Реферат на тему:

Методологічні аспекти сукупного попиту і пропозиції та специфіка їх
формування в економіці України

Ефективність функціонування національної системи в загальносвітовому
глобалізаційному просторі залежить від її відповідності ознакам
сучасного суспільства. Парадигма розвитку у вказаному напрямі спрямована
на створення ефективної конкурентоспроможної економіки, здатної
забезпечити стабільне економічне зростання і високий рівень життя
населення. Базисними передумовами реалізації стратегічних завдань
економіки є збалансованість і пропорційність основних її параметрів –
сукупного попиту та сукупної пропозиції.

Моделі сукупного попиту і сукупної пропозиції є базовими в
макроекономіці. Взаємодія цих агрегатів має вирішальне значення для
розуміння рівня цін в економіці, національного обсягу виробництва і його
динаміки. Історичний досвід свідчить, що з розвитком суспільної
організації товарного виробництва відбуваються зміни і в системі
господарювання. Відповідно змінюються і конкретні методи економічного
регулювання сукупного попиту і пропозиції. Незмінним залишається
загальноекономічний зміст цих категорій ринкової економіки.

Розгляд теоретичних моделей сукупного попиту і сукупної пропозиції
необхідний для з’ясування економічних основ їх співвідношення, в основі
яких процес відтворення. Єдність фаз виробництва, розподілу, обміну і
споживання підкреслює діалектичну взаємозалежність попиту і пропозиції.
В економічній науці здавна велися дискусії щодо їх первісності –
другорядності. Класична теорія відкидала можливість недостатності рівня
витрат, базуючись на законі Сея, головна теза якого – процес виробництва
товарів сам створює дохід, який дорівнює їх вартості. Звідси висновок:
пропозиція породжує свій власний попит [1, с. 98]. Прихильники економіки
пропозиції, зокрема А. Лафер та Д. Гілдер, наголошуючи на первісності
сукупної пропозиції, пропонують спрямовувати зусилля на активізацію
виробництва і зайнятості, шляхом збільшення пропозиції капіталів і
робочої сили [2, с. 806].

Більшість сучасних економістів – прихильників цілеспрямованого
коригування ринкових диспропорцій – наголошують на переважній ролі
сукупного попиту. У ринковій економіці пропозиція завжди підпорядкована
попиту і ним визначається. Попит має більш складне і вагоме значення –
як стимул розвитку виробництва і пропозиції і як його кінцева
мета [3, с. 202].

Теоретична модель сукупного попиту та особливості його формування в
економіці України. Сукупний попит є основною специфічною формою прояву
суспільних потреб в умовах функціонування товарно-грошових відносин. В
економічній теорії під сукупним попитом (aggregate demand, AD) розуміють
запланований усіма макроекономічними суб’єктами загальний обсяг витрат
на придбання всіх кінцевих товарів і послуг, вироблених у національній
економіці.

Суб’єктами сукупного попиту, щодо інституційних одиниць, є:

– нефінансові корпорації – найбільший за економічною потужністю сектор,
що здійснює ринкове виробництво товарів і послуг з метою одержання
прибутку. Фактично, це підприємства, засновані фізичною чи юридичною
особою;

– фінансові корпорації – кредитні установи і страхові компанії;

– сектор загального державного управління – включає Уряд та інші органи
державного управління усіх рівнів підпорядкування, що здійснюють
законодавчу та виконавчу владу, збирають податки, мито, внески та інші
платежі, здійснюють трансфертні платежі, пенсії, субсидії;

– сектор домашніх господарств – це фізичні особи, які отримують
заробітну плату чи підприємницький дохід від підсобного господарства,
дрібних промислів, індивідуального будівництва, надання побутових
послуг;

– некомерційні організації, що обслуговують домашні господарства для
забезпечення політичних, релігійних, професійних потреб останніх. Ці
неринкові установи спираються на добровільні внески і займаються
переважно благодійною діяльністю.

Переважну частину сукупного попиту складають видатки населення на
споживчі товари і послуги. Частка цих видатків у ВВП України неухильно
зростає і у 2005 р. становила 56,3 % [4]. Для порівняння, в Росії –
50 %, а в США – близько 67 %. Слід зауважити, що кінцеве споживання
населення в дійсності перевищує кінцеві споживчі витрати домогосподарств
на величину індивідуальних споживчих витрат сектора загального
державного управління та кінцевих витрат некомерційних організацій, що
обслуговують домашні господарства. З урахуванням відповідних надходжень
частка кінцевих споживчих витрат у 2005 році перевищила 76,9 % ВВП. У
міжнародних порівняннях використовують саме цей показник – кінцевого
споживання населення. Виходячи з визначеності структурних елементів
сукупного попиту, під споживчим попитом розуміють саме показник кінцевих
споживчих витрат. Показник кінцевого споживання населення визначається
як сума споживчих витрат домогосподарств та як результат перерозподілу
прибутку підприємств та індивідуальних колективних споживчих витрат
сектора загального державного управління на користь домогосподарств,
тобто трансфертних платежів. Саме ця частина не включається до
споживчого попиту, оскільки є результатом перерозподілу доходів і не
бере участі у придбанні кінцевих товарів і послуг.

Щодо суспільного відтворення процес особистого споживання є не просто
актом відновлення робочої сили, а верхньою стадією руху суспільного
продукту, його кінцевою метою і, з іншого боку, стимулом для подальшого
зростання виробництва.

Під інвестиційним попитом розуміють витрати приватних підприємств і
організацій на товари інвестиційного призначення, які спрямовуються на
збільшення реального капіталу та відновлення зношеного капіталу. Витрати
домашніх господарств на купівлю нової нерухомості є також частиною
інвестицій. У 2004 році загальний обсяг інвестицій становив 25,90 % ВВП
України. Динаміка даного показника характеризується його поступовим
зростанням, починаючи з 1998 року. Водночас темпи такого зростання є
недостатніми для забезпечення процесу відновлення зношених основних
виробничих фондів. Мінімальна потреба реального сектора економіки
України в інвестиціях для забезпечення високих темпів економічного
зростання значно перевищують нинішній рівень, що становить 55,7 % до
1990 року. За розрахунками науковців Інституту економічного
прогнозування НАН України, подвоєння виробництва ВВП протягом наступних
10 років потребує збільшення капіталовкладень щонайменше в 4–5 разів, а
потроєння ВВП за 10 років – у 7–8 разів, що може бути гарантом
оптимізації структури сукупного попиту [5, с. 184].

Складовою сукупного попиту є державні закупки товарів і послуг. Це
витрати державних органів усіх рівнів на оплату суспільних послуг
(наприклад, національна оборона, освіта, медицина, будівництво доріг
тощо), придбання товарів суспільного користування і заробітну плату
службовців. Джерелом державних видатків є надходження до бюджету країни
у вигляді податків, дохідів від державної власності, зовнішні
запозичення у вигляді іноземних кредитів і ввозу капіталу. Оскільки
державні видатки обмежені бюджетом країни і є величиною наперед заданою,
то при макроекономічному моделюванні сукупного попиту ця величина
розглядається як незмінна. В Україні у 2005 році вона становила 20,6 %
ВВП.

В умовах динамічного розвитку зовнішньоекономічних відносин України
неухильно зростає значення чистого експорту як елемента сукупного
попиту. У 2005 році відбулося падіння частки чистого експорту у
структурі ВВП України до 0,9 % порівняно з 7,52 % в 2004 році.
Український експорт на сьогодні залежить переважно від динаміки рівня
виробництва в країнах-імпортерах. За даними Держкомстату України при
загальному скороченні ВВП порівняно з 1990 роком на 39 %, обсяги
реалізації вітчизняних товарів та послуг на зовнішньому ринку зменшилися
лише на 3,7 %, а на внутрішньому – на 78,0 %. Загрозою зорієнтованості
економіки України на пріоритетне обслуговування зовнішнього попиту є
надзвичайна її вразливість і залежність як від сплесків, так і спадів
світової економічної кон’юнктури, що практично виключає стабільне
економічне зростання. Водночас залежність України як за обсягами, так і
за структурою зовнішньоекономічних зв’язків виступає не тільки чинником
можливих загострень в економіці, а й сприяє консервації існуючої
нераціональної структури виробництва, перешкоджає розвиткові
високотехнологічних галузей.

Ідентифікація категорій, що відображають сукупний попит, потребує певних
уточнень. Як відомо, в науковій літературі широко використовується
методика обчислення сукупного попиту за формулою розрахунку валового
внутрішнього продукту методом витрат. Згідно з даною методикою сукупний
попит визначається як сума кінцевого споживання, інвестицій, державних
закупок і чистого експорту. Проте всі ці елементи сукупного попиту
визначають лише загальнотеоретичний рівень розгляду проблеми,
абстрагуючись від численних питань міжгалузевих зв’язків і пропорцій,
без урахування розвитку на різних стадіях відтворення суспільного
продукту, передусім стадії виробництва та утворення доходу. Стадія
виробництва характеризується показниками валового випуску, проміжного
споживання, валової доданої вартості. Стадія утворення доходу включає
відповідно оплату праці, податки, пов’язані з виробництвом, субсидії,
валовий та чистий прибуток. Ці показники повніше характеризують стан
сукупних попиту та пропозиції та друкуються органами національної
статистики.

Ще детальніше макропоказники сукупного попиту та пропозиції викладено в
міжгалузевому балансі виробництва та розподілу товарів і послуг. У ньому
подано розгорнуту характеристику процесів відтворення та взаємовідносин
галузей, що виробляють товари та надають послуги. Відображаючи валовий
випуск, проміжне споживання, вартісний склад валового внутрішнього
продукту та його використання на кінцеве споживання та валове
нагромадження міжгалузевий баланс дає повне уявлення про внутрішній
попит, особливо виробничий, а також зовнішній попит ( табл. 1).

Таблиця 1

Сукупний попит та його кількісні параметри*

2001 2002 2003 2004 2005

млн грн в % млн грн в % млн грн в % млн грн в % млн грн в %

Внутрішній попит 484220 100 528624 100 630831 100 842015 100 1017565 100

В тому числі

Виробничий попит 324555 67,03 348408 65,91 418562 66,95 569972 67,69
686988 67,51

з нього

проміжне споживання 280030 57,83 302814 57,28 363487 57,62 496642 59,02
592824 58,26

валове нагромадження

капіталу 44525 9,20 45594 8,63 58851 9,33 73070 8,68 94164 9,25

Споживчий попит 156344 32,29 170325 32,22 201624 31,96 246113 29,23
326880 32,12

Чистий експорт 3321 0,69 9891 1,87 6869 1,09 25930 3,08 3697 0,36

Зовнішній попит 113245 100 124392 100 154394 100 211248 100 227252 100

*Розраховано автором за даними: „Статистичний щорічник України за 2004
рік” / Експрес-інформація Держкомстату України „Валовий внутрішній
продукт за 2005 рік”

dhgd—9Q

dh`„Agd—9Q

Ff

ooooooooooissOOOOOOOOOOOO

економіки повинен супроводжуватися поліпшенням існуючих
макроекономічних пропорцій: зростанням частки валового нагромадження
основного капіталу, кінцевого споживання та відповідним зниженням частки
проміжного споживання. Сповільнення темпів економічного зростання
пояснюється тим, що короткочасні кон’юнктурні чинники вичерпують свій
продуктивний потенціал, а базових передумов економічного розвитку не
створено. Темпи структурних змін є вкрай недостатніми для того, щоб
визначити даний тип економічного розвитку національної економіки як
переважно інтенсивний.

Особливості формування сукупної пропозиції в українській економіці.
Сукупною пропозицією (aggregate supply, AS) в економічній теорії
називається обсяг товарів і послуг, який фірми готові виробити та
запропонувати протягом певного періоду (зазвичай, року).

Графічно сукупна пропозиція відображається як залежність реального
обсягу національного виробництва від рівня цін. Підвищення рівня цін
створює стимули для виробництва і продажу додаткової кількості товарів і
послуг. Зниження рівня цін, навпаки, викликає скорочення виробництва.
Тому залежність між рівнем цін і обсягом національного виробництва є
прямою.

Існують розбіжності щодо природи і форми кривої сукупної пропозиції. У
макроекономіці використовуються кейнсіанська і класична форми кривої
сукупної пропозиції залежно від часового періоду. Вважається, що в
довгостроковому періоді усі ціни як на товари, так і на ресурси є
гнучкими і змінюються в однакових пропорціях. Тому довгострокова крива
сукупної пропозиції є вертикальною лінією. Це означає, що підвищення цін
не викликає збільшення обсягу національного виробництва у
довгостроковому періоді. У короткостроковому періоді ціни не мають такої
гнучкості. Якщо фірми будуть розраховувати на те, що протягом певного
періоду ціни на ресурси (і, відповідно, витрати виробництва на одиницю
продукції) не зміняться, то відповідною реакцією на збільшення сукупного
попиту буде збільшення обсягу національного виробництва при незмінному
рівні цін. Тоді крива сукупної пропозиції в короткостроковому періоді
матиме вигляд горизонтальної прямої. У сучасній економічній теорії
відображаються усі можливі варіанти розвитку:

– за умови неповної зайнятості та постійних цін, що характерно для
депресійного стану економіки;

– в умовах, що наближаються до повної зайнятості та нестачі виробничих і
трудових ресурсів;

– за умови повної зайнятості, коли рівень фактичного безробіття дорівнює
природному безробіттю і спостерігається інфляційне зростання цін.

Як і у випадку з сукупним попитом, необхідно внести певні доповнення до
категорій, що визначають обсяг сукупної пропозиції. Тут так само доречно
використовувати категорію валового випуску, а також різних модифікацій
суспільного продукту.

Хоча ВВП є центральною категорією національних рахунків і претендує на
роль головного індикатора сукупної пропозиції, є певні сумніви в тому,
що він найбільш вірогідно характеризує обсяги товарів і послуг, що
пропонуються для кінцевого споживання та нагромадження. Є ряд інших форм
суспільного продукту, які мають певну специфіку у формуванні пропозиції
товарів та послуг. Це, зокрема, валовий національний дохід (далі – ВНД),
що дорівнює ВВП плюс первинні доходи, одержані резидентами за кордоном у
вигляді оплати праці, відсотків, дивідендів, неінвестованих доходів від
прямих зарубіжних інвестицій, мінус первинні доходи, передані
резидентами за кордон. Згідно з національними рахунками України за 2004
рік ВВП у ринкових цінах становив 344 822 млн. грн., а дохід від
власності сплачений іншим країнам, – 5 467 млн. грн., або 1,59 % ВВП.
Валовий національний дохід дорівнював 341 686 млн. грн., формуючи
сукупну пропозицію в обсязі 99,09 % ВВП.

Наступна категорія – валовий національний наявний дохід (ВННД) –дорівнює
валовому національному доходу плюс поточні трансферти, одержані
резидентами з-за кордону, мінус поточні трансферти, передані за кордон.
У 2004 році Україна одержала з-за кордону трансфертів на суму 14 481
млн. грн., а передала іншим країнам 800 млн. грн.. Сальдо трансфертів
склало 13 681 млн. грн., а валовий національний наявний дохід –
355 364 млн. грн., або 103,06 % ВВП. У результаті перерозподільчих
відносин за кордоном сукупна пропозиція, що остаточно визначає кінцеве
споживання та національні заощадження, виявилася більшою від ВВП, що
вказує на позитивні тенденції, що сформувалися протягом останніх років.
До 2000 року ВННД був меншим від ВВП. Зокрема, у 1995 році він становив
99 % ВВП. Ця різниця є, зрозуміло, незначною, однак в окремі роки вона
досягала 5–7 % ВВП, що суттєво зменшувало сукупну пропозицію. Особливе
значення такі відмінності мають при дослідженні пропозиції споживчих
товарів і послуг та їх структури домашнім господарствам, що має
першорядне значення в ринковій економіці. Відомо, що в Україні склалася
досить нераціональна структура споживчого попиту, що визначає докорінні
проблеми удосконалення сукупної пропозиції товарів і послуг. За даними
Держкомстату, у 2005 році в структурі споживання населення відбулися
помітні позитивні зміни: витрати на продовольчі товари становили 42,3 %,
непродовольчі товари та послуги – 57,7 %. Для порівняння: в 2003 році –
62,7 % та 30,6 % відповідно [6]. Покращання структури споживання
віддзеркалює позитивну динаміку доходів населення й стан пропозиції
товарів і послуг.

У 1990–2000 роках тенденції сукупної пропозиції мали виключно негативну
динаміку, про що свідчать дані таблиці 2. Зменшення пропозиції товарів
відбулося по основних компонентах споживання та нагромадження. Особливо
великі втрати суспільного продукту були понесені у 1991–1995 роках, коли
удвічі знизився ВВП та кінцеві споживчі витрати домашніх господарств та
в п’ять разів впало валове нагромадження основного капіталу.

У 1996–2000 роках падіння головних макроекономічних показників
продовжувалося, але вже більш помірними темпами. Після періоду, який
характеризувався пригніченням внутрішнього ринку і обвальним скороченням
сукупної пропозиції, почалося відродження економічної динаміки.
Починаючи з 2001 року відслідковуються позитивні зміни в структурі ВВП.
У 2004 році відповідні ланцюгові показники становили: збільшення
номінальних доходів населення на 28,85 %, у тому числі заробітної плати
– на 23,69 %, зростання питомої частки валового нагромадження у ВВП – до
27,3 %.

Таблиця 2

Зміни реального ВВП за категоріями кінцевого використання у 1995-2005
pp.

1995 до 1990 до попереднього року

1996 1997 1998 1999 2000 2001 2002 2003 2004 2005

ВВП 48,0 90,0 97,0 98,1 99,8 105,9 109,2 105,2 109,6 112,1 102,6

Кінцеві споживчі витрати 62,6 91,6 98,2 99,9 96,3 103,3 115,1 109,6
110,5 108,9 112,9

в тому числі:

Домашніх господарств 53,1 90,8 100,5 102,0 98,1 105,4 114,5 111,6 107,6
110,2 116,6

Некомерційних організацій, що обслуговують домашні господарства 62,7
88,1 74,9 91,1 93,0 99,9 96,8 105,8 104,0 93,5 100,0

Сектора загального державного управління 90,3 94,6 97,7 96,5 92,1 98,1
119,3 104,3 120,1 106,6 102,7

Валове нагромадження основного капіталу 19,7 77,3 102,1 102,6 100,1
112,1 113,4 108,3 111,6 109,8 99,7

Зміна запасів матеріальних оборотних коштів 12,6 50,2 77,4 72,7 221,1
23,6 *** 52,5 51,6 *** ***

Придбання за винятком вибуття цінностей 6,2 138,5 124,4 78,8 85,0 96,3
54,9 113,6 109.8 103,5 118,0

Експорт товарів і послуг 42,0 116,9 94,6 101,2 97,8 113,8 109,4 111,1
124.1 118,9 88,8

Імпорт товарів і послуг 32,0 116,8 95,4 102,0 83,3 117,5 111,9 107,7
134.6 109,1 102,1

Водночас проблемним питанням 2004 року є тенденція до зростання цін за
усіма агрегованими індексами. Зокрема, індекс споживчих цін піднявся до
позначки 112,3 %, індекс цін виробників промислової продукції становив
124,1 % [7]. Аналогічні показники 2003 року становили відповідно 108,2 %
і 111,1 %.

Такі негативні тенденції вимагають посилення уваги до цього з боку Уряду
та Національного банку. Регуляторна політика повинна враховувати
залежність між інфляційними процесами в українській економіці та
конкурентоспроможністю продукції національних виробників на зовнішньому
ринку та інвестиційною привабливістю національної економіки. Інфляційні
процеси, що розгортаються в умовах недостатньо результативної
грошово-валютної політики, спрямованої на валютну стабілізацію гривні
без урахування рівня внутрішньої інфляції, можуть спровокувати зниження
конкурентоспроможності насамперед експортних галузей економіки і стати
вагомим чинником уповільнення темпів економічного зростання.

Проведене дослідження обумовило такі висновки:

1. Формування сукупного попиту в Україні має свою специфіку, пов’язану з
необхідністю відновлення ефективних макроекономічних і міжгалузевих
пропорцій. Йдеться про об’єктивну необхідність поліпшення базисних
економічних пропорцій, зокрема стимулювання внутрішнього споживчого та
інвестиційного попиту, зростання частки валового нагромадження основного
капіталу та відповідного зниження частки проміжного споживання.
Сьогоднішні темпи структурних змін є вкрай недостатніми для того, щоб
сформувати базові передумови економічного розвитку.

2. Методи кількісного визначення сукупного попиту потребують
вдосконалення з метою дослідження процесів відтворення та взаємовідносин
галузей економіки. Детальну характеристику міжгалузевих зв’язків і
пропорцій викладено в міжгалузевому балансі, на основі якого автором
проведено розрахунки структурних елементів внутрішнього попиту, а також
зовнішнього попиту.

3. Для характеристики сукупної пропозиції, поряд з основним показником
національних рахунків – ВВП, доречно використовувати й інші модифікації
суспільного продукту. Зокрема, валовий наявний дохід більш вірогідно
характеризує обсяги товарів і послуг, що пропонуються для кінцевого
споживання та нагромадження, оскільки враховує перерозподільчі відносини
з іншими країнами і, відповідно, точніше визначає обсяги кінцевого
споживання та національних заощаджень.

4. Оптимізація структури сукупного попиту та сукупної пропозиції
залежить понад усе від системи державного макроекономічного регулювання,
формування ефективної структури економіки та активізації інвестиційних
процесів. Сучасний підхід до характеру економічної політики, обсягів і
методів державного регулювання економіки повинен враховувати зміни,
пов’язані з циклічними коливаннями і конкретними завданнями економічного
зростання.

Література:

1. Всемирная история экономической мысли: В 6т. / МГУ им.
М.В. Ломоносова; Гл. редкол.: В.М. Черковец. – М.:Мысль,1988. – Т. 2: От
Смита и Рикардо до Маркса и Энгельса. – 574 с.

2. Стігліц Дж. Е. Економіка державного сектора: Пер. с англ. –
К.: Основи, 1998. – 854 с.

3. Основы экономической теории: политэкономический аспект: Ученик /
Климко Г.Н., Канищенко Л.А., Пригода В.Н., Чухно А.А.; Под ред.
Г.Н. Климко: Пер. с укр. – К.: Знання – Прес, 2001 – 646 с.

4. Експрес-інформація Держкомстату України „Валовий внутрішній продукт
за 2005 рік”.

5. Національні заощадження та економічне зростання / За ред.
Б.Є. Кваснюка. – К.: МП „Леся”, 2000. – 304 с.

6. Національні рахунки 2004: Статистичний збірник. – Держкомстат
України, 2006.

7. Моніторинг макроекономічних та галузевих показників України за 2004
рік. – Міністерство економіки та з питань європейської інтеграції
України, 2005.

Похожие записи