Інституціоналізація розвитку сільськогосподарської кооперації в Україні

 

Лібералізація економічних відносин відкрила “нішу”, яку зайняли численні
посередницькі структури та інші ринкові суб’єкти
несільськогосподарського походження. Така ситуація призводить до
експлуатації сільськогосподарських товаровиробників та потребує
об’єднання їх зусиль для створення власних, повністю ними контрольованих
структур агробізнесу. Активізація групових дій сільськогосподарських
товаровиробників повинна стати адекватною реакцією на зменшення
державного контролю за сільським господарством [4, С. 9].

Наявна у даний час мережа інфраструктурних формувань за обсягами надання
послуг та їх якістю не задовольняє зростаючих потреб
сільськогосподарських товаровиробників, особливо власників особистих
селянських і фермерських господарств та сільського населення в цілому.
За даними Міністерства аграрної політики Автономної Республіки Крим,
Головних управлінь агропромислового розвитку облдержадміністрацій, на
початок 2010 р. в Україні налічувалося 645 сільськогосподарських
обслуговуючих кооперативів на 28471 сільський населений пункт, або лише
2,3 кооперативи на 100 сільських населених пунктів (табл. 1).

Основними причинами низького рівня розвитку сільськогосподарської
кооперації є, по-перше, загальні несприятливі умови ведення аграрного
виробництва (низький рівень захисту внутрішнього ринку від субсидованого
імпорту продовольства і сільськогосподарської сировини, недостатня
державна підтримка сільського господарства, нерозвиненість
матеріально-технічної бази ринкової інфраструктури АПК та ін.).
По-друге, це прискорений розвиток за рахунок іноземних інвестицій
акціонерних компаній, що спеціалізуються на перевезенні, зберіганні,
переробці і продажу імпортного продовольства та сільськогосподарської
сировини. Останні не зацікавлені у формуванні ефективної державної
політики підтримки кооперативного руху на селі.

 

Таблиця 1. Кількість сільськогосподарських обслуговуючих кооперативів в
Україні

Область Кількість кооперативів станом на 1 січня 2010 р. Кількість
сільських населених пунктів, од. Припадає кооперативів на 100 сільських
населених пунктів, од.

АР Крим 45 949 4,7

Вінницька 76 1466 5,2

Волинська 27 1054 2,6

Дніпропетровська 23 1435 1,6

Донецька 5 1118 0,4

Житомирська 97 1613 6,0

Закарпатська 12 579 2,1

Запорізька 14 915 1,5

Івано-Франківська 30 765 3,9

Київська 19 1127 1,7

Кіровоградська 19 1003 1,9

Луганська 16 783 2,0

Львівська 35 1850 1,9

Миколаївська 8 894 0,9

Одеська 41 1127 3,6

Полтавська 16 1815 0,9

Рівненська 12 1000 1,2

Сумська 40 1466 2,7

Тернопільська 5 1023 0,5

Харківська 14 1681 0,8

Херсонська 36 658 5,5

Хмельницька 12 1414 0,8

Черкаська 20 824 2,4

Чернівецька 11 398 2,8

Чернігівська 12 1485 0,8

Всього 645 28471 2,3

 

По-третє, до стримування активного розвитку кооперації призвела
недооцінка в процесі економічних реформ кооперативних форм господарської
діяльності. Практично уся система переробних, постачальницьких,
торговельних та обслуговуючих підприємств стала власністю приватних
акціонерних компаній, що практично виключило можливість створення на
їхній базі споживчих кооперативів [1, 3, 7, 13].

Історико-економічний аналіз еволюції сільськогосподарської кооперації в
розвинутих країнах світу дозволив виявити певні тенденції цього процесу.
Поширення кооперації головним чином відбувалося через необхідність
створення альтернативи приватно-посередницькому бізнесу. У багатьох
країнах активізація кооперативних процесів і формування кооперативного
руху в національному масштабі припала на період депресій або інших
економічних негараздів, коли взаємодопомога товаровиробників була єдиним
реальним захистом від проявів недосконалості ринкової системи [4, С.
24].

Не сприяє розвитку кооперації також психологічна неготовність селян до
кооперування та недостатній рівень знань сільського населення щодо
переваг кооперації, впевненість багатьох аграрних товаровиробників у
можливості самостійного успішного виходу на ринки продовольства і
матеріально-технічних ресурсів; слабкий рівень державної підтримки малих
форм господарювання в АПК і сільськогосподарських кооперативів.

Сільськогосподарські кооперативи є виходом із кризи, що переживають
виробники сільськогосподарської продукції. Історія свідчить, що перед
тим, як стати характерною рисою сільськогосподарського сектора в
більшості країн з розвинутою ринковою економікою, кооперативний рух
отримував поштовх у часи криз і змін. Споконвічно це були дії
“самооборони” з боку фермерів, підтримані пізніше владою [12, С. 7].
Розвиток кооперації, особливо на початковому етапі, потребує державної
підтримки, важливим чинником якої є розробка і реалізація спеціальних
державних программ [2, С. 190].

Державна підтримка та регулювання розвитку сільськогосподарської
кооперації має бути насамперед сконцентрована на питаннях
фінансово-кредитної підтримки сільськогосподарської кооперації,
інформаційного, консультаційного і методичного забезпечення діяльності
сільськогосподарських кооперативів, підготовки кадрів. Державна
фінансово-кредитна підтримка сільськогосподарської кооперації має
включати, з одного боку, заходи для підтримки малих форм господарювання,
що сприятиме розширенню соціальної бази кооперації, з іншого боку, –
власне самих кооперативів [5, С. 17]. При цьому проблема полягає як у
необхідності виділення необхідних ресурсів, так в удосконаленні
механізму їхнього розподілу, що має включати заходи щодо розвитку на
селі мережі кредитних кооперативів та інших мікрофінансових організацій
(регіональних фондів підтримки малого підприємництва, фондів підтримки
сільського розвитку та ін.).

Фінансово-кредитна підтримка сільськогосподарських кооперативів повинна
передбачати фінансову допомогу новостворюваним кооперативам при
здійсненні організаційних витрат; надання кооперативам цільових
довгострокових бюджетних кредитів і субсидій на будівництво та ремонт
приміщень, придбання устаткування, транспортних засобів, поповнення
оборотних коштів. Доцільним є створення Державного та регіональних
фондів кредитних гарантій для сільськогосподарських кооперативів.
Бюджетні ресурси на підтримку сільськогосподарської кооперації мають
направлятися у виді субсидій в регіони і розподілятися при участі
громадських організацій сільськогосподарських виробників на конкурсній
основі. При цьому має враховуватися ефективність використання ресурсів.

Однією з важливих передумов успішного розвитку сільськогосподарської
кооперації є заходи щодо забезпечення доступу кооперативів до ринку
наукових, освітніх, консультаційних послуг і інформації. Вказані заходи
доцільно реалізувати у рамках єдиної системи інформаційного забезпечення
АПК. Члени кооперативів зможуть одержувати своєчасну і якісну інформацію
про державну аграрну політику, умови кредитування, оподаткування,
субсидування, обсяги торгівлі, ціни і т.д.

??????$??R??de

??????$??R???

???????????????R?спеціалізованих баз даних; видання і поширення
навчальної, довідково-інформаційної і методичної літератури; проведення
відповідних наукових досліджень. Реалізація вказаних заходів дозволить
значно підвищити поінформованість сільського населення, у тому числі з
правових питань, створити умови для постійного обміну передовим
досвідом. Нижче пропонується модель інформаційної служби підтримки
розвитку кооперації (рис. 1).

 

Рис. 1. Модель інформаційної служби підтримки розвитку кооперативного
руху в аграрному секторі економіки України

 

Важливою умовою інформаційно-консультативного та навчально-методичного
забезпечення розвитку кооперативного руху є наукові дослідження з
проблем розвитку малих форм господарювання і сільськогосподарської
кооперації в системі НААН України і Мінагрополітики, а також проведення
науково-практичних конференцій, симпозіумів і семінарів по даній
тематиці на базі аграрних навчальних закладів та наукових установ.

Для успішного розвитку сільськогосподарської кооперації необхідні
постійна підготовка і підвищення кваліфікації фермерів, власників
особистих підсобних господарств, сільських підприємців; фахівців
сільськогос-подарських кооперативів, державних службовців і
представників органів місцевого самоврядування. З цією метою мають бути
розроблені учбово-методичні матеріали для аграрних навчальних закладів,
а також для створених державного і регіональних
інформаційно-консультативних навчально-методичних центрів; розширена
підготовка аграрних товаровиробників, працівників органів управління АПК
і місцевої влади через систему підвищення кваліфікації при аграрних
навчальних закладах.

Важливою проблемою, що потребує вирішення, є організація Держкомстатом
України постійних статистичних спостережень за розвитком
сільськогосподарської кооперації, результатом яких має бути отримання
всебічної інформації про їхню господарську діяльність. Наукові
організації та аграрні навчальні заклади у співробітництві з
регіональними інформаційно-консультативними навчально-методичними
центрами проводитимуть незалежний моніторинг розвитку
сільськогосподарської кооперації.

Висновки. Сільськогосподарська кооперація є основою для подальшого
розвитку інфраструктури аграрного ринку, відіграє виняткову роль у
зміцненні економічного потенціалу, конкурентноздатності і соціального
статусу сільськогосподарських виробників, поліпшенні умов господарювання
і створенні  стимулів для росту товарної продукції. Проте до цього часу
її розвиток знаходиться на низькому рівні, основними причинами чого є
недооцінка в процесі економічних реформ кооперативних форм господарської
діяльності, загальні несприятливі умови ведення аграрного виробництва,
психологічна неготовність селян до кооперування та недостатній рівень
знань сільського населення щодо переваг кооперації, слабкий рівень
державної підтримки малих форм господарювання в АПК і
сільськогосподарських кооперативів.

Процес інституціоналізації розвитку сільськогосподарської кооперації
передбачає формування загальних цілей її функціонування, прийняття та
дотримання відповідних норм, правил і процедур, зокрема щодо державної
підтримки, яка має передбачати розробку і реалізацію спеціальних
державних програм, спрямованих на фінансово-кредитну підтримку,
інформаційне, консультаційне і методичне забезпечення діяльності
кооперативів, підготовку висококваліфікованих кадрів. Державна підтримка
та регулювання мають зосереджуватися не лише безпосередньо на
кооперативах, а й враховувати необхідність реалізації відповідних
заходів щодо малих форм господарювання на селі.

Інституціоналізація вказаних процесів дозволить чітко розподілити
обов’язки та організувати діяльність учасників кооперативного руху,
згуртовувати їх на основі взаємозв’язку та взаємовідповідальності,
інтегруватися шляхом консолідації зусиль, мобілізації ресурсів за
рахунок максимального вкладу кожного учасника кооперативного руху на
селі свого потенціалу в досягнення спільних цілей.

 

Список використаних джерел

 

1. Абрамова І.В. Організаційно-економічний механізм державної підтримки
сільськогосподарських обслуговуючих кооперативів: автореф. дис. на
здобуття наук. ступеня канд. екон. наук: спец. 08.07.02 „Економіка
сільського господарства і АПК” / І.В. Абрамова. – Житомир, 2006. – 20 с.

2. Аграрна реформа в Україні / [Гайдуцький П.І., Саблук П.Т.,
Лупенко Ю.О. та ін.]; за ред. П.І. Гайдуцького. – К.: ННЦ ІАЕ, 2005. –
424 с.

3. Українська модель сільськогосподарської кооперації: етапи формування
та розвитку / [Беренштейн Л.Ю., Каденюк О.С., Коломієць С.С. та ін.] /
КМУ; Національний аграрний ун-т; Тернопільська академія народного
господарства / Л.Ю.Беренштейн (наук.ред.). – К. : НАУ, 2002. – 100 с.

4. Зіновчук В.В. Сільськогосподарська кооперація: теорія, методологія,
практика: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня доктора екон. наук:
спец. 08.07.02 «Економіка сільського господарства і АПК» / В.В.
Зіновчук. – К., 2000. – 35 с.

5. Концепция развития сельскохозяйственных потребительских кооперативов.
– М.: Министерство сельского хозяйства РФ:  – 2006. – 68 с.

6. Методика создания региональных и муниципальных программ развития
сельскохозяйственных потребительских кооперативов. – М.: Министерство
сельского хозяйства РФ, 2006. – 61 с.

7. Могильний О.М. Державне регулювання аграрного виробництва в період
трансформації економіки / О.М. Могильний. – К.: ІАЕ УААН, 2002. – 430 с.

8. О государственной поддержке сельскохозяйственных потребительских
кооперативов в Республике Башкортостан: Закон Республики Башкортостан от
30 ноября 2006 года // Республика Башкортостан. – 2006. – №241 (26224).

9. О сельскохозяйственной кооперации: Федеральный Закон РФ от 8 декабря
1995 года N 193-ФЗ // Российская газета. – 2006. – №250.

10. Про затвердження Програми розвитку сільськогосподарських
обслуговуючих кооперативів на 2003-2004 роки: Постанова Кабінету
Міністрів України від 12 грудня 2002 р. №1858 // Офіційний вісник
України. – 2002. – № 51. – стор. 38. – стаття 2293.

11. Про сільськогосподарську кооперацію: Закон України від 17 липня 1997
року №469/97-ВР // Відомості Верховної Ради. – 1997. – № 39. – ст.261.

12. Сельскохозяйственные обслуживающие кооперативы. Ключевой элемент
восстановления сельского хозяйства в ННГ: Проект Тасис по
распространению технической информации. – Брюссель, Европейская
комиссия. – 2000. – 40 с.

13. Швець Т.В. Формування і функціонування сільськогосподарських
обслуговуючих кооперативів при сільських громадах: автореф. дис. на
здобуття наук. ступеня канд. екон. наук: спец. 08.07.02 „Економіка
сільського господарства і АПК” / Т.В. Швець. – Житомир, 2007. – 20 с.

 

Похожие записи