Курсова робота

на тему:

“Економіка Швеції”

План

TOC \o «1-3» \h \z HYPERLINK \l «_Toc533155716» План PAGEREF
_Toc533155716 \h 1

HYPERLINK \l «_Toc533155717» Загальні відомості PAGEREF
_Toc533155717 \h 2

HYPERLINK \l «_Toc533155718» Історія PAGEREF _Toc533155718 \h 2

HYPERLINK \l «_Toc533155719» Державність PAGEREF _Toc533155719 \h
3

HYPERLINK \l «_Toc533155720» Стокгольм PAGEREF _Toc533155720 \h 4

HYPERLINK \l «_Toc533155721» Макроекономіка Швеції PAGEREF
_Toc533155721 \h 5

HYPERLINK \l «_Toc533155722» Фінанси PAGEREF _Toc533155722 \h 6

HYPERLINK \l «_Toc533155723» Експортна орієнтація економіки Швеції
PAGEREF _Toc533155723 \h 7

HYPERLINK \l «_Toc533155724» Швеція і ЄС PAGEREF _Toc533155724 \h
11

HYPERLINK \l «_Toc533155725» Аграрна промисловість Швеції PAGEREF
_Toc533155725 \h 12

HYPERLINK \l «_Toc533155726» Система соціального страхування Швеції
PAGEREF _Toc533155726 \h 13

HYPERLINK \l «_Toc533155727» Освіта у Швеції PAGEREF _Toc533155727
\h 14

HYPERLINK \l «_Toc533155728» Міграція у Швеції PAGEREF
_Toc533155728 \h 14

HYPERLINK \l «_Toc533155729» Література PAGEREF _Toc533155729 \h
16

Загальні відомості

PRIVATE Офіційна назва — Королівство Швеція.

Територія — 449 964 км2.

Географічне положення. Швеція розташована в Північній Європі, у східній
і південній частині Скандинавського півострова. На заході Швеція межує з
Норвегією, на північному сході — з Фінляндією, а зі сходу і півдня її
омивають води Балтійського моря і Ботнічної затоки. На півдні протоки
Ересун, Каттегат і Скагерак відокремлюють Швецію від Данії. До складу
Швеції входять два великих острови в Балтиці — Готланд і Еланд.

Клімат. Помірний. Альпійські гори визначають різні кліматичні зони
Швейцарії. Високо в горах улітку не пекуче, у низинах і північній
частині країни досить тепло. Опадів 800-2500 мм. у рік.

Населення — 8,91 млн. чоловік — це ледве перевищує чисельність жителів
Москви. Велика частина населення живе на півдні, у великих містах Малье
(480000чол.), Ґетеборзі (1200000чол.) і столиці Швеції — Стокгольмі
(1600000чол.). Щільність населення, у північних районах у середньому 3
чол/км2, а в південних — 19 чол/км2. Національний склад: шведи (91%),
фіни (3%), саами, іранці, норвежці, датчани, турки й інші.

Мова: шведська.

Релігія — євангельська лютеранська церква (94%), католицизм (1,5%),
іслам і інші.

Столиця – Стокгольм.

Адміністративний розподіл — 21 регіон (льон). Стокгольм виділений у
самостійну адміністративну одиницю, прирівняну до льону.

Основні статті експорту — автомобілі, продукція машинобудування, сталь,
залізо, вироби паперової промисловості.

Форма правління — конституційна монархія.

Глава держави — король Карл XVI Густав (з 1973 року). Глава уряду —
прем’єр-міністр Горан Перссон (з 1996 року).

Парламент — однопалатний Риксдаг, обирається населенням терміном на
чотири роки (наступні вибори у вересні 2002 року). Прем’єр-міністр
обирається парламентом (наступні вибори в 2002 році)

Грошова одиниця: шведська крона = 100 ейре.

Національні свята: 6 червня – День шведського прапора (офіційно як
національне свято відзначається з 1983 р. Свято зв’язане з двома
історичними датами: 6 червня 1523 р. Густав Ериксон, що очолив у 1521 р.
антидатське народне повстання, був обраний королем Швеції під ім’ям
Густав I Ваза; 6 червня 1809 р. була прийнята нова конституція, що діяла
до 1 січня 1975 р.); 30 квітня – День народження короля (1946 р.)

Історія

Первісні мисливці і рибалки почали з’являтися в межах нинішньої Швеції і
просуватися усе глибше на північ в епоху танення льодовиків, що
покривали Скандинавський півострів на протязі багатьох тисячоліть.
Найраннішим свідченням присутності людини на території сучасної Швеції є
стоянка, знайдена поблизу Мальме, що датується 8000 роком до н.е.
Поселення, де основою існування людини вже були землеробство і
скотарство, відносяться до пізнього кам’яного віку (2500-1800 р. до
н.е.) Від цього часу збереглися наскальні малюнки, печери, могильні
кургани. Бронзовий вік (1800-500 р. до н.е.) залишив свідчення торгових
зв’язків з Центральною Європою і Британськими островами, докази високого
розвитку мистецтва і ремесла. Залізний вік, починаючи з VI в. до н.е.,
відзначений контактами з кельтами в Європі. Період з І по VІ століття
історики називають Римським залізним віком. Це час тісних зв’язків
Швеції з Римською імперією.

Раннє середньовіччя (VI — IX ст. н.е.) — період формування шведської
держави. Як стверджують дослідники, воно утворилося в результаті того,
що плем’я свеев, що мешкало на озері Меларен у Середній Швеції (нині
історична область Свеаланд) скорило інші місцеві племена, у тому числі
гетов, що населяли провінцію Геталанд, розташовану південніше. Близько
800 р. на озері Меларен було засноване перше шведське місто Бирка, що
швидко стало одним з великих торгових центрів на Балтиці; торгові
зв’язки простиралися аж до Візантії й Арабського халіфату на сході і
Франкскої держави на заході. Звідси починалися походи вікінгів. Загони
авантюристів — купців і морських розбійників (по-скандинавськи «вікінг»
— мешканець заток, що промишляє в затоках), що отримали в Західній
Європі назву «нормани» («північні люди»), на Русі й у Візантії —
«варяги», у Фінляндії — «руотсі» (звідси багато дослідників виводять
назву Русі, оскільки відомими в історії князями на нашій батьківщині
були саме скандинави — Рюрик і його нащадки), здійснювали набіги на
сусідів, що населяли південно-східне узбережжя Балтійського моря і
берега Фінської затоки. VIII — X ст. були періодом бурхливої експансії,
що призвела до колонізації і створення великого володіння вікінгів.

До середини XII в. Швеція стала єдиною державою під управлінням короля.
Кілька правителів встигли змінити один одного, перш ніж у результаті
завоювання датчанами частини Швеції в 1387 р. трон посіла королева Данії
Маргарита. Так як вона одночасно була і правителькою Норвегії, ці три
країни були об’єднані під датською короною. Це об’єднання, назване
Кальмарской унією, розпалося через півтора століття під напором
активного опору шведів. Проявивши себе в боротьбі за незалежність
дворянин Густав Ваза (або Васа) у 1523 р. був обраний королем Швеції. У
період його правління країна стала сильною єдиною монархією. З його
ініціативи в 1544 р. була скасована традиційна виборність королів, і
корона з цього моменту могла переходити тільки в спадщину.

Протягом XVI — XVII ст. Швеція здійснювала активну військову політику.
Період численних воєн з Росією і Данією за панування на Балтиці був
періодом нескінченних перемог і поразок. Захоплення території
Інгерманландії, Естонії, Ліфляндії, Польщі, а також частини німецьких
земель до кінця XVII в. перетворив Швецію у величезну імперію. У
результаті повного розгрому шведів Петром I під Полтавою і поразки в
Північній війні 1700-1721 р. Швеція втратила німецькі володіння і
віддала Росії свої балтійські провінції і Західну Карелію, включаючи
фортецю Виборг. Фінська війна між Швецією і Росією (1808-1809 р.)
закінчилася повною поразкою шведської армії. Росія окупувала не тільки
всю Фінляндію, але і частину Північної Швеції.

У 1809 р. після смерті Карла ХIII, у якого не було дітей, рід
Гольдштейн-Готторп, якому призначено було стати останньою шведською
королівською династією, припинив своє існування. Швеція знову встала
перед проблемою вибору престолонаслідника. В умовах війни, що почалася,
між Францією й Англією для збереження нейтралітету, якого Швеція
намагалася дотримувати після укладання миру в 1809 р., і щоб уникнути
війни з Наполеоном кращим політичним рішенням було обрання королем
французького маршала Жана Батисту Бернадота, що був, по деяким даним,
всановленний Карлом XIII. Він отримав ім’я Карл ХIV Йохан. Усупереч
надіям шведів з його допомогою відвоювати в Росії Фінляндію, новий
король пішов на зближення з царем Олександром I.

Останніми бойовими діями шведів були короткі війни з Данією і Норвегією
за приєднання Норвегії до Швеції (Шведсько-норвезька унія — 1814-1905
р.). Починаючи з 1814 р. Швеція не брала участь у воєнних діях. У період
Першої світової війни Швеція оголосила нейтралітет, зумівши зберегти
його і під час Другої.

У 1952 р. Швеція, Данія, Норвегія й Ісландія утворили Північну раду.

У 1995 р. Швеція стала повноправним членом Європейського Союзу, заявивши
таким чином, що головний принцип нейтралітету в зовнішній політиці
замінений орієнтацією на загальноєвропейське співробітництво. У наші дні
більшість шведів мешкає в містах і працює в сфері обслуговування або
промислового виробництва. Шведський уряд славиться своїм справедливим
ставленням до трудящих. Середня заробітна плата в цій країні дуже
висока, і у відпустках шведи витрачають більше грошей, ніж жителі
будь-якої іншої країни миру.

Державність

Історія сучасної шведської державності почалася з прийняття 1809 р.
першого конституційного акта — так званої форми правління. Цей акт іноді
називали конституцією, хоча відповідну значущість за змістом і юридичною
формою мали й деякі інші акти, введені в минулому столітті. Це акти про
престолонаслідування (1810 р.), про свободу друку (1812 р.) і про
парламент (1810 р.). Усі вони були прийняті парламентом на основі
кваліфікованої більшості голосів. Саме сукупність згаданих чотирьох
актів, на думку офіційних кіл, утворювала те, що було первісною
конституцією Швеції. З часом більшість із цих актів кілька разів
змінювалася і доповнювалася, однак складові конституції Швеції
номінальне залишалися тими ж. На сьогодні чинну Конституцію цієї держави
складають прийняті парламентом у лютому 1974 р. “Форма правління”, “Акт
про парламент” і “Акт про свободу друку”. Саме цей рік вважається роком
прийняття Конституції Швеції, четвертою складовою якої є “Акт про
престолонаслідування” 1810 р. зі змінами і доповненнями.

За змістом Конституції прийнятою формою державного правління у Швеції є
парламентарна монархія. При цьому конституційні повноваження монарха є
вужчими у порівнянні з повноваженнями глав держав інших європейських
монархій.

Органом законодавчої влади є однопалатний парламент — Риксдаг, до складу
якого входить 349 депутатів. Члени парламенту обираються шляхом
загальних і прямих виборів строком на чотири роки. На парламентських
виборах застосовується пропорційна система. Віковий ценз для активного і
пасивного виборчого права однаковий і становить 18 років. Головною
функцією Риксдагу є законотворчість. Право законодавчої ініціативи
належить, насамперед, членам парламенту і уряду. Характерним є те, що
глава держави не наділений навіть номінальним правом вето на закони,
прийняті Риксдагом. До цього слід додати, що промульгацію
(санкціонування) законів здійснює не монарх, а глава уряду: закони
набувають сили після підписання Прем’єр-міністром. Конституція
передбачає існування так званої альтернативної законотворчої сфери, яка
охоплює коло питань, з яких повноваження Риксдагу можуть бути передані
(делеговані) уряду. Сам уряд може передати (субделегувати) відповідні
повноваження адміністративним органам. Окрім бюджетних повноважень,
важливими є повноваження Риксдагу у сфері контролю за діяльністю уряду і
органів виконавчої влади в цілому. Досить традиційними формами
парламентського контролю можна вважати інтерпеляцію і обговорення на
сесії урядової політики. Контроль за урядом здійснює також одна із
постійних комісій Риксдагу, що має назву конституційної.

На увагу заслуговує діяльність так званих омбудсманів — уповноважених
парламенту з питань захисту прав людини. Її слід також віднести до форм
парламентського контролю за органами виконавчої влади. Більше того, —
здійснюваний омбудсманами контроль є досить широким за характером і
поширений на суди і органи місцевого самоврядування. Знаменно, що саме
Швеція є «батьківщиною» інституту омбудсмана: він уперше виник тут ще на
початку XVIII ст. На сьогодні Риксдаг строком на чотири роки обирає
чотирьох омбудсманів, кожен з яких займається контролем в окремій сфері
публічної діяльності (один із них контролює так звану військову
адміністрацію). Усі омбудсмани наділені правом законодавчої ініціативи в
Рикстазі, що в цілому є нехарактерним для інших країн, де функціонує
відповідний державний інститут.

Главою держави є монарх — Король. Як зазначалося, його повноваження у
владній сфері, по суті, зведені нанівець. Зокрема, Король повністю
відсторонений від участі у формуванні уряду.

Виконавчу владу здійснює уряд — Кабінет Міністрів, «Уряд керує державою.
Він несе відповідальність перед Риксдагом». Процедура формування уряду
починається з того, що на сесії Риксдагу обирають главу уряду за
пропозицією голови самого парламенту. При цьому голова Риксдагу виходить
з реальної розстановки партійно-політичних сил, що склалася у
парламенті. Прем’єр-міністр визначає склад уряду, члени якого мають бути
затверджені Риксдагом. Риксдаг може відправити уряд у відставку,
висловивши йому вотум недовіри. З іншого боку, за певних умов уряд може
прийняти рішення про розпуск парламенту. За змістом своєї реальної
компетенції Кабінет Міністрів вирішує основні питання
соціально-економічного і політичного життя країни.

Вищим судом загальної юрисдикції є Верховний Суд, до складу якого
входять не менше 22 членів (радників юстиції). Усіх членів Верховного
Суду, так само як і всіх інших загальних судів, призначає уряд. До
системи загальних судів також включені апеляційні і окружні суди. Існує
також розвинута система адміністративної юстиції на чолі з Верховним
адміністративним судом. Особливе місце в державному механізмі належить
канцлеру юстиції. Останній не входить до складу уряду, хоча пов’язаний з
ним організаційно. Канцлер порушує кримінальні справи за обвинуваченням
у вчиненні посадових злочинів членів Верховного Суду і Верховного
адміністративного суду, здійснює контроль за виконанням законодавства
про свободу засобів масової інформації, а також реалізує деякі наглядові
функції, зокрема стосовно адвокатури.

За формою державного устрою Швеція є унітарною державою. З метою
урядування державна територія поділена на округи (лени) і
муніципалітети. На обох цих рівнях адміністративно-територіального
поділу існують представницькі органи самоврядування — ради. Ради обирає
населення відповідних одиниць строком на три роки. При цьому на
відповідних виборах активним і пасивним виборчим правом наділені
іноземці, якщо вони постійно мешкають у Швеції. Кожна рада із власного
складу обирає комітет, який є виконавчим органом. На рівні округів
функціонують також представники центральної влади (губернатори), яких
призначає уряд. Ці представники наділені певними контрольними
повноваженнями щодо представницьких органів місцевого самоврядування.[7]

Стокгольм

Перші поселення людей на території сучасного міста були виявлені на
острові Стадсхольмен — одному з 14 островів, на яких зараз
розташовується місто. Перше згадування Стокгольма відноситься до 1252
року, а вже з XIII віку місто було постійною резиденцією шведських
королів. Остаточно Стокгольм став столицею шведської держави після
розірвання в 1523 році Кальмарской унії (що об’єднала Норвегію, Данію,
Швецію і Фінляндію). Раніше релігійним і політичним центром Швеції було
місто Упсала (Стара Упсала), що згоріло в 1245 році. Стокгольм
розташований у вузькій протоці на берегах озера Меларен, що і з’єднує
озеро з Балтійським морем. Варто відзначити, що положення стратегічно
дуже вигідне — місто швидко розвивалося і зростало завдяки інтенсивній
торгівлі з багатьма європейськими країнами.

Гамла Стан — це дійшовший до наших часів Стокгольм XVII віку. Саме до
цього періоду відноситься більшість будівель Старого міста. Він цілком
розташований на острові, куди не добралися ні автомобілі, ні сучасні
будівлі. Основна визначна пам’ятка Старого Міста — Королівський палац,
побудований у 1754 році і що є грандіозним утвором епохи бароко. Багато
цікавого можуть розповісти жителі міста про примар, що живуть у його
будинках. Сама стара примара Стокгольма — чорний чернець Гидеон. У 800
році корабель ченця потрапив у шторм і розбився. На місці катастрофи
ченці-францисканці через 400 років побудували монастир. Тепер у ньому
розміщується Комерційна колегія, по якій і розгулює вночі знаменита
примара ченця, лякаючи службовців зникненням документів і тупотом.
Цікаво, що подібні історії можна почути про багато церкв і палаців
Стокгольма.

Варто згадати про одну подію в Стокгольмі, що збагатила мову всіх
народів миру дуже цікавим терміном. Мова йде про «стокгольмський
синдром». Виник цей термін у результаті терористичного акту у шведській
столиці на початку 70-х років XX віку. Два терористи утримували в
захопленому ними банку заручників протягом тижня. Не те щоб злочинці
заручників на руках носили, але деякі потурання їм усе-таки дозволяли. У
результаті заручники встали на захист терористів і навіть чинили опір
спробам поліції звільнити їх.

Макроекономіка Швеції PRIVATE «TYPE=PICT;ALT=swe2.gif (1458 bytes)»

Темпи приросту ВНП в індустріально розвинених країнах знизилися під
впливом азіатської кризи в середньому на 1%. На частку ринків кризових
країн приходиться не більш 3% шведського експорту і прямий вплив на
шведську економіку від утрати цих ринків незначний. Основна проблема для
шведських компаній – стрімке зростання експорту дешевої (після
знецінення національних валют) продукції з кризових азіатських країн і,
відповідно, загострення конкуренції на світових ринках. Новим моментом у
розвитку економіки Швеції стало зростаюче значення внутрішнього
споживання. У 1993-97 р. темпи щорічного приросту внутрішнього попиту
зростали від 3,2% до 2%. У 1998 році збереглася така динаміка.

Економічна криза 1991-93 років призвела до вимивання з виробництва
застарілих технологій і устаткування, до прискореного відновлення
основних виробничих фондів у шведській промисловості (більш 40% росту
інвестицій). У післякризовий період зростання виробництва було досягнуте
у значній мірі за рахунок росту продуктивності праці – одна з причин
щодо скромних успіхів уряду в боротьбі з безробіттям, незважаючи на те,
що в окремі післякризові роки ріст ВНП досягав 3,9%. Промислове
виробництво на оновленій технічній основі є додатковим чинником
стійкості економіки Швеції, її здатності до адаптації для роботи на
світових ринках в умовах зростаючої конкуренції. У цьому ж напрямку
працює і політика інтенсивного вкладення коштів у НДДКР (3,3% від ВНП).

На думку експертів, Швеція ввійшла в смугу «середньо кон’юнктурного
розвитку» за американським типом, при якому виключаються різкі коливання
в темпах росту економіки. У найближчі три-чотири років приріст ВНП
Швеції буде знаходитися в межах 2-3%. Для умов високорозвиненої
економіки це гарні показники росту.

20 вересня 1998 р. відбулися вибори в риксдаг. Найбільше число голосів
виборців, і право сформувати уряд одержала Соціал-демократична робоча
партія Швеції (СДРПШ) – 36,6% голосів (131 мандат); опозиційна Помірна
коаліційна партія (ПКП) набрала 22,6% (81 мандат); Ліва партія (ЛП) –
12% (43 мандата); Народна партії-ліберали (НП) і Християнські демократи
(ХД), що входять у буржуазний блок – 4,7% і 11,8% (17 і 42 мандата).[5]
Міжнародна проблематика практично не пролунала ні в маніфестах, ні в
передвиборній кампанії в цілому. З «шістнадцяти головних для Швеції
питань» до неї можна віднести лише питання політики Швеції в ставленні
ЄС і ЄВС, боротьби з глобальними загрозами природі й імміграційній
політиці. Можна відзначити заяви лідерів ПКП про більш тісне
співробітництво з НАТО, у той час як СДРПШ робила наголос на
необхідності розвитку європейської інтеграції з наданням допомоги
країнам Прибалтики і Польщі по вступу в ЄС, а також більш тісному
співробітництві Росії з ЄС.

Серед внутрішньополітичних задач основний наголос був зроблений на
подальше проведення боротьби з безробіттям і здійснення запланованих мір
у соціальній сфері по збільшенню соціальної допомоги і пенсій населенню.
Програмною стала заява прем’єра про намір знизити рівень безробіття в
країні до 4% і до 2004 р. домогтися 80% зайнятості населення (що вимагає
створення близько 600 тис. нових робочих місць). Темпи щорічного
приросту ВНП визначені в розмірі 2% у рік. При цьому оголошено про
планове погашення державного боргу і збереження низького рівня інфляції.

Фінанси

Визначальна роль у формуванні основ діяльності фінансової системи
Швеції, її законодавчої бази належить риксдагу. Практична робота по
підготовці рішень риксдагу і здійсненню парламентського контролю в даній
галузі ведеться його фінансовою комісією.

Фінансова комісія розробляє основні напрямки державної економічної і
фінансової політики, бюджетного регулювання і регулювання державної
заборгованості, системи страхування підприємницької діяльності, роботи
Державного банку, комунальної економічної політики, державного
ревізійного контролю, статистики, управління державною власністю. У
сферу відповідальності міністерства фінансів входять питання планування
фінансової політики, формування державного бюджету і контролю за його
виконанням, регулювання діяльності грошово-кредитного і страхового
ринків, податкова і митна політика, питання ігорного бізнесу, міжнародне
економічне співробітництво. У веденні Мінфіну знаходиться діяльність 12
державних акціонерних компаній (серед них – «Фінансування житлового
будівництва», Шведська грошова лотерея, «Винні і спиртні вироби»,
Управління реєстрації цінних паперів) і близько 50 державних відомств
(серед них – управління по обслуговуванню державного боргу, митниця,
статуправління, фінансова інспекція, ревізійне і податкове управління,
кон’юнктурний інститут, лотерейна інспекція, управління державної
власності і суспільних пенсійних фондів).

Центральне місце у фінансовій системі Швеції займає Державний банк –
найстарший у світі центральний банк (утворений у 1668 р.). Держбанк має
монополію емісії національної валюти (друкування банкнот і виробництво
монет здійснюється державним підприємством «Тумба Брук»), керує золотим
і валютним резервом країни, є головною оперативною ланкою платіжної
системи, відповідає за формування кредитно-грошової політики. Перебуває
в підпорядкуванні риксдагу. Керується Радою уповноважених (8 чоловік), 7
з них обираються риксдагом терміном на 4 роки), яка обирає голову
Державного банку терміном на 5 років. Головним інструментом контролю за
функціонуванням платіжної системи країни є об’єднуюча усі банки Швеції
електронна система Державного банку. Разом з Державною фінансовою
інспекцією Державний банк несе відповідальність за підтримку
стабільності й ефективності фінансової системи. При цьому Державному
банку належать функції більш загального характеру, як, наприклад, аналіз
того, як вплине на стабільність і безпеку фінансової системи країни
видача банківської ліцензії, у той час як безпосередній контроль за
діяльністю фінансових інститутів входить у компетенцію Державної
фінансової інспекції.

Основні сфери здійснюваного Державною фінансовою інспекцією контролю –
грошово-кредитний і страховий ринки. Під наглядом інспекції знаходиться
2,5 тис. фінансових інститутів і фізичних осіб (банки, фондові компанії,
фінансові групи, частиною яких є банки й інвестиційні компанії,
Стокгольмська фондова біржа, Управління реєстрації цінних паперів,
брокерсько-клірингова корпорація «ОМ Группен», страхові компанії і
маклери).

Важливою ланкою фінансової системи є Управління по обслуговуванню
державного боргу. Його основні функції – надання державних позик,
обслуговування державного боргу, надання (поряд з Державним управлінням
гарантування експортних кредитів) державних гарантій. Управління є також
«внутрішнім банком» державних установ і власником «державної каси».
Суспільні пенсійні фонди формуються за рахунок пенсійних відрахувань
роботодавців. Активи, що знаходяться в управлінні 6 фондів, складають
більш 600 млрд. крон.

600 компаній працюють на страховому ринку. Значна їхня частина –
невеликі фірми, що працюють у сфері страхування від матеріального
збитку. Тільки діяльність 85 компаній поширюється на територію усієї
Швеції. Близько 30 компаній і 100 страхових суспільств діють на ринку
страхування життя, при цьому 5 найбільших компаній контролюють близько
75% ринку даного виду послуг. Послуги надаються безпосередньо самими
страховими компаніями, але останнім часом помітно зростає число
незалежних маклерів. В даний час на шведському ринку працює 280
страхових маклерських фірм.

Кредитний ринок Швеції представлений 196 фінансовими інститутами, 20 з
них є акціонерними банками, 87 – ощадними банками, 73 – кредитними
фірмами, 17 – філіями закордонних банків і кредитних інститутів.

Серед акціонерних банків є як т.зв. банки повного спектра послуг, так і
спеціалізовані. Робота першої групи заснована на покриваючу всю
територію Швеції діяльності широкої мережі філій, що представляють усі
властиві банкам види послуг. Спеціалізовані акціонерні банки, як
правило, мають лише одну головну контору, послуги звичайно здійснюються
по телефону (т.зв. банки по телефону), через Інтернет, поштову систему
жирорахунків. Ощадні банки здійснюють свою діяльність на географічно
обмеженій території, найчастіше в межах однієї або декількох комун.
Діяльність головним чином орієнтована на кредитування приватного
житлового будівництва. Найбільшими банками Швеції є «Свенска
Хандельсбанкен» (на кінець 1997 р., до злиття з Державним іпотечним
банком, оборотний капітал склав 7,8 трлн. крон), «Ференингс Спарбанкен»
(6,5 трлн. крон), «Нурдбанкен» (6 трлн. крон, до злиття з фінським
«Мерита»), «Скандинависка Еншильда Банкен» (3,1 трлн. крон, до злиття з
найбільшою страховою компанією країни «Трюгг-Ханса»).

Серед кредитних фірм домінуюче положення по обсягах кредитування
займають іпотечні інститути. Більшість з них структурно входять у
який-небудь фінансовий концерн, материнською компанією якого є банк.
Найбільшим іпотечним інститутом Швеції й одним з основних емітентів
облігацій недержавних фінансових інститутів є Державний іпотечний банк –
400 тис. клієнтів.

540 фінансових інститутів (біржі, брокерські, клірингові, фондові,
інвестиційні компанії, їхні закордонні філії) діють на ринку цінних
паперів. Найбільші з них – брокерсько-клірингова корпорація «ОМ
Группен», Стокгольмська фондова біржа, що належить йому, «Банкжиро»,
Управління реєстрації цінних паперів, «Постжиро». Ринок цінних паперів –
найбільш підвладна коливанням і інтернаціоналізації частина фінансової
системи Швеції. Багато хто з інститутів даного сегмента фінансового
ринку є складовою частиною великих концернів, до складу яких входять
банки або страхові компанії.

В даний час у Швеції діє близько 90 інвестиційних компаній і 395
інвестиційних фондів, що знаходяться в управлінні 65 фондових і 8
інвестиційних компаній.

Одним з основних інструментів платіжної системи Швеції є система
поштових жирорахунків. Щорічно через неї здійснюється близько 400 млн.
фінансових операцій, або 1,1 млн. операцій – щодня. Щорічний обсяг
платежів складає 5 трлн. крон. Клієнтами «Постжиро АБ» є близько 700
тис. приватних осіб і фактично усі шведські компанії й установи.
Практично усі шведські компанії й організації є також клієнтами
«Банкжиро АБ». Щорічний обсяг фінансових операцій, здійснюваних через
систему банківських жирорахунків, складає 2,6 трлн. крон (щодня – 1,2
млн. операцій обсягом у 10,5 млрд. крон). Одним з головних акторів на
ринку цінних паперів, у задачу якого входить ведення регістра власників
акцій вхідних у його систему компаній і організацій, є АТ «Управління
реєстрації цінних паперів». Інша важлива сфера діяльності АТ – взаємний
залік платежів по цінних паперах. У його систему входять близько 60
найбільших фінансових інститутів країни (усі шведські банки, філії
іноземних банків і фондових компаній). У лютому 1998 р. активи
фінансових інститутів Швеції складали близько 4 трлн. крон, при цьому
58% активів приходилося на банки, 31% – іпотечні інститути, 3% –
фінансові компанії, 2% – інвестиційні компанії, 6% – на інші фінансові
інститути. 2,1 трлн. крон знаходилося в позиці, наданій небанківському
сектору, 41% позикових засобів приходилося на банки, 48% – іпотечні, 11%
– на інші фінансові інститути. Сукупний депозит небанківського сектора
складав 900 млрд. крон, 95% внесків приходилося на банки, 1% – іпотечні
інститути, 4% – інші фінансові інститути. 66% цінних паперів було
емітовано іпотечними інститутами, 20% – банками.

Структура Мінфіну. У міністерстві фінансів Швеції працює 330 службовців.
У керівництво Мінфіну входить міністр із питань оподатковування. Обидва
міністри мають по одному заступнику. Структурно міністерство
підрозділяється на 7 функціональних департаментів і один секретаріат.

Керівництво Політичного департаменту здійснюється безпосередньо
міністром фінансів і міністром з питань оподатковування. Відповідає за
питання довгострокового планування економічної і фінансової політики.
Особливістю департаменту є те, що всі його співробітники (близько 20
чол.) призначаються по політичному принципу (приналежності до правлячої
партії/коаліції). Самий великий підрозділ міністерства – Податковий
департамент (близько 60 службовців). У департаменті працюють 8 відділів:
оподатковування підприємств, ПДВ, оподатковування капіталу, міжнародний,
оподатковування фізичних осіб, акцизний, митний.

Особливе місце в структурі міністерства фінансів займає Правовий
секретаріат. Він відповідає за розробку законопроектів, що відносяться
до функціональних сфер діяльності бюджетного, економічного, міжнародного
департаментів, департаменту управління і є їх та адміністративного
департаменту юридичним консультантом.

Експортна орієнтація економіки Швеції

Головною рисою економічної політики керівництва PRIVATE
«TYPE=PICT;ALT=swe2.gif (1458 bytes)» є активне проведення заходів для
пріоритетного розвитку виробництва в експортних галузях. Це здійснюється
шляхом розширення спектра промислових постачальників і контактів
регіону, зближення і Західної (ЗШ), і Південної Швеції(ПдШ) з регіонами
інших країн Євросоюзу. Регіон ПдЗШ складає основу економіки і торгівлі
Швеції. На нього приходиться більше половини (270 тис.) усіх промислових
підприємств, близько 40% (300 тис. чол.) від усіх зайнятих у
промисловості країни. У ПдЗШ знаходиться більш 60% (1100) усіх швидко
розвиваючихся компаній Швеції (тобто тих, котрі подвоїли свій оборот за
останні чотири роки), з них більшість – у ПдШ. На території регіону
виробляється біля половини національної продукції машинобудування
(автомобілебудування – 70% від усієї продукції країни), більш 60%
виробництва текстильної і фармацевтичної галузей і більш 70%
продовольства. ЗШ дає велику частину продукції нафтохімічної
промисловості. Тут – один з найбільших у Європі центрів космічних
технологій, сучасної електроніки і компьютерно-обчислюваної техніки, що
“придушує” частину пакувальної, будівельної і меблевої промисловості
країни. У загальному обороті шведських компаній ЗШ належить 23% (близько
600 млрд. крон у 1997 р.), і тільки одному об’єднаному
південно-шведському льону (області) Сконе ще 13% (350 млрд. крон).
Рівень інфляції в регіоні складає більш 2% (що збігається з рівнем по
країні). Відкрите безробіття досягає в середньому 8% (що вище, ніж у
середньому по Швеції – 7,4%). Найвищий рівень – у льоні Сконе (9%),
найнижчий — у Блекинге і Йенчепинге (6%).

Інвестиційний клімат у ПдЗШ у цілому сприятливий. Намітився деякий ріст
капіталовкладень в галузі машинобудування і харчової промисловості.
Великою активністю третій рік підряд відрізняється ринок нерухомості
(переважають покупці з Норвегії і США). Частка закордонних компаній в
економіці ПдЗШ помітно зросла, особливо в льонах Сконе і Вестра
Йоталанд. Ці компанії (в основному датські, німецькі, американські,
англійські і голландські) забезпечують сьогодні біля чверті всього
експорту ПдЗШ і більше його половини в сфері послуг. Паралельно з цим
високого рівня досягла іноземна акціонерна участь: середня частка
іноземного володіння у великих компаніях ПдЗШ, представлених на біржі,
складає 36%. Діяльність норвезьких компаній у Західній Швеції встановлює
останні роки нові рекорди. При цьому мова йде як про придбання
норвежцями шведських компаній, так і відкриття ними свого виробництва.
Значна роль у залученні норвезького капіталу належить місцевій владі і
представництву Західної Швеції в ЄС – «Вест Свиден», що прагнуть у такий
спосіб знизити в районі високий рівень загального безробіття (12%).

Зовнішньоекономічна діяльність компаній ПдЗШ не поступається за
активністю діяльності закордонних компаній у регіоні, а за числом
придбань і відкритих виробничих точок навіть перевершує її. Особливо в
цьому активні машинобудівні компанії ПдЗШ. Великих успіхів у розширенні
ринків збуту домоглися за останній час машинобудівні, а також медичні,
пакувальні і металургійні компанії регіону. Експорт продукції компаній
ПдЗШ неухильно зростає. Три чверті його приходяться на Данію і Норвегію,
а також Німеччину і Великобританію. Регіон поставляє на експорт більш
50% усієї своєї промислової продукції і близько 65%
сільськогосподарської. Основними країнами-імпортерами продукції ПдЗШ є
Данія, Норвегія, Німеччина, Польща і країни Балтії. Серед головних
статей експорту значаться автомобілі, папір, вино-горілчані продукти,
товари машинобудування й електроніки. Імпорт у ПдЗШ переважає з таких
країн, як Данія, Норвегія, Німеччина, США, Португалія і Китай. Основні
статті імпорту – нафта, вугілля, деревина, продукція машинобудування,
продукти харчування, текстильні вироби, іграшки.

Морські порти. ПдЗШ у рамках країни в цілому традиційно відіграє значну
роль у формуванні морського торгово-вантажного і пасажирського ринку.
Оборот чисто шведських і судовласницьких компаній, що знаходяться під
шведським контролем, складає 40 млрд. крон. Шведські пароплавства
поєднують близько 600 вантажних і 100 пасажирських судів, дві третини
яких діють на південно-заході Швеції. Регіональні пароплавства також
мають найбільш сучасно технічно оснащені судна (близько 120),
зафрахтовані на довгостроковій основі. Більш половини загального обороту
галузі в ПдЗШ приходиться на малі і середні пароплавства. Транспортна
мережа ПдЗШ історично складалася на базі діяльності найбільшого в
Скандинавії порту Ґетеборг. 70% промислового потенціалу північних країн
зосереджено в радіусі 500 км. навколо Ґетеборга; щорічно в порт заходять
більш 13 тис. судів. З 1997 року одна з найбільших у світі компаній
контейнерних перевезень «Евергрін» паралельно з «Майєрск лайн» здійснює
пряме транспортування вантажів з Ґетеборга на Далекий Схід, насамперед у
Китай. Велике об’єднання «Стора груп» продовжує «відпрацьовувати»
європейський напрямок транзитних поставок ґетеборзького порту. До
найбільш рентабельних пасажирських перевезень відноситься поромний
зв’язок, орієнтований на європейський ринок. Тут на регулярній основі
діють п’ятдесят маршрутів, що щорічно забезпечують перевезення більш 4
млн. пасажирів і з’єднує Ґетеборг із 60 портами.

Аеропорт «Ландветтер». Розташований у ПдЗШ (Ґетеборг), є найбільшим
аеропортом Північної Європи. Вважається, що «Ландветтер» замінить
міжнародний аеропорт «Каструп» (Копенгаген), якщо останній буде закритий
з якої-небудь причини. Протягом року «Ландветтер» може обслужити від 5
млн. пасажирів і обробити 110 тисяч тонн вантажів. Міжнародні і чартерні
рейси складають близько 60% усього потоку пасажирів. «Ландветтер»
розташований у центрі західної Швеції і знаходиться за 25 км від
Ґетеборга, що є другим за величиною промисловим, науковим і культурним
центром країни, а також порівняно недалеко від великих міст Уддевалла,
Трольхеттан, Алингсое, Бурос, Кунгсбака, Варберг і ін. Від аеропорту до
Ґетеборга і Буроса ходять маршрутні автобуси. «Ландветтеру» належить
рекорд по пунктуальності виконання польотів у Європі. Щорічно 99,7%
літаків незалежно від погоди і того факту, що аеропорт розташований у
самому туманному районі Швеції (аеропорт охоплений цілком туманом
протягом одного місяця в році), сідають і злітають строго за розкладом.
Час реєстрації на міжнародних лініях доведен до 30 хв., на внутрішніх –
до 10 хв. Протипожежна система безпеки аеропорту є однією з найшвидших
систем реагування в світі: 6 тис. літрів води за мить можуть досягти
будь-якої точки злітної смуги за 90 сек. (при міжнародній нормі в 120
сек.). В аеропорті є «команда безпеки». По всьому аеропорту розташовані
протитерористичні сигнальні системи і електроно-контрольовані двері. З
центрального пульту здійснюється постійне спостереження за вхідними
дверми у головний будинок аеропорту і прихований контроль залів.

Ересунн. Інтерес представляє послідовне висування Південної Швеції,
насамперед Мальме, і району Великого Копенгагена на позиції здвоєного
центра транснаціонального регіонального співробітництва по обидві
сторони протоки Ересунн. Мова йде про концентрацію в названому районі
власних сукупних ресурсів з підключенням фінансових джерел ЄС. Населення
Ересуннского регіону складає 2,9 млн. чоловік при загальній зайнятості в
1,4 млн. Він має унікальний потенціал у справі розвитку міжрегіональної
торгівлі.

Ґетеборг-Осло. Фopмaльнo закріплений стійкий початок трансграничного
співробітництва між Західною Швецією і Південною Норвегією було
закладено створенням у 1980 р. Прикордонного комітету в рамках
відповідних програм Ради міністрів північних країн. Далі, у зв’язку з
входженням Швеції в Євросоюз (Норвегія не входить до складу ЄС) на
основі підписаного в 1995 р. шведсько-норвезької міжрегіональної угоди
створюється єдиний орган координації співробітництва – Рада. У її склад
увійшли представники міської влади Ґетеборга й Осло, губернського
політико-економічного істеблішменту; дворічне головування здійснюється
по черзі. Метою створення шведсько-норвезької трансграничної структури є
посилення співробітництва етнічно близьких народів двох країн. Регіон
містить у собі близько 10% території кожної зі сторін і майже 3,5 млн.
чоловік; у ньому зосереджено біля половини промислового потенціалу
Скандинавії, розвиток якого стимулюється високорозвиненою
транспортно-комунікаційною інфраструктурою. Сторони виходили з
передумови, що території, що включаються в сферу загальної діяльності,
не мають принципових відмінностей у рівні економічного розвитку, а в
багатьох важливих галузях є взаємодоповнюючими. З урахуванням лінії
шведської влади на можливе широке залучення в Західну Швецію іноземних
інвестицій, взаємодія з норвежцями вважається тут оптимально вигідною.
Норвегія другий в світі експортер сирої нафти. Після приведення до ладу
родовища природного газу «Троль» вона стала одним з основних
постачальників газу в Європу. Експорт вуглеводнів забезпечує норвежцям
високий, навіть за європейськими мірками, життєвий рівень.

Норвезьке підприємництво, що розвивається в останні роки, з однієї
сторони розглядається в Ґетеборзі в якості «іноземного інвестора», а з
іншої, – приймаючи в розрахунок згадані історико-культурні зв’язки і
взаємозалежну трансграничну економіку, відноситься до розряду «родинної
міжсусідською» інтеграції. Таким чином, капітал. що перетікає через
державний кордон, розглядається в якості «загальрегіонального надбання».
Безперешкодність його впровадження забезпечується двостороннім режимом
найбільшого сприяння. У районі Великого Ґетеборга нараховується 473
великих і середніх трансатлантичних і «континентальних» компаній. Їх
залучає сюди податок на корпорації на рівні 20%; високий рівень
продуктивності праці; конкурентноздатні рівні зарплати; першокласні
мережі телекомунікацій і обчислювальної техніки і т.д. Промисловий
розвиток забезпечується наявністю добре розвиненої транспортної мережі:
міжнародні аеропорти Ґетеборга (Ландветтер) і Осло (Гардермуен і
Форнебу), найбільші порти – Осло і Ґетеборг, поромне повідомлення (у рік
перевозиться до 120 тис. вантажних автомашин); шосейна мережа, поромами
зв’язана с Данією і Німеччиною. Незважаючи на свої значні розміри,
регіон виявляється досить компактним. Два його центри – Осло і Ґетеборг
прямо пов’язані шосе Е6 (всього 310 км). У шведській частині регіону
діють два автомобілебудівних концерни – «Сааб» і «Вольво»; тут
знаходяться їхні правління й основні виробничі потужності. На них
працюють 250 субпідрядників у різних містах регіону. Концерн «Вольво»
складається із шести підрозділів (компаній): легкові автомобілі,
вантажівки, автобуси, будівельна техніка (навантажувачі, самосвали й
екскаватори), а також «Аеро» (авіадвигуни) і «Пента» (двигуни морського
і промислового призначення). Географічна схема збуту продукції «Вольво»:
Північна Америка – 28%, Азія – 7%, Швеція – 10%, інша частина Європи –
47%, Африка й Австралія – 8%. Більш половини обороту концерну
приходиться на легкові автомашини.

Хімічна промисловість і нафтопереробка – визначена високим рівнем
продукції і широтою асортименту, представлена крім нафтопереробки
спеціальними хімічними виробництвами. Тут знаходяться скандинавські
штаб-квартири ряду іноземних компаній: «Акціо Нобель», «Бореаліс»,
«Гідро».

Інформаційна технологія – її рівень у регіоні відбиває положення в
цілому в Норвегії і Швеції, що є одними з передових у світі країн по
насиченості персональними комп’ютерами і телефонами сотового зв’язку.
Тут діють такі компанії, як «Ериксон», «Хассельблад», «Кунгсберт
Норконтроль», «Сааб Ериксон Спейс», «Тандберг Дата». Усього в регіоні
близько 4000 комп’ютерних компаній.

Фармацевтична, біотехнічна галузі, виробництво медичного устаткування,
продукція яких характеризується високим рівнем якості, – у цій сфері
діють кілько сот компаній. У регіоні Осло-Ґетеборг зосереджена третина
усього виробництва продовольства Швеції і Норвегії. Найбільш важливою
компанією є «Орила». Текстильна, швейна і взуттєва промисловість – у
регіоні найбільша в Скандинавії концентрація підприємств цих галузей.
Регіон відрізняє найбільша щільність у скандинавських країнах
підприємств деревообробної і меблевої галузей. Значна частка вироблених
у Швеції і Норвегії паперу, целюлози і пакувальних матеріалів
приходиться на регіон. Світове значення мають фірми по виробництву
пакувального картону «Стура» і «Боррегор». Будівельні компанії регіону
мають великий досвід у будівництві тунелів у скельних породах, портових
споруджень, підвідних тунелів. Розвинене будівельно-дорожнє
машинобудування. У регіоні, у першу чергу, у норвезькій його частині,
розвинене одне з найбільш передових у світі за рівнем НДДКР
машинобудування для підвідного видобутку нафти і газу [6]. Тут розміщені
головні контори таких компаній, як «Квернер», «Акер», «Гідро», АББ.
Обсяг інвестицій в усі види технології, пов’язані з видобутком нафти і
газу на континентальному шельфі, складе протягом майбутніх 25 років 2
млрд. дол.

Пріоритет екологічної проблематики у Швеції і Норвегії визначив значний
рівень інвестицій на поліпшення стану навколишнього середовища для
компаній, що розробляють екологічні технології. Ділові і політичні кола
регіону використовують підтримувані в прекрасному стані природні
ландшафти (ліса, озера, шхерне морське узбережжя довжиною в 400 км і
т.д.) для розвитку туризму. Відвідувачів залучають у регіон наявність
розвиненої мережі установ культури і відпочинку. Значну комерційну роль
для забезпечення готельної галузі грає проведення в містах регіону
кількох сотень міжнародних виставок і з’їздів щорічно. Про масштаби
туризму говорить те, що в літній сезон міст через Свинесунд перетинає до
40 тис. чоловік у день.

Судновласники регіону (у першу чергу норвежці) контролюють більш 10%
світового морського торгового флоту. Тут діє найбільший ринок морського
страхування, що уступає тільки лондонському «Ллойду». У регіоні –
головна контора компанії «Стіна Лайн», провідної компанії миру по
поромних перевезеннях.

Як і у випадку Ересуннського співробітництва, сторони-учасниці при
формуванні трансграничного простору приділяють особливу увагу діяльності
загального ринку зайнятості. Він створюється зусиллями Ради шляхом
взаємної адаптації шведської і норвезької систем соціального страхування
й умов наймання на роботу; виробляється єдина система підвищення
кваліфікації. При відсутності візового режиму трансграничного
пересування вважається реальним вироблення уніфікованої сітки оплати
проїзних документів.

Досвід комплексного регіонального розвитку продемонстрував необхідність
створення утворювального-науково-освітнього й інформаційного центра.
Рішення на цей рахунок було прийнято Радою в 1996 р. У регіоні
зосереджені великі вузи, що одночасно здійснюють прикладні і
фундаментальні дослідження. Мова йде про університети в Ґетеборзі й Осло
(30 і 35 тис. Тих, що навчаються), Чалмерском технологічному інституті –
8 тис. студентів. Вищій комерційній школі в Осло – 13 тис. студентів.
Вважається, що пріоритетним напрямком для шведсько-норвезьких комун, що
беруть участь у більш ніж 50 проектах, є захист навколишнього
середовища, створення нових робочих місць, підвищення професійної
кваліфікації, енергетика, транспорт, космічні дослідження,
біотехнологія, харчова промисловість, туризм.

Результати принесла діяльність робочої групи по комунікаціях. До
середини 1998 р. відкриті чотири поромні лінії зі ЗШ у Норвегію: зі
Стремстада в Халлен, Фредрикстад, Лангесунн і на Валерські острови.
Проведений процес цілком відповідає поставленій задачі: від
регіонального і національного до міжрегіонального і трансграничного
співробітництва. На основі вже досягнутого, у схему процесу вписується
концепція створення, що зараз інтенсивно проробляється,
промислово-торгового і комунікаційного вузла
Гетеборг-Осло-Копенгаген-Мальме.

Атомна енергетика. Шведи першими в світі вирішили відмовитися від
використання атомної енергії в мирних цілях, сказавши їй своє тверде
«ні» на референдумі в 1980 році. Тоді ж законодавці шведського риксдагу
закріпили волевиявлення народу, установивши остаточну дату виведення з
експлуатації всіх 12 реакторів 4-х АЕС країни до 2010 року. Суперечки
про те, коли і як ця історична подія повинна відбутися, не вщухали в
країні до середини 90-х. Не змовкають вони і сьогодні. У результаті
дискусій тимчасові рамки щодо 2010 року були зняті, термін
життєдіяльності АЕС продовжений з 25 до 50 років, а парламент країни
ухвалив, що атомні станції в країні можуть експлуатуватися доти, поки не
буде доведена ефективність інших джерел енергії. Проте, нинішній
соціал-демократичний уряд Йорана Перссона твердо дотримує лінії на
здійснення проектів у сфері екології і побудови у Швеції «екологічного
суспільства». З цією метою на природоохоронні заходи (нові
лісонасадження) тільки цього року уряд виділив біля $200 млн. З цією же
метою в країні робиться наголос на ощадливу витрату енергоносіїв. І з
цією же метою в листопаду 1999 року у Швеції був зупинений перший
атомний енергоблок Барсебек-1. Потрібно зазначити, що закриття
Барсебека-1 призвело до того, що Швеція вперше за 30 років почала
імпортувати електроенергію із сусідньої Данії. Подальше закриття
шведських АЕС автоматично збільшить імпорт електроенергії з тієї ж
Данії, а також з Німеччини, що змушені будуть додатково спалювати на
своїх ТЕС тисячі тонн польського і російського вугілля і тисячі кубів
російського природного газу.

Останні два роки на ринку електроенергії у Швеції ціни впали, що
призвело до зниження прибутків власників АЕС. Власникам енергетичних
фірм, що будували реактори з 60-х по 80-і роки, затративши при цьому
близько 30 млрд. крон, дотепер не вдалося цілком відшкодувати всі ці
витрати. Вони зацікавлені в продовженні функціонування АЕС або в
одержанні компенсації. У 1996 р. частка АЕС в енергозабезпеченні Швеції
складала 52%. Реальне закриття хоча б частини з 12 шведських атомних
реакторів може викликати ріст споживчих цін на електроенергію в 2-3 рази
протягом року. Такий поворот подій став би істотним ударом по бюджеті
населення Швеції, де до останнього часу електроенергія була однією з
найдешевших у Європі.

Швеція і ЄС

1 січня 2001 року Швеція в перший раз стала країною-головою Ради
Міністрів ЄС (Європейської Ради). Головна мета Швеції — робота в
інтересах усього Європейського Союзу і його громадян, відкритість,
наступність і подальше вирішення питань, що стоять на порядку денному
Євросоюзу.

На порядку денному шведського уряду стоять три головних питання:
розширення, зайнятість і екологія — «Еnlargement», «Еmployment» і
«Environment». Робота з цими трьома «Е» буде відрізняти період
шведського головування в ЄС.

Повна зайнятість, економічний ріст і соціальна інтеграція — найважливіші
економічні і соціальні задачі Європейського Союзу, пріоритет яким буде
відданий під час шведського головування в ЄС. Швеція буде ефективно і
цілеспрямовано виконувати рішення лісабонської позачергової зустрічі
Ради, а також прагнути до того, щоб зустріч Ради в Стокгольмі додатково
сприяла прогресу в галузі зайнятості, економічних реформ, упровадження
нових технологій/ ІТ, освіти, соціального захисту і добробуту.

Єдиний внутрішній ринок — один з наріжних каменів співробітництва між
країнами ЄС. Використання усього його потенціалу дозволить забезпечити
тривалу конкурентноздатність європейської промисловості, а також умови
економічного росту, що у свою чергу сприяє росту зайнятості і добробуту
людей. Посилення конкуренції призведе до зниження цін і до зміцнення
положення споживачів. Варто продовжувати роботу щодо підвищення безпеки
продуктів харчування. В усіх сферах співробітництва в ЄС повинний
дотримуватися принцип рівноправності. Необхідно поглиблювати
співробітництво, спрямоване на перетворення ЄС у регіон волі, безпеки і
справедливості. Кримінальна політика повинна ґрунтуватися на трьох
наріжних каменях: на запобіганні злочинів, боротьбі з ними і подоланні
їхніх наслідків. Відмітними рисами міграційної політики ЄС повинні бути
повага до права на притулок, солідарність і гуманізм.

Європейський Союз відіграє важливу роль у зовнішній політиці і політиці
безпеки. Швеція виступає за солідарний і активний міжнародний союз —
союз, відкритий для іншого миру і союз за демократію, повагу до прав
людини, правову державу, рівноправність, вільну торгівлю, культурне
різноманіття і турботу про навколишнє середовище. Швеція під час
головування продовжить розвивати здатність ЄС до вирішення криз і
запобігання конфліктів. У цій галузі особливе значення віддається
відносинам ЄС-Росія. Велика увага буде приділятися розвитку ситуації на
Балканах і Близькому Сході. Варто зміцнювати зв’язки із США.[2]

Аграрна промисловість Швеції

У Швеції близько 91 тис. фермерських господарств із площею землі на одну
ферму від 2 га і вище. Загальна площа орних земель у цих господарствах —
2,8 млн. га ріллі (у середньому по 30,9 га), пасовищ – 446 тис. га (по
4,9 га на господарство). Крім цього, у власності цієї категорії фермерів
знаходиться 4,1 млн. га лісу (45 га на господарство в середньому). До
категорії фермерських господарств відноситься також біля 206 тис.
господарств із площею орної землі менш 2 га на господарство. На їхню
частку приходиться близько 230 тис. га ріллі, 247 тис.га пасовищ і 22,3
млн.га лісу. Друга категорія фермерів не грає якої-небудь ролі в с/г
виробництві. Основні райони с/г виробництва знаходяться в південній і
центральній частині країни.

Механізм кредитування фермерів. Одержання фінансових ресурсів під
заставу нерухомості – основна форма кредитування с/г виробництва у
Швеції. Велика частина таких операцій здійснюється банком «Ференингс
Спарбанком» і фінансовою установою «Ландсхіпотек». При вирішенні питання
про виділення фермеру кредиту під заставу його нерухомості, наявність у
фермера «чистої», незакладеної нерухомості є тільки лише одним з
факторів, що визначають остаточну позицію банку. При звертанні до банку
фермер повинний надати інформацію як за характером запитуваного кредиту
(величина, на які цілі він буде використаний, терміни повернення,
гарантії), так і за економічним становищем фермерського господарства.

За Національним регістром нерухомості, доступ до якого для будь-якої
установи або громадянина вільний, перевіряється відповідність величини
запитаного кредиту вартості нерухомості, що знаходиться у власності
фермера. Будь-яка форма нерухомості фермера (як і будь-якого іншого
власника в країні) має дві оцінки: ринкову й оподатковувану. Ринкова
оцінка нерухомості (землі, економічних і житлових будівель і ін.)
проводиться щорічно експертами — оцінювачами приватних фірм.
Використовується покупцями і продавцями для орієнтації при здійсненні
угод по придбанню і продажу землі, будинків і т.д. Оподатковувана оцінка
нерухомості проводиться державними експертами й у середньому складає 75%
від ринкової вартості. Але цей розрив може бути і значно більше.
Оподатковувана оцінка використовується для розрахунку сум податку з
нерухомості, а також банками як основна оцінка при вирішенні питання про
виділення кредиту під заставу нерухомості. Оподатковувана оцінка
нерухомості раніше проводилася раз у 10 років, потім раз у 5 років і з
1997 року проводиться щорічно.

У 1991-95 р. у сільському господарстві Швеції реалізувалася програма
перехідного періоду, спрямована на підготовку аграрного сектора країни
до роботи в умовах відкритої конкуренції з боку сільськогосподарських
виробників інших країн членів ЄС. Програма являла собою детально
розписаний план, по якому частина фермерів, яким загрожувало руйнування
при відкритому ринку, достроково ішла на пенсію (усі втрати держава
брала на себе), на інших фермах проводилася реструктуризація виробництва
з переорієнтацією його на більш конкурентноздатні напрямки, починаючі
фермери одержували «стартові субсидії» і т.д. У сільському господарстві
Швеції, після вступу країни в ЄС, розорилося б до 30% фермерів, якби не
була реалізована урядова програма перехідного періоду.

Аграрна політика Швеції як члена ЄС. В усіх країнах-членах ЄС діє Єдина
Аграрна Політика ЄС. По суті, її принципи і механізм дії такі ж, якими
вони були у Швеції до вступу її в ЄС. Тільки цей механізм захисту працює
по границях не окремих країн, а всього ЄС. Основні цілі аграрної
політики ЄС: перевага своїм товарам у торгівлі на ринках ЄС; захист
внутрішнього ринку ЄС (імпортними митами, квотами й ін.); гарантований
мінімальний рівень закупівельних цін на основні с/г товари; субсидування
с/г виробництва, що досягає в ряді країн ЄС 50-60% до витрат
виробництва. Додатковими факторами захисту с/г виробництва і,
відповідно, збереження робочих місць у Швеції є:

Могутній кооперативний рух с/г виробників, що дозволяє фермерам і
підприємствам фермерської переробки забезпечувати захист своїх
економічних, а разом із селянською партією (Партія Центра), і політичних
інтересів.

Численні курси підвищення кваліфікації фермерів.

Процедура банкрутства підприємств змінена убік росту можливостей для
компанії провести санацію, знайти шляху економічного оздоровлення
підприємства без його ліквідації.

По відношенню до с/г виробників діє система «інвестиційних» фондів
(банківських рахунків), що дозволяє фермерам платити більш низькі
податки (майже в два рази менше) з тієї частини прибутку, що
направляється в ці фонди на розвиток виробництва. Причому, це гнучка
система. Фермер може вилучити кошти зі своїх спеціальних рахунків у
будь-який час і на будь-які цілі. Але, якщо це не цілі розвитку
виробництва, то на суму вилучених засобів буде негайно нарахований
повний податок (до сплаченої пільгової суми нараховується недоплачена
частина).

Система соціального страхування Швеції

Система соціального захисту населення є стрижневим елементом шведського
«держави загального добробуту». Її роль і значення красномовне
ілюструється статистичними даними: якщо взяти до уваги тільки дохід у
формі зарплати (у середньому близько 2,5 тис. дол. на місяць), то 36%
населення країни можна було б віднести до розряду бідних (найвищий
показник у групі промислово розвинених країн миру). Однак після
перерозподілу сукупного суспільного доходу через систему податків і
соціальних виплат (1/3 державного бюджету іде на соціальні нестатки)
плюс соціальні статті витрат муніципальних бюджетів і виплати з
пенсійних і страхових фондів, у категорію бідних попадає лише 5,6%.
Порівнянні аналогічні показники для США складають 27% і 17%.

На відміну від американської, основним принципом шведської соціальної
моделі є її універсальність, тобто охоплення всіх шарів населення. Так
само всі громадяни поза залежністю від їхнього соціального статусу
беруть участь у її фінансуванні, вносячи сорозмірний своїм доходам
внесок (принцип солідарності). Держава ж бере на себе функції
перерозподілу соціальних благ від забезпечених до найбільш уразливих
категорій населення. Дорожнеча подібної системи (рівень оподатковування
у Швеції – до 67%, один з найвищих у світі) повною мірою компенсується
високим ступенем соціальної захищеності населення, відсутністю
контрастів, що шокують, між багатством і бідністю і відповідно міцною
політичною стабільністю.

«Золотий вік» шведської соціальної моделі приходиться на 60-і – початок
70-х років, коли Швеція за показником національного доходу на душу
населення займала 3 місце в списку найбагатших країн. За останні 25
років у результаті уповільнення темпів економічного росту вона
перемістилася на 18 місце. З появою безробіття (8% у відкритій формі),
стрімким «старінням» населення обсяг, що залишився колишнім,
оплачування населенню соціальних послуг різко подорожчав. З початку 90-х
рр. влади незалежно від політичної орієнтації правлячого кабінету йдуть
на скорочення державного фінансування соціального страхування.
Намітилася тенденція до перегляду обсягів допомоги, обмеженню тимчасових
рамок їхнього одержання, скороченню числа зайнятих у соціальному
секторі. У парламенті і ряді політичних партій обговорюються ідеї
переходу від загального до виборчого принципу соціального захисту, тобто
до підтримки лише найбільш уразливих груп населення.

Загальне медичне страхування. На відміну від інших західних країн
система охорони здоров’я у Швеції на 95% є державною. Гарантується
збереження доходів у розмірі 75-85% від зарплати у випадку хвороби
дорослого або за відпусткою для нагляду за хворою дитиною. Додатково
передбачається: безкоштовне придбання лік і консультації лікарів для
хронічних і важких хворих; для інших – повна компенсація витрат, що
перевищили протягом року суму в 2,5 тис. крон (середня зарплата
робітника/службовця великої фірми – 20,5 тис. крон у рік); безкоштовна
стоматологічна допомога до 19 років і 25-70% компенсація витрат, що
перевищують 5 тис. крон у рік, для інших вікових категорій; 100%
компенсація доходу в результаті отриманого на виробництві важкого
каліцтва або повної втрати працездатності.

Страхування від безробіття. Охоплює 90% працюючого за наймом населення і
передбачає у випадку втрати роботи компенсацію до 80% від заробітної
плати на необмежений термін за умови активного пошуку роботи. У
середньому допомога фонду профспілкових страхових кас по безробіттю
складає 9 тис. крон (при максимумі в 12 тис.) на місяць. Фонди страхових
кас по безробіттю, якими користаються 68% втративших роботу, формуються
з відрахувань роботодавців (72%), перерахувань з державного бюджету
(25%) і внесків осіб найманої праці – членів каси (3%).

Загальне пенсійне забезпечення. Пенсії нараховуються по досягненні 65
років і складаються з основної і додаткової. У середньому шведська
пенсія складає 60-65% від колишнього доходу (2/3 усередненої зарплати
працюючого за 15 років його самої високооплачуваної роботи). Державні
пенсійні фонди формуються за рахунок відрахування визначеного відсотка з
фонду заробітної плати підприємств. З фізичних осіб пенсійні
відрахування не стягуються. Поряд з низькооплачуваними категоріями
населення всі пенсіонери користаються дотацією на житло.

Соціальні пільги родині і старим. При народженні дитини батьки одержують
12-місячну оплачувану відпустку, а також не оподатковувану податками
щомісячну допомогу до досягнення дитиною 16 років, разову допомогу
дитині до 8 років, допомогу батькам і дітям до 12 років через хворобу,
аліменти на утримання дітей до 18 років (половина оплачується державою),
допомогу дітям до 18 років у зв’язку з втратою одного з батьків, виплати
на утримання дітей-інвалідів до 16 років. У цілому, середня шведська
родина з урахуванням усієї допомоги, але без відрахування податків має
прибуток у 25-28 тис. крон (понад 3 тис. дол.) + 640 крон на кожну
дитину на місяць. Родини, що мають дохід нижче 25 тис., одержують
житлову дотацію, а малозабезпечені – ще і соціальну допомогу. Комунальні
органи влади субсидіюють дитячі сади, цілком оплачують початкову і
середню шкільну освіту (для одержання вищої освіти держава надає
пільгові позики). У функції муніципалітетів входить також утримання
будинків для старих.

Система соціальної допомоги. Забезпечує захищеність категоріям
населення, що не можуть повною мірою скористатися або не мають доступу
до перерахованих систем соціального страхування і власне кажучи є
шведським гарантованим соціальним мінімумом. За даними Асоціації
комунальних органів влади (саме до її функцій відноситься виплата
соціальної допомоги), правом на одержання соціальної допомоги регулярно
користається 10% працездатного населення країни. Соціальна допомога
складається з рекомендованої державою норми (4 тис. крон на місяць), а
також включає вартість квартплати, витрати на суспільний транспорт і
профспілкові внески. Додатково можуть бути виділені засоби на медичну
допомогу, проведення відпустки, ведення господарства, придбання меблів,
оплату боргів і ін.

Освіта у Швеції

У 1962 році шведським парламентом був затверджений закон про обов’язкову
дев’ятирічну загальну освіту. У загальноосвітню школу приймаються дітей
у віці 7 років. Близько 95% закінчивших школу-дев’ятирічку продовжують
потім свою освіту в гімназіях, де є можливість вибору 16 різних
спеціалізацій: по гуманітарним, технічним, економічним наукам і по
ремісно-прикладних галузях. Тривалість навчання в гімназії 3 роки. Її
успішне закінчення дає учню право надходження у вищий навчальний заклад.
Приблизно дві третини учнів у 7 класі вибирають для додаткового вивчення
іноземну мову (французьку, німецьку). Англійську мову починають вивчати
в школі з другого-третього класу. У загальноосвітніх школах, у яких
учаться 98% усіх дітей шкільного віку (інші – у приватних школах),
випускні іспити не здаються. Навчання у шведській загальноосвітній школі
і гімназії безкоштовне. У середньому порядку 95% молодих людей після
загальноосвітньої школи надходять у гімназію. Як і загальноосвітня
школа, гімназія не передбачає випускного іспиту. Хоча деякі учні
переривають навчання передчасно, більшість з них повертаються в гімназію
для завершення освіти. Багато учнів, що не йдуть у гімназію відразу
після закінчення початкової школи, роблять це після 2-3-х років роботи.
Промисловість зацікавлена в одержанні кваліфікованої робочої сили, тому
підприємства надають щорічно місця для проходження трудової практики
учнем гімназій. Ті, що добре зарекомендували себе, можуть розраховувати
на одержання роботи на цьому підприємстві. Ця система характерна також
для державних установ і приватних компаній. У шведській школі дуже
широко використовуються в процесі навчання досягнення науки і техніки. У
школах і гімназіях введене спеціальне навчання всіх учнів на
комп’ютерах. У більшості з них створені базові класи по навчанню роботи
на комп’ютері. Для шкіл, що не в змозі через матеріальні причини
створити такі класи, – особливо це стосується шкіл у сільській
місцевості, – створені спеціальні пересувні ЕОМ, що по заздалегідь
розробленому графіку відвідують ці школи.

Міграція у Швеції

У січні 1998 р. шведська Комісія з мов нацменшин подала на розгляд уряду
пакет рекомендацій. Головними цілями запропонованих мір названі:
збереження і розвиток культури і мови, що історично проживають на
території країни нацменшин і, в остаточному підсумку, твердження Швеції
як багатоетносового поважаючого права людини суспільства. Запропоновано
приєднання Швеції до двох конвенцій Ради Європи: «Про захист нацменшин»
і «Про історичні мови нацменшин». Статус національних меншин одержують
фіни, саамі, турнедали (корінні шведські фіни, що проживають на
Півночі), цигани і євреї. Критерієм добору була умова проживання
представників цих національностей на території Швеції більш 100 років.
Одночасно Комісія назвала «історичними», отже тими, що вимагають
державного захисту і підтримки, мови фінську, саамі і циганську. У
практичному плані це означає використання цих мов у сфері освіта, ЗМІ,
культури, у державних установах і в рамках північного співробітництва.
Мається також на увазі виділення рівних державних асигнувань на
створення як мінімум одного вищого навчального закладу для кожної
етнічної групи. У сімох північних шведських комунах – місцях компактного
розселення саамі і турнедалов – пропонується використання місцевих мов у
судочинстві й адміністративному управлінні, тобто фактичне надання
фінській і саамі статусу офіційних мов.

Література

РІА «РосБізнесКонсалтінг»

“Программа председательства Швеции в ЕС 1 января — 30 июня 2001 года”

HYPERLINK «http://geoportal.narod.ru/data/euro/sweden»
http://geoportal.narod.ru/data/euro/sweden

HYPERLINK «http://www.europa.com/» http://www.europa.com/

HYPERLINK «http://www.elvisti.com/» http://www.elvisti.com/

Волков А. Швеция на пути к выздоровлению// МЭ и МО, 1997, №5

IDC і World Times опублікували щорічний рейтинг найінформатизованіших
суспільств (ISI).

Місце кожної країни визначається виходячи з її можливості доступу і
прийняття інформації й інформаційних технологій. Дані збираються по 55
країнам, що складають 97 % світового ВВП і 99 % витрат на інформаційні
технології. Джерела інформації – UNESCO, IDC, Міжнародний
телекомунікаційний союз (ITU), Світовий Банк, Freedom House. Перше місце
в рейтингу, як і рік назад, зайняла Швеція. США опустилися з другого на
четверте місце, помінявшись з Норвегією. Третє місце зберегла за собою
Фінляндія. Завдяки швидкому впровадженню мобільного зв’язку помітний
стрибок зробила Великобританія – із дванадцятого на шосте місце.
Internet-інфраструктура найкраще розвинена у Швеції, Сінгапурі й
Австралії. Перші три місця в категорії інформаційної інфраструктури
зайняли Тайвань, Голландія і Данія, соціальної інфраструктури –
Норвегія, Гонконг і Японія. І, нарешті, перше місце в категорії
комп’ютерної інфраструктури займають США, за яким йдуть Сінгапур і
Австралія. (2001 р.) [1]

PAGE

PAGE 36

Похожие записи