Реферат на тему:

Деякі проблеми зайнятості перехідного періоду в Україні (на прикладі
Ірпінського регіону)

Важливою сферою вивчення економічних проблем на макрорівні є сфера
зайнятості, яка має свої особливості в соціально-економічних умовах
життя людини, пов’язаних із задоволенням її потреб у сфері праці.
Водночас трудова зайнятість населення країни забезпечує виробництво ВНП,
а отже, економічну основу життя суспільства. Разом з тим, зайнятість має
і соціальний характер: вона задовольняє потреби людей не лише в
заробітках, а й у реалізації через суспільно корисну діяльність.

Таким чином, зайнятість – це надзвичайно важливе явище
соціально-економічного життя суспільства, її сутність далеко не
вичерпується проблемами безробіття, а також включає такі аспекти, як
раціональне використання праці; забезпечення гідного рівня життя
працездатного населення; задоволення потреб народного господарства у
робочій силі з урахуванням її кількості та якості; задоволення
професійних потреб працівників, включаючи потреби у професійній освіті
та підтриманні кваліфікації; соціальну підтримку у разі втрати роботи
тощо [1. – С. 45].

Важливу роль у формуванні структури і зайнятості суспільства відіграє
ринок робочої сили. Він є невід’ємною складовою частиною системи
ринкового господарства. В умовах ринкової економіки робоча сила виступає
як товар і в цьому схожа з іншими товарами, тому піддається економічній
оцінці й оптимізації [5. – C. 28].

Проблему розбалансованості ринку робочої сили досліджували багато таких
видатних економістів ХІХ і початку ХХ ст., як: А. Сміт, Д. Рікардо, Дж.
Мілль, А. Маршал, А. Пігу та інші. Класики економічної теорії вважали,
що ринкова система спроможна забезпечити повне використання ресурсів в
економіці, бо вона має властивість автоматично саморегулюватися, тобто,
на їх думку, повна зайнятість є нормою ринкової економіки. Логіка
класичної теорії зайнятості приводить до висновку, що держава повинна
проводити політику невтручання в процеси функціонування ринку робочої
сили.

Положення класичної теорії зайнятості з часом все більше стали
суперечити фактам реального життя. Безробіття почало набувати все
більших розмірів і стало великою проблемою капіталістичної економічної
системи, що призвело до критики основоположних принципів класичної
теорії зайнятості [7. – C. 218].

Згодом у 1936 році англійський економіст Д.М. Кейнс дав нове пояснення
рівня зайнятості у капіталістичній економіці. На його думку, повна
зайнятість – це швидше випадковість, а не закономірність, тобто при
капіталізмі не існує такого внутрішнього механізму, який би гарантував
повну зайнятість населення.

Незважаючи на наявність фундаментальних розробок теорії зайнятості і
використання урядами різних держав рекомендацій, що випливають з цих
теорій, уникнути безробіття не вдалося ще жодній розвиненій країні
Заходу [6. – C. 65].

Проблему зайнятості та безробіття в Україні на даному етапі її розвитку
досліджують багато економістів, серед них: К. Кривенко, С. Вовкамич,
Х. Копистянська та інші.

Зайнятість населення України забезпечується державою шляхом проведення
активної соціально-економічної політики, спрямованої на задоволення його
потреб у добровільному виборі виду діяльності, стимулювання створення
нових робочих місць і розвиток підприємства.

Політика зайнятості має декілька рівнів: загальнодержавний
(макрорівень), регіональний і локальний (мікрорівень). Найближчою
тактичною ціллю політики зайнятості повинне бути збалансування попиту і
пропозиції праці. Це можливо лише при комплексному підході, що включає,
з одного боку, стимулювання підвищення попиту на працю, а з іншого –
сприяння зменшенню пропозиції праці, подолання характерної нині для
України надзайнятості. Тобто така збалансованість ринку може відбутися
завдяки підтримці з боку держави у розвитку приватного підприємництва,
малого бізнесу, сфери послуг, фермерства, які будуть надавати нові
робочі місця [9. – C. 322].

Важливою проблемою формування нового якісного стану зайнятості є трудова
мотивація. Необхідно врахувати, що ринкові відносини створюють лише
передумови, але не гарантують нового ставлення до праці й досягнення її
високих результатів. Світовий досвід підтверджує, що не всяка ринкова
економіка забезпечує високий рівень соціальної і економічної
ефективності. В Україні, в умовах ринкової трансформації, на перше місце
за силою впливу на трудову мотивацію виходить соціальне самопочуття
громадян, під яким розуміється не реальне покращання життя, а
впевненість у правильності обраних шляхів реформування суспільства і
соціальному захисті з боку держави. Соціальний захист часто зводиться
лише до підтримки знедолених людей, але справжній його зміст полягає у
забезпеченні випереджувальних заходів щодо недопущення безробіття та
втрати здоров’я населенням [3.– С.5].

Проблема зайнятості, безробіття і доходів є визначальною в галузі
соціально-трудових відносин. Хоча коріння багатьох із цих проблем
зароджувалися ще в радянські часи, однак в усій своїй згубній силі вони
розкрилися в процесі переходу України до ринкової системи і
демократичного суспільства [8. – C. 11].

Після проголошення незалежності України згодом почалося роздержавлення і
приватизація державних підприємств і організацій, яке, у свою чергу,
призвело до появи нового власника із власними підходами до
працевлаштування населення. Під впливом цих економічних і соціальних
факторів Ірпінський регіон, який 10–15 років тому був індустріальним і
санаторно-курортним регіоном, де працювало більше 40 тис. громадян у
різних сферах, почав реєструвати масове безробіття. Сучасний ринок праці
Ірпінського регіону формується під впливом реформування економіки.

В Ірпінському регіоні періодично збираються основні показники ринку
праці, відображені в таблиці 1.

Таблиця 1

Основні показники ринку праці в Ірпінському регіоні

Найменування показника 2000 рік, звітні дані 2001 рік, звітні дані
2002 рік,

очікувані

дані 2003 рік, прогнозні дані

1. Середньорічна чисельність наявного населення, тис. осіб 93,4 92,5
101,8 101,9

2. Зайняте населення у віці 15– 70 років (у середньому за рік) – усього,
тис. осіб 45,25 45,23 45,29 45,30

у тому числі працездатного віку 23,1 23,2 23,3 23,6

3. Рівень зайнятості, у % до населення відповідної вікової групи: у віці
15–70 років 55,5 55,4 55,5 55,6

Працездатного віку 65,1 65,0 65,2 65,4

* Джерело: Програма зайнятості населення Ірпінського регіону на 2003
рік. – С. 21

Аналіз економічного розвитку Ірпінського регіону протягом 1999–2002
років показав, що за згаданий період впроваджувалося структурне
реформування економіки регіону, що сприяло подоланню спаду виробництва.
Це викликало певні позитивні зрушення.

Важливими аспектами діяльності підприємств Ірпінського регіону,
направлених на стабілізацію їх фінансового-економічного становища, є:

– залучення інвестицій (ВАТ “Гостомельський склозавод”, ВАТ “Бучанський
приладобудівний завод”, ТОВ “Бучанський завод склотари”, ЗАТ
“Гірничовидобудівний та каменеобробний комбінат Біличі”);

– нарощування експортного потенціалу (ЗАТ “Білицький завод
“Теплозвукоізоляція”, ЗАТ “ГВКК “Біличі”, ВАт “Гостомельський
склозавод”, НВП фірма “КАТЕХ — ЕЛЕКТРО”, ТОВ “Бучанський завод склотари”
тощо);

– участь у виставках (ЗАТ “ГВКК “Біличі”, ЗАТ “Білицький завод
“Теплозвукоізоляція”, ВАТ “Гостомельський склозавод”, Бучанський
прилабудівний завод “Веда”, ВАТ “Білицька меблева фабрика”, ВАТ
“Ірпіньмаш”, ТОВ “Агрофарм” тощо) [2. – С. 21].

Проте, незважаючи на позитивні тенденції, економічна ситуація у регіоні
залишається несталою.

Позитивні зрушення в економіці ринку, що відбуваються протягом останніх
років, знаходять підтвердження на зареєстрованому ринку праці. Так, якщо
у 2000–2001 рр. кількість незайнятих громадян, які не перебували на
обліку в центрі зайнятості на початок року, зменшилася з 1 468 до 1 366
чол., очікується, що у 2002 році – 870 чол., за прогнозами на 2003 рік
зменшиться на 20 чоловік (до 850 чол.) [2. – C. 22].

????AE?-????????????AE?Чисельність незайнятого населення, яке було
охоплене заходами, пов’язаними з проведенням активної політики
зайнятості, становить 1 119 чол. [2. – C. 22].

За цей період працевлаштовано 725 чол. Більшість безробітних було
працевлаштовано на робочі місця – 44,7 %, на посади службовців – 42,5 %,
на місця, які потребують спеціальності, – 12,8 %. Основною сферою
прикладання праці незайнятого населення є підприємства роздрібної та
оптової торгівлі (156 чол.) [2. – C. 22].

Найбільшим попитом на ринку праці користуються наступні професії та
спеціальності: бухгалтер (зі знанням 1С: бухгалтерії), юрист
(правознавець), системний адміністратор (обслуговування систем ПК),
менеджер, перукар та ін.

Різниця у співвідношенні попиту і пропозиції за
професійно-кваліфікаційними, галузевими і статевовіковими групами
зумовила поділ ринку робочої сили на ряд сегментів, що відрізняються
передусім ступенем забезпеченості робочими місцями та їх постійністю.

До основних сегментів сучасного ринку робочої сили належать:

– ринок кваліфікованої робочої сили з гарантованою зайнятістю і високою
заробітною платою;

– ринок малокваліфікованої та некваліфікованої робочої сили з повною
зайнятістю працівника;

– ринок тимчасового безробіття.

Основна проблема ринку праці в Ірпінському регіоні та в цілому по
Україні – скорочення попиту на працю – частіше призводить до прихованого
безробіття в офіційному секторі ринку праці, зайнятості в неформальному
та нетоварному секторах, посиленню зовнішньої трудової міграції, ніж до
відкритого безробіття, зареєстрованого закладами, з питань
працевлаштування. Обстеження робочої сили, що періодично проводяться в
Україні, виявляють набагато вищий рівень безробіття порівняно з даними
державної служби зайнятості.

Безробіття стало невід’ємним атрибутом ринкової економіки. Але все ж
таки завдяки певним факторам в Ірпінському регіоні воно починає
зменшуватися в основному завдяки розвитку підприємств оптової та
роздрібної торгівлі.

Якщо проаналізувати демографічну ситуацію, що нині існує в Україні, то
можна з впевненістю стверджувати, що катастрофічне зростання
злочинності, психічних захворювань, самогубств, природне зменшення
населення є прямим наслідком втрати роботи, виникненням загрози її
втрати та іншими негараздами у сфері працевлаштування [3. – C. 17].

Таким чином, виникнення безробіття, а особливо його надмірність,
породжує соціальну напругу в суспільстві, здатне дестабілізувати
економічну і політичну систему. Тому держава, щоб запобігти соціальному
вибуху, не має права вирішувати проблеми зайнятості населення віддавати
на відкуп ринку, вона повинна брати цю функцію на себе.

Основною проблемою регулювання ринку робочої сили є оптимальне поєднання
високої ефективності праці з максимальною зайнятістю населення, а також
забезпечення надійних соціальних гарантій на випадок безробіття [4. – С.
44].

Державна активна політика зайнятості передбачає розробку програм
сприяння зайнятості. Такі програми можуть бути направлені або на
сприяння зайнятості таких окремих категорій населення, як молодь, жінки,
інваліди тощо, або на подолання кризового стану у сфері зайнятості,
викликаного економічною, демографічною, політичною ситуацією, стихійним
лихом тощо.

Спеціальні програми сприяння зайнятості створюються і управляються або
центральними держаними органами, або регіональними і місцевими органами
управління.

В Україні частка фонду зайнятості у ВВП становить приблизно 0,3 % , що в
багато разів менша, ніж у країнах з розвиненою ринковою економікою.

Звідси можна зробити висновок, що в нашій країні фінансова база для
розв’язання проблем зайнятості недостатня і не відповідає ситуації на
ринку праці, яка різко загострюється через величезний потенціал
безробіття.

Для реалізації державної політики зайнятості створюється служба
зайнятості. В Україні вона з самого початку формувалася як
централізована державна система на правовій основі (Закон України “Про
зайнятість населення”) і на базі широко розгалуженої державної служби
працевлаштування з використанням її матеріально-технічної бази, системи
обліку й кадрового складу працівників.

В Ірпінському регіоні через державну службу зайнятості складається
баланс руху робочої сили (табл. 2).

Отже, на даному етапі розвитку ринкових відносин в Ірпінському регіоні
та в цілому по Україні за останні роки спостерігається поступове
зменшення безробіття завдяки наступним факторам:

– стабілізації фінансово-економічної діяльності підприємства;

– утворенню нових та трансформації старих підприємств;

– проведенню активної політики центром зайнятості тощо.

Крім вищезгаданих факторів подолання кризового стану зайнятості,
необхідно також врахувати флексибілізацію ринку робочої сили, яка
виявляє потребу капіталу в робочій силі з широким спектром професійних
навичок для того, щоб можна було її використовувати для виконання різних
робіт, а при необхідності швидко її перекваліфіковувати.

Таблиця 2

Баланс руху робочої сили через державну службу зайнятості (осіб)

Найменування показника 2000 рік, звітні дані 2001 рік, звітні дані
2002 рік, звітні дані 2003 рік, очікувані дані

1 2 3 4 5

Пропозиція робочої сили – всього

3 917 3 059 3 050 2 650

2. Чисельність незайнятих громадян, які перебували на обліку в державній
службі зайнятості на початок року 1  468 1 366 1 366 850

1 2 3 4 5

3. Звернулося за сприянням у працевлаштуванні незайнятих громадян
протягом року – всього: 2 449 1 693 1 727 1 800

у тому числі:

– особи, звільнені у зв’язку із змінами в організації виробництва і
праці 238 132 131 112

– особи, звільнені через плинність кадрів 912 571 709 511

– випускники вищих навчальних закладів 69 58 49 50

– випускники професійно-технічних навчальних закладів 47 15 16 10

– випускники середніх загальноосвітніх шкіл 35 20 19 14

– особи, які звільнилися зі строкової військової або альтернативної (не
військової) служби 13 7 13 6

– особи, звільнені на підставі припинення трудового договору або за
згодою сторін 458 546 664 688

– інші категорії незайнятого населення 677 344 126 409

4. Працевлаштовано незайнятих громадян протягом року 1 296 1  216 725 1
000

5. Чисельність осіб, знятих з обліку для самостійного працевлаштування
та з інших причин протягом року 1 255 973 516 770

6. Чисельність незайнятих громадян, які перебували на обліку в державній
службі зайнятості на кінець року 1366 870 838 880

* Джерело: Програма зайнятості населення Ірпінського регіону на 2003
рік. – С. 22.

Література:

1. Адамчук В.В., Ромашов О.В., Сорокина М.Е. Экономика и социология
труда: Учебник для вузов. – М.: ЮНИТИ, 1999. – 407 с.

2. Програма зайнятості населення Ірпінського регіону на 2003 рік:
Додаток до рішення 7 сесії Ірпінської міської ради ХХІV скликання від 26
грудня 2002 року.

3. Вовкамич С., Копистянська Х. Структура та особливості мотивації
зайнятості (на прикладі досліджень незайнятого населення Львівської
області). – Л., 2002. – С. 21.

4. Чернишук В.Р. Зростання норми безробіття як прояв поглиблення
відчуження праці // Економіка і підприємництво: Зб. пр. молодих вчених
та аспірантів. – Вип. 3. – К.: КНЕУ. – С. 44–46.

5. Петюх В.М. Ринок праці та зайнятість. Навчальний посібник. – К.:
МАУП, 1997. – 120 с.

6. Никифорова А.А. Рынок труда: занятость и безработица. – М.: Междунар.
отношения, 1991. – 184 с.

7. Эренберг Р.Дж., Смит Р.С. Современная экономика труда. Теория и
государственная политика – М.: Изд-во Моск. ун-та, 1996. – Главы 16,17.

8. Васильченко В.С. Ринок праці та зайнятість. – К., 1996.

9. Панчишин С. Макроекономіка: Навч. посібник. – К.: Либідь, 2001. – 616
с.

Похожие записи