Індивідуальна робота

на тему

Економічні реформи в Україні для виходу з кризи

Тема : Економічні реформи в Україні для виходу з кризи

Зміст

Вступ.

1. Поняття “реформування”, “структурне реформування”.

2. Структурні зміни у виробництві споживчих товарів.

3. Реформи в аграрному секторі.

4. Інвестиційна політика.

Висновки.

Зміст

Вступ.
4

1. Структурне реформування.
5

2. Структурні зміни у виробництві споживчих товарів.
10

3. Тенденції та зміни в аграрній структурі.
13

4. Інвестиційна політика в структуроутворенні.
16

Висновки.
20

Список використаної літератури.
22

Вступ

Структура економіки в її широкому розумінні охоплює всі сфери людської
діяльності — від макро- до мікроекономічного рівня. Це не тільки
галузева макроструктура в моделі міжгалузевого балансу за схемою
«затрати — випуск». Вона, безумовно, є найважливішою і основною ланкою,
своєрідним ядром загальної структури економіки. До речі, розгорнута
економіко-математична модель міжгалузевого балансу в його динамічній
будові, що відбиває міжгалузеві потоки, і сьогодні вважається визначним
досягненням економічної дмки у справі пізнання кількісних структурних
зрушень в економіці. За допомогою такої моделі групою під керівництвом
професора В. Леонтєва проведено фундаментальне дослідження
довготермінових структурних зрушень в американській економіці . Видатний
вклад у розкриття цієї проблеми зроблено російськими і українськими
вченими, за якими залишається певний пріоритет у створені та
використанні блочної моделі шахматного балансу. Вперше розгорнутий
міжгалузеаий баланс за матрицею певних затрат на випуск кінцевих
продуктів складено та опубліковано у 20- ті роки статистиками Росії під
керівництвом П.. Попова . Перший баланс народного господарства за
1923-1924 рр. було надруковано в 1926 р. . Не можна й не відзначити й
розвиток теорії економічних структур академііка В. Нємчиновом і М.
Федоренковим.

Масштабні інвестиції покликані не тільки зупинити спад і пожвавити
виробництво, але й створити умови для розв»язання іншого, ще складнішого
завдання — глибокої структурної перебудови народного господарства .
Світовий досвід показує, що ті країни де ринкові реформи не
супроводжувалися структурною перебудовою, не змогли вирватися з обіймів
злиднів, створити ефективне ринкове господарство і увійти до «клубу»
високорозвинутих держав .

На відміну від закритої, коомандної економіки, ринкове господарство має
відкритий характер. Отже, внутрішній ринок даної країни входить до
системи світових ринків, являючи собою сферу конкурентної боротьби не
тільки вітчизняних підприємств, але й зарубіжних фірм, і втому числі —
транснаціональних корпорацій. Відповідно, значна частина продукції
вітчизняних підприємств реалізуються за кордоном, йде на експорт.
Безпосередньою метою структурної перебудови є пріоритетний розвиток тих
галузей економіки, тих підприємств, які можуть виробляти продукцію
конкурентно спроможну на світових ринках, і в тому числі — на
внутрішньому ринку даної країни в умовах низьких митних тарифів, отже —
конкуренції імпортних товарів. Природно, що галузі, не здатні виробляти
таку продукцію, повинні згортатися, а а їх підприємства — закриватися.
Глибока структурна перебудова перехідної економіки є обов»язковою умовою
використання переваг міжнародного поділу праці, і в тому числі —
науково-технічних досягнень інших, розвинутіших країн. Спроби вписатися
до системи міжнародного поділу праці, що не супроводжуються глибокою
структурною перебудовою, приречені на провал.

1. Структурне реформування

Починаючи ринкові реформи, Українська держава, нібито, прагнула
здійснити радикальні структурні зрушення в економіці України на користь
випереджаючого розвитку галузей, які працюють на задоволення потреб
людини і насичення внутрішнього споживчого ринку, тобто перейти від
тоталітарного орієнтованої до соціально орієнтованої економічної
структури і відповідного устрою всього суспільства. І це не одна з
кардинальних проблем соціально-економічної політики демократичної
держави. Проте за минулі роки майже жодного кроку в цьому вирішальному
напрямі структурного трансформування економіки зробити не вдалося.
Досить навести дані Мінстату України про динаміку пропорцій у
співвідношенні виробництва (група «А») і виробництва предметів
споживання (група «Б») у фактичних і порівняльних цінах (див. табл.
1.1).

Таблиця 1.1

Співвідношення груп галузей «А» і «Б» у структурі промислової продукції
України

Роки Продукція промисловості Засоби виробництва предмети споживання

1 (в цілому) у факт. цінах у порівняль

них цінах у факт. цінах у порівняль

них цінах

1990 100 — 69,5 — 30,5

1991 100 62,9 67,1 37,1 32,9

1992 100 77.9 66,6 22,1 33,4

1993 100 74,0 64,9 26,0 35,1

1994 100 76,1 66,7 23,9 33,3

У фактичних цінах частка виробництва засобів виробництва не тільки не
зменшилась, а навпаки — зросла до 76,1%, а частка виробництва предметів
споживання — впала до 23,9%, тобто тенденція є прямо протилежною тій,
якої прагнули. Розрахунки за порівняльними цінами дали збільшення
випуску предметів споживання в 1994 р. лише на 2,8% пункта, при
відповідному зменшенні частки виробництва засобів виробництва. Але такі,
вкрай незначні, структурні зміни не справили відчутного впливу на стан
внутрішнього споживчого ринку, за рахунок власних товаровиробників. Його
насиченість формується переважно за рахунок імпорту, який витісняє з
ринку вітчизняні товари. Таким чином, поки що переорієнтвція промислової
структури в соціальному напрямі не відбулася.

Діюча макроструктура трансформується досить повільно і далеко не в кращу
сторону. Про це свідчать також тенденції структурних змін у вирішальних
агрегованих сферах господарської діяльності (див. табл. 1.2).

Таблиця 1.2

Зміни в агрегованій структурі економіки України за 5 років її
реформування (у фактичних цінах)

%

Сфера матеріального виробництва 1990

рік

ССП 1990

рік

НД 1991

рік

ССП 1991

рік

НД 1992

рік

ССП 1992

рік

НД 1993

рік

ССП 1993

рік

НД 1994

рік

ССП 1994

рік

НД

Народне господарство

в тому числі :

100

100

100

100

100

100

100

100

100

100

промисловість 60,2 41,5 42,4 66,6 66,6 49,0 39,6 59,0 58,5 42,6

сільське-господарсто 21,5 30,5 30,4 20,1 13,4 19,7 21,3 16,8 13,4 16,3

будівництво 8,0 10,2 10,7 8,5 8,5 11,9 11,0 8,5 12,5 16,3

транспорт і зв»язок, торгівля, і мат.-тех. Постачання

3,5

6,8

7,6

4,2

4,8

9,5

14,8

7,3

6,1

9,7

інші галузі 2,6 5,1 4,0 1,9 0,6 0,9 1,4 0,9 1,6 2,6

Характерно, що — при тенденції до спаду промислового виробництва (за 5
років — біліше, ніж на половину) — у 1992р. питома вага промисловості у
ВСП не тільки не зменшилась, а навпаки — підвищилася (+6,4%); тим часом
у 1994р. (порівняльно з даними 1990р.) вона дещо скоротилася (-1,7%).
Частка ж промисловості в НД виявилася відповідно, на 7,5% і на 1,1%
вищою. Все це — діяння виключно цінового фактора.

Гіперінфляційний шок спрацював на структурну деформацію повною мірою,
бо, скажімо, сфера сільського господарства (при спаді виробництва лише
на 1/3) стабільно утримувала свою питому вагу лише перші 2 роки, а
потім, з початком цінової лібералізації, пішло обвальне падіння її
частки у ВСП на 8,1%, а в НД — на 14,2% (у 1994р.). При цьому сама
аграрна сфера (на відміну від промислової), при меншій частці у ВСП,
переважає власну частку в НД. В умовах панування монополізму та
гіперінфляції оптові ціни промисловості зростали швидшими темпами, ніж
аграрні ціни, що, власне, і призвело до такого перекосу між двома
вирішальними сферами суспільного виробництва.

Те саме стосується і будівництва, де обсяги інвестицій скоротилися до
критичної межі, інвестиційна та інноваційна діяльність «заморожені» (в
1994р. валовий продукт будівництва скоротився (проти обсягів 1990р.) на
68%, а НД — на 59%), а його частка в галузевій народногосподарській
структурі має тенденцію до стійкого зростання.

Перевезення вантажів транспортними засобами істотно зменшилися, системи
транспорту катастрофічно старіють, а питома вага цієї галкзі у ВСП і в
НД, внаслідок бурхливого зростання тарифів, збільшилася майже вдвічі.
За рахунок підвищення цін і розширення імпорту товарів відповідно
зростає частка сфери обігу. Надто низькою залишається питома вага сфери
особистих споживчих послуг.

Промисловість, залишаючи за собою провідну роль у структуроутворюючому
процесі в українській економіці, одночасно зберігає тенденцію до
подальшого спаду виробництва, з внутрішньою деформацією своєї галузі
структури. За розрахунками аналітиків, у 1995р. фактичне падіння
промислового виробництва вже сягає 2/3 від рівня 1990р. . Певні ознаки
стабілізації та пожвавлення — за рахунок передових підприємств — окремих
промислових галузей, які використовують економічні можливості
(металургійна і хімічна промисловість, електроенергетика, деревообробна
промисловість, виробництво будівельних матеріалів), аж ніяк не змінюють
негативних тенденцій до спаду промислового виробництва і цього
подорожчання, що не сприяє піднесенню його конкурентноспроможності
навіть на своєму, внутрішньому ринку. Іноземні конкуренти з успіхом
витісняють з нього вітчизняних товаровиробників, часто ставлячи їх на
межу повного банкрутства. Водночас держава зовсім не захищає їх
законодавчо навіть від не порядної конкуренції чужоземців.

Деталіізований галузевий аналіз структурних змін у промисловості лише
підтверджує висновок про те, що при тенденції до випереджаючих темпів
спаду виробництва, а також зростання собівартості та оптових цін
продукції галузі важкої промисловості продовжують залишатися «лідерами»
як у загально промисловій, так і в народногосподарській. Наприклад,
паливна промисловість скоротила обсяг виробництва продукції більше як
удвічі, а оптові ціни на паливо зростли щороку ( за «ланцюговим»
індексом) такими темпами : у 1991р. — в 1.7 раза, в 1992 — у 2,37 , а в
1993р. — в 53,5, а в 1994р. — в 11 разів. У результаті (як не
парадоксально, але факт) питома вага цієї галузі в промисловій структурі
стала вдвічі вищою проти рівня 1990р.. Анологічною є ситуація і по
чорній металургії : виробництво в галузі скоротилося за ці самі роки на
57%, а оптові ціни щороку підвищувалися ( порівняно з попереднім
роком), відповідно, в 3, 14, 55, 56 раза. При цьому в структурі
промислового виробництва чорна металургія — як найбільш енергомістка
галузь — вийшла на перше місце, подвоївши свою питому вагу. Зміни в
структурі виробництва валової промислової продукції розкриваються в
таблиці 1.3.

Таблиця 1.3

Зміни в структурі промисловості за вартістю продукції

Галузі промисловості 1990рік 1991рік 1992рік 1993рік 1994рік 1995рік

Промисловість (у цілому)

у тому числі : 100 100 100 100 100 100

електроенергетика 3,2 3,6 6,4 9,4 11,5 11,4

паливна промисловість 5,7 3.8 14,3 8,5 11,2 13,2

чорна металургія 11,0 9,9 22,7 16,8 19.9 21,9

хімічна і нафтохімічна 6,0 5,9 6,7 6,0 6,9 7,5

машинобудування і металообробка 30,7 26,4 18,6 19,9 17,0 16,0

лісова, деревообробна і целюлозно паперова 2,9 2,9 2,2 2,6 2,4 2,6

будівельних матеріалів 3,4 3,7 3,6 4,7 4,0 3,9

скляна і фарфоро-фаянсова 0,5 0,6 0,5 0,5 0,6 —

легка 10,8 12,3 6,7 6,1 4,4 2,7

харчова 18,6 24,4 13,6 19,7 17,1 15,0

борошномельна-круп»яна і комбікормова 4,0 2,8 2,3 2,7 1,5 2,4

інші галузі 3,2 3,7 2,4 3,2 3,5 3,8

Поряд з паливною промисловістю та чорною металургією, за рахунок падіння
того самого цінового фактора, точніше — інфляційного буму, в 3,6 раза
підвищено питому вагу в промисловій структурі електроенергетики, хоча
електроенергія при цьому (як на виробничі, так і на побутові цілі)
перетворилася на дефіцитний і дорогий товар. Безумовно тут спраццював
фактор подорожчання імпорту енергоносіїв, зокрема — нафти і газу. До
речі, ці продукти перетворилися на об»єкт небувалого збагачення
корумпованих елементів і міжнародних спекулянтів. На реекспортні нафти і
нафтоподуктів вони стали мільйонерами, залишивши переважну частку
капіталу на рахунках закордонних банків, одночасно ще й енергетично
паралізувавши розвиток національного товаровиробництва і можливість його
нормального побутового енергоспоживання країни.

Досить стабільними залишаються місця в структурі промисловості лісової,
деревообробної та целюлозно-паперової, скляної та фарфорофаянсової,
хімічної та нафтохімічної промисловості будівельних матеріалів. І це теж
за умов спаду виробництва і зростання цін, які стали не доступними для
основної маси споживачів. Проте існує різкий спад виробництва в галузях
машинобудування, які є найважливішими носіями НТП і технологічного
переозброєння всього народного господарства. Неконкурентноспроможність
власного машинобудування заганяє вітчизняних товаровиробників у глухий
кут, зумовлює потребу у величезних валютних затратах на імпорт техніки і
технології.

Можна навести чимало яскравих прикладів масової закупівлі, наприклад,
сільськогосподарської техніки у закордонних фірм за іноземні кредити під
державну гарантію. До речі, такі фірми мають досить необхідних
прихильників серед приречених до цього посадових осіб. Відома
американська фірма «Джон Дір» має намір продавати Україні (під гарантію
держави) 1000 зернозбиральних комбайнів. Тим часом вітчизняна
конструкція конкурентноспроможного комбайна Дніпропетровського
машинобудівного комплексу і Херсонського комбайнового заводу на власне
виробництво чомусь не ставить. Інакше кажучи, за таких ринкових умов
сільськогосподарське машинобудування, як і машинобудування для
переробної промисловості, ставиться на межу загибелі.

Як показує таблиця 1.3, у загальнопромисловій структурі питома вага
сфери машинобудування металообробки вже знизилася з 20,7 до 16%, тобто
майже удвічі. Країну поставлено перед дилемою : або йти в пряму, надто
дорогу, залежність від дкржавних технологій, на що немає належних
коштів, або повертатися до примтивних технологій минулого. Як перший,
так і другий шляхи для України не тільки не придатні, але й згубні,
оскільки приведуть її економіку до повної деградації та занепаду. Треба
йти єдино правильним шляхом оновлення, нарощування і структиризації
національного машинобудівного комплексу, використовуючи новітні
науково-технічні досягнення, — з тим, щоб освоювати і випускати власні
технологічні системи. Це основа прогресивного розвитку держави.
Необхідні нагромадження та інвестиції можуть бути забезпечені за рахунок
ефективного відтворювального процесу в самому ж машинобудуванні. При
раціональному веденні, воно стає досить доходним. Зрозуміло, що для
цього треба мати місткий платоспроможний ринок. Важливим імпульсом до
економічного пожвавлення і розвитку машинобудування може стати
економічне і законодавче стимулювання кооперування та інтеграції з
іноземними фірмами на базі спільного капіталу, а також залучення
іноземних кредитних ресурсів. Це є значно ефективніше і дешевше, ніж
орієнтація на масовий імпорт готових машин і устаткування. Проте, перш
за все, цій галузі потрібні державні захист і підтримка для забезпечення
ринкової стабілізації та виживання в конкурентній боротьбі.

2. Структурні зміни у виробництві споживчих товарів

Ринок України наповнили імпортні товари широкого вжитку з Польщі,
Італії,Туреччини та багатьох інших країн Сходу. Крім того, частково
втрачено сировинні ринки Середньої Азії та Росії, що в свою чергу,
скоротило можливості експорту до них готових українських виробів. З
огляду на все це, вітчизняна легка промисловість майже припинила своє
існування. Її питома вага в загальнопромисловій структурі 1995року
знизилася (проти рівня 1990р.) в чотири рази і становить всього 27%.
Більшість підприємств не працює або працює обмежений час внаслідок
відсутності сировини і ринків збуту для готових виробів.При цьому галузь
має висококласних працівників, які здатні випускати експортну продукцію
і конкурувати з іноземними фірмами.Певне технологічне переобладнання
дозволило, наприклад, нашим швейникам виконати замовлення на випуск
жіночих пальт, які експортувалися до США. На міжнародних виставках
українські моделі одягу і взуття користуються постійним успіхом. Тим
часом наш ринок заповнили імпортні товари далеко не кращої якості, бо
відсутній будь-який захист власного товаровиробника.

Більше того, такі сировинні ресурси, як, скажімо, шкури тварин та й самі
тварини, масово скуповують іноземні ділки, використовуючи хабарництво,
за безцінь.Вони вивозять їх за кордон, виробляють там готову сировину,
виготовляють з неї модельне взуття і експортують його на наш же ринок.На
цьому Україна втрачає значні валютні ресурси. Її ж власні підприємства
легкої промисловості, маючи усі підстави успішно функціонувати на своїх
внутрішніх доходах і забезпечувати істотний вклад прибутку до бюджету,
через відсутність якісної сировини і законодавчого захисту сировини
опинилися в стадії розвалу. З 1990 по 1994р. обсяг випуску товарів
легкої промисловості скоротився на 66%. У 1995р. відбувся його черговий
спад ( проти рівня 1994р.) на 38,8. Основна маса підприємств цієї галузі
або вже припинила, або майже припиняє виробництво.

Аналогічний процес відбувається, хоча й повільними темпами, в харчовій
промисловості, яка внаслідок штучного заниження контрактних цін і
несвоєчасних розрахунків з сільськогосподарськими поставщиками часто
залишається без достатньої кількості сировини, а також внаслідок
штучного обмеження ринків збуту різко скорочує виробництво харчових
продуктів. Випереджаючі темпи зростання споживчих цін порівняно з
доходами недозволяють купувати необхідні продукти споживачам з
середніми і нижчими від середніх доходами. З 1990 по 1994р. виробництво
продуктів харчування зменшилося на 46%, а за 1995р.- ще на 13,8%.

Разом з тим відмова в 1995р. від закупівлі значної частини
сільськогосподарської продукції за державними замовленнями і несвоєчасна
оплата державою закупленої продукції змушують аграрних товаровиробників
продати її різним посередникам, і в тому числі — міжнародним
комерсантам. Вони оптом скуповують пшеницю, цукор, соняшник тощо
безпосередньо в господарствах і платять безпосередньо готівкою,
здебільшого — у валюті, але за цінами значно нижчими від їх дійсної
вартості. Куплена в такий спосіб продукція вивозиться за кордон, де
перепродається відповідно до кон»юктури зарубіжних ринків за цінами, в
1,5-2 рази вищими, або переробляється в кінцеві продукти харчування, які
нерідко повертаються до наших же споживачів, тільки за цінами, набагато
вищими, ніж вітчизняні.

Мало того, що подібні торговельні операції завдають Україні вітчизняних
збитків, так вони щей ставлять під загрозу внутрішню продовольчу безпеку
нашої країни.

Переробна промисловість України дійсно відстає від західної в
технологічному відношенні. Над цим ще треба наполегливо працювати, щоб
добитися належної конкурентноспроможності її підприємств. Проте це
зовсім не означає, що треба економічно знищувати її та переходити на
імпортне харчування. Така політика влаштовує лише корумпованих
хабарникі, а більшість українського населення вона загрожує голодним
існуванням. Критична ситуація складається з виробництвом і збутом м»яса,
м»ясо- і молокопродуктів, а також різноманітних виробів дитячого
харчування. В 1994-1995рр. відбувся особливо значний спад їх виробництва
і погіршення його структури. Розрахунки свідчать, що від продажу
кінцевих продуктів харчування в розфасованому і затареному вигляді під
попит споживачів можна одержати в тричі більші доходи, ніж від експорту
сировинних ресурсів, з яких вони виготовляються.

Тому, потрібно негайно виправляти становище, докорінно змінювати
структурну політику (і перш за все — в промисловості), брати на першій
стадії ринкових реформ власних товаровиробників під правовий захист — з
тим , щоб зовсім не втратити промисловий потенціал країни. Процес його
модернізації вимагає часу та інвестицій. Не можна використовувати цей
час на руйнування виробничих сфер, і особливо- вирішальних для
необхідного життєзабезпечення людини і суспільства. Зрозуміло, що
деформована економічна структура не обіцяє прогресивних зрушень, але ж
зруйнована — взагалі заганяє економіку до безвихідної прірви.

Поки що залишається далеко від оптимальної макроструктура як усього
АПК, так і його аграрної сфери. Вище вже говорилось про її незадовільне
технічне забезпечення. До цього слід додати гострий дефіцит
енергоресурсів, мінеральних добрив, гербіцидів, отрутохімікатів, а також
матеріалів для пакування і зберігання сільськогосподарської продукції.
Крім того, аграрний ринок зіткнувся з дуже обмеженою платоспроможністю
сільських товаровиробників. Внаслідок цінових диспропорцій у 1995р. вони
майже не мали фінансових можливостей для придбання вкрай необхідних
виробничих ресурсів.

Інакше кажучи промисловий блок -1блок АПК і в кількісному і якісному
відношеннях відстає від записів і потреб сільськогосподарьких
товаровиробників, а з другого боку, — сільськогосподарські
товаровиробники втратили необхідний рівень доходності та нагромаджень
основних і оборотніх фондів. У свою чергу, 3блок АПК (переробна
промисловість), хоча й займає в його загальному виробництві близько 45%,
теж, як зазначалось, опинився в гостро кризовому стані. У
високорозвинутих країнах питома вага цьго блоку в агропромисловій сфері
становить 70-80%, тобто є набагато вищою, ніж у нас. Тому уряду
належить спрямувати агропромислову політику на структурне і якісне
оновлення всієї виробничої структури, і в тому числі — на випереджаючий
розвиток переробної промисловості на базі сучасних технологій
безвідхіідності та глибокої переробки цінної технологічної сировини.

За даними Мінстату України, в минулому році галузі, що безпечуть АПК
засобами виробництва, скоротили обсяг їх випуску на 23,7% (у тому числі
тракторне і сільськогосподарське машинобудування — на 38,7% підприємства
по виготовленню технологічного обладнання для торгівлі та громадського
харчування — на 35,5%, хімічні підприємства по виробництву мінеральних
добрив і засобів захисту рослин -на 11,1%). Одночасно продовжує
скорочуватися і промислова переробка сільськогосподарської сировини: в
легкій промисловості -на 35,4% і в харчовій — на 13,8% (в тому числі в
м»ясопереробці — на 35,6%). М»ясний ринок України наповнюється імпортом
різноманітних м»ясопродуктів.

Не можна обминути увагою і стан українського ринку щодо багатьох
товарів широкого побутового призначення. Під тиском імпорту наша країна
втрачає розвиток власного виробництва сучасної телерадіоапаратури,
холодильників, пилососів і багатьох інших видів побутової техніки. Я не
кажу вже про легкові автомобілі, мотоцикли, моторолери, які за своїми
якісними параметрами завжди відставали від зарубіжних. Сьогодній
вітчизняний випуск цих товарів (і навіть велисопедів) зводиться
нанівець. Те саме стосується конче потрібних людям сантехнічного
обладнання, керамічних виробів, шпалер, різгих видів покриттів та інших
товарів для впорядкування житла. Як слід не налагоджено навіть випуск
кухонного посуду.

Наша країна, що має досить великий промисловий потенціал стає
залежною від імпорту багатьох товарів,які забезпечують життєздатність
людини. Ці товари можуть і повинні дешевше і краще вироблятися
вітчизняними товаровиробниками. Тим часом за даними Мінстату України,
обсяг виробництва товарів народного споживання і в 1995р. скоротився на
19,1%. Зростання обсягів і питомої ваги у внутрішньому товарообороті
імпорту одягу, білизни, взуття, продуктів харчування, ліків, технічних
засобів, технологій, інформаційно-обчислюваних систем, різноманітних
побутових товарів тощо є наочним свідченням глибокої економічної кризи у
вирішальних галузях національного товаровиробництва. І таке явище аж
ніяк не можна вважати нормальним. Давно відомо країни з переваженням
експорту сировини і матеріалів та імпорту готових виробів належать до
категорії залежних і слаборозвинутих.

Державна економічна політика ринкового реформування не може ігнорувати
цей вірогідний факт. Перш за все, вона має бути зорієнтована на розвиток
високотехнологічних виробництв конкурентноспроможних товарів на власній
території, а не на забезпечення соціальних і технологічних потреб за
рахунок дорожчого і руйнівного для національної економіки імпорту
готових товарів і послуг. Високоорганізовані виробничо-торговельні
системи сучасного рівня обходяться значно дешеввше і є вигіднішим для
держави та споживачів.

Безумовно Україна має реальні можливості щодо вибору перспективних
варіантів ефективного розвитку різних подібних систем, здатних виробляти
високоякісні товари не тільки під задоволення масового ринкового попиту
населення, але й під індивідуальні та серійні замовлення у сферах
судно-, літако- і ракетобудування, електротехнічної та хімічної
промисловості, виробництво будівельних матеріалів, виготовлення
коштовностей тощою . Треба лише активно діяти в цьому напрямі як
підприємницьким, так і урядовим структурам і не чекати, коли за них це
зробить невидима рука.

3. Тенденції та зміни в аграрній структурі

Структура сільськогосподарського виробництва є більш стабільною ніж
промисловість (див. табл. 3.1). Проте, як і раніше, вона залишається
незбалансованою. Питома вага в ній рослинницької продукції навіть дещо
підвищується, але ж спад виробництва кормових культур і
незбалансованість кормів за білком поставили під зарозу розвиток
тваринництва: його частка в загальній структурі сільськогосподарського
виробництва має тенденцію до зниження, а особливо — в його
продуктивності, товарності й доходності. Кількісні та якісні параметри
економічної оціни тваринницьких галузей пішли на спад.

Таблиця 3.1

Структура сільськогосподарського виробництва за вартістю виробленої
продукції

Продукція сільського господарства

1990р.

1991р.

1992р.

1993р.

1994р.

Продукція сільського господарства (в цілому) 100 100 100 100 100

у тому числі:

продукція рослинництва

44,8

42,8

47,4

52,2

47,9

зернові 12,1 10,8 11,6 13,4 12,3

технічні культури 7,5 7,3 6,7 6,8 6,5

картопля, овочі та баштанні 11,1 11,5 14,8 16,0 15,5

плодово-ягідні та виноград 4,4 3,3 4,5 5,4 3,2

кормові культури 8,6 9,0 8,2 8,5 7,7

інші види рослинницької продукції 1,1 0,9 1,6 2,1 2,7

продукція тваринництва 55,2 57,2 52,6 47,8 52,1

вирощування худоби і птиці 29,8 30,2 27,2 24,0 24,9

У структурі хрчування українського населення значно зменшується частка
м»яса, м»ясопродуктів, молока, риби, яєць і рибопродуктів. У 1994р. у
середньому на душу населення їх споживання скоротилося (проти рівня
1990р.) відповідно на 36,8%; 31,4%; 37,2%; 80%. Як свідчать розрахунки,
на найближчі 2 — 3 роки немає вагомих підстав очікувати досягення за
рахунок власного виробництва.. За рівнем роздрібних цін тварнницькі
продукти перетворилися на недоступні для переважної більшості людей, і
в тому числі — для тих хто має середні, а частково й вищі від
середніх душові доходи.

Потребує зміни структура зернових у напрямі випереджаючого приросту
виробництва фуражного зерна, розвитку високопродуктивних культурних
пасовищ і сіножатей. На особливу увагу заслуговують інтенсивний розвиток
садівництва, ягідництва і виноградництва, що традиційно залишилися і
продовжують залишатися » в загоні «, хоча без фруктів, ягід і винограду
не можуть бути забезпечені раціональні обсяги й структури харчування і в
тому числі — дитячого. Слід підкркслити, що кожна природно- кліматична
зона, кожний регіон країни повинні мати аграрні структури, властиві їх
умовам .

Споживчий ринок своєю платоспроможністю має підштовхувати
сілбськогосподарське твариництво до активізації структурних змін.
Стимулюючі функції ринкової економіки й в тому полягають, щоб розширити
платоспроможну місткість ринку і формувати під неї відповідну продукцію,
тобто обсяги і структуру випуску товарів.

Діючі промислові та аграрні структури товарного виробництва не сприяють
подоланню кризових явищ, і перш за все, тому, що й сьогодні (після п»яти
років ринкових реформ) не мають органічного зв»язку з дійсним ринковим
попитом, мінливою кон»юктурою споживчих ринків, чітким визначенням
обсягів і структур експорту та імпорту. Оскільки підприємницька
активність щодо розвитку та оновлення виробництва товарів та послуг
залишається значною мірою » замороженою», а комерційна є однобічно
спрямованою а особисте збагачення, той структурні зрушення в народному
господарстві не відбуваються цілеспрямовано, в ефективному напрямі.

Як ми бачим з аналізу, макроструктура економіки навіть погіршується,
віддаляючись від ринкової та соціальної спрямованостей. Стимулюючі
діяння ринку паралізують розвиткам антиринкового нееквівалентного
бартеру, що приносить товаровиробникам і державі лише втрати.
Насиченість внутрішнього ринку імпортними товарами складається великою
мірою під впливом його доларової місткості, попиту на іноземні товари в
їх конкуренції з анологічними товарами вітчизняного виробництва, а також
здійснення експортно-імпортної політики держави, їх заходів по захисту
власних товаровиробників від несумісливих дій з боку іноземних
конкурентів. Тенденції в зміні співвідношень власних та імпортних
товарів на внутрішньому ринку складають не на користь національних
інтересів нашої держави. І це ставить вимогу відповідної корекції
законодавчого регулювання перехідних процесів.

Інфляційний шок завдав найбільшої шкоди аграрній сфері, що виявилася
найменш захищеною і найбіль вразливою. Закупочні ціни на
сільськогосподарську продукцію в Україні завжди були штучно занижені і
не відповідали реальній вартості їх виробництва і збуту. З введенням
державою політики так званої » цінової лібералізації » зростання
закупочних цін на сіліськогосподарську продукцію продовжувалось
адміністративно стримуватися, при практично майже необмеженому зростанні
промислових цін на засоби виробництва, купровані селом.

В наслідок цього цінові диспропорції в товарообміні між двома
вирішальнми сферами виробництва не тільки не усуното, а навпаки — значно
посилено. Не маючи потрібних доходів, господарства змушені істотно
скорочувати затрати енергоресурсів, вкрай необхідних механізованих
робіт, мінеральних добрив, кормів тощ. Тим самим порушуються строки і
технологічні якості робіт у полі та на тваринницьких фермах, що
відповідно підриває також рівні врожайності вирощуваних
сільськогосподарських культур і продуктивності худоби. В умовах різкого
падіння технології та продуктивності праці собівартості
сільськогосподарської продукції підвищується швидше, ніж зростають ціни
реалізації (тим більше — при відсутності належної платоспроможності).

У 1995р. Сільське господарство взагалі стало або зазнало фінансового
банкрутства. Тваринництво стало повністю збитковим (- 19% від
обівартості продукції ), а середньогосподарська рентабельність знизилася
з 45% (у 1994р.) до 8,3%(у 1995р.) від сокупної собівартості продукції.
Якщо врахувати інфляційне знецінення цього прибутку на кінець року, а
також сплату обов»язкових платежів і податків, то господарства практично
втратили нагромадження для інвестицій і поповнення оборотних засобів,
для наступного відтворювального циклу. Не маючи надійного державного
регклювання цін і доходів, з опорою на вкрай несприятливу кон»юктуру,
вся аграрна сфера опинилася в досить скрутному економічному становищі.
Відсутність в 1996р. належних кредитних ресурсів та їх дорожнеча ще
більше погіршують ситуацію.

Слід зазначити, що така ситуація, аж ніяк не сприяє активізації
структурної перебудови. З одного боку, зберігається негативна тенденція
до нічим не виправданого спаду частки сільськогосподарського виробництва
в структурі ВСП (з 21,5% у 1990р. До 16,8% у 1993р. І до 13,4% у
1994р.), а також у виробництві НД (відповідно, з 30,5% до 21,3% і до
16,3%). І це — за умови, коли темпи спаду виробництва в сільському
господарстві були найнижчими серед усіх інших галузей економіки. Частка
ж сільського господарства в загальному обсязі прибутку підприємств і
осподарських організацій становила в 1994р. тільки 12,4%. Сьогодні
грошові доходи концентруються не там де зосереджується власне
товаровиробництво.

З іншого боку сама аграрна структура залишається досить консервативною
і грунтовною не змінюється навіть у системі радикальних перетворень форм
власності та господарювання, а також мінливої ринкової кон»юктури. Саме
це тепер великою мірою визначає економічне становище сільського
господарства.

На жаль, у 1995р. названі показники погіршилися — у зв»язку із
загостренням фінансової кризи і переваженням руйнівного напрямку в
здійсненні аграрних реформ. Це дістає відповідне відображення і в
проекті Національної програми розвитку сільськогосподарського
виробництва на період 1996-2005рр.. У наступному десятиріччі, з огляду
на загально економічний занепад, істотних зрушень у розвитку аграрного і
агропромислового комплексів не намічається. Прогнозують лише досягти
рівня, втраченого за минуле п»ятиріччя економіяного пожвавлення, з
певними структурними і якісними змінами. Але вони не розкривають
справжнього падіння стимулюючих ринкових факторів.

Поряд з ринковими регуляторами, в аграрному секторі особливе значення
для перехідного періоду мають державні регулятори. Необхідною є активна
аграрна політика ринкових перетворень, без чого не може бути відчутного
прогресу

4. Інвестиційна політика в структуроутворенні

Політика ефективних ринкових реформ органічно пов»язана з інвестиціями
у структурі перетвореня, спрямовані на економічне оновлення і зростання.
Без всебічно обгрунтованих системних рішень та їх практичної реалізації
за конкретними програмами і проектами цілеспрямованих структурних
зоушень не відбудеться. Для цього потрібні час і фінансово-матеріальні
ресурси. У свою чергу, активна інвестиційна та інноваційна діяльність
вимагвє чіткої системи господарського управління і контролю за
своєчасним і якісним здійсненням проектів структурної і технологічної
модернізації або створення якісно нових форм і обєктів господарювання,
які б у процесі функціонування випереджали своїх конкурентів. Інших
шляхів прогресивних зрушень не існує.

Анвліз тенденцій у структурних перетвореннях економіки України
свідчить, що до останнього часу структура інвестицій складалася без
належної цілеспрямованої політики з боку як держави, так і систем
господарського управління. Визначені стратеією ринкових реформ
пріоритети не підкріплюються конкретними джерелами існування. По суті,
кредитні ресурси випадають з сфери довгострокових інвестицій і
зосереджуються комерційними колами в короткочасному обороті з метою
нагрмадження переважно фіктивного капіталу — «грошей з повітря».
Спекулятивні нагромадження інфляційних коштів також не направляються у
структурну перебудову економіки, бо, здебільшого перебувають у руках не
здатних на неї комерсантів і «тіньовиків».

Іноземні інвестори поки що не заінтересовані в широкомасштабному
інвестуванні в українську економіку. Щорічні фактичні вкладення для
розмірів економіки України майже не відчутні. Внутрішні нагромадження
переважної більшості з діючих підприємств різних форм власності,
загнаних до гостро кризового стану падіння національного
товаровиробництва і доходів, залишаються мізерними. До того ж вони рік
у рік зменшуються.

За рахунок асигнувань з дефіцитного бюджету держави і місцевих органів
влади, який більше ніж на третину, а той на половину дотується
емісійними грішми Національного Банку України, досить важко реалізувати
навіть найважливіші державні цільові програми, не кажучи вже про
можливості вагомої підтримки розвитку всіх галузей і господарських
структур. Держава робить чи малі зусилля, щоб звільнити свій збідніий
бюджет від цього тягаря. Проте поки що належних результатів нема.
Заплановані надходження коштів до бюджету — внаслідок відсутності
жорсткої платіжної дисципліни, приховування доходів та імітації
фінансових банкрутств- не виконуються майже на половину, що не дозволяє
своєчасно оплачувати навіть заробітну плату працівникам бюджетних сфер.

Кошти фондів нагромадження продовжують за старими методами
розпорошуватися по численних об»єктах, не даючи очікуваних результатів.
Власне саме така політика центалізованих нагромаджень та інвестицій
призводить до паралічу найважлвіших державних програм конверсії ВПК,
структурної перебудови економіки, розв»язання гострих проблем
економічної безпеки. Зміни в обсягах і структурі капіталовкладень по
групах галузей, що відбулися за минулі роки реформ, можна простежити за
наведеними в таблиці 4.1 результатами розрахунків, з яких напрошуються
такі висновки.

По-перше. Всі без винятку галузеві блоки скоротили обсяги інвестицій.
При загальному падінні капіталовкладень на 59,4%, промисловісь, знизивши
обся виробництва за цей час майже на 2/3, залишає за собою 53,5%
інвестицій, а сільськек і лісове господарство — навпаки, зменшивши обсяг
виробництва тільки на третину, скоротили інвестиції на 81,2% і опинилися
на останньому місці. Сфери будівництва, транспорту і зв»язку
товарообороту також залишилися з мізерними обсягами інвестицій. Дещо
кращою є ситуація в житловому і соціальному будівництві.

І все це — порівняно з показниками 1990р.. Коли ж врахувати, що і в
базовому році інвестиційна активність уже була значною мірою »
замороженою «, то такі бурхливі темпи спаду довели її до критичного
стану, що тільки прискорило небувало високі темпи старіння фондів. У
1995р. обсяг капіталовкладень підприємств усіх форм власності скоротився
( проти рівня 1994р.) ще на 35%. Саміж основні фонди, замість
ефективного функціонування у виробничих процесах, здебільшого, або
простоюють, або — під виглядом приватизації — розбазарюються за безцінь
і навіть розкрадаються, що посилює руйнування еконоіки підприємств і
країни.

По-друге. Досить парадоксально виявляється тенденція до структурних
змін в інвестиційних процесах. Ті галузі, що роблять найістотніший вклад
до народного добробуту, найбільше втрачають і свою частку в структурі
загальних інвестицій і свою частку в структурі загальних інвестицій. У
1990р. сільське господарство мало цю частку на рівні 21,4%, а в 1994р.
— всього 9.9%, будівництво — відповідно, 3,5% і 1,7%, сфера
товарообороту — 2,8% і 1,5%, транспорт і зв»язок — 9,6% і 6,9%. Тим
часом зросла питома вага вкладень у промисловість (з 34,5% до 45,4%),
але й тут вони направлялися не в першочерговий розвиток легкої та
харчової промисловості, не в 1сферу АПК, не в пошуки і видобування нових
джерел, енергорнсурсів, не в новітні технології, а переважно в
традиційні галузі важкої промисловості. Це свідчення недостатньо
зваженої інвестиційної та структурної політики перехідного періоду.

По-третє. На жаль, і в 1995р. процес скорочень нагромаджень та
інвестицій не приинився. Помітного пожвавлення інвестиційної діяльності
в галузях товаровиробництва не спостерігалося. Це свідчення того, що
подолати кризові явища не вдалося. Залучаючи до бюджету майже всі
прибутки тих, хто більше працює і виробляє, держава тим самим позбавляє
їх економічних можливостей для розширеного відтворення і оновлення
товаровиробництва а також матеріальних стимулів для наступного розвитку.
Водночас ті, хто менше вносить або нічого не вносить до держбюджету,
одержуючи з нього кошти на підтримку, теж не заінтересовані ефективно
працювати, а очікують бюджетних подачок. Тому в ринковому реформуванні
така фінансова політика має бути докорінно перебудована. Без цього не
можливе й ефективне структурне реформування.

Слід зрозуміти : якщо немає вагомого приросту товарної маси,
неінфляційних доходів і нагромаджень, то й бракує надійних джерел
справжньої активізації інвестиційної діяльності. Без неї ж паралізується
розширене відтворення. Це аксіома економічного розвитку. Економіка
порапляє до своєрідного » зачарованого кола «, розірвати яке можна
різними шляхами.

Найдоступнішим з них є ринкове реформування виключно створювального
типу, з одночасним удосконаленням системи організації товаровиробництва,
піднесення продуктивності та інтенсивності праці, а також поліпшення
всіх якісних параметрів, не зважаючи на технологічну досконалість.
Інакше кажучи, треба розпочинати з негайного використання якнайближчих
резервів діючого виробництва, з наведенням належного порядку, мотивації,
дисципліни і культури праці та комерційної діяльності як початкового
імпульсу до приросту доходів та інвестиційних нагромаджень для
наступного, кардинального технологічного оновлення. Це, безумовно, тягне
за собою жорсткий режим економії, контроль за поточними виробничими і
оборотними затратами (собівартістю) та капітальними вкладеннями,
вивільнення з підприємств надлишків робочої сили в умовах
високоорганізованого виробництва, закриття частини зайвих структур і
збанкрутілих підприємств. Усе це відповідно загострює соціальну
напруженість, вимагає активізації роботи ринку праці, здійснення науково
обгрунтованих соціальних програм, своєасної перекваліфікації і відкриття
нових робочих місць — з тим, щоб запобігти масовому безробіттю. Але ж з
посиленням руйнування цей етап стає неминучим, і його слід проходити
якомога швидше.

Водночас треба законодавчо навести державний порядок у діяльносі
грошово-фінансової та банківсько-кредитної системи, спрямувавши її на
чітке обслуговування процесів ефективних ринкових реформ, структурної
перебудови макро- і мікроекономіки. У перехідному періоді об»єктивно
необхідно запровадити ринково-державний механізм концентрації кредитних
ресурсів на вирішаьних, пріоритетних напрямах еконоічного зростання.
Йдеться як про внутрішні, так і про зовнішні кредити. Без цього швидких
результатних перетворень в українській економіці не досягти.

Важливим резервом підвищення доходності є комерційна діяльність,
звведенням системи оперативного збирання та аналізу вірогідної
інформації пр цінову кон»юктуру, пошуком і використанням найвигідніших
ринків збуту для своїх товарів і послуг, обов»язковим виключенням їх
продажу за безцінь, на чому Україна втрачає сьогодні, за експертними
оцінками, не менше, як третину своїх доходів та інвестиційних
нагромаджень. Це саме й стосується пошуку вигідних ринків для імпорту
товарів, потрібних нам. Тут також є широкий діапазон виграшних і
програшних варіантів. Кожний підприємець повинен володіти наукою
складної крмерційної діяльності, знати кон»юктуру ринків і оперативно
діяти для їх вигідного використання.

Тільки внутрішні інвестиційні нагромадження є дійсно міцним фундаментом
для нормального економічного розвитку країни. Розрахунки на приплив
великого іноземного капіталу значною мірою є ефемерними. Довгострокові
кредити іззовні, незважаючи на свою важливість, можуть відіграти лише
допоміжну роль у структурній перебудові економіки, у переведенні її на
сучасні ринкові рейки, про що говорить світовий досвід багатьох країн
які розвиваються. Щодо цього потрібні вірні стратегічні орієнтири і
зважені тактичні рішення. Стимулюючі дії ринкових відносин спроможні
надати могутній поштовх активізації інвестиційної діяльності, і цей
фактор слід використати на повну силу. Це стосується всіх джерел
інвестування в їх комплексному використанні. Однак державну інвестиційну
політику слід спрямувати на першочергову реалізацію пріоритетних
програм, тим самим гарантуючи країні економічну безпеку в її широкому
розумінні..

Висновки

Структурна перебудова економіки в розвинутих країнах світу передбачала
перехід до енергозаощаджуючих, матеріалозаощаджуючих і працезаощаджуючих
технологій. Так, у США матеріалоємкість виробництва в нових галузях у
80-х роках була на 27% нижчою, ніж у традиційних.

Така перебудова супроводжувалася переходом до нового технологічного
способу виробництва, яким є автоматизоване виробництво. В основі його
лежать електронно-обчислювана техніка (у США лише впродовж 1981-1986 рр.
продаж комп»ютерів зріс у 2,3 раза) впровадження верстатів з ЧПУ (з 1987
до 1983рр. кількість їх зросла у 2 рази), промислових роботів (їхня
кількість у США зросла за 1980-1986 рр. з 22 до 170 тис.), існуючі
виробничі системи, формування працівника нового типу, модифікація
пріоритетних цілей розвитку суспільства та ін.

Говорячи про необхідність структурної перебудови економіки України та
шляхи виходу її з кризи, слід врахувати позитивний досвід розвинутих
країн, які здійснили раніше структурні перетворення, зокрема — Японії.
Не маючи власних запасів сировинних та енергетичних цінностей, японська
промисловість у період другої половини 50-х — початку 70-х років
розвивалася по шляху використання переважно екстенсивних факторів
зростання, створення наукомісткої структури виробництва виявився вкрай
болючим, особливо для енерго- і матеріаломістких галузей, рентабельність
і конкурентноспроможність яких у результаті підвищення витрат
виробництва було підірвано.

У результаті проведених заходів через 10 років після «нафтового шоку»
матеріаломісткість промисловості скоротилася на 40%, питома
нафтомісткість валового національного продукту знизилася у 2,6 раза, а
витрати на НДДКР відносно ВНП досягли рівня 2,47%, вперше перевершивши
рівень США (2.7%).

Незважаючи на суттєві відмінності можливостей японської та української
економіки, принципово важливим є використання японського досвіду
вирішення стратегічних завдань структурної перебудови виробництва,
високої ефективності державного регулювання структурних зрушень,
особливо в умовах кризового стану економіки країни.

Не маючи можливості сформувати найближчим часом замкнуту структуру
економіки, Україна повинна зосередити увагу на розвиткові транспорту —
перш за все через вигідне географічне положення, наявність міжнародних
автострад, ліній електропередачі, нитон газопроводів і харчової та
переробної промисловості, оскільки багато регіонів аграрно орієнтовані;
промисловості будматеріалів — враховуючи наявність різноманітної
будівельної сировини і металургії з переорієнтацією галузі на
прогресивніші види плавки металу ; курортів, використовуючи потенціал
наявних рекреаційних зон (Крим, Каргати) і розвиваючи нові.

Успішне здійсненя структурної перебудови можливе за умови стабільної
роботи підприємства, наявності вільно переміщуваних капіталовкладень.
Тому у першу чегру необхідна стабілізація економіки, відтворення
нормального функціонування виробництва.

Необхідно підкреслити, що структурна перебудова національної економіки
повинна здійснюватися у відповідності з довгостроковою державною
програмою, розробка якої є важливим завданням українських економістів, у
співдружності з вченими інших галузей науки і працівниками урядових
органів.

Для виходу економіки України з глибокої структурної кризи необхідно
насамперед обгрунтувати програму структурної перебудови, виокремити
пріоритетні науковомісткі галузі промисловості й здійснити комплекс
заходів що до їх динамічного розвитку, провести інтеграцію старих
галузей (з погляду доцільності існуючих обсягів виробництва на
застарілій технологічній основі), технічно переозброїти їх, закрити
нерентабельні підприємства та ін.

У березні 1996р. Кабінет Міністрів України визначив основні групи
науково-технічних і виробничих пріоритетів промислової політики, які
орієнтовані на певне подолання структурних криз: розвиток
фундаментальних наукових досліджень, розробка нових матеріалів і
технологій їх обробки, біотехнологія, фізика низьких температур, ядерні
дослідження, електрозварювання, космічна техніка, нові джерела енергії
та екологічний захист тощо. Однак у цій програмі обійдено увагою галузі
паливно-енергетичного комплексу, найбільш енергомісткі галузі,
відродження електронної, легкої та інших пріоритетних галузей. У 1999р.
прийнято нову програму, розраховану до 2010р. , хоч не виконано
попередньої.

Насамкінець слід відзначити, що в Україні, по суті, ще не створено
необхідних умов для структурної перебудови економіки. Недостатньо
розвинуто ринкові структури і механізми, необхідні для переміщення
капіталу, робочої сили з доходних галузей в інші . Оскільки процес
структурних перетворень проходитиме поетапно і займе досить тривалий
час, доцільно використовувати перехідні форми господарювання, ефективні
засоби державного регулювання структурних зрушень. Досвід інших країн
підтверджує, що структурні трансформації, поряд з ринковими механізмами,
обов»язково регулюються державою.

У іншій кризовій ситуації першочерговим завданням державного
регулювання структурної перебудови є недопущення повної
деіндустріалізації виробництва і розпорошення наявного
науково-технічного потенціалу по дрібних приватних структурах, які не в
змозі забезпечити єдину стратегічну лінію на модернізацію економіки
країни.

Список використаної літератури

1. Богиня Д., Волинський Г. Структурна перебудова економіки і проблема
інвестицій. // Економіка України, 1997, №12.- 41с.

2. Клияненко Б., Лобас В., Матросова Л. Проблеми структурної перебудови
та інвестування економіки. // Економіка України ,1995, №10.- 34с.

3. Лукінов І. Структуроутворюючі процеси в ході реформи. // Економіка
України, 1996, №3,- 11с.

4. Макконнем К.Р., Брюс С.Л. Економікс: принципи, проблеми і політика.
В 2-х томах, М: Республіка, 1992.- Т1.

5. Мочерний С.В. Економічна теорія: Посібник для студентів вищих
закладів освіти.- К: Видавничий центр «Академія», 1999.- 592с.

6. Самуельсон П.А. Економіка: Підручник.- Львів «Світ», 1993.- 479с.

PAGE 2

Похожие записи