Реферат на тему:

Еволюція та сучасний стан гендерних відносин: економічний аспект

У всесвітній історії людства проблеми визнання жінки як рівноправного
члена суспільства практично ніколи не розглядалися. Тільки останнім
часом, у другій половині ХХ століття, почали відбуватися певні зміни. В
усіх цивілізованих країнах жінка поступово довела, що вона має право на
економічну, правову та побутову рівноправність. Шлях до цього був довгим
і багатостраждальним, але ця боротьба має велике значення не тільки для
жінок, а й для цивілізаційного розвитку суспільства.

Гендерні питання в першу чергу асоціюються з незбалансованістю
міжстатевих відносин у державній і соціально-політичній сферах,
економіці та домашньому господарстві. Участь жінки у виробництві,
проблеми поєднання ними сімейних і виробничих функцій достатньо активно
досліджувалися соціологами та економістами різних країн світу.

Гендерні відносини є ключовим елементом людського розвитку, оскільки
жінки і чоловіки нероздільно пов’язані одне з одним і суспільством через
родинні зв’язки, відносини, ролі та відповідальність. Проте гендерні
відносини, створені суспільством, постійно змінюються.

Зараз гендерні дослідження, як правило, розглядають становище жінки в
новий час, коли проблему жіночої рівноправності сприйняли як значиму й
актуальну. Однак звернення до досвіду попередніх епох, що передують
новому часові, може істотно доповнити наявну картину.

Починаючи з доісторичних часів, роль жінки базувалася на догляді за
дітьми, її постійна участь була вузька і обмежена власним існуванням.
Перший розподіл праці виник тоді, коли вона створювала житло для себе і
своєї дитини. Жінка вже тоді стала все більш осілою, а чоловік, життя
якого проходило в боротьбі і полюванні, зовсім скоро почав дивитися на
житло жінки як на місце, де він зміг би знайти тимчасовий відпочинок [8,
c. 13].

Таким чином, першопочаткова відмінність статей за господарськими
причинами виникла ще за часів первіснообщинного ладу. Однак необхідно
зазначити, що вона не тільки не передбачала привілейованого положення
жінок, але й зумовила формулювання думки, що сфера застосування жіночої
праці повинна бути обмежена домашнім господарством.

Разом з розвитком ремесла жінка ставала все більше і більше необхідна
чоловікові, на її долю випало ведення домашнього господарства. Перехід
до шлюбних відносин, що мав таке величезне значення в історії людства,
для жінки був тільки етапом на її тернистому шляху. Вона стала
необмеженою власністю чоловіка і стояла на одній сходинці з рабом тому,
щодо їй було заборонено мати власне майно. Законами того часу було
прийнято, що все, що було здобуте дружиною, є власністю чоловіка, „якому
вона належить!”. Починаючи від народження і аж до смерті, жінки
перебуває в залежності: дівчина від батька, жінка – від чоловіка, вдова
– від своїх синів чи родичів.

Негативне ставлення до жінки мало місце і в стародавній Греції. Відомі
мислителі Платон і Аристотель, хоч і усвідомлювали, що положення жінки є
недостойним, все ж вважали, що вона має безліч недоліків і є засобом
задоволення чоловічого щастя на Землі. Проте Платон зробив велику
послугу жінці, вказавши на її значення, як матері, і на обов’язок
держави подбати про те, щоб вона була гідною свого природного
призначення [9, c. 251].

Роль жінки змінюється в епоху Ренесансу та Реформації. Вона стає
об’єктом естетичного поклоніння. Жіноча врода оспівується поетами та
зображується на полотнах відомих художників, але, незважаючи на це,
жінка зберігає своє принизливе становище.

Ставлення до жінок не змінилось і в буржуазному суспільстві, яке
породило багато псевдотеорій щодо їх неповноцінності. Ще наприкінці ХІХ
століття відомий німецький філософ А. Шопенгауер твердив: „Жінці за її
натурою потрібен господар, оскільки навіть найблискучіші представники
цієї статі ніколи не виробили нічого істинно великого та
самобутнього” [10, c. 138, 156]. Ця думка знайшла продовження в працях
Ф. Ніцше, який підкреслював в роботі „По ту сторону добра і зла”, що
жінки не мають ні таланту, ні розуму: „Якби жінка була мислячою істотою,
то в кінці кінців, будучи кухаркою протягом тисячоліть, вона повинна
була б відкрити величезні фізіологічні факти, а отже, освоїти мистецтво
лікування. Дякуючи дурним кухаркам та повної відсутності розуму на кухні
розвиток людства було затримано…” [7, c. 690]. Але необхідно
зазначити, що Ф. Ніцше був філософом, на працях якого зародилася
ідеологія фашизму, тому іншого ставлення до жінок в його книзі бути не
могло.

Принципово нове ставлення до жінки започаткували соціалісти-утопісти у
ХІХ ст., особливо Ш. Фур’є. Останній писав: „…прагнення зробити всіх
жінок домашніми господарками свідчить про хибність соціального
механізму”. Значно пізніше, вагомий внесок у цю проблему вніс А. Бебель.
У своїй книзі „Жінка і соціалізм” він дав глибокий аналіз шляхів
соціального визволення жінки, необхідності їй займатися творчою
діяльністю. А. Бебель стверджував, що жінка досягне повної досконалості,
коли стане рівноправним членом суспільства, нарівні з чоловіком матиме
можливість розвиватися фізично і розумово, доб’ється визнання своїх
прав [3, c. 299].

Отже, саме на цьому етапі розвитку людства відбулася докорінна зміна
поглядів щодо гендерних відносин у суспільстві, яка в подальшому
спричинила активну участь жінки у Великій Французькій революції та
виникнення нового суспільного явища – фемінізму, як руху на захист
політичних і громадських прав жінок.

Дещо іншою була думка Карла Маркса. Основна його ідея полягала в тому,
що капіталістична економіка багатіє завдяки жорсткому статевому поділу
праці в сім’ї, ґрунтуючись на тому, що неоплачувана жіноча праця в сім’ї
нічого не коштує. Жінки безкоштовно обслуговують членів сім’ї, чим
сприяють зростанню прибутку капіталістичної економіки. За Марксом,
домогосподарки та матері формують резервну армію праці, яку
капіталістична економіка використовує в періоди криз та економічного
піднесення. Ця резервна армія праці є залишковою до постійно зайнятої
чоловічої робочої сили й у випадку їх незайнятості та безробіття може
пояснюватися природним місцем жінки та її поверненням до лона сім’ї [6].
Як бачимо, погляди Карла Маркса дещо відрізняються від його
попередників. Він перший у своїй праці „О женском вопросе” звернув увагу
на зайнятість жінок та її значення у розвитку капіталістичної економіки.

У 20-х роках ХХ століття питання щодо рівності або нерівності чоловіка
та жінки набуло політичного змісту. Внаслідок цього в багатьох країнах
напередодні Другої світової війни жінки здобули виборче право.

Сьогодні на рубежі третього тисячоліття прослідковується значне
зміцнення позицій жінок у системі суспільних відносин. Американські
економісти Р. Петерсон і К. Вермейер назвали це феноменом „тихої
революції у світовому масштабі”. Підтверджуючи і розвиваючи дане
визначення, А. Бебель дав цьому явищу назву „єдина революція, що
перемогла в цьому столітті і яка пройшла крізь всі країни і континенти”.

Міжнародний досвід сьогодення з питань гендерної рівності дає широкий
спектр гендерного законодавства, що прийняте в багатьох країнах світу.
Гендерна рівність розглядається як одна з головних умов розвитку
демократії, оскільки створення нового суспільства, побудованого на
принципах справедливості й розвитку, можливе за справедливого підходу до
місця і ролі особистості жінки і чоловіка як рівних у правах, свободах,
обов’язках, можливостях і відповідальності.

По-іншому гендерні відносини розвивалися в Україні. У традиційній
українській культурі жінка мала більше прав, ніж у західноєвропейській.
Це пояснювалось тим, що Україна – традиційно аграрна країна, а в
аграрній сфері жінка відіграє важливу роль, тоді як в економіці Західної
Європи ремесло (і пізніше – промисловість) мали більш значну вагу.
Певним чином на цьому позначилися традиції матріархату, що залишилися
від язичницької культури.

+0d2h9;»>3/4A,EuNhQBT///////eeeeeeeeeeeeeeeeeeee

дарством i вихованням дітей, як це було, наприклад, у тодішній
Московській державі та в більшості країн Європи. Шанобливе ставлення до
жінки у сім’ї та побуті зумовило те, що вона не виключалась із системи
цивільних, торгових i правових відносин. Але, незважаючи на більш
демократичну українську гендерну ментальність, жінка сприймалась як
соціально неактивна частина суспільства.

Гендерні проблеми в економіці на даному етапі розвитку суспільства в
Україні є досить актуальними. У першу чергу, це обумовлено
демографічними чинниками: впродовж багатьох десятиліть прослідковується
переважання частки жіночого населення, яка складає приблизно 54 % від
загальної чисельності населення країни.

Актуальність даної проблеми викликала розвиток гендерної економіки,
одного з найбільш молодих напрямів економічної науки. Гендерна економіка
аналізує відмінності в економічному становищі чоловіків і жінок і
причини їх виникнення. Зазначимо, що термін „gender” на відміну від
терміна „стать” акцентує увагу на соціальних, а не біологічних
відмінностях між статями.

Необхідність гендерних досліджень обумовлена динамічним проникненням
жінок в управління економікою, появою нового соціального прошарку
„ділові жінки”. Сьогодні жінки займають гідне місце в нових сферах
економіки, пов’язаних із розвитком інформаційної і ринкової
інфраструктури. Незважаючи на те, що за період з 1990 по 1998 роки, за
даними Держкомстату, з 12 млн. тих, хто втратив роботу майже 8 млн.
складали жінки (причому, з них більше 70 % – з вищою і середньою
професійною освітою), то з 2000 по 2005 число зайнятих жінок росте за
рахунок проникнення в нові сегменти ринкової економіки. Так, в
організаціях, що забезпечують функціонування ринку, серед фахівців з
реклами та іміджмейкерів їх 40–50 %, з’явилися професійні групи жінок,
що здійснюють обслуговування виборчих компаній тощо.

В умовах становлення ринкової економіки в Україні значно розширюється
дрібний і середній бізнес, в якому керівниками стають жінки, що прагнуть
реалізувати себе всесторонньо. Ця тенденція відповідає процесам, що
відбуваються в країнах з розвиненою ринковою економікою, де жінки
очолюють приблизно 30 % малих і середніх фірм. Передбачається, що в
недалекому майбутньому ця частка становитиме 50 % підприємств при
одночасному збільшенні їх вартості.

Проте в нашій економіці склалася гендерна асиметрія, яка призвела до
прихованої дискримінації жінок у різних сферах. Характерним для
громадської думки є те, що кожна нова поява жінки на рівні вищого
керівництва сприймається мало не як сенсація. При цьому сама особа жінки
викликає підвищену увагу і сприймається критичніше, ніж будь-який
чоловік. Справді гірка правда поміщена в афоризмі, що порівняно з
чоловіком, жінка повинна бути удвічі кращою, щоб добитися удвічі
меншого.

Дослідження зарубіжних фахівців також підтверджують висновки про
гендерну дискримінацію. За даними Є. Іглі, щодо жінок застосовують
„скляну стелю”, яка часто заважає їм зайняти керівні посади в органах
державної влади, висуватися в ради директорів великих компаній або
виконувати важливі міжнародні функції.

Принцип рівних прав і можливостей обох статей формально декларується,
але майже не реалізується. Відомо, що положення жінки в суспільстві
залежить від прийнятих у даному середовищі статево-рольових стереотипів
поведінки, від традиційних для даного соціуму культурних, психологічних
і соціальних стандартів. У нас прийнято розрізняти традиційно чоловічі і
жіночі ролі – професії, посади, сфери діяльності. Підкреслимо, що це
ділення, як правило, носить традиційно-побутовий, а не науково
обґрунтований характер, оскільки в більшості випадків ніяк не пов’язано
з особливостями жіночої психіки і інтелекту. Звичайно, певні обмеження
можуть регламентувати області жіночої участі, але вони далеко не завжди
мають об’єктивну основу.

Упродовж останніх років спостерігається активне проникнення жінок у
політичне середовище, яке як ніяке інше вимагає високого професіоналізму
і відповідальності.

Партії і блоки, які беруть активну участь в нинішніх „перегонах”, беручи
до уваги законопроект „Про гендерну рівність в Україні”, який в 2006
році вступив в дію, активно розбавили свої списки. Проте гендерний
акцент у виборчих списках – це зовсім не дань прийнятому закону або
політичній моді. Є реальні підтвердження, що жінки-політики порядком
успішніші і продуктивніші, ніж чоловіки-політики. Більшість нинішніх
політиків-лідерів є дітьми радянської номенклатурної системи – із
погляду поведінки, і реагування на події. Ці люди, як правило, поважають
начальство, часто не знають, що сказати і просто „піддакують” іншим. У
таких обставинах жінки, які тривалий час були поза політикою і
необтяжені номенклатурними рефлексами, виявилися ефективнішими і
сміливішими. Сьогодні в кожній партії є жінки, які є набагато
цікавішими, ніж їх „політичні вожді”.

Однак суспільна активність, яку проявляють українські жінки, є
недостатньою, в політиці вони не представлені належним чином. Чоловіки
ніяк не можуть і не хочуть зрозуміти, що політиці імпонує жіноча особа.
Можливо, в цьому є і частка провини слабкої статі: жінки недостатньо
наполегливі на шляху до владного Олімпу. Навіть деякі мусульманські
країни обігнали нас у зв’язку з цим.

Зазначимо, що в Швеції – країні із одним з найвищих у світі показників
ступеня участі жінок в економічному і політичному житті – частка жінок у
парламенті досягає 42,7 %, Фінляндії – 33,5 %, в Данії, Норвегії,
Нідерландах – 36–37 %. Зрозуміло, що висока ефективність скандинавської
моделі економіки визначається сукупним впливом безлічі чинників, але,
проте, чи не є соціальна спрямованість економічної політики на „загальне
благоденствування” результатом саме жіночої участі в управлінні?

Отже, незважаючи на певні зрушення, що відбулися в цьому напрямі, уже на
початку XXI століття, коли юридично жінки рівні в правах з чоловіками, в
Україні продовжують діяти механізми стереотипної оцінки жіночих ролей як
пасивних в економічно-соціальному плані та обмежених побутовими
проблемами.

У той час як у багатьох країнах світу законодавчі та нормативні акти
щодо рівноправності чоловіків і жінок були прийняті ще в середині ХХ
століття, то в Україні Закон „Про забезпечення рівних прав і можливостей
жінок і чоловіків” з’явився тільки у 2006 році. Тому сьогодні актуальним
є питання: чому українське жіноцтво, яке історично мало дещо більше прав
ніж західноєвропейське, не прагнуло будувати нову модель українського
демократичного суспільства, яка б базувалася на гендерній рівності.
Певним чином це пояснюється тим, що українське суспільство не вважало
значущими проблеми гендерної асиметрії в багатьох сферах суспільного
розвитку.

Демократичний розвиток невід’ємний від суттєвих перетворень у гендерній
свідомості та гендерних відносинах. Тому в Україні, поряд із Законом
„Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків”,
необхідно створити реальний механізм захисту слабкої статі від усіх форм
дискримінації. Цей механізм не є кардинально новим, оскільки уже давно
використовується в цивілізованих країнах. Суть його полягає в створенні
на підприємствах та організаціях, а також в органах виконавчої влади
спеціального координатора з гендерних питань. Крім того, все діюче і
майбутнє законодавство має пройти гендерно-правову експертизу.

Література:

1. Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків: Закон
України // www.sta.gow.ua

2. Аристотель. Політика. – М. – Л.,1993. – С. 34.

3. Бебель А. Женщина и социализм. – М., 1959. – С. 299.

4. Браун Лили. Женский вопрос, его историческое развитие и экономическое
значение: Перевод с нем. – Изд. „Образование”, 1903. – С. 508.

5. Гендерний аналіз українського суспільства. – К.: Програма ООН, 1999.
– С. 293.

6. Маркс К. и др. О женском вопросе: Сборник. – ІІ издание. – М.:
Политиздат, 1978. – С. 223.

7. Ницше Ф. По ту сторону добра и зла.

8. Томас Г. Опыт о женщинах разных веков, о их свойствах, уме и нравах:
Пер. с фран. – СПб., 1827. – С. 157.

9. Платон. Соч. – Т. 3. – Ч.1. – М., 1971. – С. 251.

10. Шопенгауєр А. Афоризмы и максимы. – Т.1. – СПб., 1986. – С. 138–156.

Похожие записи