним
чином, із пошуками роботи і забезпеченням сім’ї засобами існування. За
допомогою міграції трудящих відбувається перерозподіл «надлишкової»
робочої сили між ланками світового господарства. Міжнародна міграція
складається з двох взаємопов’язаних процесів — еміграції, тобто виїзду
із однієї країни певних контингентів людей, та імміграції, тобто в’їзду
їх в іншу країну. Існує також поняття рееміграції, що означає процес
повернення емігрантів на батьківщину.

Після розкриття сутності та причин міжнародної трудової міграції слід
розглянути її види. Їх визначення здійснюється за різними ознаками. За
своїм характером міграція поділяється на стихійну, організовану та
примусову. Щодо термінів міграції, то вона буває маятниковою, сезонною,
тимчасовою і постійною. За професійною структурою виділяють міграцію
робочої сили низької кваліфікації, кваліфікованої робочої сили і
висококваліфікованої робочої сили та науково-технічних кадрів.

Всебічний аналіз міграційних процесів зумовлює проведення їхньої
етапізації та визначення сучасних особливостей розвитку. В історичному
плані можна виділити два типи розвитку міграційних процесів:
екстенсивний та інтенсивний. У розвитку міжнародної міграції робочої
сили в індустріальну епоху можна виділити декілька етапів з властивими
їм типами трудящих-мігрантів, соціальною структурою переселенських
рухів, а також напрямками міграційних потоків.

Перший етап розвитку міжнародної міграції охоплює період
домонополістичного капіталізму (XVI—XIX ст.). Промислові перевороти, що
відбулися в Англії, Франції, Німеччині та інших європейських країнах
дали поштовх збільшенню накопичення капіталу і зростанню його органічної
будови, що привело до виникнення «надлишкового капіталу». Це викликало
масову еміграцію з Європи і поклало початок формування світового ринку
праці. Основними споживачами робочої сили у XIX ст. були країни
Північної Америки, Австралії, Нової Зеландії.

Другий етап у розвитку міжнародної міграції припадає на період
переростання домонополістичного капіталізму в монополістичний і тривав
із 80-х років XIX ст. до Першої світової війни. Він характеризувався
зростанням масштабів накопичення капіталу та посиленням нерівномірності
цього процесу в рамках світової капіталістичної системи, високим рівнем
концентрації виробництва і капіталу в передових імперіалістичних
країнах, що зумовило підвищений попит на додаткову робочу силу.
Експортерами робочої сили стали країни Східної і Південної Європи.

Третій етап охоплює період між двома світовими війнами. Його
визначальною рисою стало загальне зменшення масштабів міжнародної
трудової міграції, передусім, з причини зростання безробіття в
розвинених країнах та необхідності обмеження прибуття до них іноземної
робочої сили.

Четвертий етап, який розпочався після Другої світової війни і триває
дотепер, характеризується, по-перше, зростанням обсягів
внутрішньоконтинентальних міграцій на Європейському та Африканському
континентах; по-друге, у зміні професійно-кваліфікаційної структури
мігрантів; по-третє, посиленням державного регулювання міграційних
процесів.

Щоб скласти повне уявлення про сучасну карту світових міграційних
потоків, слід проаналізувати особливості формування та розвитку
світового ринку праці, під яким розуміють систему відносин між країнами
світу з приводу узгодження попиту і пропозиції світових трудових
ресурсів, умов формування робочої сили, оплати праці та соціального
захисту.

Формування міжнародного ринку праці відбувається двома шляхами:
по-перше, через міграцію трудових ресурсів і капіталу; по-друге,
внаслідок поступового злиття національних ринків праці, що спричинює
усування юридичних, національно-етнічних, культурних та інших перешкод
між ними. Становлення міжнародного ринку праці є свідченням того, що
процеси світової інтеграції відбуваються не лише в економічній та
технологічній галузях, а й дедалі ширше охоплюють сфери соціальних та
трудових відносин, які стають нині глобальними.

Виникнення і розвиток міжнародного ринку робочої сили — результат
зростання міжнародної мобільності двох головних факторів виробництва —
капіталу і праці. Підвищення міжнародної мобільності капіталу в
соціальному плані означає, що він пред’являє тепер попит не лише на
робочу силу країни свого базування, але й на іноземну робочу силу, яка
часто має певні переваги порівняно з національною (дисциплінованіша,
менш вибаглива щодо оплати праці тощо).

У структурі міжнародного ринку праці вирізняються два великі сегменти.
Перший сегмент охоплює робочу силу, яка характеризується відносно
постійною зайнятістю, стабільністю трудових навичок, високим рівнем
кваліфікації і заробітної плати, а також досить чіткою ієрархією
кваліфікації. Другий доволі великий сегмент міжнародного ринку праці —
робоча сила, яка походить із регіонів з відносно низьким рівнем
економічного розвитку. Серед цих працівників слід виділити специфічний
загін так званої нелегальної робочої сили, чималі потоки якої
спрямовуються в індустріальні країни, зокрема у США.

Сучасна структура світового ринку праці характеризується також
виникненням такого нового і особливого сегмента, який пов’язаний з
використанням висококваліфікованих спеціалістів (наукових працівників,
інженерів, аналітиків систем та ін.), а також фахівців у галузі
інформатики, менеджерів тощо. Специфіка цього сектору ринку полягає в
тому, що завдяки розвинутій мережі телекомунікацій певна частина
інтелектуальної робочої сили може брати участь у виробничому процесі,
котрий здійснюється на будь-якій відстані від місця її перебування.

Важливою особливістю сучасного міжнародного ринку праці є те, що
національні ринки робочої сили високорозвинених країн задовольняють
попит на неї не тільки власного, національного, але й іноземного
капіталу. В різних країнах сформувалися нині великі групи найманої
робочої сили, котрі визначаються як «транснаціональна робоча сила». Цим
професійним кадрам притаманна висока міжнародна мобільність: вони готові
в будь-який момент задовольнити попит на робочу силу з боку підприємств,
розташованих у різних районах світу. Такі групи утворилися, наприклад, у
країнах Азії, Західної Європи, Африки, в районі
мексикансько-американського кордону.

Розкриваючи роль трудових міграцій у розвитку світового ринку праці,
важливо підкреслити: міжнародна міграція набуває дедалі глобальнішого
характеру, що виявляється не лише у зростанні загальної кількості
мігрантів у світі (на початок 2000 р. — 125 млн осіб), але й у
втягуванні в міграційні процеси все більшої кількості країн.

Науковий підхід до аналізу світового ринку праці потребує виокремлення
основних центрів концентрації іноземної робочої сили на основі таких
критеріїв, як: масштаби, інтенсивність, географічна направленість та
структура трудящих-мігрантів. Серед найважливіших із них виділяють
Північно- та Південноамериканський регіон, Західноєвропейський ринок,
Південно-Східна та Західна Азія, Африканська ділянка переселенських
рухів. У наш час щорічно національні кордони перетинає понад 20 млн
осіб.

Спираючись на монографічні, статистичні, демографічні джерела, необхідно
всебічно вивчити причини зростаючого попиту на іноземну робочу силу
різного кваліфікаційного рівня з боку країн-імпортерів, ознайомитися з
кількісним та національним складом мігрантів, галузевою структурою
їхньої зайнятості, а також встановити основні країни-постачальники
робочої сили.

Мета міждержавного переміщення робочої сили — прагнення до поліпшення
матеріального стану — залишається незмінною, як правило, в тривалій
історичній перспективі. Що ж стосується форм міграційних процесів, то
вони змінюються залежно від багатьох обставин. Теперішня міграція набула
тимчасового характеру: мігранти здебільшого мають намір повернутися на
батьківщину. Таким чином, відмітною рисою сучасної трудової міграції є
її ротаційний характер.

Варто підкреслити, що ротація буває прискореною та уповільненою. У
прискорену (до трьох років) потрапляє вся завербована та ретельно
відібрана іноземна робоча сила, уповільнена триває довше і охоплює
працівників, відібраних уже в процесі виробництва. На їхню частку, як
правило, припадає не більше 30 % усієї чисельності
працівників-іноземців. Слід звернути увагу ще на такі дві особливості як
збільшення часу перебування мігрантів у країнах-реципієнтах та посилення
їх прагнення до натуралізації, яка, правда, вдається лише певній частині
іммігрантів.

S в останні десятиліття. Перехід країн-лідерів світової економіки до
постіндустріальної моделі розвитку перетворює в основні фактори
суспільного прогресу знання, освіту, інтелект, інноваційний характер
управління виробництвом, носіями якого стали висококваліфіковані
спеціалісти і наукові кадри, а потребу в них не завжди є змога
задовольнити за рахунок власних ресурсів. У результаті формування
підвищеного попиту на кадри, що мають освіту, виник новий вид трудової
міграції, який отримав назву «відплив умів» («brain-drain»).

Важливо усвідомити принципову відмінність у характері цього специфічного
виду міграції, адже нею охоплено людей, які мають на батьківщині роботу
й певний рівень забезпеченості. Основними мотивами їхнього переїзду в
інші країни є, з одного боку, неадекватність умов для наукових
досліджень в різних країнах, відсутність на батьківщині перспектив
професійного зростання, а з другого — суттєві відмінності у статусі й
винагороді вчених, винахідників, конструкторів, працівників мистецтва, а
також престижності їхньої праці. На конкретних матеріалах варто
проаналізувати статистику таких міграційних переміщень як між самими
країнами з перехідною економікою і тими, що розвиваються, з одного боку,
та економічного передовими державами — з другого, а також ознайомитися з
методами вербування «умів».

Студентам, які вивчають природу сучасних міжнародних міграційних
процесів, дуже важливо з’ясувати їхні соціальні та економічні наслідки,
причому стосовно як країн-еміграції, так і імміграції. За експертними
оцінками, щорічне міграційне сальдо становить понад 1 млн осіб, тобто в
приймаючі країни приїздить в середньому на 1 млн осіб більше, ніж
виїздить.

Серед країн — основних споживачів іноземної робочої сили слід назвати
США, ФРН, Бельгію, Швейцарію, Канаду, Францію, Англію, Японію, ПАР,
Ізраїль, Малайзію, Кувейт, Саудівську Аравію, Республіку Корею,
Венесуелу та ін. До позитивних наслідків масової трудової імміграції в
ці країни можна зарахувати:

пом’якшення ситуації на ринку праці за рахунок заповнення певних
специфічних його ніш;

економія витрат на підготовку робочої сили; залучення іноземного
виробничого досвіду;

здійснення тиску на рівень заробітної плати в країні та загальне його
пониження.

Щодо негативних наслідків, то вони полягають у певному гальмуванні
освітнього й кваліфікаційного рівня кадрів у тих галузях і секторах
виробництва, в яких превалює іноземна робоча сила, проблеми соціальної і
психологічної адаптації іммігрантів, відтік валюти за кордон та ін.

Для країн-експортерів, серед яких варто назвати найактивніших (Мексика,
Греція, Італія, Туреччина, країни Магріба, Центральної та Східної
Європи, Центральної Африки, Карибського басейну, Шрі-Ланка, Пакістан,
Індія та ін.), позитивними наслідками еміграції стало часткове вирішення
проблеми безробіття, підвищення професійного рівня емігрантів, отримання
значних валютних надходжень у вигляді переказів, які виступають джерелом
інвестування національної економіки.

Після з’ясування наслідків міжнародних міграційних процесів доцільно
визначити форми і методи регулювання міждержавного обміну робочою силою,
які застосовуються в сучасній практиці. Контролю і регулюванню
підлягають соціальний, віковий та професійний склад мігрантів, рівень
виїзду та в’їзду іноземних трудящих. Функції міждержавного та
внутрідержавного розподілу робочої сили, встановлення обсягу та
структури міграційних потоків виконують національні міністерства праці,
внутрішніх та закордонних справ, а також спеціально створені державні та
міждержавні органи.

При розгляді даного питання особливу увагу слід акцентувати на ролі та
функціях наднаціональних та регіональних регулятивних інституцій, серед
яких провідне місце посідають Міжнародна організація праці (МОП) та
Міжнародна організація з міграцій (МОМ). Основні функції цих установ
полягають у захисті соціально-економічних та юридичних прав
трудящих-мігрантів, недопущенні дискримінації на національній,
релігійній та етнічній основі як і в оплаті праці, сприянні
працевлаштуванню та соціальній адаптації іммігрантів, забезпеченні
їхньої професійної підготовки, координація зусиль різних держав,
спрямованих на обмеження нелегальної міграції та ін.

Щодо методів регулювання еміграції та імміграції трудящих, то їх слід
розділити на економічні та адміністративно-правові і дати їм розгорнуту
характеристику. Відтак необхідно докладніше вивчити умови та причини, що
породили у 90-ті роки ХХ століття масову трудову еміграцію з України,
визначити сучасне місце нашої держави в європейських та загальносвітових
міграційних процесах, а також перспективи запровадження ефективної
міграційної політики, яка б оптимізувала залучення України в міжнародний
ринок праці.

Всезростаючі обсяги еміграції з України викликані:

високим рівнем безробіття в країні, у тому числі прихованого;

різницею в умовах життя і рівні заробітної плати в Україні та країнах
Заходу;

відсутністю перспектив професійного зростання для багатьох обдарованих
людей;

економічною нестабільністю в країні та невизначеністю шляхів виходу з
неї;

відсутністю безпеки громадян тощо.

За експертними оцінками, щорічно за кордоном працює від

3 до 5 млн громадян України, переважна більшість з яких
працевлаштовуються на території інших держав нелегально. Серед десятків
країн Європи, Америки і Азії, де трудяться українські мігранти,
найбільшими споживачами їхньої праці стали: Польща, Росія, Чехія,
Греція, Німеччина, Португалія, Італія, Іспанія, Австрія, Англія, США,
Канада, Австралія та ін.

Оцінюючи характер та інтенсивність зовнішньоміграційних потоків з
України, необхідно загострити увагу, насамперед, на негативних наслідках
цього явища, а саме: втраті країною найактивнішої частини трудового
потенціалу, стрімкому скороченні чисельності населення, масовому
відпливі інтелектуальних кадрів, руйнуванні сімейних зв’язків тощо.
Заради об’єктивності слід зазначити, що еміграція з України, крім
негативних наслідків, обіцяє і певні вигоди. По-перше, еміграція знижує
рівень безробіття; по-друге, надає можливості багатьом нашим
співвітчизникам забезпечити свої сім’ї засобами існування; по-третє,
поповнює бюджет країни за рахунок трансферних переказів.

Водночас варто підкреслити, що нинішня еміграційна ситуація в Україні не
відповідає національним інтересам. Ось чому тепер украй необхідним є
вироблення і реалізація активної державної міграційної політики.
Характеризуючи її цілі, елементи та важелі, необхідно виокремити:
політико-правові інструменти, адміністративні та організаційно-фінансові
заходи, а також інформаційне забезпечення цієї політики.

Найскладніша проблема міграційної політики — створення механізму її
ефективної реалізації, дієвість якого залежить, в першу чергу, від
поліпшення економічної ситуації в Україні, підвищення добробуту
громадян, зростання соціальної захищеності всіх верств населення.

Список літератури

Аметов Р. Світовий досвід економічного облаштування репатріантів та
іммігрантів // Економіка України. — 2002. — № 8. — С. 76—82.

Иноземцев В. Возвращение Европы. В авангарде прогресса: социальная
политика в ЕС (Статья вторая) // МЭМО. — 2002. — № 2. — С. 3—14.

Иноземцев В., Кузнецова Е. Возвращение Европы. В поисках идентичности:
европейская социокультурная парадигма (Статья четвертая) // МЭМО. —
2002. — № 6 — С. 3—14.

Киреев А. А. Международная экономика: в 2-х ч. Учебное пособие для
вузов. — М.: Международные отношения, 1997—1999. — С. 321—340.

Козак Ю. Г., Лук’яненко Д. Г., Макогон Ю. В. та ін. Міжнародна
економіка: Навчальний посібник. — К.: АртЕк, 2002. — С. 157—169.

Линдерт П. Экономика мирохозяйственных связей: Пер. с англ. / Общ. ред.
и пред. О. В. Ивановой. — М.: Прогресс, 1992. — С. 427—443.

Лук’яненко Д., Поручник А. Міжнародна міграція робочої сили: український
контекст / Україна і світове господарство. Взаємодія на межі тисячоліть:
Навчальний посібник. — К.: Либідь. — 2002. — С. 158—175.

Малиновська О. А. Проблема нелегальної міграції та транспортування
мігрантів в Україні: наукова доповідь / Центр технічної кооперації для
Європи та Центральної Азії, Міжнародна організація з міграцій; Упорядник
Малиновська О. А. — К.: Бланк-Прес, 2000. — 120 с.

Миграция и пограничный режим: Беларусь, Молдова, Россия и Украина.
Сборник научных трудов / Под общ. ред. С. И. Пирожкова. — К.: НИПМБ. —
2002. — С. 176.

Овчинников Г. П. Международная экономика: Учебное пособие. — СПб: Изд-во
Михайлова В. А.; Полиус, 1995. — С. 255—292.

Орешкин В. Россия и международная миграция трудовых ресурсов / В.
Орешкин // Мировая экономика и международные отношения. — 2004. — № 3. —
С. 74—80.

Позняк О. Масштаби зовнішніх трудових міграцій населення України
//Україна: аспекти праці. — 2002. — № 6. — С. 37—40.

Рахимов Р. Внешняя трудовая миграция и политика занятості // Общество и
экономика. — 2002. — № 2. — С. 131—141.

Румянцев А. П., Климко Г. Н., Рокоча В. В. та ін. Міжнародна економіка.
— К.: Знання-Прес, 2003. — С. 147—159.

Соколенко С. И. Глобальные рынки ХХІ столетия: Перспективы Украины. —
К.: Логос, 1998. — С. 481—515.

Школа І. М., Козменко В. М., Бабінська О. В. Міжнародні економічні
відносини: Підручник. — К.: КНТЕУ, 2003. — С. 116—126.

Міжнародна

трудова міграція

Адміністративно-правові

Економічні

Методи

Рівні

Система регулювання

Основні центри концентрації робочої сили

Функції

Структура

Особливості формування

і розвитку

Природа

Світовий ринок праці

Професійна

структура

Терміни

Характер

Етапи

Соціально-економічні наслідки

Види

Причини

Природа

Похожие записи