Інноваційні аспекти стабілізації регіональної економіки

 

Прийнято вважати, що поняття «нововведення» є українським варіантом
англійського слова innovatoin. Таким часом буквальний переклад з
англійської означає «введення новацій», або в нашому розумінні цього
слова «впровадження нововведень».

У повсякденній практиці, як правило, ототожнюють поняття нововведення,
новація, нововведення, інновація, що цілком зрозуміло. Нововведенням
може бути впровадження нового порядку, нового методу, винаходу.
Нововведення означає констатацію того, що воно використовується. З
моменту прийняття до впровадження і розповсюдження нововведення одержує
нова якість і стає інновацією. Будь-які винаходи, нововведення, види
послуг або нові методи тільки тоді одержують суспільне визнання, коли
будуть прийняті до впровадження і розповсюдження (комерціалізації), і
вже в новій якості вони виступають як нововведення (інновації) [3].

Загальновідомо, що перехід від однієї якості продукції до іншої потребує
витрат ресурсів (енергії, часу, фінансів тощо). Процес переходу
нововведення (інновації) у нововведення (інновації) також потребує
витрат різноманітних ресурсів, головними з який є інвестиції і час. В
умовах ринку як система економічних відносин купівлі–продажу товарів, у
рамках якої формуються попит, пропозиція і ціна, головними компонентами
інноваційної діяльності виступають нововведення, інвестиції і
нововведення. Як відомо, нововведення формують ринок нововведень
(новацій), інвестиції ринок капіталу (інвестицій), нововведення
(інновації) ринок чистої конкуренції нововведень. Ці три головних
компоненти на нашу думку й утворюють сферу інноваційної діяльності
підприємств та організацій регіонів України (рис. 1.).

Під інноваціями в широкому змісті цього слова ми пропонуємо розуміти
прибуткове використання нововведень у вигляді нових технологій, видів
продукції і послуг, організаційно-технічних і соціально-економічних
рішень виробничого, фінансового, комерційного, адміністративного або
іншого характеру.

Час від зародження ідеї, створення і поширення нововведення до його
використання прийнято називати життєвим циклом інновації. З урахуванням
послідовності проведення робіт життєвий цикл інновації розглядається як
інноваційний процес.

 

 

Рис. 1. Схема впливу інноваційної діяльності на ефективність виробництва
та стабільну діяльність підприємств в умовах регіону

 

На нашу думку терміни «інновація» і «інноваційний процес» близькі, але
не однозначні. Інноваційний процес пов’язаний із створенням, освоєнням і
поширенням інновацій. Творці інновації (новатори) керуються такими
критеріями, як життєвий цикл виробу й економічної ефективності. Їхня
стратегія спрямована на те, щоб перевершити конкурентів, створивши
нововведення, що буде визнано унікальним у певній галузі.
Науково-технічні розробки і нововведення виступають як проміжний
результат науково-виробничого циклу і в міру практичного застосування
перетворюються в науково-технічні інновації – кінцевий результат [4].
Науково-технічні розробки і винаходи є додатком нового знання з метою
його практичного застосування, а науково-технічні інновації (НТІ) – це
матеріалізація нових ідей і знань, відкриттів, винаходів і
науково-технічних розробок у процесі виробництва з метою їхньої
комерційної реалізації для задоволення визначених запитів споживачів.
Неодмінними властивостями інновації є науково-технічна новизна і
виробнича придатність. Отже, науково-технічні інновації повинні: мати
новизну; задовольняти ринковий попит; приносити прибуток виробнику.
Поширення нововведень, як і їхнє створення, є складовою частиною
інноваційного процесу. Розрізняють три логічні форми інноваційного
процесу: простий внутрішньоорганізаційний (натуральний), простий
міжорганізаційний (товарний) і розширений [5].

Внутрішньоорганізаційний інноваційний процес припускає створення і
використання нововведення усередині однієї і тієї ж організації,
нововведення в цьому випадку не приймає безпосередньо товарної форми.
При простому інноваційному процесі нововведення виступає як предмет
купівлі-продажу. Така форма інноваційного процесу означає відділення
функції творця і виробника нововведення від функції його споживача.
Розширений інноваційний процес виявляється в створенні нових виробників
нововведення, у порушенні монополії виробника-піонера, що сприяє через
взаємну конкуренцію удосконалюванню споживчих властивостей товару, що
випускається . В умовах товарного інноваційного процесу діють як мінімум
два господарюючих суб’єкти: виробник (творець) і споживач (користувач)
нововведення. Якщо нововведення – технологічний процес, його виробник і
споживач можуть об’єднуватися в одному суб’єкті, що господарює.

Простий інноваційний процес переходить у товарний за дві фази: 1)
створення нововведення і його поширення; 2) дифузія нововведення. Перша
фаза – це послідовні етапи наукових досліджень,
дослідно-конструкторських робіт, організація дослідного виробництва і
збуту, організація комерційного виробництва. На першій фазі ще не
реалізується корисний ефект нововведення, а тільки створюються
передумови такої реалізації. На другій фазі суспільно-корисний ефект
перерозподіляється між виробниками нововведення (ВН), а також між
виробниками і споживачами.

o Для успішного керування інноваційною діяльністю на підприємствах та
організаціях регіону, необхідне ретельне вивчення інновацій. Насамперед
необхідно уміти відрізняти інновації від несуттєвих видозмін у продуктах
і технологічних процесах (наприклад, естетичні зміни – кольори, форми і
т.п.); незначних технічних або зовнішніх змін у продуктах, що залишають
незмінними конструктивне виконання й здійснюючих не достатньо помітний
вплив на параметри, властивості, вартість виробу, а також вхідних у
нього матеріалів і компонентів; розширення номенклатури продукції за
рахунок освоєння виробництва нових для даного підприємства, але уже
відомих на ринку продуктів, із метою задоволення поточного попиту і
збільшення прибутків підприємства. Новизна інновацій повинна оцінюватись
за технологічними параметрами, а також враховувати ринкові позиції [6].
Враховуючи це можна класифікувати інновації таким чином. У залежності
від технологічних параметрів інновації пропонується поділяти на:
продуктові інновації, вони повинні включати застосування нових
матеріалів, нові напівфабрикати і комплектуючі, одержання принципово
нових продуктів: процесні інновації означають нові методи організації
виробництва (нові технології). Процесні інновації можуть бути пов’язані
зі створенням нових організаційних структур у складі підприємства
(фірми).

За типами новизни для ринку інновації діляться на: нові для галузі у
світі; нові для галузі в країні; нові для даного підприємства (групи
підприємств). За місцем в системі (на підприємстві, у фірмі) можна
виділити: інновації на вході підприємства (зміни у виборі і використанні
сировини, матеріали, машин і устаткування, інформації й ін.); інновації
на виході підприємства (вироби, послуги, технології, інформація й ін.);
інновації системної структури підприємства (управлінської, виробничої,
технологічної). У залежності від глибини внесених змін виділяють
інновації: радикальні (базові); що покращують; модифікаційні (приватні).
Схематично класифікацію інновацій в умовах конкурентної боротьби нами
представлено на рис. 2.

 

 

Рис.2. Схематична модель класифікації інновацій в умовах конкурентної
боротьби

 

Однією з найактуальніших проблем вітчизняної економіки є підвищення
конкурентоспроможності промисловості на основі її технологічного
переоснащення й розвитку наукоємних галузей виробництва. Тому виникає
гостра потреба в одержанні підприємствами доступу до передових
технологій. Водночас підвищення ступеня відкритості національної
економіки поряд із посиленням інтеграційних процесів у світовій
економіці супроводжується загостренням конкуренції, поряд з цим є
необхідність пошуку ефективних шляхів просування продукції вітчизняних
товаровиробників на ринку, переважно інноваційної, оскільки традиційні
її види здебільшого неконкурентоспроможні, при цьому необхідно залучати
окремі засоби економічної і майнової безпеки

Висновки та перспективи подальших досліджень. Таким чином, основними
заходами активізації інноваційної діяльності економіки підприємств та
організацій на регіональному рівні слід вважати:

— розробку і запровадження механізму надання пільг промисловим
підприємствам, які впроваджують і реалізують інноваційну продукцію;

—      поширення практики надання інноваційним підприємствам
середньострокових кредитів зі знижкою кредитної ставки;

—      контролювання державою екологізації виробництва, стимулювання
діяльності, спрямованої на збереження довкілля;

—      мотивація працівників до інноваційної діяльності, зменшення
міграції науковців;

—       законодавчі зміни у галузі інноваційної діяльності щодо пільг і
стимулів;

—      політика підприємства повинна мати інноваційну спрямованість.

—      тісне співробітництво вітчизняних підприємств з іноземними
підприємствами, обмін досвідом;

—      використання тісної співпраці науки і виробництва;

—      залучення засобів економічної і майнової безпеки.

Реалізація запропонованих напрямків активізації інноваційної діяльності
в Україні дасть змогу значно підвищити рівень інноваційної активності
промислових підприємств, стабілізувати прискорений процес оновлення
виробництва, ефективно використовувати внутрішні і залучені зовнішні
інвестиції на інноваційну діяльність.

 

Література.

1.     Гриньова В. М., Козирєва О. В. Соціально-економічні проблеми
інноваційного розвитку підприємств: Монографія. – Х.: ВД «ІНЖЕК», 2006.
– 192 с.

2.     Ілляшенко С. М. Управління інноваційним розвитком: Навч. посіб. —
2-ге вид., перероб. і доп. — Суми: ВТД «Університетська книга»; К.:
Видавничий дім «Княгиня Ольга», 2005. — 324 с.

3.     Лапко О. Інноваційна діяльність у системі державного регулювання:
Монографія. — К.: Інститут економ. прогнозування НАН України, 1999. —
342 с.

4.     Фатхутдинов Р. А. Инновационный менеджмент. — Спб.: Питер, 2002.
— 400 с.

5.     Федулова Л. І. Інноваційна економіка: Підручник. — К.: Либідь,
2006. — 480 с.

6.     Про інноваційну діяльність: Закон України від 4 липня 2002 року
№40— IV // zakon 1.rada.gov.ua.

7.     Амоша О.І. Інноваційний шлях розвитку України: проблеми та
рішення // Економіст. —  2005. —  №6.—  С.28.

8.     Економічна та майнова безпека підприємства. Антирейдерство. –
Тернопіль: Терно-граф. – 2008. – 424 с.

Похожие записи