Тема. Економічний розвиток України в II

половині XVII – на початку XX ст.

План

1. Зміни в господарстві України в козацько-гетьманську добу.

2. Зародження мануфактурного виробництва та його особливості в Україні.

3. Промисловий переворот в Україні його етапи та особливості.

4. Аграрні реформи 1848, 1861, 1906-1911 років та їх
соціально-економічні наслідки.

5. Індустріалізація в Україні: позитивні наслідки та проблеми.

6. Зародження та розвиток кооперативного руху.

1.В результаті національно-визвольної війни українського народу під
проводом Б.Хмельницького (1648-1654 рр.) відбулися величезні зміни у
соціально-економічному житті України. Магнати і значна частина шляхти
змушені були залишити Наддніпрянщину. Відступав також державний апарат
шляхетської Польщі, а на зміну йому прийшла нова влада, найвищим органом
якої була Військова генеральна рада. Вона обирала гетьмана, вирішувала
найважливіші господарські питання . Лівобережна Україна (гетьманщина )
об’єднала Чернігівську, Полтавську, західні райони Сумської, лівобережжя
Черкаської і Київської областей.

Слобідська Україна  (Харківська, східні райони Сумської, північна
частина Донецької та Луганської областей, деякі райони на Воронезької,
Курської та Білгородської областей Росії). Ці регіони України залишились
в складі Московської держави. За правобережну Україну в ІІ половині XVII
ст. Точилася боротьба між Польщею і Туреччиною. В 1686 році був
підписаний трактат про вічний мир, згідно якого Галичина, Північна
Київщина, Волинь залишались у складі Польщі, Поділля, Південна Київщина
оголошувались нейтральною зоною, Північна Буковина залишилася у складі
Молдовського князівства (васала Туреччини), Закарпатська Україна у
складі Угорщини потрапила в залежність до Монархічної Австрії.

На території, підлеглій Війську Запорозькому було ліквідовано велике і
середнє землеволодіння, землі перейшли у власність козацької старшини,
козаків, селян, міщан, феодальне землеволодіння збереглося за 
православними монастирями та дрібною шляхтою. На змину великому
приходить дрібне вільне землеволодіння фермерського типу, яке домінувало
в козацько-гетьманський період . В Україні залишилась значна кількість
української православної шляхти. Б.Хмельницький видав шляхтичам оборонні
універсали, які були основою існування шляхетського землеволодіння.
Займаючи вищі військово-адміністративні посади, козацька старшина
розпоряджалася майном, яке залишила польська шляхта і магнати.
Старшинське землеволодіння (спадкове і рангове) росло шляхом купівлі
землі гетьманських надань і царських привілеїв. Національно-визвольна
війна знищила панщину, домінувала індивідуально-приватна
козацько-селянська власність на землю. Економічною основою розвитку
України залишилося сільське господарств, а його провідною галуззю –
зернове землеробство, яке базувалося на найманій робочій силі,
розширювались господарства під технічні культури, особливо коноплі.
Садівництво та городництво набирало товарного характеру. Тваринництво
виходило за межі феодального господарства, оскільки базувалося на
використанні найманої робочої сили.

Із занепадом автономії  в Україні збільшується російська дворянська
земле власність. Через 100 років після визвольної війни лівобережне
селянство втратило земельні багатства. У 80-х роках XVIII ст. Було
повторно введено кріпосне право отже в ІІ пол. XVII – XVIIIст.  Земельні
відносини розвивалися під впливом економіки Росії. В 1775р.Катерина ІІ
зруйнувала запорозьку січ, Україна потрапила під владу царизму.

Аграрний розвиток західних і правобережних українських земель  XVII –
XVIIIст. характеризувався зростанням і зміцненням феодальної власності
на землю, її концентрація в руках магнатів.

1663-1687 роки, коли на Україні почалася боротьба між пропольським і
промосковським налаштованими групами, вважаються “руїною” економічним
занепадом.

2. Національно-визвольна війна справила позитивний вплив на розвиток
української промисловості, вона скасувала різні, в тому числі і цехові
заборони  і обмеження. Ремесло поступово перетворилося у свою вищу форму
– дрібнотоварне виробництво.

Уже в першій половині XVI століття (як вважає більшість істориків)
виникли початкові форми мануфактури основою її появи були селянські та
міські промисли і ремесла, де не було цехових обмежень і вони виявилися
найпридатнішими для технічних нововведень, нових форм організації
виробництва і праці.

Технічною передумовою для організації мануфактур було широке
використання водяного колеса, що забезпечувало перехід від дрібного
ручного виробництва до великого механізованого.

-За організаційним принципом мануфактури поділялись на два види:
централізовані і розсіяні .

— За приналежністю мануфактури, як великі підприємства, на яких
домінувала ручна праця поділялися на: державні або казенні, поміщицькі
або вотчинні, монастирські або церковні, орендні і посесійні
(утворювалися як казенні, а потім передавалися у посесію – умовне
спадкове користування приватним особам або відраза виникали як
посесійні). На них працювали приписані державні селяни або куплені
спеціально для роботи на підприємствах.

— За професійною ознакою в Україні найкраще розвивалися борошномельні
мануфактури, яким служили не лише водні, а й вітряні млини. Успішно
розвивалося ґуральництво, броварництво, медоваріння. Розвивалося
металургійне виробництво, найпоширенішою формою було рудне (складалася з
млина, димарні, де з руди плавилося залізо, і кузні).

В І половині ХVI ст. в Україні почали виробляти папір. Особливим центром
українського паперового виробництва в XVII – XVIII ст. була Східна
Галичина . Здобутки в паперовій промисловості дозволили розпочати
книгодрукування у ХVI ст.. У Слобідській та Лівобережній Україні
розвивались селітряні мануфактури, гути (виробництво скла),

буди (виробництво поташу), солеварні, порохові, текстильні,
суднобудівні, зброярні.

У ІІ половині XVIII ст. В Україні було майже 40 централізованих
мануфактур, які виникли в текстильній галузі і їх можна було вважати
зародками великого капіталістичного виробництва. Цей період вважається
періодом розквіту мануфактурного виробництва в Україні.

Особливостями мануфактурного виробництва в Україні, на відміну від країн
Західної Європи, було те що мануфактури базувались в основному на
кріпосницькій праці залежних селян. Крім примусової використовувалась і
наймана праця. Існував поділ праці, виробництво в основному було
товарним і ринковим. З виникненням мануфактур  виробництво
укрупнювалося, тому мануфактуру вважають першою стадією великого
машинного виробництва.

З розвитком товарного виробництва в Україні активізувалася торгівля:
постійна, аукціонна. Незмінно зростало купецтво, окрему групу становило
чумацтво (торгово-візницький промисел, який спеціалізувався на
перевезенні солі та риби). Пожвавились старі і з’явилися нові торгові
шляхи. Отже, упродовж XVI-XVIII ст. в Україні відбулося формування і
встановлення національного ринку. Відбувалося подальше формування
фінансово-грошової системи. Для тогочасного грошового обігу характерним
був біметалізм – одночасне використання золотих і срібних монет. В обігу
були празькі гроші, литовські та польські динарії, пів грошові монети,
срібні таляри, угорські золоті дукати. У 1769 р. Російський уряд почав
випускати паперові гроші (асигнації). Вони поширились на українські
землі, витіснили з обігу польсько-литовську монету. Відбулося об’єднання
грошових систем Росії і України в єдину грошову систему. Із скасуванням 
в Україні в 1764р. Гетьманства фінансова система України була об’єднана
з фінансовою системою Російської імперії. Так, тільки з Лівобережжя в
царьку скарбницю в 1722 році надійшло 45,5 тис. Крб., в 1723 – 85,9
тис., а вже в 1724 – 241,3 тис. Крб..

  3. Становище українських земель на початку XIX ст. було важким. І
російські і австрійські володарі  розглядали Україну, як колоніально
сировинний придаток до промислового розвитку центральних  районів своєї
імперії. Промислова революція, яка відбувалася в цей період і країнах
Західної Європи не могла не позначитись на розвиткові України.
Характерною ознакою господарства першої половини XIX ст. була його
раціоналізація, що свідчило про народження нової епохи – епохи
індустріалізації. Започаткував епоху індустріалізації промисловий
переворот – такий економічний процес, який передбачає заміну ручної
праці працею машинною. Він пройшов в Україні в два етапи: перший
відбувся у 20-40 роках XIX ст.. Під час цього етапу мануфактурне
виробництво досягло значних успіхів. Почали використовуватися механічні
робочі машини насамперед у харчовій галузі промисловості. В 20-х роках
з’явилися перші парові ґуральні, що  сприяло збільшенню виходу виходу
горілки з одиниці сировини. Перший цукровий завод збудував польський
поміщик граф І. Понятовський у 1824 році в с. Трощин Канівського повіту
Київської губернії. В цукровиробництві почали використовуватися машини
для подрібнення буряків, гідравлічні преси для сокодобування, парові
котли для випарювання і згущення цукробурякового соку. Машини замінили
працю робітників на текстильних мануфактурах (посад Клинці на
Лівобережжі). В 1823 р. у маєтку графа Воронова ц містечку Малини на
Черкащині майстри-кріпаки спорудили перший на Дніпрі пароплав “Бджілка”.
Місцевий майстер Вернигора встановив на ньому парову машину потужністю
6,5 кінських сил. В 1835 році тут діяла вже акціонерна пароплавна
компанія  у власності  якої було потужних пароплавів. Перший завод з
виробництва с/г техніки, парових котлів збудував у 1641 р. Український
поміщик Кандиба, на 1861 рік таких заводів було біля 20.

  Другий етап промислового перевороту відбувся після ліквідації
кріпосного права – це 60-80 роки XIX ст.. Основне місце займало
цукроваріння (частка України у всеросійському виробництві цукру досягло
90%),  горілчана промисловість, борошномельне, олійне, текстильне
виробництво, де ефективно запроваджувались парові машини та інше
обладнання.

На півдні України почали виникати шахти і металургійні підприємства. У
1880-х роках у Донбасі налічувалося 197 вугільних шахт, на яких
видобувалося 86,3 млн. пудів вугілля, що становило 43,1% від усього
видобутого вугілля Росії. Найкраще в пореформений період розвивався
залізничний транспорт. У 1863 р. почалося спорудження першої залізниці
від Балти до Одеси, яка згодом була продовжена до Києва. У 1870 р. після
будівництва мосту через Дніпро, вся Україна з півночі на південь була
сполучена залізницею. З1860 до 1890 рр. в Україні збудовано 1тис. км
залізничної сітки. Це сприяло розвитку національного ринку, росту
продуктивності праці, консолідації української нації. Таким чином після
ліквідації кріпосного права в Україні прискорився економічний розвиток,
завершився промисловий переворот. В Україні він мав свої особливості:

— перший етап його проходив і умовах панування кріпосницьких порядків,
що гальмувало його здійснення ;

— почався переворот в харчовій промисловості, цукроварінні,
ґуральництві;

— машинобудування мало яскраво виражений с/г спрямованість;

— залізничне будівництво було підпорядковане колонізаторським,
військово-стратегічним міркуванням царського уряду Росії;

— основним промисловим паливом стало кам’яне вугілля.

4.Феодально-кріпосницька система гальмувала економічний розвиток
українських земель, була малоефективною. Ліквідації кріпосного права
вимагали аграрні відносини які свідчили про кризу кріпосництва.
Найраніше ці процеси розпочалися в Східній Галичині, Закарпатті та
Буковині, що входили до складу Австрійської імперії. В 1781-1782 рр.
імператор Йосиф ІІ проголосив своїми патентами ряд змін в аграрній сфері
краю, які передбачали:

— звільнення селян від особистої залежності від поміщиків;

— суд над селянами мав здійснювати не пан, а спеціально призначений
державний чиновник;

— чітко визначався розмір панщини – до 30 днів на рік;

— заборонялося збільшення поміщицьких землеволодінь за рахунок
“прирізки” селянських земель;

— сільським лихварям (євреям), які відмовлялися займатися сільським
господарством заборонялося проживати на селі.

Але після смерті Йосифа ІІ його наступники звели реформи нанівець.

Поштовхом до ліквідації панщини стали революційні події 1848 р.

в Австрії. 18 березня 1848 р. угорський сейм видав закон про скасування
панщини  в країні. У тому числі і в Закарпатті. 17 квітня 1848 р. цей
закон було поширено на Буковину. 22 квітня 1848 р. на Великдень було
проголошено про його звільнення. 7 вересня 1848 р. віденський парламент
ліквідував примусову закупівля селянами горілки.

— Селяни ставали власниками землі ;

— пани з державної скарбниці одержали компенсацію за ліквідацію панщини;

— пани звільнилися від обов’язків опіки над селянами;

— держава звільнила поміщиків від окремих податків;

— за панами залишились сервітутні володіння (ліси, пасовища, луки)ю

Таким чином, скасування панщини було проведено з повним нехтуванням
інтересів селянства. Крім грошового відшкодування за землю, селяни
змушені були платити  за користування сервітутами, що робило їх
залежними у господарському відношенні від панів.

Російський цар Олександр ІІ вперше заявив про скасування кріпосного
права у 1857 році, почали створюватися особливі губернаторські комітети
для розроблення програми селянської реформи. Головний комітет при якому
діяла Редакційна комісія, яка займалася зведенням усіх пропонованих
проектів. Проект аграрної реформи прийнято було Держаною Радою Росії. На
його підставі Редакційна комісія підготувала “Положення”, яке цар
Олександр ІІ підписав 19 лютого1861 року. Водночас був проголошений
маніфест про скасування кріпацтва. Ці документи було обнародувано в
Петербурзі і Москві 5березня, а в містах і селах України з 9 березня до
2 квітня. В результаті реформи селяни одержали особисту свободу але в
економічному плані вона була здирницькою (як її охарактеризували
передові люди того часу).

— реформа повністю зберегла поміщицьке землеволодіння;

— селянські земельні наділи зменшились з 15% загальної площі землі
селяни втратили 94% колишніх поміщицьких селян одержали наділи менші 5
десятин, тобто менше норми середнього прожиткового мінімуму;

— селянам поміщики виділяли гірші землі, а іноді й взагалі непридатні
для хліборобства;

— селянський наділ роздрібнювався на декілька ділянок і різних місцях;

— земельні наділи селян повинні були протягом 49 років викупити у
поміщиків за цінами, які значно перевищували тодішні ринкові ціни на
землю. Станом на 1906 рік поміщики одержали від селян за землю 382 млн.
крб. в той час як її ринкова вартість становила 138 млн. крб.;  

— пани поміщики оформляли уставні грамоти розмірів земельних наділів
селян, останні перебували у становищі тимчасово забов’язаних. Вони
змушені були впродовж двох років відбувати панщину або платити оброк;

— державні селяни (50%) мали право викупити свій наділ у відповідності
до спеціального закону про поземельний устрій від 1866 року, а до того
вони сплачували щорічний державний податок.

Разом з тим реформа сприяла господарському піднесенню, завершенню
промислового перевороту і здійсненню індустріалізації; земля стала
об’єктом  купівлі-продажу, розвивалося сільське підприємництво,
розширювались ринкові відносини.

В пореформений період залишки кріпосництв, невирішеність аграрного
питання стали причинами незатухаючої боротьби у селах. Царський уряд
намагався стабілізувати становище шляхом перебудови земельно-аграрних
відносин. За нову аграрну реформу взявся Голова Ради Міністрів Царського
уряду П.А.Столипін. Указом від 9.XI.1906 року скасовувались обов’язкові
земельні общини і було надано право кожному селянину вийти з общини і
вимагати виділення землі в одному масиві, що отримав назву “відруб”. Цей
захід повинен був сприяти створенню стану заможніх селян фермерів. Було
створено Селянський земельний банк, який надавав селянам вигідні кредити
для купівлі землі, реманенту. Селян переселяли з густонаселених регіонів
у Сибір, на Далекий Схід, де був надлишок вільної землі. Протягом
1906-1912рр. близько 1 млн. переселенців дали українські губернії, але
значна їх частина (68,5%) повернулася назад. 14.VI.1910 року був виданий
закон, який встановив обов’язкове закріплення землі у власність в тих
общинах, де не було переділу на протязі 24 років.

Травень 1911 —було прийнято положення про землеустрій, яке доповнювало
попередні укази.

Протягом 1906-1917рр. селяни купили у поміщиків понад 7 млн. десятин
землі внаслідок цього напередодні Лютневої революції в руках у селян
було вже 65% усієї землі, а на одне господарство припадало 8,6 га. В
цілому столипінська реформа прискорила перехід українського села на
індустріальну основу, створила сприятливі реформи для розвитку
селянського землеволодіння. З 1909 по 1913рр. продуктивність с/г зросла
в 1,5 рази. Для малоземельних селян створювалися товариства з оренди
землі та колективного ведення рільництва. Однак модернізація на селі,
яка здійснювалась дуже повільно, була перервана війною 1914 року.  

5. Після завершення промислового перевороту в Україні почалась
індустріалізація – такій економічний процес, який передбачав переваги
розвитку важких галузей промисловості над легкою промисловість,
сільським господарством. В остані десятиріччя XIXст. у Катеринославській
та Херсонській губерніях виникли 17 металургійних заводів, 9 з них
належали іноземцям: англійським, бельгійським, французьким. З 1888 по
1894 рр. в Україні створено 22 іноземні акціонерні компанії з основним
капіталом 63 млн. крб. в кам’яно вугільній, залізо рудній та
металургійній промисловості. У 1900 році іноземцям належало 65
підприємств с/г машинобудування. В процесі індустріалізації було
побудовано Харківський та Луганський паровозобудівні заводи.

Виник ряд великих монополістичних об’єднань: ”Продамет”, “Продвагон”, “
Продвугілля”. За рівнем концентрації промислового виробництва Україна
вийшла на початку XX ст. на одне з перших місць в світі.

Тут склалися такі великі промислові центри загальноімперського значення:

— Донецький вугільно-металургійний;

— Криворізький залізорудний басейн;

— Нікопольський марганцевий басейн;

— Південно-Західний цукрово-буряковий район.

  Однак докорінних змін в економіці не відбулося. В зв’язку з початком
першої світової війни індустріалізація в Україні  так і залишилась
незавершеною. Царський уряд проводив колонізаторську політику щодо
України:

— 75% вироблених в Україні залізничних рейок від загальнодержавних 
обслуговували російську імперію;

— Україна давала 70% продукції добувної промисловості  тоді як в
переробці її частка становила 15%;

— Україна була основним виробником тютюну, але виробництво цигарок
здійснювалося в Петербурзі.

— український цукор відправляли на рафінадні заводи Москви.

Колоніальний характер мав і товарооблік:

— вартість готових російських виробів була високою;

— ціни на українську сировину – надто низькі.

Україна залишилась аграрно-індустріальною.

6. Після скасування кріпосного права в Україні виникають різні форми
економічної самооборони громадянства. Найважливішою з них стає
кооперація – як рух самооборони економічно слабких і соціально
прищемлених верств населення. Перший споживчий кооператив було створено
в Харкові в 1866 році. Крім торгівлі, товариство мало свою їдальню,
пекарню, фабрику овочевих напоїв, забезпечувало своїх членів паливом.

Протягом 1866-1870 рр. – діяло уже 20 споживчих кооперативів, але ці
кооперативи проіснували лише кілька років.

В 1890 роках кооперативна діяльність пожвавилася. Завдяки зусиллям
відомого українського економіста М.Левицького, 29.IX.1894року в с.Февар
на Херсонщині утворилась перша хліборобська спілка (артіль). Її члени
об’єднали свої земельні ділянки, робочу худобу, реманент. Господарство
вели спільними зусиллями, а прибутки ділили відповідно до кількості
працюючих на землі. Артіллю керував староста, якого обирали
голосуванням. З Херсонщини кооперативний рух поширився на
Катеринославщину, Полтавщину, Чернігівщину, Київщину та Донеччину. В
1903 році М.Левицький організував ремісничі артілі у Єлизаветі, Одесі,
Києві, Балті, Вінниці. У1908 році був заснований київський союз
споживчої кооперації, який об’єднав 220 споживчих товариств Київщини,
Поділля, Чернігівщини. Його було ліквідовано 1913 році після фінансового
краху.

Виникли українські кредитні товариства. В1901 році виник перший на
українських землях Союз кредитних кооператорів у м. Бердянську, в 1903—в
Мелітополі (без права вести банківські операції). В 1911 році розпочав
свою діяльність київський кредитний банк. Він здійснював банківські та
торгово-посередницькі операції, організовував промислові підприємства,
скликав кооперативні наради.

Перше західноукраїнське кооперативне товариство—торгове підприємство
“Народна торгівля” було організовано в 1883 році у Львові. Спочатку воно
підтримувало приватну торгівлю, проте 1907р.  перетворилося на союзне
об’ єднання споживчих кооперативів. “Народне торгівля” організовувала
торгові кооперативи, перевіряла їх діяльність та була для них
центральною організацією.

В 1898р. був створений кредитовий союз кредитовий—західноукраїнський
кооперативний союз, який підпорядкував собі значну частину українських
кредитних кооперативів. З усіх видів виробничої кооперації найбільше
розвинулося молочарська. До першої світової війни існувало близько 100
молочарських кооперативів. Поряд з Галичиною розвивався кооперативний
рух на Буковині і в Закарпатті.

Похожие записи