РЕФЕРАТ

на тему:

Економіка

Східної Європи

У післявоєнному соціально-економічному розвиткові Східної Європи можна
виділити два етапи. Перший (друга половина 40—кінець 80-х років)—це етап
соціалістичного розвитку, важливими особливостями якого стали панування
суспільних форм власності на головні засоби виробництва та
планово-адміністративне регулювання економіки. Основою економіки був
загальнодержавний план соціального та економічного розвитку, важливі
положення якого централізовано доводились до безпосередніх виробників та
споживачів. Вартісні форми й методи регулювання економічних відносин
стали другорядними, допоміжними, безпосередні виробники мали обмежену
самостійність у вирішенні економічних питань.

Практика економічного розвитку східноєвропейських країн показала, що
концентрація в руках держави ресурсів та централізоване прийняття
економічних рішень може бути достатньо ефективним в умовах наявності
екстенсивних факторів росту та необхідності створення основних галузей
промисловості у стислі строки. Проте така система неспроможна
забезпечити інтенсивний ріст на основі науково-технічного прогресу й
запровадження науково-технічних досягнень безпосередньо у виробництво,
що стало особливо проявлятися у 70—80-ті роки у формі економічного та
науково-технічного відставання від країн розвиненої ринкової економіки.

Другий етап соціально-економічного розвитку східноєвропейських країн
бере свій початок наприкінці 80 — початку 90-х років, коли всі країни
регіону стали на шлях докорінних соціально-економічних реформ, створення
основ ринкової економіки. В окремих країнах регіону і раніше робилися
спроби впровадити ринкові регулятори у національні економіки (в
Югославії з 50-х років, Угорщині — з 1968 р., Болгарії— 1979 р., Польщі—
1981 р. і т. д.). Але всі вони не вели до

Табл. 1. Найважливіші економічні показники країн регіону в 1991 р.

(тис. дол.) *

Країна

внп на душу населення

Річний виробіток на робітника**

промисловості

сільського господарства

Словенія 11,0 25,00

12,00

Естонія 8,45 16.50

3,35

Латвія 7.60 16,75

2,85

Чехо-Словаччина 7,00 17.50

7,00

Литва 6,90 14,50

3,25

Хорватія 6,85 18,75

5,00

Угорщина 6,65 15,00

5,00

Росія 6.30 13,50

2,60

Бєларусь 6.10 13,25

2,75

Болгарія 5,80 13,00

6,00

Македонія 5,50 15,25

3.25

Польща 5,20 12,50

3,50

Україна 4,75 12,75

3,15

Сербія та Чорногорія 4,55. 17,25

4.50

Молдова 4,40 11,00

2,35

Румунія . 4,10 14,00

3,15

Боснія та Герцеговина 3,70 13,50

3.20

Албанія 1,85 6,00

1,75

Європа в цілому 10,35 23,35

6.35

За фактичним співвідношенням цін.

** За добавленою вартістю.

рішучих змін відносин власності. Сучасний же етап характеризується
змінами відносин власності на основі роздержавлення та приватизації,
розвитком приватного підприємництва, демонополізацією виробництва,
створенням основ конкуренції, різким обмеженням державного регулювання
цін тощо.

У сучасному світовому господарстві східноєвропейські країни належать до
держав із середнім рівнем економічного розвитку. Наприкінці 80-х років
національний доход на душу населення у цих країнах приблизно в 2,6 раза
перевищував середньо-світовий показник та в 9 разів — показник країн, що
розвиваються, і приблизно в 2,5 раза був менший від показника країн
розвиненої ринкової економіки. Серед східноєвропейських країн за рівнем
економічного розвитку та продуктивності праці провідні позиції мають:
Словенія, Естонія, Латвія, Чехія, Словаччина, Литва та Хорватія, до менш
розвинених країн регіону належать:

Молдова, Румунія, Боснія та Герцеговина, Албанія (табл. 1).

Загальна структура народного господарства дає змогу зарахувати країни
Східної Європи до індустріальних (Чехія) та індустріально-аграрних
країн, у яких провідні позиції має промисловість поряд із істотною роллю
сільського господарства у формуванні національного доходу.

На сучасному етапі на частку промисловості в загальній структурі
національного доходу країн регіону припадає в середньому від 45 до 60 %,
в той час як до II світової війни фактично національні економіки цих
країн мали

аграрний характер.

Структурні зміни в національних економіках країн регіону хоч і
поступалися за своїми показниками країнам розвиненої ринкової економіки,
проте в цілому в післявоєнний час були позитивними. Поряд із ростом
частки промисловості у національному доході зближувалися темпи росту
виробництва засобів виробництва (група А) та предметів споживання (група
Б). До кінця 80-х років частка групи А в країнах регіону коливалася від
64 (Угорщина) до 72 % (Румунія). Постійно зростала питома вага обробних
галузей порівняно з добувними. Був забезпечений розвиток машинобудування
як провідної галузі промисловості східноєвропейських країн; на цю галузь
припадало 26— 33 % всього промислового виробництва. Разом із хімічною
промисловістю ці галузі почали виробляти до 40 % всього промислового
виробництва.

Але в умовах економічної кризи, високого рівня енерго та
матеріаломісткості національного доходу, здеформованої цінової політики
в окремих країнах на початок 90-х років почали спостерігатися й
несприятливі структурні зрушення, в тому числі зростання частки
паливно-енергетичних галузей, чорної та кольорової металургії в
загальному обсязі виробництва при різкому спаді виробництва в
машинобудівній, легкій та харчовій промисловості, Так, в Росії питома
вага паливної промисловості зросла в 1992 р. до 13,4 % порівняно з 6,9 %
в 1991 р., чорно? металургії відповідно з 4,7 % до 9,1 % від загального
обсягу промислового виробництва.

Країни Східної Європи мають помітні позиції у світовому господарстві.
Шляхом мобілізації екстенсивних факторів росту (спорудження нових
підприємств, збільшення числа зайнятих у народному господарстві,
втягнення додаткових обсягів сировини та матеріалів) східноєвропейські
країни зуміли, особливо в 50—70-ті роки, істотно підвищити свою частку у
світових економічних показниках. Так, наприкінці 80-х років на
східноєвропейські країни припадало понад 20 % світового національного
доходу, 21 % світової промислової продукції, більш як 13 % світової
сільськогосподарської продукції та 5 % світового товарообороту. Однак в
останні роки в результаті різкого спаду темпів економічного росту та
навіть зменшення обсягів суспільного виробництва в цілому ці позиції
значно погіршились.

Протягом тривалого часу (особливо в 50—60-ті роки) східноєвропейські
країни впевнено посідали провідні позиції за темпами економічного росту
у світовому господарстві. У 1951—1983 рр. національний доход у цих
країнах зростав на 6,7 % за рік, промислове виробництво — на 8,3 %.
Однак від кінця 70-х років темпи економічного росту почали різко
знижуватися, а в деяких країнах (Польща, Угорщина, Чехо-Словаччина)
почали спостерігатися кризові явища в національних економіках. Темпи
щорічного росту суспільного виробництва країн регіону різко впали із 2,9
% у 1981—1985 рр. до 1,8 % у 1989 р. Наприкінці 80 — початку 90-х років
усі східноєвропейські країни опинилися в умовах глибокої
соціально-економічної кризи. У звіті Економічної комісії 00Н для країн
Європи спад економіки у країнах Східної Європи названо затяжною
депресією, яка щодо тривалості та глибини гостріша, ніж «Велика криза»
1929—1933 рр. (табл. 2).

Головними причинами різкого зниження темпів економічного росту, а потім
і глибокої економічної кризи у країнах регіону стали неефективність
адміністративно-планового розвитку та використання досягнень НТП,
нераціональна структура суспільного виробництва, висока енерго- та
матеріаломісткість національного виробництва, низька продуктивність
праці, вичерпання екстенсивних факторів росту, погіршення
зовнішньоекономічних умов (в тому числі умов торгівлі, зростання
зовнішньої заборгованості, скорочення та розрив взаємних економічних
відносин), а також зміна суспільного ладу, перехід від планової до
ринкової моделі розвитку.

Табл. 2. Динаміка обсягу валового національного продукту в окремих
країнах регіону (%)

Країна

РІК

1991

1992

1993

1994

Болгарія -23

-15

-6

-4

Польща -8

1

4

5

Румунія -14

-15

1

1

Словаччина -16

-10

-5

4

Чехія -14

-7

-0.5

2,5

Угорщина -10

-5

-2

3,5

Росія -12

-20

-13

-14

Україна -11

-15

-16

Білорусь -3

-15

-10

Табл. З. Темпи зростання цін в окремих країнах регіону (%)

Країна

1991

1992

1993

1994

Болгарія 334

90

120

64

Польща 70

43

31

35

Румунія 225

200

62

296

Словаччина 61

10

12

25

Чехія 57

12

9

11

Угорщина 35

23

21

17

Росія 90

2500

216

849

Україна 85

2000

Білорусь 80

2000

Важливою особливістю економічного розвитку регіону є високий рівень
інфляції. У 1977—1984 рр. щорічний рівень інфляції коливався від 5,1 % в
Чех-Словаччині до 8,9 % у Румунії (в Польщі до 29,4 %), та в 1992 р. у
країнах Східної Європи він складав 769,4 %, у колишніх республіках
Радянського Союзу—1296% (табл. 3).

З одного боку, в сучасних умовах інфляція у східноєвропейських країнах
виконує і функцію вирівнювання цін на товари та послуги в результаті
наявності глибоких структурних диспропорцій та їх зближення зі світовими
цінами і в невеликих обсягах може сприяти пожвавленню економічного
росту. З іншого боку, її високий рівень має явно виражені негативні
наслідки, які проявляються у знеціненні економічних стимулів
продуктивної праці та національної валюти, отриманні прогресивних
структурних зрушень, зниженні рівня життя населення.

Перехід до ринкової економіки у східноєвропейських країнах
супроводжується збільшенням безробіття, його рівень у більшості країн
регіону в першій половині 90-х років первищував 5 % показник, який може
бути розглянутий, як досить прийнятний для економіки, що стабільно
розвивається (табл. 4). Приховані форми безробіття, які існували раніше
та були засновані на централізовано регульованій штучній зайнятості
населення, поступово трансформуються у відкриті форми. Атомізація
національних економік країн регіону у сфері відносин власності, процесу
виробництва та управління створює об’єктивні передумови виникнення й
розвитку ринку праці. Відмовляючись від гарантії зайнятості,
проголошуючи принципи свободи зайнятості та незайнятості населення,
східноєвропейські країни намагаються пом’якшити безробіття шляхом
отримання банкрутств державних підприємств, надання кредитів і субсидій,
частковим регулюванням цін, а також розвитком громадських робіт, служб
працевлаштування та систем профорієнтації й перекваліфікації, виплат
допомоги по безробіттю тощо.

Табл. 4. Рівень безробіття у країнах регіону (в % від працездатних)

Рік

Країни 1991 1992 1994

Болгарія 11 15 16

Польща 12 14 16

Румунія

3 9 10

Словаччина

12 11 14

Чехія

4 3 4

Угорщина 8 12 13

Різке погіршення соціально-економічного стану, кризові явища в
національних економіках зумовили прихід до влади в країнах регіону
суспільних сил, які прагнуть змінити економічну модель розвитку,
створити соціальні орієнтовану ринкову економіку. На рубежі 80—90-х
років у країнах Східної Європи були прийняті плани та програми ринкової
трансформації, які визначили основні напрями, шляхи, методи й етапи
перетворень: «програма Анте Марковича» у СФРЮ (1989 р.); «план
Бальцеровича» у Польші (1989 р.); «план Клауса» у Чех-Словаччині (1990
р.); «план Купи» в Угорщині (1990 р.); «Короткий виклад стратегії
переходу до ринкової економіки» в Румунії (1990 р.); «Меморандум про
економічну політику Російської Федерації», підготовлений під
керівництвом війце-прем’єра Є. Гайдара (1992 р.);

«Програми економічних реформ та політики України» (1992 р.) й ін.
Незважаючи на істотні розбіжності у визначенні та реалізації економічної
політики країнами регіону, для них характерні чимало спільних рис та
особливостей, пов’язаних з подібністю завдань і цілей ринкових реформ.

Головним напрямом програм та практики ринкових реформ у
східноєвропейських країнах є процес роздержавлення й приватизації. На
роздержавленні у формах орендних відносин, підвищення економічної
самостійності підприємств, ролі трудових колективів в управлінні, які не
вели до зміни характеру державної власності, робився наголос у 80-ті
роки, та у 90-ті роки у більшості країн регіону перевага стала
віддаватися приватизації як такій, що веде до встановлення нової системи
відносин власності, заснованої на її різноманітності. Така система
починає функціонувати поряд із державною і на основі приватної та
мішаної форм власності. Відповідно до програм приватизації в Угорщині,
Польщі, Чехії та Словаччині в 1995— 1996 рр. у недержавному секторі буде
вироблятися 40— 50 % національного доходу. Основними формами
приватизації є викуп, акціонування, безоплатна передача власності із
застосуванням чеків, ваучерів, спеціальних приватизаційних рахунків
громадян та ін.

Незважаючи на досить високі темпи приватизації, зокрема в Польщі,
Угорщині, Чехії, можна передбачити, що в недалекому майбутньому
державний сектор все ще буде мати більш вагомі позиції у національних
економіках східноєвропейських країн, ніж у державах розвиненої ринкової
економіки.

Важливим напрямком ринкової трансформації економіки країн регіону є
подолання монополізму й розвиток конкуренції. На початку 90-х років у
Чехо-Словаччині 40 % обсягу промислового виробництва вироблялось
мінімальною кількістю виробників— від 1 до 4. В Угорщині майже 30 %
продукції обробної промисловості виробляли монополісти, у Польщі ця
величина досягала 70 % загального обсягу промислової продукції. Рівень
монополізації національного виробництва та ринку істотно виріс у нових
східноєвропейських країнах як наслідок розпаду СРСР, СФРЮ та ЧССР.

Демонополізація у сфері виробництва, відносин власності та управління
сприяє розвиткові конкурентного середовища в країнах регіону. Поряд із
цим у них практично зняті обмеження на приватне підприємництво,
галузевий перетік капіталу, лібералізовані умови економічної діяльності,
створені законодавчі основи боротьби з недобросовісною конкуренцією,
починає формуватися система контролю за діяльністю монополістів.

Лібералізація цінової політики у східноєвропейських країнах на рубежі
70—90-х років протікала у формах «шокової терапії» (Польща, Болгарія,
Росія, Україна та ін.) й поступового відпуску цін протягом досить
тривалого часу (Угорщина, Югославія), її головними рисами стали: відмова
від адміністративного регулювання цін (за винятком невеликої групи
товарів та послуг); контроль за зловживанням монополістів у галузі
ціноутворення; зближення світових і внутрішніх цін. Глибока деформація
як пропозиції (структурні диспропорції; високий рівень монополізації;
дефіцит багатьох видів продукції та ін.), так і попиту (значний дефіцит
держбюджету; все ще існуюча система дотацій і пільг окремим
підприємствам; адміністративний розподіл продукції, виробленої на основі
держзамовлення; високе інфляційне очікування споживачів та ін.) стали
причинами високих темпів росту оптових і роздрібних цін на початку 90-х
років у всіх країнах регіону. За цих умов деякі східноєвропейські країни
намагалися посилити прямий та посередній вплив держави на формування цін
(Сербія, Україна у 1993 р.).

Кардинально змінюються грошова та фінансово-кредитна політика. З другої
половини 80-х років у країнах регіону почала створюватися двоярусна
банківська система, яка включала національні (центральні) й комерційні
банки. Центральні банки при цьому дедалі більше концентрували свою
діяльність на формуванні загальнонаціональної фінансово-кредитної та
емісійної політики, регулюванні відсоткової ставки, контролю за
діяльністю комерційних банків. Останні безпосередньо займались
обслуговуванням юридичних та фізичних осіб. Були створені ринки:
фінансові, кредитні, цінних паперів, валютний.

На початку 90-х років в усіх східноєвропейських країнах державний бюджет
формувався зі значним дефіцитом, Спроби збалансувати держбюджет у
країнах регіону здійснювались за рахунок, з одного боку, скорочення
дотацій та субсидій підприємствам, різкого зменшення державних
капіталовкладень в економіку, скорочення воєнних витрат, обмеження
певних соціальних програм та допомоги іншим країнам, з іншого боку,— за
рахунок спроб збільшити прибутки держави. Найбільшого успіху у цій сфері
досягли Чехія, Угорщина, Польща, де й рівень інфляції був значно нижчий,
ніж у інших країнах регіону.

Податкові реформи у країнах регіону були спрямовані як на стимулювання
економічної зацікавленості підприємців, незважаючи на форми власності, у
розвитку виробництва, так і на зростання доходів державного бюджету та
вирішення на цій основі загальнонаціональних завдань. Головними видами
податків стають податки на добавлену вартість, податок на прибуток
(доход), акцизний збір. При цьому деякі країни Східної Європи (передусім
Угорщина, Польща, Чехія, Словаччина, Хорватія) здійснюють політику
зближення національних податкових систем із системою, що діє з
01.01.1993 р. у ЄС, маючи на увазі уніфікувати їх до моменту свого
вступу у цю організацію. Більш диференційованими стають і податки з
населення .

Істотно змінюється й соціальна політика у східноєвропейських країнах.
Створюється нова система соціального захисту, заснована на свободі
економічної діяльності, соціальному партнерстві між громадянином і
державою, споживачем та виробником, робітником і роботодавцем. Держава
гарантує лише мінімальний рівень соціального захисту й дедалі частіше на
адресній основі (сім’ї з дітьми, інваліди, молодь, пенсіонери,
малозабезпечені). підвищення рівня реального соціального забезпечення
вище мінімального здійснюється вже переважно за рахунок самих громадян.
Нарівні із збереженням системи безкоштовної освіти та медичного
обслуговування, надання житла, умов для відпочинку значна частина цих
послуг надається за рахунок особистих доходів громадян. Такі зміни у
соціальній політиці утворюють додаткові стимули для високопродуктивної і
якісної праці.

До II світової війни важливою особливістю зовнішньоекономічних відносин
країн Центральної та Південно-східної Європи була орієнтація на провідні
капіталістичні держави, на котрі припадало 80 % їхньої зовнішньої
торгівлі. У загальному обсязі торгівлі Болгарії, Угорщини, Польщі,
Румунії та Чехословаччини тодішній Радянський Союз займав біля 1 %, а
їхня взаємна торгівля становила не більше 15 %. Провідні позиції у
зовнішньоекономічній діяльності цих країн, окрім Радянського Союзу, мав
приватний сектор, держава практикувала в основному економічні заходи
управління зовнішньоекономічною діяльністю.

Сучасний розвиток зовнішньоекономічних відносин східноєвропейських країн
бере початок наприкінці 80 — початку 90-х років, коли ці країни
приступили до корінних ринкових реформ національних економік. Зміна
моделі соціально-економічного розвитку, істотне перетворення відносин
власності, рішучий поворот до формування ринкових основ народних
господарств зумовили кардинальну трансформацію зовнішньоекономічної
політики країн регіону. Першою та головною особливістю сучасного етапу
розвитку зовнішньоекономічних відносин східноєвропейських держав є
відмова від державної монополії на зовнішньоекономічні зв’язки, демонтаж
планово-адміністративної, жорстко централізованої системи управління
зовнішньоекономічною діяльністю. Це знайшло та знаходить виявлення в:

демонополізації та приватизації зовнішньоекономічних підприємств та
організацій;

наданні права зовнішньоекономічної діяльності юридичним та фізичним
особам;

стимулюванні утворення комерційних посередницьких зовнішньоекономічних
фірм;

відмові від відповідальності держави за операції та їхні наслідки
будь-яких учасників зовнішньоекономічної діяльності;

переході до розміщення державних експортних замовлень на конкурентній та
добровільній основі.

Демонополізація зовнішньоекономічної діяльності створює принципово нові
можливості для виробників у виборі партнерів, форм, заходів і сфер
зовнішньоекономічного співробітництва, головним критерієм якого стає
економічна ефективність, співвідношення доходів та затрат виробників і
споживачів матеріальних благ та послуг.

Другою характерною рисою зовнішньоекономічних відносин країн регіону на
сучасному етапі є перехід від планово-адміністративних форм
протекціонізму до лібералізації зовнішньоекономічної діяльності.
Основними напрямами даної діяльності країн Східної Європи є:

відмова чи істотне зменшення кількісних обмежень у зовнішній торгівлі та
перехід до переважно економічних методів регулювання
зовнішньоекономічної діяльності;

зближення структур і рівнів внутрішніх та світових цін на основі
вільного ціноутворення практично на всі види продукції та послуг;

послідовне зниження ставок експортного тарифу й запровадження
уніфікованого імпортного тарифу;

перехід до конвертованості національних валют для резидентів і
нерезидентів спочатку по поточних, а згодом і по капітальних операціях,
встановлення єдиного курсу національної валюти;

підтримка експорту та розширення ринків збуту вітчизняної продукції;

заохочення імпорту капіталу, створення спільних підприємств, участі
іноземного капіталу в процесі приватизації.

Лібералізація зовнішньоекономічної діяльності є важливим напрямом
економічної політики східноєвропейських країн в цілому, бо забезпечує
поліпшення їхнього платіжного балансу, становища в системі міжнародного
поділу праці, сприяє відкритості національних економік, пристосовує їх
до умов конкуренції, які діють на світовому ринкові. Це безпосередньо
стимулює розвиток і впровадження досягнень науково-технічного прогресу в
народне господарство. Лібералізація зовнішньоекономічної діяльності
нерозривно пов’язана з відмовою від державної монополії у цій сфері.

Наступна характерна особливість сучасних зовнішньоекономічних відносин
східноєвропейських країн полягає у зміні пріоритетів розвитку
зовнішньоекономічних зв’язків, різкому зменшенні ролі й значення
взаємної торгівлі та істотному збільшенні зовнішньоторговельного обміну
передусім з розвиненими країнами Заходу. На. початку 90-х;

років питома вага взаємної торгівлі у зовнішньоторговельному обігу
східноєвропейських країн скоротилась майже з 60 до менш як 20 % . Зміна
географічної структури зовнішньоекономічних зв’язків східноєвропейських
країн зумовлена логікою перетворень, які відбуваються там. В умовах
становлення конкурентного ринкового середовища в країнах регіону
виробники та споживачі починають безпосередньо визначати товарну та
географічну структуру, динаміку зовнішньоекономічного обміну, розвиток
нових форм зовнішньоекономічної діяльності, виходячи із співвідношення
своїх доходів і затрат.

Тенденція диверсифікації зовнішньоекономічних зв’язків. підтримується
політикою східноєвропейських країн. Деякі. з них, передусім Польща,
Угорщина, Чехія та Словаччина, ставлять перед собою мету вступити до
кінця 90-х років в ЄС. Цій же меті сприяє субрегіональне економічне
співробітництво на основі дво- та багатосторонніх угод. Розширенню
участі східноєвропейських країн у міжнародному поділі праці, посиленню
відкритості національних економік сприяє

їхній вступ та активна участь у діяльності міжнародних економічних
організацій: Міжнародному валютному фонді, Міжнародному банку
реконструкції та розвитку, Генеральній угоді по торгівлі та тарифах,
Європейському банку реконструкцій та розвитку й ін.

Ринкові реформи у країнах регіону, лібералізація зовнішньоекономічної
діяльності, перехід до взаємних розрахунків у вільноконвертованій валюті
сприяли зміні товарної структури їхньої зовнішньої торгівлі. Низька
конкурентоспроможність продукції країн регіону в умовах відкритості
національних економік була головною причиною різкого скорочення частки
промислових товарів у взаємній торгівлі. При цьому в умовах скорочення
обсягів взаємної торгівлі зросла питома вага сільськогосподарської та
хімічної продукції, сировини. Так, частка машин і устаткування у
польському експорті в Угорщину знизилася з 53—55 % у 1988—1989 рр. до
менш як 10 % У першій половині 1992 р.; за цей час відповідна частка в
угорському експорті у Польщу впала з 56—58 % до 27 %.

В експорті східноєвропейських країн у розвинені держави сировина та
паливо продовжували посідати значне місце: в 1991 р. в експорті без
врахування колишніх СРСР і СФРЮ—34,2°/о, в експорті колишнього СРСР—
75,6 %. Поряд із цим дедалі більшого значення починає набувати готова
продукція: 1991 р. в експорті без врахування колишніх СРСР і СФРЮ—65 %,
в експорті колишнього СРСР—17%. В імпорті переважала машинобудівна
продукція: в 1991 р. майже 44 %.

Нових рис набувають зовнішньоекономічні відносини країн регіону в умовах
виникнення нових східноєвропейських країн: Білорусі, Росії, України,
Хорватії та ін. Припинення існування на початку 90-х років як єдиних
держав СРСР, СФРЮ, Чехословаччини, з одного боку, посилює міжнародну
державну конкуренцію виробників різних країн, з іншого — ставить нові
східноєвропейські країни перед необхідністю погоджувати й координувати
зовнішньоекономічну політику. За цих умов формування національної
зовнішньоекономічної політики суверенних держав тісно переплітається з
інтенсифікацією інтеграції східноєвропейських країн у міжнародний поділ
праці.

Похожие записи