Реферат на тему:

Гроші

Сутність і функції грошей

Гроші — категорія товарного виробництва. Тому вони мають дещо властиве
такому виробництву взагалі, незалежно від існуючої його форми. Одночасно
вони набувають специфічних історичних рис, зумовлених тим або іншим
способом виробництва. Буде помилкою вважати незмінними
соціально-економічну природу грошей та їх функцій для всіх етапів
розвитку товарного виробництва і для всіх економічних формацій. Проте
невірно й стверджувати, що між природою і функціями грошей на згаданих
етапах немає нічого спільного.

При вивченні цих питань бажано звернути увагу і на такі методологічні
посилки: за умов розвитку грошової форми вартості неминуче модифікуються
і функції грошей; різні види грошей неоднаковою мірою спроможні
виконувати відповідні функції грошей.

Гроші: сутність,

теорії

Чіткого й такого, щоб визнавалося економістами всіх теоретичних шкіл і
напрямів, визначення сутності грошей не існує. Раціоналістична концепція
пояснює походження грошей як результат угоди між людьми, які
переконалися в тому, що для пересування вартостей в обміні товарів
необхідні спеціальні інструменти. Ця ідея щодо грошей як угоди
безроздільно панувала аж до кінця XVIII ст. Суб’єктивно-психологічний
підхід до походження грошей є присутнім у поглядах і багатьох сучасних
західних економістів. Так, П. Самуельсон визначає гроші як штучну
соціальну умовність. Американський економіст Дж. К. Гелбрейт вважає, що
«закріплення грошових функцій за благородними металами та іншими
предметами — продукт угоди між людьми».

Відповідно до еволюційної концепції походження грошей, історія їх
виникнення є результатом розвитку суспільного поділу праці, обміну,
товарного виробництва. Аналіз історичного процесу розвитку обміну і форм
вартості дає можливість зрозуміти, як із загальної маси товарів
виокремився один товар, що почав виконувати роль грошей і спеціальним
призначенням якого стала роль загального еквівалента.

Більшість західних економістів — дослідників питання теорії грошей —
виводять їх сутність з того, які функції виконують гроші. При цьому
констатують: грошима може бути все, що визнається людьми за гроші і
виконує їх функції.

Стосовно сутності грошей економічні теорії можна поділити за рядом
напрямів.

Металістична теорія грошей (набула розвитку ще на зорі капіталізму — у
XVI—XVII ст.) ототожнює їх із благородними металами. Прихильники цієї
теорії визнають лише ті функції грошей, для виготовлення яких потрібні
металеві гроші: міра вартості, засоби створення багатства і світові
гроші.

Основна ідея номіналістичної теорії грошей полягає в тому, що вони не
мають товарної природи, а є умовним знаком, цінність якого визначається
державою (або назвою) і не залежить від металевої субстанції.

Кількісна теорія грошей (заснована ще XVII ст. в Англії і Франції)
стверджує, що вартість грошей обернено пропорційна до їх кількості; за
грошима визнається лише функція засобів обігу.

Відповідно до марксистської концепції гроші є товар, що стихійно
виділився з маси всіх інших товарів і виконує роль загального
еквівалента. Це особливий товар, в якому всі інші товари виражають свою
вартість. Гроші, таким чином, є суспільною формою обліку затрат праці
товаровиробників. Подібний облік здійснюється в безупинному, щоденному
стихійно-ринковому процесі, в якому відбувається обмін товарів.

Трактування

і зміст функцій

грошей

Гроші — необхідна форма руху товарів. Функції грошей, будучи проявом їх
сутності, обслуговують ті певні відносини, в які вступають
товаровиробники в процесі обміну товарів. Маркс аналізував гроші в
політекономічному плані не як річ або предмет, а як історично визначену
форму суспільно-економічних відносин, що відображають потребу визначати
і порівнювати витрати суспільно необхідної праці. Він виокремив п’ять
функцій грошей: міра вартості; засіб обігу; засіб нагромадження; засіб
платежу; світові гроші. Одночасно вчений зазначав, що різні види грошей
різною мірою спроможні виконувати грошові функції. Це залежить від того,
яким є рівень розвитку грошової системи та які існують форми організації
грошового обігу.

Серед сучасних економістів Заходу існує кілька думок щодо тлумачення
функцій грошей, їх кількості, але практично однозначно визнаються три їх
функції: гроші — це засіб обігу; засіб створення багатства
(нагромадження), міра вартості (масштаб цін, розрахункові гроші). Крім
цих функцій, називають також засіб платежу і світові гроші.

На перший погляд здається, що товари стають сумірними завдяки грошам.
Але це не так. Лише тому, що всі товари як вартості являють собою
уречевлену людську працю і, отже, самі по собі порівняні, їх вартість
може бути обчислена одним певним товаром. Надаючи форму ціни іншим
товарам, самі гроші не мають ціни: вони не можуть у собі, у власній
споживчій вартості виражати свою вартість. Вартість золота як грошей
виражається в споживчій вартості інших товарів. Оскільки золото
обмінюється на найрізноманітніші товари, його відносна вартість довгий
час одержувала безкінечний ряд виразів у різноманітних товарах.

Функцію міри вартості гроші виконують як уявні в думках, тобто ідеальні
гроші. Ціна є грошовим виразом вартості, але вона може виявитися і чисто
ірраціональною, тобто якщо не виражає вартість. Наприклад, неопрацьована
земля не має вартості, але ціну має.

Як вираз вартості ціна не обов’язково повинна кількісно відповідати
вартості товарів. Більше того, така відповідність є винятком. Ціни
товарів коливаються навколо вартості залежно від співвідношення попиту і
пропозиції. Вони можуть перевищувати вартість або падати нижче за неї.
Такий рух цін неминучий за умов стихійного товарного виробництва.

Хоча як міра вартості гроші функціонують ідеально, проте в основі цієї
функції грошей лежало реальне золото, що було і є продуктом праці і
вступає в обмін на інші товари. Якби золото реально не було продуктом
праці, не мало вартість і не було здатне обмінюватися на інші товари,
воно не могло б й ідеально реалізовуватися як міра вартості. А це
означає, що функція грошей як міри вартості припускає їх дію як
реального засобу обміну.

У зв’язку з функціонуванням грошей як міри вартості виникає необхідність
фіксації визначеної грошової одиниці, що служила б основою для
порівняння цін різноманітних товарів. Такою грошовою одиницею є
визначена вагова кількість благородного металу, що виконує роль
загального еквівалента. У різних країнах грошовою одиницею виступали
різноманітні вагові кількості грошового матеріалу. Так, у Росії після
грошової реформи 1897 р. як грошова одиниця виступав карбованець, що
містив 0,77 г золота. У США масштабом цін є долар, який містить у даний
час 0,888 г золота.

Спочатку масштаб цін збігався з ваговим масштабом. Так, англійський фунт
стерлінгів колись дійсно був фунтом срібла. Проте надалі повсюдно
відбулося поступове відділення масштабу цін від їх вагової місткості.
Пояснюється це рядом причин. По-перше, введенням іноземних монет у
народів, в яких виробництво грошей ще не було налагоджено. По-друге, із
зростанням багатства менш благородні метали витискувалися як міра
вартості благороднішими металами, наприклад мідь — сріблом, а срібло —
золотом. При цьому старі найменування переходили до меншої вагової
кількості ціннішого металу. Наприклад, коли золото витиснуло срібло як
міру вартості, назва «фунт стерлінгів» почала вживатися до кількості
золота, що складало приблизно лише п’ятнадцяту частину фунта. Це
відповідало фактичному співвідношенню вартості золота і срібла. (На
даний час фунт стерлінгів дорівнює всього 2,488 г золота.) По-третє,
зменшенням державною владою вагової місткості грошової одиниці при
зберіганні її старого найменування (так зване «псування монет»),
внаслідок чого систематично відбувалося відокремлення номінальної
місткості монет від реальної.

Як міра вартості і як масштаб цін гроші виконують дві різні функції.
Міра вартості — це суспільна функція грошей, породжена системою
економічних відносин. Масштаб цін як функція грошей пов’язаний з
необхідністю порівняння різноманітних кількостей золота. Мірою вартості
грошей є суспільне втілення абстрактної праці, масштабом цін — фіксована
вага благородного металу в грошовій одиниці. Як міра вартості вони
служать для виразу вартості всіх товарів у вигляді визначеної кількості
золота. Як масштаб цін вони вимірюють цю кількість золота. Масштаб цін
може змінитися за волею державного законодавства, у той час як реальні
ціни, виражені в золоті, складалися лише відповідно до дії закону
вартості.

Процес функціонування грошей як міри вартості нерозривно пов’язаний з
реальним міновим процесом, в якому гроші виконують функцію засобу обігу.

Товарний обмін спочатку здійснюється у формі безпосереднього обміну
товару на товар за формулою Т—Т.

Поява грошей означає зміну форми обміну. За таких умов товар спочатку
продається за гроші, а потім на виручені гроші товаровиробник купує
інші, необхідні йому товари. У цьому випадку процес обміну відбувається
за формулою Т—Г—Т, де Т—Г — продаж товару за гроші і Г—Т — купівля
товару на гроші. Тут гроші відіграють роль посередника обміну. Товарний
обмін набуває форми товарного обороту, а гроші виконують функцію засобу
обігу.

Безпосередній обмін товарами і товарний обіг різноманітні не тільки за
формою, але й за своєю суттю. У безпосередньому обміні обидва учасники
обміну перебувають в однаковому положенні. Обмінюючи свій товар на
чужий, кожний товаровласник одночасно ніби і продає, і купує. Купівля і
продаж тут збігаються, але ще немає самостійних економічних суб’єктів,
покупця і продавця.

Інакше складається справа за умов товарообороту, де роль посередника при
обміні товарів виконують гроші. Тут будь-який товар переносить два
перетворення. Перша метаморфоза — акт Т—Г. Товар продається за гроші,
його вартість з товарної форми перетворюється на грошову. Друга
метаморфоза — акт Г—Т, тобто перетворення вартості з грошової форми на
товарну. Після того, як гроші перетворені на товари, процес обігу
товарів закінчується: зі сфери обігу вони потрапляють до сфери
споживання.

Характерна риса цієї форми обміну полягає в тому, що купівля і продаж
відокремлюються, стають самостійними — акти купівлі і продажу вже не
збігаються ні в часі, ні в просторі. Така форма обміну створює
можливість для товаровиробника продати свій товар сьогодні, а купити
інший лише через певний час. Окрім того, він може продавати на одному
ринку, а купувати на іншому. При товарному обороті відбувається
відокремлення покупців і продавців. Товаровиробник може бути в даний
момент або покупцем, або продавцем, але він не може бути одночасно і тим
й іншим.

При товарному обороті яскраво виявляються розбіжності між рухом вартості
і рухом споживчої вартості. Від товаровиробника споживча вартість товару
йде, але вартість цього товару залишається у вигляді визначеної суми
грошей. Володіючи грошима як самостійною формою вартості, товаровиробник
може їх використовувати коли хоче і де хоче.

Розрив між актами купівлі і продажу, викликаний функціонуванням грошей
як засобу обігу, створює можливість появи економічних криз
надвиробництва товарів. Якщо один товаровиробник продав свій товар, але
не купує в даний момент у даному місці товари інших виробників, то це
означатиме, що хтось із виробників не зможе продати свої товари,
реалізувати їх вартість. Частина товарів виявиться нереалізованою, що
знайде відображення в їх надвиробництві. Не продавши свого товару,
товаровиробник не може продовжувати і процес виробництва.

На відміну від товарів, що, реалізувавши свою вартість, виходять зі
сфери обігу, гроші як засіб обігу завжди обслуговують обмін товарами.
Але рух товарів у сфері обігу є вихідним, визначальним, а рух грошей —
похіднім, підлеглим.

Спочатку функцію засобу обігу виконувало золото в злитках відповідно до
своєї вагової кількості. Щоб усунути необхідність зважування золота при
кожному акті обміну, деякі купці, а потім держава стали надавати
визначену стандартну форму рівновеликим злиткам золота і ставити на них
відповідний штамп. Золото і срібло як гроші одержали монетну форму. Обіг
монет відрізняється від обігу злитків тим, що злитки приймаються в обмін
за вагою, а монета — за найменуванням і номіналом.

У процесі функціонування як засобу обігу золоті монети поступово
зношувалися, тобто стиралися і втрачали свою вагу. Проте на ринку вони
продовжували прийматися в обмін відповідно до старого найменування.
Німецька марка або французький франк, що втратили в результаті стирання
частину своєї ваги, продовжували функціонувати як повноцінні монети. Їх
купівельна спроможність залишалася попередньою, хоча кількість золота,
що містилася в них, зменшилася, тому держава законодавчо закріплювала
той ступінь втрати металу, що робить золоту монету нездатною до
виконання функції обігу.

Функціонування неповноцінних золотих і срібних монет як замінників
повноцінних дало підстави для випуску чисто номінальних знаків вартості
— паперових грошей як замінників дійсних грошей (золотих або срібних).
Паперові гроші практично не мають ніякої вартості (за винятком вартості
паперу, що може бути прирівняна до нуля). Проте на ринку паперовий
грошовий знак може володіти такою ж купівельною спроможністю, як і
золотий.

Можливість заміни грошового товару знаками, символами вартості
(неповноцінні монети і паперові гроші) випливає з самого характеру
функції грошей як засобу обігу. У цій функції гроші відіграють миттєву
роль. Вони потрібні лише як засіб купівлі інших товарів. Необхідно
тільки, щоб грошові знаки мали суспільну значимість. Оскільки паперові
гроші випускає держава, що встановлює курс у законодавчому порядку,
паперові гроші, як правило, мають силу тільки всередині окремих держав.

Гроші як міра вартості та як засіб обігу утворюють нерозривну єдність.
Гроші не могли б виконувати функцію міри вартості, якби вони не діяли як
реальний засіб обміну. Але гроші не могли б бути і засобом обігу, якби
вони не були загальновизнаною мірою вартості всіх товарів.

Водночас у рамках єдності міри вартості і засобу обігу яскраво
виявляється їх протилежність. По-перше, як міра вартості гроші
вважаються ідеальними рахунковими грошима, а як засіб обігу, навпаки, —
реальними грошима, якими товаровиробники розплачуються один з одним.
По-друге, функцію міри вартості повинен обов’язково виконувати грошовий
товар, у той час як при виконанні функції засобу обігу реальні гроші
можуть бути заміщені знаками, символами вартості, що не мають власної
внутрішньої вартості.

Функція грошей як засобу нагромадження грошей (скарбів) полягає
насамперед у тому, що цю функцію виконують дійсні гроші, у той час як
мірою вартості були ідеальні гроші, а як засіб обігу вони (золото) могли
бути заміщені своїми замінниками. На практиці товаровиробники нерідко
нагромаджують не тільки золото, але і металеві або паперові грошові
знаки.

З розвитком суспільства поряд із нагромадженням грошей у монетній формі
відбувається нагромадження скарбів у вигляді предметів розкоші,
виготовлених із золота і срібла, але не функціонуючих безпосередньо у
вигляді грошей. У зв’язку з цим дедалі розширюється ринок золота і
срібла незалежно від їх грошової функції. Розвиток цієї естетичной форми
скарбу створює приховане джерело регулювання пропозиції грошей, що
яскраво виявляється в періоди соціально-економічних трансформацій.

Між функціями скарбу і засобів обігу існує нерозривний внутрішній
зв’язок. Розвиваючись на основі функції грошей як засобу обігу, функція
скарбу, у свою чергу, стає важливою умовою функціонування грошей як
засобу обігу. У кожний даний момент необхідна визначена кількість грошей
для обслуговування процесу товарного обігу. З розширенням масштабів
виробництва і товарного обігу частина грошей, що перебуває у формі
нагромадження, починає надходити на ринок і виконувати функцію засобу
обігу. Якщо ж виробництво й обіг товарів скорочуються, то частина
грошей, що стала зайвою в сфері обігу, перетворюється на заощадження та
нагромадження населення. При обігу повноцінних металевих грошей на ринку
завжди знаходиться така кількість грошей, яка необхідна для реалізації
товарів відповідно до існуючого рівня цін. За умов же обігу нерозмінних
на золото знаків вартості скарб не виконує роль стихійного регулятора
маси грошей, необхідних для обігу.

n p x

0

2

e

e

J6KLoaNNNNNNNNAaNNNNNNNNNN

^„`„gd¶ 1

<нкцію засобу платежу. Гроші досить поширені як засіб платежу і поза сферою товарного обігу, як-от при виплаті заробітної плати, при оплаті всякого роду кредитних зобов’язань. Взагалі у всіх тих випадках, коли гроші виступають не як прямий посередник руху товарів (Г—Т—Г), а самостійно обертаються, переходячи з рук одного власника до рук іншого, вони функціонують як засіб платежу. Функція грошей як засобу платежу відрізняється від раніше розглянутих функцій і водночас перебуває з ними у нерозривному зв’язку. Як засіб платежу гроші можуть бути використані тільки за умови виконання функцій міри вартості, засобу обігу і скарбів. Якби гроші не виконували цих функцій, ніхто не приймав би їх як засоби платежу. Але функція грошей як платіжного засобу має свої особливості. При функціонуванні грошей як засобів обігу товар спочатку реалізується на ринку як вартість і лише після цього він може надійти в сферу споживання і використовуватися як споживча вартість, тобто реалізація вартості передує реалізації споживчої вартості. Інакше відбувається за кредитної угоди. Послідовність руху змінюється. На першому етапі при передачі товару в кредит реально відбувається лише переміщення споживчої вартості товару з рук виробника до рук споживача. Вартість же товару дістає лише ідеальний вираз у борговому зобов’язанні. Через відповідний термін боржник сплачує кредитору вартість отриманого в кредит товару грошима. Розрив між рухом споживчої вартості товару та його вартістю одержує тут яскраво виражений характер. Необхідність вдаватися до купівлі в кредит виникає й у тих випадках, коли товари вироблені, але для їх реалізації потрібен значний час через віддаленість ринків збуту, труднощі транспортування тощо. Нарешті, необхідність купівлі в кредит виникає в зв’язку із сезонністю окремих видів виробництва. Наприклад, у сільському господарстві навесні і влітку провадяться великі витрати коштів на потреби виробництва, у той час як готовий продукт реалізується лише після збору врожаю — восени. У ряді галузей промисловості (лісозаготівельна, рибна та ін.) також необхідні великі сезонні витрати для реалізації готової продукції. Купівля товарів у кредит пов’язана і з необхідністю відразу закуповувати великі запаси сезонної сировини (буряк, бавовна і т. д.), що на відповідних підприємствах обробної промисловості перетворюються на готовий продукт і реалізуються поступово, у міру переробки сировини. Таким чином, у зв’язку з функцією грошей як засобу платежу виникають і розвиваються так звані кредитні гроші. Товаровиробник, що продав у кредит товар і одержав від покупця боргове зобов’язання — вексель, може, в свою чергу, використовувати останній замість грошей для розплати за товар, куплений в іншого виробника. У даному разі на векселі робиться передатний напис на користь третьої особи, яка, ставши власником векселя, може таким же способом розрахуватися за куплений товар з наступним виробником і т. д. Оскільки кожний, хто поставив на векселі передатний напис, гарантує його оплату, векселі одержують дедалі більшу довіру і спроможність до обігу, чим більше на них таких написів. Так, векселі, будучи знаряддям кредиту, набувають визначеної форми грошей, породженої кредитом, — кредитних грошей. На базі вексельного обороту виникла розвинутіша форма кредитних грошей — банкноти. Це — векселі банкірів, оплачувані за вимогою готівкою. Ця форма кредитних грошей нині набула широкого розвитку, вексельний оборот дедалі частіше замінюється обігом банківських білетів. Розвиток кредитних угод і функції грошей як засобу платежу створює додаткові умови для розвитку функції грошей як скарбів, оскільки у товаровиробників виникає нова потреба — нагромаджувати гроші для того, щоб розрахуватися з настанням терміну по боргових зобов’язаннях. У даному разі гроші вилучаються з обігу і перетворюються на скарб не заради них самих, а як засіб платежу на перспективу. В міру розвитку товарного виробництва кредитні зв’язки між товаровиробниками розширюються і зміцнюються. Кожний товаровиробник може одночасно бути і кредитором і боржником. Він може брати в кредит необхідні йому товари в одних і віддавати в кредит товари, якими він сам володіє, іншим. Але наявність масових неплатежів по боргових зобов’язаннях означає банкрутство. Тоді у процесі виробництва настає криза. Проте для того, щоб можливість кризи, яка виникає в зв’язку з кредитними відносинами, перетворилася на дійсність, потрібний цілий ряд умов, що з’являються тільки з розвитком товарного виробництва. Розвиток товарного виробництва і вихід товарного обміну за національні межі є матеріальною передумовою появи нової функції грошей. На світовому ринку гроші скидають, за виразом Маркса, всі свої «національні мундири» (монет, паперових і кредитних грошей) і виступають у формі благородних металів (золота, срібла) — світових грошей. У світовому обороті гроші функціонують насамперед як загальний засіб платежу і загальний купівельний засіб, причому перша функція переважає. Це пояснюється тим, що світова торгівля є значною мірою оптовою. Крім того, у світовому обороті гроші функціонують як суспільна матеріалізація багатства, оскільки останнє може вільно мігрувати з однієї країни в іншу у формі еквівалента — золота. Кожна країна потребує певного запасу золота для власних міжнародних платежів. Тому гроші у вигляді скарбу є резервним фондом світових грошей. Вони виконують цю роль і в умовах паперово-грошового обігу. Закони грошового обігу. Інфляція Залежно від специфічної природи грошей і тих функцій, що вони виконують, діють відповідні закони грошового обігу. При золотому обігу і тоді, коли грошово-кредитні гроші вільно обмінюються на золото, кількість грошей, необхідних для обороту (КГ), залежить від суми цін і швидкості обігу грошової одиниці. Це можна визначити за такою формулою: , де СЦ — сума товарних цін; К — сума цін товарів, проданих у кредит; ПЛ — сума платежів за борговими зобов’язаннями; ВП — сума взаємопогашених безготівкових платежів; О — швидкість оборотів грошової одиниці. Основними елементами грошового обігу виступають: товарна маса, що перебуває в обігу; рівень цін на товари; швидкість обороту грошей. При цьому не рівень цін на товари залежить від кількості грошей в обороті, а навпаки, кількість грошей, що перебуває в обігу, залежить від рівня цін. Крім того, не швидкість обігу грошей залежить від їх кількості, а кількість грошей залежить від швидкості обігу. При функціонуванні повноцінних грошей в обігу знаходилася лише необхідна кількість грошових одиниць. Роль регулятора тут стихійно збігалася з функцією грошей як засобу нагромадження. В обігу, крім повноцінних, перебувають і паперово-кредитні гроші, що підпорядковуються закону обігу паперових грошей. Суть його полягає в тому, що їх кількість у сфері обігу повинна дорівнювати кількості золотих грошей, необхідних для нормального функціонування товарообігу. Завдяки функції грошей як засобу платежу стала можливою поява кредитних грошей. Це відбувається у разі, коли боргові зобов’язання стають засобами обігу і платежу. Число видів кредитних грошей постійно зростає. Поряд із банкнотами (вексель на банкіра), чеками останнім часом широко практикуються кредитні картки. Інфляція: сутність, причини Виконуючи функції міри вартості, засобу обігу і засобу зберігання вартості, гроші відіграють важливу роль у ринковій економіці: вони обслуговують кругообіг ресурсів, товарів і доходів. За умов інфляції реальна вартість грошей різко падає і зберігання багатства у вигляді грошей втрачає економічний смисл. Явище інфляції відомо здавна. У суспільному розумінні інфляція — це знецінювання грошей через те, що кількість грошових знаків, які перебувають в обороті, перевищує суму товарних цін. П. Самуельсон визначає інфляцію як період загального росту цін на товари і фактори виробництва. М. Фрідмен під інфляцією розуміє стійкий і безупинний ріст цін, що виступає всюди як грошовий феномен, спричинений надлишком кількості грошей стосовно обсягу випуску продукції. Основними причинами інфляції є: диспропорції в народному господарстві — між нагромадженням і споживанням, між попитом і пропозицією, між доходами і витратами держав; монополістичні тенденції в економіці і панування монополій; руйнація золотого стандарту; надмірне зростання дефіциту державного бюджету і державного боргу; нестабільна економічна політика. Для України притаманні всі перелічені причини, особливо відсутність дійової економічної політики. Можна навіть стверджувати, що економічна політика в період галопуючої інфляції 1992—1994 рр. зовсім була відсутня. До чинників, що стимулюють інфляцію, належать: значні військові витрати, великі витрати на управління, незбалансованість інвестиції, тотальне одержавлення, наявність великої кількості посередників. Інфляція, як правило, призводить до негативних соціально-економічних наслідків: дезорганізує внутрішні і зовнішні зв’язки, викликає кризу державних фінансів, сприяє інтенсивному підвищенню цін практично на всі товари, що знижує життєвий рівень населення, знецінює трудові заощадження, негативно впливає на процес товарного обміну, послаблює мотивацію високопродуктивної праці, посилює соціальну і політичну напруженість у суспільстві. Основні напрями боротьби з інфляцією: Вилучення зайвих грошових знаків з обігу. Такий метод оздоровлення грошового обігу називається дифляцією. Проведення нуліфікації, коли знецінені грошові знаки анулюються, а замість них здійснюється емісія (випуск нових). Девальвація, тобто зниження обмінного курсу грошової одиниці однієї держави стосовно грошової одиниці іншої. Повернення до попередньої купівельної спроможності грошових знаків, так звана ревалоризація. В епоху панування золотого стандарту інфляція була епізодичним, а не всеосяжним явищем. Сучасна інфляція істотно відрізняється від інфляції часів вільної конкуренції. Зараз знецінюються і кредитні гроші. Еволюція грошей Еволюція грошей являє собою двоєдиний процес: зв’язок усієї грошової змінюваної системи з її металевою основою; різний ступінь і різні напрями розвитку окремих функцій грошей та їх конкретних форм. За сучасних умов грошима служать не золоті, а кредитно-паперові гроші. Чому це відбулося? Звичайно золото і сьогодні не втратило спроможність виконувати функцію міри вартості, оскільки воно не загубило своїх властивостей. Але відбулися важливі зміни в зовнішніх умовах функціонування золота як грошей. Еволюція функції грошей як міри вартості пов’язана з процесом демонетизації золота, тобто втрати благородними металами (сріблом, золотом) грошових функцій. Так, срібло перестало бути грошима ще наприкінці ХIХ ст., а золото — в середині ХХ ст. Процес демонетизації відображає розвиток товарно-грошового механізму, його організаційних форм та інструментарію. Міжнародно-правового закріплення демонетизація золота дістала в статуті Міжнародного валютного фонду (МВФ), доповненнями до якого від 01.04.78 скасовано офіційну ціну на золото і його вилучено з розрахунків між МВФ і членами цієї організації. Ще раніше золото було витиснуто з внутрішнього обігу кредитними грошима, що не обмінювалися на золото. У сфері міжнародних економічних відносин золото виконує лише обмежені функції: фонду страхування наслідків інфляції; засобу забезпечення кредитів (для погашення заборгованості за платіжними балансами), а також резерву ліквідних грошових ресурсів. В умовах високорозвинутої товарної форми процес ціноутворення повністю відривається від своєї золотої основи і здійснюється на основі кредитних грошей, що не мають власної внутрішньої вартості. Докази цьому такі: ціна золота формується під впливом спекулятивного попиту і перевищує ціну виробництва; рух ціни золота відокремлений від зміни купівельної спроможності конвертованих валют, у тому числі долара; зміна товарних цін не відповідає зміні ціни на золото. Під час Першої світової війни золото остаточно зникло з обігу. Це було першим етапом демонетизації золота. У багатьох країнах припинився розмін банкнот на золото. Це відбувалося шляхом впровадження золотозлиткового стандарту (грошова система, за якої банкноти розмінюються не на золоті монети, а на золото в злитках). Потім був уведений золотодевізний стандарт (грошова система, за якої банкноти розмінюються на девізи, або іноземну валюту). У 30-х роках вільний розмін банкнот на золото був припинений у всіх капіталістичних країнах і більше не відновлювався. Другим етапом демонетизації золота стало подальше послаблення не тільки фактичного, але й формального зв’язку паперових грошей з офіційним золотим запасом, що тривало до останніх років. Отже, курс паперових грошей тепер не залежить вирішальною мірою від золотого запасу держави. Процес еволюції грошей дістає новий імпульс з подальшим посиленням вимог щодо раціоналізації обігу. Згодом витиснення золота кредитними грошима набуло подальшого розвитку у порівняно новому явищі — процесі усунення з обороту значної частини носіїв грошових функцій (банкнот, чеків і т. п.) і впровадження кредитних карток. Наступним етапом процесу еволюції грошей став випуск дебет-карток, що дістали поширення завдяки системі автоматичної видачі готівки. Ця система розрахунків за допомогою ЕОМ має назву «електронні гроші». Можливість переходу від паперових носіїв інформації у грошовій сфері до електронних імпульсів відкривається з впровадженням новітніх досягнень в автоматизації та комп’ютеризації регулювання грошового обігу. Система електронних грошей включає ряд елементів: автоматизовану розрахункову палату, систему автоматизованого касира і систему терміналів, встановлених у пунктах купівлі товарів або надання послуг. Автоматизована розрахункова палата являє собою мережу банків, пов’язаних єдиним обчислювальним центром. Автоматизований касир дозволяє проводити ряд грошових операцій: одержання грошей із банківського рахунку, прийом внесків, здійснення платежів. Вдосконалені модифікації подібних пристроїв, крім видачі готівки, можуть виконувати і безготівкові розрахунки, видавати чекові книжки і вчиняти інші касово-розрахункові операції. Якщо раніше спостерігався процес витіснення готівки як засобу обігу тільки при великих угодах, то зараз цей процес практично втратив нижню межу. Дебет-картки дозволили відмовитися від готівки при оплаті навіть телефонних розмов. Ще одним нововведенням банківської технології є смарт-картка (smart — від англ. кмітливий, розумний). За своїми розмірами новинка не відрізняється від традиційних дебет-карток, легко поміщається в гаманці, але завдяки вмонтованому в ній чипу, основою якого є напівпровідник на кварцових кристаликах з інтегральною схемою, має власну пам’ять. Наявність такого «мікрокомп’ютера» безпосередньо на розрахунковому документі вносить нововведення в його використання. Смарт-картка по суті являє собою електронну чекову книжку. Відповідний банк вносить у секретну зону її пам’яті відомості про суму, зараховану на рахунок клієнта. Системі електронних смарт-карток властивий специфічний характер, що дозволяє говорити про банківські картки як про засіб, принципово відмінний від простих кредитних карток. Кредитні відносини між банком та його клієнтами при системі використання банківських карток доводяться до свого логічного завершення. Використання банківських карток дозволяє з’єднати всі банки в одну систему таким чином, що, користуючись персональним комп’ютером, клієнт може проводити розрахунки по картках будь-якого банку будь-якої країни світу. Зміни торкнулися і функції грошей як засобу нагромадження. Вони перестали виконувати роль стихійного регулятора грошової маси в обігу. Це можна пояснити тим, що при обігу нерозмінних грошових знаків золото не може автоматично перейти зі скарбу безпосередньо в обіг. Це було можливе лише при золотому стандарті. Сьогодні золото продовжує виконувати функцію скарбу, але в обмежених масштабах, хоча за умов економічної і політичної нестабільності золото виступає як скарб, своєрідний страховий фонд держави і приватних осіб, оскільки золоті резерви гарантують державам, приватним особам відносну економічну незалежність. Тому державні і приватні золоті запаси виступають як загальне багатство. На ринках золота відбувається розмін кредитних грошей на золото. Величезні масштаби нагромадження останнього — підтвердження його ролі як засобу утворення скарбів. Кредитні і паперові гроші не можуть виконувати цю функцію, оскільки не мають власної вартості. Але їм притаманна представницька вартість, тому ці гроші виступають у ролі функції засобу нагромадження. В умовах товарного виробництва даний засіб має грошову форму та обслуговує процес відтворення (виробництво, розподіл, обмін, споживання). Література Бєляєв О. О., Бебело А. С. Б 44 Політична економія: Навч. посібник. — К.: КНЕУ, 2001. — 328 с. PAGE 1 PAGE

Похожие записи