Реферат на тему:

Економічний механізм підвищення ефективності житлово-комунальної реформи

Початок опалювального сезону викликає на шпальтах газет і журналів
шквал інформації, яка більше схожа на зведення з місця бойових дій:
«Батареї просять вогню», «Випробування холодом» [1, 2]. Емоції
переповнюють усіх: і винуватців, і потерпілих, і співчуваючих. Виробники
тепла обвинувачують споживачів у порушенні платіжної дисципліни,
недбалому ставленні до наданих послуг. Споживачі скаржаться на неналежне
постачання тепла і гарячої води. Органи місцевого самоврядування, у свою
чергу, беруть сторону то одного учасника конфлікту, то іншого. У
результаті щорічна проблема забезпечення теплом і гарячою водою
населення, промислових і сільськогосподарських підприємств збільшується,
а ставши хронічною, веде до погіршення якості матеріальних послуг,
зниження економічних показників діяльності підприємств комунальної
енергетики і в цілому житлово-комунального сектора.

Необхідність реформування економічних відносин у житлово-комунальному
господарстві гостро відчувалася протягом усього періоду трансформації
економіки України. Штучне зволікання цього процесу призвело до його
відриву від нових економічних законів розвитку, і, як наслідок, до
повного руйнування системи життєзабезпечення населення. Основним
нормативним документом, спрямованим на поліпшення роботи в
житлово-комунальній сфері, стала «Програма реформування і розвитку
житлово-комунального господарства на 2002 – 2005 роки і на період до
2010 року» [3]. У той же час непогодженість нормативно-правових актів,
коли з прийняттям нових документів часто не скасовуються чинні або не
вносяться до них відповідні зміни, веде до протистояння у відносинах між
споживачами і виробниками послуг. Так, дотепер не приведені у
відповідність з чинним законодавством Правила надання населенню послуг з
водо-, теплопостачання і водовідведення, що регламентують взаємини між
споживачами і постачальниками послуг, немає чіткого механізму проведення
перерахунків за неякісні чи фактично не надані послуги, залишаються
невідрегульованими питання щодо порядку встановлення, обслуговування і
використання приладів обліку. Довгі роки в Україні не існувало взагалі
обліку спожитих енергоресурсів і води (крім електрики), тому створення
такого документа, як «Програма поетапного обладнання наявного житлового
фонду засобами обліку та регулювання споживання води і теплової енергії
на 1996 – 2002 роки» [4], було сприйняте як прорив у діяльності житлової
сфери. Однак ця програма систематично не виконувалася, і, за станом на
1.07.2002 р., виконано всього 21,88% робіт з обладнання лічильниками
холодної води і тільки 4,0% – гарячої.

всіх необхідних Україні паливно-енергетичних ресурсів. Адміністративне
управління реформами в житлово-комунальному господарстві (ЖКХ), не
підкріплене економічним і фінансовим механізмом регулювання, дотепер не
принесло очікуваного результату.

Інтерес учених до проблем реформування житлово-комунального господарства
країни зростає. Нові умови господарювання, викликані трансформаційними
змінами в економіці України, негативно відбилися на роботі цієї життєво
важливої галузі. Тому багато економістів у своїх дослідженнях
звертаються саме до цієї теми, про що свідчать і публікації в журналі
«Схід».

З пропозиціями окремих авторів можна погодитися. Так, у серії статей Г.
Онищука про удосконалювання системи управління міським господарством
[5, 6, 7] відзначається, що загострення паливно-енергетичної кризи в
нашій країні викликає необхідність здійснення заходів щодо зниження
енерговитрат, а вирішення цієї проблеми автор бачить у реформуванні
житлового господарства, зміні організаційної структури управління.
Розкриваючи причини наявної ситуації «… енергоємність українського
житлового фонду значною мірою зумовлена тим, що з міркувань здешевлення
житло будувалося без врахування оптимального теплового захисту
будинків», учений не вказує напрямки подальших досліджень у цій сфері. В
інших публікаціях [8, 9] зазначений шлях виходу України з економічної й
енергетичної кризи через енергозбереження. Однак, на наш погляд, у цих
роботах немає головного – пропозицій щодо розробки системи економічної
мотивації механізму управління енергозбереженням у ЖКХ, тобто створення
об’єктивних умов для узгодження інтересів усіх учасників процесу – від
виробників до конкретних споживачів – з урахуванням інтересів усіх
проміжних структурних підрозділів.

В економічно розвинутих країнах Заходу починаючи з другої половини ХХ
століття ріст споживання послуг переважає споживання матеріальних благ.
У той же час в Україні ставлення до сфери послуг виглядає парадоксально:
споживач хоче одержати якісну послугу, але не готовий платити за неї;
виробники нав’язують свої послуги, не піклуючись про їхню якість,
змушуючи споживачів оплачувати власні витрати. Найбільш яскраво ця
проблема проявилася в житлово-комунальному господарстві.

Метою статті є розробка й обґрунтування пропозицій щодо формування умов
впровадження енергозберігаючих технологій у житлову сферу.

Житлово-комунальне господарство — галузь, а вірніше, сукупність галузей,
що забезпечують життя і роботу населення країни в нормальних умовах, а
також постачання підприємств галузей народного господарства необхідними
ресурсами води, газу, теплоти й електроенергії. Це – галузь, де
найгострішим є вирішення соціальних проблем населення, оскільки
безпосередньо стикається з потребами людей. Житлово-комунальне
господарство протягом тривалого часу було дотаційним. На кінець 1995 р.
граничний розмір відшкодування населенням витрат на житлово-комунальні
послуги був затверджений на рівні не менше 40 % фактичних витрат, у
першому півріччі 1996 р. – не менше 60%, а з 30 липня 1996 року – не
менше 80% вартості житлово-комунальних послуг (з урахуванням податку на
додану вартість). З 2000 р. рівень плати за комунальні послуги доведений
до повного відшкодування їхньої вартості. У тім році тарифи для
населення з надання послуг підприємствами житлово-комунального комплексу
були збільшені в середньому на 40%, що дозволило знизити розрив у
тарифах між промисловістю і населенням майже вдвічі. Однак витрати на
утримання житлового фонду і надання комунальних послуг постійно ростуть.
Так, на початок 2004 р. рівень відшкодування населенням вартості послуг
теплопостачання склав у середньому 70 – 80%. Це викликано тим, що цей
вид послуг є найбільш енергоємним. Найбільшу питому вагу в їх
собівартості складають витрати на паливо – у середньому 51% і
електроенергії – близько 11%. Тому в лютому 2004 р. на сесії Донецької
міської ради було прийняте рішення про поетапне підвищення тарифів на
житлово-комунальні послуги, що привело до протистояння між споживачами і
виробниками послуг даного виду.

Ця невтішна ситуація вимагає прискореного реформування усього ЖКГ. В
останні роки були прийняті ряд указів Президента [10], законодавчих
актів [11, 12], постанов Кабінету Міністрів України [3, 4, 13],
міністерств і відомств [14, 15, 16], що дали можливість почати
реформування галузі. Одним з основних документів стала «Програма
реформування і розвитку житлово-комунального господарства на 2002 – 2005
роки і на період до 2010 року» [3]. У цій програмі визначено головні
напрямки удосконалення роботи галузі, підвищення якості обслуговування
населення. Пріоритетним напрямком прискореного реформування ЖКГ є
проведення ефективної енергозберігаючої політики. Загальновідомо, що
капітальні вкладення в енергозберігаючі технології вдвічі – утричі
швидше окупаються і дають більший економічний ефект, ніж створення нових
потужностей у паливно-енергетичному комплексі. Загальний потенціал
енергозбереження в Україні оцінюється в 42-48% від обсягу споживання
первинних енергоресурсів. Найбільшу питому вагу в структурі потенціалу
енергозбереження мають промисловість – 55 – 58%, паливно-енергетичний
комплекс 16 – 19% і житлово-комунальне господарство – 11 – 12%. Ці
висновки були зроблені в рамках комплексної державної програми
енергозбереження на підставі енергетичних та ексергетичних коефіцієнтів
корисної дії енергоємних виробничих процесів і таких показників
ефективності, як коефіцієнт корисного використання палива й енергії,
розрахункових даних нераціональних витрат енергоресурсів у порівнянні з
рівнем енергоефективності за кордоном. Як бачимо, головним напрямком
реформування діяльності ЖКГ задеклароване енергозбереження. Отже, і для
підприємств цієї галузі пріоритет має бути віддано впровадженню
енергозберігаючих технологій.

Так склалося, що діяльність підприємств житлово-комунальної сфери
сьогодні не відповідає істотним потребам розвитку економіки і зростаючим
потребам населення.

У чому ж причини такої ситуації? ЖКГ, як і будь-яка складна
соціально-економічна система, може вважатися ефективно діючою тільки в
тому випадку, якщо всі складові частини системи виконують властиві їм
функції, а реалізація власних інтересів кожного елемента системи не
погіршує показників діяльності інших. У результаті оптимальної взаємодії
елементів такої системи досягається рівноважне функціонування, що
забезпечує збалансованість інтересів кожного її учасника.

Система ЖКГ, як відомо, представлена виробниками і споживачами
житлово-комунальних послуг. Кількісний і якісний рівень пропозиції з
боку виробника (продавця) залежить від впливу таких факторів, як ціна на
одиницю послуг у даний момент часу, ціна ресурсу, технологія, розмір
податків і субсидій, кількість продавців тощо. Ці фактори по-різному
впливають на динаміку пропозиції. Одні з них впливають тільки в
довгостроковому періоді, інші – у короткостроковому. До першої групи
належать ціна на одиницю послуг, що виступає у вигляді тарифу на
житлово-комунальні послуги, величина податків і субсидій, кількість
продавців. Так, тариф на житлово-комунальні послуги є фіксованим і
встановлюється органами місцевого самоврядування.

На наш погляд, для підприємств житлової сфери найбільш значимими
факторами, що впливають на обсяг пропозиції послуг, є фактори другої
групи – ціна ресурсу і технологія. Підвищення ціни на ресурси приводить
до скорочення пропозиції, а в разі зниження – до його росту. Аналогічно
буде поводитися пропозиція при зміні технології: застаріла енергоємна
технологія скорочує обсяг пропозиції, а енергозберігаюча – збільшує.

Споживачі житлово-комунальних послуг формують попит, що має забезпечити
їм нормальні санітарно-гігієнічні і безпечні умови життя. Величина
попиту на житлово-комунальні послуги у першу чергу залежить від ціни
послуг і доходу споживачів.

Сьогодні на ринку житлово-комунальних послуг складається ситуація, коли
у зв’язку з ростом цін на енергоносії скорочується обсяг пропозиції
(почергові відключення електроенергії, подача води за графіком,
недопостачання теплової енергії, повна або часткова відсутність
освітлення сходових площадок, горищ, підвалів, прибудинкової території
тощо), а у споживачів немає важелів ефективних форм впливу на цей
процес, здатних захистити їхні законні інтереси.

Аналіз даної ситуації показав, що «ціна пропозиції» значно перевищує
«ціну попиту» на житлово-комунальні послуги, що доводить явну
розбіжність суспільно-необхідного обсягу житлово-комунальних послуг і
рівня платоспроможності населення. Це викликано насамперед тим, що
держава відмовилася від зобов’язань з дотування підприємств галузі, а
значна частина споживачів неспроможна цілком оплачувати надані їм
послуги, інші ж категорії населення відмовляються оплачувати,
посилаючись на низьку якість житлово-комунальних послуг. Підприємства
житлової сфери не зацікавлені в зниженні витрат на виконувані ними
роботи і послуги, оскільки між ними немає конкуренції, і споживач усе
одно буде змушений купувати в них нехай неякісну, дорогу, але життєво
необхідну послугу. Отже, ринок житлово-комунальних послуг має потребу в
глибоких наукових дослідженнях з розробкою ефективного механізму
мотивації економічних інтересів всіх учасників процесу.

Аналіз оплати населенням Донецької області житлово-комунальних послуг у
2002 р. підтверджує сказане. За даними Донецького обласного управління
статистики [17], у 2002 р. населенню області за надані
житлово-комунальні послуги було нараховано 807,2 млн грн, а структуру
житлово-комунальних платежів можна побачити з діаграми (рисунок 1).

Рис. 1 – Структура житлово-комунальних платежів

Донецької області (2002 р.)

Аналіз структури житлово-комунальних платежів показав, що більш як 40%
загального обсягу склали послуги теплового господарства (опалення і
підігрівання води), п’яту частину – платежі за газопостачання, стільки ж
– послуги житлового господарства. Саме ці три напрямки і становлять
найбільший інтерес для вивчення, оскільки тут і зосереджений основний
потенціал енергозбереження, яке дозволить знизити собівартість
житлово-комунальних послуг без зниження їхньої якості.

З метою вивчення якості наданих послуг авторами було проведене
опитування серед жителів Кіровського і Петровського районів Донецька.
Встановлено, що, залежно від типу опалення житла, структура оплати
житлово-комунальних послуг має значні коливання. Так, респонденти, що
проживають у будинках з централізованим опаленням (багатоквартирні),
більше половини коштів перераховують на рахунок теплопостачальних
підприємств, близько 20% — житловим організаціям і тільки 5% —
газовикам. Домогосподарства, що користаються автономним теплопостачанням
(одноквартирні), як правило, послугами житлових організацій і
тепломережі не користуються, а ось газопостачальним підприємствам
перераховують близько 90% платежів. Домогосподарства цієї групи
претензій до якості комунальних послуг не пред’явили.

У той же час респонденти, що проживають у багатоквартирних будинках,
висловили численні зауваження щодо роботи підприємств ЖКГ, велика
частина яких належала до роботи тепломережі. Аналіз результатів
опитування 213 домогосподарств, що проживають у багатоквартирних
будинках, представлено у таблиці 1.

Таблиця 1 – Аналіз результатів опитування домогосподарств про роботу
тепломережі

Перелік претензій до теплопостачання житлових багатоквартирних будинків
кількість % від загального числа

1 Відсутність гарячої води в ранкові години 42 11

2 Відсутність гарячої води у вечірні години 32 8

3 Недостатня температура гарячої води 55 14

4 Перетоп у приміщеннях 10 3

5 Недостатня температура в приміщеннях 192 50

6 Відсутність можливості регулювати температуру в приміщенні 25 6

7 Складність перерахунку оплати при неякісній чи фактично не наданій
послузі 30 8

Разом 386 100

Найбільше число претензій пов’язане з недостатнім обігрівом приміщень,
що не завжди викликано поганою роботою тепломережі. Підвищення
температури в будинках можна досягти, застосовуючи різні
енергозберігаючі технології, спрямовані на поліпшення теплозахисних
властивостей огороджувальних конструкцій, зміни центрального опалення на
автономне, застосування пристроїв регулювання подачі теплоносія залежно
від температури зовнішнього повітря та ін.

Дослідження показали, що перерахований перелік заходів, який дозволяє
знизити у першу чергу собівартість послуг з теплопостачання, не
задіяний. Єдиною широко розповсюдженою формою зниження витрат стала
установка лічильників теплової енергії.

Своє ставлення до роботи підприємств житлової сфери і якості наданих
послуг споживачі виявляють при оплаті. Так, у 2002 р. жителями Донецької
області була зроблена оплата житлово-комунальних послуг більш ніж на 702
млн грн, що склало 87% від нарахованої суми (таблиця 2).

Таблиця 2. — Оплата населенням житлово-комунальних послуг у 2002 р.

Нараховано, млн грн Оплачено, млн грн Рівень оплати, %

Квартирна плата 177,581 152,5739 85,9

Водопостачання 87,1705 68,7404 78,9

Водовідведення 22,7395 18,6064 81,9

Підігрів води 39,2484 33,6872 85,8

Опалення 301,8921 236,3219 78,3

Газопостачання 175,0396 188,7235 107,8

Вивезення сміття 3,4883 3,3333 95,6

Усього 807,1594 701,9866 87,0

Аналіз наведених даних показав, що оплата населенням житлово-комунальних
послуг за підгалузями коливається. Так, споживачі не тільки цілком
розплатилися з підприємствами газопостачання, але й частково погасили
заборгованість за 2002 рік – 107% , у той час як найбільш складне
становище в підприємств комунальної теплоенергетики, де рівень оплати
склав 78,3%.

У наявній ситуації підприємства теплопостачання продовжують діяти
звичними методами, тобто піднімати тарифну вартість на послуги. Так, у
жовтні 2003 року з початком опалювального сезону комунальне підприємство
«Макіївкатепломережа» підняло тариф на опалення за 1 кв. м загальної
площі на 40% (з 0,75 до 1,05 грн), що відразу ж призвело до зниження
рівня оплати цих послуг на 50%.

Модель функціонування підприємств теплопостачання далеко недосконала.
Тепло – специфічний «товар», який не можна зберігати, воно споживається
в момент виробництва. Причому чим коротший «життєвий цикл», тим
ефективніше виробництво. Пропозицію на ринку тепла здійснюють реальні
монополісти – підприємства комунальної енергетики. Підприємство за
допомогою ціни (тариф) і якості послуги ставить споживача в безвихідне
становище, але оскільки в товару «тепло» немає замінників, то попит на
нього має переважно нелінійний характер, тобто при низьких тарифах на
тепло спостерігається його нераціональне споживання. З іншого боку,
існують життєво важливі потреби в теплі, які нелегко знизити навіть при
високих тарифах. Тому, говорячи про еластичність попиту, ми вважаємо, що
необхідно ввести коефіцієнт співвідношення «оплата послуг – ціна», а це
дозволить споживачу ототожнити кількість спожитої послуги з можливістю
її оплати.

Для підприємств-виробників тепла також характерна повна залежність від
своїх «постачальників» – підприємств-монополістів, які забезпечують
газопостачання, водопостачання й електропостачання.

Економічний стан цих підприємств у сучасних умовах не дає можливості
здійснювати аналіз і планування заходів, спрямованих на зниження
енергоспоживання житловим фондом. Тим більше що все-таки остаточне
рішення по споживанню енергії має приймати конкретний споживач.

Органи місцевого управління у своїй діяльності повинні представляти
інтереси як житлово-експлуатаційних підприємств, так і населення.
Реалізація соціально орієнтованих проектів, спрямованих на поліпшення
якості житлових умов жителів міста, є основною метою діяльності органів
місцевого самоврядування. Тим більше що у зв’язку з упорядкуванням
ціноутворення в галузі і запобіганням необґрунтованому завищенню тарифів
урядом внесено до Верховної Ради проект Закону України «Про внесення
змін у статтю 9 Закону України «Про ціни і ціноутворення», яким
передбачається обов’язкове відшкодування з місцевих бюджетів витрат
підприємств житлово-комунального господарства у випадку, якщо
затверджені тарифи будуть нижчими, ніж собівартість виробництва послуг.
Тому органи місцевого самоврядування повинні стати не тільки
координатором виконання програм зниження витрат на енергоресурси, але й
активним учасником процесу енергозбереження. Очевидно, що інтерес до
аналізу резервів і втрат енергоресурсів повинні виявляти всі, хто бере
участь в експлуатації житлового фонду – при інших рівних для цього
можливостях.

Висновки. На підставі проведеного дослідження установлено:

— систематичне підвищення тарифів на житлово-комунальні послуги
приводить до загострення взаємин між споживачами і виробниками послуг,
знижує рівень відшкодування витрат населенням, порушує необхідну
рівновагу економічних інтересів, здатних стимулювати якість і
ефективність житлово-комунальних послуг;

— невідповідність суспільно-необхідного обсягу житлово-комунальних
послуг рівню платоспроможного попиту населення свідчить про те, що в
житлово-комунальній сфері гостро стоїть проблема розробки економічного
механізму переходу до ринкових форм регулювання господарських відносин
між виробниками і споживачами електроенергії;

— енергозбереження виступає найважливішою умовою обґрунтування
ефективного ціноутворення на ринку житлово-комунальних послуг з
урахуванням динамічної зміни потреб населення в енергоресурсах,
зростаючого обсягу, чинної структури і високої якості.

Для розв’язання ситуації, що склалася, необхідно розпочати дослідження
економічної мотивації виробників і споживачів житлово-комунальних послуг
з розробкою реформи, здатної активно стимулювати впровадження
енергозберігаючих технологій при експлуатації житлового фонду міста.

Література:

Якель Р. Испытание холодом//Зеркало недели. – 2002. — №18. – С.18.

Батареи просят огня// www.reporter.ks.ua.

Програма реформування і розвитку житлово-комунального господарства на
2002 – 2005 роки и на період до 2010 року // Міське господарство
України. – 2002. – № 1. – С.20 – 28.

Постанова Кабінету Міністрів України “Про програму поетапного оснащення
наявного житлового фонду засобами обліку та регулювання споживання води
і теплової енергії на 1996 – 2002 роки” (№ 947 від 27 листопада 1995 р.)
// Урядовий кур’єр . – 1996. — №1-2. – С 8.

Онищук Г. Основні шляхи забезпечення населення житлом та поліпшення
якісного складу житлового фонду України // Схід. – 2001. — № 1 (38). –
С.28 – 31.

Онищук Г. Житлово-комунальна реформа – основа соціально-економічного
розвитку населених пунктів // Схід. – 2001. — № 5 (42). – С.28 – 32.

Онищук Г. Удосконалення системи управління міським господарством //
Схід. – 2001. — № 6 (43). – С.15 – 21.

Семенов Г., Таран І. Особливості енергетичної кризи в Україні та шляхи
її подолання // Схід. – 1999. — № 4 (28). – С.20 – 27.

Дацій Н. Організація системи ресурсозбереження в умовах ринкових
перетворень// Схід. – 2003. — № 1 (51). – С.32 – 34.

Указ Президента України “Про прискорення реформування
житлово-комунального господарства” (№ 1351/99 від 19 жовтня 1999 р.) //
Офіційний вісник України. – 1999. — №42. – Ст. 2089.

Закон України “Про реструктуризацію заборгованості з квартирної плати,
плати за житлово-комунальні послуги, спожиті газ та електроенергію”//
Відомості Верховної Ради України. – 2001. — № 22. – С.170.

Закон України “Про місцеве самоврядування в Україні”// Відомості
Верховної Ради України. – 1997. — № 24. – С.270.

Постанова КМУ “Про вдосконалення системи державного регулювання розміру
квартирної плати та плати за утримання будинків і при будинкових
територій” (№939 від 22 червня 1998 р.) // Офіційний вісник України. –
1998. — №25. – Ст. 925.

Наказ Держжитлокомунгоспу України “Інструкція з планування, обліку і
калькулювання собівартості робіт (послуг) на підприємствах і в
організаціях житлово-комунального господарства” (№24 від 31 березня 1997
р.) // Офіційний вісник України. – 1997. — №21. – Ст. 725.

Наказ Державного Комітету будівництва, архітектури та житлової політики
України “Порядок формування тарифів на послуги централізованого
водопостачання та водовідведення” (№ 139від 27.06.2001) // Офіційний
вісник України. – 2001. — №28. – Ст. 1290.

Наказ Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики
України “Порядок визначення нормативних витрат житлово-експлуатаційних
організацій, пов’язаних з утриманням будинків і прибудинкових територій”
(№ 214 від 03.09.1999) // Офіційний вісник України. – 2000. — №2. – Ст.
58.

Експрес-доповідь. Оплата населенням області житлово-комунальних послуг
та електроенергії у 2002 р./ Донецьке обласне управління статистики. –
Донецьк, 2003. – С. 1-4.

Галузь використовує газу майже стільки, скільки весь господарський
комплекс Польщі, – близько 10 млрд м3.

Похожие записи