Реферат на тему:

Конкурентні стратегії проектних підприємств луганської області

Аналіз досліджень у галузі конкурентних стратегій показує наявність
глибоких теоретичних опрацювань проблеми [1, 3-11]. Актуальним є
використання цих стратегій у реальних умовах економічної практики
сучасної України. У період активізації становлення ринкових відносин у
нашій країні проблематика вибору стратегії могла б стати ефективним
інструментом боротьби за нові ринки, а також забезпечити високі
конкурентні позиції підприємств. Разом з тим, дослідження в цьому
напрямку тільки розгортаються, а стосовно вітчизняних поектних
підприємств практично відсутні.

Завданням нашого дослідження є, по-перше, аналіз сучасних конкурентних
стратегій, по-друге, вивчення особливостей функціонування вітчизняних
проектних підприємств на прикладі Луганської області, визначення
раціональних стратегій, а також їх окремих напрямків, перспективних в
умовах розвитку досліджуваних організацій.

1. Конкурентні стратегії

Визначення поняття «стратегія» в розумінні деяких зарубіжних дослідників
[1, с.23] — це паттерн, або план, що інтегрує головні цілі організації,
її політику і дії в якесь «погоджене ціле». Розвиваючи свою думку, вони
визначають критерії, яким повинна відповідати ефективна стратегія:
важливі, чітко сформульовані завдання; підтримка ініціативи;
концентрація; гнучкість; скоординоване і відповідальне керівництво;
несподіванка; захист.

Білоруський економіст Ільїн А.І. формулює стратегію, з одного боку, як
комплекс довгострокових заходів або підходів, а з іншого — як план
найбільш ефективного розподілу ресурсів для досягнення цілей [10].

У Великому економічному словнику термін «стратегія» тлумачиться як
«мистецтво керівництва; загальний план ведення цієї роботи, виходячи зі
сформованої дійсності на даному етапі розвитку». [2, с. 675] Термін
«конкурентна стратегія» трактується тут і як «довгострокові заходи
наступального або оборонного характеру, покликані зміцнювати становище
підприємства з урахуванням факторів інтенсивності конкуренції» [там
само].

У цьому ж джерелі «конкурентоспроможність» визначається як властивість
товару, послуги, суб’єкта ринкових відносин виступати на ринку нарівні з
присутніми там аналогічними товарами, послугами або конкуруючими
суб’єктами ринкових відносин» [2, с. 261].

Що стосується терміна «конкурентоспроможність», то в цьому відношенні в
економічній літературі існує значна розмаїтість визначень цього поняття.
Так, наприклад, Воронкова А.Е. наводить близько восьми визначень терміна
«конкурентоспроможність», а сама її розуміє як узагальнюючий,
підсумковий показник усталеної роботи підприємства, що пов’язаний з
результатами дій і зусиль різноманітних підсистем підприємства й
залучених ресурсів [3].

Забезпечення конкурентоспроможності підприємств і її подальше підвищення
здійснюється за допомогою розробки і реалізації ефективної стратегії
дій.

Вітчизняні економісти висловлюють ряд поглядів з приводу ефективних
стратегій: основними способами посилення конкурентних позицій є
стратегія диференціації, стратегія зменшення витрат, стратегія з
погіршення якості конкурентного середовища [4, 5, 10, 11].

У роботі [10] виділяються три напрямки формування стратегії в ринковій
економіці: досягнення лідерства в галузі мінімізації витрат виробництва,
спеціалізація у виробництві продукції, фіксація певного сегмента ринку і
концентрація зусиль фірми на цьому сегменті.

На думку Нападовської Л., за умов, коли відбулася переорієнтація від
світу виробника до світу споживача, найбільш прийнятна концепція
диференціації (створення більшої цінності товару, ніж у конкурентів)
[5]. Подібна позиція викладається в роботі Ансоффа І. [11], де
відзначається, що в другій половині XX ст. фактори ринкового успіху
змінилися, і диференціювання товару стало важливою конкурентною
стратегією на противагу стратегії мінімізації витрат (стратегією
ринкової частки або ринкової позиції), вона ґрунтувалася на
мікроекономічній концепції, відповідно до якої більш низька ціна, ніж у
конкурентів, дозволяє фірмі захопити максимальну частку ринку і знизити
витрати за рахунок росту обсягів виробництва. При цьому передбачається,
що товари (послуги) не диференційовані, а єдиним критерієм споживача при
здійсненні покупки є ціна.

У підсумку автор у відношенні досягнення успіху компанії виділяє чотири
стратегії:

— стратегія максимізації частки ринку (мінімізації витрат);

— стратегія росту, що забезпечує майбутній розвиток фірми;

— стратегія диференціювання ринку;

— стратегія диференціювання товарів (послуг) [11].

Не можна не погодитися з Решетниковою Т.П., що могутнім засобом
підвищення конкурентоспроможності є впровадження маркетингової концепції
управління підприємством [6].

У роботі [7] відзначається, що конкурентоспроможність будь-якої
структури визначається потенціалом персоналу. У цьому зв’язку підвищення
конкурентоспроможності підприємства пов’язане з підвищенням ефективності
управління людськими ресурсами.

Однією з особливостей реалізації різноманітних стратегій є необхідність
створення нових форм організаційних структур управління, які
відповідають вимогам бізнесу, що сформувалися на сьогодні [8].

ХХ століття характеризується тим, що конкуренція як явище економіки
стала охоплювати все більшу кількість суб’єктів. За таких умов,
природно, формулювання єдиної пріоритетної і перспективної стратегії, а
також її окремих напрямків для всіх індивідуумів є суперечливим, і,
очевидно, неможливим. Диференціація ефективних конкурентних стратегій,
їх множинність, індивідуальний підхід до стратегій з урахуванням
особливостей галузей, макро- і мікроекономічних, ментальних та інших
факторів даного регіону, країни, підприємства обумовлюють широку палітру
поглядів на проблему вибору ефективної стратегії. Цим можна пояснити
відсутність єдності в поглядах серед вітчизняних і закордонних
економістів у відношенні стратегій, що дозволяють досягти конкурентної
переваги.

2. Конкурентні стратегії проектних

підприємств Луганщини

Актуальність стратегії зниження витрат для проектних підприємств
обумовлена тим, що серед подібних організацій конкуренція має місце
здебільшого ступені за ціною проектних робіт, що значною мірою
визначається витратами.

У роботі [2] термін «витрати» трактується як «витрачена на щось сума,
витрати» [2, с. 199]. У тому ж самому джерелі результати пошуку терміна
«витрати виробництва» приведуть до виноску, що вказує на необхідність
пошуку терміна «витрати на виробництво», що, у свою чергу, визначається
як «виражені в грошовій формі витрати на виробництво промислової
продукції» [там само, с. 190].

Автори роботи [9] визначають витрати «як сукупність витрат у грошовій
формі на виробництво і реалізацію продукції, на торговельні і
посередницькі операції, витрат по фінансових операціях і інших видах
невиробничої діяльності» [9, с. 262].

Термін «стратегія низьких витрат» у Великому економічному словнику
трактується як «напрямок політики фірми, що пов’язує досягнення
конкурентних переваг із забезпеченням більш дешевого виробництва і збуту
продукції» [2].

Що стосується якості проектних робіт, то вона виявляється вже в ході
використання проектної документації, а заздалегідь визначити ступінь
якості виконуваних проектних робіт досить важко, тобто споживач
здебільшого подібних послуг слабко інформований щодо їх якості і зазнає
труднощів у диференціації таких робіт. Частина документації, що
випускається проектними організаціями, є стандартною, і на різних
проектних підприємствах вона має однаковий ступінь якості її виконання,
тому для замовників більш привабливим фактором при виборі виконавця буде
вартість робіт.

Відносно впровадження маркетингової концепції в управління проектних
підприємств Луганської області необхідно відзначити, що на більшості
таких підприємств відсутні відділи маркетингу, а якщо вони і є, то не
здійснюють відповідний комплекс маркетингової роботи. Як відомо,
маркетингові дослідження є досить дорогими, а можливість досягнення в
зв’язку з їх проведенням позитивного економічного ефекту на зазначених
підприємствах сумнівна. Відсутність позитивного досвіду організації
роботи маркетингових служб є істотною проблемою в реалізації
маркетингової концепції, у реалізації стратегії диференціації як робіт,
так і ринку.

У рамках стратегії мінімізації витрат щодо проектних підприємств
Луганської області можна виділити ряд перспективних напрямків:

— використання явищ синергизму;

— застосування гуманістичних принципів мотивації праці;

— підвищення ефективності стимулювання праці;

— зниження витрат праці на виробництво проектної документації, зокрема
за рахунок підвищення рівня застосування засобів ЕОМ і спеціальних
програм;

— оптимізація організаційних структур;

— підвищення ефективності планування витрат.

Досягнення синергетичного ефекту взаємодіючих проектних підприємств
можливе за рахунок підвищення ефективності обміну необхідної інформації,
зменшення дефіциту кадрів та обсягів робіт, досягнення оптимальних
розмірів організації по відношенню до обсягів замовлень.

Такі напрямки, як застосування гуманістичних принципів мотивації праці і
підвищення ефективності стимулювання праці, також можна віднести до
стратегії підвищення ефективності управління персоналом, однак вони були
автором віднесені до стратегії мінімізації витрат, оскільки
безпосередньо пов’язані з витратами проектних підприємств.

Реалізація напрямку, що передбачає зниження витрат праці на виробництво
проектної продукції за рахунок підвищення рівня застосування засобів ЕОМ
і спеціальних програм, вимагає інвестицій, однак у довгостроковій
перспективі найбільш ймовірне зниження витрат.

Оптимізація організаційних структур обумовлена необхідністю зворотної
реакції на коливання обсягів замовлень, які не є контрольованим фактором
з боку проектних організацій.

Процес планування витрат є актуальним, оскільки в проектних організаціях
витратний метод ціноутворення є основним і зменьшення витрат
безпосередньо оптимізує ціну і підвищує конкурентоспроможність даних
підприємств.

У рамках стратегії підвищення ефективності управлінням персоналу
проектних підприємств перспективним напрямком є управлінська діяльність,
спрямована на підвищення кваліфікації працівників, що безпосередньо
впливає на конкурентні позиції досліджуваних організацій, оскільки
багато в чому якість проектної продукції визначається кваліфікацією
персоналу розглянутих організацій.

Висновки

1. Застосування конкурентних стратегій — один з пріоритетних напрямків
розвитку у сучасній економіці — потребує ґрунтовного вивчення умов
об’єкта і диференційного підбору ефективних стратегій, найбільш
прийнятних у конкретних умовах. При цьому індивідуальний підхід до
стратегій повинен проводитися з урахуванням особливостей галузей, макро-
і мікроекономічних, ментальних та інших факторів даного регіону, країни,
підприємства.

2. Вивчення особливостей функціонування проектних підприємств дозволило
авторові прийти до висновку, що для проектних підприємств Луганської
області найбільш доцільними є стратегія зниження витрат і стратегія
підвищення ефективності управління персоналом.

У подальших дослідженнях доцільно вивчити кадровий потенціал проектних
підприємств, як один з основних факторів підвищення їхньої
конкурентоспроможності.

Література:

1. Минцберг Г., Куин Дж.Б., Гошал С. Стратегічний процес: Пер. с англ.
Під ред. Ю.Н. Каптуревского. Серія «Теорія і практика менеджменту». —
Спб: Питер, 2001. — С.23 — 33.

2. Великий економічний словник/ Під ред. А.Н. Азриляна. 3-і изд.
стереотип. — М.: Інститут нової економіки, 1998. С.261 — 676.

3. Воронкова А.Э. Стратегічне керування конкурентноздатним потенціалом
підприємства: діагностика й організація. Монографія. — Луганськ: Изд-во
ВНУ, 2000. — С.23.

4. Зозулев А. Про посилення конкурентних переваг підприємств //Економіка
України. — 2003. — №8. — С.37.

5. Нападовская Л. Формування нової парадигми вітчизняної системи обліку
//Економіка України. — 2003. №7. — С.39 — 41 .

6. Решетникова Т.П. Підвищення конкурентноздатності підприємства і її
вимір // Наукові праці Донецького державного технічного університету.
Серія: Економічна. — 2001. №37. — С.54

7. Ментальний чинник у сфері праці: проблеми теорії та практики / Богиня
Д.П., Семикіна М.В.; передмова І.Ф. Кураса. — К.: «Шторм», 2003. —
С.321-322.

8. Большенко С.Ф. Еволюція організаційних структур керування. //
Організатор виробництва. — М.: «Економіка і фінанси», 2003. № 2 (17). —
С.19-23.

9. Ільїн А.И., Синиця Л.М. Планування на підприємстві: Учеб. посібник
У2ч. Ч.2. Тактичне планування/ Під загальної ред. А.І Ільїна. — Мн.: ТОВ
«Нове знання», 2000. — С.262.

10. Ільїн А.И. Планування на підприємстві: Учеб. посібник У2ч. Ч.1.
Стратегічне планування. — — Мн.: ТОВ «Нове знання», 2000. — С.178-184.

11. Ансофф И. Нова корпоративна стратегія: Пер. с англ. /Під ред. Ю.Н.
Каптуревського. Серія «Теорія і практика менеджменту». — С.-Пб: «Питер»,
1999. С.171-172.

Похожие записи