Реферат на тему:

Економічний аналіз регулювання зовнішньоекономічної діяльності АПК в
Україні

Ще у стародавні часи Київської Русі (V–XII ст.) у державі чітко
визначились об’єкти оподаткування (земля, дім, ввіз і вивіз товарів).
Усі, хто це мав, ставали платниками податків незалежно від розміру
прибутків, які вони отримували.

Навіть стислий екскурс у минуле свідчить, що платники податків були в
усі історичні періоди існування людства. А якщо є платник, то виникає
необхідність його обліку, але до цього людство дійшло не одразу.

В умовах, коли від грошового поповнення бюджету залежить виконання
цілого ряду економічних і соціальних програм, важливе значення має
обґрунтована податкова політика. Але зрозуміло, що податкова система в
Україні перебуває на стадії формування і потребує удосконалення.

Американський учений Лаффер довів, що підвищення податкових ставок до
певного рівня відповідає збільшенню грошових надходжень до бюджету, а за
межами цього рівня йде зворотний процес, тобто скорочення надходжень.

Враховуючи не тільки масштабність світової економіки (загальний світовий
експорт товарів і послуг у 1998 році становив 5 270 млрд. дол. США), але
і міжнародний обсяг торгівлі сільськогосподарськими товарами (частка
лише експортованої аграрної продукції дорівнює 10,5 %, з якої продукція
харчової промисловості – 443,1 млрд. дол. США, сільськогосподарська
сировина – 109,6 млрд. дол. США), розвиток зовнішньоекономічних відносин
в аграрній сфері набув надзвичайно актуального значення як з позиції
загальносвітової продовольчої безпеки, так і здійснення міжнародної
торгівлі в цілому. Тому серед усієї сукупності фундаментальних і
прикладних питань опрацювання соціально-економічної моделі розвитку
агропромислового комплексу України невідкладного вирішення потребує
завдання формування механізму державного регулювання
зовнішньоекономічної діяльності стосовно аграрної економіки як однієї з
малодосліджених і недостатньо висвітлених у спеціальній фаховій
літературі проблем.

Особливої актуальності в останні роки набула також проблема визначення
перспективних напрямів розвитку зовнішньоекономічної діяльності з метою
збільшення виробництва та експорту конкурентоспроможних видів аграрної
продукції. До того ж державні механізми управління галуззю в попередні
роки не були досконалими стосовно регулювання імпорту й експорту, що
значною мірою впливало на відтворення виробничого потенціалу та
фінансово-економічний стан підприємств АПК. Тому пошук науково
обґрунтованих факторів зростання ефективності виробництва
конкурентоспроможної вітчизняної сільськогосподарської продукції,
гарантування продовольчої безпеки держави обумовлюють і необхідність
розробки фінансово-економічних механізмів регулювання
зовнішньоекономічної діяльності в АПК, а також поглиблення
науково-дослідних робіт із цієї проблеми.

Актуальність теми підтверджується і тими обставинами, що наукові
надбання вітчизняних учених-економістів щодо зовнішньоекономічної
діяльності АПК не завжди адекватно відповідають сучасним реаліям
світової економіки. Останнім часом з’явилися нові політичні і економічні
чинники та тенденції розвитку міжнародної торгівлі, що базуються на
стратегічному партнерстві України. Ось чому з теоретичного і
методологічного погляду важливо своєчасно й адекватно відреагувати на
досить швидкі зміни державних пріоритетів у розвитку
зовнішньоекономічної діяльності.

Однак найменш дослідженою і маловисвітленою залишається проблема
формування фінансово-економічного механізму державного регулювання та
підвищення ефективності зовнішньоекономічної діяльності АПК із
урахуванням вимог ринкової економіки, необхідності розвитку
підприємництва в аграрній сфері, гарантування продовольчої безпеки
держави, а також створення механізму детінізації зовнішньоекономічної
діяльності.

Україна почала активно формувати власну систему зовнішньоекономічної
діяльності та механізм її державного регулювання, зокрема і в АПК, з
набуттям державної незалежності, оскільки сприяння розвитку раціональних
зовнішньоекономічних зв’язків є одним із визначальних завдань усіх
розвинених держав.

Відповідно до нових умов розвитку світового ринку, пов’язаного з
глобалізацією, регіоналізацією та диверсифікацією, узагальнюючими
макроекономічними принципами розвитку зовнішньоекономічної діяльності є
врахування зростаючого диспаритету між економіками розвинених країн і
країн, що розвиваються, вирівнювання економічного стану держав, які
стають членами потужних економічних угруповань, формування міжнародної
вартості на основі цін світових ринків, потреба участі в міжнародному
поділі праці тощо.

Однією з визначальних складових обліково-економічного механізму
регулювання зовнішньоекономічної діяльності є митно-тарифне регулювання.
Згідно з принципами ГАТТ/СОТ, регулювання зовнішньої торгівлі в Україні
через митно-тарифну політику спрямовується на захист внутрішнього ринку,
стимулювання експорту вітчизняної продукції та забезпечення ефективності
виробництва. При цьому вона повинна поєднувати функції як наповнення
бюджету, так і створення рівних умов для конкуренції вітчизняних й
іноземних виробників та їх товарів.

Таким чином, державне регулювання зовнішньоекономічної діяльності в АПК
охоплює певну взаємопов’язану і взаємообумовлену сукупність методів та
інструментів, за допомогою яких держава впливає на діяльність
вітчизняних й іноземних суб’єктів підприємництва, визначальними з яких є
обліково-економічні. Дослідження еволюції механізму державного впливу на
розвиток експортно-імпортних операцій свідчить, що Україна в своєму
законотворчому процесі за короткий час пройшла діалектичний період (від
оптимістичного романтизму до прагматичного реалізму) і на сьогодні
реалізує виважену ліберальну політику стосовно регулювання
зовнішньоекономічної діяльності.

Одним із важливих завдань на сучасному етапі є інтеграція вітчизняного
АПК у світове ринкове середовище. Передумовою цього процесу, поряд з
іншими факторами, є розширення участі України у світовій торгівлі.
Стосовно тенденції подальшого розвитку світового ринку продовольства, то
проявляється вона у першу чергу в зростаючій конкуренції на світових
ринках сільськогосподарської продукції та продукції харчової
промисловості, що вже є інтегрованими через інтереси певних політичних
та економічних блоків країн. Підтвердженням викладеного є сформований на
принципах захисту інтересів виробників і споживачів аграрний ринок країн
ЄС. Так, середньономінальне імпортне мито в країнах ЄС становить 51,4 %
для країн-членів СОТ і 67,2 % для решти країн, а середньозважена ставка
ввізного мита майже удвічі вища.

Об’єктом державного регулювання імпорту щодо АПК України є дві групи
товарів: імпортні товари, призначені для використання в процесі
аграрного виробництва (техніка, сільськогосподарські машини, світлі
нафтопродукти, пестициди, добрива, насіння тощо); імпортна продукція
сільського господарства та харчової промисловості. Вказані групи товарів
достатньо відрізняються як значенням і місцем на внутрішньому ринку, так
і можливими підходами до регулювання їх імпорту.

Забезпеченість АПК України засобами виробництва, що входять до першої
групи, є надзвичайно критичною. Зважаючи на це, на перше місце
висувається завдання опрацювання механізму тарифного і нетарифного
регулювання імпорту цих товарів.

Аналіз динаміки експорту продукції АПК свідчить, що до останнього часу
зберігалася негативна тенденція щодо його скорочення (табл. 2).
Дослідженням встановлено, що однією з причин зменшення обсягів експорту
є значне (в середньому подвійне) скорочення обсягів виробництва основних
видів продукції. Валова продукція сільського господарства у порівняльних
цінах 1996 р. зменшилась із 48,6 млрд. грн. у 1990 р. до 23,6 млрд. грн.
у 1999 р., або в 2,1 раза (однак з позитивною тенденцією до зростання у
2003 р. – до 25,9 млрд. грн.). При цьому одним із факторів скорочення
обсягів валової продукції стало значне зменшення урожайності основних
сільськогосподарських культур.

Таблиця 1

ТН

ЗЕД Продукція 10 20 30 40 50 60 70 80 90 100

01. Живі тварини

02. М’ясо і м’ясопродукти

03. Риба і рибні продукти

04. Молоко і молочні продукти, яйця птахів, мед

05. Інші продукти тваринного походження

06. Живі рослини

07. Овочі

08. Плоди і горіхи

09. Кава, чай і прянощі

10. Зернові хліба

11. Борошно, крупи

12. Олійні, насіння і плоди

13. Шелак, камеді, смоли

14. Інші продукти рослинного походження

15. Жири і продукти їх переробки, воски

16. Вироби з м’яса, риби

17. Цукор і кондвироби

18. Какао і какаопродукти

19. Борошняні вироби

20. Продукти переробки овочів, фруктів

21. Інші харчові продукти

22. Напої

23. Корми

24. Тютюн і вироби з нього

38.08 Гербіциди

84.24 Обприскувачі тракторні

83.32 Плуги обертові 8-корп

84.32 Леміші до плугів

84.33 Комбайни зернозбир.

87.01 Трактори

Рис. 2. Рівень захисту внутрішнього ринку по основних групах імпортної
продукції сільського господарства та товарів для АПК (1999 рік)

– пільгова ставка ввізного мита

– повна ставка ввізного мита

Стосовно експортних товарів-лідерів можна зазначити, що експорт зерна в
середньому за 1997–2003 роки становив 11,2 % від обсягу його
виробництва, насіння олійних – відповідно 35,7, м’яса – 6,9 %, що за
певних стабільних тенденцій для збільшення виробництва у перспективі не
створювало б проблеми продовольчої безпеки. Проте ситуація, що склалася
із зерном у 1999/2000, 2003/2004 роках, засвідчила непослідовність
аграрної політики держави щодо регулювання ринку зерна.

Таблиця 2

Зовнішньоторговельний баланс АПК України (обсяги експорту-імпорту та
сальдо) за 1995–2003 роки, млн. доларів США

?Імпорт 11 336 17 603 17 128 14 675 11 846 -5 757 67

Сальдо + 231 -3 202 -2 896 -2038 -264 +2 938 8

Всього товарів АПК

Експорт 1 699 3 050 18 01 1 379 1 418 -1 632 46

Імпорт 471 1 447 898 1 051 902 -545 62

Сальдо + 1 228 + 2 501 912 + 328 +516 -1 985 21

у т. ч.:

І. Живі тварини та продукти тваринництва

Експорт 485 594 439 273 274 -320 46

Імпорт 75 316 191 221 194 -122 61

Сальдо + 410 + 278 +248 + 52 +80 -198 29

ІІ. Продукти рослинного походження

Експорт 143 868 554 643 723 -145 83

Імпорт 103 247 167 185 188 -59 76

Сальдо + 40 -621 +387 -458 о35 -86 86

ІІІ. Жири і масла тваринного і рослинного походження

Експорт 92 186 121 132 113 -73 61

Імпорт 19 36 10 43 76 +40 21

Сальдо + 73 — 150 81 -39 37 -113 25

IV. Продукція харчової промисловості.

Експорт 979 1 402 687 687 332 308 -1 094 22

Імпорт 274 848 500 552 444 -404 52

Сальдо — 705 +554 + 187 — 220 -136 -690 25

Враховуючи найбільш низький за останні роки валовий збір зернових у 1999
р. та передбачаючи проблеми у власному забезпеченні населення
хлібопродуктами, з України все ж було експортовано значні обсяги зерна
(рис. 3).

Це повною мірою позначилося на кон’юнктурі внутрішнього ринку та
призвело до стрімкого зростання цін як на пшеницю і борошно, так і на
хліб.

Наслідком цього був імпорт в Україну на початку 2000 р. зерна пшениці
III класу з Казахстану. Очевидно, що експортна орієнтація держави в
ситуації з продовольчим зерном не витримує критики, тим більше, що для
імпорту зерна знаходяться валютні резерви, а для підтримки власного
сільськогосподарського виробника таких коштів немає.

Рис. 3. Внутрішнє виробництво та експорт зерна в Україні

Аналіз світового та вітчизняного ринків соняшнику і продуктів його
переробки свідчить, що на сьогодні немає єдино правильної відповіді на
питання стосовно того, що вигідніше експортувати: соняшник чи олію. Як
свідчать результати аналізу, вирішальним аргументом для прийняття
рішення щодо введення мита є мотивація держави щодо захисту своїх
інтересів стосовно трьох учасників ринку соняшнику:
сільськогосподарського товаровиробника – переробного підприємства –
експортера (насіння соняшнику чи олії). Відомо, що серед інших факторів,
які впливають на ціноутворення, а у підсумку і на валютні надходження,
експортне мито прямо впливає на формування надходжень до державного
бюджету. Проте розрахунки економічних наслідків його введення завжди
пов’язуються з незмінними обсягами реалізації товару на зовнішніх ринках
і в цілому надзвичайно складні для аргументації того, що експортувати
соняшник виявляється більш вигідно, ніж продукти його переробки.
Прибуток країни від експорту насіння соняшнику у 1999/2000 році міг бути
орієнтовно на 4 млн. дол. США більшим, ніж прибуток, отриманий від
експорту продуктів його переробки (олії та шроту). Внаслідок введення
експортного мита валютні надходження держави від експорту зменшились,
що, безумовно, є негативним явищем. Однак за період дії мита зросло
виробництво олії та продуктів її переробки (макухи, маргаринової
продукції, майонезу тощо), були створені нові робочі місця, збільшилися
податкові надходження в бюджет, що є позитивною стороною його введення.

Таким чином, є підстави стверджувати, що аграрний сектор економіки
України вже нині має сформовані пріоритети щодо експорту та імпорту
продукції. Перспективний, експортоорієнтований розвиток сільського
господарства та харчової промисловості повинен відбуватися в напрямах
збільшення виробництва продукції стабільно високої якості, підвищення
його ефективності шляхом зниження собівартості продукції за рахунок
зростання урожайності сільськогосподарських культур, підвищення
продуктивності тварин, застосування сучасних технологій виробництва, що
забезпечить високу конкурентоспроможність вітчизняної продукції за
якістю і ціною на світовому ринку.

Проблема тінізації економіки в цілому і зовнішньоекономічної діяльності
зокрема уже давно перейшла національні кордони і висунулась на рівень
національної безпеки кожної із країн світу. Тому зрозуміло, що її
вирішення повинна здійснювати держава через спеціально відпрацьований
механізм.

Аналіз причин тінізації зовнішньоекономічної діяльності в Україні
свідчить, що бажання взагалі уникнути сплати податків та інші причини
змушують українських та іноземних учасників зовнішньоекономічної
операцій шукати способи зменшення суми прибутку, що є базою для
оподаткування. Типовий вихід із цієї ситуації вбачається, по-перше, у
зменшенні ціни на продукти харчування, що імпортуються (у цьому випадку
виникає можливість готівкового обігу, в тому числі для розрахунків з
іноземними партнерами), по-друге, у заниженні експортної ціни на
сільськогосподарську продукцію (певна частка капіталу залишиться за
кордоном), по-третє, в пошуку таких організаційних схем здійснення
контракту, при яких вся або основна маса прибутку залишалася б за межами
України (типово в офшорних зонах).

Підстави для висновку про уникнення сплати ввізного мита та інших
податків, передбачених при імпорті сільськогосподарської продукції,
окремими суб’єктами господарювання, дає калькулювання ціни на окремі
товари, що імпортуються в Україну (табл. 4).

Таблиця 4

Формування ціни на окремі імпортні товари (2001 р.)

Товари Показники Довідково:

Роздрібна ціна товару, грн. /кг Гуртова ціна товару, грн. /кг Вартість
товару для імпортера Митні процедури резидента Контрактна ціна для
резиден-та (DOM)3, EUR /кг пільгова ставка ввізного мита, EUR /кг повна
ставка ввізного мита, EUR /кг

грн., за 1 кг EUR за 1кг1 ПДВ, EUR за 1 кг ввізне мито2, EUR /кг

Яловичина морожена (ТН ЗЕД 02.02) 15,0 12,5 10,4 2,07 0,34 1.0 (2,0)
0,73

(-0,27) 1,0 2,0

Частини тушок домашньої птиці морожені (ТН ЗЕД 02.07.41) 8,5 7,1 5,9
1,17 0,19 0,7 0,28 0,7 0,7

Оселедець (ТН ЗЕД 03.02.23-65) 5,5 4,6 3,8 0,76 0,13 0,2

(0,4) 0,43 (0,23) 0,2 0,4

Троянди * (ТН ЗЕД 06.03.10110) 8,25 6,9 5,7 1,13 0,19 0,5 (1,0) 0,44

(-0,06) 0,5 1,0

Картопля свіжа або охолоджена (ТН ЗЕД 07.01) 1.2 1.0 0,8 0,16 0,03 0,2
(0,4) -0,07

(-0,27) 0,2 0,4

Банани (ТН ЗЕД 08.03) 4,5 3,75 3,1 0,52 0,09 0,13 0,3 20%

1Для розрахунків використано обмінний курс НБУ на 01.02.2001 (1 ЕUR –
5,04 грн.).

2 Ввізне мито за пільговою (повною) ставкою.

3За умови сплати ввізного мита за пільговою (повною) ставкою.

4 Усі розрахунки – за 1 шт.

Методом розкладання роздрібної ціни, що склалася на українському ринку,
було визначено контрактну ціну для резидента. При розрахунках виходили з
припущення, що прибутковість торгової операції становить 20 % як для
імпортера, так і в цілому для гуртової та роздрібної торгівлі.

Після проведення аналізу можна зробити висновок: за такого рівня
роздрібних цін, що склався на українському ринку, за умови сплати усіх
необхідних при імпорті платежів контрактна ціна окремих товарів
(наприклад, яловичини та картоплі) повинна бути від’ємною, а для інших –
на рівні, набагато нижчому від світової ціни, для того щоб їх імпорт в
Україну був взагалі можливим. Тому імпорт таких товарів, як картопля та
яловичина, при сплаті митних платежів не був би економічно доцільним.
Щодо інших товарів, імпорт яких є суттєвим (частини тушок домашньої
птиці заморожені, оселедці, троянди та ін.), то цілком логічним є
висновок, що частина їх імпорту в Україну здійснюється без сплати
ввізного мита.

Проблему детінізації зовнішньоекономічної діяльності в Україні можна
розв’язати як зміною економічних відносин (формуванням нового
податкового механізму), так і посиленням контролю за сплатою податків,
боротьби з незаконним ввезенням на її територію контрабандних товарів.
Детінізація зовнішньоекономічної діяльності пов’язується у першу чергу з
розробкою механізму, у межах якого експортно-імпортні операції стають
невразливими з погляду відмивання коштів.

Одним із напрямів підвищення ефективності ведення зовнішньоекономічної
діяльності є вирішення проблеми її „тінізації”. Враховуючи, що вирішення
проблеми боротьби з тіньовою зовнішньоекономічною діяльністю багато в
чому залежить від досконалості законодавчої бази, обґрунтовано
положення, що формування законодавчої бази в Україні повинно охоплювати
як міжнародний аспект, так і національні особливості протидії тіньовій
економіці.

На етапі переходу до ринкової економіки пріоритетне значення повинно
надаватися державному регулюванню економіки, зокрема зовнішньо
економічної діяльності, оскільки обсяг лише імпорту
сільськогосподарської продукції та продукції харчової промисловості за
останні роки в 3,5 раза перевищує бюджетне фінансування сільського
господарства в Україні. Тому його оптимальне поєднання з ринковими
регуляторами в сучасних умовах зможе забезпечити найбільш прискорений
вихід аграрного сектора з кризи та підвищення ефективності аграрного
виробництва та зовнішньоекономічної діяльності в АПК.

У процесі формування системи державного регулювання зовнішньоекономічної
діяльності в АПК України можна виділити чотири основні етапи: перший –
становлення законодавчої бази щодо ЗЕД (1991–1992 рр.), другий – період
лібералізації зовнішньоекономічної діяльності (1993–1995 рр.), третій –
період застосування обмежень щодо імпорту та захисту національного
виробника (1996–1998 рр.) та четвертий – удосконалення системи
державного регулювання ЗЕД відповідно до вимог СОТ (починаючи з кінця
1998 року і понині). На кожному з етапів держава використовувала різні
інструменти регулювання, однак перевага надавалася заходам
митно-тарифного регулювання імпорту аграрних товарів. Останнім часом
основна тенденція зміни мита полягала у формуванні світової думки щодо
ліберальності державного регулювання в Україні з посиленням тенденцій до
захисту вітчизняного товаровиробника нетарифними методами.

Ми завжди готові вислухати зауваження, пропозиції, взяти участь у
подальших дискусіях з розглянутих питань, оскільки робота над їх
подальшим розв’язанням продовжується.

Література:

1. Налоговая реформа и направления налоговой политики // ЗКО. – 1999. –
№ 1. – С. 157.

2. Регуляторна політика держави в сфері підприємництва: Аналітична
доповідь / Міжнародна спілка українських підприємств. – К., 2000. –
52 с. – С. 13.

3. Кваша С.М. Державне регулювання зовнішньоекономічної діяльності в АПК
України // Агроінком. – 2001. – № 7. – С. 53–58.

4. Ющенко В.А. Програма дії Уряду // Урядовий кур’єр . – 2000. – С. 4–8.

Похожие записи