Реферат на тему:

Досвід формування оптових ринків

Перехід України до відносин ринкового типу супроводжується відмовою від
централізованого розподілу товарів, ресурсів і фондів та заміною його
схемами і механізмами, притаманними світовій економіці. У результаті
трансформації системи оптової торгівлі її інфраструктура, яку складали
плодоовочеві комбінати і склади, більше ніж на 90 % приватизована і
перетворена у підприємства на засадах приватної власності.

Багато з них сьогодні використовується не за призначенням. Наприклад, у
Черкаській області з 12 оптових та опто-роздрібних організацій, які
функціонували до 1993 р., у комунальній власності залишилося одне
підприємство – торгово-виробниче підприємство “Холод”. Інші підприємства
сфери оптової торгівлі займаються переважно роздрібною торгівлею, а
складські приміщення передають в оренду. Практично не використовуються
для оптової торгівлі колишні плодоовочеві бази та комбінати
Укроптбакалії, Укроптм’ясомолпрому, Уксадвинпрому, Укркоопспілки тощо.

Наведений приклад ілюструє загальну картину в державі щодо розвитку
оптової торгівлі. Після ліквідації системи централізованого розподілу
ресурсів до цього часу не вдалося створити альтернативну систему руху
товарів, здатну забезпечити прозорість ринку та на конкурентних засадах
сприяти формуванню найбільш вигідних цін. Торгівлю оптовими партіями
характеризує відсутність тривалих, стабільних зв’язків, відносини сторін
не ґрунтуються на дійовій контрактній основі. Товаровиробники не завжди
мають чітке уявлення про те, куди і на яких умовах буде реалізована
вироблена продукція.

Для виправлення ситуації, налагодження стійких зв’язків між
товаровиробниками та споживачами продукції як пріоритетний напрям
розглядається створення мережі локальних, регіональних і міжрегіональних
оптових ринків, які здійснювали б перерозподіл товарів, сприяли
ефективному її просуванню до кінцевого споживача. Так, постановами
Кабінету Міністрів України № 246 від 19 березня 1997 р., № 921 від 17
червня 1998 р. та № 997 від 9 червня 1999 р. затверджено заходи щодо
створення оптових ринків у країні. Проте теоретичні та практичні аспекти
цього питання достатньою мірою не опрацьовані, особливо з позиції
інтегрування в світові та регіональні економічні структури.

З досвіду країн Європи відомо, що оптові ринки здійснюють організацію
торгів наявних видів продукції і створюють необхідні умови для укладання
торгових угод.

Найбільшими універсальними оптовими ринками Європи є Найн-Елмз і
Смітфілд у Лондоні, Рюнжи в Парижі, Міланський ринок в Італії,
Кельнський у ФРН. Паризький ринок Рюнжі (офіційна назва “Змішане ділове
товариство – ринок національного значення Рюнжи” /SEMMARIS/) обслуговує
не тільки столицю та інші міста Франції, але й оптових покупців з-за
кордону. Як і інші великі ринки, Рюнжи є державно-приватним акціонерним
товариством, акції якого розподілені між державою, великими гуртовими
компаніями та кооперативними об’єднаннями. Ринок займає площу 220 га, з
яких 47 га – під будівлями. На ньому зареєстровано кілька сотень оптових
продавців, обсяг реалізації яких на цьому ринку перевищує 2 млн. т
продукції на суму понад 44 млрд. франків.

Розвиток оптових ринків спостерігається й у країнах колишнього
соціалістичного табору. Так, у Польщі створені Варшавський, Познанський,
Поморський оптові ринки. Познанський плодоовочевий оптовий ринок, який
функціонує з 1992 р. за підтримки швейцарського уряду, – перший у Польщі
торговий об’єкт європейських стандартів. Його засновниками є
Міністерство сільського господарства і продовольства Польщі, один із
польських державних банків, органи державної влади м. Познань,
об’єднання сільськогосподарських ринків країни та недержавні юридичні
особи.

Цікаво зазначити, що метою діяльності Познанського оптового ринку є не
тільки створення найкращих умов для оптової торгівлі, але й рекламування
та просування польської продукції за кордон.

Досвід функціонування оптових ринків свідчить, що саме в умовах, коли
забезпечуватиметься прозорість ринку через вільний доступ усіх
товаровиробників і споживачів на ринок та до інформації про його
кон’юнктуру, повною мірою зможуть проявитися переваги недержавних форм
власності та нових форм господарювання. Також не слід відкидати такий
важливий аспект позитивного впливу оптових ринків, як зміна психології
виробників продукції щодо очікування на державну вказівку відносно
асортименту та кількості товарів.

Необхідність формування оптових ринків в Україні обумовлена багатьма
чинниками, серед яких найважливішими є порушення зв’язків між
виробниками продукції та споживачами; зменшення ролі споживчої
кооперації; збільшення обсягів імпорту; поява на ринку численних
посередницьких структур, які здійснюють кількаразовий перепродаж;
розвиток бартерних операцій.

Потрібно згадати й про досить низьку якість продукції, що пропонується
споживачеві: вона не завжди готується для продажу, різної якості
продукція не реалізується окремо; не сортується та не продається за
стандартною вагою чи в стандартній упаковці тощо.

Основною метою формування мережі оптових ринків є організація гуртової
торгівлі, що може стати альтернативним (відмінним від прямого постачання
товарів виробниками у роздрібну торгівлю) варіантом реалізації
продукції. При цьому буде досягнуто позитивного впливу на якість та
рівень кінцевої ціни товарів для покупців через створення конкурентного
середовища на ринку.

Розвиток мережі оптових ринків повинен вирішувати наступні завдання:

– сприяти прискоренню та спрощувати просування товарів до кінцевого
споживача, зменшуючи або взагалі виключаючи зайвих посередників у
торговому ланцюгу;

– надавати можливість виходу всім виробникам і споживачам продукції на
цивілізований конкурентний ринок, забезпечуючи для них прозорість ринку
і умови для конкуренції, що в результаті формує найбільш прийнятну ціну;

– сприяти вітчизняним товаровиробникам у одержанні максимальних
прибутків від реалізації своєї продукції;

– забезпечувати достовірною інформацією про кон’юнктуру ринків і
споживні властивості товарів;

– сприяти організації закупівель, зберігання та відвантаження продукції
покупцям;

– надавати рекламні і маркетингові послуги, проводити сервісне
обслуговування та інші заходи для реалізації або придбання продукції на
внутрішньому та зовнішньому ринках.

Найважливіші функції оптових ринків полягають в організації продажу
товарів, аукціонних і конкурсних торгів, створенні організаційних умов
для проведення гуртових торгів (забезпечення спеціально обладнаного
місця для здійснення угод щодо купівлі-продажу продукції необхідною
торговою технікою, контроль за якістю реалізованих товарів та
дотриманням правил торгівлі, організація охорони об’єктів ринку, системи
реєстрації учасників торгів, протипожежної безпеки тощо); забезпеченні
розрахунків із постачальниками з урахуванням інтересів товаровиробників
та покупців; зборі, узагальненні та інформуванні учасників гуртових
торгів про кон’юнктуру: попит, пропозицію, рівень цін; вивченні та
аналізі ринкової ситуації з широкого переліку товарних груп, які можуть
бути продані або куплені сільськогосподарськими, переробними,
торговельними, збутовими та іншими підприємствами на оптовому ринку.

В усіх областях України ведуться роботи з формування оптових ринків.
Станом на 1 квітня 2002 р. в обласних і районних центрах створено 1 161
оптово-продовольчий та оптово-овочевий ринки. В окремих регіонах уже
з’явився позитивний досвід. Так, Житомирська, Харківська, Донецька,
Одеська, Запорізька та Миколаївська облдержадміністрації діють
відповідно до прийнятих розпоряджень про заходи щодо створення оптових
продовольчих ринків. У Харківській та Донецькій областях затверджені
програми формування інфраструктури ринку сільськогосподарської
продукції. У Тернопільській області виділено дві земельні ділянки для
потреб оптових ринків плодоовочевої продукції.

?

8d9d@///////eeeeeeeeeeeeeeeeeeee

¤`„Agd?

dhgd?

????o?о” побудовано приміщення оптового продовольчого ринку. У
Кіровоградській області діє п’ять універсальних оптових ринків, в
Одеській області – три: Оптовий універсальний ринок, Оптово-продовольчий
торговий центр “Торговий дім” та Оптово-продовольчий торговий центр.
Виконком міськради м. Донецька створив оптовий продовольчий ринок, який
відкрито наприкінці 1999 р.

Згідно з Указом Президента України № 170 від 21 лютого 2002 р. органи
місцевої влади повинні проаналізувати стан формування і функціонування
мережі оптових ринків і інших об’єктів інфраструктури та опрацювати
механізми збільшення їх товарообігу й активізації функціонування.

В “Основних напрямах створення та функціонування оптових продовольчих
ринків” визначено, що оптовий продовольчий ринок – це суб’єкт
підприємницької діяльності, функціонування якого передбачено відповідним
законодавством. Метою діяльності його є створення необхідних умов для
здійснення операцій з продажу та купівлі наявних видів
сільськогосподарської продукції, продуктів її переробки, укладення
відповідних торговельних угод8.

Діяльність оптових продовольчих ринків ґрунтується на принципах
самоокупності, контрольованості, організаційно-господарської
незалежності. Ефективна реалізація цих принципів повинна забезпечуватися
разом із розв’язанням основних макроекономічних проблем.

Робота оптового продовольчого ринку організується згідно з його
статутом, правилами торгівлі, ветеринарними і санітарними правилами,
іншими нормативними документами, що регламентують діяльність ринку.
Найбільш доцільною організаційно-правовою формою оптового продовольчого
ринку є відкриті акціонерні товариства, акціонерами яких можуть бути
виробничі, переробні, заготівельні, торговельні, сервісні, інші юридичні
та фізичні особи. Для формування статутного фонду можуть бути залучені
кошти державного та місцевих бюджетів, приватних, також і іноземних
інвесторів, господарських товариств.

З урахуванням узагальнення вітчизняного та закордонного досвіду щодо
формування оптових продовольчих ринків відповідними міністерствами
розробляється Положення про оптовий продовольчий ринок. Воно повинно
стати складовою частиною загальної системи нормативних актів щодо
формування та розвитку мережі оптових ринків у країні.

Для впорядкування і раціоналізації процесів формування оптових ринків у
країні вважаємо доцільним їх створення здійснювати на основі діючих
плодоовочевих баз, холодильників і обладнання підприємств оптової
торгівлі та інших організацій за активної підтримки місцевих органів
державної виконавчої влади, які повинні передбачити відведення земельних
ділянок для будівництва ринків. На рівні держави необхідно створити
нормативно-правову основу для діяльності оптових ринків.

У структурі оптових продовольчих ринків, крім торговельного залу та
мережі приміщень і споруд для доробки і забезпечення режимного
зберігання продукції (сховища, склади, сортувально-пакувальні лінії,
обладнання для охолодження продукції тощо), доцільно створювати
спеціальні підрозділи для контролю за якістю реалізованої продукції,
надання послуг із зберігання товарно-матеріальних цінностей,
розповсюдження кон’юнктурної інформації щодо попиту і пропозиції
продукції та рівня цін, організації охорони об’єктів оптових ринків. За
необхідності потрібно створювати спеціальні сервісні підрозділи:
розрахунково-фінансовий, юридичний, консультаційний, готельний,
транспортний тощо.

Така організаційна структура оптових ринків спроможна найбільш повно
задовольнити потреби виробників продукції і споживачів. Формування
мережі місцевих, регіональних і міжрегіональних оптових ринків, які
здійснюють постачання сільськогосподарської продукції та продовольства
між регіонами і сприяють ефективному її просуванню до кінцевого
споживача, є пріоритетним напрямом для налагодження стійких зв’язків між
товаровиробниками та споживачами.

Формування системи оптових ринків спроможне позитивно впливати на
вирішення проблеми забезпечення населення товарами, сприяти виробникам
продукції і переробним підприємствам у здешевленні та нарощуванні
обсягів виробництва, посиленні здорової конкуренції на споживчому ринку.

Саме забезпечення контрольованості оптового ринку через вільний доступ
всіма товаровиробниками і споживачами до інформації та торгів дозволяє
повною мірою проявити переваги нових форм господарювання на засадах
приватної власності. Необхідно виділити й такий важливий аспект
позитивного впливу ринкової інфраструктури, як зміна психології
виробників сільськогосподарської продукції, які перейдуть до пошуку
оптових споживачів та вигідних постачальників матеріально-технічних
ресурсів, а отже, завдяки цьому підвищиться ефективність виробництва.

Література:

1. Алле М. Экономика как наука: Пер. с франц. – М., 1995.

2. Афонцев С. Экономическая политика и модели экономического развития //
Мировая экономика и международные отношения. – М.: Изд-во “Наука”. –
2002. – № 4.

3. Бажал Ю.М. Економічна теорія технологічних змін. – К., 1997.

4. Білорус О. Імперативи стратегії розвитку України в умовах
глобалізації // Економіка України. – 2001. – С. 311.

5. Гунський Б. Інвестиційні процеси в глобальному середовищі. – К.:
Наукова думка, 1997.

6. Жаліло Я.А. Конкурентоспроможність національної економіки України.
Стратегія розвитку України: теорія і практика. – Київ, 2002.

7. Иноземцев Л. Неизбежность постиндустриального мира. К вопросу о
полярности современного мироустройства // Постиндустриальный мир и
Россия. – М.: РАН, Эдиториал УССР. – 2000.

8. Иноземцев В. Восставшая из пепла: европейская экономика ХХ века //
Мировая экономика и международные отношения. – М.: Наука, 2002. – № 1.

9. Коллонтай В. Эволюция западных концепций глобализации // Мировая
экономика и международные отношения. – 2002. – № 1.

10. Косолапов Н. Глобализация, миропорядок ХХІ века в России.
Постиндустриальный мир и Россия / Под. ред. В. Хароса, В. Красильщикова.
– М.,2001. – 250 с.

11. Марчук Е.К. Стратегічна орієнтація суспільства – рух на випередження
// Стратегічна панорама. – 1999. – № 4.

12. Мочерний С. До питання про постіндустріальне суспільство //
Економіка України. – 2002. – № 9.

13. Новокшонов Л.В., Тридюнов Ю.В. Мировое хозяйство. – ЮРИСТО, 2000.

14. Оболенский В. Глобализация мировой экономики и Россия // Мировая
экономика и международные отношения. – М.: Изд-во “Наука”, 2001. – № 3.

15. Пахомов Ю. Україна і виклики глобалізації // День. – 2001. – 7
серпня.

16. Перес К. Технологические процессы и возможности для развития
качества динамической цели. – ЮНКТАД.ХТД/RT/1/9. – 1999. – 20 december.
– С. 50.

17. Ратленд П. Глобализация и посткоммунизм // Мировая экономика и
международные отношения. – 2002. – № 1.

18. Стратегія розвитку України: теорія і практика. – К., 2002.

19. Трансформація моделі економіки України / За ред. В.М. Гейця. – К.:
Лотос, 1999.

20. Україна на порозі ХХІ століття: уроки реформ і стратегія розвитку. –
Київ, 2001.

21. Україна і світове господарство: взаємодія на межі тисячоліть. – К.,
Либідь, 2002.

22. Філіпенко С. Економічний розвиток сучасної цивілізації. – К.:
Товариство “Знання” України, 2000.

23. Хаустов В., Панфілова Т. Інноваційні процеси в Україні: реалії і
перспективи // Економіст. – 2002. – № 3.

24. Чухно А.А. Економічна теорія. – К.: Вид-во “Вища школа”, 1993.

25. Чухно А. Постіндустріальна економіка: теорія, практика та їх
значення для України // Економіка України. – 2001. – № 11, 12.

26. Экономическая энциклопедия / Под ред. Л.И. Абалкина. – М.:
Экономика, 1999.

27. Энциклопедический социологический словарь / Под общей редакцией Г.В.
Осипова. – М., 1995.

28. Яковець Ю. Глобальні тенденції соціокультурної динаміки і
перспективи взаємодії цивілізації у ХХІ столітті // Економіка України. –
2000. – № 3.

Похожие записи