Реферат на тему:
Економічний зміст моделі перехідного періоду
Подолання кризових явищ швидко відбувається в
антиінфляційно-створювальній моделі перехідного періоду. Виконуючи
ринкові функції, вона виключає економічний хаос і авантюристичний розвал
діючих господарських структур без створення нових. Під впливом ринкової
конкуренції застарілі виробництва вимушені або поступово
модернізуватися, або на їх зміну виникнуть нові, більш продуктивні і
конкурентоспроможні, що не лише компенсують втрати товарного продукту і
доходу, а й забезпечать приріст додаткового ефекту. Власне так і
долається криза дефіцитності з одночасним нарощуванням
товаровиробництва, ВВП і НД.
Це головні оціночні критерії результативності ринкових реформ. Ігноруючи
їх, майже аналогічно свого часу архіреволюціонери розкрадали і вимагали
трощити “капіталістичні” Господарські структури, поміщицькі і
куркульські господарства з відомими кінцевими наслідками.
На жаль, сумні уроки історії не йдуть нам на користь. Оцінювати
результативність ринкових реформ за кількістю і питомою вагою, зовні
ніби реформованих, а по суті працюючих значно гірше або й зовсім не
працюючих об’єктів, просто безглуздо.
Дезорганізація виробництва, національної грошової, валютно-фінансової і
кредитної системи, відсутність жорсткого менеджменту неминуче ведуть до
економічного занепаду. Наслідки вивчення сучасного світового досвіду
однозначно свідчать, що жодна економічно розвинена країна світу кінця XX
століття не має моделі стихійної ринкової економіки і навіть так званого
“вільного ринку”. І це цілком закономірний прогресивний розвиток.
Система ринкових відносин знаходиться під безпосереднім впливом
державної економічної політики і механізму чутливих регуляторів дії
макро- і мікроекономічних структур в умовах бурхливого розвитку ринків.
Більш того, високорозвинена їх система функціонує в правовому полі і
контролі державних і наддержавних (міжнародних) структур, регулюється і
контролюється не лише система валютно-фінансового і кредитного обігу,
курсова і процентна, податкова, страхова і емісійна, але й цінова
політика, політика товарних квотувань обсягів ринкових пропозицій,
особливо високодефіцитних ресурсів. І це аж ніяк не суперечить, а
навпаки, сприяє вільному розвиткові конкурентоспроможного
товаровиробництва. Фермерські ціни, наприклад, безпосередньо
встановлюються державними органами влади для всіх країн ЄС, з
величезними обсягами на це бюджетних дотацій. Процес державного
регулювання фермерських цін відбувається в США і Японії. Діє чітке
антимонопольне законодавство жорстких кон’юнктурних обмежень, заборона в
лібералізації ринків деяких товарів, наприклад, КОКОМ, створюються
замкнені регіональні ринки тощо.
Ніяких ілюзій з цього приводу у наших політиків і в державному
керівництві не повинно бути. Як це не парадоксально, але факт, що разом
з правовим актом величезного історичного значення – одержанням Україною
державної незалежності, вона опинилася в ситуації власного економічного
безвладдя. Результат -обсяг ВВП скоротився в 2,3 рази, промислової
продукції- більш ніж удвічі, а сільськогосподарської – на третину.
Номінальні доходи населення за рахунок колосальної емісії грошей з
початком “лібералізації”, без будь-якого зв’язку з рухом ВВП і НД,
зросли в 4,9 тис. разів, а реальні – значно впали проти базового (1991
р.) рівня.
Сформована під активним впливом ззовні політика “гіперінфляційного шоку”
мала своєю метою, з одного боку. підстьобнути економічний спад, а з
другого – негайно збагатити пануючу меншість як міцну опору нового ладу
і порядку. І ці цілі були досить швидко й успішно досягнуті. Вони
створили також нову сферу криміногенної, тіньової економіки, яку
справедливо Президент охрестив “п’ятою владою”. Ця політика ні на крок
не наблизила нас до сучасної ринкової економіки високорозвинених країн,
а навпаки, як вже відзначалося, істотно віддалила від неї.
Другому Президентові України, Леоніду Кучмі, довелося розпочинати
розробку і здійснення соціально-економічної стратегії ринкових
перетворень з надто важкого і складного старту. Не випадково на одне з
перших місць ним була висунута проблема влади, бо, не подолавши
економічного безвладдя, досягти позитивних зрушень неможливо. І це не
суперечить демократичному устрою суспільства і держави. Анархія ніколи
не була й не буде якісною ознакою демократії. Тому зусилля Президента
ввести ринкову реформацію в кероване і створювальне русло є кроком дуже
важливим, а в умовах розгулу злочинності – і мужнім.
Щодо шляхів і методів ринкових перетворень, за якими держава йшла,
зокрема в 1991-1994 рр., то у мене немає сумніву, що саме вони завели у
глухий кут і створили небезпечні умови для долі майбутнього України. З
точки зору фундаментальної економічної теорії ідеальна модель
прогресивного науково-технічного, соціально-економічного і духовного
розвитку є моделлю послідовного і планомірного сходження від нижчих до
все вищих горизонтів прогресу, виключаючи взагалі перехідні періоди з
переважанням руйнацій, що відкидають країни і їх народи назад, неминуче
вимагаючи додаткового часу й інвестицій на відновлення втраченого. Треба
прагнути до того, щоб Україна якнайшвидше пережила цей перехідний період
як останній, з виходом у майбутньому на стабільний економічний розвиток
з послідовним оновленням і нарощуванням свого виробничо-ринкового
потенціалу та реального ефекту.
Завдяки здійсненню більш активної стабілізаційної політики Державної
влади і скороченню глибини кінцевого падіння (з вихідної До нульової
відмітки) протягом 1995-1997 рр. темпи спаду дещо уповільнилися. Є
навіть ряд позитивних ознак стабілізації. Проте бажаних наслідків ще не
досягнуто. Негативні тенденції попереднього економічного курсу
розкрутили маховик руйнації настільки, що зупинити його інерції
виявилося справою дуже важкою.
Державна політика ефективних реформ має спиратися на високий
професіоналізм інтелектуального потенціалу нації, забезпечення сучасного
рівня управління й організації виробництва з використанням новітніх
технологій, відкриттям нових робочих місць, знанням ринкової
кон’юнктури, дій банківсько-фінансової і страхової системи, вітчизняних
і іноземних партнерів тощо.
Мабуть, марно розраховувати на великий приплив іноземних інвестицій.
Вони залишаються мізерними для масштабів економіки України. Останнім
часом їх щорічний обсяг не перевищував 300-400 млн. американських
доларів, значна частина яких до того ж не доходила до реального
інвестування в конкретні проекти. Для порівняння наведу такий приклад:
боннський уряд, починаючи з 1992 р., для інтеграції колишньої НДР, яка
приблизно втричі менша за Україну, в західну ринкову економіку, щорічно
вкладає 150 млрд. німецьких марок. Крім того, в 1995 р. східна Німеччина
одержала ще від ЄС 7 млрд. долар. До 1996 р. загальна сума цих
величезних фінансових вливань досягла 840 млрд. марок. І ця програма
розрахована на довгі роки. Величезні суми фінанасової допомоги від
західних країн одержали Польща і Угорщина.
За нашими підрахунками для швидкої переструктуризації економіки України
потрібно інвестувати щорічно близько 100 млрд. доларів, яких ніхто нам
давати не збирається. Суми кредитів навіть в 2-3 млрд. доларів майже не
відчутні. Більш того, відплив українських капіталів за кордон значно
перевищує їх надходження, тобто Україна, як це не парадоксально,
виступає поки що інвестиційним донором економічно розвинених країн. В
перехідній моделі доводиться розраховувати в основному на внутрішні
нагромадження.
Зараз державі треба чітко визначитися, до якого ж типу ринкової
економіки ми прагнемо. Як вище вже відзначалося, саме поняття “ринкова
економіка” досить розпливчасте і не відбиває якісних особливостей того
чи іншого способу соціально-економічного і державного устрою. Проте, без
ринку, без збуту готового товару, відновлення його вартості (витрат і
прибутку) і купівлі потрібних виробничих ресурсів, не можуть взагалі
відбуватися безперервні відтворювальні цикли, загальний економічний
оборот і розвиток. Тому безальтернативність ринкових відносин з цього
погляду очевидна.
Торгівля властива будь-якому суспільству. Навіть деформована система
соціалізму також не могла існувати без ринку, незважаючи на спроби його
штучного згортання силою адміністративної влади. Можна також згадати й
історію ринків работоргівлі або купівлі-продажу кріпосних душ в Україні,
де були й свої шахраї типу Чичикова, що торгували мертвими душами.
D
F
F
8>>*B¦FfI†R,Voooooooooccccccccccccccccc
го впливу іноземного капіталу, вимагають особливо високого ступеня
чіткості макро- і мікроекономічного управління, економічного регулювання
і контролю з боку держави, високої культури, організації і дисципліни в
кожній сфері створювальної діяльності, незалежно від форм власності і
господарювання в єдиному правовому полі.
Моделі “ринкової економіки” в сучасному світі досить різноманітні. Це
далеко не єдине “прокрустове ложе”, в яке прагнуть штучно вкласти всі
постсоціалістичні країни. Скажімо, у французькій моделі дуже велику роль
в управлінні економікою, включаючи виробництво і перерозподіл ВНП,
відіграє держава. У шведській – навпаки, мінімальний вплив держави в
сфері виробництва, але величезний – в сфері перерозподілу доходів, де
він має по-справжньому соціалістичний характер.
Японія відрізняється багатовіковими традиціями сумісної групової
діяльності з високим ступенем організації і дисципліни в кожному
колективі. При відносно незначному централізованому перерозподілі і
фінансуванні ця держава досить жорстко і чітко управляє всім складним
економічним організмом. Американська модель, хоча зовні і найбільш
лібералізована, проте має могутній Державний вплив не лише на внутрішню,
але й на всю світову економіку за допомогою валютно-фінансових і
банківсько-кредитних регуляторів.
Отже, закономірно, що й Україна має виробити свою специфічну модель
післякризового економічного розвитку. Перехідний процес має
перетворитися в прискорення на здоровій економічній основі збільшення
доходів і нагромаджень в інвестиції. формування принципово нової
ринкової моделі. Її зміст охоплює:
• по-перше, чітку систему макроекономічного і господарського управління,
економічного, валютно-фінансового і кредитного регулювання в жорстких
правових межах і вільній ринковій кон’юнктурі;
• по-друге, опору на науково-технічний прогрес і інтелектуальний
потенціал держави;
• по-третє, взаємовигідний і паритетний зв’язок у системі світового
співтовариства з визначенням власної ніші в конкурентній боротьбі на
міжнародних ринках;
• по-четверте, соціальну орієнтацію економічного розвитку на
забезпечення достойного життя людини і суспільства, нормального процесу
демовідтворення, і,
• по-п’яте, структурну і якісну збалансованість ринкового попиту і
пропозиції в широкому розумінні функціонування всіх видів розвинених
ринків.
Важливою складовою до переходу є роздержавлення і приватизація,
формування справжнього господаря і більш ефективного господарювання. Ці
процеси, хоча й значно прискорені, проте роздержавлені об’єкти, часто,
маючи вже перевагу за обсягом і часткою вартості виробничих фондів,
відчутно поступаються перед неприватизованими за показниками обсягу
випуску товарної продукції і кінцевих результатів, що не сприяє
подоланню кризи. Тому не можна фетишизувати дію цього фактора як панацею
від всіх економічних хвороб. Одним правовим актом. безумовно, можна
перетворити всіх людей в суто “паперових” власників, але ніякого
додаткового ефекту від цього не буде. Про це свідчить, зокрема, тепер
вже багаторічний досвід поверхових трансформацій в більшості
постсоціалістичних країн. Формування більш ефективних господарських
систем – процес поступовий, органічно пов’язаний з відповідним
нарощуванням реального капіталу та інвестицій в структурне і якісне
оновлення приватизованих об’єктів.
Економічна наука, будучи однією з найдавніших, дає людству
фундаментальні знання економічного прогресу. Саме вони стають науковою
базою ефективної державної політики. Українські вчені, ще до початку
ринкових реформ, розробили і запропонували антиінфляційно-створювальну
модель переходу до ринкової економіки, відповідну концепцію стратегії
економічного розвитку з об’єктивною оцінкою і прогнозом змін платіжного
балансу, із здійсненням зваженої грошової реформи і ув’язкою структурної
переорієнтації з реальними інвестиційними можливостями.
Проте Парламенту і Уряду України того часу була більш до вподоби
закордонна модель “ринкового шоку”, що виключала втручання в ринковий
хаос держави. Це відкрило необмежені можливості так званої
“прихватизації” її майна, розкрадання і спекуляція товарними ресурсами.
Вчені досить точно прогнозували і ті наслідки, які ми зараз маємо.
На озброєння економічної політики епохи бурхливого прогресу нерозумно
приймати як видатні для свого часу класичні теорії двохсотрічної і
навіть піввікової давнини, так і, під виглядом новітніх, – примітивних
концепцій неомонетаристів, що спрямовані на вибуховий економічний
розвал. Маючи величезні традиції фундаментальних досліджень і вагомого
внеску у світову економічну думку, наші вчені здатні створити власний
теоретичний фундамент для сучасної національної економічної політики.
У зв’язку з цим, говорячи про моделі перехідного і після кризового
розвитку української економіки, не можна обійти досить болючої проблеми
підведення наукової бази під банківсько-фінансову систему, щоб
переключити її в цивілізоване русло надійного функціонування. Всім
відомо, що на сьогодні стабільне фінансове і кредитне забезпечення
ефективних ринкових реформ відсутнє. Не врегульовані процеси кругообігу
грошей і цінних паперів, їх емісії і випуску в обіг, виконання ними
вирішальних стимулюючих і відтворювальних функцій.
Поворот економічної політики держави на прискорення ефективних ринкових
реформ несумісний як з минулою банківською і фінансовою політикою
безпрецендентного нарощування в обігу грошової маси з відповідним її
знеціненням, підстьобуванням інфляційно-цінових вибухів, так і з штучним
стисненням маси грошей в обігу, їх гострим дефіцитом, створенням
всеохоплюючої кризи платежів.
Обмеження доступу товаровиробників до кредитних ресурсів взагалі
паралізує товаровиробництво. Щоб повернути фінансовий капітал обличчям
до активізації промислового підприємництва, Президенту України довелося
видати спеціальний Указ про створення фінансово-промислових груп. І це
дуже важливо. Проте справа рухається повільно. Промисловість же
продовжує залишатися в стані свого роду ринково-фінансової ізоляції і
податкового тиску. Кабінет Міністрів помінявши назву на
“промислово-фінансові групи”, по суті, поки що не активізував їх
практичне формування і ефективне функціонування.
Аналіз помісячного промислового виробництва сотні основних видів
промислової продукції свідчить, що по переважній більшості з них не
виявляється стабільного нарощування випуску, зниження собівартості і
оптових цін. Навпаки, при загальній аритмії виробництва не припиняється
тенденція до спаду з досить стабільним зростанням собівартості і оптових
цін. Навіть вже після грошової реформи (1996 р.) і стабілізації
інфляційних процесів, рівень собівартості і оптових цін промислової
продукції продовжує зростати, роблячи її неконкурентоздатною.
Досить відчутно стримують розвиток аграрної сфери наростаючий диспаритет
промислових і сільськогосподарських цін, а також очевидні прорахунки в
кредитному обгрунтуванні та обмеженні обсягів кредитів і матеріальних
ресурсів. І це, безумовно, блокує проведення ефективних аграрних реформ.
Тому відповідні їх корекції вкрай потрібні. Держава мусить дбати про
неприпущення масового витіснення вітчизняних товаровиробників з власних
ринків, коли використовуються дії далеко не вільної ринкової
кон’юнктури, а елементарного хабарництва.
Зростаючі ціни і неплатежі, низька платоспроможність переважної
більшості юридичних і фізичних осіб позбавляють підприємців замовлень.
Їх відсутність і неможливість збуту паралізує виробництво. Активізація
підприємницької діяльності, як свідчить досвід підприємств, що вже
вийшли з кризи, упирається в місткість ринку. Треба розірвати замкнуте
коло неплатежів і цінового безмежжя.
Разом з тим держава не може випускати з поля зору проблеми соціального
життя суспільства – рівень душової і сімейної доходності різних верств
населення, збільшення прямого і прихованого безробіття, негативних
демографічних тенденцій. Поліпшення демографічних перспектив України
потребує чіткої концепції державної демографічної політики, більш
пильної уваги до проблем відтворення населення, усвідомлення їх значення
для загальної стабілізації. Це вимагає створення відповідної наукової і
економічної бази. Зазначені проблеми активно розробляються вченими
Національної Академії наук України. Їх результати вносяться на розгляд
Уряду. Проте практичне розв’язання гострих соціально-демографічних
проблем наштовхується на слабкий економічний грунт.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
