Реферат на тему:

Економічні потреби і виробничі можливості суспільства.

економічні інтереси

План

1. Виробництво і його основні фактори. Виробничі можливості.

2. Економічні потреби суспільства, їх суть і класифікація.

3. Корисність продукції, його гранична корисність.

4. Економічний інтерес, його суть і функції.

Виробництво представляє взаємодію факторів виробництва.

Радянська схема:

Суб’єктивний Об’єктивний

Робоча сила Засоби виробництва

Робоча сила – це сукупність фізичних і розумових здібностей, які
застосовує людина в процесі виробництва споживчих благ. Здатність людини
до праці Створені людиною чи природного походження засоби праці і
предмети праці. Це ті матеріальні ресурси, за допомогою яких люди
створюють блага.

Предмети праці – це речі, які людина видозмінює за допомогою засобів
праці, те, на що спрямована діяльність людини.

Засоби праці – те, за допомогою чого людина впливає на предмети праці.
До складу засобів праці входять природні умови праці (водоспади,
припливи) і техніка – штучні, створені людиною засоби праці.

Знаряддя праці відіграють провідну роль (інструменти, машини).

Загальні умови праці – споруди, канали, дороги, водопостачання.

В західній економічній літературі інша класифікація факторів
виробництва:

праця;

земля;

капітал;

здатність до підприємництва (за Маршалом).

Праця – процес доцільної корисної діяльності людини, спрямованої на
виробництво споживчих благ.

Капітал – кошти, вкладені у придбання інвестиційних товарів. Він охоплює
всі засоби виробництва та кошти для поставлення їх споживачеві.

Земля – включає в себе всі природні ресурси, що застосовуються у
виробничому процесі, ліси, родовища, водні ресурси.

Підприємницький талант – особливий людський ресурс, що виконує функції:

бере на себе ініціативу з’єднання ресурсів в єдиний процес виробництва;

приймає основні рішення у процесі ведення бізнесу;

підприємець – це особа, новатор, що намагається впровадити нові
продукти, технології, форми організації;

це людина, яка ризикує не тільки своїм часом, працею, діловою
репутацією, а й своїм капіталом.

Людські ресурси – праця, підприємницький талант.

Матеріальні ресурси – земля, капітал.

Інформаційний і економічний ресурси.

Виробництво можливе при введенні усіх виробничих факторів. При цьому всі
фактори є взаємозамінювані, вона зумовлена різними причинами:

–обмеженість ресурсів;

ефективність їх використання.

Підприємець вибирає технологію, за якої дефіцитний чи дорогий фактор
використовується в меншій мірі. Усі економічні ресурси мають спільну
рису – вони рідкісні, існують в обмеженій кількості. Внаслідок цього сам
обсяг виробництва продуктів у даний момент часу є певним чином
обмежений. На основі економічних ресурсів обчислюється виробничий
потенціал суспільства, галузі, підприємництва. Виробничий потенціал
суспільства – сукупність виробничих ресурсів, тобто факторів виробництва
з урахуванням їх обсягу, структури, технічного рівня і якості. Він
характеризує можливий обсяг виробництва продукції за умови повного
використання усіх факторів виробництва.

Крива виробничих спроможностей ілюструє той факт, що національна
економіка повністю використовує наявний потенціал, не може збільшити
виробництво будь-якого блага, не зменшивши виробництво іншого.
Функціонування економіки на межі свідчить про її ефективність. Межа
показує максимальну кількість продукції, що її можна виробити економікою
за даного рівня розвитку і наявних факторів. Результатом виробництва є
продукт чи споживче благо. Під споживчим благом розуміється будь-який
засіб для задоволення економічних потреб споживача.

Суспільне виробництво функціонує задля реалізації кінцевої мети –
задоволення потреб людини.

Потреба – бажання людини у будь-чому, що забезпечує її життєдіяльність
та поліпшує її. Потреби людини – це відчуття браку чогось, без чого
важко, а іноді неможливо обійтися. Це протиріччя між необхідним і
існуючим.

Потреба – категорія, що відбиває ставлення людей і їх поведінку до умов
їх життєдіяльності. Існують різні види потреб.

Економічні потреби – це ставлення людей до економічних умов
життєдіяльності, котрі доставляють їм вдоволення, насолоду, втіху, які
спонукають людину до діяльності, щоб мати їх і володіти ними.

Класифікація (за Маслоу):

за суб’єктами: особисті, групові, колективні, загальнолюдські,
суспільні;

за об’єктами: породжені розвитком цивілізації, базові, духовні,
матеріальні, фізіологічні;

за ступенем реалізації – абсолютні, дійсні і платоспроможні.

Система економічних наук і місце політичної економії в ній

Політекономія – це наука про суспільство. Це означає, що об’єктом її
вивчення є суспільство. А основою кожного суспільства є економіка, тобто
матеріальний базис суспільства. Економічна система, точніше кажучи, той
чи інший її історичний або функціональний тип, визначає характер і
природу соціально-політичної системи суспільства в цілому. Вона є
основною детермінантою розвитку будь-якого суспільства в будь-який
період його історичного розвитку. Тому результати її реформування
найбільшою мірою відбиваються на характері функціонування та
реформування суспільства в цілому.

Отже, політекономія як суспільна наука відноситься саме до тих наук, які
формують систему знань про господарчу діяльність, тобто це одна з
економічних наук. яка саме? Теоретичні науки – це науки, що вивчають
прояви загальних економічних законів і закономірностей, виявлених і
сформульованих теорією в конкретних галузях і сферах господарювання.

Отже, політекономія як наука теоретична – система наукових знань, що дає
цілісне уявлення про закони та суттєві зв’язки в реальній економічній
діяльності.

Політекономія та обґрунтування економічної політики

Управління – це цілеспрямований вплив на людей (колективи або окремих
робітників), який передбачає організацію та координацію їхніх дій з
метою підвищення ефективності виробництва. Отже, управління – це
діяльність для досягнення певної мети за допомогою системи методів. Мета
й методи управління визначаються економічною політикою.

»

T

O

U

»

??

Похожие записи