Концептуальна складова механізму стимулювання інноваційного розвитку
хімічної галузі

 

Концептуальна складова визначеного вище механізму базується на
дотриманні наступних принципів та положень:

1.       Виживання підприємств у динамічному зовнішньому середовищі
можливо на основі своєчасного формування нових адаптаційних механізмів,
для чого доцільно створення відповідного структурного підрозділу у
вигляді «інноваційного модуля»;

2.       Кризові періоди розвитку світової, національної економіки, або
кризові явища в галузі визначають необхідність державного стимулювання
інноваційного розвитку шляхом створення умов для формування нових
адаптаційних механізмів;

3.       Державне стимулювання інноваційного розвитку галузі потребує
посилення інформаційно-аналітичної функції економічного регулювання.

Втілення визначених принципів здійснюється за допомогою моделі
«зустрічного розвитку», що визначає можливість держави як суб’єкта
управління заздалегідь, проактивно виявити оптимальні алгоритми
поводження підприємств галузі. Ці алгоритми можуть стосуватися
модернізації виробництв, диференціації продукції, розвитку нових
технологій, навчання робочої сили і т.д. Після виявлення оптимальних
алгоритмів ця інформація, в залежності від її значимості, може
перетворюватися у: 1) рекомендації з актуальних напрямків адаптації
підприємств галузі до зовнішнього середовища; 2) галузеві стандарти для
національних ринків; 3) регулюючі, у тому числі – заборонні законодавчі
заходи.

Згідно з представленими вище принципами, на центральному рівні
управління і на рівні кожного окремого підприємства доцільно створити
«інноваційний модуль», відповідальний за розробку нових механізмів
адаптації до стану зовнішнього середовища з урахуванням актуальної і
прогнозної складових. У загальному вигляді, цей механізм можна
представити таким чином (рис. 1).

 

Рис. 1. Концепція механізму державного стимулювання інноваційного
розвитку хімічної галузі: загальний вигляд

 

Цей потік інформації дозволить заздалегідь уникнути проблем, пов’язаних
з турбулентністю зовнішнього середовища для більшості галузей України,
що функціонують на міжнародних ринках. Коли «слабкий сигнал»
посилюється, держава схильна вирішувати проблеми менеджерів і власників
підприємств при обмежених ресурсах за рахунок платників податків і
бюджетних коштів, що не завжди можливо і часто неефективно, тому що
усуває не проблему, а її очевидні наслідки. Усі заходи непрямого
стимулювання інноваційної діяльності, що стосуються податкових пільг,
зниження тарифів і т.ін. мають наслідки як для бюджету країни, так і для
інших суб’єктів господарської діяльності, навіть якщо це стосується
державних монополій, таких як Укрзалізниця, НАК «Нафтогаз України». Тому
розширення аналітичної функції галузевого розвитку на центральному рівні
державного управління дозволить розділити відповідальність між
виконавчою владою і власниками, менеджерами великих підприємств базових
галузей промисловості за результати соціально-економічного розвитку
галузі та її впливів на економіку в цілому.

Самі ж підприємства, зі своєї сторони, аналізуючи інформацію про
середовище ближнього впливу, про внутрішнє середовище та їх динаміку,
направляють зустрічний потік аналітичної інформації, що обґрунтовує
оптимальні стимулюючі заходи з боку держави: митної і податкової
політики, антимонопольного регулювання, регулювання пов’язаних галузей в
заданому виробничому циклі.

„ † b

d

6

8

† d

8

?система, здатна до самоорганізації) — зовнішнє середовище».

         Запропонований механізм відповідає концепції керованого
економічного розвитку й визначається як «зустрічний» інноваційний
розвиток (рис. 2). Основним способом державного регулювання в рамках
цієї концепції є стимулюючі заходи. І тільки тоді, коли стимули
перестають діяти, варто прибігати до обмежуючих, заборонних заходів.

 

 

Рис. 2. Зустрічний розвиток: потоки інформації і вплив у часі

 

         В цьому контексті необхідно привести аргументи В.І.Ляшенко [3,
с. 372-373], який відповідає на питання: «чому в умовах становлення
ринкової економіки в регуляторних режимах для особистості і
господарюючих структур повинні переважати стимулюючі заходи, у чому їх
переваги в порівнянні з заходами обмежуючими?» Для відповіді на це
питання від прибігає до понять синергетики. Справа в тім, що
кібернетичні закономірності відображують в основному одну сторону
управлінських процесів – управління з одного центра по заданих
параметрах. А в практиці регулювання на кібернетичні закономірності
накладаються інші, у тому числі синергетичні, які у ряді випадків
непередбаченим образом спотворюють заздалегідь задані соціально-правові
параметри господарського життя.  

         Стає все більш очевидним, що складно-організованим системам не
можна нав’язувати шляхи розвитку. Скоріше необхідно зрозуміти, як
сприяти їх власним тенденціям, як стимулювати їх самоорганізацію.
В.І.Ляшенко стверджує, що обмежуючі заходи повинні займати в
регуляторних режимах по відношенню до людини і суб’єктів господарювання
лише строго відведене місце, уживатися як надійні елементи, що
направляють вільну енергію на досягнення позитивних цілей, виступати у
вигляді «берегів» від марнотратності. Іншими словами, коли ринкові
відносини відкидають пріоритет обмежень, останні покликані тільки
доповнювати основні, ведучі засоби – стимули.       

Висновки

Таким чином, концептуальні положення механізму стимулювання
інноваційного розвитку хімічної галузі, засновані на природі змін і
адаптації, враховують наступне: 1) виживання підприємств у динамічному
зовнішньому середовищі можливо на основі своєчасного формування нових
адаптаційних механізмів; 2) кризові періоди розвитку світової,
національної економіки, або кризові явища в галузі визначають
необхідність державного стимулювання інноваційного розвитку шляхом
створення умов для формування нових адаптаційних механізмів; 3) державне
стимулювання інноваційного розвитку галузі потребує посилення
інформаційно-аналітичної функції економічного регулювання. Виходячи з
цього, на центральному рівні управління і на рівні кожного окремого
підприємства доцільно створити «інноваційний модуль», відповідальний за
розробку нових механізмів адаптації до стану зовнішнього середовища з
урахуванням актуальної і прогнозної складових. Взаємодія «інноваційних
модулів» у часі визначається як «зустрічний розвиток».

Література

1. Пивоваров С.Э. Международный менеджмент: учеб. пособ. /
С.Э.Пивоваров, Л.С.Тасевич. – СПб.: Питер, 2008. – 720 с. – (Серия
«Учебник для вузов»).

2. On-line библиотека XServer.ru [Электронный ресурс] Теория
предпринимательства и эволюционная экономика / А.Кантарбаева,
А.Мустафин. – Режим доступа: http://www.xserver.ru. – Назв. с экрана.

3. Ляшенко В.І. Рулювання розвитку економічних систем: теорія, режими,
інститути / В.І.Ляшенко. – Донецьк: ДонНТУ, 2006. – 668 с.

Похожие записи