Реферат на тему:

Макрорівневий комплекс причин та умов тінізації суспільно-економічних
відносин

Макрорівневий причинно-детерміністичний комплекс тінізації економіки чи
відносин у сфері цивільного обороту речей, прав, дій у цілому
перегукується з організаційно-правовими чинниками, наведеними нами при
аргументації необхідності виділення з кримінологічної науки її підгалузі
– економічної кримінології. У першому випадку позначені родові чинники
глобалізації тіньових і деградаційно-руйнівних економічних процесів
наводились у загальних рисах як аргумент ідеї щодо необхідності
виділення з кримінологічної науки підгалузі економічної кримінології в
цілях інтерналізації економіко-кримінологічних знань (здобутих у процесі
виділення) у спеціальній теорії детінізації економіки, необхідної для
розкриття природи й складної структури феномена “тіньова економіка”,
його суспільно-небезпечного потенціалу напрямів, тенденцій та
технологічних можливостей проникнення у всі сфери життєдіяльності. У
контексті вчення про детермінацію та причинність тінізації відносин ми
деталізуємо ці чинники як об’єктивно існуючу субстанцію, яка в плані
структурного взаємопроникнення і взаємодоповнення всіх елементів теорії
детінізації економіки водночас віддзеркалює макрорівневий
детермінаційно-причинний комплекс, який діє як першопричина відтворення
тіньових процесів у сфері фінансово-господарського обороту речей, прав,
дій.

Таким чином, учення про наявність макрорівневого
причинно-детермінаційного комплексу повинне зосередитись на визначенні
причин або передумов тінізації відносин, взаємообумовленнях
різнорівневого причинного складу, що зумовлює поглиблення кризових явищ
у тих чи інших сферах життєдіяльності країни та започаткуванні
саморегулятивної відтворювально-прогресуючої тінізації, а врешті-решт,
деградації значної частини суспільно-економічних відносин у країні.

У контексті висвітлення причинного комплексу глобалізації тіньової
економіки слід відзначити, що кожному етапу тінізації економічних
відносин властивий свій специфічний комплекс причин. Причини
попереднього етапу можуть переходити і в другий, але наступний етап
характеризується своїм складом притаманних йому, домінуючих причин. Так,
на першому етапі зростання тіньових процесів першопричиною формування
передумов щодо розвитку сучасних масштабів тінізації
суспільно-економічних відносин у СНД, зокрема в Україні, почалося на
базі тіньової організаційно-правової політики у сфері
фінансово-господарської діяльності, яка з’явилася ще в роки “перебудови”
в СРСР. Як показав тогочасний перебіг подій, метою зазначеної
організаційно-правової політики було стрімке накопичення первісних
капіталів у кооперативному секторі економіки, що з’явився в ті часи як
перша спроба на шляху започаткування приватної власності. Аналіз
економіко-правової політики того часу показує, що ініціатори тіньової
економічної та організаційно-правової політики поряд з легітимними
формами накопичення приватного капіталу за рахунок кооперативного руху
не виключали також накопичення коштів кримінального походження, оскільки
стрімка поява приватного власника мала стати підґрунтям трансформації
планових суспільно-економічних відносин у ринкові.

У зв’язку із зазначеною метою, поряд з іншими
організаційно-управлінськими та правовими заходами, було прийнято цілий
ряд нормативно-правових рішень [79, 71–85], які, з одного боку,
блокували роботу правоохоронних органів щодо боротьби з певними видами
злочинів, а з іншого, – створювали ситуацію, коли джерела накопичення
первісних приватних капіталів водночас стали засобом формування
криміногенного потенціалу в суспільстві. Як відзначалось вище, з часом
склалася така ситуація, коли джерелом відтворення тіньових капіталів і
криміногенного потенціалу стала вся економічна, кредитно-фінансова,
правова і регулятивно-управлінська інфраструктура держави. У суб’єктний
склад тіньових суспільно-економічних відносин було втягнуто також
некриміногенні за своєю природою верстви населення: від підлітків,
працездатної частини населення до пенсіонерів – людей похилого віку.
Серед цих нормативно-правових рішень слід, перш за все відзначити ряд
постанов Пленуму Верховного Суду СРСР [79, 72–78], які прямо заблокували
кваліфікацію найбільш суспільно небезпечних “білокомірцевих”
(економічних) злочинів, таких як: розкрадання шляхом привласнення,
розтрати та зловживанням службовим становищем – ст. 84 старого КК
України*, розкрадання державної або колективної власності у особливо
великих розмірах – ст. 861, приписки та інші перекручення звітності про
виконання планів – 1471 , шахрайства – ст. 83, зловживання службовим
становищем – ст. 165, службовий підлог – ст. 172. Пройшли деякі зміни
підходів у визначенні предмета спекуляції та в самому статусі суб’єктів
цього злочину. Змінилися підходи до оцінки доказів хабарництва – ст. 168
чинного на той час КК України [79, 77–79]. Ще більш детально дані
проблеми ми розглянемо нижче. Тут доцільно підкреслити, що трансформація
підходів до кваліфікації злочинів, передбачених ст.ст. 84, 1471 КК
України внесли дезорганізацію в правове регулювання зазначених вище
злочинних діянь, що стало базовою основою первинного накопичення
капіталів злочинного походження і основним джерелом створення
матеріальної бази кримінальних і напівкримінально-кланових організованих
формувань та тінізації суспільно-економічних відносин на першому етапі
накопичення незаконних капіталів. Зокрема, зміни, що заключалися у
вилученні з юридичної практики поняття “розкрадання на користь третіх
осіб”, стали засобом блокування боротьби із різноманітними зловживаннями
у сфері діяльності кооперативів, кредитних відносин, шахрайств з
кредитними ресурсами, з незаконними емісіями (“намиванням”) фіктивних
безготівкових коштів тощо.

Наступним етапом небаченої до цього часу великомасштабної, піднятої до
макроекономічного рівня, виснажливо-руйнівної гонки на шляху тінізації
економіки України стала трансформація кредитної політики держави,
правового регулювання банківської і зовнішньоекономічної діяльності
[66–90].

Кількісні зміни накопичених кримінальних капіталів на розглянутих етапах
реформ сприяли різкому розширенню криміногенної обстановки, яку
небезпідставно, з легкої руки кінорежисера Говорухіна, назвали
кримінальною революцією. Окремі діяння, що здійснювались раніше у
вигляді розкрадань, перетворились у протиправне переадресування
фінансових і матеріальних потоків у кооперативи, створені
родинно-клановими угрупованнями при державних підприємствах. Саме це і
зумовило зміну масштабів капіталів злочинного походження. Доходи
незаконного, зокрема злочинного походження, що вилучались раніше у
відносно незначних розмірах і мали споживчий характер, тобто
використовувались злочинцями для задоволення поточних потреб, з появою
надспоживчих обсягів незаконних доходів стали їх вкладати в різні види
легального та протиправного промислу. Таким чином, надлишки злочинних і
з акумульованих інших незаконних доходів набули
кримінально-відтворювального забарвлення. Вони стали базою для насичення
криміногенним потенціалом усього фінансово-господарського комплексу,
заміни продуктивних форм фінансово-господарської політики на
спекулятивно-шахрайські форми господарювання, що, врешті-решт, призвело
до руйнації продуктивних елементів фінансової системи й виробничого
сектора економіки.

Наступну банківську й зовнішньоекономічну реформу зумовило те, що
власники таких великомасштабних незаконних капіталів бажали доступу до
офіційних фінансово-господарських технологій, зокрема і
транснаціональних форм їх переміщення.

Таким чином, уже на кінець 1987 та початок 1988 років було створено всі
економічні та морально-психологічні передумови для початку другого етапу
глобальної тінізації суспільно-економічних відносин, яким стала реформа
банківської системи. Кримінальні угруповання за допомогою створення
напівкримінальних підприємницьких структур отримали доступ до легітимних
фінансово-господарських інструментів, за допомогою яких стали проникати
в легитимні схеми економічного обороту та насичувати різні сфери
суспільно-економічних відносин ще більш потужним криміногенним тіньовим
потенціалом [72; 76].

Увесь цей деструктивно-руйнівний економічний та морально-психологічний
криміногенний потенціал, що виник як результат тіньової
економіко-правової політики (першопричина), зародив
мотиваційно-детерміністичний комплекс чинників, що продукують
відтворення глибокої системної кризи:

– правової системи країни;

– організаційно-правової інфраструктури управління соціальними,
економічними та політичними процесами;

– правового режиму функціонування економічної системи країни, які, у
свою чергу, стають макрорівневими детермінантами відтворення нових
негативних факторів тінізації, руйнації, дезінтеграції економічних
процесів, загрожують економічній безпеці держави.

Перший чинник – “криза правової системи”

– став засобом:

– прогресуючого відтворення такого явища, як колізія норм і законодавчих
актів, що знову-таки з легкої руки публіцистів влучно назвали “війною
законів”;

– прогресуючої руйнації правозастосовницької системи та виникнення
правового нігілізму як на рівні суб’єктів виконання норм, так і на рівні
правозастосовчих органів;

– розбалансування кримінально-правової політики в державі.

Другий чинник –“криза організаційно-правової інфраструктури системи
управління соціальними, економічними та політичними процесами” –
зумовлює довготерміново-дестабілізуючу небезпеку системи управління –
хаотичне створення, ліквідацію, реорганізацію тих чи інших інституцій
держави, такого ж хаотично-дестабілізуючого збільшення чи скорочення
штатних одиниць у її владних органах. Разом з тим, у результаті
проведення таких невиважених, ситуаційно-кон’юнктурних компаній виникає
новий виток ще більш загостреного комплексу проблем, які зумовлюють таке
ж хаотичне, ще більш надмірне чергове збільшення недієздатних, інколи
нелегітимних державно-правових інституцій з дезорієнтованим та
професіонально-деградованим кадровим апаратом.

Третій чинник — “криза правового режиму функціонування економічної
системи країни” — продукує деградацію і знищення продуктивних сил
країни, руйнацію виробничого сектора економіки, гіпертрофовану фінансову
систему, колоніально залежну від міжнародних фінансових кіл внутрішньо-
і зовнішньоекономічну діяльність, руйнівну кредитну, монетарну та
податкову політику щодо вітчизняного виробника, злочинно-халатну відмову
від управління залишками державного сектора економіки, руйнацію,
банкрутство високотехнологічних виробничих комплексів на користь
зарубіжних конкурентів і т. ін.

Правовий режим або правові механізми, закладені в основу реформування
економічної системи, продукують системну економічну кризу, безробіття,
тінізацію фінансово-господарських операцій, пригнічення виробничого
сектора економіки та процесів (навіть простого) економічного
відтворення, деградацію продуктивних сил, інтелектуального потенціалу та
суспільної свідомості в країні.

Передумови, створені від впливом зазначених чинників, детермінували:

– інтеграцію загальнокримінальної злочинності з економічною;

– центр ваги першої (загальнокримінальної) перемістився у сферу
економіки. (Саме корисливі економічні мотиви, що продукуються
економічною політикою держави (стрімке накопичення капіталів, створення
приватного власника – опори реформ), лежать в основі вбивств на
замовлення, рекету, шантажу, відмивання доходів протиправного походження
і т. ін.).

MNN?Ooooooooooocccccccccccccccc

&

$a$

– проникнення протиправних капіталів у легальні схеми економічного
обороту насичують різні сфери суспільно-економічних відносин надпотужним
криміногенним потенціалом;

– нормотворчу, управлінську й економічну діяльність державних органів
пронизує корупція, лобізм, протекціонізм, підкуп, шантаж, шахрайство з
фінансовими ресурсами, псевдобанкрутство, навмисне доведення підприємств
до банкрутства з метою їх подальшої приватизації за низькими цінами,
псевдоугоди, ухилення від оподаткування, акумуляція, “намивання” і
“відмивання” капіталів незаконного походження, інші форми кримінального
промислу, який переростає в глобальну тінізацію суспільно-економічних
відносин, детермінує значну концентрацію інших негативних чинників і
антагоністичних протиріч, які носять відтворювально-прогресуючий,
негативний вплив на соціально-економічні процеси [79, 329–335].

Причинами третього етапу тінізації суспільно-економічних відносин, який
розпочався у 1992 році, стали прорахунки в податковій, кредитній та
монетарній політиці держави. Щодо характеристики зазначеного
причинно-детермінаційного комплексу слід відмітити наступне.

У світовій практиці ринкових методів управління економікою податкова
політика стоїть в одному ряді з такими економічними інструментами, як
бюджетне фінансування визначених державою пріоритетів та вплив через
кредитну й монетарну політику на грошовий обіг і фінансово-господарську
кон’юнктуру в цілому. Тобто кредитно-фінансова, монетарна й податкова
політика є основними елементами економічних методів управління
економікою, упровадження яких повинно здійснюватись на засадах
стимулювання прогресивних соціально-економічних процесів. Щодо
управління економікою через використання податкових важелів, то воно
через систему податкових пільг, податкового кредиту, інші податкові
інструменти повинно бути спрямоване, перш за все, на відтворення
виробничих процесів, забезпечення і підтримку збалансованого
економічного зростання, ефективного використання ресурсів, стимулювання
легальних форм обороту капіталів, інвестиційної діяльності й
підприємницької активності, а на цій основі – стимулювання процесів
розширеного економічного відтворення, за рахунок чого може здійснюватись
стабільне наповнення державного бюджету і формування задекларованої в
Україні соціально орієнтованої ринкової економіки. Вирішення таких
завдань передбачає комплексні, глибоко виважені та скоординовані підходи
до адаптації правового регулювання нових ринкових, економічних процесів
до економіко-правового середовища країни і навпаки.

Разом з тим, прорахунки держави в кредитній, монетарній, податковій та
інших сферах економічної політики, невиважена обвальна лібералізація
цін, недоліки в правовому регулюванні економічних процесів призвели з
початку до відкритої, а пізніше, через пригнічувальні монетарні
механізми – до завуальованої гіперінфляції, втрати платоспроможності
громадян, розпаду виробничих зв’язків, “вимивання” оборотних коштів
підприємств, прогресуючої деградації виробництва та тінізації
суспільно-економічних відносин, а в цілому – до системної економічної
кризи.

Причина такої ситуації криється у тому, що задекларована (у цілому
концептуально продумана) податкова політика, реалізована в чинній
системі оподаткування України, відобразила переважно фіскальні та
проігнорувала регулятивну функції податків. Кредитна політика звелась до
спекуляцій кредитними ресурсами в самій банківській системі та
посередницькій сфері економіки, а монетарна – до демонетизації
економіки, тобто надмірного обмеження обсягів грошової маси в
економічному обороті країни. Стосовно останньої складової економічної
політики слід зазначити, що вона мала б передбачити не тільки обмеження
загальної маси грошей, а і їх збільшення (у певних випадках) до
оптимуму, необхідного для ефективного обслуговування виробничих процесів
і забезпечення обороту виробленої продукції. Зведення монетарної
політики до надмірного обмеження грошової маси, з одного боку,
призводить до пригнічення процесів виробництва, а з іншого – до
консервації обороту виробленої продукції.

Не відповідає проголошеним регулятивним засадам податкова політика,
оскільки переважають в основному її фіскальні функції: зазначені
перекоси й однобоке, дещо заідеологізоване регулювання зазначених
складових економічної політики закономірно продукує тіньові
відтворювальні процеси, оскільки в таких економіко-правових умовах
легальна класична схема економічного обороту “товар – гроші, гроші –
товар” функціонувати не може. З наведених причин спрацьовує
саморегулятивний механізм відтворювально-деградаційних процесів: нема за
що купувати вироблену продукцію, немає її збуту, а відповідно – “не
потрібно” її виробляти. У свою чергу, неможливість вироблення продукції
породжує відкрите і завуальоване безробіття, що дає новий виток: появи
неплатоспроможних громадян; пригнічення виробничих процесів, руйнації
механізмів економічного відтворення; деградації економіки; прогресуючої
криміногенної тінізації суспільно-економічних відносин. З економічного
обороту усунуто основних інвесторів – споживачів – громадян країни.

Таким чином, сучасний економічний стан України, її регіонів, галузей
народного господарства, підприємств і підприємців, пенсіонерів та інших
громадян обумовлюється рівнем невирішених проблем у сфері податкової,
монетарної, кредитно-фінансової, а відповідно і економічної політики в
цілому. Згортання джерел наповнення бюджету у зв’язку з пригніченням
процесів (навіть простого) економічного відтворення, припинення роботи
все більшої кількості підприємств, тінізація економіки, стрімке старіння
суспільства й депопуляція населення реально віддзеркалює протилежний
задекларованому напрям економічних та соціально-політичних перетворень.

При зростанні кількості платників податків і видів податкових платежів
підприємств (перш за все, за рахунок створення нових підприємств із
різною формою власності та введення все більше нових податків) проблеми
стабільного поповнення бюджету, стабілізації роботи й розвитку суб’єктів
підприємницької діяльності, м’яко кажучи, залишаються не вирішеними. У
результаті в країні склалася ситуація, коли розміри тіньової економіки
загрожують економічній безпеці держави. Автори Державної програми
детінізації економіки в її проекті, винесеному у серпні 2000 р. на
громадське обговорення, відзначили, що тіньова економіка за своїми
обсягами зрівнялась з розмірами легальної економічної діяльності [140].

Література:

Андреев И.Д. Методологические основы познания социальных явлений. – М.,
1977. – С. 102 – 103 .

Аскин Я.Ф. К вопрорсу о категориях детерминизма // Современный
детерминизм и наука. – Новосибирск, 1975. – Т. 1. – С. 44 – 45.

Базелюк А.В., Коваленко С.О. Тіньвоа економіка в Україні. Київ: Україна
НДЕІ Мінекономіки, 1998. – 206 с.

Бандурка О.М. Бюджетні процеси тінізації економіки та заходи її
профілактики // Збірник матеріалів міжнародної науково-практичної
конференції з проблем боротьби зі злочинністю у сфері економічної
діяльності. – Харків: Національна юридична академія України ім. Ярослава
Мудрого, – 2000. – С. 15.

Бантишев О.Ф. Контрабанда, що вчинюється організованими групами, та
суміжні з нею злочини. Збірник матеріалів міжнародної науково-практичної
конференції з проблем боротьби з організованою злочинністю в регіоні
(Центр вивчення організованої злочинності при Національній юридичній
академії України ім. Ярослава Мудрого). – Харків, 2000. – С. 39.

Барановский А. Преступный айсберг // Финансы Украины. – 1995. – № 36. –
С. 8.

Блауберг И.В., Юдин Э.Г. Становление и сущность системного подхода. –
М., 1973. – С. 68 – 76.

Блувштейн Ю., Яковлев А. Введение в курс криминологии. – Минск, 1983. –
311 с.

Борисов В.І. Вивчення проблем боротьби з економічною злочинністю вченими
НДІ ВПЗ АПрН України // Збірник матеріалів міжнародної
науково-практичної конференції з проблем боротьби зі злочинністю у сфері
економічної діяльності (Національна юридична академія України ім.
Ярослава Мудрого). – Харків, 2000. – С. 21.

Бородюк В., Турчинов О., Приходьмо Т. Оцінка масштабів тіньової
економіки та її вплив на динаміку макроекономічних показників //
Економіка України. – 1996. – №11. – С.19 – 23.

Беккер Г. Crime and Punishment // Journ. Polit. Econ. 1966. Vol. 76, №2;
Економічний аналіз і людська поведінка // THESIS. 1993. – Т.1, – Вип.1.
– С. 38.

Венцковский Л.Э. Философские проблемы развития науки. – М., 1982. – С.
68.

Ворович Б.А. Философская структура практики. – М., 1972. – С. 41.

Геєць В.М. Перешкоди економічному поступу та можливі шляхи їх подолання
// Економічний часопис. – 1996. – №11. – С. 23; Глуховский М.
Криминальная экономика // Деловые люди. – 1992. – №9. – С. 14 – 16;
Головин С. Теневая экономика: преступление без наказания? // Коммунист.
вооруж. сил. – 1990. – № 23. – С. 33 – 38; Кербер С.Н. О теневой
экономике // Пробл. Прогнозирования. – 1992. – №6. – С. 111 – 113; Клюня
В.Л., Пузиков В.В. Теневая экономика: генезис, структура и современные
особенности // Вести Белорус. ун-та. Сер.3: История. Философия.
Политология. Социол. Экономика. Право. – 1992. – №2. – С. 52 – 54;
Клюшников А.С. Проблемы борьбы с преступностью в сфере экономики. – М.:
Правл. Всесоюз. о-ва «Знание», 1990. – 29 с.; Козлов Ю. Теневая
экономика и преступность // Вопр. экономики. – М., 1990. – № 3. – С. 120
– 127; Корягина Т.И. Теневая экономика: что это такое? // Коммунист
Грузии. – 1990. – №10. – С. 20 – 27; Лазовский В. О сущности, структуре
и субъектах «теневой экономики» // Эконом. науки. – 1990. – № 8. – С. 62
– 67; Ларьков А.В. Теневая экономика: история и сущность // Хоз-во и
право. – 1991. – № 2. – С. 119 – 126; Осипенко О.В. Экономическая
криминология: Пробл. старта // Вопр. экономики. – М., 1990. – № 3. – С.
130 – 133; Осипенко О.В., Козлов Ю. Г. Что отбрасывает тень // ЭКО:
Экономика и орг. пром. пр-ва. – 1989. – № 2. – С. 47 – 59; Проблемы
теневой экономики // Изв. АН СССР. Сер. экон. – М., 1990. – № 2. – С. 86
– 113; Рутгайзер В. Теневая экономика в СССР: Обзор лит. и исслед. //
Свобод. мысль. – 1991. – №17. – С. 119 – 125; Савельева Т. «Коза ностра»
по-советски // Моя Москва. – 1991. – №10. – С. 4 – 5; Теневая экономика
/ Бунич А.П., Гуров А.И., Корягина Т.И. и др. – М.: Экономика, 1991. –
159 с.; Шохин А.Н. О структуре и масштабах теневой экономики // Финансы
СССР. – 1990. – № 7. – С. 23 – 28; Шохин А. Теневая экономика: Мифы и
реальность // Экономика и жизнь. – 1990. – № 33. – С. 9.

Гиргинов Г., Янков М. Наука и творчество / Пер. с болг. – М., 1979. – С.
127.

Голіна В.В. Місце організованої злочинності в структурі загальної
злочинності (на матеріалах Харківського регіону) // Збірник анотацій
матеріалів міжнародної науково-практичної конференції з проблем боротьби
з організованою злочинністю в регіоні (Центр вивчення організованої
злочинності при Національній юридичній академії України ім. Ярослава
Мудрого). – Харків, 2000. – С. 44.

Горщак А., Дидоренко Э., Иванов. Теневая экономика: опыт
криминологического исследования. – Луганск: РИО ЛИВД. – 1997. – 173 с.

Грошевий Ю.М. Процесуальні особливості розслідування і судового розгляду
справ про злочини, вчинені організованою групою // Збірник анотацій
матеріалів міжнародної науково-практичної конференції з проблем боротьби
з організованою злочинністю в регіоні (Центр вивчення організованої
злочинності при Національній юридичній академії України ім. Ярослава
Мудрого). – Харків, 2000. – С. 24

Даньшин І.М. Щодо питання про кримінологічне поняття економічної
злочинності // Збірник матеріалів міжнародної науково-практичної
конференції з проблем боротьби зі злочинністю у сфері економічної
діяльності. – Харків: Національна юридична академія України ім. Ярослава
Мудрого, 2000. – С. 34

Похожие записи