Реферат на тему:

Міжнародна економічна інтеграція

Оцінюючи нинішню світову карту інтеграційних угод і об’єднань, яких
налічується понад 85, доцільно спочатку визначити рівні сформованості
найголовніших з них, виділити характерні ознаки кожної з існуючих форм,
дослідивши таким чином еволюцію та рушійні сили становлення і розвитку
інтеграційних угруповань. Що стосується форм міжнародної інтеграції, то
вони еволюціонують від зони преференційної торгівлі, зони вільної
торгівлі та митного союзу (які охоплюють інтернаціоналізацію лише сфери
обміну) до спільного ринку, економічного та політичного союзів, коли вже
інтернаціоналізуються сфери інвестиційної, виробничої та комерційної
діяльності (табл. 8.1).

Таблиця 8.1

ФОРМИ МІЖНАРОДНОЇ ЕКОНОМІЧНОЇ ІНТЕГРАЦІЇ

Форми міжнародної

економічної інтеграції Ключові характеристики

Зниження внутрішніх тарифів Усунення внутрішніх тарифів Спільний

зовнішній

тариф Вільний рух капіталів та робочої сили Гармонізація економічної
політики Політична

інтеграція

Зона преференційної

торгівлі

Зона (асоціація) вільної торгівлі

Митний союз

Спільний ринок

Економічний союз

Політичний союз

Зароджуючись на регіональній основі, інтеграційні союзи не замикаються у
власному економічному просторі, але активно взаємодіють між собою,
формуючи контури майбутньої глобальної моделі світового економічного
порядку. Глобалізація надає інтеграційним процесам загальносвітового
характеру; кожна країна взаємодіє з іншими не тільки безпосередньо
(наприклад, через зовнішню торгівлю), але й опосередковано — через
включення до світового ринку, світового валютної системи, до системи
міжнародних організацій глобального типу.

Наступний крок у вивченні теми — комплексний аналіз діяльності основних
інтеграційних блоків, що діють у світі. Слід розпочати з економічно
розвинутого і потужного угруповування — Європейського Союзу (ЄС),
з’ясувавши причини появи подібного союзу саме в Західній Європі у
післявоєнний період, зосередивши увагу на:

етапах створення Європейського Союзу;

системі управління;

ефективності його діяльності;

ролі у світовій економіці і конкуренції;

перспективах розвитку та географічного розширення.

Характеризуючи нагромаджений потенціал Європейського Союзу, слід
виділити найголовніші його досягнення упродовж останніх років, а саме:

створення єдиної валютної системи і введення спільної для більшості
країн-учасниць грошової одиниці (євро);

проведення скоординованої соціальної, регіональної та аграрної політики;

забезпечення конвергенції соціально-економічного розвитку та високих
соціальних стандартів життя населення;

розширення кількісного складу учасників блоку (до 25 країн).

Частка ЄС з обсягом споживчого ринку понад 500 млн осіб сьогодні складає
понад 25 % світового ВВП і більше 45 % світового експорту. Відмітною
рисою даного інтеграційного союзу став не тільки високий рівень
інтернаціоналізації на мікро-, меза, макро- та метарівнях, але й
ефективне функціонування наднаціональних спільних інституцій у вигляді
законодавчих, виконавчих та судових органів.

Слід далі звернути увагу на те, що у процесі поглиблення
західноєвропейської інтеграції виявляються внутрішні та зовнішні
суперечності, пов’язані з нерівномірністю господарського розвитку та
диспропорціями економічної структури за територією. Різниці в наявності
та стані ресурсного потенціалу, структурі, темпах і рівнях економічного
розвитку привели до появи в межах ЄС двох груп країн — економічно
сильних (Німеччина, Франція, Італія, Великобританія) і економічно
слабких (Ірландія, Іспанія, Португалія, Греція). Найбільші диспропорції
в межах національних економік притаманні Італії (високорозвинена північ
і менш розвинений південь), Великобританії (відносна економічна
відсталість Північної Ірландії та Уельсу), Франції, Іспанії, Португалії.
Наявні диспропорції формують нерівномірність економічного розвитку
Західної Європи в цілому. Існує поділ на багату Північ та бідний Південь
(Греція, Португалія, більша частина Іспанії, Італія). У бідних районах
найвищий рівень інфляції та безробіття, наявні аграрні проблеми. Ці
процеси пов’язані з політикою, спрямованою на поступове розширення
складу ЄС, особливо з прийняттям в ЄС Ірландії, Греції, Іспанії,
Португалії. Ця нерівномірність може посилюватися за рахунок прийняття у
2004 році до Союзу десяти нових східноєвропейських та
центральноєвропейських країн.

Вступ до ЄС вимагає від країн-претендентів проведення низки глибоких
економічних і політичних заходів, спрямованих на адаптацію їхніх
господарств до чинних умов європейської економіки. Програма «Аґенда
2000», розроблена Комісією ЄС, визначила країни, які найбільше
відповідають вимогам кандидатів вступу до ЄС з погляду адаптованості
їхньої економіки до умов ЄС.

Нові країни — члени ЄС: Естонія, Кіпр, Латвія, Литва, Мальта, Польща,
Словаччина, Словенія, Угорщина, Чехія. Отож ЄС покликаний сприяти
вирівнюванню економічних дисбалансів, що мають місце у цих країнах,
здійснюватиме реформування в них фінансової сфери. Україна зарахована до
третьої групи країн, які вважаються потенційними претендентами на
членство в ЄС, але це її віддалена мета.

Враховуючи загальносвітовий характер інтеграційних процесів, доречно
приділити увагу іншим великим інтеграційним об’єднанням та провести
порівняльний аналіз ефективності їхньої діяльності, виділивши специфічні
риси та ознаки кожного з цих угруповань. Так, на території Північної
Америки з 1994 року діє Північно-Американська угода про вільну торгівлю
(НАФТА) між США, Канадою та Мексикою. Незважаючи на те що ступінь
взаємодії та інтегрованості північноамериканської економіки

в загальному ще не досяг рівня західноєвропейського, проте

в окремих сферах (передусім у торгівлі та інвестуванні) спостерігається
в останні роки висока динаміка. Упродовж 90-х років близько 85 %
канадського експорту реалізовувалося на ринку США, в свою чергу 75 %
іноземних інвестицій в Канаді — американські. В Мексиці частка США в її
експорті становить понад 75 %, а в імпорті — 65 %.

Не слід обмежуватися аналізом характеру та особливостей функціонування
НАФТА на сучасному етапі, потрібно спробувати спрогнозувати її подальший
розвиток. Існуючі тенденції свідчать, що стратегічною ціллю даного блоку
на чолі з США стане експансія через Центральну в Латинську Америку.

Наприкінці ХХ ст. спостерігається посилення інтеграційних процесів у
Азіатсько-Тихоокеанському регіоні (АТР). Випередження інших регіонів
світу з темпів зростання, в тому числі у технічно передових галузях,
поряд зі стрімким посиленням міжнародної конкурентоспроможності значної
групи країн АТР дає підставу розглянути наскільки міжнародна економічна
інтеграція сприяла економічному розвитку країн регіону. В АТР склався
«азіатський чотирикутник»: Японія — Китай — НІК — АСЕАН.

Асоціація держав Південно-Східної Азії (АСЕАН), утворена 1967 року,
об’єднує майже всі країни Південно-Східної Азії з населенням, що
перевищує 480 млн осіб і сукупним ВВП в обсязі 630 млрд дол. Завдання
перетворення АСЕАН в один із світових політичних і економічних центрів
багатополюсного світу стимулювало це регіональне угруповання країн
активно розв’язувати надзвичайно важливі проблеми. До них належать:
формування зони вільної торгівлі та зони інвестицій, введення єдиної
валюти і створення розгорнутої економічної інфраструктури, формування
спеціальної структури управління.

Валютно-фінансова криза, що охопила Південно-Східну Азію у 1997 р., мала
серйозні негативні політико-економічні наслідки для країн цього регіону,
стала іспитом рішучості «десятки» продовжити політику економічної
інтеграції. Більшості країн Асоціації вдалося перебороти негативні
тенденції і вже 1999 р. було досягнуто економічного зростання — майже
6 %.

Згідно з довгостроковою програмою розвитку, розробленої експертною
групою, що складається з провідних політиків і вчених, воєначальників і
бізнесменів, передбачається досягнення рівня інтеграції значно вищого,
ніж у Європейському Союзі — повного об’єднання державної банківської
сфери, об’єднання збройних сил і поліції, зовнішньополітичних і
науково-технологічних відомств тощо.

Особливо слід виділити організацію Азіатсько-тихоокеанського
економічного співробітництва (АТЕС), створену 1989 року і до якої
входять 18 держав цього регіону. У 1997 р. було прийнято рішення про
прийняття до організації Росії, В’єтнаму та Перу. В 1998 р. Росія
приєдналася до АТЕС, яка зараз об’єднує 21 країну та територію. Це
Австралія, Бруней, В’єтнам, Гонконг, Індонезія, Канада, КНР, Республіка
Корея, Малайзія, Мексика, Нова Зеландія, Папуа-Нова Гвінея, Перу, Росія,
Сингапур, США, Таїланд, Тайвань, Філіппіни, Чилі та Японія. Поки що не
прийняті до АТЕС (хоча й подали заяви) Індія, Камбоджа, Макао, Монголія,
Пакистан, Панама та Шрі-Ланка, вступ яких може відбутися не раніше 2007
р. відповідно до прийнятого десятирічного мораторію на подальше
розширення організації. Частка АТЕС становить близько половини світового
ВВП і світового експорту.

За своїм характером, цілями, концепцією, навіть за складом учасників
АТЕС виглядає як нетипове для сучасності регіональне об’єднання. Вперше
економічне об’єднання створили держави, що дуже відрізняються за умовами
та рівнями економічного розвитку, за структурою економіки, культури,
релігії, національного менталітету, історичними та політичними
традиціями. До того ж промислово розвинені країни і країни, що
розвиваються, виступають у цьому об’єднанні як партнери.

ae

ae

V

X

?

?

?

?

&

&

gd\~3/4 З більшою чи меншою мірою інтенсивності інтеграційні процеси
відбуваються і в інших регіонах світу. Зокрема, в Латинській Америці
вони почали активно розвиватися у 50—60-х роках ХХ ст., автори цієї ідеї
вбачали в регіональній інтеграції потужний фактор, за допомогою якого
можна розв’язати ряд проблем. Насамперед, за рахунок регіонального
заміщення імпорту зменшити залежність від промислово розвинутих країн,
розширити ринковий простір, залучити нові інвестиції, здійснити проекти
з індустріалізації країн регіону та ін. Серед майже 20 зареєстрованих
об’єднань на сьогодні в Латинській Америці найефективнішими є такі
блоки: Латиноамериканська інтеграція (Андська група, Лаплатська група,
Амазонський пакт); ЛАЄС (загальноконтинентальна організація); Карибський
спільний ринок (КАРІКОМ); Спільний ринок країн Південної Америки
(МЕРКОСУР); Південноамериканська зона вільної торгівлі (САФТА).

Особливість усіх латиноамериканських угруповань — добре налагоджена
інституційна структура.

Останнім часом з’являється зацікавленість до регіональної інтеграції в
арабському світі, яка раніше диктувалася, в основному, політичними
причинами, а зараз її базою виступає економічна доцільність. З 1981 року
активно функціонує Рада зі співробітництва арабських країн Перської
затоки, до складу якої входять Саудівська Аравія, Кувейт, Катар,
Бахрейн, Об’єднані Арабські Емірати і Оман. Головна мета цього
об’єднання — проведення спільної політики з видобування і експорту
нафти.

1998 року 18 країн із 92, що входять до Ліги арабських країн, створили
Арабську зону вільної торгівлі (АФТА), де практично ліквідовані торгові
бар’єри.

Розвиток світових інтеграційних процесів слід розглядати, насамперед,
через призму національних інтересів України та перспектив
співробітництва нашої держави з конкретними інтеграційними об’єднаннями
або безпосередньої її участі в діяльності окремих із них. Тому доцільно
з’ясувати об’єктивні передумови та потреби інтеграційних прагнень
України, а також визначити і обґрунтувати пріоритети у цій сфері. Як
самостійний суб’єкт МЕВ з 1991 р., Україна співпрацює з багатьма
країнами світу, в першу чергу, на двосторонній основі, але не стоїть
також осторонь інтеграційних процесів, намагаючись їх погоджувати з
потребами внутрішнього розвитку.

Одним із стратегічних напрямів зовнішньоекономічної діяльності України
стає її участь у діяльності утвореної після розпаду СРСР Співдружності
Незалежних Держав (СНД) на правах асоційованого члена. Через механізм
багатостороннього співробітництва в рамках СНД частково були відновлені
розірвані міжреспубліканські торговельні і коопераційні зв’язки,
цивілізовано вирішено багато гуманітарних та військових питань, хоча у
відносинах між учасниками Співдружності ще чимало серйозних
суперечностей, які полягають у відсутності збігу поточних та
довгострокових інтересів, у домінуванні Росії в спільних керівних
структурах та ін.

На основі конкретних статистичних матеріалів варто проаналізувати, які
економічні вигоди отримала Україна за період перебування у складі СНД і
які негативні для неї наслідки виявилися за цей час.

Досить важливо з’ясувати причини, які гальмують економічну інтеграцію в
рамках СНД, усвідомивши, чому виникла потреба в утворенні нової
організації — Спільного Економічного Простору в рамках СНД у складі
України, Росії, Казахстану і Білорусії. Порівнюючи аргументи «за» і
«проти» створення нової міждержавної структури, потрібно довести
переваги її організації, описати механізм функціонування.

Проблематичним, у зв’язку з входженням України в ЄЕП, виявилось питання
її майбутньої участі в Європейському Союзі. Чому ці два інтеграційні
сектори на сьогодні є несумісними і якому із них Україна повинна надати
перевагу?

Ще одним міждержавним об’єднанням, до діяльності якого залучається
Україна, стала Організація Чорноморського економічного співробітництва
(ОЧЕС), створена 1992 року, до складу якої входять країни: Азербайджан,
Албанія, Болгарія, Греція, Грузія, Молдова, Росія, Румунія, Туреччина і
Україна. Мета діяльності цієї організації — заохочення розвитку
співпраці в тих галузях, які становлять взаємний інтерес, а також
об’єднання зусиль країн для створення і підтримки в цьому регіоні
економічної стабільності.

До перспективних сфер співробітництва країни — учасниці об’єднання
зараховують: транспорт і комунікації; інформатику; обмін економічною та
комерційною інформацією; стандартизацію та сертифікацію продукції;
енергетику; видобуток та обробку мінеральних сировинних матеріалів;
туризм; сільське господарство; ветеринарний та санітарний захист;
охорону здоров’я і фармацевтику; науку і технологію. Слід звернути увагу
на ефективність діяльності ОЧЕС та спільні органи, які діють в рамках
організації (Рада ОЧЕС, Парламентська асамблея, Чорноморський
інвестиційний банк та ін.).

Враховуючи, що Україна — одна із найбільших європейських держав, для неї
особливо важливою є інтеграція саме з країнами Європи і, в першу чергу,
з країнами — членами Європейського Союзу. В цілому Європа готова до
співробітництва: Україна становить стратегічний інтерес для ЄС. Хоча
робляться застереження, що реалізація прагнень України інтегруватися до
Європейського економічного простору можлива лише за умов вирішення нею
своїх економічних і внутрішньополітичних проблем. З метою перенесення
відносин України з ЄС на постійну і правову основу в 1994 р. була
підписана Угода про партнерство і співробітництво між Україною та ЄС
(УПС).

За останні роки Україна поступово формувала і уточнювала свою стратегію
вступу до Європейського Союзу. Однак на підготовчому етапі та довгому
шляху інтеграції до ЄС попереду чекає велика робота зі структурної
перебудови економіки, реформування власності, здійснення
макроекономічної стабілізації, форсування економічного зростання.
Необхідно досягти тих високих макроекономічних стандартів, які склались
в економіці країн Західної Європи. Якщо говорити про Україну, то вона за
багатьма макроекономічними показниками стоїть набагато нижче того, що
вимагається за «критеріями конвергенції».

Таким чином, перспектива інтеграції України у ЄС залежить значною мірою
від розв’язання гострих економічних проблем. Тільки в результаті
успішного здійснення ринкових реформ і досягнення високого рівня
розвитку економіки Україна може претендувати на членство у Європейському
Союзі, розвиток відносин з яким у довгостроковій перспективі має
залишатися одним із пріоритетів зовнішньоекономічної політики України, з
урахуванням нової Концепції ЄС, прийнятої у березні 2003 року, «Ширше
Європа: сусідство».

Основні зусилля мають спрямовуватися на:

інтеграцію господарства України до загальноєвропейського економічного
простору шляхом розширення доступу українських товарів на європейські
ринки, ліквідацію технічних бар’єрів у торгівлі та поглиблення
виробничої кооперації;

підтримку вітчизняних товаровиробників і вдосконалення
міжнародно-правового механізму захисту їхніх інтересів;

гармонізацію економічного законодавства у відповідності до стандартів ЄС
і ГАТТ/СОТ та формування економічних і правових передумов для створення
зони вільної торгівлі Україна — ЄС.

Список літератури

Глобалізація і безпека розвитку: Монографія / Під ред. Білоруса О. Г. —
К.: КНЕУ, 2001. — 733 с.

Європейська інтеграція та Україна. Навчально-методичний посібник / Кер.
проекту: д-р Герд Шиманськи-Гайер, Валерій Бесараб. — К.: ТОВ «Макрос»,
2002.

Європейський Союз: основи політики, інституційного устрою та права:
Навч. посібник / Кер. проекту: д-р Герд Шиманськи-Гайер, Валерій
Бесараб. — К.: ТОВ «Макрос», 2000.

Киреев А. Международная экономика: В 2-х ч. — Ч. 1. Международная
микроэкономика: Движение товаров и факторов производства. — М.:
Международные отношения, 1997. — С. 361—386.

Козак Ю. Г., Лук’яненко Д. Г., Макогон Ю. В. та ін. Міжнародна
економіка: Навч. посібник. — К.: АртЕк, 2002. — С. 233—272.

Міжнародні економічні відносини: Підручник / За ред. Школи І. М. — К.:
КНТЕУ, 2003. — С. 354—422.

Поручник А. М. Интеграция Украины в мировое хозяйство. — К.: КГЭУ, 1994.

Рудяков П. Сучасні європейські інтеграційні проекти: мотиви, моделі,
ризики, регіональний та глобальний контекст // Політична думка. — 2002.
— № 2—3. — С. 91—107.

Рум’янцев А. П., Климко Г. Н., Рокоча В. В. та ін. Міжнародна економіка:
Підручник. — К.: Знання-Прес, 2003. — С. 259—409; 428—435.

Світова економіка: Підручник / Філіпченко А. С., Рогач О. І., Шнирков
О. І. та ін. — К.: Либідь, 2000. — С. 296—386.

Стратегії економічного розвитку в умовах глобалізації: Монографія / За
ред. Д. Г. Лук’яненка. — К.: КНЕУ, 2001.

Філіпенко А. С., Будкін В. С., Гальчинський А. С. та ін. Україна і
світове господарство. — К.: Либідь, 2002. — С. 232—319, 408—425.

Фомишин С. В. Международные экономические отношения на рубеже
тысячелетий: Учебное пособие. — Херсон: Олди-плюс, 2002. — С. 119—154.

Країни Європейського Союзу: Німеччина, Великобританія, Франція,
Бельгія, Люксембург, Нідерданди, Італія, Данія, Ірландія, Іспанія,
Португалія, Греція, Австрія, Швеція, Норвегія, Ісландія, Естонія, Кіпр,
Латвія, Литва, Мальта, Польща, Словаччина, Словенія, Угорщина, Чехія.

РЕГІОНАЛЬНІ ІНТЕГРАЦІЙНІ УГРУПОВАННЯ

Похожие записи