Реферат на тему:

До проблем формування регіонального ринку праці в умовах перехідної
економіки України

Відмова від адміністративної командної системи управління і перехід до
економічних методів, заснованих на широкому використанні ринкових
механізмів, актуалізує цілу низку соціально-економічних проблем.
Провідне місце серед них займає зайнятість населення, формування ринку
праці та зміна у зв’язку з цим трудових відносин.

Ринок праці є складовою підсистемою національної економіки. Його
функціонування пов’язане із залученням праці як економічного ресурсу до
сфери виробництва. Діяльність ринку праці передбачає узгодження та
координацію попиту і пропозиції, купівлі-продажу праці та визначення
заробітної плати, забезпечення зайнятості населення, організацію оплати
праці, соціальне страхування та соціальний захист працівників,
формування професійно-кваліфікаційної структури робочої сили.

Становлення ринку праці в Україні, порівняно з іншими країнами,
характеризується певними особливостями. По-перше, на процес формування
ринку праці в Україні впливають чинники, що сформувались в умовах
адміністративно-командної економіки. По-друге, чинники, пов’язані з
трансформаційними процесами перехідного періоду, вплив яких зумовлював
кризову ситуацію у сфері зайнятості. Це, зокрема, підтверджує факт
зростання у 1991–2001 рр. пропозиції праці та скорочення попиту на неї.
Формування ринку праці в Україні супроводжується зростанням масштабів і
тривалості безробіття.

Необхідно констатувати, що трансформаційний процес в Україні
характеризується вкрай повільним формуванням ринку праці та відсутністю
ефективних механізмів перерозподілу робочої сили. Найбільш негативно на
формування ринку праці в Україні, на нашу думку, впливають:

відсутність структурної перебудови економіки, внаслідок чого зменшується
частка галузей найбільш динамічних щодо створення нових робочих місць
(машинобудування, харчова і легка промисловість) та зростає частка
неперспективних галузей (зокрема, чорної металургії);

неефективне роздержавлення і приватизація, що не привезли до зростання
продуктивності праці, появи реального власника, стратегічного інвестора,
трансформації прихованого безробіття у відкрите, зменшення надлишкової
зайнятості;

повільний розвиток малого та середнього бізнесу, внаслідок чого
працівники, які втратили роботу, не забезпечуються новими робочими
місцями.

Дія перерахованих чинників призводить до того, що в Україні відсутня
структурна перебудова зайнятості, не відбувається перерозподіл робочої
сили у більш ефективні галузі економіки, а отже, зростає обсяг і
тривалість безробіття. Водночас підприємства утримують надлишкову
кількість працівників, що можливе лише за рахунок вимушеного скорочення
тривалості робочого часу, наявності прихованого безробіття, зменшення
продуктивності праці, а отже, і реальної заробітної плати. За таких умов
відбувається формування неформального сегмента ринку праці, розвиток
нелегальної трудової міграції тощо.

У цих умовах необхідна науково обґрунтована державна політика зайнятості
трудових ресурсів, регулювання ринку праці, соціального захисту
населення.

Протягом останнього десятиріччя проблемі відтворення і ефективного
використання трудових ресурсів була присвячена значна кількість наукових
публікацій економістів далекого та близького зарубіжжя. Дослідження
вітчизняних учених головним чином спрямовані на виявлення та вивчення
факторів підвищення продуктивності праці, удосконалення методів
планування, включаючи збалансованість робочих місць до наявних трудових
ресурсів, розробку регіональних аспектів покращання умов праці,
атестацію робочих місць, співпрацю з роботодавцями, соціальне
партнерство, регулювання ринку праці тощо.

В умовах переходу до ринкових відносин значний внесок у дослідження
загальних і регіональних проблем зайнятості населення і відтворення
трудових ресурсів зробили такі українські вчені: С.І. Бандур, Д.П.
Богиня, І.К. Бондар, А.А. Бугуцький, В.С. Васильченко, В.Р. Волик, А.А.
Гриценко, С.Г. Галуза, В.С. Дієсперов, М.І. Долішній, С.І. Дорогунцов,
С.Н. Злупко, Н.А. Павловська, В.С. Панюков, А.Р. Певенко, В.А. Савченко,
М.В. Шаленко, И.П. Суворова, Р.Ніконова, В.М. Петюх, А.Д. Чикуркова та
ін.

Однак глибоке комплексне дослідження проблеми зайнятості населення в
нових умовах господарювання ще тільки починається.

Формування механізму державного регулювання ринку праці потребує
переосмислення теоретико-методичних і практичних аспектів управління
трудовими ресурсами. Важливе значення має подальший розвиток методології
аналізу стану національного та регіонального ринків праці, прогнозування
структурних зрушень у зайнятості населення, удосконалення системи
управління трудовими ресурсами на регіональному рівні, формування
ефективного механізму функціонування ринку праці.

Необхідність вирішення комплексу проблем викликає як науковий, так і
практичний інтерес.

Щоб досягти поставленої мети необхідно вирішити низку взаємопов’язаних
завдань:

показати останні тенденції розвитку ринку праці України;

розкрити сутність та особливості формування регіонального ринку праці;

проаналізувати стан та особливості використання трудових ресурсів у
регіоні з урахуванням структурних зрушень зайнятості населення;

обґрунтувати заходи щодо зниження безробіття та соціального захисту
населення.

Спираючись на останні тенденції розвитку ринку праці України, необхідно
зауважити, що у 2001 р. середньомісячна чисельність економічно активного
населення, порівняно з відповідним показником попереднього року,
скоротилася на 1,6 % і становила 22,8 млн. осіб або 62,7 % загальної
чисельності населення віком 15–70 років.

Зниження економічної активності населення у 2001 р., порівняно з 2000
р., в основному пояснювалося зменшенням як обсягів зайнятості, так і
обсягів безробіття. Середньомісячна чисельність зайнятого населення у
віці 15–70 років у 2001 р. скоротилася проти 2000 року на 0,9 % і
становила 20,2 млн. осіб, або 55,8 % (2000 р. – 56,1 %) загальної
чисельності населення означеного віку. У містах рівень зайнятості
населення зріс на 0,1 відсоткового пункту, однак серед сільського
населення цей показник зменшився на 1,3 відсоткового пункту. Внаслідок
впливу фактора сезонності у червні та вересні рівень зайнятості в
сільських поселеннях перевищував аналогічний показник серед мешканців
міста.

Починаючи з 1999 року, рівень зайнятості стабільно зростає більш як у
40 % регіонів, а у Миколаївській, Волинській, Черкаській, Чернівецькій
областях та АР Крим зростання становило 3,6–5,3 відсоткових пункту. У
Донецькій, Сумській, Вінницькій, Тернопільській, Житомирській та
Івано-Франківській областях спостерігалось зниження рівня зайнятості (на
1,6–6,0 відсоткових пункту).

Число безробітних (за визначенням МОП) у середньому за 2001 рік
зменшилось на 190,7 тисяч і становило 2,5 млн. осіб. Середньомісячний
рівень безробіття за методологією МОП у 2001 році скоротився, порівняно
з попереднім роком, на 0,6 відсоткового пункту та становив 11,1 %
економічно активного населення у віці 15–70 років. Серед осіб
працездатного віку цей показник знизився на 0,7 відсоткового пункту та
становив 11,8 % економічно активного населення відповідного віку.

Зниження обсягів і рівня безробіття спостерігалося у 15 регіонах. Нижчий
рівень безробіття у 2001 році, як і в попередні роки, склався у м. Києві
(6,1 %) та в АР Крим (6,6 %).

Найвища мобільність кадрів спостерігається в Миколаївській, Харківській,
Херсонській, Чернівецькій областях, м. Севастополі та АР Крим.

Обсяги вимушеної неповної зайнятості у 2001 році суттєво скоротилися:
втрати робочого часу внаслідок адміністративних відпусток і чисельність
робітників, які знаходилися в таких відпустках, у середньому по Україні
зменшились, відповідно, у 2,8 та 2,4 раза, чисельність робітників,
переведених на скорочений режим, знизилась на 5,6 %.

Протягом 2001 року до служби зайнятості звернулося 1243,0 тис. осіб,
більшість з яких отримали направлення на працевлаштування, одержали
консультації з питань зайнятості, скористалися профорієнтаційними
послугами, брали участь у громадських роботах.

Число громадян, які отримали роботу, порівняно з 2000 роком, збільшилося
майже на одну третину, а у Донецькій, Вінницькій, Волинській,
Чернівецькій, Сумській, Івано-Франківській областях чисельність
працевлаштованих зросла у 1,5–1,6 раза. Питома вага працевлаштованих у
загальній чисельності незайнятих громадян становила 28,0 % проти 21,8 %
у 2000 році.

Загальна чисельність осіб, які отримали профорієнтаційні послуги в 2001
році, зросла на 7,6 % (серед незайнятих громадян – на 18,7 %). Найвищий
рівень працевлаштування службою зайнятості осіб, які закінчили
професійне навчання, у Черкаській, Хмельницькій, Луганській, Вінницькій
областях та м. Севастополі (60,7–80,5 %) [14]. Таким чином,
спостерігаються деякі позитивні зрушення у роботі служб зайнятості.

Особливістю формування ринку праці є те, що цей процес має переважно
регіональний характер. Окремі регіони України, які складають її
народногосподарський комплекс, мають територіальні відмінності в
природних умовах і ресурсах, демографічній базі та економічному
потенціалі, у розташуванні виробничих сил та використанні наявних
трудових ресурсів. За цих умов територіальна організація системи
регулювання ринку праці повинна відповідати його просторовій структурі.
Саме тому основна мета регулювання ринку праці полягає в усуненні
кризових тенденцій, передусім через урахування його регіональних
особливостей.

У вітчизняній економічній літературі поняття регіонального ринку праці
зводиться здебільшого до міжтериторіальних зв’язків із
працевикористання. Так, В.С. Марцин під регіональним ринком праці
розуміє найменший нодальний район (від лат. nodus – ядро), який
формується на основі зв’язків за працевикористанням. Останні, на думку
вченого, пов’язані із залученням до господарського обігу центром
(містом) працездатного населення з прилеглих територій. При цьому саме
на рівні регіонального ринку складається первинний баланс між попитом і
пропозицією праці [9].

На думку іншого українського вченого М. Шаленко, регіональний ринок
праці – відносно замкнута функціонально-територіальна одиниця, що
складається з центра (який, зазвичай, збігається з містом або великим
селищем міського типу) та прилеглої до нього зони, зв’язаної з центром
сталими зв’язками з трудовикористання [18].

Наведені методичні підходи, на нашу думку, повинні бути використані для
виділення регіональних ринків праці в Україні, більшість з яких є не
розвиненими і лише перебувають на етапі свого становлення.

Процес формування регіональних ринків праці в умовах перехідної
економіки України значною мірою визначається чинником економічної кризи.
При цьому трансформаційний процес характеризується швидким наростанням
значних відмінностей у формуванні ринків праці в різних регіонах
України. Так, групування областей України за величиною показника
співвідношення кількості вільних робочих місць і незайнятого населення
показує істотну регіональну диференціацію щодо можливостей
працевлаштування безробітних.

Упродовж останніх років в Україні сформувалась стійка тенденція до
зниження рівня працевлаштування безробітних в офіційному секторі ринку
праці в усіх без винятку областях. Кращі, порівняно з іншими, можливості
залучення безробітних до офіційних видів діяльності існують у
центральних, східних і південно-східних областях України – м. Київ,
Дніпропетровська, Запорізька, Одеська, Харківська та Луганська області.

Запорізький регіон належить до найбільш розвинених індустріальних
регіонів України, тому, щоб визначити конкретні напрями регулювання
зайнятості, необхідно постійно аналізувати структурні зміни, які
відбуваються на ринку праці в регіоні.

`

&N Ue$?(?)D-oe-//////iaaaaAAA?aaaaaa

&

A,BED1/4F‚I°LtQ?UPXaYAe]th`Ub,m?OOOO?????????????????E

&

F

За даними державної служби зайнятості, у 2001 р. по Запорізькій області
економічне активне населення складало 929,6 тис. осіб, серед яких
зайняті у виробництві 828,9, безробітні – 100,7 тис. осіб. Рівень
економічно активного населення по області становить 62,5 %, що на 0,2 %
нижчий за загальнодержавний рівень зайнятості; рівень безробіття
10,8–11,1 %, тобто дещо нижчий від загальнодержавного показника.

Ринок праці Запорізького регіону характеризується наступними показниками
(табл. 1).

Таблиця 1

Стан ринку праці по Запорізької області впродовж 1995–2001 рр.(

Показники Роки

1995 1996 1997 1998 1999 2000 2001

Перебувало на обліку незайнятих громадян 22239 37146 54528 75729 87085
100002 107197

Працевлаштовано службою зайнятості, % 10,2 12,2 14,4 20,0 21,2 26,5 36,4

Рівень працевлаштування незайнятих громадян, % 45,7 32,8 26,5 26,5 24,3
26,5 33,9

Проходило профпідготовку 3314 3572 3349 5810 5889 6153 6528

Брало участь у громадських роботах 3304 2785 3800 5195 6381 9682 10389

із них незайняте населення 1441 1786 2558 3920 4915 7555 10017

Потреба підприємств, установ і організацій в працівниках для заповнення
вивільнених робочих місць 5029 1226 768 1173 2047 2077 3268

( За даними аналітично-статистичного збірника “Ринок праці України у
2002 році”.

Аналіз зайнятості населення за останні роки свідчить про постійне
зменшення трудових ресурсів. Так, у 1995 р. перебувало на обліку у
центрі зайнятості 19 383 громадян, а у 2001 р. – 107197, тобто
збільшилось у 4,8 раза. Така тенденція спостерігається як у
промисловості, так і у сільському господарстві, але в останньому дещо
повільнішими темпами.

У структурі незайнятого населення переважають жінки і молодь віком до 28
років (21 %). Це пояснюється тим, що жінки менше мігрують з метою
пошуків нової роботи, а ємність ринку трудових ресурсів знижено, тому
тільки після тривалого періоду (3–4 років) – 15–20 % з них починають
пошуки можливостей нового працевлаштування. Молодь найбільш не захищена
на ринку праці, так як, маючи кваліфікацію і диплом, вона не завжди
спроможна в сучасних соціально-економічних умовах її реалізувати. За
професійним та освітнім складом переважають ті особи, які мають вищу та
середню спеціальну освіту.

Зазначимо, що звернення безробітних до центрів зайнятості у Запорізькій
області має сезонний характер – з піком на початку та в кінці року, а
також у кінці літа. На нашу думку, це пов’язано зі звичайними в кінці –
на початку року скороченнями персоналу на підприємствах, а також
працевлаштуванням випускників вузів і середніх спеціальних закладів
після канікул – у кінці літа – на початку осені.

У професійній структурі безробітних, як свідчать дані Запорізької
обласної служби зайнятості, переважають слюсарі, водії, будівельники,
допоміжні робітники, продавці, вихователі, секретарі-друкарки, медичні
сестри, бухгалтери, техніки, інженери, викладачі, вчителі. Виявлена
структурна закономірність у розподілі безробітних за професіями має
надзвичайно важливе практичне значення при перепідготовці кадрів та їх
повторному працевлаштуванні. Разом з цим, вона враховується не завжди.
Це приводить до зростання безробітних серед громадян, які отримали нову
спеціальність за направленням центру зайнятості [12].

Важливим напрямом стабілізації ринку праці, на нашу думку, є три
найважливіші складники: працевлаштування громадян на основі резервів та
перерозподілу робочих місць, які викликані структурними змінами,
процесами роздержавлення та приватизації, розвитком підприємства, з
одного боку, і на основі створення нових робочих місць відповідно до
потреб сьогодення – з іншого [4].

Важливим заходом є також організація громадських робіт відповідно до
специфіки регіонів і ситуації на ринку праці в них.

Нарешті, третім важливим складником і засобом позитивних змін на ринку
праці Запорізької області є професійна підготовка та перекваліфікація
кадрів відповідно до попиту на робочу силу.

Надання допомоги населенню у працевлаштуванні державою через служби
зайнятості має певною мірою звужені можливості. Це спричинено,
насамперед, невідповідністю кваліфікації та досвіду роботи незайнятих
виробників, підвищенням вимог роботодавців до професіоналізму,
компетентності, мобільності робочої сили.

Серед безробітних переважають особи, які займали робочі місця (50,2 %),
особи, які займали посади службовців (30,3 %). Однак потреба підприємств
у працівниках 4 669 осіб, що тільки на 12,1 % може покрити чисельність
безробітних. Звідси навантаження на 1 вільне робоче місце досить високе
(9 осіб).

По-друге, загальною тенденцією розвитку ринку праці, яка впливає на
рівень працевлаштування є постійне збільшення числа претендентів на
вільні робочі місця при неухильному спаді попиту на робочу силу. Так, у
2001 р. кількість працевлаштованих зросла, порівняно з 1995 р., у 3,5
раза. Рівень працевлаштування при цьому знизився на 0,7 %.

На фіксованому ринку праці найбільш активно здійснюється
працевлаштування працівників, звільнених за власним бажанням при умові
їх високої кваліфікації. Це пояснюється тим, що роботодавці є найбільш
зацікавленими у високопрофесійних кадрах, які мають достатній стаж
роботи та відповідні рекомендації [10]. Тому для забезпечення
працевлаштування цієї групи учасників ринку праці найважливіше значення
має створення банку даних про вакансії та попит на них, а також
інфраструктури з оперативного забезпечення цією інформацією населення.

Іншим важливим напрямом стабілізації ринку праці є організація
громадських робіт. Громадські роботи як засіб вирівнювання та
збалансування обсягів пропозиції робочої сили і попиту на неї знайшли
широке застосування у світовій практиці.

За даними державної служби зайнятості, кількість осіб, які брали участь
у громадських роботах, збільшилась у 2001 р., порівняно з 1995 р, у 2,8
раза.

В області є значне поле застосування громадських робіт, до яких можна
залучити непрацюючу молодь: будівництво або покращання автошляхів,
озеленення території міст і сільських населених пунктів, насадження
лісів, будівництво водойм.

Значну увагу регіональні центри зайнятості приділяють професійному
навчанню та перенавчанню відповідно до потреб на ринку праці. У
Запорізькій області спостерігається постійне збільшення цього показника
з 3 314 чол. у 1995 р. до 6 528 чол. у 2001 р., тобто у 2,6 раза.

Визначені закономірності тенденції розвитку, структурні співвідношення
між зайнятістю та безробіттям у Запорізькій області є основою для
прогнозування їх змін у перспективі, обґрунтування заходів щодо зниження
рівня безробіття та соціального захисту населення. Серед них
виділяються, насамперед, такі напрями за функціональними й
територіальними ознаками – загальнодержавного та обласного значення:

розробляти та впроваджувати регіональну програму перекваліфікації
незайнятого населення, яка б ураховувала специфіку
професійно-кваліфікаційної структури трудових ресурсів регіону;

надавати фінансову та організаційно-технічну допомогу працівникам
великих підприємств у вирішенні питань переходу у сферу малого та
середнього бізнесу;

прискорювати розвиток перспективних галузей економіки;

розвивати молодіжне підприємство, стимулювати його розвиток через
субсидування, надання пільгових кредитів, консультаційних послуг тощо;

сприяти географічній мобільності та легалізації неформальної міграції
робочої сили через укладення Державною службою зайнятості регіону
договорів з підприємствами інших регіонів України;

максимально розширювати права регіону у реалізації політики зайнятості;

формувати на базі державних центрів зайнятості територіальних органів
регулювання ринку праці, підпорядковувати їм системи закладів підготовки
і перепідготовки кадрів, наділяти їх широкими повноваженнями щодо
координації міжтериторіального розподілу праці, фінансувати всі заходи,
пов’язані з соціальним захистом населення, суттєвим посиленням їх
контрольних функцій;

формувати інформаційні системи управління трудовим потенціалом у містах
і районах, що допоможе отримувати достовірну інформацію про загальну
чисельність робочих місць, вакантних посад з професій, галузей і
секторів економіки. Застосовуючи програмні засоби і
електронно-обчислювальну техніку, використовуючи електронну мережу
“Інтернет”, можна буде вирішувати завдання оперативного
працевлаштування, аналізувати плинність кадрів, міграцію населення,
збалансованість наявних трудових ресурсів і робочих місць, організацію,
перепідготовку кадрів.

створювати регіональні банки робочих місць, що були б об’єднані у єдину
загальнодержавну комп’ютерну систему – національний банк робочих місць;

розвивати мережу недержавних інститутів сфери зайнятості (кадрових
агентств, бірж праці тощо).

Реалізація зазначених заходів сприятиме ефективному функціонуванню ринку
праці, забезпеченню соціального захисту населення у сфері зайнятості.

Однак стан трудових ресурсів регіону та їх раціональне використання
визначається не тільки регіональною політикою, але значною мірою
залежить від сучасної економічної ситуації України в цілому. Тому для
стабілізації напруженої соціальної обстановки варто мобілізувати всі
матеріальні та інтелектуальні ресурси на перебудову економіки України.

Література:

Баланда А.Л. Неформальна зайнятість як новітній фактор розвитку
національного ринку праці України. – К.: Рада по вивченню продуктивних
сил України НАН України, 1999. – 58 с.

Буртнік Л. Партнерство як перспектива на шляху до розв’язання
соціально-економічних проблем // Україна: аспекти праці. – 2002. – № 1.
– С. 47–49.

Васильченко В.С., Васильченко П.М. Ринок праці: теоретичні основи і
державна практика: Посіб. працівників Держ. служби зайнятості. – К.,
2000 – 318 с.

Кейль А. Працевлаштування безробітних – болюча проблема // Запор. Січ. –
2002. – 7 верс.

Колєшня Л. Масове безробіття чи активна політика зайнятості на ринку
праці // Україна аспекти праці. – 1999. – № 4. – С. 7–10.

Коршунова Т. Социальное партнерство: новые подходы // Человек и труд. –
2002. – № 6. – С. 58–66.

Кузнєцова Р. Визначення потреби у нових робочих місцях // Економіка
України. – 1999. – № 9. – С. 30–37.

Лісогор Л. Ситуація на українському ринку праці // Україна: аспекти
праці. – 1999. – № 5. – С. 3–5.

Марцин В.С. Становлення ринкової економіки в Україні (проблеми і
перспективи). Монографія. – Львів: Коопосвіта, 1999. – 284 с.

Ніконова Р. Перспектива у співпраці з роботодавцями // Соц. захист. –
2002. – № 3. – С. 43–44.

Петюх В.М. Ринок праці: Навч.-метод. посібн. для самостійного вивч.
дисципліни // Київський національн. економ. ун-т. – К.: КНЕУ, 2000. –
126 с.

Палухін В. Робота із соціальними партнерами – замовниками кадрів //
Проф.-тех. освіта. – 2002. – № 1. – С. 23–24.

Ривак О., Кошелюк Л. Проблеми зайнятості та формування ринку праці в
умовах перехідної економіки України / Формування ринку економіки в
Україні: Науковий збірник / За ред. З.Г. Вагаманюка. – Львів: Інтереко,
1999. – С. 277–285.

Ринок праці України у 2001 році: Аналітичний статистичний збірник /
Державний центр зайнятості Міністерства та соціальної політики України /
За ред. Н.І. Іванова, Н.І. Зінкевич, О.В. Козирєва. – К., 2002. – 256 с.

Романюк М. Розвиток ринку праці у контексті регулювання міграції
населення // Україна: аспекти праці. – 1999. – № 5. – С. 5–10.

Харитонова Т. Наш клієнт – роботодавець // Праця і зарплата. – 2002. –
№ 5. – С. 5.

Чикуркова А.Д., Деренко О.М. Ринок праці: Навч. посіб. –
Кам’янець-Подільський: Абетка, 2002. – 92 с.

Шаленко М. Концепція територіальної сегментації ринку праці України та
її практичне використання // Економіка України. – 1994. – № 7. – С.
31–38.

Похожие записи