Реферат на тему:

Документооборот і обліково-інформаційні технології як елементи теорії
детінізації економіки

Висвітлення організаційно-правових, економічних і кримінологічних
передумов, що свідчить про необхідність розробки нових підходів до
документального супроводження капіталооборотних операцій, вдосконалення
організаційно-правового забезпечення облікових,
інформаційно-аналітичних, контрольних та інших управлінських систем в
контексті побудови інфраструктури детінізації економіки вимагає
наведення узагальненої характеристики нової ситуації в економіці, що
сформувалась у процесі соціально-економічних перетворень.

У попередніх розділах роботи ми показали причини, умови та технології
глобальної за своїми масштабами тінізації суспільно-економічних
відносин. Визначили, що найбільш суспільно небезпечні, невпинно
зростаючі криміногенні процеси проходять саме у “підпільному”
(протиправному та криміногенному) секторі тіньової економіки. Вони
пов’язуються з появою кооперативного руху та зміною, у зв’язку з цим,
суб’єктного, а пізніше і об’єктного складу спекуляції, а також установок
Пленуму Верховного Суду СРСР щодо нових підходів до кваліфікації
розкрадань і хабарництва, створенням інших передумов переливу грошових і
товарно-матеріальних ресурсів державних підприємств у засновані
посередницькі кооперативи. Показали також, що ці процеси відображають
перший “перехідний етап до відтворювально-криміногенної тінізації
суспільно-економічних відносин”, який охоплює 1986–1988 роки. Другий –
1989–1991 – банківська реформа, яка переросла в третій етап тінізації
економіки – “моделювання і впровадження в суспільно-економічні відносини
країни розподільчо-інфляційних процесів (1992–1996 роки). Останні стали
підґрунтям інтеграції загальнокримінальних злочинів з економічною
злочинністю” та засобом перерозподілу загальнодержавної власності з
метою стрімкого накопичення первісних приватних капіталів [79, 72–85].
Саме така організаційно-управлінська, правова, економічна і кримінальна
політика держави призвела до того, що тіньові криміногенні процеси
набули відтворювально-прогресуючого характеру. Кримінальні або
напівкримінальні злочинні угруповання проникли в легітимні форми
підприємницької діяльності і сконцентрували свій
криміногенно-відтворювальний потенціал у таких основних напрямах:

– кредитно-фінансова, приватизаційна і зовнішньоекономічна діяльність як
основні засоби подальшого перерозподілу національного валового продукту
на користь елітарно-кланових груп суспільства, що застосовують
псевдолегітимні засоби тіньового капіталообороту, відмивають ДНП і
добувають суспільно-правової реабілітації капіталів криміногенного
походження;

– фіктивне підприємництво – створення, придбання і використання
фіктивних фірм, малих підприємств, довірчих товариств, конвертаційних
центрів і т. ін. як засобів доступу до легітимних
фінансово-господарських інструментів, за допомогою яких здійснюються:

– псевдопідприємницька діяльність, незаконні емісії фіктивних платіжних
засобів, псевдорозрахункові операції, псевдоугоди, фінансові шахрайства,
інші оборудки, спрямовані на здобуття, “намивання”, акумуляцію,
відмивання капіталів незаконного походження;

– доведення державних підприємств до банкрутства, псевдобанкрутства з
подальшою їх приватизацією за низькою ціною;

– відбір, вербовка і розстановка корумпованих осіб на посади в ключових
ланках управління економікою, корупціонізація, комерціалізація
діяльності правоохоронних та інших органів державної влади;

– “сповзання” цілих галузей економіки з виробничих до непродуктивних,
розподільчих псевдоекономічних та псевдолегітимних принципів
функціонування;

– глобалізація шахрайств стосовно вкладників та інших клієнтів
фінансових установ, афер з енергетичними та фінансовими ресурсами;

– звертання програм соціального захисту населення, науки, культури,
пільг незахищених верств населення з метою подальшого перерозподілу і
привласнення вивільнених за рахунок цього коштів;

– інтеграція доходів від загальнокримінальної злочинності (рекет,
наркобізнес, вбивства на замовлення, пограбування та ін.) у
псевдолегітимний капіталооборот із метою забезпечення доступу до
фінансово-господарських технологій, акумуляції злочинних капіталів з
метою отримання і відмивання надвеликих доходів;

– кримінальний терор підприємців, фінансистів, господарників,
торговельного люду під виглядом їх охорони;

– розширення інших каналів протизаконного збагачення за рахунок
подальшого розподілу сфер впливу, перерозподілу власності, усунення
кланів-конкурентів тощо.

Перелік напрямів, що стали потенційними джерелами накопичення і засобом
відмивання кримінальних капіталів можна продовжити, оскільки глобальна
деформація суспільних відносин призвела не до правової держави, як
прогнозували названі В. Рутгайзером вчені “конструктивісти” [109] –
економісти та юристи від ситуативно-політичної кон’юнктури, а до
стрімкого зростання і корупціонізації державного апарату, який навіть
при бажанні здорової частини працівників державних структур не може
виконувати належним чином функції організації життєдіяльності
суспільства, захисту населення від насилля, безробіття, деградації, що
переростає в руйнацію продуктивних сил суспільства, зубожіння і
депопуляцію населення – прогресуюче відтворення і консервацію злиднів.

Виникає ситуація, коли для більшості населення законна діяльність стає
недоступною, у зв’язку з чим більшість населення змушена працювати не
тільки в неформальному, а і підпільному секторі тіньової економіки. Наш
висновок співпадає з технологічною характеристикою п’яти рівнів розвитку
тіньових процесів, наведених у роботі О.В. Турчинова [135, 271–283].
Разом з тим, шляхи подолання тіньової економіки автор бачить не в
реабілітації тіньовиків, не в подальшій дерегуляції економічних
відносин, точніше їх хаотизації, а в системно-комплексному підході щодо
вирішення зазначених проблем як на політичному, макроправовому і
макроекономічному рівнях, так і на мікрорівнях щодо створення правових і
організаційно-технологічних передумов детінізації економіки. Під
організаційно-технологічними передумовами детінізації економіки ми
розуміємо створення відповідної інформаційно-аналітичної інфраструктури,
облікових і пошуково-ідентифікаційних систем документообігу в країні,
спрямованих на привентивний, економіко-кримінологічний моніторинг
економічних процесів, в цілях прийняття ефективних
організаційно-правових рішень щодо створення передумов детінізації
суспільно-економічних відносин.

При розробці цих комплексних систем та їх використанні можна буде
визначити на системному, а не ситуативно-кон’юнктурному рівні також ті
підвиди суспільно-економічних відносин, що є мало небезпечними і
підлягають дерегуляції та лібералізації.

Розуміння тіньової економіки як наслідок складного багатоаспектного і, в
той же час, системно-причинного процесу, що детермінується і
проявляється при взаємодії політичних, економічних, правових і
соціальних чинників, дає можливість бачити його цілісним, зі своїми
економіко-правовими закономірностями функціонування, власними формами і
структурою джерел. Тому при наявності достатнього обсягу необхідної
інформації, що може бути досягнуто за рахунок створення функціонування
згаданих вище систем, з’явиться можливість визначити виважені підходи
щодо оптимізації балансу між лібералізацією і правовими обмеженнями тих
чи інших аспектів фінансово-господарського документообігу, що
супроводжує капіталооборот.

Щодо макрорівнів, то подолання соціально-економічної кризи можливе,
насамперед, через усунення політичних, економічних та правових чинників
тінізації суспільно-економічних відносин.

Складність усунення зазначених макрорівневих чинників полягає в тому, що
та частина політичних сил, яким належить реальна політична і економічна
влада в країні, стали самі власниками криміногенних капіталів,
відповідно, за природою своїх інтересів не бажають і не можуть
відмовитись від джерел їх поповнення.

Разом з тим, схема локалізації основних чинників припинення подальшої
тінізації суспільно-економічних відносин на політичному рівні полягає:

– в усуненні подвійної політики щодо необхідності
організаційно-правової, в тому числі і кримінально-правової локалізації
основного джерела кримінальних капіталів – економічної злочинності;

– у неприпустимості соціально-правової реабілітації тіньових капіталів
криміногенного походження;

– в усуненні умов проникнення тіньових капіталів у легальну економіку,
їх доступу до легітимних фінансово-господарських технологій і т. ін.

Одним словом, припинення подальшої тінізації суспільно-економічних
відносин можливе за умов наявності основної передумови – реальної
політичної волі в державі боротися з таким явищем, як тіньова економіка.

Детальний аналіз організаційно-правових та економічних чинників
тінізації економіки як на загально-концептуальному, так на
мікроправовому рівні нами зроблено вище. Тому ми лише ще раз наголосимо,
що усунення організаційних, правових і економічних чинників, які
сприяють тінізації суспільно-економічних відносин полягає у
трансформації чинної системи оподаткування, створенні економічних
передумов і організаційно-правової інфраструктури детінізації економіки.
Разом з тим, така організаційно-правова інфраструктура вимагає
наповнення механізмами превентивного усунення чинників, що сприяють
тінізації економіки. Що собою представляють такі механізми, ми детально
сформулювали у попередніх главах роботи та публікаціях (66-87; 140) у
вигляді конкретних пропозицій щодо реформування системи оподаткування,
зміни змісту кредитно-фінансової, монетарної політики, здійснення певних
організаційно-управлінських заходів щодо розвитку інституту
ризик-менеджменту, економічної безпеки підприємництва, створення певних
контрольно-інформаційних систем у сфері ЗЕД, банківської діяльності та
прийняття цілого ряду правових норм, що у сукупності, за умов
впровадження зазначених наробок, вже зараз може усунути цілий комплекс
причин та умов тінізації відносин, зменшити тіньовий капіталооборот і
відновити процеси економічного відтворення, збільшити надходження до
бюджету, розблокувати роботу правоохоронних органів щодо боротьби з
найбільш суспільно-небезпечними, криміногенними проявами тіньової
економіки.

Тобто для підняття ефективності протидії тінізації суспільно-економічних
відносин, подолання кризових явищ, розробки стратегії сталого розвитку
економіки України необхідна системна оптимізація економічних умов, перш
за все, в таких напрямах, як податкова політика [82], монетарна,
кредитно-інвестиційна [72; 76] та зовнішньоекономічна політика [78].
Перед усуненням макрорівневих чинників тінізації економіки потрібна
також оптимізація інформаційно-аналітичного, облікового,
ідентифікаційно-пошукового забезпечення економічних процесів.
Інфраструктура детінізації економіки не набуде
превентивно-попереджувального характеру в частині протидії скоєнню
різноманітних шахрайських фінансово-господарських оборудок без створення
відповідних систем і підсистем управління кредитними, фінансовими,
підприємницькими страховими та іншими ризиками. Сутність, підходи та
зміст таких систем ризик-менеджменту автором детально розроблено в
роботі “Управление кредитными рисками заемщика, кредитора, страховщика”
[76].

Слід також наголосити, що розробка інфраструктури протидії тінізації
економіки залежать від різноманітності об’єктно-технологічного,
суб’єктного і причинного складу джерел ТЕ і діалектично пов’язана з
діяльністю багатьох міністерств і відомств. Завдання щодо створення
ефективної інфраструктури детінізації економіки стоять перед усіма
правоохоронними органами та багатьма галузевими міністерствами і
відомствами. Останні, в межах своєї компетенції повинні працювати над
вирішенням цієї проблеми шляхом створення відповідної відомчої
організаційно-правової інфраструктури детінізації економіки, об’єднуючи
свої зусилля в єдиний комплексний підхід. Для забезпечення координації
зусиль всіх суб’єктів організаційної структури детінізації економіки,
наукового забезпечення зазначених питань доцільно створити
науково-координаційний центр з проблем детінізації економіки.

Завданням такого центру можуть бути:

– координація і проведення досліджень форм, методів і механізмів
тіньової діяльності;

– проведення економіко-кримінологічного моніторингу динаміки і
структурних змін тіньової економіки, визначення її обсягів, впливу на
соціально-економічну ситуацію в країні;

– проведення довгострокового прогнозування та розробка
організаційно-управлінських і правових рекомендацій щодо методів
локалізації джерел ТЕ і створення комплексної інфраструктури детінізації
суспільно-економічних відносин;

– розробка рекомендацій щодо впровадження світового досвіду з питань
протидії відмиванню доходів незаконного походження та обмеження
псевдолегітимних шляхів легалізації тіньових капіталів;

– участь у розробці нормативної бази щодо протидії тінізації
суспільно-економічних відносин і т. ін.

Необхідно відзначити й те, що проблеми детінізації економіки тісно
пов’язані з технологіями документообороту в цілому і документообігу
різнопрофільних джерел ТЕ, тому часом їх важко формалізувати та
структурувати в єдину інформаційно-аналітичну систему, яка б могла стати
основою комплексної державної програми детінізації всіх сегментів
економічних відносин.

Наприклад, алгоритми вдосконалення механізму контролю за поверненням
валютної виручки з-за кордону при експортно-імпортних операціях з
відстрочкою платежів і поставок, наведені вище, слід розвивати далі,
оскільки запропоновані як приклад апробації методики експертизи,
алгоритми контрольно-аналітичної системи не охоплюють усі наявні канали
відтоку валютних коштів за кордон, бо це є предметом дослідження
особливої частини теорії детінізації економіки. Безумовно, вихід щодо
призупинення відтоку валютних коштів за кордон є, перш за все, у
створенні економічного режиму, привабливого як для національних, так і
іноземних підприємців. Але, з одного боку, в наших кризових умовах
зробити це не просто, а з іншого, – приєднуючись до міжнародних
фінансових, економічних і політичних організацій Україна отримала певні
зобов’язання, які обмежують створення привабливих економічних умов як
для іноземних, так і для вітчизняних суб’єктів господарювання. Згадаймо
вимоги МВФ щодо ліквідації вільних економічних зон або антидемпінгові
справи проти України в 1995–1996 роках. На початку 1997 року проти
України було застосовано близько тридцяти антидемпінгових процедур
[146]. Тому, коли б навіть вдалося створити до певної міри привабливі
умови господарювання хоча б для резидентів, розробка відповідних
контрольно-аналітичних систем стосовно наведених у роботі каналів
відтоку валюти за кордон не втратить своєї значимості, оскільки ці
системи можуть використовуватись як для оцінки обсягів відтоку валюти за
кордон, протидії тінізації зовнішньоекономічних відносин, так і для
прийняття оптимальних управлінських рішень щодо збалансування товарних,
фінансових та інших експортно-імпортних потоків. Крім того, є природні
ситуації, коли пересилання коштів за кордон застосовується як спосіб
розкрадання, у таких випадках запропоновані системи можуть стати засобом
виявлення і попередження фактів неповернення валютної виручки, її
розкрадань, документування, зловживань корумпованих працівників
державних органів при розмитненні імпортних товарів, випадків
псевдотранзитного імпорту тощо [75, 81-86].

*T+.1r:X

Похожие записи