.

Фактори формування регіональної політики (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
0 5468
Скачать документ

Реферат на тему:

Фактори формування регіональної політики

Ефективність регіональної політики залежить від зовнішніх факторів та
базується на комплексному врахуванні основних суспільно-територіальних
властивостей та соціально-економічних характеристик регіонів.

До зовнішніх факторів, які впливають на її формування і реалізацію,
можна віднести політичну і соціальну стабільність країни, її фінансову
стійкість та інвестиційну привабливість, екологічну безпеку, наявність
ефективної системи державного регулювання, збалансованої із дією
ринкових регуляторів. На формування регіональної політики безпосередньо
впливають і такі зовнішні фактори, як наявність науково обґрунтованої
стратегії соціально-економічного розвитку країни та активність її
реалізації, ефективне реформування бюджетної та податкової політики на
макрорівні, інвестиційний клімат у країні, розвиток ринкової
інфраструктури, фондового ринку тощо.

Зазначені зовнішні фактори є загальними відносно всіх регіонів країни,
але їх дія корелюється регіонально-конкректизованими внутрішніми
факторами розвитку, а саме: суспільно-територіальними властивостями і
характеристиками регіону (рис. 1).

Рис. 1. Фактори формування регіональної політики

У системі зазначених властивостей найважливішими є: геополітичне
положення, інтегральний, зокрема й природно-ресурсний,
виробничо-технічний, інтелектуальний потенціал, демографічна ситуація,
структура природного, економічного потенціалу, галузева, функціональна і
територіальна структура виробництва та його зовнішня функція, якість
життя населення тощо. Кожна з названих властивостей і характеристик є
необхідною для розвитку території і навіть важко будь-яким чином
здійснити ієрархізовану їх систематизацію. У цій системі можна лише
наближено визначити базові, похідні властивості та вихідні
характеристики (рис. 1). До базових властивостей, перш за все, належать:
геополітичне положення, демографічна ситуація та інтегральний потенціал
території; до похідних – структура виробництва (галузева, територіальна,
функціональна, організаційно-управлінська), виробнича, соціальна,
фінансова, екологічна інфраструктура, зовнішня функція виробництва,
екологічна ситуація та екологічний каркас території та інші. До третьої
групи – вихідних характеристик – можна віднести: рівень економічного та
соціального розвитку регіону, його фінансову стійкість, інвестиційну
привабливість, податкоспроможність. Зазначені чинники так чи інакше
впливають на тип трансформаційних процесів у регіоні, його адаптаційні
можливості, статус та рівень конкурентоспроможності в умовах переходу до
ринкових відносин, на характер розвитку продуктивних сил. Цей вплив дуже
диференційований і відрізняється не тільки масштабами, але, перш за все,
позитивною чи негативною спрямованістю. Виділяються чинники, що не
сприяють зазначеному розвитку, або ж такі, які без суттєвих
трансформаційних змін у господарстві, в ідеології самого розвитку його
унеможливлюють. Таким чином, серед наведених характеристик є сприятливі
чинники – чинники “росту” регіону, і несприятливі – бар’єри такого
росту.

Наведена схема властивостей і характеристик території не претендує на
ієрархічність. Зокрема, з неї не витікає, що у базових властивостей
більш тісні взаємозв’язки із похідними, ніж з вихідними. Проте вихідні
характеристики важливіші, чи більш “генералізовані”, ніж похідні.

Дещо по-іншому зазначені властивості можна упорядкувати з урахуванням їх
впливу на формування регіональної податкової політики, особливо
податкоспроможність регіону, яка фактично залежить від
податкоспроможності юридичних і фізичних осіб.

Провідне місце серед базових властивостей займає інтегральний потенціал
території (ІПТ). У Тлумачвому словнику термін потенціал (potentaa –
лат.) тлумачиться як сила, могутність, можливість. У науковій літературі
є багато визначень поняття “потенціал”. Зокрема, потенціал території
визначається, як потужність її соціально-економічної системи щодо
виконання багатоаспектних функцій для задоволення потреб суспільства.

ІПТ, комплексне використання його складових має стратегічно важливе
значення для економічного зростання регіону, зокрема для нарощування
його податкового потенціалу. Адже навіть сьогодні, коли ХХІ століття
визнано інформаційною ерою розвитку людства, ІПТ продовжує відігравати
провідну роль у його соціально-економічному розвитку регіону. Лише
змістилися акценти у вагомості його складових: пріоритетними у такому
розвитку стають замість природно-ресурсного потенціалу його інноваційні
та інтелектуальні аналоги. Для України при переході до моделі
випереджаючого інноваційного зростання в умовах гострої інвестиційної
недостатності та неможливості одночасної технологічно-технічної і
структурної перебудови всіх ланок виробництва у всіх регіонах особливо
важливою стає ідеологія “головного ланцюга” з концентрацією зусиль на
двох-трьох напрямах “локальних технологічних проривів на глобальний
рівень”. Така стратегія розвитку виходить із урахування інтересів
України в умовах активних процесів, як позитивної, так і негативної
глобалізації, і повинна базуватись на новій стратегії використання
національного капіталу у поєднанні його людської, матеріальної,
фінансової та природної складових. У цьому контексті особливої
актуальності набуває раціональне використання інтегрального потенціалу
країни та її регіонів.

Інтегральний потенціал території (ІПТ) – це фундаментальна
загальнонаукова категорія, розробка якої повинна бути справою широкого
кола науковців. ІПТ поєднує всі ресурси території (природні, трудові,
виробничі, наукові, інтелектуальні, інформаційні тощо) і саму територію
як поле взаємодії суспільно-природних компонентів, включаючи її
транспортно-географічне положення. Важливість розробки цієї наукової
категорії зумовлена кількома причинами і торкається різних аспектів
розвитку регіону та формування податкового потенціалу. З позицій
забезпечення суспільної ефективності, це необхідно, тому що, по-перше,
тільки комплексний аналіз інтегрального потенціалу будь-якого регіону
може слугувати обґрунтуванню забезпечення збалансованості економічних,
соціальних та екологічних аспектів його розвитку. По-друге,
співставлення часток ІПТ, що використовуються нині чи можуть
використовуватись у перспективі, важливе при розробці стратегії розвитку
території на альтернативній основі, з урахуванням інтересів розширеного
відтворення виробництва, нарощування податкового потенціалу тощо.

Вивчення ІПТ ми розглядаємо як важливий напрям дослідження економіки
регіону. Адже його складові в більшості випадків виступають факторами
виробництва, а спільне використання форм їх територіального зосередження
лежить в основі провідних процесів розміщення продуктивних сил
(зосередження, територіальної комплексності, спеціалізації,
кооперування), а також територіальної організації суспільства,
суспільно-природної взаємодії, відтворення населення та виробництва
тощо. Одночасно потрібно наголосити на необхідності дослідження ІПТ як
цілісної системи, розглядаючи територію як єдине ціле із складною
системою природно-суспільних компонентів, що на ній взаємодіють.

Комплексний характер фактично кожної із складових ІПТ ускладнює їх чітке
“категоріальне” визначення та розмежування з іншими складовими. Так,
природні ресурси можуть розглядатися і як економічна (продуктивні сили),
і як природна (основні компоненти природно-ресурсного потенціалу)
категорія. Трудові ж ресурси входять як до демографічної, так і до
виробничої складової. Є певна спільність між культурним та
інтелектуальним потенціалом тощо. Це не тільки підвищує сутнісну
взаємопов’язаність складових ІПТ, але й практично дуже ускладнює
узагальнену кількісну оцінку ІПТ. На наш погляд, дослідження ІПТ
повинно бути спрямоване перш за все на якісну оцінку, аналіз його впливу
на властивості та процеси розвитку території, на співвідношення ІПТ з
іншими її характеристиками, на відповідність структури та спеціалізації
виробництва наявному ІПТ регіону з урахуванням інших його властивостей.
Досягнення такої відповідності значною мірою залежить від ступеня
раціональності використання інтегрального потенціалу регіону.

Раціональне використання ІПТ є однією з найважливіших передумов
раціонального, суспільно-ефективного розвитку території як складного
суперпроцесу. Освоєння ІПТ, стратегія його використання є важливою
складовою загальнодержавної стратегії розвитку. Масштаби, структура та
ефективність такого використання, безперечно, залежать не тільки від
характеру інших суспільно-територіальних властивостей території, але й
від пріоритетів державного розвитку, його інвестиційного забезпечення,
загальних економічно-правових інституцій тощо.

Наукове обґрунтування стратегії раціонального використання ІПТ набуває
сьогодні в Україні особливої актуальності. У першу чергу це стосується
її природно-ресурсного потенціалу, який визначається в Україні
потужністю і різноманітністю. Дуже загострена медико-екологічна ситуація
і стан довкілля потребують докорінної реконструкції всієї системи
ресурсовикористання. Це можливо на шляху впровадження нових наукоємних
та маловідхідних технологій, технічної реконструкції господарства,
розбудови екологічної інфраструктури і потребує, перш за все, часу та
величезних інвестицій. Разом з тим, продовження попередньої стратегії
екстенсивного ресурсовикористання абсолютно не ефективне з позицій
національних інтересів країни, ренатуралізації її природи, покращання
стану середовища, умов проживання та відтворення населення, і
насамперед, збереження його генофонду. Необхідно зазначити, що хоч
природно-ресурсний потенціал у ХХІ столітті уступає першість
інноваційним і інтелектуальним ресурсам, раціональне використання
земельних, мінеральних, лісових, водних ресурсів в Україні є стратегічно
важливим і при переході до постіндустріального типу розвитку. Дуже
важливим для України є раціональне використання багатих земельних та
агрокліматичних ресурсів і перехід до інтенсивного розвитку АПК, на
основі ефективної реалізації земельної реформи, впровадження комплексних
екозаощаджуючих меліорацій. Враховуючи дуже потужні
рекреаційно-туристичні ресурси країни, що використовуються недостатньо,
доцільно акцентувати увагу на їх розширеному використанні в регіонах
максимального поширення і розвитку на цій базі прибуткових та
екобезпечних підприємств рекреаційного комплексу. Така структурна
переорієнтація використання природно-ресурсного потенціалу може
реалізовуватись лише при забезпеченні державою загально-ринкових
економічних та правових важелів функціонування виробництва при:
запровадженні різних форм власності в сільське господарство, осучасненні
сільськогосподарського машинобудування, потужному фінансуванні та
розбудові виробничої та соціальної інфраструктури у сільській
місцевості, а також розгалуженої мережі автомобільних доріг, яка б
відповідала територіальній організації рекреаційно-туристичного
господарства, будівництву системи міжнародних аеропортів, розширенню
санаторно-готельного будівництва тощо.

Характер освоєння (чи використання) ІПР значною мірою залежить від так
званого “виробничо-технічного” потенціалу. Визначення цієї складової ІПТ
не знайшло ще в літературі однозначного тлумачення, особливо в частині
його співставлення з науково-технічним потенціалом. У багатьох
дослідженнях виробничий і науково-технічний потенціал відокремлюються
один від іншого. Якщо науковий потенціал може розглядатися відокремлено
від виробництва (входячи значною частиною до інтелектуального
потенціалу), то розглядати технічний як самостійну матеріальну
субстанцію, а не певні характеристики виробничого потенціалу та
потенціалу невиробничої сфери, на нашу думку, недоречно. При визначенні
виробничого потенціалу в сучасних умовах потрібно виходити із змісту
поняття “постіндустріальний розвиток”. Тобто розуміння виробничого
потенціалу, його оцінка не повинні обмежуватись масштабами
територіального зосередження, обсягами валового суспільного продукту,
навіть у його демографічному (на 1 жителя чи одного зайнятого) або
територіальному (на 1 км) виразі. Важливими при цьому є його якісні
показники, що досі вважалися характеристиками науково-технічного
потенціалу, а насправді відображають саме “якість” виробничого його
аналога: а) ефективність та наукоємність технологій, що може
вимірюватись їх енерго- та ресурсозбереженням, малою ресурсовідхідністю;
б) досконалість структури виробничого потенціалу, а саме: його
прогресивність – доля наукоємних виробництв, виробництв третинної та
четвертинної сфери тощо, відповідність ІПТ; в) рівень оновлення основних
фондів чи, навпаки, їх зношеності; г) ступінь використання виробничих
потужностей у різних галузях виробництва. Тому доцільним при розгляді
складових ІПТ, його компонентної структури є виділення не просто
виробничого, а виробничо-технічного потенціалу. Адже саме
технологічно-технічна озброєність визначає ступінь прибутковості
виробництва, його податкоспроможність – а значить і забезпечення
фінансової стійкості, можливості нарощування податкового потенціалу,
грошового наповнення бюджету, регіонів, виконання їх соціальних та
економічних програм.

При цьому, як окрема складова в структурі ІПТ, виділяється науковий
потенціал, що відображає основні наукові сили, які займаються
напрацюванням знань, розробкою наукових технологій тощо як
індивідуально-уособлені, так і організаційно-оформлені в певних
установах наукові кадри. Саме наукові кадри повинні обґрунтувати
стратегію випереджаючого інноваційного розвитку країни та механізми її
реалізації, концепцію адаптації господарства до ринкових відносин,
реформування податкової та бюджетної системи тощо. Вони забезпечують
ідеологію НТП та його науково-технічне втілення, зокрема у сфері нових
технологій, раціонального використання ІПТ і структурної перебудови
господарства, нарощування податкового потенціалу. Структура наукового
потенціалу має дворівневий характер і відображає дві ланки: максимально
інтегровану, міжнаукову та галузеву. Територіально цей потенціал не
тільки відображається географією розміщення наукових інститутів, вузів,
у яких проводиться наукова робота, але й наявністю таких форм його
зосередження та організації, як технопарки та технополіси.

Безпосередньо пов’язаний з науковим інтелектуальний потенціал виступає
важливою складовою ІПТ і багато в чому визначає рейтинг будь-якої країни
чи регіону. Розробка цієї важливої категорії потребує глибокого
розуміння категорії “інтелект”, складних процесів формування
національного багатства, зокрема людського капіталу. Під ним розуміємо
не тільки наявність трудових ресурсів та рівень їх освіти, але й
кваліфікаційний рівень наукових співробітників і працівників
культурно-освітньої сфери, менталітет та спосіб життя населення,
ставлення до роботи тощо. Для висвітлення інтелектуального потенціалу
важливі широкі дослідження стану генофонду населення, його генетичних та
культурно-інформаційних складових, впливу на цей стан численних
соціально-економічних і соціально-екологічних факторів. На нашу думку,
повного усвідомлення сутності інтелектуального потенціалу не буде, якщо
ототожнювати його лише з такими кількісно вимірюваними феноменами, як
чисельність людей з вищою освітою, кількістю працівників творчих
спеціальностей тощо.

У формуванні інтелектуального потенціалу є кілька важливих вихідних
моментів:

1. Визнання його генетичного зв’язку з трудовим та науковим потенціалом.
Це зумовлено тим, що безпосередньо в життєдіяльності суспільства
інтелектуальний потенціал виражає себе через суспільну працю взагалі та
через набуття нових знань, наукову працю зокрема.

2. Важливість застосування при дослідженні цього явища як кількісних,
так і якісних оцінок. Звичайно, лише їх поєднання може дати уявлення про
інтелектуальний потенціал будь-якого регіону. Розраховувати, кількісно
вимірювати можна лише ту його частину, яка, по-перше, взагалі піддається
такій оцінці, а, по-друге, відбивається в сучасній статистиці та
стосується загального рівня освіти, вищої освіти, кваліфікаційних
характеристик наукових працівників, працівників культури, освіти,
творчої інтелігенції.

Інтелектуальний потенціал тісно пов’язаний із культурним, навіть, певним
чином, з історичними особливостями розвитку нації, її способом життя
тощо. Тобто, як і національне багатство, він схожий на айсберг, значна
частина якого лише вгадується, але чітко не окреслена.

Перетворення України в незалежну державу зумовило суттєве розширення
кола суспільно-територіальних відносин, створення деяких нових та
трансформацію вже існуючих. Ця зміна політичного статусу держави,
пріоритетів її суспільного розвитку та механізмів господарювання
по-різному позначилась на зазначених вище властивостях. При значній
зміні на краще геополітичного положення України (але поки що не
геополітичної ваги), значних, на жаль, не завжди позитивних зрушеннях у
її зовнішній функції, зазначені трансформації відчутно не позначились ні
на ІПТ (хіба що в бік деякого зменшення його наукового та
інтелектуального потенціалу), ні на структурі господарства (в першу
чергу на співвідношенні зайнятих у виробничій та невиробничій сфері, на
більш інтенсивному розвитку третинного і четвертинного сектора), ні на
покращанні стану природно-екологічної ситуації.

w8uuuuuuiiuuuiiuuuuuuuuuuuuuu

p

витку; розташуванням відносно провідних держав – геополітичних ядер
макрорегіонального чи світового розвитку (на внутрішніх або зовнішніх
кільцях їх впливу, на перетині сфер впливу різних держав-ядер);
традиційними міждержавними зв’язками, що не є тимчасовим відлунням
сьогодення, а склалися упродовж різних історичних епох; входженням до
певних впливових міжнародних союзів та роллю, яку вони там відіграють,
навіть мірою виваженості їх зовнішньої політики. Важливим чинником
геополітичного положення країни у певному часовому інтервалі є зміна
масштабів та векторів впливу держав-ядер відповідно до місця на
суспільно-політичній спіралі розвитку, з перебуванням їх на певному
етапі економічного розвитку (відповідно до теорії довгих хвиль).

Геополітичне внутрішньодержавне положення регіону зумовлене чинниками
більш вузької дії, а саме: транспортно-географічним положенням регіону,
його участю у виробництві національного продукту та часткою
зосередженого тут національного багатства, впливом на
соціально-економічний розвиток інших регіонів, кількістю розташованих у
них центрів росту та їх місцем в ієрархії
адміністративно-територіального поділу, економічним та соціальним
рельєфом регіону, його місцем у транспортній системі країни, різницею у
рівнях економічного та соціального розвитку адміністративного центру
регіону і його периферії, впливом на неї центрів регіону чи розташованих
за його межами, участю у формуванні зовнішньої функції країни.
Реалізація переваг геополітичного положення регіону багато в чому
залежить від таких важливих властивостей, як ефективність його
економічного і соціального розвитку, фінансова стійкість, податковий
потенціал та екологічна ємкість території. У поєднанні, швидше у
співставленні, саме ці характеристики здебільшого визначають стратегію
подальшого розвитку продуктивних сил будь-якого регіону України.

Загалом, геополітичне положення саме по собі є важливим, хоч і дуже
своєрідним ресурсом економічного і соціального розвитку. Найбільш вагома
його роль у регіонально-агломераційному та прикордонно-приморському
типах районів. У першому випадку це пояснюється певними функціями
столичності, більшою кількістю центрів росту, активністю процесів
суспільно-територіальної взаємодії центру – великої агломерації – і
периферії тощо. Одночасно із зазначеного вище розуміння категорії
“геополітичне положення” випливає, що для реалізації можливостей, які в
ньому закладені, мають важливе значення обсяги та структура
інтегрального потенціалу країни чи регіону, його раціональне,
суспільно-ефективне освоєння та використання. Це обумовлює своєрідність
співвідношення зазначених категорій. З одного боку, геополітичне
положення як важлива властивість регіону, є однією з основних базових
його характеристик і виступає як однопорядкове поняття з ІПТ. З іншого –
це дуже своєрідний, наявний, але не завжди повністю реалізований ресурс
території. У цьому випадку геополітичне положення може розглядатись як
складова ІПТ.

Необхідність прискореного інтегрування України в світову співдружність
зумовила важливість активної розбудови її зовнішньої функції (ЗФ).
Зовнішня функція відображає множинність зовнішніх відносин України у
всьому їх розмаїтті: від політичних та економічних до
культурно-світоглядних і релігійних. Як наукова категорія, вона
відображає одну з найважливіших властивостей державно-територіальної
єдності.

Формування зовнішньої функції безпосередньо пов’язане з іншими
властивостями країни, такими, як геополітичне положення, інтегральний
потенціал, екологічна ситуація тощо. У найбільш узагальненому вигляді ЗФ
можна визначити, як багатогранне складне суспільно-територіальне явище,
яке відображає роль і місце країни у світовій інтеграції. Зовнішня
функція країни об’єднує кілька складових: матеріально виражені,
кількісно вимірювані людські, сировинно-продуктові, інформаційні
“потоки”; міждержавні господарсько-територіальні структури;
транспортно-комунікаційні, банківські та інші послуги; якісні духовні
феномени тощо. Структура, спрямованість, обсяги зазначених складових ЗФ
країни зумовлені багатьма конкретно детермінованими чинниками, серед
яких важливе місце посідають зазначені вище суспільно-територіальні
властивості країни чи регіону: геополітичне положення, інтегральний
(природно-ресурсний, трудовий, виробничо-технічний, науковий,
інтелектуальний тощо) потенціал, галузево-територіальна структура
господарства, участь у територіальному поділі праці, екологічна ситуація
тощо. Дуже вагомі і зворотні зв’язки – складові ЗФ. Зокрема, великі
можливості суспільно-ефективного використання ІПТ, перш за все
природно-ресурсного потенціалу, закладено у активізації зовнішньої
функції, у безпосередньому інтегруванні господарства України в певні
господарсько-територіальні структури Східної та Центральної Європи.
Навіть при сучасній невизначеності шляхів подальшого
соціально-економічного розвитку можна вказати кілька напрямів такого
інтегрування та його чинників.

1. Це, як зазначалось вище, вагоме геополітичне положення України, що
знаходиться на перетині двох важливих геополітичних всієї Європи
(Євроазіатської та Балтійсько-Чорноморської), так і безпосереднім
сусідством з усіма країнами Європи.

2. Наявність в Україні таких природно-господарських та природних
об’єктів, які є складовою частиною відповідних міждержавних
природно-господарських структур (Карпати, басейн річки Дніпро, акваторія
Чорного моря, Поліський ллянопромисловий район, Карпатський
лісовиробничий район тощо).

3. Розвиток прикордонного співробітництва, зокрема формування у
прикордонних районах спільних господарських локальних структур.

4. Безпосереднє включення транспортної ланки України (в її магістральній
частині) у транспортну систему Європи. Це стосується не тільки вже
діючої мережі залізничних та автомобільних доріг, система яких повинна
модернізуватись та інфраструктурно “збагачуватись”, наближаючись до
загальноєвропейських стандартів, але й нових транспортних коридорів, які
пролягають через Україну. Технічна реконструкція повинна охопити і
систему так званих місцевих доріг, розширення мережі яких є важливою
передумовою розвитку регіонів України та їх інтегрування у господарчі
структури Європи.

5. Перебудова транспортної системи особливо важлива для широкого
використання ІПТ та, як зазначалось вище, прискореного розвитку
рекреаційно-туристичного господарства. Доцільність такого розвитку
базується на унікальному поєднанні в Україні багатих та різноманітних
рекреаційних ресурсів, численних пам’яток природи, історії та культури
України, яка протягом віків залишалась для Європи “terra incognito”.
Розвиток рекреаційно-туристичного комплексу (важливої ланки відповідної
господарчої структури Європи), розглядається нами як один із важливих
факторів, що в перспективі буде визначати місце України в
загальноєвропейській інтеграції та сприяти ефективному використанню
інтегрального потенціалу країни.

Для успішної державної розбудови України суттєві зміни у зовнішній
функції повинні відбуватись у всіх регіонах, незалежно від специфіки
перебудови їх господарства. Але характер зазначених змін безпосередньо
залежить від типу такої перебудови: інноваційно-структурного,
інноваційно-технологічного, інноваційного структурно-технологічного
(який переважає в більшості регіонів України). Відповідно до цього та
залежно від суспільно-територіальних властивостей регіонів зміни в їх
зовнішній функції будуть проявлятися в тих чи інших складових: у
структурі й обсягах експортного та імпортного сектора, у структурі й
потужностях фінансових, інформаційних та інших потоків, у спектрі
спеціалізації сектора послуг, у характері та масштабах культурних та
інших зв’язків тощо.

Трансформація зовнішньої функції регіонів безпосередньо пов’язана із
удосконаленням структури господарства. У галузевому аспекті це
передбачає розвиток наукоємних виробництв, третинного та четвертинного
сектора, стратегічно вагомих галузей. У функціональному аспекті
вдосконалення структури господарства може здійснюватись у двох
паралельних напрямах. З одного боку, повинні активізуватись процеси
внутрішньорегіонального виробничо-територіального інтегрування, як
технологічного, так і інфраструктурного. Це важлива передумова
удосконалення всіх виробничих, галузевих і міжгалузевих комплексів:
агропромислових, паливно-енергетичних, будівельних, лісовиробничих тощо.
У зв’язку з тим, що ці комплекси формуються навколо стрижневих
технологічних ресурсовиробничих циклів, інтенсивне інтегрування їх ланок
об’єктивно необхідне і відбувається в будь-якій економічній системі. З
іншого боку, будуть посилюватися і процеси виробничого інтегрування
міжрегіонального та міждержавного характеру. Очевидно, що це призведе до
створення ще одного рівня формування зовнішньої функції в країні –
міжрегіонального. У цьому випадку об’єктом міжнародного співробітництва
з певного виду діяльності буде виступати не один, а два або кілька
регіонів. При сприятливих правових та економічних умовах в Україні є
серйозні резерви і для інтенсифікації міждержавного співробітництва на
рівні областей, окремих міст тощо. Розширення експортного сектора
виробництва та послуг, нарощування валютного фонду будуть найближчими
роками значною мірою визначати активність економічного розвитку
регіонів, збільшення в них кількості центрів росту та ін.

Зміни зовнішньої функції повинні відбуватися за принципами, які б
відповідали пріоритетам суспільного розвитку України, а саме: підвищенню
суспільної ефективності зовнішньої функції, в першу чергу, її
спрямованості на підсилення фінансової стійкості та відповідності
інтегральному потенціалу, підвищенню конкурентоспроможності виробництва,
природоохоронній спрямованості, розширенню сфери послуг тощо. Особливого
значення набуває врахування регіонами загальнодержавних інтересів.

При активному інтегруванні країни у світовий простір, при суттєвому
розширенні міждержавного співробітництва дуже важливі кілька моментів:
а) патронаж міжнародних організацій для забезпечення паритету
міждержавних відносин; б) створення державних важелів, правового буфера
для захисту вітчизняної економіки; в) урахування стану європейського
ринку, насичення його певними товарами та послугами, тобто міжнародного
маркетингу; г) пріоритетність екологічних факторів розвитку нашої
країни.

І геополітичне положення, і зовнішню функцію можна вважати важливими
чинниками раціонального використання ІПТ на основі сучасних технологій
із забезпеченням хоча б мінімальної суспільної ефективності та
екологічної безпеки цього процесу. Тобто розглянуті вище базові
властивості є провідними внутрішніми факторами “росту”, а їхня
сприятливість – своєрідним трампліном, який дозволяє траєкторії
соціально-економічного розвитку регіону йти по висхідній.

Стратегія розвитку регіону повинна значною мірою залежати від стану
виробничого потенціалу, ступеня прогресивності галузевої структури
господарства, у першу чергу, промисловості, від науково-технічного рівня
виробництва, наукомісткості технологій суспільно-природної взаємодії,
ефективності водогосподарських та агрохімічних меліорацій тощо, які не
тільки зумовлюють рівень соціально-економічного розвитку регіону, але й
характер необхідних трансформацій усіх сфер його економічного та
соціального життя. Зазначені вище базові суспільно-територіальні
властивості відіграють значну роль у формуванні вихідних, дуже важливих
у концепції соціально-економічного розвитку будь-якого регіону
характеристик: податкоспроможності, формування податкового потенціалу,
фінансової стійкості, інвестиційної привабливості. Адже без відповідного
фінансового, зокрема, інвестиційного забезпечення, без чіткої
регіональної фінансової та податкової політики всі програми
технологічної та структурної перебудови економіки та соціальної сфери
залишаються тільки на папері.

Для підсилення фінансового забезпечення економічного зростання дуже
важливою є інвестиційна привабливість регіону. Від неї значною мірою
залежать можливості території щодо забезпечення надійного ефекту від
довгострокового вкладання капіталу та інших видів інвестицій у розвиток
економіки. Інвестиційна привабливість – складна поліструктурна
категорія, яка відображає інтегративні можливості регіону щодо
ефективності інвестування в господарство, розширення його участі в
територіальному поділі праці, нарощування податкового потенціалу.
Інвестиційна привабливість регіону формується і реалізується різними
шляхами: при визначенні напрямів інвестування в ту або іншу галузь
господарства та сфери послуг, при розробці інвестиційних програм чи
проектів з використання ресурсного потенціалу певних регіонів, через
інвестиційну діяльність на ринку нерухомості, цінних паперів тощо.
Залежно від часового зрізу, інвестиційна привабливість може розглядатися
у двох формах: сучасній (чи реалізованій) та прогнозованій. Однією з
основних закономірностей формування інвестиційної привабливості регіонів
є її функціональна залежність від їх суспільно-територіальних
властивостей. Крім того, від активності інвестиційного процесу залежить
рейтинг кожного регіону, його геополітичне значення для країни, участь у
формуванні її зовнішньої функції.

Тому ми вважаємо, що інвестиційна привабливість є однією з важливих
інтегрованих суспільно-територіальних характеристик регіону. Саме її
реалізація є важливою передумовою розвитку продуктивних сил регіонів,
ефективної структурно-технологічної перебудови господарства, що, в свою
чергу, забезпечить можливості регіонів щодо сплати податків. Таку ж
важливу роль відіграє фінансова стійкість регіону. Виходячи із
загальноприйнятого тлумачення цієї категорії щодо підприємства,
фінансову стійкість регіону, на наш погляд, можна визначити, як
співвідношення власних і запозичених ресурсів. До вихідних характеристик
району, які безпосередньо формують його податковий потенціал, необхідно
віднести і рівень економічного розвитку регіону, що найбільш інтегровано
відбиває його економічну потужність. Добробут населення безпосередньо
демонструє складна і політструктурна наукова категорія, яка слабо
розроблена у вітчизняній спеціальній літературі – “якість життя
населення”. Основні її параметри враховуються тільки при визначенні
рівнів соціально-економічного розвитку регіонів.

Зазначені вище найбільш інтегровані соціально-економічні характеристики
безпосередньо впливають на податкоспроможність регіону та виступають
основними внутрішніми факторами формування регіональної податкової
політики.

Література:

1. Алле М. Экономика как наука: Пер. с франц. – М., 1995.

2. Афонцев С. Экономическая политика и модели экономического развития //
Мировая экономика и международные отношения. – М.: Изд-во “Наука”. –
2002. – № 4.

3. Бажал Ю.М. Економічна теорія технологічних змін. – К., 1997.

4. Білорус О. Імперативи стратегії розвитку України в умовах
глобалізації // Економіка України. – 2001. – С. 311.

5. Гунський Б. Інвестиційні процеси в глобальному середовищі. – К.:
Наукова думка, 1997.

6. Жаліло Я.А. Конкурентоспроможність національної економіки України.
Стратегія розвитку України: теорія і практика. – Київ, 2002.

7. Иноземцев Л. Неизбежность постиндустриального мира. К вопросу о
полярности современного мироустройства // Постиндустриальный мир и
Россия. – М.: РАН, Эдиториал УССР. – 2000.

8. Иноземцев В. Восставшая из пепла: европейская экономика ХХ века //
Мировая экономика и международные отношения. – М.: Наука, 2002. – № 1.

9. Коллонтай В. Эволюция западных концепций глобализации // Мировая
экономика и международные отношения. – 2002. – № 1.

10. Косолапов Н. Глобализация, миропорядок ХХІ века в России.
Постиндустриальный мир и Россия / Под. ред. В. Хароса, В. Красильщикова.
– М.,2001. – 250 с.

11. Марчук Е.К. Стратегічна орієнтація суспільства – рух на випередження
// Стратегічна панорама. – 1999. – № 4.

12. Мочерний С. До питання про постіндустріальне суспільство //
Економіка України. – 2002. – № 9.

13. Новокшонов Л.В., Тридюнов Ю.В. Мировое хозяйство. – ЮРИСТО, 2000.

14. Оболенский В. Глобализация мировой экономики и Россия // Мировая
экономика и международные отношения. – М.: Изд-во “Наука”, 2001. – № 3.

15. Пахомов Ю. Україна і виклики глобалізації // День. – 2001. – 7
серпня.

16. Перес К. Технологические процессы и возможности для развития
качества динамической цели. – ЮНКТАД.ХТД/RT/1/9. – 1999. – 20 december.
– С. 50.

17. Ратленд П. Глобализация и посткоммунизм // Мировая экономика и
международные отношения. – 2002. – № 1.

18. Стратегія розвитку України: теорія і практика. – К., 2002.

19. Трансформація моделі економіки України / За ред. В.М. Гейця. – К.:
Лотос, 1999.

20. Україна на порозі ХХІ століття: уроки реформ і стратегія розвитку. –
Київ, 2001.

21. Україна і світове господарство: взаємодія на межі тисячоліть. – К.,
Либідь, 2002.

22. Філіпенко С. Економічний розвиток сучасної цивілізації. – К.:
Товариство “Знання” України, 2000.

23. Хаустов В., Панфілова Т. Інноваційні процеси в Україні: реалії і
перспективи // Економіст. – 2002. – № 3.

24. Чухно А.А. Економічна теорія. – К.: Вид-во “Вища школа”, 1993.

25. Чухно А. Постіндустріальна економіка: теорія, практика та їх
значення для України // Економіка України. – 2001. – № 11, 12.

26. Экономическая энциклопедия / Под ред. Л.И. Абалкина. – М.:
Экономика, 1999.

27. Энциклопедический социологический словарь / Под общей редакцией Г.В.
Осипова. – М., 1995.

28. Яковець Ю. Глобальні тенденції соціокультурної динаміки і
перспективи взаємодії цивілізації у ХХІ столітті // Економіка України. –
2000. – № 3.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020