Реферат на тему

Господарський механізм у системі регулювання суспільного виробництва

План

Господарський механізм, його сутність та елементи

2. Державне регулювання суспільного відтворення та його форми

Література 1. Господарський механізм, його сутність та елементи

Організаційно-економічні відносини та господарський механізм. Функції
господарського механізму. Структура господарського механізму.

Організаційно-економічні відносини та господарський механізм.
Організаційно-економічні відносини є головною конституючою ознакою
господарського механізму. Вони виникають з приводу: трудової діяльності;
усуспільнення та відособлення виробництва; розподілу, спеціалізації й
кооперації праці; обміну засобами виробництва, менеджменту; грошового
обігу; ціноутворення; фінансів і кредиту; маркетингу; інфраструктури
ринку тощо. Загалом ці відносини утворюються господарською системою
організації та управління економікою на різних рівнях. Господарський
механізм, будучи складною, багатоаспектною категорією, не обмежується
виробничими відносинами, що існують у сфері конкретних господарських дій
і зв’язків. Він інтегрує не тільки базисні стосунки, але й певні
елементи продуктивних сил і надбудови.

Підсистеми господарського механізму. Господарський механізм є
найважливішим елементом економічної системи. Якщо уявити сучасну
економічну систему як змішану, то вона включає в себе такі самостійні
підсистеми господарювання: планову підсистему; ринок як самостійну
підсистему господарювання; традиційне (натуральне) господарство як
підсистему господарювання. Кожній з окремих підсистем відповідає
адекватний господарський механізм: державний регулюючий механізм;
ринковий механізм саморегулювання; господарський механізм, що відповідає
традиційному натуральному господарству. Залежно від того, яка підсистема
з відповідним господарським механізмом має найбільшу питому вагу,
характеризується й вся економічна система: якщо переважає ринок, то й
система — ринкова, виникає ринкова економіка; якщо переважає держава, то
й система — планова (адміністративно-командна); якщо переважає
натуральне господарство, то такою є система в цілому. Більш чи менш
рівне співвідношення ринку й держави характеризує систему змішаної
економіки, де відбувається взаємодія відповідних господарських
механізмів і, як результат, становлення цілісного господарського
механізму змішаної економіки.

Виражаючи сутнісні риси економічних законів, взаємозв’язки в їх системі,
механізм господарювання в той самий час виступає як інтегративна форма
їх виявлення. Це потрібно розуміти таким чином, що на поверхні
економічного життя механізм господарювання являє собою сукупність
організаційно-економічних форм, за допомогою яких держава здійснює
функцію управління, регулювання економіки. Але з цієї точки зору
механізм господарювання — це не проста сума організаційно-економічних
форм, а явище, що відбиває взаємозв’язок між ними, взаємодію,
взаємопереходи, тобто являє собою систему.

Господарський механізм можна охарактеризувати на різних рівнях
економічного життя. По-перше, всі зв’язки і залежності, що характерні
для системи економічних законів, забезпечуючи взаємообумовленість
механізму їх використання, проявляються на поверхні економічного життя,
в системі організаційно-економічних форм, тобто в механізмі
господарювання. По-друге, механізм господарювання, складаючи певний шар
виробничих відносин, а саме організаційно-економічних, не тільки
зумовлює їх взаємозв’язок з іншою стороною способу виробництва —
продуктивними силами, але й «стягує» фази відтворювального циклу в єдине
ціле: відносини виробництва — відносини розподілу — відносини обміну —
відносини споживання. По-третє, виступаючи формою прояву відносин
власності, механізм господарювання забезпечує узгодженість у системі
економічних інтересів і вирішення виникаючих між ними суперечностей. Тут
механізм господарювання є способом узгодження інтересів і формою
вирішення суперечностей. На кожному рівні пізнання механізм
господарювання відмінний, але мета його залишається тією самою — через
його функціонування забезпечується економічне регулювання суспільного
виробництва.

Функції господарського механізму. Сутність господарського механізму
проявляється через його функції. До основних з них у
політико-економічній системі належать такі: реалізація відносин
пануючого типу власності; сполучення і взаємодії продуктивних сил і
виробничих відносин в економічній структурі суспільства; узгодження й
забезпечення руху економічних інтересів; розв’язання суперечностей;
формування «поля» взаємодії між механізмом дії і механізмом використання
економічних законів.

Реалізація цих функцій в економічній практиці відбувається на основі
таких основних принципів формування і функціонування господарського
механізму, як: ефективність, збалансованість, системність, соціальна
спрямованість.

Діалектика механізму господарювання полягає в тому, щоб розкрити його
суттєвий зміст і відповідно до цього вдосконалювати форми його прояву.

Отже, структура механізму господарювання зумовлена його об’єктивною
природою і виробничими відносинами з їх глибинною сутністю — пануючим
типом власності й адекватними економічними законами. Домінантою
виведення структури механізму господарювання є економічні закони, форми
прояву яких і утворюють його елементи з їх взаємозв’язками і
взаємообумовленістю.

Організаційно-економічні форми об’єктивно визначені як можливості.
Визначаючись своєю об’єктивною природою, вони в той самий час є
результатом суб’єктивної діяльності. З цієї точки зору
організаційно-економічні форми виступають і як форми використання
економічних законів.

Структура господарського механізму. Механізм господарювання як система
організаційно-економічних форм включає такі структурно-функціональні
підсистеми: планування, стимулювання, організація, регулювання. Кожна з
цих форм, у свою чергу, виступає у безлічі інших форм, що виконують свої
функції і в своїх взаємозв’язках створюють відповідні підсистеми
механізму господарювання. Підсистема планування включає прогнозування,
довгострокове, середньострокове і поточне планування, директивне й
індикативне планування тощо; підсистема стимулювання — економічні важелі
і стимули економічної діяльності, прискорення науково-технічного
прогресу, кредитно-фінансову систему; підсистема організації — форми
організації й управління виробництвом з відповідною регламентацією прав
і обов’язків економічних суб’єктів.

Таким чином, можемо дати повне визначення господарського механізму.

Господарський механізм — це система основних форм, методів і важелів
використання законів, розв’язання суперечностей суспільного способу
виробництва, реалізації власності, а також всебічного розвитку людини,
формування її потреб, створення системи стимулів і узгодження
економічних інтересів основних класів, соціальних груп.

2. Державне регулювання суспільного відтворення та його форми

Основні завдання ринкового механізму саморегулювання. Основні функції
державних форм господарського механізму. Механізм господарювання та
право. Основні теорії державного регулювання.

Основні завдання ринкового механізму саморегулювання. Ринковий механізм
саморегулювання дає можливість:

ефективно розподіляти ресурси для виробництва необхідних суспільству
товарів;

успішно функціонувати за наявності навіть обмеженої інформації (досить
мати дані про ціну на продукт і про витрати на його виробництво);

забезпечувати гнучкість і високий ступінь пристосування до умов, що
змінюються. Так, ринок відповів розробкою альтернативних енергоносіїв,
впровадженням ресурсозберігаючих технологій, коли в 70-ті рр. ціни на
нафту зросли в 4—6 раз;

оптимально використовувати результати НТП. Прагнучи отримати максимально
високий прибуток, товаровиробники йдуть на ризик, вводять новітні
технології, розробляють нові товари;

вільно вибирати і діяти споживачам і підприємцям (вони незалежні в
прийнятті рішень, укладанні угод і т. ін.);

задовольняти різноманітні потреби, підвищувати якість товарів і послуг,
швидше досягати ринкової рівноваги;

розширювати асортимент продукції, підвищувати її якість, знижувати
витрати і тим самим підтримувати конкурентоспроможність продукції тощо.

Основні функції державних форм господарського механізму. Разом з тим,
цілий комплекс питань не може бути вирішений за допомогою ринкових форм
господарського механізму, а забезпечується впливом централізованих
державних форм. Це, наприклад, такі питання: збереження ресурсів, що не
відтворюються; формування економічного механізму захисту навколишнього
середовища (тільки законодавчі акти можуть примусити підприємців
вкладати кошти в екологічно чисте виробництво); регулювання використання
ресурсів, що належать усьому людству (наприклад, рибні багатства
океанів); створення стимулів для виробництва товарів і послуг
колективного користування (наприклад, шляхи, громадський транспорт,
освіта тощо); забезпечення права на працю і дохід, перерозподіл доходів;
забезпечення фундаментальних досліджень у науці; орієнтація на
виробництво соціально необхідних товарів, а не на задоволення потреб
тільки тих, хто має гроші; стабільний економічний розвиток з його
всебічними якісними і кількісними характеристиками; стимулювання тих
рішень, які приносять дохід підприємцю.

Характеризуючи механізм господарювання як структурно-функціональну
цілісність, систему організаційно-економічних форм, важливо підкреслити,
що зовнішнім його проявом виступають надбудовні форми, зокрема:
юридичні, політичні. Механізм господарювання отримує політико-правовий
характер внаслідок впливу політики і права, використання його як каналу
і методу їх здійснення.

Механізм господарювання та право. Механізм господарювання як система
організаційно-економічних форм забезпечує взаємозв’язок базису і
надбудови. Форми господарювання — це зміст господарського права. Їх
удосконалення відбувається за допомогою суб’єктивної діяльності за
рахунок впливу правових норм, актів на механізм господарювання. Механізм
господарювання, будучи сам по собі внутрішньо суперечливим, зумовлюється
у своєму розвитку суперечностями, що виникають між новими
організаційно-економічними формами і правовими відносинами. Внаслідок
цього функціонуючий механізм господарювання відрізняється від
законодавчо оформленого. Аналізуючи механізм господарювання у
політекономічному аспекті, необхідно виходити як з його економічного
змісту, що сягає своїм корінням в глибинну суть виробничих відносин, так
і з інших його сторін, зокрема тих, що належать до сфери економічної
політики та справляють на нього істотний зворотний вплив.

І ще один штрих у розумінні структури господарського механізму. Кожна з
форм господарювання виступає одночасно і як метод господарювання, що
зумовлює необхідність і можливість розгляду господарського механізму як
системи форм і методів господарювання.

Основні теорії державного регулювання. Ідеологічною платформою
регулювання економіки у побудові господарського механізму є напрям
кейнсіанства і неоконсервативних концепцій. Модель Кейнса передбачає
стимулювання сукупного «ефективного» попиту шляхом «спонукання» до
інвестування приватного капіталу, а також через державне фінансування
суспільних робіт і деякий перерозподіл через бюджет національного доходу
на користь незаможних. Основними інструментами регулювання в моделі
Кейнса були державний бюджет, дефіцитне фінансування економіки,
маніпулювання обліковою ставкою. Ця модель була використана в США в
економічній політиці Ф. Д. Рузвельта і показала непогані результати.
Кейнсіанство являє собою особливу концепцію регулювання економіки,
пов’язану в першу чергу з непрямим макроекономічним регулюванням. Її
цільові пріоритети — зайнятість і стабільність економічного зростання, а
інструменти — державний бюджет і кредитно-грошова політика. Кейнс і його
послідовники виходять з принципової посилки про те, що чисто ринковий
механізм не в змозі забезпечити стабільне економічне зростання і повну
зайнятість, і саме тому потрібне втручання держави.

Прихильники неокласичної теорії виходять з постулату про тенденцію
капіталістичної економіки до рівноваги, стійкості і стабільності. Вони
стверджують, що ринок і конкуренція, гнучкість цін — кращі механізми
встановлення економічної рівноваги. На межі 70—80-х рр. ХХ ст.
кейнсіанська теорія і заснована на ній політика були піддані критиці з
боку неоконсервативного напряму, і в першу чергу з боку монетаристів.
Вони підкреслювали інфляційний характер кейнсіанських рецептів
дефіцитного фінансування. Дійсно, в цей час розгул інфляції стає
першорядною проблемою західної економіки. Неоконсерватори звинувачували
в цьому кейнсіанську політику.

Основним ідеологом антикейнсіанських позицій був Мілтон Фрідмен, лауреат
Нобелівської премії, американський економіст. Альтернативу державному
регулюванню він бачить у свободі конкуренції і підприємництва. Поділяючи
ідеї А. Сміта з приводу «економічної» людини, він виступає проти
втручання держави у грошовий обіг. На ідеології А. Сміта була побудова
економічна політика Р. Рейгана.

Прихильники неоліберальних концепцій вважають, що треба відмовитися від
кейнсіанських рецептів антициклічного регулювання, що ведуть до різких
коливань грошової маси, і перейти на суворе регулювання грошей в обігу
незалежно від кон’юнктури. Грошова маса повинна збільшуватися лише
відповідно до довгострокового темпу зростання національного доходу.
Виступаючи проти зростання витрат держави, вони вважають, що найкраще,
що може зробити держава, — це скоротити власні прибутки і витрати та
знизити податки.

2

?

?

?

u

ue

2

,A-////////o/issOC»»»»»»»

&

q¶?ue…oooooocooooooooooooooooooo

; відхилення від стабільного зростання і оптимального використання
ресурсів, і для їх коригування необхідна держава. Але, враховуючи нові
умови і критику своїх противників, вони вносять нові аспекти порівняно з
Кейнсом.

Таким чином, криза кейнсіанства пожвавила неокласичний напрям, але і
привела одночасно до подальшого розвитку самого кейнсіанства.
Відмінність між ними — у відповідях на питання: хто здатний швидше,
ефективніше, дешевше пристосувати економіку до нерівноважних ситуацій —
ринок чи держава?

20.3. Державне регулювання економіки

Основні напрями державного регулювання. Проблеми удосконалення механізму
господарювання в Україні.

Основні напрями державного регулювання. Найбільш далекоглядні державні
діячі та економісти західних країн підходять до принципового висновку
про те, що ринковий механізм повинен бути доповнений механізмом
державного регулювання економіки. Воно охоплює основні напрями, про які
йдеться далі.

1. Державне програмування економіки. Економічне програмування — це
найбільш розвинута, комплексна форма державного регулювання економіки.
Основними формами програмування є: розробка та реалізація національних
програм і цільових комплексних програм. Державна національна програма,
розроблена на основі довгострокових економічних прогнозів, охоплює
найважливіші макроекономічні пропорції і має інформаційно-орієнтуючий
характер, дозволяючи конкретним підприємствам (корпораціям) нормально
функціонувати в системі народногосподарських пріоритетів у виробництві
продукції, технічному розвитку, структурній перебудові господарства,
зовнішньоекономічній діяльності.

Формально така програма має індикативний (бажаний) характер: конкретне
підприємство саме вирішує питання про те, брати участь йому в державній
програмі або діяти на свій страх і ризик. Насправді, однак, держава
використовує всю систему економічних інструментів (державні замовлення,
що забезпечують гарантійний ринок збуту, і досить високі ціни, пільгові
податкові і процентні ставки, прямі субсидії і субвенції), які є в її
розпорядженні, з тим щоб забезпечити конкретним підприємствам
(корпораціям) зростання обсягу продажу і збільшення маси прибутку, і тим
самим спонукати ці підприємства активно брати участь у реалізації
настанов програми.

Що стосується державних цільових програм, розрахованих на участь
десятків і сотень підприємств, то вони мають обов’язковий характер.
Однак обов’язковість базується не на наказах (командах), а на
контрактах, які, передбачаючи жорстку матеріальну відповідальність
виконавців, добровільно укладаються підприємствами-виконавцями з
державним органом, що очолює програму. Звичайно такі програми дуже
вигідні підприємствам-виконавцям, що дозволяє розміщувати державні
замовлення на конкурентній основі, надаючи їх тим, хто пропонує найбільш
вигідні для держави умови (якість, витрати, терміни виконання).

2. Фіскальна політика — це політика доходів і витрат держави. Головний
фінансовий план держави — державний бюджет. Як правило, доходи і витрати
державного бюджету рідко збігаються. Частіше має місце дефіцит або
профіцит. Держава застосовує регулювання податкових ставок і їх
диференціацію. У період спаду і подальшої депресії вона істотно знижує
прибутковий податок і податок на прибуток корпорацій, в результаті
чистий прибуток комерційних фірм зростає і з’являється стимул до
розширення виробництва. Отже, в цьому випадку низькі податки грають роль
«акселераторів» економічного зростання.

Навпаки, наприкінці фази піднесення, коли наступає «перегрів» економіки,
виробництво виходить за рамки платоспроможного попиту, що може викликати
кризу, держава різко підвищує податкові ставки з метою загальмувати
зростання виробництва, не допустити або принаймні послабити силу спаду,
упорядкувати процес відновлення рівноваги між пропонуванням і попитом на
товарних ринках. У цьому випадку високі податки грають роль «вбудованих
стабілізаторів» економічного зростання.

Нарівні із загальним регулюванням податкових ставок, що має циклічний
характер, держава широко використовує їх диференціацію. Так, порівняно
низькі податки для підприємств (фірм) новітніх, перспективних галузей
промисловості стимулюють їх зростання; навпаки, підвищені податки на
підприємства застарілих галузей обмежують зростання і стимулюють
згортання неефективного виробництва.

3. Грошово-кредитна політика — один із головних інструментів державного
регулювання економіки. Грошово-кредитна політика найбільш ефективно і
оперативно виконує функції регулювання економічного циклу, попередження
і подолання спаду виробництва. Мета грошово-кредитної політики —
досягнення на національному ринку рівноваги, що характеризується повною
зайнятістю та відсутністю інфляції.

Держава регулює процентні ставки кредитів комерційних банків. Зниження
цих ставок у період спаду і депресії веде до збільшення підприємницького
прибутку і зрештою чистого прибутку корпорацій, а тому стимулює
зростання виробництва. Навпаки, підвищення процентних ставок у період
«перегріву» економіки зменшує підприємницький прибуток, а тому обмежує,
гальмує зростання виробництва.

Зниження процентних ставок досягається шляхом «помірної інфляції» (до 6
% на рік), тобто шляхом випуску в обіг зайвої маси грошей. У результаті
пропонування грошей перевищує попит на грошовий капітал, процент
знижується, чистий прибуток зростає, отже, з’являється стимул до
інвестицій і розширення виробництва.

4. Інвестиції у виробничу і соціальну інфраструктуру, державні
замовлення (закупівлі). Маючи у розпорядженні бюджетні кошти, держава
вкладає гроші в будівництво шляхів, портів, аеродромів,
продуктопроводів, ліній зв’язку, в тому числі комп’ютерних мереж, що
забезпечує нормальні умови функціонування виробничих галузей і
банківської системи.

Іншим напрямом державних вкладень є інвестиції в соціальну сферу.
Завдяки системі трансфертних платежів держава має можливість виплачувати
допомоги по безробіттю, самотнім матерям, багатодітним сім’ям, будувати
дешеве муніципальне житло і т. д.

Важливу роль у стимулюванні економічного зростання відіграє державна
закупівля військової техніки, рухомого складу залізниць, надлишків
сільгосппродуктів.

5. Регулювання грошової маси. Нарівні з урядом найважливішим органом
регулювання ринкової економіки є центральний (національний) банк країни
(в США — Федеральна резервна система), незалежний від президента,
парламенту й уряду. Головною функцією центрального банку є регулювання
грошової маси, забезпечення її відповідності масі товарів і підтримка
тим самим твердої купівельної спроможності паперових грошей, що є
найважливішою умовою нормального функціонування ринкового механізму.

Фінансова політика центрального банку має циклічний характер. У період,
коли в народному господарстві відчувається нестача грошей, що гальмує
зростання виробництва, центральний банк знижує резервну норму, зменшує
процентну ставку за кредитами, що надаються комерційним банкам (облікову
ставку), у масовому масштабі купує у них облігації державних позик. Тим
самим збільшуються реальні фінансові ресурси комерційних банків, їх
можливість створювати нові безготівкові гроші (зростає мультиплікатор
поточних рахунків), отже, і можливість комерційних банків надавати
дешеві кредити. Така політика отримала назву політики «дешевих грошей».

Навпаки, в період загострення інфляції центральний банк підвищує
резервну норму, проценти за кредитами комерційним банкам, продає їм
облігації державних позик. Тим самим вужчають можливості комерційних
банків створювати нові гроші, обмежуються їх можливості надавати
кредити, підвищуються процентні ставки, що веде до уповільнення
зростання платоспроможного попиту, обмеження зростання виробництва, але
разом з тим знижує рівень інфляції. Така політика отримала назву
політики «дорогих грошей».

Чергуючи вказані варіанти, центральний банк прагнє забезпечити
відповідність між зростанням грошової маси і маси товарів.

6. Проблема регулювання цін. Основний принцип — відмова від державного
регулювання цін, оскільки воно порушує дію ринкового механізму,
позбавляє ціни ролі індикаторів суспільного попиту, посилає виробникам
помилкові сигнали, що веде до різко виражених негативних наслідків.

Окремі спроби регулювання цін пов’язані, як правило, з екс-

тремальними ситуаціями. Разом з тим, держава встановлює верхню межу цін
(тарифів) на продукцію (послуги) природних монополій, забезпечуючи їм
нормальний (середній) прибуток і захищаючи кінцевих споживачів.

7. Державне регулювання інтеграційних процесів. Економічна інтеграція
означає зрощення національних господарств ряду країн і утворення великих
інтернаціональних економічних комплексів. Основні напрями інтеграційних
процесів зводяться до поступового усунення митних і фінансових бар’єрів,
створення умов для вільного переміщення товарів, послуг, капіталів і
робочої сили. Разом з тим, інтеграція передбачає уніфікацію цивільного
законодавства, соціального страхування і соціального забезпечення,
податкової системи, що веде до створення єдиних зовнішніх умов
діяльності підприємств (фірм) різних країн. Нарешті, інтеграція
передбачає валютний союз.

Як свідчить досвід країн розвинутого ринку, інтеграція сприяє значному
підвищенню ефективності виробництва, зростанню конкурентоспроможності
продукції, підвищенню рівня життя населення.

Необхідно також підкреслити таке. Інтеграційні процеси відбуваються під
контролем і за безпосередньою участю держави, точніше — державних
органів ряду країн. Досить сказати, що Римський договір і Маастріхтські
угоди — це угоди між урядами, а не приватними фірмами. При цьому
макроекономічне державне регулювання інтеграційних процесів відкриває
простір інтеграційним процесам на мезо- і мікрорівнях.

Загалом, державне регулювання як елемент структури господарського
механізму переслідує такі довгострокові, перспективні цілі: прискорення
НТП і структурна перебудова народного господарства, підвищення темпів
економічного зростання, створення найбільш сприятливих умов для ринкової
конкуренції, завоювання нових позицій на світових ринках, усунення
надмірної диференціації прибутків, підтримка соціального партнерства і в
кінцевому підсумку забезпечення на цій основі високого рівня і якості
життя широких верств населення, тобто надання ринковій економіці
соціально орієнтованого характеру.

Проблеми удосконалення механізму господарювання в Україні. Господарський
механізм України, яка стала на шлях упровадження економічних реформ,
поєднує в собі елементи адміністративно-командного і ринкового
механізму. Який з механізмів переважить — залежить від політичних сил у
країні, характеру реформ, що відбуваються, підтримки їх міжнародним
співтовариством.

Виходячи з викладеного вище, можна запропонувати такі напрями
удосконалення господарського механізму в Україні:

запровадження національного демократичного економічного планування;

запровадження регіонального регулювання та планування через укладання
контрактів між державою та окремими великими підприємствами, компаніями,
введення до складу керівництва компаній представників центральних,
регіональних і місцевих органів держави, а також профспілок споживачів
тощо;

здійснення через Національний банк України єдиної грошово-кредитної
політики;

проведення регіональної політики, тобто забезпечення рівномірного
розвитку регіонів країни, планомірного розвитку продуктивних сил у межах
цих регіонів, а отже всього народногосподарського комплексу;

здійснення активної структурної, амортизаційної, інвестиційної, цінової
політики через національну державну кредитно-інвестиційну компанію;

створення раціональних умов розвитку дрібних і середніх підприємств;

здійснення антициклічного та антикризового регулювання економіки;

здійснення антимонопольної діяльності, роздержавлення, приватизації,
реприватизації, денаціоналізації;

забезпечення справедливого розподілу та соціального захисту громадян;

здійснення програмування та прогнозування економіки;

максимальне використання позитивних сторін ринку і одночасно
нейтралізація його негативних сторін (значна соціальна диференціація
суспільства, монополістичні тенденції в економіці, знищення
навколишнього середовища тощо).

Література

1. Альтернатива: выбор пути (Перестройка управления и горизонты риска) /
Рук. авт. колл. В. Н. Бойков, А. А. Сергеев. — М.: Мысль, 1990.

2. Бажал Ю. Еволюційна парадигма економіки перехідного пе-

ріоду // Економіка України. — 1993. — № 8.

3. Барр Р. Политическая экономия: В 2 т. / Пер. с фр. — М.: Междунар.
отношения, 1994.

4. Бастиа Ф. Экономические гармонии / Ж.-Б. Сэй, Ф. Бастиа. Трактат по
политической экономии / Ж.-Б. Сэй. Экономические софизмы. Экономические
гармонии (Ф. Бастиа). — М.: Дело, 2000.

5. Башнянин Г. І., Лазур П. Ю., Медведєв В. С. Політична економія. — К.:
Ніка-Центр: Ельга, 2000.

6. Белл Д. Грядущее постиндустриальное общество: Опыт социального
прогнозирования / Пер. с англ. — М.: Academia, 1999.

7. Беляєв О. О., Бебело А. С. Перехідна економіка: основні концепції та
характерні риси // Вчені записки: Наук. зб. — Вип. 3. — К.: КНЕУ, 2001.
— С. 23 — 29.

8. Бергер П. Л. Капіталістична революція: П’ятдесят пропозицій щодо
процвітання, рівності і свободи / Пер. з англ. — К.: Вища шк., 1995.

9. Богиня Д. Актуальні проблеми регулювання доходів і організації
заробітної плати на етапі трансформації економіки України // Україна:
аспекти праці. — 2000. — № 6.

10. Борисов Е. Ф. Экономическая теория: Учебник. — М., 1997.

11. Борщаговская Э., Воронина А. Регулирование трудовых отношений на
основе трудовых соглашений // Экономика Украины. — 1994. — № 4.

PAGE

Похожие записи