Реферат на тему:

“Геостратегічне становище

української економіки”

ПЛАН

ВСТУП

1. ОСОБЛИВОСТІ ГЕОСТРАТЕГІЧНОГО СТАНОВИЩА

ЕКОНОМІКИ УКРАЇНИ

2. УКРАЇНА НА ШЛЯХУ ДО ЄВРОПЕЙСЬКОГО СПІВТОВАРИСТВА

3. УКРАЇНА — РОСІЙСЬКА ФЕДЕРАЦІЯ: ПРОБЛЕМИ ВЗАЄМОДІЇ В СУЧАСНИХ УМОВАХ

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ:

ВСТУП

Сьогодні вже чітко окреслилися певні спільні риси, шляхи, якими йшли всі
країни, що обрали ринкову модель. Це, передусім, широкі свободи,
приватна власність, конкуренція, свобода входу на ринок та виходу з
нього, обмежена влада урядовців та держави взагалі.

Але треба визнати, що старт реформ в Україні, як і в інших колишніх
республіках СРСР, був складніший, ніж в країнах Центральної та Східної
Європи, тому що Україна до недавнього часу не мала своєї державності, а
отже — всіх необхідних складових соціально-економічної системи. Тому
можна казати, що системні трансформації в Україні носять більш глибокий
характер.

За роки незалежності в Україні створено елементи нової
соціально-економічної системи, такі, як інститут приватної власності і,
відповідно, клас приватних власників, інфраструктура ринку, вільна
конкуренція, власні банківська, фінансова та податкова системи, власні
гроші і національний бюджет, прикордонна та митна системи тощо.

Але трансформаційні процеси в Україні не обмежуються перебудовою її
соціально-економічного устрою. У сучасному світі міжнародне економічне
життя перебуває на етапі глобалізації, тобто більшість країн втягнуто в
єдиний економічний простір. Тому курс України на активне входження у
світогосподарські зв’язки є природним. Практикою доведено, що країни,
які активно беруть участь у міжнародному розподілі праці, неодмінно
роблять успіхи в економічному і культурному розвитку.

Втім, не применшуючи значення інтеграції України в світове
співтовариство, слід зазначити, що завдання входження України в
економічні структури на континенті і утворення єдиного внутрішнього
ринку на загальноєвропейському просторі не слід розглядати як окрему
систему. Ці процеси в умовах сучасної міжнародної кооперації
виробництва, розподілу праці, стану науково-технічної сфери є передусім
засобом вирішення соціальних, гуманітарних, екологічних проблем,
збереження та оздоровлення навколишнього середовища, встановлення
необхідних пропорцій суспільного виробництва, підвищення життєвого рівня
громадян. Поза таким широким смисловим контекстом інтеграційні заходи
позбавлені обґрунтованої цільової спрямованості.

Політичні успіхи в сфері зовнішньої економічної політики України,
прагнення діяти згідно з міжнародними нормами, дотримання укладених угод
привели до зростання авторитету і поваги до України з боку світового
співтовариства, посилення її ролі при вирішенні глобальних і
регіональних проблем, зокрема проблем європейської безпеки. Разом із тим
слід визнати, що занадто оптимістичними є сподівання щодо швидкого
перетворення України у рівноправного партнера розвинених країн Заходу.
Цьому перешкоджає кризовий стан економіки країни, низька ефективність і
культура виробництва, широке застосування застарілих технологій.

Спрямовуючи свої погляди в Європу, треба пам’ятати, що інтеграція країни
у світову економіку — це послідовне вирішення завдань, що забезпечують в
першу чергу загальнонаціональні інтереси країни в цілому. Ця проблема не
може вирішуватися без врахування зовнішньополітичних інтересів та
внутрішньоекономічних орієнтирів. І тільки після того, як будуть досить
чітко визначені основні елементи національної зовнішньої та внутрішньої
економічної економічної політики, можна буде визначити масштаби
інтеграції у світове господарство.

1. ОСОБЛИВОСТІ ГЕОСТРАТЕГІЧНОГО СТАНОВИЩА

ЕКОНОМІКИ УКРАЇНИ

Ґрунтуючись на єдності економічних та політичних інтересів України, вже
зроблених нею реальних кроків, можна говорити про цілком визначену
тенденцію розширення і розвитку її інтеграції до європейських структур.

Стратегія України полягає у наближенні до загальноєвропейських структур
двома паралельними курсами — безпосередньо та через членство в
центральноєвропейських інституціях.

За цих умов особливого значення набуває завдання налагодження відносин з
такими міжнародними економічними організаціями та угрупуваннями, як
Європейський Союз (ЄС), Європейський банк реконструкції та розвитку
(ЄБРР), Рада Європи (РЄ), Центральноєвропейська ініціатива (ЦЄІ),
Організація з безпеки і співробітництва в Європі (ОБСЄ), Економічна
комісія ООН для Європи, Міжнародний валютний фонд (МВФ), Світовий банк
(СБ).

Можливість вступу України до міжнародних організацій і структур їх члени
пов’язують з багатьма чинниками. Одним із вирішальних серед них є
визначеність нашої держави щодо таких аспектів її внутрішньої і
зовнішньої економічної політики, як національні інтереси, реальні і
потенційні загрози, основні напрями і сформованість системи національної
безпеки в цілому, зокрема економічної безпеки.

Під національною економічною безпекою ми розуміємо такий стан
національної економіки, який характеризується сталим розвитком в усіх її
сферах, “імунітетом” до впливу внутрішніх і зовнішніх факторів, що
порушують нормальне функціонування держави, підривають досягнутий рівень
життя населення і тим самим викликають підвищену соціальну напруженість
в суспільстві, а також загрозу самому існуванню держави.

Категорія економічної безпеки тісно пов’язана з категоріями економічної
незалежності і економічного суверенітету.

Щоб забезпечити національну безпеку держави, Україна зробила ряд
політично виважених кроків, проголосивши свою нейтральність,
без’ядерність, позаблоковість, добрі відносини з сусідами, намір
інтегруватися в Європу й сприяння миру в усьому світі. Але всі ці
прогресивні кроки більше сприяють політичній, ніж економічній
незалежності. Одне проголошення намірів не може забезпечити економічної
безпеки України. Для цього потрібні корінні економічні зміни у
внутрішній та зовнішньоекономічній політиці.

Проблема економічної безпеки України має кардинальне значення не лише в
рамках сфери національної безпеки, а й у контексті загального рівня
розвитку країни. Однією з загроз в економічній сфері названа економічна
ізоляція України від світової економічної системи. З іншого боку, до
серйозних загроз економічній безпеці України слід віднести надмірну
відкритість економіки України, невиважену лібералізацію
зовнішньоекономічної діяльності, що призводить до ресурсної, фінансової
та технологічної залежності національної економіки від інших країн.
Окрім цього, найбільш небезпечними зовнішніми загрозами пріоритетним
національним інтересам України на сучасному етапі в економічній галузі
експерти вважають завдання збитків Україні від санкцій міжнародних
організацій і недосконалість зовнішньоекономічної діяльності.

Одним з головних завдань України в галузі забезпечення економічної
безпеки є налагодження рівноправних та взаємовигідних відносин з усіма
країнами, інтегрування в європейську і світову спільноту, урегулювання
відносин України з міжнародними економічними організаціями в контексті
національної економічної безпеки, а звідси — необхідність вивчення
економічних інтересів інших країн та угрупувань і їхнє урахування при
плануванні своїх дій на світовому ринку.

По мірі інтернаціоналізації виробництва національна економічна безпека
більш тісно пов’язується з міжнародною (в тому числі регіональною)
економічною безпекою, а якщо йдеться про Україну, то, напевне, перш за
все треба говорити про систему європейської економічної безпеки.

Потрібно зазначити, що системні трансформації у країнах Центральної та
Східної Європи ініціювали жваве обговорення планів розвитку ЄС на Схід,
який бажає якомога скоріше поширити єдиний європейський простір. З
іншого боку, постсоціалістичні країни Європи бажають вступити до ЄС і
одержати кошти для більш динамічного розвитку, вийти зі своїми товарами
на ринки Західної Європи, стати учасниками загальної системи безпеки.

2. УКРАЇНА НА ШЛЯХУ

ДО ЄВРОПЕЙСЬКОГО СПІВТОВАРИСТВА

Особливої стратегії вимагають відносини України з найкрупнішим
інтеграційним об’єднанням в Європі — Європейським Союзом. Це пояснюється
тим, що образ сучасної Європи в основному визначається інтеграційними
процесами, які об’єднують 15 держав у європейське співтовариство.
Аналогів ЄС у світі не існує. За своїм статусом, функціями і правами
Євросоюз відрізняється від звичайних міжнародних організацій тим, що
держави-члени наділили його законодавчими повноваженнями та виконавчою
владою наднаціонального характеру. А це значною мірою перевищує
компетенцію інших міжнародних організацій.

Сьогодні Європейський Союз вступає в новий етап інтеграції. Відбуваються
серйозні зміни в напрямках уніфікації податкових систем, зближення
законодавств, введено єдину валюту — євро. В один ряд з економічними
стають політичні, соціальні і екологічні проблеми, проблеми прав людини
і проблеми безпеки. Йдеться про створення в найближчі роки не тільки
економічного і валютного, але й політичного союзу цих країн. Тобто,
сьогодні ми спостерігаємо багатофакторність розвитку Європейського
Союзу, а разом із цим — і підвищення його ролі і місця в глобальній
економіці.

Зрозуміло, що це об’єднання дуже привабливе для України як молодої
європейської держави. Тому одним з найактуальніших завдань України
виступає асоційоване членство в Європейському Союзі.

Бажання України стати повноправним членом ЄС уперше було проголошено
Президентом України Л. Кучмою у січні 1996 року на засіданні Ради Європи
у Страсбурзі. А під час проведення 8-9 червня 1998 року у Люксембурзі
першого засідання Ради з питань співробітництва між Україною і ЄС було
зроблено політичну заяву Уряду України щодо набуття нашою державою
асоційованого членства в Євросоюзі.

Інтеграція в Європейський Союз прискорить та удосконалить процес
економічної трансформації в Україні, що вочевидь затягнувся, а членство
в ЄС принесе не тільки значні економічні вигоди, але й позитивно вплине
на безпеку країни.

У відносинах з ЄС Україна сподівається на:

— послідовну підтримку з боку ЄС та його країн-членів у питанні
приєднання України до Генеральної Угоди про тарифи і торгівлю ГАТТ\СОТ,
одержання доступу до Загальної системи преференцій ЄС;

— вирішення питань щодо приєднання України до окремих європейських
програм, зокрема в галузі енергетики, транспорту, науки і техніки,
охорони навколишнього середовища, освіти тощо;

— забезпечення недискримінаційного доступу основних товарів експорту
України на ринки ЄС;

— активізацію фінансової і технічної допомоги країн ЄС Україні тощо.

Розглянемо шанси України в контексті її інтеграції до структур
Європейського Союзу.

Учасниками процесів, передбачених подальшим розвитком ЄС, стануть
країни, економіка яких буде відповідати чітко визначеним критеріям.
Кандидати у члени ЄС мають відповідати загальним вимогам, ухваленим
Радою ЄС у червні 1993 року у Копенгагені. Кожна країна, котра бажала б
бути прийнятою, має довести здатність захистити демократію і правову
державу зсередини, реалізацію гарантій прав людини, захисту меншин.
Окрім того, потрібна наявність функціонуючої ринкової економіки, а також
здатність витримати тиск ринкових сил всередині союзу. Членство вимагає
від кандидата також прийняти всі зобов’язання, що випливають з участі не
лише в економічному, а й у валютному та політичному союзі.

Сьогодні в Україні кризові явища в національній економіці, відсутність
правової бази гальмують її просування по шляху ринкових реформ. За
нинішніми економічними показниками критеріям Європейського Союзу Україна
не відповідає. Нам ще довго доведеться наближатися до
західноєвропейських економічних, суспільно-політичних і соціальних
стандартів. Але політичні фактори у визначенні перспектив європейської
інтеграції відіграють сьогодні набагато важливішу роль, ніж економічні.
І цим треба скористатися, як це зробили свого часу економічно слабкі
Болгарія та Румунія, які розпочали інтеграцію «в обхід» — політичним
шляхом.

У всякому разі Україна має реальні перспективи розвитку відносин з
Європейським Союзом. Наша країна перша серед колишніх республік СРСР
парафіювала Угоду з ЄС про партнерство і співробітництво в березні 1994
року. А з 1 березня 1998 року ця угода набула чинності. Угода охоплює
три сфери взаємодії — політичний діалог, економічне і культурне
співробітництво.

Принципове значення цієї Угоди для України — поглиблення інтеграції з
європейськими та трансатлантичними структурами. Саме через європейський
ринок ми зможемо отримувати новітні технології, за допомогою яких
виготовлятимемо продукцію, конкурентоспроможну на ринках Європи, Азії,
країн СНД. Треба враховувати, що європейський ринок — це понад 500 млн.
потенційних споживачів, що мають високу платоспроможність і де можливо
знайти нішу і для українських товаровиробників. Прикладом можуть стати
країни — колишні члени РЕВ, які за останні 10 років змогли
переорієнтувати свої економіки на тісну співпрацю з ЄС.

На виконання цієї Угоди Указом Президента України від 11 червня 1998
року було затверджено Стратегію інтеграції України до Європейського
Союзу. Ця стратегія визначає основні напрями співробітництва України з
Європейським Союзом і основні пріоритети діяльності органів виконавчої
влади на період до 2007 року, протягом якого мають бути створені
передумови, необхідні для набуття Україною повноправного членства в
Європейському Союзі.

Стратегія інтеграції України до ЄС має забезпечити входження держави до
європейського політичного, економічного і правового простору і отримання
на цій основі статусу асоційованого члена ЄС, що є головним
зовнішньо-політичним пріоритетом України у середньостроковому вимірі.

У процесі інтеграції України в економічний простір Європейського Союзу
постає потреба вирішення низки конкретних завдань «назустріч Європі».
Йдеться передусім про внутрішньореформаторські заходи і такі міжнародні
акції, як спільна реалізація певних науково-технічних, інформаційних та
інших програм, активізація економічної політики просування українських
товарів на західно-європейський ринок тощо.

Серед основних напрямів інтеграційного процесу — економічна інтеграція
та розвиток торговельних відносин між Україною та ЄС. В економічному
співробітництві Угода визначає широке коло сфер для співробітництва між
Європейським Союзом та Україною. Метою цього є підтримка процесу
економічних реформ та відновлення і постійного розвитку української
економіки. Для цих цілей Угода визначає 28 галузей, в яких Європейський
Союз та Україна хочуть збільшити та розширити своє співробітництво,
серед яких промисловість, захист та заохочення інвестицій,
гірничовидобувна та сировинна промисловість, наука й техніка тощо.

Співробітництво вже розпочалося. Так, наприклад, у сфері економіки
європейські експерти працюють з українськими колегами по передачі
ноу-хау в сфері управління компаніями та промислової і
сільськогосподарської технології. В галузі науки та освіти
організовується обмін науковцями, викладачами та студентами і
впроваджуються спільні проекти. Співробітництво в галузях управління
розвивається в таких сферах, як митна справа та боротьба зі злочинністю,
проводиться обмін документами між керівництвом в таких технічних сферах,
як стандартизація та статистика. Значні суми фінансових грантів
виділяються на вдосконалення ядерної безпеки та на вирішення проблем,
пов’язаних з наслідками Чорнобильської аварії.

Але ще багато чого може бути зроблено. Рада зі співробітництва
відпрацьовує рекомендації відносно подальшого розвитку співпраці в усіх
цих сферах. Європейський Союз та Україна погодились, що особлива увага
буде надаватись тим заходам, що можуть сприяти співробітництву України з
сусідніми державами .

Європейський Союз та його держави-члени відіграють значну роль в наданні
фінансової та технічної допомоги Україні. Європейський Союз є головним
міжнародним донором України, що за період 1991-1997 років надав допомоги
на загальну суму 4061 млн. екю у формі технічної допомоги, експортних
кредитів, позик і гуманітрної допомоги. На його частку припадає третина
загального обсягу прямих іноземних інвестицій. ЄС виступає другим за
величиною торговельним партнером України, якого випереджає лише Росія.

Значною подією у відносинах України з Європейським Союзом стало
прийняття спільної стратегії Європейського Союзу щодо України, яке
відбулося на черговому самміті ЄС 11 грудня 1999 року у Хельсінкі.
Прийнята стратегія ЄС щодо України — документ, який розширює рамки Угоди
про партнерство і співробітництво обох сторін, передовсім у галузі
зовнішньої економічної політики і безпеки, юстиції, внутрішніх справ.
Вона виступає новим інструментом відносин між Україною і ЄС.

Документ визначає такі стратегічні цілі Європейського Союзу щодо
України:

— сприяти створенню в Україні стабільної і відкритої демократії з
верховенством закону й створенням умов для нормального функціонування
ринкової економіки в інтересах народу;

— співробітничати з Україною у справі підтримання стабільності й безпеки
в Європі та в ширшому світі;

— посилити економічне, політичне і культурне співробітництво з Україною,
співробітництво в галузі юстиції та внутрішніх справ.

У стратегії ЄС закладено певний потенціал до розвитку цього документа,
тому сама стратегія ЄС, у разі її реалізації, може дати поштовх до
принципово нової якості відносин України і ЄС.

За своєю суттю стратегія є внутрішнім документом ЄС, який відбиває
бачення Євросоюзом його відносин з Україною. Очевидно, що Європейський
Союз не поспішає брати на себе зобов’язання відчинити двері перед
Україною, натомість ще раз підтверджує, що розглядає Україну як державу,
котра зробила європейський вибір і вітає українські наміри приєднатися
до Європи. Таким чином, про асоційоване членство України в ЄС поки що не
говориться взагалі.

Окрім цього, треба усвідомлювати, що політика Європейського Союзу
сьогодні багато в чому визначається посиленням проблем безпеки, що
викликані політичною нестабільністю на європейському континенті,
існуючими та потенційними регіональними конфліктами. Тому за цих умов
цілком природний інтерес ЄС до України має здебільшого політичний
характер, а сама Україна розглядається, перш за все, як стратегічний
плацдарм на європейському континенті.

На шляху України до Європейського Союзу постають певні проблеми. Так,
Європейська Комісія і Всесвітній банк провели в Брюсселі конференцію
країн-донорів і міжнародних організацій (загальним обсягом — більше 20),
що беруть участь у співробітництві з Україною. Критично оцінивши
ситуацію в країні і політику макроекономічної стабілізації, що її
проводить уряд, учасники конференції підтвердили свою готовність
продовжувати фінансову допомогу Україні, але за умови, що її керівництво
візьме на себе зобов’язання здійснювати середньострокову програму реформ
у галузі державного управління, енергетики, бюджетної і податкової
економічної політики, розвитку приватного сектора, реорганізації систем
соціального забезпечення та охорони здоров’я.

Це свідчить про бажання євроструктур контролювати економічну ситуацію в
Україні, нав’язувати нам своє бачення проблем та шляхи їх вирішення. Але
це не означає, що нам треба відмовитися від інтеграції до Євросоюзу.
Економічне співробітництво між Україною та Європейським Союзом набирає
обертів, і треба підтримувати та розвивати цю тенденцію. В той же час
слід усвідомлювати, що разом із позитивними, можливі й негативні
наслідки входження в ЄС. Тому національна концепція співпраці з союзом
потребує проведення додаткового аналізу.

Подальший розвиток відносин з ЄС потребує:

— розробки національної концепції співробітництва та інтеграції України
в європейський економічний простір, що має передбачати заходи щодо
розвитку експортного потенціалу, формуванню сприятливого інвести-ційного
клімату, поглибленню виробничої кооперації;

— вдосконалення системи валютного регулювання експортно-імпортних
операцій суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності, відмови від
економічної політики штучного заниження курсу долара;

— врахування особливостей окремих країн ЄС, розвиток субрегіональних
відносин, зокрема, по лінії ЧЕС;

— вдосконалення системи взаємовідносин у галузі підвищення кваліфікації
спеціалістів, залучення українських фахівців до вирішення ряду
актуальних проблем розвитку європейського континенту.

Особливої уваги заслуговує проблема відкритості української економіки.
Не принижуючи значення відкритості економіки як необхідної складової на
шляху України до європейської інтеграції, треба усвідомлювати:
відкритість, як і будь-яке явище, включає не тільки конструктивні, але і
деструктивні елементи. Прискорене відкриття української економіки за її
сьогоднішньої деформованості та кризового стану може призвести до
достатньо серйозних наслідків.

Взагалі слід враховувати, що світове господарство, інтернаціональні
ринки — це галузь жорстокої конкурентної боротьби, що потребує
економічних сил, великого досвіду, чіткої організації. Нічого подібного
в Україні ще немає. Продовжується падіння виробництва, зменшується його
ефективність, відсутній необхідний підприємницький досвід, який дав би
змогу протистояти досвідченим західним та східним конкурентам.

Питання входження України, як і будь-якої країни, до ЄС — дуже складна
комплексна проблема. Процес розширення Європейського Союзу трансформує
практично всі сфери його діяльності, але, насамперед, впливає на
розподіл внутрішніх ресурсів Союзу. Прийом нових членів так чи інакше
пов’язаний із необхідністю збільшення внесків з боку найбільш розвинених
країн, та зменшення обсягів допомоги найменш розвиненим. Так, за
західними розрахунками, прийом до Євросоюзу країн Східної Європи
коштував би йому приблизно 66 млрд. дол. на рік, тобто вимагав би
збільшення бюджету ЄС вдвічі та відмову від фінансування багатьох
пріоритетних проектів. За іншими оцінками, для прийому в ЄС нових членів
додатково буде потрібно 150 млрд. дол. на рік, що вище всіх попередніх
прогнозів.

Саме тому поряд із прихильниками розширення ЄС (Німеччина, Франція,
Італія) є досить сильна опозиція цьому процесу (Іспанія, Португалія,
Ірландія). Так, деякі країни — члени ЄС погрожують заблокувати процес
розширення, якщо їм не нададуть гарантій збереження обсягів нинішньої
фінансової допомоги.

Не применшуючи значення щодо спільного майбутнього між Україною і
країнами Європейського Союзу, слід зазначити, що інтеграція до
європейських структур ні в якому разі не повинна обмежувати відносини з
країнами СНД та іншими країнами світу. Чим ширшими і різноманітнішими є
зовнішньо-економічні зв’язки, тим, буде більш сталою економіка та
економічна безпека країни.

Інтеграція України в міжнародне співтовариство супроводжується активною
співпрацею з міжнародними організаціями, іншими країнами, державними і
приватними установами іноземних держав. При цьому неодмінно виникають
проблеми збереження національних інтересів та економічної безпеки
України, які потребують свого вирішення, а отже уваги і детального
аналізу.

3. УКРАЇНА — РОСІЙСЬКА ФЕДЕРАЦІЯ:

ПРОБЛЕМИ ВЗАЄМОДІЇ В СУЧАСНИХ УМОВАХ

Українсько-російські відносини мають усі підстави стати чи не головною
інтригою для європейської економічної політики початку століття. Чи
спроможна Україна виконати стратегічне завдання повномасштабної
інтеграції до Європи, не тільки не загострюючи при цьому відносини з РФ,
а навпаки, зближуючись з останньою? Відсутність конфлікту між двома
країнами для європейців не просто бажана: за інших умов євроукраїнський
проект не матиме шансів на реалізацію.

Водночас надмірне зближення між Москвою та Києвом також не відповідає ні
національним інтересам України, ні стратегічним розрахункам Заходу.
Отже, українська зовнішня політика на цьому векторі вимушена балансувати
на тонкій межі можливостей, що вимагатиме від неї ювелірної вивіреності
та справжнього мистецтва компромісу.

Підґрунтям сучасних українсько-російських міждержавних взаємин є Договір
про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською
Федерацією від 1997 року. До інших визначальних міждержавних документів
можна віднести Угоду про економічне і культурне співробітництво на
період до 2007 року, Угоду про суходільну ділянку українсько-російського
міждержавного кордону, а також три угоди про умови перебування і
функціонування в Україні Чорноморського флоту РФ.

Офіційні політичні оцінки стану міждержавних відносин з обох сторін
практично не відрізняються. Так, здобутками українсько-російської
міждержавної взаємодії за перше півріччя 2003 р. можна вважати наступне:

•узгодження позицій стосовно Угоди про створення Єдиного економічного
простору за участю РФ, Білорусі, Казахстану, України та Організації
регіональної інтеграції (ЄЕП-ОРІ);

•ухвалення Угоди про суходільну ділянку міждержавного кордону та Угоди
про екологічне відродження басейну Дніпра;

•заходи, пов’язані з проведенням “Року Російської Федерації в Україні”;

•розробка концепції створення Міжнародного газотранспортного консорціуму
(МГТК);

•стимулювання розвитку військово-технічної співпраці;

•інтенсифікація міжпарламентських зв’язків та співробітництва в галузі
юстиції.

Аналіз стану українсько-російських торговельних відносин протягом
2000-2002 рр. також дає підстави для висновку щодо їхнього пожвавлення.
Зокрема у січні-квітні 2003 р. експорт українських товарів до РФ
збільшився на 26,6 % порівняно з аналогічним періодом 2002 р., а імпорт
— на 43,3 %. Серед країн СНД Російська Федерація залишається для України
основним партнером на ринку послуг — на неї припадає 95,2 %, що складає
55,3 % загального обсягу українського експорту послуг.

У поточному році активізувалося політико-економічне і військово-технічне
співробітництво між країнами, проголошено амбітні плани поглиблення
інтеграційних процесів. Втім, залишається нерозв’язаною низка проблем,
які негативним чином позначаються на стані національної безпеки України.
Зокрема неоформленість міждержавного кордону, питання створення Єдиного
економічного простору та Міжнародного газотранспортного консорціуму
тощо.

Україна знаходиться у сфері впливу одразу двох інтеграційних зон —
європейської та російської (євразійської). У європейській головними
об’єднуючими чинниками є розвиток взаємодоповнюючого політичного,
економічного і безпекового співробітництва. Євразійська формується
єдиним центром — Москвою, тому природно, що головним завданням виступає
забезпечення російських національних інтересів, передусім — запобігання
дезінтеграційним процесам в самій РФ, створення преференційних умов
російському капіталу на просторі СНД і утворення воєнно-політичного
союзу. (У нещодавній публікації В. Третьякова, відомого наближеністю до
російського політичного керівництва, завдання сформульовано абсолютно
однозначно: “Наша держава (РФ. — Авт.) повинна докласти усіх зусиль щодо
відновлення щонайменше на конфедеративній основі Великої Росії у складі
України, Білорусі, Казахстану й Росії. Сьогодні ми маємо, можливо,
останній унікальний шанс досягти цього.) Зазначене, за усієї
зацікавленості України у збереженні стабільності на території сусідньої
держави й на пострадянському просторі в цілому, не може відповідати її
національним інтересам. Відтак Україна ідентифікує себе складовою
європейського об’єднуючого процесу, а її стратегічні завдання мають
чимало принципових відмінностей від російських стратегічних настанов.

Для України неприйнятним є, зокрема, таке:

•визнання пострадянського простору Російською Федерацією виключною
сферою власних геополітичних інтересів;

•неконтрольована експансія російського капіталу в національну економіку;

•затягування процесу повноцінного оформлення міждержавного кордону (28
січня 2003 р. Президенти України і РФ підписали Договір про державний
кордон, яким визначена його суходільна частина. У травні поточного року
узгоджений Атлас карт українсько-російської суходільної частини кордону.
Проте не вирішеною залишається проблема вододільної частини.
Продовжується обговорення питання організації взаємодії в Азовському
морі та Керченській протоці. Україна погодилася визнати акваторію
Азовського моря і Керченської протоки внутрішніми водами обох країн, як
того прагне РФ, але наполягає на проведені делімітації цих акваторій
згідно норм міжнародного морського права.);

•надмірна російська присутність в українському інформаційному просторі;

•пролонгація російської військової присутності на теренах України;

•синхронізація процесу отримання членства в СОТ;

•збереження монопольного стану Росії у постачанні енергоносіїв та
забезпеченні паливом ядерної енергетичної галузі України;

•надмірні кооперація та узгодженість виробничих планів і експортної
економічної політики ОПК;

•створення економічного та воєнно-політичного об’єднання держав на
пострадянському просторі, підпорядкованого (навіть неформально) РФ;

•можливість миротворчої діяльності РФ на теренах колишнього СРСР поза
межами мандату ООН чи ОБСЄ тощо.

Останнім часом, незважаючи на існуючі стратегічні відмінності й
протиріччя, взаємини між двома країнами позбулися вираженого
конфліктного характеру. Проте міждержавні відносини повинні пройти
тривалий період випробування на сталість і толерантність. Протягом цього
періоду сторони мають відшукати прийнятні форми взаємовигідної
кооперації з урахуванням існуючих розбіжностей, що створить підґрунтя
для переходу до реального стратегічного партнерства.

Неупереджений аналіз свідчить, що РФ, формально не заперечуючи
європейського вибору України, на практиці намагається створювати
перепони на шляху її просування до ЄС. Ця стратегія маскується різного
роду проектами “інтеграції”, у спосіб нарощування договірного багажу
міждержавних відносин. Ризик полягає в тому, що навіть не реалізовуючись
у своїй більшості, угоди залишаються офіційними міждержавними
зобов’язаннями, якими звужується поле політичного маневру для України,
гальмуються і ускладнюються процеси адаптації українського законодавства
до європейського та інституалізації відносин з провідними
євроатлантичними структурами. До цього додаються цілеспрямовані
намагання Москви створити на Заході політично і культурно чужорідний та
непривабливий імідж України.

На поточний стан українсько-російських відносин відчутно впливають
суттєві зміни міжнародної ситуації. Антитерористичними кампаніями в
Афганістані й Іраку створені нові умови, які визначально впливають на
природу міжнародних відносин та існуючу систему міжнародної безпеки.
Зазнають відчутних змін значення й роль міжнародних структур, в тому
числі й головної з них — ООН, помітні тенденції до перегляду традиційних
норм міжнародного права, спостерігається послаблення ролі неформального
утворення ВВ. У Європі ведеться інтенсивна робота зі створення нової
політико-економічної, безпекової моделі ЄС, оскільки у 2004 році
Євросоюз буде нараховувати 25 суб’єктів. Наполегливо опрацьовується
юридично-правова база, зокрема готується Конституція ЄС, що має сприяти
зміцненню оновленого Союзу.

Водночас виникли серйозні розбіжності стосовно ситуаційних оцінок між
США та їхніми європейськими союзниками, насамперед Францією та
Німеччиною, що невдало спробувала використати у власних інтересах РФ;
помітно позначилися розбіжності в природі політичного і стратегічного
мислення та зовнішньополітичних орієнтаціях “старих” і “нових”
європейців. Усе це спричинило падіння політичного рейтингу Москви та у
черговий раз обмежило її вплив на світову геополітику. Отже, як
своєрідну компенсацію цих втрат слід очікувати посилення російської
активності на пострадянському просторі, передусім на українському
напрямі. Тим більше, що на відміну від російської, українська зовнішня
політика останнім часом має чимало здобутків.

Перспектива українсько-російської взаємодії: можливості та застереження

Основними проектами, які мають на меті реалізувати інтеграційні плани РФ
на пострадянському просторі, є ЄврАзЕС та Єдиний Економічний Простір —
Організація регіональної інтеграції. Розробляється концепція ЄЕП, що має
бути ухвалена восени поточного року. Ззовні ці проекти відповідають
загальносвітовим і регіональним інтеграційним тенденціям. Проте у своїй
сутності вони не орієнтовані на ствердження на пострадянському просторі
європейських стандартів плюралізму та покликані закріпити в цих
утвореннях політико-економічне домінування РФ. Відтак повномасштабна
участь в них України уявляється невиправданою, оскільки безпосередньо
загрожує її національним інтересам. Участь України у ЄЕП доцільна лише
настільки, наскільки вона не суперечитиме Угоді про партнерство і
співробітництво з ЄС та проголошеному “європейському вибору України”.

Залишається невирішеною проблема вододільної частини
українсько-російського кордону. Державні зони відповідальності на морі
повинні визначатися відповідно до Конвенції ООН з морського права 1982
р. Згідно положень цього документа, мають бути встановлені 12-мильні
“територіальні води”, де сторони зберігатимуть повний суверенітет на
повітряний простір над ними, на шельф і надра. За межами територіальних
вод дозволяється вільне судноплавство, проліт повітряних суден й інші
дії, які не суперечать принципам і нормам міжнародного права.

200-мильна “виключна економічна зона” (ВЕЗ), в якій узбережна держава
має суверенні права розпорядження природними ресурсами, відміряється від
тієї ж берегової лінії, від якої визначаються й територіальні води.
Проте обмежена площа водної поверхні Азова не дозволяє обом сторонам
мати ВЕЗ зазначених параметрів. Тому ширину ВЕЗ доцільно вимірювати до
серединної лінії моря. Від цієї ж лінії слід встановлювати також і
кордон континентального шельфу між державами.

Щодо проекту створення МГТК, то для України бажане розширення кола
учасників Консорціуму: українські інтереси як транзитера не збігаються
ні з російськими, ні з німецькими як продавців і покупців, тому варто
розглянути можливість залучити до переговорного процесу інших впливових
учасників. Якщо взяти до уваги геополітичні настанови РФ, неважко
помітити, що ініціативи зі створення Міжнародного газотранспортного
консорціуму і ЄЕП-ОРІ взаємопов’язані. Якщо Україна не погоджуватиметься
на створення ЄЕП на російських умовах, Москва матиме можливість тиску на
неї як партнер по МГТК (на німецьку підтримку навряд чи варто
розраховувати, позаяк “Рургаз” є стратегічним партнером “Газпрому”).

Підписання базових угод про умови перебування і функціонування в Україні
Чорноморському флоту РФ дозволило зняти напруженість між двома
державами. Проте залишаються невирішеними деякі чутливі проблеми,
зокрема:

•невизначений правовий статус ЧФ РФ на випадок його участі у бойових
діях проти третьої сторони;

•залишається непідконтрольною Україні модернізація озброєння російських
військових угруповань;

•відсутні механізми контролю з боку України за дотриманням російськими
військовими екологічних норм у районах базування.

Невирішеність цих проблем не лише створює загрози національній безпеці
України, а й для усього Причорномор’я. Отже, Україна має усі підстави
для завершення юридичного оформлення тимчасового перебування російських
військових контингентів на її теренах.

ВИСНОВКИ

З вищенаведеного можна зробити наступні висновки:

Сьогодні України, як ніколи, стоїть близько до міжнародного товариства.
Нещодавні події “помаранчевої революції” ще більше привернули увагу
світової громадськості до нашої країни, до її проблем та до її
перспектив. Велика частина цивілізованих держав світу, зокрема – США,
країни ЄС та багато інших видзначили для себе, що Україна має шанс стати
сучасною і цивілізованою державою, є перспективи з нею співпрацювати на
різних рівнях. Україна – це країна, яка прагне справедливості і
цивілізованого розвитку.

Розширення ЄС відкриває для України нові перспективи та досить вагомі
можливості поглиблення євроінтеграційної економічної політики нашої
держави.

В результаті відповідного розширення Україна опиниться у статусі
безпосереднього сусіда країн-членів ЄС, що об’єктивно посилюватиме вплив
ЄС на нашу державу насамперед у політичній сфері. Йдеться про вплив
Євросоюзу на процеси поглиблення демократії, забезпечення прав і свобод
людини, зміцнення позицій ЗМІ, утвердження основних засад громадянського
суспільства. Обгрунтована Президентом України модель політичної реформи
є також практичним кроком у реалізації зазначених позицій. Вона
спрямована на утвердження європейських принципів парламентаризму,
поглиблення політичної структурованості суспільства, зміцнення ролі
політичних партій в суспільному житті держави. У кінцевому підсумку
йдеться про підвищення дієвості влади та держави, що є визначальною
передумовою в реалізації складних завдань євроінтеграційної стратегії
України.

З євроінтеграційним курсом повністю узгоджується активна позиція
Президента України у питаннях, які стосуються оптимізації наших відносин
з Російською Федерацією, виведення їх на рівень справді стратегічного
партнерства. Європейська спільнота об’єктивно зацікавлена у такому
перебігу подій, у тому числі й у взаєм-ній координації євроінтеграційної
економічної політики наших держав. Йдеться про один з важливих чинників
розширення зони стабільності на європейському просторі, утвердження якої
є одним з визначальних пріоритетів Євросоюзу.

З розширенням Євросоюзу формуються нові можливості поглиблення
економічного і політичного співробітництва з майбутніми новими членами
ЄС, насамперед з країнами, що утворюють Балтійсько-Чорноморську вісь.
Йдеться про країни Центральної Європи, які відрізняються особливою
культурною спадщиною, традиціями та ментальністю, є близькими до
відповідних цінностей українського народу. Від самого початку новітньої
історії незалежності Української держави розвиток взаємин із Сполученими
Штатами Америки міцно утримує місце одного з зовнішньополітичних
пріоритетів. Питанню становлення демократії в Україні невипадково
відведено головне місце, адже воно є для США принципово важливим. В
Америці вважають, що динамічне просування у напрямі утвердження
демократії має стати головним реальним підтвердженням остаточного
обрання країною європейського шляху розвитку. Успіхи демократичних
перетворень є абсолютно необхідною умовою для лобіювання американцями
українського європроекту.

Українсько-російські відносини мають усі підстави стати чи не головною
інтригою для європейської економічної політики початку століття. Чи
спроможна Україна виконати стратегічне завдання повномасштабної
інтеграції до Європи, не тільки не загострюючи при цьому відносини з РФ,
а навпаки, зближуючись з останньою? Відсутність конфлікту між двома
країнами для європейців не просто бажана: за інших умов євроукраїнський
проект не матиме шансів на реалізацію.

Водночас надмірне зближення між Москвою та Києвом також не відповідає ні
національним інтересам України, ні стратегічним розрахункам Заходу.
Отже, українська зовнішня політика на цьому векторі вимушена балансувати
на тонкій межі можливостей, що вимагатиме від неї ювелірної вивіреності
та справжнього мистецтва компромісу.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

Авдокушин З.Ф. Международные экономические отношения. М.: 1996.

Вінтоняк Є.П. Економічна безпека України // К., 2000.

Коваленко Р.В. Перспективи української економіки // Дзеркало тижня. –
2003. — №40.

Киреев А.П. Международная экономика. (учебное пособие Ч-2) М.: 1997.

Международные экономические отношения. / под ред. Сутырина И.Ф.
Санкт-Петербург. 1998.

Міжнародна економіка. Посібник. – К., 2002.

Международные экономические отношения. Интеграция Учебное пособие. /
под.ред. Ю.А. Щербанина и др. М.: 1997.

Словник з соціально-економічної географії. – К., 2000.

Стратегії розвитку української економіки. – К., 2003.

Україна і міжнародний ринок / За ред. Скуратова В.І. – К., 2002.

PAGE 6

PAGE

PAGE 17

Похожие записи