Реферат на тему

Форми міжнародних економічних відносин

План

1. Світогосподарські зв’язки та їх форми

2. Міжнародна торгівля та її економічні основи

3. Сутність і форми міжнародного руху капіталу

Література 1. Світогосподарські зв’язки та їх форми

Взаємодія національних економік відбувається через міжнародні економічні
відносини, які являють собою, з одного боку, головну, найбільш динамічну
та масштабну складову частину міжнародних відносин, а з іншого — систему
економічних зв’язків з приводу виробництва, розподілу, обміну і
споживання, що вийшли за межі національних господарств.

Розвиток міжнародних економічних відносин базується на міжнародному
поділі праці, передумови якого формуються в процесі суспільного поділу
праці за родом діяльності і його просторової диференціації.

Міжнародні економічні відносини, в основному торговельні, існували ще до
виникнення світового господарства, але мали міждержавний,
вузькорегіональний характер (наприклад, Європа — Близький Схід, Європа —
Північна Африка). З виникненням і розвитком світового господарства
міжнародні економічні відносини розширюють і поглиблюють сферу свого
існування, набувають глобального характеру, стають самостійним явищем,
що підпорядковується власним законам. Міжнародні економічні відносини є
формою існування і розвитку світового господарства, його внутрішнім
механізмом.

Традиційно в окрему форму міжнародних економічних відносин виділяють
історично перший тип світогосподарських зв’язків — міжнародну (світову)
торгівлю товарами та послугами. Переміщення факторів виробництва лежить
в основі таких форм міжнародних економічних відносин, як міжнародний рух
капіталу, міжнародна міграція робочої сили, міжнародна торгівля знаннями
(міжнародна передача технології). В окрему форму слід виділити
міжнародні валютні відносини, хоча вони і є похідними від міжнародної
торгівлі і руху факторів виробництва, але набули великої самостійності у
світовому господарстві.

Сучасний рівень міждержавних економічних зв’язків характеризується:

трансформацією двосторонніх міжнародних економічних відносин у
багатосторонні, значним поглибленням міжнародного поділу праці у
світовому господарстві;

зростанням масштабів і якісними змінами характеру традиційної
міжнародної торгівлі — із суто комерційної вона перетворюється в
інструмент обслуговування національних виробничих процесів;

інтенсифікацією і глобалізацією міграції капіталу;

активним обміном науково-технічними знаннями, прискореним розвитком
сфери послуг;

помітним зростанням масштабів міграції робочої сили;

прискоренням і розширенням процесів інтеграції економік країн та
регіонів.

Основною рисою сучасної епохи стає не протистояння, а тенденція до
співробітництва та взаєморозуміння. Можна говорити про процеси
конвергенції моделей національних економік, економічних і соціальних
цінностей і стосунків; про зближення економічних рівнів розвитку різних
країн.

У цілому можна робити висновки, що сучасні міжнародні економічні
відносини характеризуються розвитком процесів їх інтенсифікації,
глобалізації, інтеграції. Особливості розвитку міжнародних економічних
відносин 1990-х рр. ще більше свідчать на користь цього висновку.

2. Міжнародна торгівля та її економічні основи

Міжнародна торгівля і теорії обґрунтування її необхідності. Світовий
товарний ринок. Основні види міжнародної торгівлі.

Міжнародна торгівля і теорії обґрунтування її необхідності. Традиційною
і найбільш розвинутою формою міжнародних економічних відносин є світова
торгівля. Вона являє собою сукупність зовнішньої торгівлі всіх країн
світу, іншими словами — це форма міжнародних економічних відносин, яка
передбачає переміщення товарів і послуг за межі, що позначені державними
кордонами.

Міжнародна торгівля посідає особливе місце в складній системі
світогосподарських зв’язків. І хоча в сучасних умовах як головну форму
міжнародних економічних відносин її відтиснуло міжнародне інвестування,
все-таки міжнародна торгівля за своїми масштабами і функціями зберігає
винятково важливе значення. Вона опосередковує практично всі види
міжнародного співробітництва, включаючи спільну виробничу діяльність
різнонаціональних суб’єктів, міжнародний трансферт технологій і т. п.

Міжнародна торгівля є важливим стимулом розвитку та підвищення
ефективності виробництва кожної країни. Це обумовлюється тим, що вона є
засобом, за допомогою якого країни можуть розвивати спеціалізацію,
підвищувати продуктивність своїх ресурсів і таким чином збільшувати
загальний обсяг виробництва.

Існує безліч теорій, що пояснюють напрями та структуру міжнародних
торгових потоків. Першою теорією міжнародної торгівлі була
меркантилістська теорія, розроблена і втілена в ХVI—XVIII ст.
Прихильники цієї теорії не враховували тієї вигоди, яку країни отримують
від імпорту іноземних товарів і послуг, а економічно виправданим уважали
тільки експорт. Тому, на думку меркантилістів, країні слід обмежувати
імпорт і одночасно заохочувати експорт готових виробів, забезпечуючи
приплив валюти (золота).

Із принципово інших передумов виходила теорія абсолютних переваг,
творцем якої був А. Сміт. Відповідно до цієї теорії країні вигідно
імпортувати ті товари, по яких у неї витрати виробництва вищі ніж у
зарубіжних країн, а експортувати ті товари, по яких у неї витрати нижчі
ніж за кордоном, тобто є абсолютні переваги. На противагу меркантилістам
А. Сміт виступив за свободу конкуренції як усередині країни, так і на
світовому ринку. Основним недоліком даної теорії є те, що вона не
залишає місця у міжнародній торгівлі тим країнам, в яких товари
виробляються без абсолютних переваг перед іншими країнами.

Цей недолік теорії абсолютних переваг долає теорія порівняльних переваг
Д. Рікардо. Згідно з нею країна має спеціалізуватись на виробництві та
експорті тих товарів, які вона може виробляти з відносно більш низькими
витратами, ніж інші країни, а імпортувати ті, які виробляє з відносно
вищими витратами. Цей простий принцип робить зовнішню торгівлю
взаємовигідною для всіх країн. Серед решти теорій міжнародної торгівлі
можна назвати теорію «вирівнювання цін на фактори виробництва»
Е. Хекшера та Б. Оліна, «парадокс Лєонтьєва», теорію «життєвого циклу
товарів» та ін.

Міжнародна торгівля зародилась у глибокій давнині. Від епізодичної
мінової торгівлі розвиток ішов до локальних ринків. Великі географічні
відкриття стимулювали закордонну торгівлю. В ХVІ—ХVІІ ст., у період так
званого первісного нагромадження капіталу, відбулось об’єднання
локальних центрів міжнародної торгівлі в єдиний світовий ринок.

Поглиблення міжнародного поділу праці в умовах сучасної техногенної
цивілізації веде до подальшого бурхливого розвитку світового
товарообороту. З другої половини ХХ ст. світова торгівля розвивається
високими темпами. У період з 1948 по 1997 р. світовий торговельний
оборот зріс у 17 разів. Каналами зовнішньої торгівлі щорічно проходить
1/5 всієї виробленої у світі продукції. Обсяг світового експорту досяг у
1997 р. близько 5,5 трлн дол. Темпи зростання світової торгівлі
випереджають в останні два десятиріччя темпи зростання світового
виробництва. Так, наприклад, у 1997 р. вони становили відповідно 10 % та
4,5 %. До основних факторів, що забезпечили інтенсифікацію зростання
міжнародної торгівлі слід віднести: науково-технічну революцію, активну
діяльність транснаціональних компаній, загострення конкуренції на
світових ринках товарів і послуг, регулювання в напрямі лібералізації
міжнародної торгівлі в межах ГАТТ, посилення регіоналізації міжнародної
торгівлі та відповідну сегментацію єдиного світового ринку.

Основними показниками міжнародної торгівлі є: величина загального
експорту та імпорту країн, торговельне сальдо країн, питома вага
експорту (імпорту) країни в загальному світовому експорті (імпорті) та
ін.

Світовий товарний ринок. Міжнародна торгівля є своєрідним проявом
світового товарного ринку. Світовий товарний ринок — це частина
світового ринку, система обмінних відносин якого побудована на
організації купівлі-продажу продуктів матеріального виробництва. Нині
він є ареною гострої конкурентної боротьби між експортерами аналогічних
або взаємозамінюваних товарів, а також зіткнення інтересів експортерів
та імпортерів. Гострота суперечностей іноді досягає такого рівня, що
деякі конфлікти нагадують війни (слід згадати «текстильну»,
«автомобільну», «комп’ютерну» торговельні війни).

Успішний розвиток зовнішньої торгівлі всіх країн значною мірою
визначається рівнем цін на світовому ринку. Світова ціна відображає
інтернаціональну (міжнародну) вартість товару, яка визначається
головними продавцями і покупцями певного виду продукції та формується в
процесі здійснення великих і результативних операцій з товаром у вільно
конвертованій валюті на світовому ринку. Визначення світової ціни на
товар — досить складний процес, в якому використовуються ціни довідкові,
біржові, аукціонні, ціни торгів. Найближчими до рівня світових є ціни
великих експортно-імпортних угод, що формуються в основних центрах
світової торгівлі.

Міжнародна торгівля складається із двох зустрічних потоків товарів —
експорту та імпорту. Експорт — продаж товарів, що передбачає їх вивіз за
кордон. Імпорт — купівля товарів, що передбачає їх ввіз із-за кордону.
Загальна сума експорту та імпорту становить зовнішньоторговельний
оборот.

Торговельне сальдо — різниця вартісних обсягів експорту та імпорту.
Розрізняють позитивне і від’ємне торговельне сальдо. Якщо вартість
вивезених товарів перевищує вартість увезених, сальдо вважається
позитивним (активним), за зворотного співвідношення — від’ємним
(пасивним). Пасивне сальдо торговельного балансу негативно позначається
на економічному стані країни та її зовнішньоекономічних позиціях. Для
його покриття країна повинна виплатити іншим країнам відповідні грошові
кошти готівкою (золотом або конвертованою валютою) чи отримати кредит
від країн-постачальників або інших банківських установ.

Структуру міжнародної торгівлі розглядають у декількох розрізах:
по-перше, як торгівлю окремими групами товарів (товарна структура),
по-друге, як розподіл торговельних потоків між окремими країнами та
групами країн (географічна структура), по-третє, як систему методів
організації (видів) торгівлі на світовому ринку.

Товарна структура міжнародної торгівлі являє собою торгівлю товарами і
торгівлю послугами. У свою чергу торгівля товарами поділяється на
торгівлю продовольством, сировиною, мінеральним паливом, продукцією
переробної промисловості. Головна і, зрештою, тривала тенденція в
розвитку торгівлі товарами полягає в тому, що в загальному товарообороті
збільшується частка готових промислових виробів за відповідного
зменшення питомої ваги сировинних товарів. Більш ніж 1/3 всієї світової
торгівлі в середині 1990-х рр. — це торгівля обладнанням і машинами.
Відбувається інтелектуалізація світової торгівлі. В експорті промислово
розвинутих країн зростає частка високотехнологічної продукції (США,
Швейцарія, Японія — понад 20 %, Німеччина та Франція — близько 15 %).

Другою тенденцією у розвитку товарної структури міжнародної торгівлі є
те, що одним з найбільш швидко зростаючих секторів світового ринку є
ринок послуг. Торгівля послугами розвивається більш швидкими темпами,
ніж зовнішня торгівля в цілому. Загальний обсяг ринку послуг у 1997 р.
становив 1,3 трлн дол., що дорівнювало 20 % світового експорту, і якщо
він зріс удвоє за період з кінця 1980-х — початку 1990-х рр. до 1997 р.,
то аналогічне зростання світового експорту відбулось за останні
15 років. На цьому ринку пропонуються найрізноманітніші послуги, зо-

крема: готельний бізнес, рекламні і консалтингові послуги, страхові та
фінансові послуги, агентські та брокерські послуги, франчайзинг,
торгівля ліцензіями і патентами, «ноу-хау», інжиніринг, лізингові
послуги та ряд інших.

Світовий товарний експорт розміщується по країнах та регіонах світу
досить нерівномірно. Так, наприкінці 1990-х рр. на розвинуті країни
припадало близько 65 % світового товарного експорту, в тому числі на
Європейський Союз — 32 %, США — 16 %, Японію — 6 %. Значна частина їх
товарообороту припадає на взаємну торгівлю.

f

`„7

+?.¬3 8Ae:AB^DoHiM,PaeTbWV]rc?e¶woooooocooooooooooooooooooo

Cага країн, що розвиваються, коливалась в останні десятиріччя в межах
20—24 %. Вони в основному залишаються постачальниками сировини,
продовольства та порівняно простих виробів готової продукції на світовий
ринок. Разом з тим окремі країни з даної групи, передусім «нові
індустріальні країни», демонструють значні зрушення у структурі свого
експорту, інтенсифікації зовнішньоекономічної діяльності. Їх частка у
світовому експорті становила в середині 1990-х рр. близько 11 %.

Частка країн з перехідною економікою в міжнародній торгівлі за останнє
десятиріччя скоротилася майже вдвічі і становить нині 6—10 %. Це
пояснюється перш за все складною економічною ситуацією, затяжною кризою
в даних країнах.

Нерівномірність ще більшою мірою властива географічній структурі
торгівлі послугами. Лідерами тут є вісім найбільш розвинутих країн, на
які припадає до 70 % світового експорту послуг і понад 50 % їх імпорту.
Майже абсолютними споживачами на ринку послуг є країни, що розвиваються,
за винятком ряду «нових індустріальних країн».

Основні види міжнародної торгівлі. Основними видами міжнародної торгівлі
є: традиційна торгівля, торгівля продукцією в рамках кооперації,
зустрічна торгівля.

Традиційна торгівля — це торгівля між суб’єктами різних національних
економік за традиційними правилами, тобто за формулою: товар—гроші
(залежно від попиту і пропонування).

Торгівля продукцією в рамках кооперації — це спосіб реалізації продукції
між суб’єктами міжнародної виробничої кооперації, котра здійснюється, як
правило, за трансфертними цінами в пільговому режимі.

Зустрічна торгівля — це сукупність міжнародних торговельних угод, за
укладання яких закупівля продукції супроводжується зворотним постачанням
товарів з метою досягнення балансу експортно-імпортних операцій.

Особливістю світового ринку є те, що суттєвий вплив на міжнародну
торгівлю має зовнішньоекономічна політика окремих держав та їх груп.
Історично склались два протилежних види такої політики: протекціонізм і
вільна торгівля.

Протекціонізм — це політика обмеження імпорту, що проводиться з метою
захисту національної економіки, стимулює розвиток вітчизняного
виробництва. Інструменти політики протекціонізму поділяються на тарифні
та нетарифні. Тарифні заходи пов’язані з митними зборами (адвалерні,
специфічні, змішані мита), а нетарифні — з ліцензуванням і квотуванням
експортно-імпортної діяльності.

Свобода торгівлі — це зовнішньоторговельна політика, яка не обмежується
жодними протекціоністськими бар’єрами. За її проведення держава
утримується від безпосереднього впливу на зовнішню торгівлю і дозволяє
їй розвиватися під впливом попиту та пропонування.

Традиційно вважалося, що найбільшою мірою інтересам країни відповідає
політика вільної торгівлі, яка, ґрунтуючись на принципі порівняльних
переваг, сприяє економічному розвитку і світовій економіці в цілому,
стимулює конкуренцію і обмежує монополію, розширює коло товарів і
послуг, що пропонуються споживачам.

Проте в економічній дійсності абсолютно вільної торгівлі не існувало
ніколи. Уряди всіх країн тією чи іншою мірою використовують певні
обмеження на шляху руху міжнародних потоків товарів і послуг. Конкретні
форми протекціонізму різноманітні, вони реалізуються на національному
рівні, шляхом дво- та багатосторонніх угод, охоплюють режим експорту й
імпорту та ін. Позиції протекціонізму більш сильні в країнах, що
розвиваються, та в країнах з перехідною економікою і менш помітні у діях
урядів промислово розвинутих країн.

Основною ж тенденцією розвитку світової торгівлі на сучасному етапі є її
лібералізація. Значно зменшено рівень митних тарифів, скасовано чимало
обмежень, квот тощо. Одночасно зростають протекціоністські тенденції на
рівні економічних угруповань, торговельно-економічних блоків.

3. Сутність і форми міжнародного руху капіталу

Міжнародний рух капіталу і його форми. Риси міжнародної міграції
капіталів.

Міжнародний рух капіталу і його форми. Міжнародний рух капіталу
(міжнародна міграція капіталу) визначається як переміщення капіталів між
країнами в пошуках вигіднішої сфери їх використання. Відповідно
міжнародні фінансово-кредитні відносини являють собою відносини, що
виникають між суб’єктами світового господарства з приводу міжнародної
міграції капіталів, тобто з приводу переміщень з одних країн в інші
вартостей у товарній і/або грошовій формі з метою отримання їх
власниками прибутків.

Теорії міжнародного руху капіталу розглядають його як фактор
виробництва. Згідно з ними основними причинами вивозу капітальних
ресурсів є: різниця в нормах прибутку в різних країнах, посилення
конкуренції технологічного характеру між суб’єктами ринку капіталів,
розвиток технології інноваційного процесу, прагнення домінування на
ринку та досягнення ринкової влади тощо.

Основними постачальниками капіталу на міжнародному ринку є
транснаціональні корпорації, держави та міжнародні фінансові інституції.

З другої половини ХХ ст. вивіз капіталу безперервно зростає. Експорт
капіталу випереджає за темпами зростання як товарний експорт, так і
обсяг ВВП промислово розвинутих країн.

Міжнародний рух капіталу, посідаючи провідне місце в міжнародних
економічних відносинах, справляє значний вплив на міжнародну економіку:

сприяє зростанню динаміки світової економіки;

поглиблює міжнародний поділ праці і міжнародне співробітництво;

збільшує обсяги взаємного товарообороту між країнами.

Вивіз капіталу вигідний не лише його експортеру, а й приймаючій країні.
Іноземні інвестиції сприяють розширенню виробництва, збільшенню
кількості робочих місць, розвитку сфери послуг, отриманню нових
технологій, зростанню продуктивності та технічному оновленню
підприємств. Стимулюючий вплив справляє вивіз капіталу і на розвиток
міжнародної торгівлі.

Вивіз капіталу здійснюється у трьох основних формах: експорт
підприємницького капіталу, експорт позичкового капіталу, міжнародна
економічна допомога.

Експорт підприємницького капіталу означає його вкладення (інвестування)
в промислові, сільськогосподарські, транспортні та інші підприємства за
кордоном шляхом нового будівництва або купівлі існуючих підприємств,
придбання частини їх акцій. Підприємницький капітал вивозиться у двох
формах: прямі та портфельні інвестиції. У першому випадку експортер
капіталу є повним власником підприємства або володіє контрольним пакетом
акцій, у другому — придбані експортером акції іноземного підприємства не
забезпечують повного контролю над ним.

Портфельні інвестиції переважного розвитку набули ще до Першої світової
війни. Головним інвестором на той час виступала Англія. Після війни
портфельні інвестиції занепали і відновились лише в 1960-ті рр.

Значно більше поширені в наш час прямі інвестиції, які є реальними
капіталовкладеннями в підприємства, землю, фонди і використовуються, як
правило, у разі створення нових фірм (спільних підприємств) або ж для
встановлення контролю над діючою фірмою. У міжнародній практиці прямі
інвестиції широко застосовуються ТНК, є важливим каналом міжнародного
переміщення приватного капіталу.

Прямі інвестиції справляють безпосередній і вагомий вплив на всю світову
економіку і мають тенденцію до інтенсивного зростання. Так, на початку
1980-х рр. їх загальний обсяг становив 450 млрд дол., а вже наприкінці
1990-х рр. — понад 3 трлн дол.

Позичковий капітал експортується у вигляді грошових кредитів уряду або
підприємствам інших країн, вкладення грошей на банківські рахунки за
кордоном.

Міжнародна економічна допомога виступає у вигляді грантів, субсидій тощо
для отримання безоплатних консультацій та інженерної допомоги, поставки
обладнання, стажування і навчання за кордоном тощо.

Світовий ринок позичкових капіталів можна визначити як механізм
акумуляції та перерозподілу світових фінансових ресурсів, котрий діє під
впливом попиту позичкового капіталу та його пропонування з боку
позичальників і кредиторів з різних країн. Умовно його поділяють на
світовий грошовий ринок і світовий ринок капіталів. Головними
посередниками на світовому ринку позичкових капіталів є ТНБ, фінансові
компанії, фондові біржі, центральні та зовнішньоекономічні банки країн,
міжнародні фінансово-кредитні організації.

На початкових етапах розвитку світового господарства вивіз капіталу був
властивий для невеликої кількості промислово розвинутих країн, що
здійснювали його експорт на периферію. Подальша еволюція світової
економіки істотно розширила межі цього процесу: вивіз капіталу стає
функцією будь-якої успішної економіки. Нині капітал вивозять і провідні
промислово розвинуті країни, і середньорозвинуті, і навіть країни, що
розвиваються, перш за все «нові індустріальні країни». Серед найбільших
експортерів капіталу — США, Великобританія, Франція, Німеччина, Японія,
Гонконг. З усього обсягу експорту прямих зарубіжних інвестицій більше
ніж 90 % припадає на розвинуті країни світу, які одночасно є й основними
його імпортерами. Про це свідчить той факт, що майже 70 % загального
обсягу міжнародного інвестування припадає на тріаду США — Європейський
Союз — Японія.

Серед країн, що розвиваються, найбільшим регіоном розміщення іноземного
капіталу є Південна і Північно-Східна Азія, а також Китай.

У 1990-ті рр. намітились високі показники активності іноземних
інвесторів у країнах Східної та Центральної Європи.

Риси міжнародної міграції капіталів. Основними рисами сучасної
міжнародної міграції капіталів можна вважати:

підвищення ролі держави у вивозі капіталу;

посилення міграції приватного капіталу між промислово розвинутими
країнами;

збільшення частки прямих зарубіжних інвестицій, що забезпечують контроль
інвестора над закордонними підприємствами.

Географічна структура світового ринку позичкових капіталів відображає
рух капіталів між країнами, групами країн, регіонами світу через
міжнародні фінансові центри. У них зосереджуються численні
кредитно-фінансові установи, що обслуговують світову торгівлю і міграцію
капіталів.

Для ефективного функціонування фінансового центру необхідна реалізація
таких умов:

високий рівень економічного розвитку країни, де розміщується фінансовий
центр;

активна участь даної країни у світовій торгівлі;

наявність дієздатного ринку капіталів та ефективної банківської системи;

лібералізація валютного і податкового законодавства;

вигідне географічне положення та політична стабільність у країні.

Провідні міжнародні фінансові центри можна поділити на традиційні та
нові, що набирають силу. До традиційних, зокрема, належать: Нью-Йорк,
Лондон, Цюріх, Франкфурт-на-Майні, Токіо. Помітно утверджуються на
фінансовому ринку нові центри, такі як Сингапур, Гонконг, Бахрейн,
Панама, Кайманові та Антильські острови.

Література

1. Альтернатива: выбор пути (Перестройка управления и горизонты риска) /
Рук. авт. колл. В. Н. Бойков, А. А. Сергеев. — М.: Мысль, 1990.

2. Бажал Ю. Еволюційна парадигма економіки перехідного пе-

ріоду // Економіка України. — 1993. — № 8.

3. Барр Р. Политическая экономия: В 2 т. / Пер. с фр. — М.: Междунар.
отношения, 1994.

4. Бастиа Ф. Экономические гармонии / Ж.-Б. Сэй, Ф. Бастиа. Трактат по
политической экономии / Ж.-Б. Сэй. Экономические софизмы. Экономические
гармонии (Ф. Бастиа). — М.: Дело, 2000.

5. Башнянин Г. І., Лазур П. Ю., Медведєв В. С. Політична економія. — К.:
Ніка-Центр: Ельга, 2000.

6. Белл Д. Грядущее постиндустриальное общество: Опыт социального
прогнозирования / Пер. с англ. — М.: Academia, 1999.

7. Беляєв О. О., Бебело А. С. Перехідна економіка: основні концепції та
характерні риси // Вчені записки: Наук. зб. — Вип. 3. — К.: КНЕУ, 2001.
— С. 23 — 29.

8. Бергер П. Л. Капіталістична революція: П’ятдесят пропозицій щодо
процвітання, рівності і свободи / Пер. з англ. — К.: Вища шк., 1995.

9 .Богиня Д. Актуальні проблеми регулювання доходів і організації
заробітної плати на етапі трансформації економіки України // Україна:
аспекти праці. — 2000. — № 6.

10. Борисов Е. Ф. Экономическая теория: Учебник. — М., 1997.

11. Борщаговская Э., Воронина А. Регулирование трудовых отношений на
основе трудовых соглашений // Экономика Украины. — 1994. — № 4.

PAGE 23

Похожие записи