.

Форми суспільного продукту в процесі відтворення (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
11 7629
Скачать документ

Реферат на тему

Форми суспільного продукту в процесі відтворення

План

1. Сутність і види економічного відтворення

2. Суспільний продукт і його форми. Методи обчислення суспільного
продукту

Література

1. Сутність і види економічного відтворення

Сутність економічного відтворення та його основні еле-

менти. Будь-який процес виробництва незалежно від його суспільної форми
має бути безперервним, тобто повинен періодично проходити одні й ті самі
стадії. Так само, як суспільство не може перестати споживати, так не
може воно і перестати виробляти. Тому всякий процес суспільного
виробництва, що розглядається в постійному зв’язку і безперервному
потоці свого відновлення, в той же час є процесом відтворення (див.:
Маркс К. Капітал: Т. 1. — К.: Держполитиздат, 1954. — С. 565).
Безперервне виробництво матеріальних благ і послуг є об’єктивною основою
існування людського суспільства. Політична економія досліджує суспільне
відтворення як економічне.

Економічне відтворення відбувається як у рамках окремих підприємств і
домогосподарств галузей і регіонів, так і в масштабі всього суспільства.
Основою суспільного відтворення є відтворення на окремих підприємствах і
домогосподарствах (див. теми 11 і 12), або одиничне (індивідуальне
відтворення). Відтворення на окремому підприємстві, як було з’ясовано в
темі 12, є вихідною і необхідною ланкою всього суспільного відтворення.

Водночас суспільне економічне відтворення не є простою сумою одиничних
процесів відтворення окремих підприємств. Доведено, що в суспільному
відтворенні з’являються нові якісні елементи, які відсутні на рівні
первинних підприємств.

Так, вищим інтересом підприємства є максимізація прибутку, а суспільного
виробництва — максимізація добробуту населення. Підприємство
орієнтується на ринковий попит, а суспільне виробництво на сукупний
попит і т. ін.

Суспільне економічне відтворення основане на органічній єдності всіх
частин, що його утворюють:

виробництва, розподілу, обміну, споживання;

домогосподарств, підприємств, галузей, економічних регіонів і всього
виробництва;

продуктивних сил, складових його частин і економічних відносин;

суспільного виробництва і суспільного споживання.

В усій системі відтворювальних зв’язків визначальним є виробництво, бо
саме воно створює все необхідне для життя і щастя людей. Розподілено,
обмінено і спожито може бути тільки те, що вироблено.

Економічне відтворення суспільства включає в себе такі найважливіші
моменти:

відтворення суспільного продукту та його конкретних форм;

відтворення людського ресурсу як особистісного фактора виробництва та
його зайнятості;

відтворення основного і оборотного капіталу суспільства, тобто засобів
виробництва, як необхідних умов суспільного процесу відтворення;

відтворення національного багатства;

відтворення споживання;

відтворення економічних відносин.

Засоби виробництва і людський фактор у своїй єдності являють собою
продуктивні сили суспільства. Тому політична економія досліджує також і
відтворення продуктивних сил як матеріальної бази всієї економічної
системи суспільства.

У складі економічних відносин відтворюються різноманітні форми
власності, і перш за все панівна, їх взаємозв’язок і напрями розвитку.
Вивчаються відносини розподілу, товарно-грошові відносини, господарський
механізм.

Види економічного відтворення. Розрізняють просте і розширене
відтворення економічної системи.

Просте відтворення — це відновлення процесу суспільного виробництва з
року в рік у незмінних масштабах. Просте відтворення передбачає, що
прибуток та інші доходи не використовуються на заощадження та
інвестиції, тобто на розширення виробництва товарів і послуг, а повністю
споживаються домогосподарствами. Просте суспільне відтворення було
типовим для докапіталістичних економічних формацій, для так званої
традиційної економіки. У докапіталістичному суспільстві розширене
відтворення здійснювалося лише в окремі періоди тривалого історичного
процесу. У ці періоди процес виробництва відновлювався на традиційній
технічній основі і в майже незмінних масштабах.

Розширене відтворення економіки — це відтворення суспільного виробництва
в зростаючих розмірах. У цьому разі частина прибутку та інших доходів
підприємств і домогосподарств нагромаджується та інвестується у
виробництво з метою розширення його межі виробничих можливостей.

Підприємці, намагаючись одержати максимум прибутку, значну частину його
капіталізують, тобто спрямовують на розширення основного і оборотного
капіталу, а на цій основі — і виробництва. Проте просте відтворення
продовжує існувати як елемент розширеного відтворення економіки. Так,
складовою частиною розширеного відтворення суспільного виробництва є
відтворення тієї кількості капіталу, людського ресурсу і продукту, яке
було в наявності в попередній період.

В умовах розвинутого товарного виробництва і ринку відновлення процесу
відтворення передбачає реалізацію на ринку суспільного продукту. У
зв’язку з цим у масштабі суспільного економічного відтворення велике
значення мають такі ринкові категорії, як сукупне пропонування, сукупний
попит, суспільна рівновага та інші категорії ринкової економіки, які
розглядаються не на рівні первинної ланки, а на рівні суспільної
економіки.

2. Суспільний продукт і його форми. Методи обчислення суспільного
продукту

Суспільний продукт і його структура. Суспільний продукт є результатом
продуктивного функціонування всієї економіки суспільства, усіх його
ланок і сторін. За системи товарного виробництва кожен продукт виступає
як товар, що має певну натуральну і вартісну форму, а за взаємодії з
ринком — ще й ринкову вартість.

Натуральна форма суспільного продукту дає можливість розглядати його
структуру за матеріально-речовим характером. За видами матеріальних благ
і послуг можна оцінити рівень суспільного поділу праці і диференціації
суспільного продукту. Поділ праці веде до того, що кількість видів
продукції розширюється. Сьогодні кількість видів продукції вимірюється
десятками мільйонів і швидко зростає. Але за всієї різноманітності
продукти як корисні блага діляться на дві великі групи: речі і послуги.

Для того щоб бути благом корисним, продукт необов’язково повинен
набувати форми речі, матеріального блага. Корисними є і послуги, що
мають нематеріальний характер. Це послуги освіти, медицини, культури,
сфери попиту і т. д. Виробничі потреби задовольняються науковими,
інформаційними, транспортними та іншими послугами. Зараз обсяг і якість
послуг — один з важливих показників економічного і соціального прогресу.

Особисті і виробничі послуги — невід’ємна частина суспільного продукту.
У зв’язку з цим суспільне виробництво поділяється на дві великі сфери:
сферу виробництва матеріальних благ, тобто сферу матеріального
виробництва, і сферу послуг, тобто сферу нематеріального виробництва.

Проте першоосновою суспільного продукту є речові блага і продукти
харчування, одяг, житло, верстати, комбайни тощо.

За всієї різноманітності вироблені матеріальні продукти і послуги
поділяються на два види залежно від того, які потреби людей вони
задовольняють: на предмети споживання, що задовольняють особисті потреби
людей, і на засоби виробництва, які задовольняють виробничі потреби
людей. Відповідно, як обґрунтував К. Маркс, виробництво ділиться на два
великих підрозділи: І — виробництво засобів виробництва і ІІ —
виробництво предметів споживання, включаючи споживчі послуги.

Оскільки виробництво базується на глибокому поділі праці, то при аналізі
результатів виробництва варто обчислювати проміжний продукт і кінцевий
продукт.

Кінцевими продуктами є матеріальні блага і послуги, які виробляються для
кінцевого використання, а не для подальшої обробки чи переробки або
перепродажу.

Більшість продуктів (сировина, матеріали, комплектуючі машин) проходять
кілька виробничих циклів протягом року, перш ніж потрапляють до
кінцевого споживача. У результаті окремі частини і компоненти більшості
продуктів купуються і продаються декілька разів.

Проміжні продукти — це матеріальні блага і послуги, які використовуються
для подальшої обробки, переробки чи для перепродажу.

У системі суспільного поділу праці багато підприємств (і цілі галузі)
спеціалізуються на виробництві проміжних продуктів — пшениці, залізної
руди, деревини, нафти, льону, металу і т. д.

Іншою стороною суспільного продукту виступає його вартість. За допомогою
цієї категорії ведеться облік ринкової вартості суспільного продукту,
окремих галузей і сфер виробництва, а також вимірюється додана вартість.
Без категорії вартості неможливо обчислити обсяги суспільного продукту.

Методи обчислення суспільного продукту. Суспільство так само, як і
підприємство, має обчислювати результати суспільного виробництва, тобто
суспільний продукт. Теорія і практика розробили два методи обчислення
суспільного продукту — систему національних рахунків (СНР) і систему
балансу народного господарства (БНГ). Зараз майже всі країни світу
використовують систему національних рахунків.

Система національних рахунків — це адекватний ринковій економіці
національний облік, побудований у вигляді набору рахунків і балансових
таблиць, що розкривають результати економічної діяльності, структуру
економіки, найважливіші взаємозв’язки в національному господарстві.

У системі національних рахунків обліковуються такі сфери економічної
діяльності: галузі матеріального виробництва, державне управління,
некомерційні підприємства обслуговування населення і домашні
господарства. Розрізняють такі поняття, як економічна операція та
економічний агент. У даному разі економічний агент — це будь-який
господарський суб’єкт економіки, включаючи домашні господарства і
некомерційні підприємства.

Під час обліку використовується грошовий вираз ринкової вартості благ,
що переміщуються, для забезпечення бази порівняння. Сам облік
здійснюється у вигляді подвійного запису, прийнятого в бухгалтерському
обліку. Спрощено можна уявити розрахунок національних рахунків як
бухгалтерію гігантського підприємства, яким є економіка країни, а
шляхами в ньому виступають певні сектори економіки.

У СНР використовуються дві класифікації. Перша — функціональна —
застосовується в рахунках виробництва, споживання і капіталоутворення і
виглядає так:

а) галузі виробництва товарів і послуг;

б) органи загального державного управління;

в) приватні некомерційні організації, що обслуговують домашні
господарства;

г) домашні господарства.

Друга класифікація — інституціональна — використовується в рахунках
видатків і доходів та в розрахунках капітальних витрат:

а) нефінансові підприємства;

б) фінансові організації;

в) органи загального державного управління;

г) приватні некомерційні підприємства, що обслуговують домашні
господарства;

д) домашні господарства, включаючи дрібні підприємства.

Одиницею обліку при складанні національних рахунків є економічна
операція. Вона реєструється, як правило, в момент її оплати.

За системи національних рахунків подвійний рахунок виключається, що є
ключовим аспектом цього методу обліку результатів суспільного
виробництва. Статистики, розраховуючи кінцевий продукт як потік доходів,
дуже обережні і враховують у ньому тільки те, що називається доданою
вартістю.

Додану вартість можна визначити двояко:

а) за статистикою — це різниця між продажем підприємств та їх придбанням
матеріалів і послуг у інших підприємств;

б) як економічна категорія — це вартість, яка додана до вартості
спожитих у процесі виробництва предметів праці, тобто оборотного
капіталу (не враховуючи заробітну плату).

У табл. 16.1 розглянуто декілька стадій виробництва хліба, щоб
проаналізувати, як точне і суворе дотримання методу доданої вартості дає
змогу вилучити проміжні витрати, які виділяють у звітах про прибутки і
збитки фермери, мірошники, пекарі й бакалійники. Кінцевий розрахунок
показує бажану рівність між кінцевим продажем хліба (а) і сумою доходів
(б), що розраховані як сума всіх доданих вартостей на різних стадіях
виробництва хліба.

Таким чином, за методом доданої вартості, щоб уникнути подвійного
рахунку, потрібно враховувати в національному продукті тільки кінцеві
товари і не враховувати проміжні продукти, які йдуть на створення
кінцевих товарів. Розраховуючи додану вартість на кожній стадії і
пам’ятаючи про необхідність віднімання витрат на проміжні товари, що
купуються в інших фірм, за допомогою методу розрахунку кінцевого
національного продукту як потоку доходів можна належно уникати
подвійного рахунку і враховувати зарплату, процент, ренту і прибуток
тільки один раз.

Метод балансу народного господарства (БНГ). Баланс народного
господарства являє собою систему взаємопов’язаних балансових таблиць,
кожна з яких відображає окремі, найбільш принципові сторони економічного
процесу. До них належить відтворення: матеріального продукту — сукупного
суспільного продукту і чистого матеріального продукту; національного
доходу; національного багатства.

Таблиця 16.1

Грошові надходження від хліба,

ВИтрати і додана вартість (у коп. за хлібину)

Стадії

виробництва (1) (2) (3)

Доходи від продажу

(виторг) Витрати на проміжні матеріали або продукти Додана вартість
(заробітна плата, прибуток тощо)

Хліб, доставлений

до місця продажу 90 – 60 = 30

207 – 117 = 90

(обсяги виторгу)

(сума доданих

вартостей)

Для БНГ характерне розмежування двох сфер — матеріального виробництва і
так званої невиробничої сфери. Матеріальне виробництво поділяється на
виробництво засобів виробництва

(І підрозділ) і на виробництво предметів споживання (ІІ підрозділ).
Система балансів — це зведений матеріальний баланс, міжгалузевий баланс,
зведений фінансовий баланс, баланс грошових доходів, баланс трудових
ресурсів та ін.

`

\

®

3/4

Ue

iccccccccccacYYYUIAAAA

1†3\7?:A=oooooooooooooooooooocooooo :?=RA„B?C?E¶F*HnJ|McOiRoU(WxW?WjX?X”YIYZZZoZd[`\?^e^I_$a?doooooooooooooo oooooooooooooo ¤P 6 ціле без принципового розмежування матеріального і нематеріального виробництва. До того ж у СНР принципове значення має система домогосподарств. За СНР виробнича діяльність — це будь-яка законна діяльність, що приносить дохід. Безумовно, з часом метод БНГ буде вдосконалений, але з урахуванням досягнень СНР. Поки що системі національних рахунків альтернативи немає. Таким чином, якщо ми повернемося до табл. 16.1, то за системою національних рахунків суспільний продукт, створений за виробництва хлібини, становитиме 90 коп., тоді як за системою БНГ — 207 коп. Це тому що БНГ обов’язково включає розрахунки результатів виробництва проміжного продукту, тобто подвоєний рахунок. Водночас у показниках БНГ є і чистий продукт, який не включає в себе будь-який повторний рахунок. Сучасні форми суспільного продукту. За системою балансу народного господарства обчислюється валовий суспільний продукт (ВСП), який являє собою суму всіх благ, включаючи проміжні, створені в суспільному виробництві за певний період (зазвичай рік). Він також може бути визначений як сума продукції окремих виробників (підприємств, об’єднань) за цей самий проміжок часу. Якщо скористатися даними табл. 16.1, то валовий суспільний продукт за показниками, наведеними у стовпці 1, становить 207 коп. При цьому повторний рахунок становитиме 117 коп., або понад 50% ВСП. Зрозуміло, що ВСП не є об’єктивним показником результатів суспільного виробництва; він перевищує їх, як правило, більше ніж удвічі. Головними і вихідними показниками системи національних рахунків є валовий внутрішній продукт (ВВП), валовий національний продукт (ВНП). У статистиці України форма національного продукту (ВВП) була визначена не так давно — з 1987 р. Валовий внутрішній продукт (ВВП) являє собою сукупну вартість кінцевих товарів і послуг, вироблених у поточному періоді на території країни, незалежно від національної належності підприємств. Валовий внутрішній продукт підраховується за так званим територіальним принципом. Існує три методи обчислення валового внутрішнього продукту: 1) за виробленою продукцією (виробничий метод); 2) за витратами (метод кінцевого використання); 3) за доходами (розподільний метод). Під час розрахунку ВВП виробничим методом підсумовується додана вартість, створена всіма галузями економіки. Для цього за кожною галуззю економіки спочатку розраховується валовий випуск, якій потім зменшується на величину проміжного споживання. Отриманий результат характеризує сукупну вартість кінцевої продукції, або доданої вартості, створеної в галузях економіки. У ході розрахунку ВВП за витратами підсумовуються витрати всіх економічних агентів, які використовують ВВП: домогосподарств, фірм, держави та іноземців, які експортують товари з даної країни. У підсумку отримуємо сукупну вартість усіх товарів і послуг, спожитих суспільством. У процесі розрахунку ВВП за доходами підсумовуються всі види факторних доходів (заробітна плата, прибуток, процент, рента), а також амортизаційні відрахування. У табл. 16.2 в узагальненому вигляді показані методи обчислення ВВП за витратами і за доходами. Таблиця 16.2 Два підходи до обчислення ВВП — ЗА ВИтратамИ і ЗА доходОМ Огляд національних рахунків ВВП як сума видатків ВНП як сума доходів Компоненти ВВП Доходи як джерела ВНП Споживання домашніх господарств Заробітна плата + Валові приватні внутрішні інвестиції (І) + Процент, рента та інші майнові доходи + Видатки держави (Д) + Непрямі податки + Чистий експорт (Х) + Амортизація + Прибутки Дорівнює валовому внутрішньому продукту Дорівнює валовому внутрішньому продукту За першим підходом валовий внутрішній продукт дорівнює сумі споживання домашніх господарств С, валових приватних інвестицій І, видатків держави Д і чистого експорту Х, тобто: ВВП = С + І + Д + Х. За другим підходом ВВП обчислюється як сума виплаченої в економіці заробітної плати, процента, ренти та інших майнових доходів, непрямих податків на бізнес, амортизації та прибутків. Кожен з підходів дає абсолютно однаковий результат. Для підприємств доходи домогосподарств є витратами виробництва. Обчислення ВВП ускладнюється інфляцією (зростанням цін), яка властива всім країнам з ринковою економікою. У зв’язку з цим розрізняють поняття номінального і реального ВВП. Номінальний ВВП — це обсяг виробництва, обчислений за діючими, фактичними цінами. В умовах інфляції він завищує результати економіки і потребує коригування. Реальний ВВП — це обсяг виробництва, вартість якого скоригована на величину річного зростання цін. Як зазначалося, близьким до ВВП за змістом є показник валового національного продукту. Валовий національний продукт характеризує сукупну вартість кінцевих товарів і послуг, створених за певний період вітчизняними підприємствами в країні і за її межами. Валовий національний продукт підраховується за національним принципом. ВНП обчислюється як валовий внутрішній продукт і відрізняється від нього на величину, яка дорівнює сальдо розрахунків із зарубіжними країнами. У закритій економіці за відсутності зовнішніх потоків товарів і капіталів ВНП і ВВП рівні. Але в дійсності певна частина створених у країні факторних доходів (від капіталу, робочої сили і землі) може являти собою власність іноземців, тому в складі ВНП такі доходи не враховуються, але вони включаються у ВВП. Разом з тим доходи, отримані громадянами даної країни за кордоном, враховуються у ВНП, але не входять у обсяг ВВП. Відмінності між ВВП і ВНП незначні. Але в країнах, що розвиваються, ВВП, як правило, більший від ВНП, оскільки цим країнам доводиться сплачувати великі проценти за зовнішні позички, а для розвинутих країн, навпаки, ВНП, як правило, більший від ВВП. Обчислення обсягів ВВП і ВНП не лише полегшує міжнародне зіставлення темпів і рівнів економічного розвитку різних країн, але й дає змогу поглибити макроекономічний аналіз. У системі національних рахунків існує також низка інших взаємопов’язаних макроекономічних показників, які можуть бути розраховані на основі ВВП (а також ВНП). Чистий внутрішній продукт (ЧВП) — це ВВП, зменшений на величину амортизаційних відрахувань: ЧВП = ВВП – Амортизаційні відрахування. Національний дохід (НД) можно отримати, якщо ЧВП зменшити на величину непрямих податків на бізнес (податок на додану вартість, акцизи, мито, ліцензійні платежі та ін.): НД = ЧВП – Непрямі податки на бізнес; або НД = ВВП – Амортизаційні відрахування – Непрямі податки на бізнес. Національний дохід — це сукупний дохід в економіці, який отримують власники факторів виробництва: праці, капіталу, землі підприємницького хисту. Національний дохід — це чистий внутрішній продукт, зменшений на величину податків на бізнес. Кількісно ЧВП і НД дуже близькі між собою. Національний дохід є дуже важливим показником результативності суспільного виробництва, національної економіки. Виробництво національного доходу на душу населення найбільш оптимально визначає рівень добробуту населення. До останнього часу в економічній літературі вважалося, що національний дохід — це новостворена вартість, яка створюється тільки у сфері матеріального виробництва (промисловості, сільському господарстві, будівництві, на транспорті, у торгівлі і громадському харчуванні (частково), у сфері зв’язку (частково)). Це звужений підхід до національного доходу, який не враховує внесок працівників сфери нематеріального виробництва. Нині вже загальновизнано, що частину національного доходу створюють працівники сфери послуг. В економічно розвинутих країнах більше половини працюючих зайнято у сфері послуг, тому в них основну частину доходів заробляють шляхом надання послуг. У нашій країні вирішальна роль у виробництві національного доходу залишається за матеріальним виробництвом. Головним напрямом розвитку останнього є перехід від екстенсивного до інтенсивного типу виробництва. Для розуміння національного доходу велике значення мають процеси його виробництва, розподілу, перерозподілу і кінцевого споживання. Виробництво національного доходу відбувається в галузях матеріального виробництва і у сфері послуг. Розміри національного доходу зростають за рахунок чисельності зайнятих та продуктивності праці. Фактори зростання національного доходу поділяють на два види: екстенсивний (за рахунок збільшення ресурсів) та інтенсивний (за рахунок більш раціонального, якісного використання існуючих факторів). Розподіл національного доходу веде до визначення частки всіх учасників його виробництва: заробітної плати, прибутку, процента, ренти, дивіденду та ін. Ці доходи називаються первинними, або основними. Водночас їх можна назвати факторними, оскільки кожен з них пов’язаний з певним фактором виробництва. У привласненні тієї чи іншої специфічної форми доходу і відбувається економічна реалізація власності на даний фактор виробництва. У результаті розподілу національного доходу утворюються доходи безпосередніх учасників сфери виробництва. Перерозподіл національного доходу здійснюється через механізм ціноутворення, державний бюджет, податкову систему, внески до різноманітних фондів та ін. На основі перерозподілу національного доходу формуються вторинні доходи. Основними формами таких доходів є виплата пенсій, стипендій, допомога багатодітним сім’ям тощо. Перерозподіл національного доходу здійснюється офіційними та неофіційними каналами. Офіційний перерозподіл національного доходу фіксується в офіційній статистиці. Наймасштабніше неофіційний перерозподіл національного доходу відбувається внаслідок існування тіньової економіки, яка являє собою сукупність неврахованих і протизаконних видів діяльності: ухиляння від сплати податків, виробництво заборонених видів продукції та послуг (виробництво наркотиків, азартні ігри, проституція тощо). У сучасних умовах до таких видів діяльності в Україні додалися вивезення товарів за кордон з метою наживи, незаконна конвертація валюти і махінації під час здійснення цих операцій, надання кредитів комерційними банками за солідну винагороду, незаконне вивезення валюти за кордон та ін. Використання національного доходу йде за двома напрямками: на споживання і заощадження (нагромадження). Останнє необхідно для розширення масштабів національного виробництва і майбутнього зростання національного продукту. Національний дохід, що йде на споживання та нагромадження, не збігається з величиною створеного національного доходу. Останній зменшується на суму збитків від стихійних лих та інших втрат. Крім того, використаний національний дохід може відрізнятися від створеного на величину сальдо зовнішньоторговельного балансу. Якщо країна імпортує більше товарів і послуг, ніж експортує, то використаний національний дохід буде більший від створеного, і навпаки. Але це не означає, що країні вигідно більше ввозити товарів і послуг, ніж вивозити. Велике значення для збільшення величини національного доходу, прискорення соціально-економічного прогресу та розширеного відтворення має оптимальне співвідношення між споживанням і заощадженням національного доходу. Оптимальним у колишньому СРСР вважалося співвідношення між споживанням і заощадженням у пропорції 75:25. Детальніше проблеми споживання, заощадження, нагромадження розглядаються в темах 17 та 18. За час економічної кризи норма нагромадження в Україні значно скоротилася. На основі національного доходу визначають особисті доходи (ОД). Якщо від суми національного доходу відняти внески (податки) на соціальне страхування, податок на доходи підприємств, а також прибуток, що використовується для розширення виробництва (нерозподілений прибуток підприємств), і додати трансфертні платежі, які включають виплати соціального страхування по старості, від нещасних випадків, допомогу і виплати по безробіттю, різноманітні виплати неімущим і непрацездатним тощо (трансфертні виплати — виплати, які не пов’язані з трудовою діяльністю, тобто не зароблені, а одержані), то отримаємо суму так званого особистого доходу. Особистий дохід — це одержаний дохід, а національний доход — це зароблений дохід. Нарешті, якщо від суми всього особистого доходу відняти всі індивідуальні податки, то одержимо так званий дохід в особистому розпорядженні домогосподарств — кінцевий показник системи національного рахівництва. Він використовується на споживання та заощадження. Кожна людина зацікавлена у зростанні національного доходу, тому що від його рівня залежать процеси розширеного відтворення, нагромадження (розширення суспільного виробництва), рівень добробуту населення, економічної могутності країни. Література 1. Альтернатива: выбор пути (Перестройка управления и горизонты риска) / Рук. авт. колл. В. Н. Бойков, А. А. Сергеев. — М.: Мысль, 1990. 2. Бажал Ю. Еволюційна парадигма економіки перехідного пе- ріоду // Економіка України. — 1993. — № 8. 3. Барр Р. Политическая экономия: В 2 т. / Пер. с фр. — М.: Междунар. отношения, 1994. 4. Бастиа Ф. Экономические гармонии / Ж.-Б. Сэй, Ф. Бастиа. Трактат по политической экономии / Ж.-Б. Сэй. Экономические софизмы. Экономические гармонии (Ф. Бастиа). — М.: Дело, 2000. 5. Башнянин Г. І., Лазур П. Ю., Медведєв В. С. Політична економія. — К.: Ніка-Центр: Ельга, 2000. 6. Белл Д. Грядущее постиндустриальное общество: Опыт социального прогнозирования / Пер. с англ. — М.: Academia, 1999. 7. Беляєв О. О., Бебело А. С. Перехідна економіка: основні концепції та характерні риси // Вчені записки: Наук. зб. — Вип. 3. — К.: КНЕУ, 2001. — С. 23 — 29. 8. Бергер П. Л. Капіталістична революція: П’ятдесят пропозицій щодо процвітання, рівності і свободи / Пер. з англ. — К.: Вища шк., 1995. 9. Богиня Д. Актуальні проблеми регулювання доходів і організації заробітної плати на етапі трансформації економіки України // Україна: аспекти праці. — 2000. — № 6. 10. Борисов Е. Ф. Экономическая теория: Учебник. — М., 1997. 11. Борщаговская Э., Воронина А. Регулирование трудовых отношений на основе трудовых соглашений // Экономика Украины. — 1994. — № 4. PAGE

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020