Економічна сутність та види реальних інвестицій.

Поняття, види та оцінка інвестиційних ризиків

1. Економічна сутність та види реальних інвестицій.

Інвестиції в об’єкт інвестиційної діяльності здійснюються в різних
формах. Досить поширеним видом інвестицій є реальні інвестиції.

Реальні інвестиції— це вкладення коштів у реальні активи як матеріальні
(виробничі, основні та оборотні фонди, будівлі, споруди, обладнання,
товарно-матеріальні цінності) так і нематеріальні (патенти, ліцензії,
«ноу-хау», технічна, науково-практична, інструктивна, технологічна,
проектно-кошторисна та інша документація).

Інколи вкладення коштів у нематеріальні активи, пов’язані з
науково-технічним прогресом, характеризуються як інноваційні інвестиції.

Дивіденд за акцією є результатом розподілу прибутку. Щоб одержати
дивіденд, треба мати прибуток, не нижчий за ставку позичкового
відсотка. За відсутності прибутку підприємство не зобов’язане
виплачувати дивіденди акціонерам, оскільки вони як співвласники
цього підприємства однаковою мірою відповідають за результати його
діяльності, тобто дивіденди юридична не гарантовані.

Інша річ — корпоративні облігації, що так само є формою
зовнішнього-фінансування підприємства. У цьому разі власник позичкового
капіталу вже не хоче бути підприємцем, не хоче ризикувати, тим більше,
що в нього є вибір: він може помістити власні заощадження в банк і
одержувати прибуток у вигляді гарантованого відсотка, а може прямо, без
посередництва банку, мати зв’язок з якимось конкретним підприємством і
так само одержувати гарантований відсоток. Таке вкладення
капіталу і засвідчується корпоративною облігацією. Прибуток або
відсоток за облігацією буде вищий, ніж у банку, оскільки враховує
компенсацію за ризик.

Ризик тут полягає в тому, що вибір зроблено на користь конкретного
підприємця, a не на користь банку, який може вкласти кошти
інвестора-вкладника в будь-яку галузь підприємницької діяльності або
вилучити ці кошти і спрямувати їх в іншу сферу, якщо прибуток від
початкового розміщення з якихось причин зменшиться: Отже диверсифікуючи
активи, банк надійніше від нефінансових корпорацій захищає вкладників
від втрат коштів. Проте обидва вибори інвестора — вкласти у фінансову
сферу чи в нефінансову — мають одну основу: гроші тут віддаються в борг,
набирають форми позички або позики, а інвестор в обох випадках стає
кредитором.

Кредитор не вкладе грошей, якщо не буде впевнений, що вони повернуться
йому з приростом — відсотком. За відсутності прибутку в підприємства в
поточному фінансовому році відсотки виплачуються з резервних фондів. З
метою своєчасної виплати відсотків амортизації боргу (порцій погашення
облігаційного капіталу) багато підприємств формують спеціальні фонди.

Державні облігації, або облігації державного боргу, емітуються державою
для мобілізації коштів на загальнодержавні потреби в разі нестачі
стабільних надходжень до державного бюджету, і насамперед податків.
Держава може стати позичальником емітуючи облігації та інші
зобов’язання, оскільки в неї є джерело для виплати відсотків та
амортизації боргу. У такому разі власник державної облігації стає
власником паю в майбутніх доходах держави, тобто в майбутніх податках та
інших платежах.

Таким чином, він с власником частки «потенційного капіталу» держави,»
але не власником частки в реальних фінансах держави, акумульованих у
державному бюджеті. Але водночас, якщо будь-яка грошова сума здатна
приносити прибуток; то держава може стати і кредитором, надаючи певним
категоріям позичальників кошти державного бюджету.

Нa основі аналізу суті ознак фінансових інвестицій і фінансового
капіталу у процесі генезису цих категорій можна досить
обґрунтовано визначити природу утворення фінансового капіталу.
Фінансовий капітал — це економічна категорія, що, виникла в результаті
вирішення суперечності між позичковим капіталом (інвестиційним попитом)
і дійсним (інвестиційною пропозицією). Суть цієї суперечності
полягає в недостатній еластичності пропозиції позичковою
капіталу стосовно попиту на нього на ринках інвестиційних
товарів, Зазначена нееластичність зумовлювалася насамперед відсутністю
досить ефективної, тобто дієвого механізму переливання
капіталів між галузями, територіями, заморожуванням позичених коштів в
інвестиційному процесі, що призводило до невідповідності темпів
розвитку ринків інвестиційних товарів. У результаті
утворювалася неоптимальна капітальна структура підприємств і знижувалася
норма прибутку. Ця обставина, у свою чергу, безпосередньо торкалась
інтересів інвесторів насамперед кінцевих зберігачів, які розміщували
власні заощадження в банки в депозитній формі та змушені були
задовольнятися граничною нормою винагороди — депозитним відсотком.

Зазначену суперечність було вирішено на основі розвитку акціонерної
власності появи акцій та облігацій як форми мобілізації капіталів
з будь-яких джерел (форми інвестицій) і водночас як документів, що
засвідчують право на одержання прибутку, тобто як універсальних
інвестиційних товарів. Зосередження в одному об’єкті двох полярних
властивостей, характерних ознак позичкового і дійсного капіталу породило
нову якість фінансовий капітал. Матеріальними носіями відносин,
що виражаються фінансовим капіталом, є акції, облігації і похідні від
них форми. Рух цих цінних паперів відбирає рух фінансового капіталу.
Сукупний курс зазначених паперів є фінансовим капіталом.

А оскільки курс пінних паперів постійно коливається під впливом
очікувань інвесторів щодо зміни норми прибутку підприємства-емітента цих
паперів, а також зміни ставки позичкового відсотка, то коливається й
розмір фінансового капіталу. Він має змінний, нефіксований характер,
тому може змінюватись у широких межах. У цьому розумінні обсяг
фінансового капіталу — це розмір потенційний. Практично реалізується
тільки приріст капіталу під час перепродажу цінних паперів (курсова
різниця) і виплачені дивіденди й відсотки.

Фінансовий капітал, відбиваючи в сукупності кругообіги позичкового
і дійсного капіталу, постає як перетворена, капіталізована форма
інвестиційного товару. Фінансовий капітал зрівнює за ступенем
однорідності інвестиційні товари та інвестиційний:
(позичковий) капітал і тим самим перетворює абстрактний інвестиційний
товар у капітал. Це дає можливість порівнювати за ступенем
ефективності позичковий і фінансовий капітали, що, у свою чергу,
зумовлює перетворення позичкового капіталу на специфічний різновид
інвестиційного. Саме тут закладено можливості подальшої еволюції
капітальних форм на основі зрощування позичкового і фінансового
капіталу, появи нових генерацій фінансового капіталу.

Однак треба мати на увазі, що водночас із позитивними властивостями
фінансового капіталу, такими як еластичність інвестиційного попиту
стосовно пропозиції, мобільність він має і зворотний бік — вразливість.
Будь-яка зміна попиту і пропозиції на фінансових ринках, що набирає
форми припливу або відпливу запропонованих для перепродажу цінних
паперів, а також припливу і відпливу позичкового капіталу, який циркулює
на цих ринках безпосередньо позначається на розмірі фінансового
капіталу. Найяскравіше вразливість як наслідок його високої мобільності,
швидкого реагування на попит і пропозицію виявляється в умовах
нестабільних економічних ситуацій — швидкого підвищення aбo падіння
темпів розвитку.

Вразливість фінансового капіталу породжує широкий розвиток
спекулятивних операцій на фінансових ринках, що призводить
до неможливості визначення його загального розміру,
неможливості виокремлення кругообігу фінансового капіталу з
кругообігів дійсного і позичкового капіталу. У цілому з огляду на такий
підхід фінансовий капітал характеризується як фіктивний.

Це поняття запровадив у науковий обіг К, Маркс. Так він обґрунтовує
власну позицію щодо сутності фінансового (фіктивного) капіталу: «Якщо це
державні папери, вони суть капіталу тільки для того, хто їх купив, для
кого вони становлять, отже ту ціну, за яку він їх купив, становлять йоги
капітал, вкладений у ці папери: самі вони є не капіталом, а простим
борговими зобов’язаннями; якщо це іпотеки, то вони є просто
посвідченнями на одержання майбутньої земельної ренти, а якщо акції, то
вони є просто титулами власності, що дають право на одержання майбутньої
доданої вартості. Усе перелічене не суть дійсного капіталу вартості, не
утворює жодної складової капіталу… Це простий титул на капітал».

За часів К. Маркса, коли тільки з’явилися перші форми фінансового
капіталу, вони і вважались певною надбудовою над рухом реального
капіталу. В Україні в перехідний період до ринкової економіки ця
ситуація схожа з часом К. Маркса, і тому його позиція для України
справедлива. Отже, матеріальні носії відносин фінансового капіталу в
перехідний період не утворюють жодної складової капіталу.

Тільки тоді, коли категорія фінансового капіталу в нашій державі досягне
сучасного рівня розвинених країн, ціна (курс) цінних паперів відбиватиме
очікувану прибутковість дійсного капіталу з урахуванням його попередньої
(минулої) прибутковості. Таким чином фіксуватиметься, оцінюватиметься не
наявність певної вартості (дійсного капіталу) як минулих вкладень
капіталу і витрат праці, а його робота, віддача, ефективність
функціонування. Тільки в цих умовах можна досягти цільового прагнення
всіх інвесторів — максимізувати прибуток на основі зрівняння норм
прибутковості різних інвестиційних товарів, що надходять через ринки цих
товарів у виробництво і функціонують там як дійсний капітал. Звідси і
фінансовий капітал — це сукупність дійсного капіталу, універсальна форма
інвестиційного товару, через який позичковий капітал пepeтікає у
виробництво в напрямах найбільшої ефективності його використання. І в
цьому розумінні фінансовий капітал є дійсним капіталом, формою вкладення
позичкового капіталу.

Оскільки фінансовий капітал є капіталізованою формою інвестиційного
товару, тобто має однорідну форму матеріальних носіїв, що різняться
тільки за прибутком, то він набирає ознак позичкового капіталу, стає
його різновидом. Таким чином, фінансовий капітал – не водночас і
позичковий капітал. У сучасних умовах в розвинених ринкових країнах
позичковий капітал дедалі більшою мірою перероджується, набираючи
фінансової форми. Отже, фінансовий капітал є вищою формою розвитку
капіталу, він поєднує ознаки позичкового і дійсного капіталу.

2. Поняття, види та оцінка інвестиційних ризиків

Необхідність аналізу ризиків Інвестиційного проекту полягає в тому, що
інвестиційні проекти розробляються на основі визначених передбачень щодо
капітальних і поточних витрат, обсягів реалізації продукції, цін на
товари та послуги тощо. Незалежно від якості та кількості даних
передбачень, майбутній розвиток подій завжди є неоднозначним, тому
практика планування капітальних інвестицій розглядає й аспекти
невизначеності та ризику.

В інвестиційному і фінансовому менеджменті під ризиком найчастіше
розуміюсь міру непевності в одержанні очікуваних доходів від заданих
інвестицій. У ринковій економіці завжди наявний ризик.

Якщо конкретизувати загальне визначення ризику для аналізу проекту, то
ризик проекту — це міра непевності в одержанні очікуваного рівня
дохідності при реалізації даного проекту.

Метою аналізу проектних ризиків є:

надання оцінки всім видам ризиків проекту;

визначення ступеня доцільності реалізації проекту за наявного рівня
ризику та способів його зниження;

визначення можливих шляхів зниження ризиків. Проектні ризики бувають
зовнішні та внутрішні. Зовнішні ризики, у свою чергу, поділяються на не
передбачувані передбачувані. Зовнішні непередбачувані ризики зумовлені:

зміною політичної ситуації та непередбачуваними державними заходами
регулювання у сфері землекористування, оподаткування, ціноутворення,
експорту-імпорту, охорони довкілля і т.д.;

природними катастрофами (повенями, землетрусами, кліматичними
змінами тощо);

злочинами та несподіваним зовнішнім екологічним і соціальним впливом;

зривами у створенні необхідної інфраструктури, банкрутствами, затримками
у фінансуванні, помилками у визначенні цілей проекту.

Зовнішні непередбачувані ризики врахувати практично неможливо. Зовнішні
передбачувані ризики при аналізі проекту можна врахувати. До них
належать:

ринковий ризик через погіршення можливостей одержання сировини,
підвищення цін на неї, зміну вимог споживачів продукції, посилення
конкуренції тощо;

операційний ризик, пов’язаний із відступом від цілей проекту і
неможливістю підтримання управління проектом;

ризик шкідливого екологічного впливу;

ризик негативних соціальних наслідків;

ризик зміни валютних курсів;

ризик непрогнозованої інфляції,

ризик податкового тиску.

Внутрішні ризики поділяються на планово-фінансові, пов’язані з зривом
планів робіт і перевитратою коштів, та технічні, пов’язані із зміною
технології, погіршенням якості продукції помилками в проектно-технічній
документації і т.д.

Проектні ризики зумовлені особливостями життєвого циклу проекту. Для
оцінки ризику при виборі варіанта інвестування можна застосовувати метод
експертних оцінок ризиків у різних фазах проекту.

При аналізі ризиків у передінвестиційній фазі оцінюють
фінансово-економічну життєздатність проекту, організаційно-технічний
потенціал, функції та завдання основних учасників, роботи, що
виконуються, і рівень гарантій за інвестиціями та кредитами.

В інвестиційній фазі оцінюють структуру управління, проектом,
перебір його реалізації і якість виконання проектних робіт.

В експлуатаційній фазі оцінці підлягають фактори, які негативно
впливають на реалізацію проекту — затримка будівництва, перевищення
витрат, непогодженість щодо фінансування, неспроможність контрагентів,
втручання держави, виникнення збитків, підвищення цін на сировину та
енергоносії, некваліфіковане управління персоналом.

Аналіз ризиків у передінвестиційній фазі лежить в основі вибору віріанта
фінансування, однак при цьому прогнозуються ризики і в інвестиційній та
експлуатаційній фазах.

Ризик можна поділити на дві категорії — за рівнем і за часом. Рівень
ризику. Різні інвестиції забезпечують різний рівень доходу. Якщо справа
цілком надійна, то важко сподіватись на високі доходи. Але якщо
пропонується вкласти гроші у ненадійну або ризикову справу, тоді
закономірно вимагається високий дохід. Тобто, інвестори повинні
одержувати компенсацію за ризик.

Малий ризик пов’язаний із низькими доходами, великий — із великими.

Рівень ризику залежатиме від того, чи пов’язаний бізнес із добре
освоєною галуззю діяльності. Залежна від надійності інвестованої справи
рівень ризику може бути високим, середнім або низьким.

Визначити рівень ризику можна шляхом порівняння ризикованості вкладів у,
ту чи іншу справу. Наприклад, менш ризиковане мати справу з відомими
фірмами (підприємствами), в яких справи йдуть добре, або відкривати
бізнес у добре освоєній галузі із забезпеченим ринком збуту. Шанси
повернути інвестиції, вкладені у надійні кампанії значно вищі, ніж
укладені у невідомі фірми. Значно легше прогнозувати доходи від менш
ризикованих компаній (бізнесу), і навпаки, заняття ненадійним бізнесом
чи співробітництво з невідомими фірмами є ризикованим, оскільки доходи
від них можуть бути несталими. Таким чином, рівень доходу (ставка
дисконту) нижче у надійній справі, а інвестування ризикованої справи
вимагає більшої компенсації за ризик.

Фактор часу також значно впливає на рівень ризику. Готівка для інвестора
важить більше ніж гроші у майбутньому. Коли інвестор вкладає свій
капітал у певний бізнес, він завжди ризикує або відчуває непевність, що
капітал у майбутньому принесе очікуваний прибуток. І чим триваліший
термін вкладу, тим більший ризик, тобто ризик є зростаючою функцією
часу. Щоб примусити інвестора розлучитися із своїми грошима
надовго потрібно його
переконати, що він отримає добру компенсацію. Інвестор повинен одержати
винагороду за те, що взяв на себе ризик часу.

Коли гарантовано, що інвестиції не завдадуть збитків і вкладаються на
дуже короткий період, їх називають безпечними.

Таким чином, рівень ризику можна поділити на безпечну ставку і премію за
ризик пов’язаний із фактором часу.

Безпечна ставка — це процентна ставка, що сплачується за неризиковані
активи або ті, що мають гарантований дохід. Вона і є критерієм для
оцінки ризикованості інших активів.

Премія за ризик — це необхідна норма доходу понад безпечний дохід на
капітал. Як свідчить практичний досвід, премія за ризик на цінні
папери-з багаторічним терміном погашення завжди вища за премію на ті
цінні папери, що випускаються на рік.

Особливість методів аналізу ризику полягає у використанні категорій
імовірності та статистичного аналізу. Так здійснюється аналіз ризиків за
світовими стандартами.

Ризик можна оцінити, враховуючи мінливість очікуваних доходів. Якщо
мінливість висока, важко точно передбачити, якими будуть надходження
(доходи, прибуток). Якщо мінливість сподіваних доходів незначна і
не дуже змінюється, результати вкладення інвестицій чи інших видів
діяльності легше передбачити.

Отже, загальний рівень ризику складається з безпечної ставки і премії за
ризик, що визначається як різниця між загальним рівнем ризику і
безпечною ставкою.

Як бачимо, ризик, пов’язаний із короткостроковими вкладеннями, значно
менший, ніж із довгостроковими. Масштаб відхилень рівня ризику з надією
отримати очікуваний дохід може бути значним. Розмір відхилень від
середнього рівня ризику у той чи інший бік залежить від надійності
вкладення капіталів.

У літературі найбільш часто виділяють два підходи до визначення ризику
проектів які використовуються послідовно:

аналіз чутливості і можливих сценаріїв проекту;

оцінка ризиків за допомогою різних статистичних та імовірнісних методів.

Мета аналізу чутливості полягає у порівнянні впливу окремих факторів
інвестиційного проекту на його основний показник, наприклад, внутрішню
норму прибутковості.

Послідовність проведення аналізу чутливості.

1. Вибір основного показника ефективності інвестицій, наприклад,
внутрішня норма прибутковості (ІКК) або чиста теперішня вартість (МРУ).

2. Вибір факторів (показників), які мають неоднозначний характер,
наприклад, капітальні витрати, ціна на товар, обсяг продажу, компоненти
собівартості продукції.

10 % від номінального значення (усього в цьому прикладі чотири).

4. Розрахунок основного показника для всіх обраних граничних значень
неоднозначних факторів.

5. Побудова графіка чутливості для всіх неоднозначних факторів.

Цей графік дозволяє зробити висновки про найбільш критичні фактори
інвестиційного проекту з метою подальшого контролю за ними у процесі
його реалізації. Наприклад, якщо є критичним фактором, у подальшому
необхідно звернути увагу на програму маркетингу та якість товару. Якщо
проект є чутливим до зміни обсягів виробництва, необхідно більше уваги
приділити удосконаленню внутрішнього менеджменту та підвищенню
продуктивності праці. Якщо критичним фактором є матеріальні витрати,
доцільно приділити увагу відносинам із постачальниками.

Аналіз сценарію – методика аналізу ризику, яка розглядає чутливість
реагування очікуваного прибутку до змін у ключових змінних величинах та
можливий інтервал їх значень.

Аналіз сценарію розглядає “погані” та “добрі” фінансові обставини, які
можливі в очікуванні ситуації. При цьому фінансовий аналітик просить
операційних менеджерів підібрати “поганий” набір обставин (низька ціна
продажу, низький обсяг продажу, високі змінні витрати на одиницю тощо),
середній (або “більш можливий”) набір і “добрий” набір обставин.

Щоб оцінити переваги різних напрямів інвестицій і оперувати ними,
доцільно ці відхилення звести до одного значення, а потім у його межах
прогнозувати різні рівні прибутку з урахуванням ймовірності їх
досягнення. Сума величини ймовірності дорівнює 1.

Таким чином, аналіз сценарію забезпечує корисною інформацією щодо ризику
проекту. Але цей метод дещо обмежений, бо розглядає тільки декілька
окремих результатів хоча реально існує нескінченне число ймовірностей.
Наступний метод визначення ризику проекту вирішує цю проблему.

Задача.

Вихідні дані:

№ варіанту Обсяг інвестованих коштів, тис. грн. Ставка проценту, % Сума
грошового потоку, тис. грн.

Проект А Проект В

А В А В Всього 1 рік 2 рік 3 рік 4 рік Всього 1 рік 2 рік 3 рік 4 рік

7 11000 10800 13 15 13000 9000 400 — — 13700 5000 6000 2700 —

Розрахувати теперішню вартість грошових потоків по кожному з проектів.

Визначити показники:

чистий приведений дохід;

індекс дохідності;

період окупності.

На основі розрахованих показників визначити найбільш ефективний проект.

Розв’язання:

Розраховуємо теперішню вартість грошових потоків по проектах:

грн.

грн.

грн.

грн.

грн.

Результати розрахунків теперішньої вартості грошових потоків зводимо в
таблицю:

Рік Інвестиційні проекти

Проект А Проект В

Майбутня вартість Дисконтни й множник, % Теперішня вартість Майбутня
вартість Дисконтни й множник, % Теперішня вартість

1-й 9000 0,885 7965 5000 0,87 4350

2-й 4000 0,783 3132 6000 0,756 4536

3-й — — — 2700 0,658 1777

4-й — — — — — —

Разом — — 11097 — — 10663

Розраховуємо чистий приведений дохід по проектах:

Проект А: ЧПД = 11097 – 11000 = 97 грн.

Проект В: ЧПД = 10663 – 10800 =-137 грн.

За чистим приведеним доходом проект А є більш ефективним, оскільки
ЧПД(В) від’ємний показник і є неприйнятним для інвестора, бо не принесе
інвестору додаткового прибутку на вкладений капітал.

Розраховуємо індекс доходності по проектах:

За індексом доходності проект А є найбільш ефективним також, оскільки
ІД(В)<1. Розраховуємо період окупності по проектах: роки роки За періодом окупності проект А є також найефективнішим, оскільки ПО(А)<ПО(В). Отже, на основі проведених розрахунків теперішньої вартості грошових потоків та показників ефективності інвестиційних проектів можна зробити висновок, що проект А є найефективнішим, оскільки по даному проекту ЧПД І ІД є максимальними а ПО – мінімальним. Використана література: Закон України “Про інвестиційну діяльність” від 18 вересня 1991 р. Бланк І.А. Інвестиційний менеджмент. – Київ: МТ “ІТЕМ” ЛТД Юнайтед Лондон Трейд Лімітед (Москва-Лондон), 1995. Данілов О.Д., Івашина Г.М., Чумаченько О.Г. Інвестування: Навчальний посібник, 2001 – 364 с. Плотін Я.Д. Інвестиційний менеджмент: Конспект лекцій для студентів факультету економіки та менеджменту – Львів: ДУЛП, 1996. – 53 с. Тарасова С.В. Інвестиційний менеджмент: конспект лекцій. – М.: Іздательство “Пріор” Атлантик, 1998. – 64 с. Федоренко В.Г., Гойко А.Ф. Інвестознавство: Підручник/ За наук. Ред. В.Г. Федоренка. К.: МАУП, 2000. – 408 с.

Похожие записи