РЕФЕРАТ

на тему:

“Галузева взаємодія економіки України

зі світовим господарством”

ПЛАН

Вступ

1. Особливості взаємодії економіки України з господарством світу

2. Галузева співпраця України

з країнами світу

3. Україна і міжнародний рух капіталу, міжнародна міграція

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Період 1991-2004 рр. позначений в Україні докорінною зміною
соціально-економічних відносин, утвердженням принципово нової економіки.
Проголошена політична незалежність України надала потужний поштовх
розвитку держави, її оновленню та перебудові економіки: впроваджуються
ринкові засади господарювання, змінилась структура форм власності,
обраний курс на інтеграцію в європейський економічний простір, виникли
можливості для розвитку приватної ініціативи.

Узагальнюючи практику господарювання України в умовах незалежності та
співпраці зі світовою спільнотою в економічній сфері протягом останніх
десяти років, потрібно зробити певні висновки і усвідомити певні уроки:
політична незалежність країни передбачає, насамперед, економічну
незалежність, яка в умовах взаємодії з зарубіжними країнами та окремими
міжнародними фінансовими інституціями потребує значних зусиль у
відстоюванні власних інтересів України.

В той же час, міжнародне співробітництво з конкретними інвесторами
показало необхідність враховування їхніх інтересів при реалізації
конкретних проектів. Між тим, економічні інтереси інвесторів можуть і не
співпадати зі стратегічними цілями України, бо міжнародний інвестор за
сутністю своєї діяльності отримує або прибуток, або контроль за
діяльністю підприємства, або перше і друге разом.

Виходячи з набутого Україною досвіду у сфері міжнародного економічного
співробітництва, сподіватися на довгострокову економічну допомогу від
інших країн для піднесення власного економічного добробуту, не
поступаючись економічною незалежністю, в даний час нереально.

1. Особливості взаємодії економіки України

з господарством світу

Взаємозв’язок між станом економіки України та можливостями і напрямами
міжнародного співробітництва є зв’язком між потенціалом держави та
суб’єктів господарювання, які взаємодіють між собою на міжнародному
рівні. Він характеризується і визначається зростанням масштабів
розширеного відтворення в рамках світового господарства і реалізується
шляхом постійної зміни соціально-економічних параметрів розвитку країн,
динамічного розвитку факторів виробництва та міжнародних економічних
відносин.

Теза щодо відсутності власних інноваційних та інвестиційних коштів є
наслідком втрати державою керівної ролі у визначенні основних напрямів
вкладання фінансових коштів, що підтверджується визнанням Президента
України у його посланні до Верховної Ради: “Якщо зусилля держави та
приватного капіталу поєднуються з метою максимальної концентрації сил і
ресурсів на вирішальних пріоритетах економічної політики — розвитку
інноваційної сфери, формуванні ефективного внутрішнього ринку,
реалізації інших завдань сталого економічного зростання, в тому числі і
соціальних, то чому маємо відкидати таку можливість?”.

Негативно позначились на конкурентоспроможності промислової продукції та
спричинили значні внутрішні та зовнішні борги орієнтація економіки
України на імпортні види енергоносіїв та недостатній обсяг фінансування
реконструкції власних вугільних родовищ, а також відсутність ефективних
засобів використання паливно-енергетичних ресурсів у різних галузях
промисловості, що призвело до знекровлення економіки України в цілому.

Відсутність досвіду ведення самостійної фінансово-кредитної політики,
брак сучасного досвіду міжнародних економічних відносин з одночасним
переходом на ринкові засади господарювання та обмеженість фінансових
ресурсів вимагають проведення власної сконцентрованої
інноваційно-інвестиційної політики з боку держави.

За висновками Рахункової Палати України, “діюча система формування,
розподілу, використання централізованих капітальних вкладень не створює
умов для економічного розвитку України”. Вочевидь, одним з істотних
резервів вирішення питань інвестування має стати створення умов для
повернення в Україну незаконно вивезених коштів та концентрація зусиль
на рішучому обмеженні корупції та “тіньової” економічної діяльності. У
посланні Президента України означено: “Стратегічна мета полягає в тому,
щоб істотно знизити рівень тінізації економіки шляхом легалізації
“тіньових” капіталів, змусити їх працювати на піднесення економіки і
примноження національного багатства”. Зрозуміло, це стане можливим, якщо
підприємці усіх рівнів матимуть змогу вести самостійну легальну
прибуткову діяльність.

За даними Міністерства статистики України, на 1 травня 2002 року внески
населення в комерційних банках України становили 13,4 млрд гривень, у т.
ч. 7,9 млрд — у національній валюті. Проте в пресі постійно подаються
дані про те, що мешканцями країни накопичилися більш значні заощадження
— десятки мільярдів гривень. Необхідно розробити механізм, який би
дозволив з користю для кожної із сторін залучити ці капітали для
відновлення економіки країни. Насамперед, для цього потрібна державна
підтримка, яка б гарантувала надійність механізму залучення коштів
населення в інвестиційні програми, які сьогодні необхідні державі.
Головними передумовами цього процесу мають стати стабільність на
фінансовому ринку та стабільне законодавство.

Цивілізований розвиток ринкової інфраструктури неможливий без
розвиненого ринку страхових послуг. Залучення коштів населення в
інвестування неможливе без страхування ризиків, насамперед, економічних.
В Україні діє закон “Про страхування”, але він потребує подальшого
законодавчого коригування.

Зростання обсягу залучених до банківської системи коштів від населення і
суб’єктів господарювання поряд зі зниженням процентних ставок банків за
позичками дасть можливість збільшити обсяги кредитних вкладень у
розвиток продуктивних сил країни.

Саме через можливість акумулювання коштів для їхнього інвестування в
науково-технічну та науково-виробничу сфери можна вирішити нагальні
проблеми економіки України, об’єднавши зусилля науково-технічного
потенціалу держави та приватного капіталу, насамперед — ресурсів
фінансово-промислових груп.

Для цього потрібно вжити необхідних заходів щодо контролю за процесом
грошової приватизації та визначення порядку індексації вартості основних
фондів. Варто оцінити можливість надання фінансово-промисловим групам
статусу дозволеного монополіста за умови і на час виконання ними програм
розвитку пріоритетних галузей економіки України. Такі переваги повинні
регламентуватись Антимонопольним комітетом України, однак це виводить
їхню діяльність з-під дії чинного вітчизняного антимонопольного
законодавства.

Також доцільно було б запобігти наданню суб’єктам підприємницької
діяльності України, заснованим на загальнодержавній власності, або
таким, частка майна яких перебуває у загальнодержавній власності, права
бути учасниками фінансово-промислових груп, створених в іноземних
державах.

Ефект іноземного інвестування та міжнародна співпраця України з
зарубіжними партнерами визначаються конкретними обставинами і,
насамперед, правильним вибором стратегії залучення капіталу з-за
кордону. Приплив іноземних інвестицій в Україну збільшиться за умов
суттєвої активізації вітчизняних інвесторів і підприємців. Це буде
свідченням довіри ділових кіл до гарантій щодо сприятливого середовища
ведення бізнесу в Україні. В результаті держава може отримати
синергетичний ефект підвищення ефективності діяльності підприємств та
фірм в економічному просторі України.

Таким чином, передумовою плідної співпраці України з країнами світового
співтовариства є набуття Україною потужної економічної бази. З метою
підтримки національних товаровиробників необхідне послідовне збільшення
реальних обсягів банківських кредитів і зниження процентних ставок за
кредитами, а також спрямування запозичених коштів у виробничий сектор,
що забезпечило б повернення з прибутками вкладених коштів і зменшило б
проблему зовнішнього державного боргу.

Одним із шляхів вирішення цього завдання може стати розробка програм
залучення інвестицій на регіональному рівні, що приведе до більш
ефективного цільового використання іноземних інвестицій в тих галузях
регіону, які найбільш їх потребують. Нагальним є створення правового та
фінансового середовища, яке сприяє технологічним інноваціям та їхньому
впровадженню, відновлення та активізація діяльності Державного
інноваційного фонду України.

Враховуючи, що держава сьогодні не в змозі мобілізувати достатню
кількість ресурсів, необхідних для модернізації виробництва, потрібно
стимулювати до інвестиційної та інноваційної діяльності суб’єктів
підприємництва та фінансово-промислові групи. Суттєвим кроком має стати
прискорення темпів та забезпечення повноти приватизації середніх та
великих підприємств, створення сприятливих умов для інвесторів,
вдосконалення механізму захисту їхніх прав. Також доцільно застосувати
процедуру банкрутства і реструктуризації підприємств, які не виконали
своїх зобов’язань перед державою.

Отже, прискорений розвиток економіки України залежить не лише від
обсягів інвестиційних ресурсів, а також від їхнього ефективного
використання.

2. Галузева співпраця України

з країнами світу

Безумовно, вже сьогодні країни світу перетворилось на важливого партнера
України у розвитку економічних зв’язків. Про це, зокрема, свідчать дані
статистики, які показують значне збільшення-торговельного обороту між
ними в останні роки.

Протягом всього пострадянського періоду Україна переживала, як це добре
відомо, безперервне щорічне падіння ВВП. У 2004 році ВВП України склав
37% від рівня 1992 року та 30% від рівня 1990 р. Випуск промислової
продукції становив 2003 р. 42% від рівня 1990 р. Серед 25
трансформаційних економік це унікальний випадок за десятирічний період
спостережень (1989-2003).

Однак на такому тлі зовнішньоторговельні стосунки країни з ЄС
відзначалися неабияким динамізмом. Український експорт до цих вимогливих
ринків протягом 7 років (1992—2003) зростав щороку більш як на десять
відсотків, деколи сягаючи навіть 16-% зростання (рис 1). Це безперечна
ознака досить швидкої переорієнтації експортного сектору та зовнішньої
торгівлі України на Захід. Частка ЄС у зовнішній торгівлі України з 1992
року постійно зростала й досягла у 2003 році майже 17% загального
експорту України та близько 23% загального імпорту .

Проте і сьогодні всі країни ЄС, разом узяті, “важать” для України у
зовнішній торгівлі десь утричі менше порівняно з однією лише Росією.
Причому ця “вага” досить нерівномірна, якщо розглядати її у розрізі
окремих країн. Так, на дві країни — Німеччину та Італію припадає
приблизно половина як експорту, так й імпорту України стосовно країн
Західної Європи. А це означає, що для більшості держав — членів
Євросоюзу Україна все ще лишається в економічному сенсі terra incognita.

Крім того, слід звернути увагу на те, що український імпорт з регіону
ЄС лише приблизно на 60% покривається українським експортом. Так що
існує негативне сальдо взаємної торгівлі у розмірі понад 1 млрд. дол.
США. Це не тільки підтверджує низьку конкурентоспроможність українського
експорту на ринках ЄС, але ще також і те, що європейські країни
розглядають Україну переважно як ринок збуту для власних товарів.

До цього варто додати вже традиційні для зовнішньої торгівлі України
“хвороби”. і зокрема, структура експорту, орієнтована і на товари з
низьким ступенем переробки, що їх виготовляють у низько динамічних
секторах світової економіки, стосовно яких в ЄС застосовують протекційні
заходи (вироби чорної металургії, текстильної промисловості, продукція
сільського господарства). Це також спотворена структура імпорту, де в
останні роки високотехнологічні засоби виробництва замінювалися
ввезенням готових споживчих товарів, випуск яких існує або має би бути
налагоджений безпосередньо в Україні. Отже, чимало
торговельно-економічних відносин з ЄС нерацюнальн й не відповідають
довгостроковим потребам економіки України.

В галузі іноземного інвестування країни ЄС значною мірою займають
вичікувальну позицію. Лише три країни на середину 1997 р. мали вкладення
капітал в українську економіку в сумі понад 100 млн дол. США: Німеччина
— $ 165,9 млн або 10,0% всіх іноземних інвестицій і Україну, Нідерланди
-$ 160,2 млн. (9,7%) Великобританія — $ 130,9 млн. (7,9%). При цьому,
наприклад, інвестиції провідного партнера — Німеччини — порівняно з
кінцем 1996 р. навіть зменшилися на 17млн. дол. Практично немає великих
інвестицій у виробничий сектор, що значне обмежує реальне значення таких
капіталовкладень для української економіки

Однак існує ціла низка проблем торговельних стосунках України з країнами
ЄС. Головними з них видаються наступні:

Хронічна дефіцитність торгівлі

Відсутність помітних зрушень у товарній структурі

Обмеження щодо подальшого нарощування експорту

Проблеми імпорту

Слід зазначити, що торговельний дефіцит з розвиненими країнами —
нормальна річ для трансформаційних економік, адже його можна
компенсувати надлишком на решті ринків; торговельні дефіциті
спричинені, як правило, посиленим імпортом так званих «інвестиційних
товарів» — машин, устаткування тощо, необхідних для модернізації
виробництва. За логікою системної трансформації країна, використавши цей
імпорт за призначенням, здатна згодом компенсувати тимчасовий
торговельний дефіцит. На жаль, Україна досі недостатньо використовувала
цю можливість .

Зростання обсягів торгівлі з ЄС було досягнуто без будь-яких істотних
зрушень у товарній структурі. Відкриття європейських ринків Україна
використала для нарощування експорту тих продуктів, які вже у минулому
мали досить високі експортні квоти, спираючись на технологічну базу і а
ноу-хау радянських часів. З-поміж експортної палітри металургії та хімії
Україна експортувала до Європи надто вузький асортимент простих виробів
з невеликими ступенем обробки. Отже, зростання обсягів продажу цих
капіталоємних товарів у ЄС було досягнуто не завдяки нарощуванню їхнього
виробництва, а лише через переорієнтацію поставок з внутрішнього ринку
та ринків колишнього СРСР на решту світу .

Головні носії експортного буму України до ЄС — це металургія (чорні та
кольорові метали й вироби з них), одяг, продукція основної хімії та
овочі. Саме за рахунок цих продуктів експорт України зростав щороку
двозначними темпами. Структурні зрушення в структурі імпорті полягали у
зростанні питомої ваги перероблених продуктів харчування; натомість
імпорт машин та устаткування — певна річ, через поглиблення загальної
економічної кризи — відчутно скорочувався.

Саме остання тенденція й стала на заваді широкому використанню імпорту
на цілі модернізації. Лише у гнучких галузях промисловості -харчовій та
легкій — останнім часом можна спостерігати ознаки пожвавлення
виробництва, зокрема через використання на підприємствах

імпортованих інвестиційних товарів.

Решта ж галузей досі на змогла опанувати сучасні технології. Скепсис
європейських партнерів щодо здійснення інвестицій у важку промисловість
України пов’язаний з добре відомими хронічними валами підприємницького
клімату в країні — неусталеністю законодавства, поширенням корупції та
втручанням державних органів в діяльність компаній. Внаслідок цього
несприятливі зрушення в галузевій структурі промисловості на користь
енергоємних виробництв тільки закріпилися.

Структурні вади, притаманні українській промисловості, у свою чергу
ускладнюють подальше нарощування обсягів експорту України до ЄС та,
власне, підводять експортний потенціал до межі вичерпання. Одним з
головних структурних викривлень є в цьому плані так званий імпортний
компонент в експорті. Традиційний український експорт є надто
енергоємним. Відтак, Україна неспроможна експортувати свої традиційні
товари без збільшення (або принаймні збереження незмінним) імпорту
енергоносіїв. Високий ступінь концентрації експорту (коли обмежена
кількість товарних груп або товарів мають високу питому вагу у
загальному обсязі) змушує країну продовжувати енергетичний імпорт.
Звідси виникає замкнене коло, що далося взнаки вже 2003 року: скорочення
енергоімпорту призвело до падіння обсягів випуску в металургії, а це,
серед іншого, спричинило істотне падіння обсягів експорту металів

Інше глибинне структурне викривлення звернуло на себе увагу завдяки
поширенню антидемпінгових процесів проти українського експорту. У січні
1999 року експерти ОЕСР звинуватили українських та російських виробників
сталі у недотриманні міжнародних стандартів бухгалтерського обліку та
свідомому заниженні цін збуту на ринках США та ЄС. Попри вкрай низьку
ефективність виробництва (витрати на виробництво однієї тони сталі в
Росії та Україні становлять в середньому 19,5 години проти 4,1 години в
країнах ОЕСР) обидві країни «спромоглися» пропонувати сталь власного
виробництва за цінами суттєво нижчими за такі, що відповідають т.зв.
домінуючим ринковим умовам (prevailing market conditions), а відтак
вважаються прийнятними на міжнародному ринку сталі. Свідоме , заниження
цін є безперечним порушенням узгоджених правил торгівлі та засад
міжнародної конкуренції. Зрозуміло, що ці дії дають підстави для
запровадження проти порушників антидемпінгових розслідувань.

Погляд на чинники, що уможливили такий несприятливий для України
перебіг подій, недвозначно свідчить про їхній зв’язок з глибинними
структурними викривленнями, притаманними теперішній системі
господарювання в Україні. Недотримання міжнародних стандартів обліку
стало можливим завдяки втечі підприємств у взаємну заборгованість,
використанням грошових сурогатів та бартеру у розрахунках та
«заощадженню» коштів шляхом невиплати заробітної плати працівникам. Якщо
українські виробники досягають низької собівартості своєї продукції саме
завдяки цим особливостям, то так звана абсолютна конкурентоспроможність
чорних металів на ринку ЄС відразу стає сумнівною. За таких умов, крім
того, неможливо з’ясувати, чи є рівень цін, за якими йдуть розрахунки на
українському внутрішньому ринку, економічно виправданим. Часто навіть і
самі ціни не піддаються відстеженню. Ясно одне: за існування системи
неплатежів та бартеру прозорості, а відтак справжнього використання
конкурентних переваг України у торгівлі з ЄС бути не може. Що довше в
Україні існуватимуть означені викривлення, то важче буде країні
аргументовано спростовувати закиди в демпінгу через порушення
міжнародних стандартів обліку. Найбільш уразливими при цьому
залишатимуться саме чутливі товари (зокрема метали), частка яких складає
майже 60% експорту України до ЄС.

Можливості України збільшувати закупівлю вкрай необхідних інвестиційних
товарів з ЄС обмежується подорожчанням імпорту через знецінення
національної валюти, що відбулося внаслідок фінансової кризи вересня —
грудня 2003 р. Помісячні обсяги імпорту товарів з країн «решти світу»
починаючи з вересня 2003 року, були помітно меншими, ніж у відповідні
місяці торік. По лютий 1999 року включно Україна так і не спромоглася
відновити минулорічний обсяг імпортних надходжень зі світових ринків
поза межами СНД.

З огляду на зазначені вище структурні вали українського господарства
стає зрозумілим, що Україна повинна будь-що вдосконалити товарну
структуру імпорту — зберегти в ньому наукоємні товари та скоротити
справді некритичний імпорт готового продовольства, автомобілів т. ін.
Наразі в країні, не в останню чергу завдяки вже згадуваному
пристосуванню гнучких виробництв харчової та легкої промисловості,
виникла сприятлива кон’юнктура для конкуренції вітчизняних виробників з
імпортними поставками.

3. Україна і міжнародний рух капіталу,

міжнародна міграція

Протягом усього періоду існування незалежної України спостерігається
«відплив капіталу за кордон», що є характерним для будь-якої нестійкої
економіки. Оскільки це процес, властивий скоріше тіньовому сектору
економіки і невраховуваний у платіжному балансі як прямі зарубіжні
інвестиції резидентів Украіни, то на сьогодні про офіціальний експорт
капіталу з України говорити важко.

Українська економіка, головним чином, є об’єктом інвестування. За даними
ЮНКТАД, у 1995 р. загальносвітовий обсяг прямих іноземних інвестицій
(ПІІ) зріс порівняно з 1994 р. на 40% і становив 315 млрд. дол. 15% з
них припали на «Азіатських тигрів». На частку 100 країн, які закінчують
таблицю реципієнтів капіталу, в т.ч. Україну, припадає всього 1% ПІІ.

Однак слід сказати про зростання обсягів інвестицій у національне
господарство України. На 01.01.96 їх обсяг був меншим за 1 млрд. дол.;
на 01.01.97 — 1,4 млрд. дол. Найбільше прямих іноземних інвестицій в
економіку України припадає на США — 217,4 млн. дол. (17% від усього
обсягу ПІІ); на Німеччину — 176,6 млн. дол. (14,4%); Росію — 115,1 млн.
дол. (9,4%); Нідерланди — 82,7 млн. дол. (6,7%); Кіпр — 66,5 млн. дол.
(5,4%).

Для регулювання процесу взаємовідносин України з світовою економікою в
галузі міграції населення створено Державний комітет у справах
національних міграцій (ДКНМ). Крім того, управління у справах верховного
комісара ООН з прав біженців відкрило свій офіс в Києві.

Загалом кордони України протягом року в обох напрямах перетинають понад
100 млн. чол.

На основі викладеного можна зробити висновок, що Україна як країна, що
виникла в результаті процесів регіоналізації, процесу розвитку світової
еоконміки, є досить інтегрованою у світове господарство і процес
інтеграції визначається процесами формування нової структури системи
«світове економіка».

Висновки

Інтеграція України в світове господарство — один з пріоритетів її
державної політики з моменту проголошення незалежності. Активне
включення України в міжнародний поділ праці (МПП) призвано служити:

— підтримці в функціональному стані її галузей в період структурної
перебудови і становлення ринкових відносин в державах колишнього СРСР;

— витяганню вигід від участі в МПП за рахунок використання порівняльних
переваг у виробництві тих або інших товарів;

— забезпеченню оптимальних масштабів випуску продукції, гарантуючих
окупність витрат на розробку і освоєння випуску нових видів продукції;

— отриманню доступу до світових ресурсів науково-технічної інформації і
капіталу.

Як показує світовий досвід, інтеграція в сучасну світову економіку — це
тривалий процес, який вимагає вироблення довгострокової економічної
політики, що враховує історичні і господарські особливості кожної
конкретної країни, тенденції НТП і світогосподарських зв’язків. Її
реалізація складається в структурній перебудові економіки, підвищенні
конкурентоспроможності її галузей, кореної перебудові форм і методів
господарських зв’язків, в поступальному русі вперед в напрямі більшої
відвертості економіки.

Список використаної літератури

Політика і час 1997 № 8 Сiденко В.Р «Прорив в Європу»

Політика і час 1996 № 12 Крупп Г. “ Якщо процес реформ триватиме”

Український промисловець 1999 № 7 Секаркв “Торговельнi вiдносини України
з країнами ЕС”

Посередник 17.05.1999 Гаврилюк Л. “Бельгійська економічна місія в
Україну”

Посередник 31.051999 Курочкін Л. «Італія і Україна- Взаємний інтерес ”

Вече №6 1998 Майко“Без іcтотних проривiв”

Урядовий кур’єр 16.03.1999 Олійник «Швеція вважає Україну пріоритетним
партнером”

Педос М “ Торгові партнери України ” Киів 1998

Економіка зарубіжних країн ; Київ «Либідь» 1996

Политическа экономия — словарь;Москва политиздат 1979

«Україна — Європейський Союз : зовнішньоекономічна діяльність і
перспективи співробітництва» ;Київ 1995

Орієнтир, інформаційний додаток. Урядовий кур»єр. 10.98

Розміщення продуктивних сил — К.: Вища школа, 1997

Спецвыпуск.Внешняя торговля. Бизнес №15 20 апреля 1998 года

Соціально-економічна географія України .Львов. «Світ». 1995

Економіка України у 1997 році. Документи.

Все про зовнішньоекономічну діяльність . Діло 1-2.1998

Егоров И., Михайлов В. Иностранные инвестиции в экономику Украины:
тенденции и ожидания.// Финансовая Украина. — 18 февраля 1997 г.

Див. там же.

PAGE

PAGE 15

Похожие записи