Методичні підходи до аналізу та оцінки ефективності управління
корпоративною власністю в регіоні
Глибинні зміни, що сприяли виникненню корпоративного сектора, викликали
потребу вироблення науково обґрунтованих підходів до аналізу становлення
корпоративної власності та оцінки ефективності функціонування відкритих
акціонерних товариств.
У працях, присвячених дослідженню акціонерної власності, автори
акцентують увагу здебільшого на якомусь одному напрямку, що зумовлено
відсутністю комплексного аналізу зазначених процесів. Зокрема, багато
праць присвячено особливостям здійснення приватизаційних процесів.
Основними показниками дослідження виступають: кількість приватизованих
підприємств, шляхи проведення приватизації, часка відрахувань до
державного бюджету, кількість підприємств державної власності тощо.
Є ряд публікацій (Гальчинський А. [3], Єщенко П., Палкін Ю. [4],
Рибалкін В. [9], Батура О., Корягіна Т. [1]), в яких розглядається
ефективність використання акціонерної власності в Україні. Зокрема,
Т.О. Пасічник [8] для оцінки ефективності функціонування відкритих
акціонерних товариств пропонує використовувати показники виторгу щодо
основних фондів, виторгу щодо числа зайнятих, рентабельності продаж,
рентабельності активів, чистого прибутку щодо статутного капіталу,
коефіцієнт автономії.
С.В. Богачов [2] досліджуючи ефективність акціонерної форми власності,
пропонує одним із можливим методів вирішення цього питання – зіставлення
фактичних показників функціонування підприємств, що відносять до різних
форм власності в порівнянних умовах діяльності. При цьому, він пропонує
аналізувати наступні економічні показники: обсяг продукції, чисельність
працівників та оплата їхньої праці.
Останнім часом коло зазначених питань значно розширилося. Можна виділити
науковців, які зосередили свою увагу на дослідженні структури
корпоративної власності, сформованої в процесі приватизації і зміненої в
процесі післяприватизаційного перерозподілу. Г.В. Назарова [7]
аналізуючи структуру власності корпоративних підприємств використовує
такий показник як, середній відсоток акцій у власності: юридичних осіб,
фізичних осіб, адміністрації й держави. При цьому, розглядається
кількість підприємств із пакетом: понад 75%, від 50% до 75%, від 25% до
50%, від 10% до 25% і менше як 10%.
Для аналізу структури власності використовуються показники, вибір яких
обумовлюється існуючою інформацією та їх доречністю з точки зору
специфічних задач дослідження. Наприклад, в працях, присвячених питанням
впливу концентрації власності, найчастіше використовують індекс
Херфіна-Даля чи частку декількох найкрупніших інвесторів в акціонерному
капіталі. Інші автори, які спеціалізуються на перехідних економіках, де
проблема з отриманнями достовірних даних стоїть особливо гостро,
використовують частку одного найкрупнішого акціонера.
Ряд досліджень, здійснених, зокрема російськими науковцями [6],
присвячені питанням кількісного аналізу взаємозалежності між
результатами діяльності акціонерних товариств і структурою власності.
Так, питання про вплив структури акціонерної власності на результати
діяльності підприємства є предметом наукових дебатів протягом 70-их
років, які виникли ще з моменту опублікування праці А.Берлі і Г.Мінза
“Сучасна корпорація та приватна власність” [11]. В цій роботі було
зазначено про відокремлення власності від контролю у сучасній
корпорації, оскільки дрібні акціонери не здатні налагодити ефективного
контролю за діяльністю менеджерів. При цьому, саме концентрована
корпоративна власність, на їх думку, виступає найпростішим способом
усунення неефективності, що породжується її розпорошеністю [6].
Теорія, в свою чергу, не дає однозначної відповіді на це питання. За
деякими оцінками, результати дослідження кореляції між концентрацією
власності, контролем за управлінням і ростом курсової вартості акції
компанії навіть в країнах зі стабільною ринковою економікою досить
неоднозначні. Деякі з них підтверджують, що концентрація власності
призводить до покращенню роботи корпорацій в розвинутих галузях з
нескладною технологією. Інші дослідники, які вивчають
причинно-наслідкові зв’язки, висувають гіпотезу про те, що структура
власності швидше залежна, аніж незалежна змінна. Є такі припущення про
те, що в деяких галузях промисловості висококонцентрована власність
корисна, тоді як в інших навпаки, але ринок завжди спрямує фірму до
оптимального рішення. Деякі нюанси існують також в залежності від
розміру корпорації. Разом з тим концентрація власності в корпорації має
і витрати, пов’язані з можливими конфліктами інтересів між крупними і
дрібними акціонерами.
П.Кузнєцов, А.Муравйов [6], здійснивши ряд емпіричних досліджень,
присвячених питанням впливу концентрації власності на ефективність
діяльності акціонерних товариств, теж не виявили підтвердження основного
постулату А.Берлі та Г.Мінза про ефективність концентрації власності.
Розглянуті методичні підходи до аналізу особливостей виникнення та
розвитку корпоративної форми власності становлять науковий інтерес для
даного дослідження, оскільки вони відображають різні аспекти зазначеної
проблеми. Враховуючи результати узагальнення існуючих методичних
досліджень, їх позитивні та негативні моменти, ми вважаємо за доцільне
запропонувати розроблений методичний підхід до оцінки ефективності
управління корпоративною власністю в регіоні, який зображено на рисунку
1.
Рис. 1. Структурна схема методики оцінки ефективності управління
корпоративною власністю в регіоні
Розглянемо детальніше особливості дослідження на кожному етапі.
Важливим етапом в зазначеному процесі є визначення основних тенденцій
розвитку корпоративної власності та здійснення порівняльного аналізу
результатів її становлення по регіонах України. Для цього доцільно, на
нашу думку, проаналізувати формальні показники приватизаційного процесу,
а саме: частка реформованих підприємств; частка реформованих підприємств
шляхом продажу пакетів акцій.
В процесі дослідження корпоративної власності в регіонах, доцільно
здійснити оцінку міжрегіонального аспекту реформи відносин власності,
виходячи із внеску будь-якого сектору економіки в результати
господарської діяльності. При цьому, розрахунки валового регіонального
продукту не містять інтегрованих даних по виробництву ВРП підприємствами
тої чи іншої форми як на рівні окремих регіонів, так і по Україні в
цілому. На цих рівнях є лише інформація про внесок підприємств чи
організацій різних форм власності в результати господарської діяльності
за видами економічної діяльності (промисловість, будівництво, сільське
господарство та ін.).
Для аналізу частки корпоративної власності в структурі валового
регіонального продукту, ми пропонуємо, використовувати наступну групу
оціночних показників:
– частка недержавних промислових підприємств;
– частка продукції, виробленої на недержавних підприємствах в
загальному об’ємі промислового виробництва регіону.
0Наступним напрямком дослідження є виявлення основних характеристик
структури власності, яка сьогодні притаманна акціонерним товариствам
регіону. Для цього слід розглядати ступінь концентрації корпоративної
власності (частка одного найкрупнішого акціонера) і групу власників
акціонерного капіталу.
Аналізуючи власників акціонерних товариств, слід використати
класифікацію, розроблену Дж.Ердом, С. Eстріним і Л.Лещенко [12], згідно
якої виділяють три великі групи підприємств з домінуванням інсайдерів,
аутсайдерів та держави. В свою чергу кожна з перших двох груп
розбивається на дві підгрупи: інсайдерські підприємства – на
підприємства з домінуванням менеджерів чи працівників, аутсайдерські
підприємства – на підприємства з домінуванням або фінансових або не
фінансових зовнішніх акціонерів. Підсумкова типологія включає 5
категорій підприємств: де домінуючими власниками виступають менеджери,
працівники, фінансові аутсайдери, не фінансові аутсайдери і держава.
Дослідивши структуру власності важливо визначити наскільки ефективно
функціонують реформовані підприємства. Оцінку ефективності корпоративної
власності в регіоні ми пропонуємо здійснити за двома напрямками:
використовуючи показники, що характеризують фінансовий стан відкритих
акціонерних товариств регіону та показники, що характеризують рівень
корпоративного управління на них.
Для здійснення оцінки результатів діяльності відкритих акціонерних
товариств, нами визначено показники економічної ефективності, показники
ділової активності, показники фінансового стану:
– показники економічної ефективності та ділової
активності: продуктивність праці середньооблікових працівників;
рентабельність продукції; рентабельність активів;
– показники ліквідності та фінансової стійкості: загальний коефіцієнт
покриття; коефіцієнт швидкої ліквідності; коефіцієнт автономії;
коефіцієнт фінансування; коефіцієнт забезпечення власники коштами.
Відкриті акціонерні товариства функціонують в певних економічних умовах
і тому можуть отримувати позитивні результати лише у випадку, коли
власники підприємства здатні адекватно оцінити ці умови, виявити
напрямки можливих змін, пристосувати свій бізнес до цих умов,
максимально використавши закладені у них можливості.
Отож, щоб приймати ефективні рішення і мати можливість впливати на
середовище, в якому доводиться діяти підприємству, йому необхідно
здійснювати пошуки найкращих взаємозв’язків між наявними економічними
ресурсами і кількістю економічних благ, що виготовляються за допомогою
цих ресурсів. Оцінка ділової активності – це та основа, на якій
ґрунтуються раціональні рішення про обсяги використання активів.
Основним показником ефективності роботи підприємства, який характеризує
інтенсивність господарювання є рентабельність підприємства. До
показників прибутковості підприємства, відноситься рентабельність
активів, яка характеризує величину одержаного прибутку в розрахунку на
одну гривню активів підприємства, які постійно знаходяться на його
балансі. Прибутковість всіх активів можна розглядати як показник
ефективності управління підприємством.
Ефективність господарської і фінансової діяльності акціонерного
товариства в умовах трансформації економіки країни визначається, в першу
чергу його фінансовим станом. Саме фінансовий стан підприємства
найповнішою мірою характеризує його успіх як у виробничій сфері, так і у
відносинах із суміжниками, партнерами, банками, інвесторами. Критеріями
оцінки служать фінансові коефіцієнти, що відображають
конкурентоспроможність акціонерного підприємства, його потенціал у
діловій співпраці й оцінюють, якою мірою гарантовані економічні інтереси
самого підприємства і його партнерів з фінансових та інших економічних
відносин.
Метою оцінки фінансового стану акціонерного товариства є пошук резервів
підвищення рентабельності виробництва і зміцнення комерційного
розрахунку як основи стабільної роботи підприємства і виконання ним
зобов’язань перед бюджетом, банком та іншими установами.
Слід відмітити, що аналіз фінансового стану є основою для здійснення
кількісних методів оцінки ефективності корпоративного управління.
Дослідження в сфері корпоративного управління, виявили взаємозв’язок між
рівнем корпоративного управління компаній та їх ринковою капіталізацією.
При цьому, інвестори стверджують про готовність платити премії до цін
акцій компаній із системою корпоративного управління, що забезпечує
дотримання їхніх інтересів. Тому, для здійснення комплексного аналізу
результативності діяльності корпоративних підприємств, ми пропонуємо,
крім аналізу фінансового стану, аналізувати рівень корпоративного
управління на відкритих акціонерних товариствах регіону.
Висновки. Запропоновані методичні підходи до здійснення аналізу
тенденцій становлення та розвитку корпоративної власності в регіонах
дадуть змогу в повній мірі оцінити результати процесу реформування
економіки регіону, виявити причини негативних чи позитивних наслідків
його здійснення, виявити роль корпоративної власності в забезпеченні
регіонального розвитку та її вплив на соціально-економічні процеси в
регіоні.
Разом з тим, визначені нами напрямки дослідження показників діяльності
акціонерних товариств, сприятимуть покращенню інформованості потенційних
інвесторів не лише про фінансовий стан підприємства, але і про рівень
корпоративного управління на ньому.
Список використаних джерел:
1. Батура О., Корягіна Т. Корпоративний капітал в умовах становлення
і розвитку ринкових відносин в Україні // Економіка України. – 2004. –
№10. – С. 50-57.
2. Богачов С.В. Акціонерні промислові підприємства: перші результати
діяльності // Регіональна економіка. – 2002. – № 2. – С. 109-115.
3. Гальчинський А. Історизм відносин власності: методологічні
аспекти аналізу // Економіка України. – 1993. – №9. – С. 41-49.
4. Єщенко П., Палкін Ю. Акціонування як форма роздержавлення //
Економіка України. – 1993. – №3. – С.67-74.
5. Козоріз М., Федорова Г. Проблеми реформування відносин власності
на основі приватизації: підсумки та перспективи // Регіональна
економіка. – 2004. – №3. – С.111-120.
6. Кузнецов П., Муравьев А., Капелюшник Р. Крупнейшие и доминирующие
собственники в российской промышленности: свидетельства мониторинга РЭБ
// Менеджмент в России и за рубежом. – 2003. – №2. – С.54-69.
7. Назарова Г.В. Структура власності в моделях корпоративного
контролю промисловості // Фінанси України. – 2003. – №9. – С. 62-70.
8. Пасічник Т.О. Концентрація акціонерного капіталу в українській
промисловості // Фінанси України. – 2004. – №3. – С. 128-134.
9. Рибалкін В., Мамичева Л. Механізм і форми реалізації акціонерної
власності // Економіка України. – 1999. – №4. – С. 67-74.
10. Чечетов М., Жадан І. Соціально-економічний аспект трансформації
відносин власності в Україні // Економіка України. – 2004. – №10. –
С.4-16.
11. Berle A. And Means G. The Modern Corporation and Private Property.
New York: Macmillan.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
