.

Економічні потреби і виробничі можливості суспільства. Економічні інтереси (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
1 8213
Скачать документ

Реферат на тему

Економічні потреби

і виробничі можливості суспільства.

Економічні інтереси

План

1.Виробничі можливості суспільства і продукт виробництва

2. Виробничий потенціал і межа виробничих можливостей

Література 1. Виробничі можливості суспільства і продукт виробництва

Фактори виробництва та їх взаємодія. Людина здійснює виробництво для
задоволення своїх різноманітних потреб, підвищення рівня свого
матеріального і соціально-духовного споживання. Потреби мають свої
закони розвитку, які не збігаються із законами виробництва. Основним
законом сфери виробництва є закон обмеженості ресурсів, а
фундаментальним законом сфери особистого споживання — закон неухильного
зростання потреб суспільства, які виробництво має задовольнити.

Виробництво є складною системою трудової діяльності людини. У будь-якому
суспільстві воно щоденно має розв’язувати такі фундаментальні і
взаємопов’язані питання: 1) які продукти виробляти і в якій кількості?
2) як виробляти продукти? 3) для кого виробляти продукти? 4) в яких
соціально-економічних умовах здійснювати виробництво?

Ці фундаментальні проблеми притаманні будь-якій економіці, проте, різні
суспільства використовують різні підходи до їх вирішення.

У спрощеному вигляді суспільне виробництво являє собою взаємодію трьох
основних факторів: робочої сили, або, як її часто називають, праці,
засобів виробництва і землі. У ринковій економіці сформувався ще один
фактор — підприємницький талант.

Робоча сила — це сукупність фізичних і розумових здібностей людини, її
здатність до праці. Праця представлена інтелектуальною або фізичною
діяльністю, спрямованою на виготовлення благ і надання послуг.
Сукупність здібностей особи, зумовлена освітою, професіональним
навчанням, придбаними навичками, здоров’ям, створює людський капітал.
Чим кваліфікованішою є праця людини, тим вищим є її капітал, а
відповідно, і дохід на цей капітал — оплата праці. Інвестиції в людський
капітал (освіту, наукові знання, підвищення кваліфікації), широта
здібностей у даний час є найбільш ефективними і швидко окупними для
людини, підприємства, держави і суспільства.

Засоби виробництва — це створені у процесі виробництва всі види засобів
праці і предметів праці.

Засоби праці — це річ або комплекс речей, за допомогою яких людина діє
на предмети праці. Фізичні, хімічні, біологічні властивості таких речей
використовуються для створення необхідних людині продуктів.

Засоби праці поділяються на види, головне місце серед яких належить
механічним засобам праці — знаряддям праці, машинам. Їх ефективність і
потужність найбільшою мірою визначає і характеризує ступінь оволодіння
людьми природними силами, міру підкорення їх виробництву матеріальних
благ. Розвиток знарядь праці — найперший показник технічного прогресу, а
тому і міра тієї продуктивної здатності, якою володіє суспільство.
Головною визначальною рисою кожної історичної епохи виробництва
насамперед є ступінь розвитку засобів праці.

До засобів праці належать виробничі будівлі, залізниці, шляхи, канали,
трубопроводи, тара, склади, а також пара, електроенергія, хімічні та
ядерні реакції тощо.

Предмети праці — це матеріали, що підлягають обробці. Їх поділяють на
два види: 1) речовина, вперше відокремлена людиною від природи для
перетворення на продукт, наприклад, вугілля і руда, боксити і пісок
тощо; 2) предмети праці, що пройшли раніше певну обробку, тобто
сировина, наприклад, залізна руда та вугілля в доменному виробництві,
прядиво на ткацькій фабриці.

Разом засоби і предмети праці становлять засоби виробництва, без яких
процес виробництва неможливий. Західні економісти пропонують засоби
виробництва — верстати, шляхи сполучення, комп’ютери, вантажівки,
матеріали тощо, створені людиною, — називати капіталом. Ми теж термін
«капітал» будемо використовувати у такому вузькому значенні.

Процес виробництва і нагромадження засобів виробництва називають
інвестуванням, тому засоби виробництва можна ще визначити як
інвестиційні ресурси (товари). У процесі виробництва їх кількість
постійно збільшується, а технічний стан удосконалюється, що вирішальним
чином впливає на загальну результативність виробничого процесу та його
ефективність.

Земля, чи більш широко, природні ресурси, — це дар природи для
виробничих процесів. Вона використовується для обробітку і будівництва
житла, шляхів і заводів, постачає енергетичні ресурси, є джерелом
багатьох корисних копалин. Повітря, яким людина дихає, воду, яку вона
п’є, політекономія розглядає як природні ресурси.

Новим людським фактором, що сформувався в ринковій економіці, є
підприємницька діяльність. Вона передбачає використання ініціативи,
новаторства і ризику в організації виробництва. Ключовим елементом
підприємницької діяльності є підприємницька здібність — особливий вид
людського капіталу, представлений діяльністю щодо координації і
комбінування всіх інших факторів виробництва з метою створення благ і
надання послуг. Підприємницька діяльність за масштабами і результатами
прирівнюється до затрат висококваліфікованої праці. Люди праці і
підприємці являють собою людський (суб’єктивний) ресурс виробництва.

Проведена класифікація факторів виробництва не є застиглим і назавжди
даним. У політекономії постіндустріального суспільства як фактори
виробництва виокремлюються інформаційний та екологічний фактори.

Праця і робочий день. У процесі виробництва споживаються всі його
фактори, в тому числі й людський ресурс. Споживанням людського ресурсу є
сама праця та підприємницька діяльність. Коли людський фактор
функціонує, його енергія витрачається. Варто пам’ятати, що робоча сила і
підприємницькі здібності не тільки споживаються, а з форми діяльності
переходять у форму блага, фіксуються у певному предметі, результаті. Усі
чотири фактори виробництва зливаються в єдиному цілеспрямованому і
планомірному процесі, опредмечуються в результаті, яким є матеріальний
продукт чи послуга, тобто продукція.

Значення людського фактора в системі основних факторів виробництва
унікальне. Воно обумовлене тим, що всі фактори можуть взаємодіяти і
здійснювати виробництво продукції завдяки трудовій діяльності людини.

Здатності людини в процесі виробництва реалізуються не тільки в праці як
такій. Вони проявляються як уміння людини: 1) поєднати і раціонально
використати об’єктивні фактори виробництва — землю і капітал — для
виготовлення певної продукції; 2) розвивати свої розумові і фізичні
здібності; 3) створювати нові засоби виробництва, поліпшувати їх
техніко-економічні характеристики; 4) послідовно вдосконалювати
організацію праці і виробництва тощо.

Людська виробнича діяльність є динамічним явищем, сама людина — джерелом
здатності до праці. Люди, впливаючи на довкілля, змінюють його, але
разом з тим змінюють і свою власну природу: розвивають здібності,
збагачують свої знання, збільшують можливості їх використання,
розширюють сферу своєї діяльності.

У результаті цього люди набувають уміння виконувати більш складні
операції, ставлять все більш високі цілі і досягають їх. Ще в далеку
давнину люди мріяли літати. Зараз людина не тільки літає, а й оволодіває
космічним простором. Праця стає більш різноманітною, досконалою і
різнобічною; пройшовши такі етапи, як мисливство, скотарство,
землеробство, потім прядіння і ткання, обробка металів, гончарне
ремесло, судноплавство і торгівля, одержали розвиток такі форми праці,
як мистецтво, наука, право, політика. Сучасна праця — це праця, яка
здійснюється за допомогою тих надбань, які дає науково-технічна
революція. Це, наприклад, будівництво атомних електростанцій, космічних
апаратів, обчислювальних електронних машин, матеріалів із наперед
заданими властивостями, що не існують у природі, наукові дослідження,
літературна творчість і т. п.

Результатом виробничої діяльності людини виступає продукт — певна
корисна річ чи послуга. Але ця корисна річ не виникає з нічого, її
джерелом є природа, її різні речі, сили та процеси. Тому кажуть: праця є
батьком речі, а природа її матір’ю. Якщо говорити більш конкретно, то
всяке благо є продуктом взаємодії і взаємозв’язку трьох основних
факторів: трудової діяльності людини, землі і засобів виробництва.
Людина, будучи рушійною силою всіх факторів виробництва, виступає як
головний творець матеріального і духовного багатства суспільства.

У трудовій діяльності людини значне місце належить мірі праці. Однією з
таких мір є робочий день — одна з основних категорій трудових відносин.
Саме в робочий час здійснюється трудова діяльність людини, процес
виробництва. Найбільш загальною мірою робочого часу і праці є робочий
день. Це та кількість годин на добу, протягом яких трудівник здійснює
працю на підприємстві, в установі або організації. Масштабом робочого
дня є робоча година. В політичній економії час виступає як економічна
категорія.

Суспільство на кожному етапі свого розвитку встановлює тривалість
робочого дня. Ця тривалість повинна вирішувати два протилежних за
змістом завдання: 1) забезпечити протягом робочого дня найповніші
затрати робочої сили, накопиченої під час відпочинку; 2) в той же час,
затрати робочої сили повинні бути такими, щоб не зашкодити її здатності
виконувати таку саму кількість праці в наступні робочі дні. Та частина
доби, яка залишається після вирахування робочих годин, називається
вільним часом. Вільний час, за вирахуванням часу для сну людини,
розпадається на час відпочинку і час для здійснення піднесеної
діяльності (навчання, наука, мистецтво, нагромадження досвіду тощо). Усі
чотири частини доби зв’язані між собою, бо всі вони забезпечують людині
можливість нормально функціонувати в процесі праці, відновлювати життєві
сили і розвивати здібності. Вирішальне значення має робочий день,
розміри якого визначаються кількома головними факторами: суспільними
потребами і необхідністю їх задоволення, продуктивністю праці, значенням
для суспільства вільного часу. Теоретично суспільство зацікавлене в
скороченні робочого дня і збільшенні вільного часу, але останнє можна
здійснити лише тоді, коли скорочення робочого дня компенсується
зростанням обсягу виробництва матеріальних благ і послуг. Вирішити
проблему скорочення робочого дня можна тільки на основі підвищення
продуктивності праці.

В Україні відповідно до чинного Кодексу законів про працю (КЗпП) (ст.
50, 51, 53, 67, 73) нормальна тривалість робочого часу не може
перевищувати 40 годин на тиждень, а для окремих працівників установлена
скорочена тривалість робочого часу (див. табл. 2.1). У 1997 р. кількість
робочих днів становила 249, а неробочих (святкових і вихідних) — 116.

Таблиця 2.1

Норма тривалості робочого часу в 1997 р., год

Норма тривалості робочого тижня

згідно з КЗпП України Норма тривалості

робочого року

40 1985

39 1942,2

36 1792,8

33 1643,4

20 1494

24 1195,2

18 896,4

Українська держава, як і інші держави світу, у законодавчому порядку
регулює робочий час: тривалість робочого дня і тижня, тривалість
відпустки, інші моменти робочого часу (понадурочні роботи, роботи в
особливо тяжких умовах і т. ін.). В Україні встановлено п’ятиденний і
шестиденний робочі тижні. При цьому робочий день може становити 8, 7, 6
і менше годин на п’ятиденний робочий тиждень. Підприємства та
організації можуть установлювати меншу норму робочого часу, ніж
передбачено законодавством. Зараз через глибоку кризу нашої економіки
більшість підприємств працює не 5 чи 6 днів на тиждень, а 3—4 дні. А це
означає, що потужності факторів виробництва використовуються в Україні
на низькому рівні.

Позитивні аспекти праці. Процес праці здійснюється перш за все з метою
створення суспільно корисних матеріальних благ і послуг з тим, щоб
задовольнити потреби людей. Водночас праця має бути приємною для кожної
окремої людини, давати їй певну насолоду та сприяти розвитку і
самоствердженню.

Суспільна оцінка позитивних для працюючої людини аспектів праці
знаходить своє вираження в якості трудового життя. За визначенням
професора Гарвардської школи бізнесу Р. Уолтона, існує 8 критеріїв
якості трудового життя:

адекватна і справедлива компенсація за працю;

забезпечення умов безпеки та охорони здоров’я працівника;

можливість використати і розвивати в процесі праці особисті здібності;

можливість професійного зростання і просування по службі;

посилення гарантій зайнятості і збільшення доходів, пов’язаних з
роботою;

соціальна інтеграція в трудовому колективі;

відношення праці до решти життя і сімейних обов’язків;

ставлення трудівника до суспільства.

В Україні деякі з наведених показників якості праці, особливо 1, 2 і 5,
реалізуються на низькому рівні (низькі заробітна плата, безпека і
охорона праці, високий рівень прихованого безробіття тощо). Це знижує
дисципліну праці, її продуктивність і привабливість для людини.

Взаємозв’язок і розвиток факторів виробництва.

Виробництво не можна уявляти як механічне поєднання його основних
елементів: робочої сили, землі і засобів виробництва. Вони утворюють
складну систему в її взаємозв’язку. А всяка цілісна система якісно
відрізняється від простої суми її елементів. З розвитком суспільства
вдосконалюються і фактори виробництва, збільшується їх кількість. Так,
осягаючи всі раніше невідомі властивості речей, люди оволодівають
таємницями виготовлення нових видів продукції, застосовують нові
технології, використовують якісно нові матеріали. Це у свою чергу
ставить нові вимоги і до робочої сили, кваліфікації працівників.

a

a

dh`„7

a$

8UeZTHZaeZiZ’?

[’?

[’?

[“[0[’?

??????0[2[8[B[’?

??????B[D[J[X[’?

??????X[Z[`[p[’?

??????p[r[?`6c?dLeAePfAefZg?g hjh?jejco’††††††††††††††

J

0вих факторів виробництва, які змінюють як стан виробництва, так і
характер взаємодії його факторів. Усезростаюче значення має енергія.
Спочатку нею була рухова сила людини (або тварин, що використовуються у
виробництві). Зараз становище значно змінилось. Успішна взаємодія
факторів виробництва тепер неможлива без оволодіння могутніми джерелами
енергії.

Науково-технічна революція неодмінним фактором виробничого прогресу
визнала інформацію. Вона необхідна і як умова роботи сучасної системи
машин, і як засіб підвищення якості робочої сили, і як передумова
досконалої організації самого процесу виробництва.

Водночас змінюється організація виробництва, яка забезпечує єдність,
злагодженість функціонування всіх його факторів, взаємодію людей як
учасників процесу виробництва. Поглиблюється галузева диференціація
суспільного виробництва, ускладнюється його структура, з’являються нові
галузі виробництва. З часом складається народне господарство, яке
поступово перетворюється у складний комплекс, що включає великі
народногосподарські сфери і комплекси, галузі і підгалузі, територіальні
формування.

Ускладнення і розвиток факторів суспільного виробництва не відміняють
того, що найважливішими серед них, загальними для всіх етапів розвитку
суспільства, залишаються трудові здатності людини, земля і засоби
виробництва.

Продукція. Результатом виробництва є різноманітна, але потрібна
суспільству продукція. У процесі виробництва часто його окрема
структурна ланка не доводить предмет до форми, готової до споживання її
людиною, а лише готує його для наступної обробки: вирощування зерна,
потім доставка його на борошномельну фабрику, перетворення зерна в
борошно, борошна в хліб, хліб доставляється в роздрібну торгівлю. У всіх
цих послідовних операціях річ усе більше набирає корисної форми. Хліб
має більше корисності, ніж зерно, з якого випечено цей хліб. Зерно,
перероблене в хліб, стає предметом споживання для людини.

Тут виникає питання про необхідність диференціації продуктів процесу
праці: одні з них проміжні, а інші — кінцеві. Кінцевими продуктами
вважаються такі товари і послуги, які використовуються для кінцевого
користування, а не для подальшої обробки чи перепродажу. Всі інші
продукти праці, які підлягають подальшій обробці або ще мають бути
доставлені до споживача, є проміжними продуктами. Усі кінцеві продукти,
виготовлені су-

спільством за певний час, утворюють валовий внутрішній продукт. Він є
однією з провідних форм суспільного продукту. Економічну природу цього
продукту буде розкрито в темі 16.

2. Виробничий потенціал

і межа виробничих можливостей

Виробничий потенціал суспільства і обмеженість ресурсів. Межа виробничих
можливостей і проблеми економічного вибору. Вмінені витрати.

Виробничий потенціал і обмеженість ресурсів. На основі виробничих
ресурсів обчислюється виробничий потенціал суспільства, галузі чи
окремого підприємства.

Виробничий потенціал суспільства являє собою сукупність виробничих
ресурсів, тобто факторів виробництва, з урахуванням їх обсягу,
структури, технічного рівня та якості. Він характеризує максимально
можливий обсяг виробництва продукції за умови повного використання
робочої сили, підприємницького ресурсу, капіталу і землі. Нині особливе
місце у виробничому потенціалі суспільства посідають природні ресурси —
розвідані та освоєні природні багатства (сільськогосподарські угіддя,
корисні копалини, вода тощо).

У самій серцевині виробничого потенціалу лежить факт обмеженості
ресурсів. Економісти досліджують способи, за допомогою яких продукти
виробляються і споживаються, бо люди хочуть споживати значно більше, ніж
економіка може виробити. Однак блага обмежені, тоді як потреби здаються
безмежними. Фундаментальним принципом політичної економії є безперечна
істина, яку називають законом обмеженості ресурсів. Цей закон стверджує,
що блага є обмеженими, бо немає достатньо ресурсів, аби виробляти всі
блага, що їх люди потребують для споживання.

Оскільки ресурси обмежені, то необхідно дослідити: як суспільство
вибирає для виробництва набір матеріальних благ і послуг; як різні
продукти виробляються; хто має споживати продукти, які суспільство
виробляє.

Межа виробничих можливостей і проблеми економічного вибору. Якщо ресурси
землі, робочої сили і капіталу обмежені, то це означає, що в усякій
даний момент існує межа виробничих можливостей, виробничого потенціалу
суспільства. У певний момент часу країна може виробляти лише певну
кількість зерна, хліба, телевізорів, верстатів, палива. Якщо ми хочемо
збільшити кількість одного продукту, то це можливо лише за рахунок
зменшення виробництва іншого продукту. П. Самуельсон називає цю
обмеженість виробничого потенціалу країни межею виробничих можливостей.
Межа виробничих можливостей відбиває максимальні кількості продуктів і
послуг, які можуть одночасно вироблятися за даних ресурсів, якщо
припустити, що всі ресурси повністю використовуються.

Розглянемо цей аспект проблеми на такому прикладі. Економіка виробляє
два великих і протилежних за функціональним призначенням типи продуктів:
споживчі блага (СБ) та інвестиційні ресурси (ІР). Припустимо, наша
економіка витрачає всі ресурси на виробництво споживчих благ. Але існує
деяка максимальна кількість споживчих благ, що їх можна виробляти
протягом року. Наприклад, 5 млрд одиниць різноманітних споживчих благ
(їжа, взуття, телевізори, легкові автомобілі, квартири тощо) —
максимальна кількість, що їх може виробити економіка країни за існуючих
технологій і ресурсів.

Припустимо далі, що, навпаки, всі ресурси витрачаються на виробництво
інвестиційних ресурсів — машин, верстатів, споруд тощо. Знову ж таки,
через обмеженість ресурсів економіка здатна виробити обмежену кількість
інвестиційних ресурсів, наприклад, 15 млн одиниць різних засобів
виробництва, якщо не виробляти споживчі блага.

Це — дві крайні можливості. Інші можливі варіанти розглянуто в табл.
2.2.

Таблиця 2.2

Проблеми економічного вибору

Альтернативні можливості виробництва

Можливості Споживчі блага,

млрд од. Інвестиційні ресурси,

млн од.

А 0 15

В 1 14

С 2 12

D 3 9

E 4 5

F 5 0

Комбінація F демонструє крайню можливість, коли виробляються лише
споживчі блага, А — протилежний випадок. Між ними Е, D, C, B — кількість
споживчих благ, від якої суспільство відмовляється заради інвестиційних
ресурсів. Трансформація споживчих продуктів у інвестиційні означає
переведення ресурсів економіки з даного напряму використання на інший.

Із двох наборів даних продуктів один дає можливе виробництво споживчих
благ, а інший — можливий випуск інвестиційних ресурсів, які можуть
вироблятися за той самий час. Коли кількість вироблених споживчих благ
зростає, випуск інвестиційних ресурсів падає. Отже, якщо економіка
країни за певний проміжок часу (секунду, хвилину тощо) виробляє 1 млрд
одиниць споживчих благ, то вона здатна випустити максимально 14 млн
одиниць інвестиційних ресурсів. Проте коли виробництво споживчих благ
становить 4 млрд. одиниць, то можна виробити тільки 5 млн одиниць
інвестиційних ресурсів.

Щоб поглибити розуміння сутності виробничих можливостей, зобразимо
наведені у табл. 2.2 дані графічно. Застосовуючи простий двомірний
графік, довільно розмістимо дані з виробництва споживчих благ по
горизонтальній осі, а інвестиційних ресурсів по вертикальній, як це
показано на рис. 2.1. Точки А, В, С, D, Е, F відповідають різним
комбінаціям кількості споживчих благ та інвестиційних ресурсів.

Рис. 2.1. Графічне зображення альтернативних

можливостей виробництва

За допомогою нанесених точок ми виводимо суцільну криву — межу
виробничих можливостей (МВМ), яка показана на рис. 2.2.

Рис. 2.2. Графік межі виробничих можливостей

Кожна точка на кривій виробничих можливостей рис. 2.2 являє собою якийсь
максимальний обсяг виробництва двох типів продуктів. Таким чином, ця
крива фактично показує деяку межу. Щоб здійснити різні комбінації
виробництва інвестиційних ресурсів і споживчих благ, що показані на
кривій, суспільство має забезпечити повну зайнятість виробничих ресурсів
і повний обсяг виробництва. Усі комбінації інвестиційних ресурсів і
споживчих благ на кривій показують максимальні їх кількості, які можуть
бути одержані лише в результаті найбільш ефективного використання всіх
наявних ресурсів. Точки, що знаходяться за межами кривої, як, наприклад,
точка W, недосяжні за даної кількості ресурсів і за даної технології
виробництва.

З іншого боку, будь-яка точка всередині області, обмеженої кривою МВМ,
наприклад точка U, указує, що якісь ресурси не використовуються або
використовуються не кращим чином.

Графік межі виробничих можливостей ілюструє той факт, що національна
економіка, повністю використовуючи наявний потенціал, у
короткостроковому періоді не може збільшити виробництво будь-якого
блага, не зменшивши виробництво іншого блага.

Отже, функціонування національної економіки на межі виробничих
можливостей (точки А, В, С, D, Е, F) свідчать про її ефективність. Таким
чином, межа виробничих можливостей показує максимальну кількість
продукції, що її може виробити економіка за даного рівня технологічного
розвитку і наявних факторів виробництва.

Розглянувши графік межі виробничих можливостей, виникає питання про
оптимальну структуру продукції. Даний графік відповіді на це питання не
дає. Одне зрозуміло, що варіанти А і F не можуть бути використані для
виробництва даних типів продукції, оскільки мета суспільства полягає в
тому, щоб одночасно вироблялись і предмети споживання, без яких
суспільство не може існувати, і засоби виробництва, без яких неможливий
сам процес виробництва цих продуктів. Оптимальну структуру випуску
продукції вирішують такі фактори, як гранична корисність цих продуктів,
витрати виробництва, попит і пропонування, ціна.

Вмінені витрати. Другий висновок, який можна зробити, аналізуючи дані
табл. 2.2 та графіка на рис. 2.2, полягає в тому, що існують так звані
вмінені витрати виробництва. Так, виробляючи 5 млрд одиниць споживчих
благ, ми відмовляємось повністю від виробництва інвестиційних ресурсів,
і навпаки, відмовившись від виробництва споживчих благ, можна виготовити
15 млн одиниць інвестиційних ресурсів. Вмінені витрати характеризують
трансформацію одного продукту в інший. Кількість інших продуктів, від
якої слід відмовитись, щоб одержати певну кількість якогось іншого
продукту, називається вміненими витратами цього продукту. У нашому
прикладі 1 млрд одиниць споживчих благ, від яких треба відмовитись, щоб
одержати 5 млн одиниць інвестиційних ресурсів, є їх вміненими витратами.

З даних таблиці і графіка можна зробити і третій висновок про те, що діє
закон зростаючих вмінених витрат. Так, пересуваючись у таблиці від
альтернативи А до В, ми бачимо, що виробництво 1 млрд одиниць споживчих
благ потребує відмовитись лише від виробництва 1 млн одиниць
інвестиційних ресурсів. Однак у міру руху від альтернативи В до С, від С
до D і т. д. відкривається важливий економічний принцип. У процесі руху
від альтернативи А до альтернативи F кількість інвестиційних ресурсів,
від яких суспільство змушене відмовитися, щоб одержати нову кількість
споживчих благ, зростає. Це вказує на те, що альтернативні комбінації за
даних ресурсів пов’язані з дією закону зростання вмінених витрат. Це
такий закон, з яким суспільство повинно рахуватися, організуючи випуск
потрібної продукції.

Табл. 2.2 і графік на рис. 2.2 продемонстрували масштаби виробництва
інвестиційних ресурсів і споживчих благ за повного використання наявного
виробничого потенціалу суспільства.

Проте на практиці між виробничим потенціалом суспільства і рівнем його
фактичного використання є різниця, яка полягає в тому, що люди з тих чи
інших причин не повністю використовують наявні виробничі ресурси,
наприклад, через низьку дисципліну праці, недосконале економічне
законодавство, розбалансованість виробничих ресурсів і т. п.

Література

1. Альтернатива: выбор пути (Перестройка управления и горизонты риска) /
Рук. авт. колл. В. Н. Бойков, А. А. Сергеев. — М.: Мысль, 1990.

2. Бажал Ю. Еволюційна парадигма економіки перехідного пе-

ріоду // Економіка України. — 1993. — № 8.

3. Барр Р. Политическая экономия: В 2 т. / Пер. с фр. — М.: Междунар.
отношения, 1994.

4. Бастиа Ф. Экономические гармонии / Ж.-Б. Сэй, Ф. Бастиа. Трактат по
политической экономии / Ж.-Б. Сэй. Экономические софизмы. Экономические
гармонии (Ф. Бастиа). — М.: Дело, 2000.

5. Башнянин Г. І., Лазур П. Ю., Медведєв В. С. Політична економія. — К.:
Ніка-Центр: Ельга, 2000.

6. Белл Д. Грядущее постиндустриальное общество: Опыт социального
прогнозирования / Пер. с англ. — М.: Academia, 1999.

7. Беляєв О. О., Бебело А. С. Перехідна економіка: основні концепції та
характерні риси // Вчені записки: Наук. зб. — Вип. 3. — К.: КНЕУ, 2001.
— С. 23 — 29.

8. Бергер П. Л. Капіталістична революція: П’ятдесят пропозицій щодо
процвітання, рівності і свободи / Пер. з англ. — К.: Вища шк., 1995.

9. Богиня Д. Актуальні проблеми регулювання доходів і організації
заробітної плати на етапі трансформації економіки України // Україна:
аспекти праці. — 2000. — № 6.

10. Борисов Е. Ф. Экономическая теория: Учебник. — М., 1997.

11. Борщаговская Э., Воронина А. Регулирование трудовых отношений на
основе трудовых соглашений // Экономика Украины. — 1994. — № 4.

PAGE 1

Споживчі блага, млрд од.

Інвестиційні ресурси, млн од.

15

12

9

6

3

0

1

2

3

4

5

А

В

С

D

E

F

U

1

2

3

4

5

0

3

6

9

12

15

Інвестиційні ресурси, млн од.

Споживчі блага, млрд од.

А

В

С

D

E

F

U

W

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020