Реферат на тему:
Конкурентоспроможність підприємства
У ринковій системі господарювання конкурентоспроможність як економічна
категорія виступає ключовою, так як вона відображає економічні,
науково-технічні, виробничі, організаційні, управлінські, маркетингові
та інші можливості підприємства. Ці можливості реалізуються в продукції
та послугах, що конкурують з аналогами на внутрішньому та зовнішньому
ринках.
У широкому розумінні конкурентоспроможність означає можливість вигравати
в змаганнях за попит споживача.
Що стосується сфери економіки, то конкурентоспроможність – це наявність
певних властивостей, що дають переваги для суб’єкта в економічному
змаганні.
Конкурентоспроможність – багатогранна економічна категорія, яка
розглядається на різних рівнях, оскільки суб’єктами конкурентної
боротьби можуть виступати різні об’єкти: продукція, підприємства,
корпорації, галузі, окремі країни та їх групи.
М. Гельвеновський запропонував всю різноманітність конкурентних
відносин, що виникають у сфері економіки, поділити на три рівні:
– мікрорівень (продукція, виробництва, підприємства);
– мезорівень (галузі, корпоративні об’єднання підприємств);
– макрорівень (країни та їх групи).
Така структура суб’єктів конкурентної боротьби дає можливість більш
чітко та обґрунтовано вибрати підходи до аналізу та оцінки
конкурентоспроможності.
Але, на нашу думку, об’єднання конкурентоспроможності підприємства
неправильні, так як мають суттєві відносини та різні підходи в
дослідженні.
Вважаємо, що доцільно дотримуватись рівнів конкурентних відносин:
– мікрорівень (продукція);
– мінірівень (підприємства);
– мезорівень (галузі, корпоративні об’єднання підприємств);
– макрорівень (країни та їх групи).
Між рівнями існує тісний взаємозв’язок: кожний наступний базується на
попередньому, крім того, він має свої власні елементи та особливості і є
основою для вищого. Тому для системного розгляду поняття
конкурентоспроможності коротко розглянемо конкурентоспроможність на
мікро- мезо- та макрорівнях.
Питання конкурентоспроможності продукції найбільш повно досліджено. У
визначеннях (поняттях) конкурентоспроможності продукції є багато чого
спільного. Конкурентоспроможність продукції – це складна (інтегральна)
властивість, що характеризує привабливість продукції для споживача та
прибутковість для виробника.
Конкурентоспроможність продукції – це сукупність якісних та вартісних
характеристик продукції, що забезпечують задоволення конкретних потреб
споживачів. Конкурентоспроможною є та продукція, яка має комплекс
споживчих та вартісних властивостей, що забезпечує їй комерційний успіх.
Виробництво та реалізація конкурентоспроможної продукції є узагальнюючим
показником стійкості підприємства, його вмінням ефективно
використовувати фінансовий, виробничий та трудовий потенціал. Також
необхідно зазначити, що конкурентоспроможність продукції – це здатність
продукції відповідати вимогам даного ринку в конкретний період часу.
Економічними об’єктами, що досліджуються на мезорівні, є виробничі
системи та їх комбінації. Такими об’єктами можуть бути галузі,
корпоративні та конгломеративні об’єднання підприємств.
Галузь конкурентоспроможна (має порівняльну перевагу), якщо продукція,
яку вона виробляє, має більш низьку ціну відносно іншої продукції, що
виробляється національною економікою, ніж та, що виробляється на
світовому ринку. Тобто відносна ціна продукції національної нижче
відносної, запропонованої світовим ринком. Завдяки цьому розвиток
міжнародного поділу праці призводить до певної спеціалізації країн на
світовій арені залежно від конкурентоспроможності тієї чи іншої галузі.
Але досліджуючи конкурентоспроможність на мезорівні, потрібно
враховувати такий фактор, як робота галузі як складової частини
національного господарства. Галузь може виконувати специфічні завдання
(наприклад, для агропромислового комплексу – це забезпечення населення
країни продуктами харчування). У даному випадку виникають протиріччя між
зовнішньоекономічним аспектом конкурентоспроможності галузі та її
значення в національній економіці. Тому при дослідженні
конкурентоспроможності в даному випадку необхідно враховувати фактори
соціального характеру, національної безпеки країни, державної політики
та ін.
Конкурентоспроможність на мезорівні пропонується оцінювати, застосовуючи
наступні показники: продуктивність праці, капіталомісткість,
наукомісткість, технічний рівень продукції, сукупність знань та наукових
наробок, експортна орієнтація чи залежність галузі від імпорту та ін.
При розгляді конкурентоспроможності на рівні країн необхідно пам’ятати
про відсутність спільного підходу до вирішення цього питання. Багато
спеціалістів визнають визначення дане Комісією при президенті США:
“Конкурентоспроможність національної економіки – це можливість нації в
умовах вільного та справедливого ринку виробляти товари та послуги, які
відповідають вимогам світових ринків, одночасно зберігаючи чи збільшуючи
реальні доходи своїх громадян”.
Відповідність вимогам світових ринків означає здатність спроектувати,
виробити та розподілити товари та послуги за ціною та якістю, що
забезпечують конкурентоспроможність на цих ринках. Головним фактором тут
є величина вартості та застосування новітніх технологій. Якщо вартість
висока чи зростає, вирішальним для збереження чи підвищення
конкурентоспроможності є застосування новітніх технологій, що збільшують
продуктивність основних факторів виробництва.
Наступне питання – на скільки “вільні та справедливі” умови ринку. Якщо
умови не справедливі, деякі країни можуть бути конкурентоспроможними
тоді, коли їхні внутрішні ринки закриті чи національні компанії
отримують субсидії від держави.
Будь-яка країна може стимулювати конкурентоспроможність, здійснюючи
політику обмежень та протекціонізму. І навпаки, країни, що мають
потужний потенціал конкурентоспроможності, можуть виявитися
неконкурентоспроможними, якщо їх національним компаніям, що не отримують
субсидій та не захищені політикою протекціонізму, доводиться конкурувати
з тими компаніями, які отримують субсидії від урядів своїх держав.
Важливо враховувати реальні доходи населення. Якщо в країні, що суттєво
нарощує експорт, реальні доходи населення падають, це може означати, що
її громадяни субсидують національну конкурентоспроможність. Будь-яка
країна може проводити політику скорочення реальної заробітної плати на
внутрішньому ринку праці для покращання своїх позицій на світових
ринках, але така практика не має нічого спільного зі справжньою
конкурентоспроможністю.
Значний внесок у вивчення конкурентоспроможності країн зробив М.Портер.
Він пропонує оригінальну концепцію так званого “національного ромба”, що
розкриває чотири властивості (детермінанта) країни, які формують
конкурентне середовище; стратегія підприємств, їх структура та
суперництво; споріднені та підтримуючи галузі; параметри факторів
параметри попиту. Кожний детермінант впливає на всі інші. Детермінанти,
знаходячись у взаємодії, створюють ефект цілісності, тобто підсилюють чи
послаблюють потенційний рівень конкурентної переваги підприємств даної
країни.
Найбільш важливим у його дослідженнях є висновок про кластерний підхід
до організації конкурентоспроможних організаційних структур та стратегій
на національному та галузевому рівнях. Взаємопов’язаний розподіл
залежних одна від одної галузей, що забезпечує їх
конкурентоспроможність, Портер називає “кластерами” (пучками):
наприклад, виробництво та експлуатація комп’ютерної техніки. Автор
показує існування кластерів галузей, що користуються загальними
ресурсами, технологіями та інфраструктурою, які стимулюють інвестиції.
Такі інтегровані структури як “кластери” розвинені в багатьох країнах,
що підтверджує вагомість наукового узагальнення Портера.
F
D
† ///////eeeeeeeeeeeeeeeeeeee
&
?
??Т?ку, реалізація яких збільшує добробут країни та окремих його
громадян.
Увиразнюючи зв’язок рівнів конкурентоспроможності між собою, можна
стверджувати, що конкурентоспроможність економіки країни – це сумарна
конкурентоспроможність її підприємств.
Науковці дають різні визначення конкурентоспроможності підприємства, які
показують та характеризують різні сторони об’єкта, що вивчається.
До цього часу в економічній літературі відсутнє загальноприйняте
визначення конкурентоспроможності підприємства. Основними факторами, що
зумовлюють можливість багатьох його трактувань, є різні позиції вчених,
нечітке визначення об’єкта дослідження, ототожнення поняття
конкурентоспроможності підприємства з конкурентоспроможністю продукції.
Різні авторські позиції обумовлені тим, що конкурентоспроможність
підприємства розглядається на різних рівнях – регіональному,
національному та світовому ринку. Крім того, відсутній системний підхід
до вивчення конкурентоспроможності: різні її рівні досліджуються окремо
один від одного, не досить повно розглянуто питання взаємозв’язку між
ними.
Дана конкурентоспроможність підприємства означає можливість випереджати
інших при досягненні поставленої мети у боротьбі за укріплення позицій
на внутрішньому та зовнішньому ринку.
Головна мета, заради якої існує та працює підприємство, – це генерування
у довгостроковому періоді постійного потоку прибутків для власників
(акціонерів) підприємства. З цих позицій конкурентоспроможність
підприємства – можливість ефективної господарської діяльності та її
практичної прибуткової реалізації в умовах конкурентного ринку, що
забезпечується всім комплексом засобів підприємства.
В економічному словнику конкурентоспроможність підприємства визначаються
як його здатність здійснювати діяльність в умовах ринкових відносин,
отримуючи прибуток, достатній для науково-технічного вдосконалення,
виробництва, стимулювання та підтримки працівників на високому якісному
рівні.
Якщо брати до уваги, що на товарних ринках постійно йде конкурентна
боротьба, змінюються умови, з’являються нові товари, зникають старі, то
з цієї позиції під конкурентоспроможністю підприємства розуміють як
реальну, так і потенційну можливість підприємства проектувати,
виготовляти та збувати в тих чи інших конкретних умовах товари, що
користуються більш пріоритетним попитом у споживачів, ніж товари
конкурентів.
Необхідно зазначити, що однією з важливих рис конкурентоспроможності
підприємства є її відносність. Конкурентоспроможність не є внутрішньою
якістю підприємства. Вона може бути виявлена та оцінена тільки в рамках
групи підприємств, що належать до однієї галузі, чи підприємств, що
випускають продукцію, схожу за властивостями. Конкурентоспроможність
можна виявити тільки порівнюючи ці підприємства в межах країни, чи у
світовому масштабі. Таким чином, конкурентоспроможність підприємства –
поняття відносне: одне й теж підприємство на вітчизняному ринку може
бути визначено конкурентоспроможним, а в межах світового ринку – ні. З
цієї позиції таку конкурентоспроможність можна визначити як відносну
характеристику, що показує відмінність процесу розвитку даного
підприємства від підприємства конкурента, як за мірою задоволення своєю
продукцією чи послугами конкретної суспільної потреби, так і за
ефективністю виробничої діяльності. Основний зміст поняття
конкурентоспроможності підприємства полягає в тому, що вона характеризує
можливості та динаміку пристосування підприємства до умов конкуренції,
що постійно змінюється.
У деяких публікаціях наводиться змішане поняття конкурентоспроможності
товару та підприємства, у зв’язку з цим потрібно зазначити, що
характеристика конкурентоспроможності підприємства має декілька суттєвих
відмінностей від такої ж характеристики товару, а саме:
– перша принципова відмінність полягає в тому, що конкурентоспроможність
підприємства, яка відображає відмінність даного виробника від
конкурентів, має місце тривалий проміжок часу. Конкурентоспроможність
товару, у свою чергу, визначається незначними з економічного погляду
проміжками часу – місяць, тиждень, день. Це пов’язано з тим, що
підприємство зайняте виробництвом і реалізацією різних виробів,
асортимент яких обновлюється, і для виявлення суттєвих відмінностей від
конкурентів на відповідному товарному ринку повинен пройти хоча б один
цикл оновлення продукції, тобто поява на ринку нових товарів;
друга принципова відмінність полягає в тому, що оцінку діяльності
підприємства дає не тільки споживач, а і сам підприємець. Споживач
оцінює товар виходячи з його споживчої якості та вартості і для нього не
важливо, скільки це коштувало підприємцю.
Підприємець, у свою чергу, вирішує, чи вигідно у визначених масштабах та
умовах займатися виробництвом даних товарів.
Таким чином, конкурентоспроможність підприємства – це особлива зона, в
якій у певних межах та за певних умов збігаються інтереси виробників та
споживачів.
Виходячи зі сказаного можна стверджувати, що конкурентоспроможність
підприємства – це реальна та потенційна спроможність підприємства
проектувати, виготовляти та збувати в тих чи інших конкретних умовах
продукцію, яка користується більш пріоритетним попитом у споживачів при
умові ефективної господарської діяльності та її практичної прибуткової
реалізації в умовах конкурентного ринку.
У даному визначені підкреслюється основна ідея конкурентоспроможності –
поєднання інтересів споживачів (потрібна продукція з необхідними
споживчими властивостями, за оптимальною ціною) та виробників
(прибуткова реалізація своєї діяльності при створені продукції). Також
враховано те, що для забезпечення конкурентоспроможності підприємства
необхідно ефективно діяти на всіх етапах життєвого циклу продукції
(проектування, виготовлення, збут), підтримувати та покращувати свої
здібності, ресурси, щоб це було можливо не тільки сьогодні але й у
майбутньому. Наголошується, що сенс дослідження та оцінки
конкурентоспроможності підприємства є за наявності ринкових умов.
Конкурентоспроможність підприємства не являє собою тільки внутрішню його
якість (тобто залежить не тільки від самого підприємства), тому що
підприємство функціонує в системі макро- та мікросередовища, що
сформувалося в межах тієї чи іншої галузі, країни. Тому пошук джерел
конкурентоспроможності також потрібно здійснювати поза підприємством.
Література:
1. Білоблоцький Д.М. Маркетингові стратегії підприємства мобільного
зв’язку: Дис… канд. екон. наук: 08.06.01/ Київський національний
торговельно-економічний університет. – К., 2003. – 222 с.
2. Джоббер Д. Принципы и практика маркетинга. – К.: Вильямс, 2000.– 677
с.
3. Мак-Дональд М. Стратегическое планирование маркетинга. – СПб: Питер,
2000. – 320 с.
4. Мескон М.Х., Альберт М., Хедоури Ф. Основы менеджмента: Пер. с англ.
– М.: Дело, 2000. – 704 с.
5. Наливайко А.П. Теорія стратегії підприємства. Сучасний стан та
напрями розвитку: Монографія. – К.:КНЕУ, 2001. – 227 с.
6. Портер Майкл Э. Конкуренция: Пер. с англ. – М.: Издательский дом
„Вильямс”, 2002. – 496 с.
7. Райан Б. Стратегический учет для руководителя: Пер. с англ. / Под.
ред. В.А. Микрюкова. – М.: Аудит, ЮНИТИ, 1998. – 616 с.
8. Райс Эл, Траут Дж. Маркетинговые войны. – СПб.: ПИТЕР, 2000. – 255 с.
9. Томпсон А.А., Стрикленд А.Дж. Стратегический менеджмент. Исскуство
разработки и реализации стратегии. – М.: Банки и биржи, ЮНИТИ, 1998. –
578 с.
10. Шершньова З.Є., Оборська С.В. Стратегічне управління: Навчальний
посібник. – К: КНЕУ, 1999. – 384 с.
11. Шкода Т.Н. Потенціал організації – основа її конкурентоспроможності
// Проблеми системного підходу в економіці: Збірник наукових праць. –
Випуск 7. – К.: НАУ, 2004. – 200 с. – С. 97–100.
12. Bowman E. Epistemology, Corporate Strategy and Academe, Sloan
Management Review. – 1974.
13. Hofer C., Schendel D. Strategy Formulation: Analytical Concepts,
West Publishing Co. – 1978.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
