Тема. Господарський розвиток за первісної доби та перших цивілізацій.

План

1. Основні етапи господарської еволюції первісного суспільства та їх
характеристика.

2. Основні риси економіки первісної доби.

3. Економічний розвиток перших цивілізацій.

1. Первісна доба — найтриваліша в історії людства. Вона тривала більш як
2 млн. років від появи перших людей до виникнення стародавніх
цивілізацій (IV-III тис. до н. е.). Україна відноситься до тих регіонів,
де людина з’явилась найраніше. (1,5 млн. років тому).

В залежності від матеріалу, з якого переважно виготовлялися знаряддя
праці, матеріальна культура  первісної доби поділяється ученими умовно
на такі періоди:

Палеоліт (давній кам’яний вік), який тривав з 2 млн. — 100 тис. років до
н. е. Для  нього були характерними примітивні знаряддя праці, які
зумовили і примітивні форми господарювання: збиральництво, мисливство,
рибальство, які свідчили про привласнюючий характер господарства.
Переломним моментом в розвитку господарської діяльності людей в цей
період стало оволодіння вогнем з допомогою тертя. Добування  вогню
остаточно вирвало людину із світу тварин. З’явилися постійні житла.
Палеоліт збігається із найважчим в історії людства льодовиковим
періодом. Суспільною організацією була дородова община — первісне стадо,
шлюбні зв’язки носили парно-груповий характер.

· Мезоліт (середній кам’яний вік), який тривав 100 — 40 тис. років до
н.е. В цей період величезні льодовики просувалися з півночі і досягли
Північного Прикарпаття, вкрили все Придністров’я. Змінився рослинний і
тваринний світ. З’явилися мамонти, носороги, північні олені, печерні
ведмеді. Вдосконалювалися знаряддя праці первісних людей:
гостронаконечники, скребло для розбирання туш тварин, обробці дерева.
Були винайдені лук і стріли, з’явився найдавніший транспорт — водний
(плоти, човни). На зміну первісній общині приходить родова, або рід.
Колективи складалися з двох-чотирьох сімей. Основним видом господарської
діяльності стало полювання на дикого звіра. Під час перехідного періоду
від мезоліту до неоліту (протонеоліт 40-8 тис. років до н.е.)
зароджуються відтворюючі форми господарювання у тваринництві. Першими
прирученими тваринами були собака, свиня і бик. Виникає землеробство,
перші постійні поселення людей.

· Неоліт (новий кам’яний вік 8 — 2 тис. до н.е.). Для цього періоду
притаманне утвердження відтворювальних форм господарювання. Відбувається
“неолітична революція” — перехід до свідомого виробництва продуктів
харчування. Основні заняття людей — землеробство, тваринництво,
гончарство. Спочатку розпушували землю ручними кістяними мотигами,
згодом перешли  до дерев’яного рала. Як тяглову силу використовували
волів, коней. Вирощували ячмінь, жито, пшеницю, просо. Жали дерев’яними
або роговими серпами, зерно мололи на ручних зернотерках (жорнах), або
товкли в ступах. Згодом з’являється наземний транспорт — віз, сани.
Формується система обміну. На Україні відомо біля 500 неолітичних
поселень.

· Енеоліт — мідний вік — перехідний період від неоліту до бронзового
віку      (III  — II тис. до н.е.).

· Бронзовий вік (III — I тис. років до н.е.). Визначальними рисами
мідно-бронзового віку були існування  відтворюючого  господарства,
швидкий розвиток орного землеробства, тваринництва, посилення поділу
праці на землеробство, скотарство, ремесло. Обмін набирає постійного
характеру, стає регіональним.

· Ранній залізний вік (І тис. до н.е. — 1V ст. н.е. (375 рік — розгром
готського союзу в Північному Причорномор’ї). Цей період характеризувався
співіснуванням бронзових і залізних знарядь праці. Відбувається перехід
від мотиги до сохи та плуга, з’являються залізні ножі, серпи, лемеші,
круглі жорна. Дуже швидко розвиваються ремесла — ковальство, гончарство.
Зростає продуктивність сільського господарства, розвивається
птахівництво. Все це сприяло розвитку торгівлі.

2. Основними рисами економіки первісної доби, як можна стверджувати,
посилаючись на вищевикладений аналіз є :

1. Колективна власність на природні ресурси й знаряддя праці.

2. Колективне виробництво та споживання.

3. Відсутність майнової нерівності.

4. Господарство носило натуральний характер.

5. Головною господарською формою була громада — колектив із повною або
частковою спільною власністю на засоби виробництва та узвичаєними
формами самоуправління.

6. Примітивність знарядь праці визначили і примітивність форм
господарювання

7. Розвиток продуктивних сил  відбувається по висхідній лінії, але
нерівномірно, в одних регіонах швидше, в інших — повільніше, але на
певних етапах і в певних суспільствах співіснували історично послідовні
явища.

8. У межах первіснообщинної формації мали місце два великих суспільних
поділи праці:

· відокремлення скотарства від землеробства в ІІІ — ІІ тис. до н.е., що
призвело до значного підвищення продуктивності праці, появи додаткового
продукту, який, набувши споживчо-вартісної форми, свідчив про зародження
станово-класових інтересів.

· відокремлення ремесла від сільського господарства в ІІ — І тис. до
н.е., що сприяло виникненню металургії, як самостійної галузі
виробництва, спричинило значні зміни в економічній та суспільній
структурі.

Вдосконалення знарядь праці, суспільний поділ праці, торгівля привели до
розпаду первісної господарської системи. Відбувся поступовий перехід від
родової до сусідської, територіальної громади. Створюються передумови
для виникнення  державних утворень — центрів світової цивілізації.

Щодо економічного розвитку перших цивілізацій то мова йде про період з
IV тис. до н.е. до падіння Західної Римської імперії у V ст. н.е.
Склалися два типи господарської організації:

1. Східне рабство.

2. Античне рабство.

Перше мало місце в країнах Стародавнього Сходу (Стародавньому Єгипті,
державних утвореннях Межиріччя — (Шумері, Урі, Вавілонському царстві),
Стародавній Індії, Стародавньому Китаю). Виникло в IV тис. до н.е.
Країни Стародавнього Сходу були розташовані у вигідних географічних та
кліматичних умовах. Ці умови сприяли інтенсивному розвитку землеробства
на поливних землях долини Ніл у Єгипті. Єгиптяни винайшли соху, виливали
з міді ножі, сокири, наконечники стріл, посуд. Найбільшим їх досягненням
стала зрошувальна система землеробства, виплавлення бронзових виробів,
виробництво тонкого м’якого полотна, прикрас з золота і срібла. Високого
рівня розвитку досягли обробка каменю і будівельна справа, свідченням
чого є єгипетські піраміди, які збереглися до наших днів. На півночі
Єгипту переважало тваринництво, а на півдні землеробство, між цими
регіонами розвивалася жвава торгівля. Єгипетські купці торгували зерном,
золотом, сріблом, міддю, оловом, шкурами, слоновою кісткою, деревиною.
На невільничих ринках торгували рабами.

В Межиріччі в долинах рік Тигр і Євфрат, займалися землеробством,
споруджували греблі, канали. Найпоширенішими сільськогосподарськими
культурами були ячмінь, просо, льон, горох, цибуля, часник, огірки,
виноград, яблуні. З ремісничих професій поширеними були каменярі,
ковалі, теслярі, металурги, пекарі. Вавілонські купці вивозили фініки,
інжир, зерно, вовну, ремісничі вироби, а ввозили рабів, предмети
розкоші, ліс, метали, камінь.

В Стародавньому Китаї та Індії у долинах рік Хуанхе і Янцзи, Інд і Ганг
пануючим було зрошувальне землеробство. Урожаї — бавовни, цукрової
тростини, рису, пшениці, проса, льону збирали по два рази на рік.
Розвиненими були ремесла — ковальство, ткацтво, гончарство, ювелірна
справа. Швидко розвивалася торгівля.

Як було відмічено вище, ці країни відносилися до східного рабства,
особливістю якого було те, що основною продуктивною силою тут були
селяни-общинники, вільні ремісники, а раби становили незначний відсоток
населення, належали державі, використовувалися як домашня прислуга, на
будівництві пірамід. Сільськогосподарське виробництво було поза
рабовласницьким впливом. Головними джерелами рабства були війни,
піратство, заборгованість селян общинам.

Як бачимо, в країнах  Стародавнього Сходу рабство мало патріархальний
характер, а сільська община була панівною в економіці.

У першій половині І тисячоліття до н.е. колись могутнє Вавілонське
царство і Єгипет внаслідок внутрішніх і зовнішніх обставин занепадають,
цей господарський режим відродився в країнах Середземномор’я, що
проявилося в економічному піднесенні Стародавньої Греції і Античного
Риму. В світовій історії розпочався новий період — античний хронологічно
з І тис. до н.е. — І половина І тис. н.е.

· Рабство перетворилося у класичне

· з’явилось боргове рабство

· була знищена община

· більш різнобічно і продуктивно використовувалася рабська праця.

Стародавня Греція

Розташована на межі трьох континентів — Європи, Азії та Африки, що
сприяло взаємодії різних культур і цивілізацій.

Антична громада, на відміну від сільської східної громади, виступала в
основному як місто-поліс. Сільське господарство, внаслідок гострої
нестачі землі, мало другорядне значення. Такі міста як Афіни, Мілет,
Корінф, Халіке перетворилися у важливі ремісничо-торгівельні центри.
Найпоширенішими були ремесла, виплавлення металів, зокрема. З них
виробляли зброю, колісниці, ювелірні вироби. Добротним і красивим був
посуд, дахівна, керамічні вироби. Під контролем держави було
кораблебудування.

Перенаселення Греції у VІІІ — VI ст. до н.е. зумовили колонізацію та
утворення грецьких міст-колоній на берегах Мармурового, Чорного та
Егейського морів, на південному узбережжі Апеннінського півострова, в
Сицілії та Північній Африці.

Широкого розвитку в Греції набули торгівля і товарно-грошові відносини.
Грошовий обмін здійснювали лихварі, які володіли обмінними
пунктами-трапезами.

Причини розквіту Греції:

1. Широке використання праці величезної кількості рабів.

2. Поповнення рабів відбувалось за рахунок постійних війн, а також
несплати боргів.

3. Експлуатація рабів сприяла досягненню високого економічного і
культурного розвитку.

Але не дивлячись на те, що Стародавня Греція досягла величезних успіхів
в господарському розвитку, у 338 році до н.е. її завоювала Македонія.
Причинами господарського занепаду були:

1. Зниження продуктивності рабської праці.

2. Поразки грецьких військ у війнах, внаслідок чого припинився приплив
нових рабів.

3. Постійні конфлікти між грецькими містами.

4. Боротьба демосу з аристократією, рабів з рабовласниками паралізували
економічне життя країни.

До країн античного рабства відноситься і Стародавній Рим, де
рабовласницьке господарство досягло класичних (завершених, найповніших)
форм.

Вирішальну роль тут в економіці відігравало сільське господарство, яке
було багатогалузевим: виноградарство, городництво, садівництво. Успішно
розвивалось тваринництво, птахівництво, вирощували ячмінь, пшеницю,
просо, овес, а також технічні культури (льон, коноплі). В І ст. н.е.
римляни використовували косу, серп, жатку з широким захватом, колісний
плуг, мінеральні добрива, водяний млин, мали досконалу іригаційну
систему зрошення полів.

Ремесло досягло значних успіхів: зброярі виготовляли найсучаснішу зброю,
будівельники будували і утримували дороги, які з’єднували Рим з
провінціями. Успішно розвивалося суднобудування, технологія виплавки
металів, обробка каменю, граніту, мармуру, а також різьби по них.

Більше прибутків ніж ремесло приносила торгівля. Активною була морська
та караванна торгівля з провінціями.

Існувала досить розвинена грошова система. Римляни відливали мідні
монети. Однофунтова монета називалася ассом, 1/2 — фунтова — сомісом,
1/12 — унцією. Поруч з римськими використовувалися срібні монети —
драхми грецької чеканки з римською печаткою. В ІІІ ст. до н.е. з’явився
римський срібний денарій вартістю 10 ассів. Найпоширенішою грошовою
одиницею був сестерцій, який дорівнював 2,5 асса. В останній період
існування Римської держави в обіг були введені золоті монети ауерси та
соліди.

Фінансова система Риму була добре розвинена і трималася на експлуатації
римських провінцій, в першу чергу неіталійських.

Економічні причини розквіту Риму:

1. Рим підкорив собі Грецію, Єгипет, успадкував їхню культурну спадщину.

2. Зовнішні завоювання ще більше посилили його.

3. Внутрішні фактори: тривале існування правової системи,
республіканського устрою, сильної держави, які гарантували  права і
свободи населення, перш за все право приватної власності.

4. Зміцненню держави сприяла освіта та наука.

5. Експлуатація рабської праці вивільнила певну частину людей від важкої
праці, що дало змогу їм займатися наукою, освітою, мистецтвом,
літературою, поезією.

Але не дивлячись на високий економічний розвиток, в ІІІ-IV ст. н.е.
господарство Риму стало занепадати. Причинами занепаду були:

1. Вичерпала себе рабовласницька система господарювання, знизилась
продуктивність праці рабів.

2. Масові виступи рабів.

3. Малоефективна праця рабів стримувала технічний прогрес.

4. Витіснення з господарського життя дрібних власників підривало
економічні засади суспільства.

5. Різко зросла кількість паразитуючих елементів з вільного населення з
міського плебсу що вимагало додаткових витрат держави, а це посилило
додатковий прес.

6. Криза рабовласницького господарства в аграрному виробництві виявилась
у зменшенні площ оброблювальних земель, в більшості вілл та латифундій
поширились екстенсивні форми ведення господарства.

7. Обмежувалась абсолютна власність рабовласника над рабами.

8. Занепад охопив ремесло і торгівлю, зменшилось населення міст, ремесла
поступово переміщалися з міст у села. Скоротилась зовнішня і внутрішня
торгівля, грошовий обіг.

9. Зазнала краху завойовницька політика Риму, внаслідок чого припинилося
регулярне поповнення господарств рабами.

10. Поступово став проявлятися сепаратизм провінцій, ставало дедалі
важче ними управляти, збирати податки.

11. Посилювався натиск варварів.

Стародавні греки і римляни залишили людству величезну спадщину, якою
уміло скористалися перш за все європейські народи. На руїнах
Стародавнього Риму виникла згодом європейська християнська цивілізація.

Похожие записи