Економічні проблеми енергозбереження на місцевому рівні

 

У теплопостачанні виділяють три етапи (три сфери), де відбуваються
втрати теплової енергії, і де можливо впровадити заходи щодо зниження
цих втрат, тобто, заходи з енергозбереження:

— втрати на джерелах виробництва теплової енергії (підприємства
теплопостачання);

—  втрати на тепломережах (транспортування);

— втрати, пов’язані із споживанням теплової, електричної енергії і
енергоємних ресурсів (наприклад, води).

В цілому, якщо розрахувати загальний потенціал енергоефективності в
Україні, то він може скласти  45…50 % (до 80 %, за різними оцінками),
зокрема:

— на етапі виробництва – 4…8 %;

— на етапі транспортування – 5…6 %;

— на етапі споживання – 34…37 % (до 70 %, за різними оцінками)

Реалізація цього потенціалу дозволила б  майже повністю відмовитись від
експорту  природного газу.  Що ж заважає його реалізувати?

Розглянемо економічні проблеми енергозбереження за етапами їх
виникнення.

1. Економічні проблеми енергозбереження на генеруючих підприємствах
(підприємствах теплопостачання).

Більшість підприємств теплопостачання відносяться до комунальної форми
власності. Комунальна власність є власністю відповідної територіальної
громади. Сама територіальна громада розглядається як спільнота громадян
України — жителів міста, села і села або добровільного об’єднання
жителів декількох сіл, що утворюють окреме поселення, наділене правом
самостійно вирішувати питання місцевого значення у рамках Конституції і
законів України. Отже, суб’єктом права комунальної власності за
Конституцією є територіальна громада, а від її імені — господарюючий
орган місцевого самоврядування, що обирається жителями міста, села.

Таким чином, більшість підприємств теплопостачання належать людям, яким
ці підприємства надають послуги. Лише мала частина генерувальних
підприємств знаходиться в приватній власності або орендується приватними
структурами.

За даними Держкомстату України, в галузі теплопостачання на
підприємствах усіх форм власності та відомчого підпорядкування
експлуатується понад 26 тис. котелень, загальний технічний стан яких є
критично фізично зношеним. Приблизно 22 % котлів, що знаходяться в
експлуатації, функціонують понад 20 років. Значна кількість (38 %)
котлів малоефективна, з коефіцієнтом корисної дії 65..75 % (на газі) і
70 % — (на вугіллі) . Не відповідає вимогам експлуатації технічний стан
теплових мереж і теплових пунктів. В аварійному та застарілому стані
перебувають 32 % теплових мереж та понад 29 % теплових пунктів.
Внаслідок цього щорічні втрати теплової енергії досягають 10 %.

Чому ж склалася така негативна ситуація? Річ у тому, що більше 80 % усіх
підприємств теплопостачання в цілому по Україні — збиткові, причому
збиткові упродовж багатьох років. Відповідно, в них немає  фінансових
ресурсів, які можна було б спрямувати на модернізацію і заміну
зношеного, застарілого та  енерговитратного обладнання.

Коріння цієї проблеми криються у неефективній системі ціноутворення на
послуги підприємств теплопостачання.

В основі розрахунків тарифів на послуги підприємства теплопостачання
лежать  розрахунки їх собівартості на базі економічно обґрунтованих
витрат.

Планування, облік і калькулювання собівартості підприємств теплового
господарства проводиться за стадіями технологічного процесу –
виробництво, розподіл, транспортування і за видами продукції — теплова
енергія, гаряча вода.

При калькулюванні витрат у собівартості теплової енергії виділяються
умовно-змінні витрати: паливо, електроенергія та покупне тепло, що
залежать від обсягів споживання теплової енергії (зима, літо) та
умовно-постійні витрати: всі інші, що не залежать від обсягів споживання
теплової енергії.

Для планування та калькулювання собівартості теплової енергії
здійснюється таке групування за статтями витрат:

— матеріали;

— паливо та енергія;

— покупна теплова енергія;

— роботи та послуги виробничого характеру сторонніх підприємств і
організацій;

—  витрати на оплату праці;

—  відрахування на соціальні заходи;

— витрати, пов’язані з підготовкою та освоєнням нових потужностей
виробництва;

—  витрати з утримання та експлуатації устаткування;

—  загально виробничі  та загальногосподарські витрати тощо.

Витрати на матеріали, паливо та енергію для технологічних потреб
підприємств теплового господарства визначаються на підставі затверджених
у встановленому порядку норм витрат кожного виду матеріальних ресурсів,
цін на них і запланованих обсягів виробництва. Зокрема, до цих витрат
відносяться:

— витрати на матеріали для підготовки технологічного процесу (сіль, 
хімічні реактиви тощо)  відповідно до норм витрат, обсягів виробництва і
цін на матеріали;

— витрати на воду у тому числі на ту, що використовується для подачі
гарячої води споживачам з урахуванням витрат на хімічну підготовку,
промивку фільтрів на стадії технологічної підготовки виробництва,
підживлення котлоагрегатів відповідно до норм витрат, обсягів
виробництва та цін на воду;

— витрати на всі види палива  відповідно до  норм  та цін на паливо.
Перерахунок умовного палива в натуральні одиниці проводиться на підставі
паспортних даних конкретного виду палива.

За статтею «покупна теплова енергія» враховуються витрати на придбання
теплової енергії від сторонніх організацій.

Витрати на роботи та послуги виробничого характеру сторонніх підприємств
і організацій визначаються на підставі запланованих обсягів виконання
таких робіт (послуг), цін (тарифів) на них, а також умов укладених
договорів.

Витрати на оплату праці плануються відповідно до штатного розпису
підприємств теплопостачання, норм трудових витрат на проведення кожного
виду робіт та нормативів обслуговування, тарифних ставок, посадових
окладів, надбавок і доплат, що передбачені чинним законодавством і
обумовлені колективним договором.

Розмір відрахувань на соціальні заходи визначається на підставі норм
відповідних відрахувань, визначених законодавством, та обсягу витрат на
оплату праці.

Витрати, пов’язані з підготовкою та освоєнням нових потужностей
виробництва (котельні, котли, теплові мережі тощо), визначаються на
підставі кошторисів цих витрат, складених відповідно до умов технічної
документації і нормативів проведення пускових робіт.

Витрати з утримання та експлуатації устаткування враховуються на
підставі  витрат на повне відновлення та капітальний ремонт основних
фондів у вигляді амортизаційних відрахувань від їх вартості; вартості
матеріалів, що є необхідними для проведення технічного огляду,
обслуговування та експлуатації устаткування відповідно до норм їх
використання;  вартості палива, енергії, води тощо, спожитих для
забезпечення роботи виробничого устаткування тощо.

До загально виробничих та загальногосподарських витрат на підприємствах
теплового господарства відносяться  витрати на  проведення робіт з
контролю за фізико-хімічними параметрами виробництва теплової енергії та
з технічного обслуговування внутрішньо будинкових мереж і обладнання
(промивка, наладка, паспортизація); витрати на організацію прийому 
платежів від населення; витрати на утримання та благоустрій територій
підприємств і санітарних зон тощо.

Тариф — це ціна за одиницю послуги, яку підприємство надає споживачеві.

Тариф  на послугу гарячого водопостачання — ціна за підігрівання  1 куб.
м води або ціна 1 куб. м гарячої води.

Тариф на послугу опалення — ціна 1 Гкал. спожитого тепла (для жителів
будинків з лічильниками тепла) або ціна опалення 1 кв. м загальній площі
квартири (для жителів будинків без лічильників тепла).

На величину тарифу послуг теплопостачальних підприємств великий вплив 
також має і система його формування.  Існуючий витратний метод
формування тарифів не стимулює комунальні підприємства до підвищення
ефективності діяльності, бо зменшення витрат призводить до зниження
тарифу, тоді як зростання витрат компенсується збільшенням тарифу.

Навіть якщо генерувальне підприємство знаходиться у приватній власності,
то свої послуги населенню, бюджетним споживачам і промисловим
підприємствам  воно надає за тарифами, що затверджує  місцева влада.

Як правило, комунальні підприємства диференціюють споживачів на три
групи: населення, бюджетні організації та інші (комерційний сектор) і,
відповідно, величина тарифу також змінюється залежно від групи
споживачів (для населення — найменший, для комерційних підприємств —
найвищий).

Довгий час вважалося, що тариф для населення має бути соціально
захищеним і перекривати лише витрати на виробництво і доставку теплової
енергії, а прибуток підприємство теплопостачання повинне отримувати,
надаючи послуги іншим двом групам споживачів. Проте, для більшості
маленьких і середніх міст, у тому числі, для багатьох обласних центрів,
особливо західної України, населення є основним споживачем комунальних
послуг. У результаті з’являлися величезні диспропорції у величині тарифу
(іноді до 10…20 разів), що негативно позначалося на
конкурентоспроможності підприємств і на економіці міста в цілому, а
теплопостачальне  підприємство все одно зазнавало збитків.

У багатьох містах України введений двоставковий тариф на оплату послуг
теплопостачання, який складається з:

— платні за одиницю приєднаного теплового навантаження, яку сплачують
впродовж усього року всі споживачі (з лічильниками тепла і без них). Ця
платня включає в себе умовно-постійну частину витрат виробництва та
транспортування теплової енергії – витрати, які не залежать від обсягів
виробництва. Це витрати на обслуговування та ремонт мереж, котелень та
інших споруд, зарплатню, податки тощо. Нараховується ця платня з
розрахунку на 1 кв. м площі квартири;

— платні за фактично спожиту чи реалізовану теплову енергію, яка
нараховується лише під час опалювального сезону. Вона відшкодовує
умовно-змінну частину витрат на виробництво та транспортування тепла. Це
витрати на природний газ та електроенергію.

Власне тому тариф називають двоставковим: одну його «ставку» споживачі
сплачують протягом усього року, а іншу – лише в опалювальний період.

Застосування двоставкового тарифу дозволяє зменшити фінансове
навантаження на споживачів, а також забезпечити підприємству
теплопостачання надходження грошових коштів від споживачів упродовж
року.

 Останнім часом на державному рівні змінився підхід до ціноутворення у
сфері теплопостачання. Сьогодні діяльність у сфері теплопостачання
ліцензується за трьома видами діяльності :

—          виробництво теплової енергії;

—          транспортування теплової енергії;

—          збут теплової енергії.

Кожному виду діяльності має відповідати свій тариф. Переважна більшість
підприємств теплопостачання здійснюють і завжди здійснювали усі три
вищеописані види діяльності. Тому таке нововведення лише ускладнює їх
бухгалтерську звітність, а сума трьох новоутворених тарифів і складає
старий «єдиний» тариф.

Ефективному упровадженню політики енергозбереження на комунальних
підприємствах перешкоджають три особливості, притаманні тарифам на
теплопостачання, негативні наслідки яких, незважаючи на усі
нововведення, ніяк не вдається здолати.

Перша особливість — економічна необґрунтованість тарифів. Затвердження
тарифів є досить тривалою процедурою, яка передбачає, з-поміж іншого,
опублікування нових тарифів у ЗМІ не пізніше ніж за місяць до їх
затвердження.

¬

®

?

?

O

O

d

j

ae

ae

?

f

ae

???????????????{?ого слухання мешканці можуть висловити свої зауваження
та пропозиції щодо теми обговорення та отримати відповіді від посадових
осіб на питання, що пов’язані зі зміною тарифів. Лише після цього тарифи
можуть бути затверджені. Але, як показує досвід,  за цей час складові
витрат підприємств можуть суттєво зрости. Може підвищитися вартість
газу, електроенергії, матеріалів тощо (рис. 3.5). Тому затверджений
тариф вже не відповідатиме економічно обґрунтованим витратам і буде
збитковим.

Друга особливість — заполітизованість тарифів. Тариф — це економічна
категорія. У всьому світі в усі часи до всіх без виключення товарів
(послуг)  застосовується єдиний економічний закон — ріст собівартості
товару або послуги супроводжується ростом їх ціни.

В Україні прийняття рішення про підвищення тарифів для органів місцевої
влади – це, в першу чергу, питання політичне. Як сказала одна публічна
особа: «Ковбаса – це кулінарний виріб, а дешева ковбаса – політичний
виріб».  На жаль, таким «політичним виробом» є і комунальні тарифи. Чим
ближче до чергових виборів, тим більше депутатів міських рад починає
хвилювати соціальна захищеність людей, споживачів комунальних послуг,
яку це підвищення «знищує». 

«Прийду до влади — зменшу тарифи» – основний сенс  принадних гасел
багатьох депутатів, яких хвилює більше перша частина гасла, бо друга, —
це вже обіцянка, яку все одно виконати неможливо.

В результаті у деяких містах України тарифи не піднімаються роками,
кредиторська заборгованість комунальних підприємств (заборгованість
перед організаціями — постачальниками газу,  електроенергії, перед
бюджетом тощо) зростає до десятків і навіть сотень мільйонів гривень. В
таких умовах підприємству теплопостачання іноді важко знайти гроші
навіть для виплати заробітної платні, годі вже говорити про 
впровадження заходів з енергозбереження.

Третя особливість — відсутність у тарифі інвестиційної складової.
Комунальне підприємство може здійснювати інвестування енергозберігаючих
проектів власними силами лише за рахунок прибутку та амортизаційних
відрахувань. Як вже зазначалося, більшість підприємств теплопостачання є
збитковими, тому прибуток, як джерело інвестування, використовувати не
можуть. Його просто немає.

Амортизація — процес поступового перенесення вартості основних фондів на
продукт, що виготовляється з їх допомогою. Для заміщення зношеної
частини основних засобів виробництва підприємства здійснюють
амортизаційні відрахування, тобто, відрахування певних грошових сум
відповідно до розмірів фізичного та  морального зносу засобів
виробництва.

Амортизаційні відрахування проводяться за встановленими нормативами.
Річна норма амортизаційних відрахувань визначається у відсотках від
початкової вартості об’єктів. Амортизаційні відрахування обчислюються
щомісяця у розмірі 1/12 частини річних норм, зараховуються до
амортизаційного фонду і включаються у собівартість продукції або витрати
обігу.

За рахунок амортизації підприємство виводить певну суму грошей з суми
оподаткування на прибуток і може спрямовувати ці кошти на закупівлю
більш енергоефективного устаткування, заміну зношених ділянок тепломереж
тощо.

Проте, якщо підприємство працює у збиток, то його амортизація
залишається лише на папері і ніяк не може бути  джерелом фінансування
інвестиційних проектів.

Вирішенням цієї проблеми могло б стати введення у структуру тарифу
інвестиційної складової, як це відбувається у багатьох країнах,
наприклад, США. Структура тарифу тоді б виглядала таким чином:

— витрати (собівартість);

— інвестиційна складова;

— прибуток.

Включення в тариф інвестиційної складової дозволило б акумулювати
грошові кошти на спеціальному рахунку, тим самим, забезпечивши їх
цільове призначення. Кошти могли б спрямовуватися на реалізацію
енергозберігаючих проектів, а у випадку їх невикористання — вилучалися б
державою. Такий механізм стимулював би комунальні підприємства
розробляти та реалізовувати енергоефективні проекти.

Дебіторська заборгованість населення. Інша, не менш важлива фінансова
проблема підприємства виникає тому, що не всі споживачі своєчасно та у
повному обсязі розраховуються за отримані послуги теплопостачання.
Найбільшим споживачем та боржником комунального підприємства практично у
всіх містах України є населення. Населення у більшості міст споживає від
50 до 80 % виробленого комунальним підприємством тепла. Відповідно, і
оплата населення за послуги повинна складати левову частку доходів
підприємства.

Заборгованість населення по оплаті житлово-комунальних послуг  на
початок серпня 2010 р. сягнула  більше 10 млрд грн. Середній термін
заборгованості населення за всі послуги склав 4 місяці.

Якщо комунальне підприємство має велику дебіторську заборгованість, то
внаслідок браку коштів воно не може розрахуватися із постачальниками
природного газу, електроенергії, матеріалів, не може вчасно виплачувати
зарплатню своїм працівникам, не може сплатити податки, його фінансове
становище ще більше погіршується. Підприємство саме стає боржником, в
нього нагромаджується кредиторська заборгованість.

Високий рівень дебіторської і кредиторської заборгованості негативно
позначається на фінансовому стані підприємства. Із-за великої суми
заборгованості перед постачальниками енергоресурсів підприємства
теплопостачання часто не можуть підготуватися до опалювального сезону
належним чином та вчасно його розпочати, не говорячи вже про підвищення
якості послуг.

Низькі показники фінансової стійкості та ліквідності, відсутність
прибутку практично повністю закривають перед підприємствами
теплопостачання можливість залучення міжнародних кредитів з низькою
відсотковою ставкою, які можна було б спрямувати на енергоефективні
проекти.

Проблеми впровадження заходів з  енергозбереження на тепломережах (при
транспортуванні теплової енергії).

Економічні проблеми, пов’язані з енергозбереженням під час
транспортування теплової енергії виділені окремо з трьох причин.

По-перше, в деяких містах України генерувальні підприємства належать
приватним структурам, але тепломережі все одно залишаються в комунальній
власності.

По-друге, за новими умовами ліцензування на транспортування теплової
енергії розраховується окремий тариф, навіть якщо підприємство
теплопостачання і генерує теплову енергію, і доставляє її до споживача.

По-третє, енергозберігаючі проекти у сфері транспортування теплової
енергії полягають, в основному, в заміні зношених труб на нові,
попередньо ізольовані, з меншим коефіцієнтом втрат тепла. Такі проекти
значно більш затратні, ніж всі інші і відносяться до проектів з дуже
тривалим періодом окупності. Наприклад, заміна існуючих трубопроводів
зовнішніх теплових мереж попередньо ізольованими ППУ трубами,
коштуватиме м. Луцьку майже  465 млн грн, а розрахунковий термін
окупності проекту складає більше 30 років. При цьому в середньому
досяжне зниження тепловтрат не перевищуватиме 5…6 %.

Проблеми впровадження заходів з енергозбереження, пов’язані із
споживанням теплової енергії.

Впровадження енергозберігаючих заходів вимагає значних інвестицій,
особливо для масштабних проектів, наприклад, термомодернізація будівлі. 
Визначимо джерела можливого фінансування такого проекту.

Місцевий бюджет. У середньому, звичайна низка заходів з утеплення
середнього будинку потребуватиме 1,6…2 млн грн. У такому відносно
невеликому місті як Луцьк, житловий фонд і об’єкти комунальної власності
налічують  близько 1700 будівель. Бюджет міста Луцька в 2009 р. склав
329 млн. грн., у тому числі,  бюджет розвитку, з якого можуть
фінансуватися подібні проекти, — 23,4 млн. грн. Неважко порахувати, що
повна термомодернізація житлового і муніципального секторів обійшлася б
місту до 26 міських бюджетів 2009 р. або до 363 бюджетів розвитку. Хоча
потенціал енергозбереження (при зниженні витрат у 2 рази) приніс би
місту і його мешканцям лише в 2009 р. економію в 220 млн грн, причому зі
зростанням цін на енергоресурси ця економія б тільки збільшувалася.

Держава. У проекті бюджету на 2010 р. на енергозбереження в цілому по
Україні заплановано  500 млн грн. Навіть якщо б в Україні було лише одне
місто – Луцьк, — державі довелося би витратити 20 років на
термомодернізацію його житлового фонду. А Луцьк не найбільше місто  з
459 міст України (на 1.01.2010).

Мешканці будинків. Залежно від глибини термомодернізації і стану будинку
витрати в перерахунку на сім’ю, що проживає в квартирі багатоповерхового
будинку, можуть скласти 20…35 тис. грн.  Безумовно, що у кожному
середньому будинку є сім’ї, які можуть собі це дозволити, але значно
більше таких, у яких немає таких грошей, а якби були, то зовсім не
обов’язково, що у них з’явиться бажання ці гроші витрачати на
енергозбереження.

Тому дуже важливим є проведення інформаційно-роз’яснювальної роботи з
населенням, щоб пояснити мешканцям необхідність їх участі у заходах з
енергозбереження.

Формування нових економічних відносин  у сфері теплопостачання має
враховувати особливості діяльності підприємств, які виробляють та
надають тепло, зокрема:

— природний монополізм;

— нерозривність, взаємозв’язок та послідовність технологічних процесів
виробництва, транспортування та споживання послуг;

— складність інженерної інфраструктури, що відноситься до конкретної
території, залежність організації виробництва від місцевих умов;

— неможливість для споживача компенсації ненаданих послуг в один період
за рахунок більшого обсягу в інший період.

У зв’язку з цим діяльність підприємств теплопостачання потребує
ефективного регулювання з боку держави і місцевих органів влади, яке
включає:

—  формування виробничих та інвестиційних програм на основі
перспективних схем теплопостачання міст і населених пунктів;

— щорічне тарифне регулювання з урахуванням скорочення свідомо
нераціональних витрат;

— прозорість формування тарифів;

— проведення моніторингу діяльності підприємств;

— забезпечення обліку і регулювання споживання основних комунальних
послуг, що дасть можливість здійснити перехід від оплати за нормативами
споживання до оплати згідно з показниками приладів обліку;

—  економічно обґрунтований розвиток схем теплопостачання населених
пунктів.

Для упровадження ефективного ринкового механізму функціонування
комунальної теплоенергетики необхідно прийняти низку нових законодавчих
актів та змін до чинних законів, цільову програму стабілізації роботи та
розвитку комунальної теплоенергетики України.

Висновок. 

Таким чином, на сьогоднішній момент відсутня можливість масштабного
фінансування енергозберігаючих проектів з сфері споживання теплової
енергії. Цю ситуацію необхідно змінювати на законодавчому рівні,
створюючи умови для рентабельного бізнесу в сфері енергозбереження,
таким чином, залучаючи приватний капітал, інвестиції міжнародних
фінансово-кредитних організацій, тощо.

Список використаних джерел

1. В.И. Гнатюк, Л.В. Примак, Д.В. Луценко.  Методы управления
энергосбережением в жилищном фонде. Аналитический обзор. Калининград. –
2007.

2. India. Manual for the Development of Municipal Energy Efficiency
Projects. – 2008.

3. Инвестиции в энергоэффективность. Секретариат энергетической хартии.
– 2004.

4. Финансирование проектов энергетической эффективности. Секретариат
энергетической хартии. – 2004.

5. А. І. Шевцов, М. Г. Земляний, В. В. Вербинський. Муніципальна
енергетика: шляхи підвищення ефективності. //

http://www.db.niss.gov.ua/monitor/comments.php?id=342&catid=6

6. http://www.dt.ua/1000/1550/65692/

7. Effective Energy Management Guide. Government Office for the South
West, Bristol, UK, Version 2008,
www.oursouthwest.com/SusBus/susbus9/eemguide.htm#step2

8. Муніципальне енергетичне планування. Енеффект. – 2010.

Похожие записи