Реферат на тему

Економічне зростання та його чинники. Економічні цикли

План

1. Теорії і моделі економічного зростання

2.Економічні цикли: сутність, види. Економічні кризи

Література 1. Теорії і моделі економічного зростання

Моделі економічного зростання. Показники економічного зростання.

Моделі економічного зростання. Науковий інтерес до проблем економічного
зростання особливо посилився серед представників неокласичної школи в
50-х рр. XX ст. Зокрема, економісти почали займатися уточненням і
конкретизацією кейнсіанських положень щодо цієї проблеми та розробляти
відповідні моделі економічного зростання. Такі моделі створювали з метою
пошуку оптимального співвідношення між факторами виробництва, визначення
умов, які забезпечують бажані темпи та стабільність економічного
розвитку, дослідження найважливіших пропорцій, у тому числі між
нагромадженням і споживанням тощо.

Однофакторна модель зростання. В економічній літературі відома модель
Харрода—Домара. У ній автори враховують як єдиний фактор економічного
зростання лише капітал, тобто це однофакторна модель. Вихідною умовою
такої посилки є те, що капітал (як фактор) наче «вбирає» в себе потенції
решти виробничих факторів.

Ця модель базується на ряді припущень (абстракцій). Так, передбачається,
що задіяні всі фактори виробництва, зберігається рівновага попиту і
пропонування та рівні їхніх приростів, залишаються постійними
співвідношення між заощадженнями S та інвестиціями І. На практиці це
далеко не так.

Модель Харрода—Домара слугує допоміжним інструментом у розв’язанні
проблем економічного зростання в довгостроковому періоді, допомагає
виявити характер взаємозв’язків у динаміці та проілюструвати їх.

Формула (рівняння) Харрода—Домара має такий вигляд:

G = S / C, або G / C = S,

де G — темп економічного зростання; C — відношення капіталу до випуску
продукції (національного доходу), тобто коефіцієнт капіталомісткості; S
— частка заощаджень у національному доході.

У наведеному вище рівнянні автори моделі виходять з того, що S = I; G /
С — частка чистих інвестицій у національному доході.

Таким чином, знаючи основні економічні параметри (національний капітал,
національний дохід та їх співвідношення, розміри чистих заощаджень та
інвестицій), можна прогнозувати приблизні темпи зростання економіки на
перспективу. Проте реальні темпи можуть відрізнятись від розрахованого
середнього показника, оскільки вони ще залежать від структури
інвестицій, використання технічних досягнень, фази економічного циклу та
інших змінних факторів, які впливають на економічну кон’юнктуру.

Модель виробничої функції. Економічне зростання може бути забезпечено за
рахунок паралельних вкладень у різні фактори, що робить їх більш
високопродуктивними. Так, раціональне співвідношення між працею і
капіталом у разі їх зміни розраховується за допомогою виробничої
функції, в основі якої — найкращий варіант граничної продуктивності
кожного із залучених факторів. Це виражається такою формулою:

Q = F (L, K, N),

де Q — обсяг виготовленої продукції (національного доходу); L — сукупні
витрати праці; K — вкладений капітал; N — земельні ресурси.

Ця формула характеризує екстенсивний тип економічного зростання.

Інтенсивний тип зростання можна описати таким чином:

На основі виробничої функції американський економіст П. Дуглас і
математик Х. Кобб побудували двофакторну модель зростання економіки,
продемонстрували пряму залежність між обсягом (результатом) виробництва
і величиною виробничих витрат.

Модель Кобба—Дугласа виражається такою формулою:

Q = F (L, K).

Згідно з даною формулою при збільшенні затрат праці і капіталу на х %
обсяг продукції (національного доходу) зросте також на х %.

Багатофакторні моделі зростання. У подальшому були запропоновані інші
моделі, які враховували умови, що впливають на ступінь
взаємозамінюваності факторів та їх диференціацію, а також на економічне
зростання прямо та опосередковано, тобто багатофакторні моделі
(наприклад, розрахунки факторів економічного зростання американського
економіста Е. Денісона).

Цілу низку моделей побудовано на обґрунтуванні рівняння попиту і
пропонування та на динамічному їх збалансуванні, де останнє визначається
динамікою капітальних вкладень, які утворюють нові потужності та нові
доходи. Сутність багатьох з цих моделей зводиться до того, що інвестиції
мають передбачати динаміку споживчого попиту. А оскільки економічна
рівновага за такої концепції дуже нестійка, то є необхідність у
державному втручанні через фінансово-кредитну політику.

Важливо звернути увагу і на універсальну модель В. Леонтьєва, яка
дістала назву «витрати—випуск». Її автор проаналізував систему
взаємозалежностей в економіці як єдиного цілого на основі таблиці
міжгалузевого балансу. У таблиці взаємозв’язок між «витратами» (по
стовпцях) і «випуском», або виготовленою продукцією (по рядках),
дозволяє з’ясувати, яку кількість однієї продукції потрібно використати
для виробництва іншої.

Теоретична модель «витрати—випуск» стала основою для побудови
міжгалузевої моделі економіки США, а також набула поширення в інших
країнах, у тому числі в колишньому СРСР.

У 1973 р. за розробку методу «витрати—випуск» та його практичне
застосування В. Леонтьєву було присуджено Нобелівську премію з
економіки.

Концепція нульового зростання. На початку 70-х рр. у західній літературі
було висунуто так звану концепцію нульового економічного зростання. Суть
проблеми полягає в тому, що в повоєнні десятиліття істотно посилились
негативні наслідки швидкого економічного зростання, оскільки воно
значною мірою пов’язано із залученням і переробкою дедалі більшої
кількості сировинних ресурсів. Сировина стає дефіцитнішою, а потреби в
ній безперервно зростають. За існуючих тенденцій залучення природних
ресурсів у виробництво людство незабаром дійде до межі, за якою йому
загрожує глобальна катастрофа: виснаження природних ресурсів, екологічні
катастрофи та погіршання якості життя в цілому. У зв’язку з цим потрібно
свідомо обмежувати темпи економічного розвитку.

З прихильниками концепції нульового зростання важко погодитись. Адже
саме динамічне економічне зростання виступає як головна передумова
пом’якшення суперечностей між зростаючими потребами та обмеженими
ресурсами. Як уже зазначалося, НТР веде до суттєвих змін у факторах
економічного зростання. Вона дозволяє отримати більше продукції з
меншими витратами, у тому числі зменшуються витрати енергетичних і
традиційних мінеральних ресурсів.

Показники економічного зростання. Найбільш концентровано і комплексно
характеризує економічне зростання показник продуктивності суспільної
праці, що визначається як відношення (у грошовій формі) випуску
продукції (в масштабах країни — національного доходу) до затрат живої
праці. Зворотний показник продуктивності праці — це трудомісткість
праці. Він показує, скільки необхідно суспільству затратити праці, щоб
виготовити одиницю продукції. Близький до них показник інтенсивності
праці, який характеризує затрати праці за одиницю часу.

Відношення (у грошовій формі) обсягу продукції до основного капіталу
визначає продуктивність капіталу, або знайомий нам показник
капіталовіддачі. Протилежний йому показник — капіталомісткість
продукції. Наскільки раціонально, продуктивно використовуються обмежені
природні ресурси, характеризує показник матеріаломісткості — відношення
витрат використаних ресурсів (у грошовій формі) до виготовленої
продукції.

З точки зору маржиналістського підходу до аналізу граничних показників
важливими є показники граничної продуктивності факторів виробництва.
Вони характеризують залежність обсягу приросту національного доходу від
приросту відповідного фактора праці, капіталу, природних ресурсів. Хоча
досконалої методики таких розрахунків ще немає, але західні економісти
вважають, що частки даних факторів у величині національного доходу такі:
заробітної плати (праці) — 75—80%; прибутку і процента — 15—18;
природних ресурсів — 5—7%.

Таким чином, забезпечуючи економічне зростання, люди повинні
вдосконалювати економічні процеси, які характеризують згадані показники.
Усі вони врешті-решт «фокусуються» в показнику продуктивності праці,
комплексним фактором зростання якого є НТП.

2.Економічні цикли: сутність, види. Економічні кризи

Сутність економічного циклу. Економічний цикл та його фази. Передумови
(причини) циклу. Довгі цикли (хвилі). Етапи дослідження природи
економічних циклів.

Сутність економічного циклу. Функціонування ринкової економіки, як
будь-якої економічної системи, не є рівномірним і безперервним.
Економічне зростання час від часу чергується з процесами застою та спаду
обсягів виробництва, тобто зниженням усієї економічної (ділової)
активності. Такі періодичні коливання свідчать про циклічний характер
економічного розвитку.

Циклічність — це об’єктивна форма розвитку національної економіки і
світового господарства як єдиного цілого. Інакше кажучи, закономірний
рух від однієї макроекономічної рівноваги в масштабі економіки в цілому
до іншої.

За змістом циклічність досить багатоструктурна. З точки зору тривалості
виокремлюють декілька типів економічних циклів: короткі (2—3 роки),
середні (близько 10 років) та довгі (40 — 60 років).

Оскільки характерна риса циклічності — рух економіки не по колу, а по
спіралі, то вона є формою прогресивного її розвитку. За сучасних умов
циклічність можна розглядати як один зі способів саморегулювання
ринкової економіки.

Економічний цикл та його фази. У теорії цикл трактується як період
розвитку економіки від початку однієї кризи до наступної. Особливо
рельєфно в структурі функціонування і розвитку економіки проявляються
середні цикли, які ще називають промисловими. Економічний цикл (у
класичному трактуванні) включає такі фази: кризу, депресію, пожвавлення
та піднесення, яке знаходить остаточне відображення у новій кризі.
Прояви економічних циклів можна побачити за рядом ознак показників
економічної активності, основними з яких є: рівень завантаженості
виробничих потужностей; сукупні обсяги виробництва; загальний рівень
цін; зайнятість населення (безробіття) та рівень його доходів; прибутки
та курси акцій найбільших корпорацій; динаміка попиту на товари
тривалого користування; інвестиції та контракти на нове будівництво
тощо.

Головне значення має фаза кризи, яка починає і завершує цикл. У ній
зосереджено основні ознаки й суперечності циклічного процесу
відтворення.

Криза — це різке порушення існуючої економічної рівноваги внаслідок
диспропорцій у процесі відтворення, що різко зростають. Відбувається
зниження попиту на товари і виникнення надлишку їх пропонування.
Труднощі зі збутом призводять до скорочення виробництва і зростання
безробіття. Зниження платоспроможності населення ще більше ускладнює
збут товарів. Усі економічні показники погіршуються. Відбувається
падіння рівнів заробітної плати, прибутку, інвестицій, цін. Через
«омертвіння» капіталу у вигляді нереалізованих товарів фірми відчувають
брак грошових коштів для поточних платежів, тому швидко зростає плата за
кредит — ставка позичкового процента. Курси цінних паперів падають,
настає хвиля банкрутств і масового закриття підприємств. Криза
завершується з початком депресії.

Депресія — це фаза циклу, яка виявляється в застої виробництва. На цій
фазі відбувається просте відтворення, виробництво не збільшується,
проте, і не зменшується. Поступово реалізуються товарні запаси, які
виникли під час кризи через різке зменшення платоспроможного попиту.
Рівень безробіття залишається високим, але стабільним. За умов
скороченого виробництва ставка позичкового процента падає до свого
мінімального значення. Проте поступово зростає сукупний попит і
готуються умови для наступного пожвавлення виробничої та комерційної
діяльності.

Пожвавлення — це фаза відновлення, яка розпочинається з незначного
зростання обсягу виробництва (у відповідь на зростання попиту) і
помітного скорочення безробіття. Підприємці намагаються відновити
прибутковість виробництва, нарощують інвестиції в нову, продуктивнішу
техніку, що пожвавлює попит — спочатку на капітальні блага, а потім і на
споживчі, адже зростає зайнятість. Створюються нові підприємства,
зростають ціни і процентні ставки. Поступово обсяг виробництва досягає
попереднього найвищого рівня, і економіка вступає у фазу піднесення.

4

&

(

d

f

¤ 4 ? ? uuuuuuuuuuuuiiaOeOeOeOeOeOeOeOeOe

HNIooooooooooooooooooooooooco

dh^„7a$

 oooooooooooooooooooooooooooo

4. Будуються нові підприємства, підвищується зайнятість, збільшується
попит на капітальні й споживчі блага, доходи та прибутки, стрімко
зростають ціни й процентні ставки, курси акцій та інших цінних паперів,
активізується комерційна діяльність, прискорюється обіг капіталу. Таким
чином, розпочинається справжній економічний бум, швидке економічне
зростання, яке, проте, уже закладає основу для наступної нової кризи.

Першопричиною (поштовхом) нової періодичної кризи є скорочення сукупного
попиту, і знову все повертається на «круги своя»: починається спад
виробництва, зниження зайнятості, зменшення доходів, скорочення витрат
тощо.

Обґрунтування чотирифазної структури циклу було запроваджено К. Марксом.
Графічно це подано на рис. 18.2, де ОА — загальна лінія розвитку
виробництва за значний період; Q — обсяг виробництва; t — час; ВС —
ламана лінія руху фаз циклу.

Органічна цілісність циклу виявляється в тому, що в кожній з його фаз
формуються умови для переходу до іншої. При цьому такий перехід
здійснюється в основному на засадах ринкових регуляторів. Отже, як
правило, — автоматично. Слід зазначити, що криза відрізняється від
порушення рівноваги між попитом і пропонування на будь-який товар чи в
окремій галузі тим, що вона виникає в класичному розумінні як загальне
надвиробництво, яке супроводжується стрімким падінням цін, банкрутством
банків і масовою зупинкою та розоренням підприємств, зростанням
безробіття тощо. Виділяють два типи криз: кризи надвиробництва і кризи
недовиробництва. Так, останні були характерні у 90-х рр. для всіх країн
СНД, у тому числі й для України, де скорочення обсягу виробництва за ці
роки становило понад 3/5.

Рис. 18.2. Фази економічного циклу

Середні цикли розрізняються за глибиною падіння економіки та за
терміном, протягом якого вона повертається в передкризовий стан.

Передумови (причини) циклу. Існують різні погляди щодо появи передумов
середніх економічних циклів. Серед них на увагу заслуговують такі:

1) циклічні коливання зумовлені специфікою сфери обігу — розбіжністю у
часі актів продажу товарів, послуг і оплати за них (проте це лише
формальна можливість, а не реальна причина);

2) головна причина спаду — це суперечність між суспільним характером
виробництва і приватною формою привласнення його результатів (К. Маркс,
Ф. Енгельс та їхні послідовники). Ще до Маркса близько до цієї позиції
стояли й ті, хто економічний спад пояснював недоспоживанням значної
кількості людей, яке було викликане недоліками розподілу (Дж. Гобсон, Г.
Мальтус);

3) цикл зумовлюється співвідношенням оптимізму і песимізму в економічній
діяльності людей (В. Парето, А. Пігу);

4) цикл — результат технічних нововведень, що вимагає зростання
інвестицій, а останні й спричиняють піднесення виробництва (Й.
Шумпетер);

5) циклічність зумовлюється надлишком заощаджень і нестачею інвестицій у
виробництво (Дж. Кейнс);

6) причиною циклів є невідповідність між наявним грошовим капіталом і
його пропонуванням (І. Фішер).

Незважаючи на відмінність у підходах, практично всі згадані економічні
концепції розглядають економічний цикл як породження внутрішніх причин.
Це — так звані інтернальні теорії.

Ті ж теорії, які пояснюють появу економічних циклів зовнішніми
причинами, наприклад, зміною сонячної активності, що призводить до
неврожаю в сільському господарстві та до загального економічного спаду,
війнами і різними політичними потрясіннями, освоєнням нових територій
(що зумовлює надмірну міграцію робочої сили), називаються
екстернальними.

Характерними особливостями середніх циклів, після Другої світової війни
є: по-перше, скорочення їх тривалості, що об’єктивно пов’язано з
посиленням динамізму (зменшенням періодів) оновлення основного капіталу
в умовах НТР; по-друге, необов’язковість послідовного проходження
традиційних фаз циклу, зокрема фази піднесення. Бувають цикли, коли
після фази пожвавлення без піднесення наступає нова криза; по-третє,
зменшення руйнівного характеру криз. Цьому сприяє і досвід державного
антициклічного регулювання, нагромаджений країнами з розвинутою ринковою
економікою.

Для коротких циклів на відміну від циклів середньої тривалості (які
відбивають спосіб функціонування основного капіталу) матеріальною
основою є процеси, що відбуваються у сфері грошових відносин. Вони
характеризуються особливою інтенсивністю та гостротою і можуть або
накладатись на промислові (середні) кризи, або відбуватись за їх
відсутності.

Довгі цикли (хвилі). Довгострокові циклічні коливання в економіці
вчені-економісти виявили ще в другій половині XIX ст. Одним з перших їх
дослідників був англійський економіст У. С. Джевонс. Окремі аспекти
довгих циклів, або довгих хвиль, досліджуються вже понад століття
багатьма вченими.

Особлива роль у розробці теорії довгих хвиль належить російському
вченому М. Д. Кондратьєву. Він ще у 20-х рр. XX ст. опублікував низку
аналітичних праць, в яких практично здійснив багатофакторний аналіз
економічного розвитку Англії, Франції та США за період 100—150 років.
Теорія довгих хвиль Кондратьєва мала істотний вплив на подальший
розвиток цього напряму наукового дослідження.

За цією теорією, по-перше, НТП розвивається хвилеподібно з циклами в
50—60 років. По-друге, матеріальною основою довгих хвиль в економіці є
структурне техніко-технологічне оновлення капітальних благ і підвищення
професійно-кваліфікаційного рівня працюючих. По-третє, у структурі
довгострокових циклів М. Кондратьєв відокремив два етапи, або дві фази
розвитку — висхідну і низхідну.

Висхідна фаза довгого циклу — це період довгочасного піднесення
науково-технічного та економічного розвитку суспільства, який триває від
20 до 30 років. У даний період не виключені й циклічні економічні кризи,
які розвиваються зазвичай на рівні тривалого загального піднесення
ринкової кон’юнктури.

Низхідна (спадна) фаза довгого циклу — це період зміни базисних
техніко-технологічних засад виробничої системи, який триває 20—25 років.
Для нього характерні перебудовчі процеси економічної структури, що
адекватні технологічному оновленню. Таким чином, теорія довгих циклів
робить акцент на поясненні того, чому в економіці бувають тривалі
періоди високої економічної активності. Загальна тенденція економічного
зростання може збігатися з контртенденцією у вигляді спадів у межах
середніх циклів, у тому числі й на висхідному відрізку довгих хвиль.
Відповідно, і тенденція до зниження на низхідному етапі довгих циклів не
виключає піднесення в період середніх циклів.

Досвід розвитку світової економіки показав, що теорія довгих хвиль
достовірно прогнозує розвиток суспільного відтворення. За сучасних умов
довгі хвилі не можуть не здійснювати істотного впливу на традиційні
промислові цикли. Якщо криза вибухає в період низхідної хвилі великого
циклу, то це зумовлює її більш глибокий і затяжний характер, так само як
і висхідна хвиля великого циклу може позитивно вплинути на більш
динамічний вихід із кризового стану.

Економічна наука посилено і не без успіху шукає шляхи і методи
нейтралізації негативних наслідків впливу циклічності на
соціально-економічний розвиток суспільства.

Етапи дослідження природи економічних циклів. Оцінюючи погляди на
циклічність та її причини, слід зазначити, що вони видозмінилися в часі
разом з якісною зміною самих соціально-економічних реалій. Заслуговує на
увагу точка зору тих економістів, які виділяють три етапи у змінах
поглядів на економічні цикли.

Перший етап охоплює період з початку XVIII ст. до середини 30-х рр. XX
ст. У цей період переважали погляди, що економічні кризи або взагалі
неможливі за капіталізму (Д. Рікардо, Ж.-Б. Сей, Дж. Мілль), або вони
носять випадковий характер, оскільки система вільної конкуренції здатна
самостійно їх переборювати (Ж.-Ш. Сісмонді, Р. Родбертус, К. Каутський).

Другий етап включає період із 30-х до середини 60-х рр. і пов’язаний із
працями Дж. Кейнса і перш за все з його висновком, що економічні кризи
неминучі за умов класичного капіталізму і випливають із природи
притаманного йому ринку.

Третім етапом у дослідженні причин економічних циклів є період із
середини 60-х рр. ХХ ст. У цей час стала приділятися особлива увага
розмежуванню екзогенних (зовнішніх) і ендогенних (внутрішніх) причин
циклічності ринкової економіки, у тому числі й ролі сучасної держави в
регулюванні циклів.

Дослідження природи циклічності соціального відтворення в умовах
державного регулювання економіки сприяли появі нових поглядів на дану
проблему, серед яких слід указати на концепції «рівноважного ділового
циклу» і «політичного ділового циклу». Перша з них відбиває розвиток
ідей монетаризму. Згідно із цією концепцією держава в розвинутих країнах
виконує, поряд з багатьма притаманними їй функціями, також роль
своєрідного генератора грошових «шоків», які виводять господарську
систему зі стану рівноваги і таким чином підтримує циклічні коливання в
суспільному відтворенні.

У 70—80-х рр. ХХ ст. ця концепція активно розроблялась представниками
теорії раціональних очікувань. Якщо монетаристи вважають, що держава
може спровокувати цикл, користуючись недостатньою обізнаністю людей про
істинний зміст і цикли різних напрямів державної економічної політики,
то прибічники теорії раціональних очікувань у даному питанні виходять з
протилежних міркувань. Вони вважають, що юридичні і фізичні особи
навчилися завдяки динамічним інформаційним зрушенням оцінювати дійсні
мотиви рішень державних органів і можуть своєчасно реагувати на
відповідні державні рішення згідно зі своєю вигодою. А тому цілі
державної політики не завжди повністю реалізуються і спад або піднесення
набувають більш ярко вираженого характеру.

Друга концепція — «політичного ділового циклу» — базується на тому, що
залежність між рівнем безробіття та інфляцією визначається за «кривою
Філліпса», тобто існує зворотний зв’язок між цими величинами: чим менше
безробіття, тим динамічніше зростають ціни. Під час боротьби за владу
партії як головні економічні показники, на які в першу чергу реагує
населення, визначають темпи інфляції і норму безробіття. Чим нижче
декларуються їх рівні, тим більше голосів буде подано на виборах за
представників відповідної партії. Для забезпечення собі перемоги на
виборах часто уряд, партії відповідної країни роблять заяви щодо
підтримки таких співвідношень рівнів інфляції і безробіття, які
уявляються найбільш прийнятними виборцям.

Політичні маніпуляції в ході виборчих компаній щодо рівнів цих
показників, стабілізації економіки мають місце і в країнах з перехідною
економікою.

Ситуація в Україні сьогодні свідчить, що її економіка протягом 90-х рр.
ХХ ст. і нині перебуває в глибокій економічній кризі, яка не є ні
циклічною, ні довгохвильовою. Ми маємо спад спричинений: по-перше,
руйнуванням однієї соціально-економічної системи
(адміністративно-командної) і формуванням іншої (ринкової); по-друге,
порушенням колишнього єдиного народногосподарського комплексу в рамках
СРСР (хоч і недосконалого за структурою і неякісного технічно);
по-третє, практичною некерованістю трансформаційними процесами на макро-
і мікрорівнях за умов, коли національна економіка тільки формується і
паралельно відбувається процес державотворення. Є багато й інших причин
всеохоплюючої соціально-економічної кризи в Україні, які будуть
розглядатися в наступних темах.

Література

1. Альтернатива: выбор пути (Перестройка управления и горизонты риска) /
Рук. авт. колл. В. Н. Бойков, А. А. Сергеев. — М.: Мысль, 1990.

2. Бажал Ю. Еволюційна парадигма економіки перехідного пе-

ріоду // Економіка України. — 1993. — № 8.

3. Барр Р. Политическая экономия: В 2 т. / Пер. с фр. — М.: Междунар.
отношения, 1994.

4. Бастиа Ф. Экономические гармонии / Ж.-Б. Сэй, Ф. Бастиа. Трактат по
политической экономии / Ж.-Б. Сэй. Экономические софизмы. Экономические
гармонии (Ф. Бастиа). — М.: Дело, 2000.

5. Башнянин Г. І., Лазур П. Ю., Медведєв В. С. Політична економія. — К.:
Ніка-Центр: Ельга, 2000.

6. Белл Д. Грядущее постиндустриальное общество: Опыт социального
прогнозирования / Пер. с англ. — М.: Academia, 1999.

7. Беляєв О. О., Бебело А. С. Перехідна економіка: основні концепції та
характерні риси // Вчені записки: Наук. зб. — Вип. 3. — К.: КНЕУ, 2001.
— С. 23 — 29.

8. Бергер П. Л. Капіталістична революція: П’ятдесят пропозицій щодо
процвітання, рівності і свободи / Пер. з англ. — К.: Вища шк., 1995.

9. Богиня Д. Актуальні проблеми регулювання доходів і організації
заробітної плати на етапі трансформації економіки України // Україна:
аспекти праці. — 2000. — № 6.

10. Борисов Е. Ф. Экономическая теория: Учебник. — М., 1997.

11. Борщаговская Э., Воронина А. Регулирование трудовых отношений на
основе трудовых соглашений // Экономика Украины. — 1994. — № 4.

Пік розвитку

ЦИКЛ

t

О

Q

В

С

А

Похожие записи