Державне регулювання економічних концептів до визначення попиту
текстильної промисловості у вітчизняній сировині

 

В економічній літературі пропонуються різні методи визначення попиту
продукції. Вони відрізняються різноманітністю теоретичних підходів,
глибиною, кількістю необхідних для опрацювання вхідних даних,
інструментами (економіко-математичні методи, методи прогнозування тощо).
Запропоновані методи, без сумніву, можуть застосовуватися в різних
галузях, сферах управління й для наукових чи практичних управлінських
потреб.

На нашу думку, для попиту державного регулювання економіки практичним і
порівняно нескладним методом визначення потреб споживачів у тій чи іншій
продукції є нормативний метод. Враховуючи зазначене, потреби текстильної
промисловості у сировині визначеного виду (Пс) визначаються за формулою:

 

Пс = Нс.т. х Чс х (Кр.в. х
Кр.з.),                                                (1.1.)

 

 — норматив споживання товару (продукції, послуг) однією людиною за
визначений період;

Чс — кількість споживачів товару;

 — коефіцієнт, що враховує ситуацію на внутрішньому споживчому ринку;

 — коефіцієнт, що враховує ситуацію на зовнішньому (міжнародному) ринку.

Норматив споживання товару (Нс.т.) може бути затвердженим внутрішнім
державним нормативним актом. Однак для абсолютної більшості товарів
(робіт, послуг) у ринкових умовах господарювання він визначається на
підставі аналізу фактичного споживання у попередні періоди у розрахунку
на одного споживача.

Кількість споживачів товару (Чс) визначається із врахуванням
географічних меж ринку (регіон, країна, частина світового ринку чи весь
світовий ринок).

) визначається експертним шляхом і визначає можливості розширення збуту
товару у залежності від різноманітних чинників: тенденцій у ринковій
ситуації, кон’юнктури, рівня задоволення попиту на товар у попередні
періоди тощо.

).

Норматив споживання товару визначається, як правило, за багатоступеневою
схемою. Для предмета нашого дослідження такими можуть бути нормативні
(послідовний ланцюг):

—   споживання тканин на душу населення країни;

—   споживання того чи іншого виду тканин на душу населення країни;

—   витрати того чи іншого виду сировини на виробництво 1м2 того чи

—   іншого виду тканин і .т.д.

У 1960 році споживання текстильних волокон усіх різновидів у світі
становило 5,0 кг на душу населення. У 1995 році зростає до 7,7 кг. Це
споживання розподілялося наступним чином (табл. 1.)

Споживання текстильних виробів у різних країнах залежить від прибутку на
душу населення. З підвищенням доходів населення України до європейського
рівня підвищиться і рівень споживання українцями текстильних виробів.

 

Таблиця 1.Споживання текстильних волокон у світі

(кг на душу населення)

Азія 6,5 (Японія – 22,5; Китай – 6,6)

Північна Америка 27,5

Східна Європа 14,7

Західна Європа 18,1

Інший світ 2,9

Джерело: [17, с.335].

 

За орієнтир пропонується рівень споживання у країнах із середнім рівнем
доходів: Португалія (4,9 кг/душу населення), Греція (4,5 кг/душу
населення), Італія (6,3 кг/душу населення).

У більш розвинених країнах і споживання вище: Німеччина – 11,5 кг/душу,
Фінляндії – 9,7 кг/душу, Франції – 9,7 кг/душу, Англії – 11,7 кг/душу,
Швейцарії – 11,0 кг/душу [542, с.334].

Спрямованість України на входження до європейської економічної
спільноти, орієнтація на досягнення відповідного рівня життя населення
слугує й обґрунтуванням очікуваного рівня споживання текстильних
матеріалів на душу населення. Необхідно враховувати прогнози світових
потреб у текстильних матеріалах, динаміку та інші показники їх
споживання. За даними Chemielfas textilind [8, с.340-341] попити
протягом останніх 20 років зростали у середньому на 2,5% на рік. У 1995
році вони сягали 41,3 млн. т. у 1995-2000 роках темпи зростання
зберігалися. Потреби в бавовні становлять 19,8 млн. т, у вовні – 19,
млн. т, синтетичних волокнах і нитках – 22,6 млн. т і целюлозних – 2,5
млн. т., зростання у синтетиці сягає 4,1% на рік, та її кількість
становить 48% від загальних потреб у всіх текстильних волокнах.

Прогноз споживання текстильних волокон на душу населення у світі
визначено за групами країн (табл. 2.).

 

Таблиця 2. Прогноз споживання текстильних матеріалів у світі

(кг на душу населення)

  1920 1970 2000 2020

Розвинуті країни 2,5 15,3 22 24

Країни, що розвиваються 1,0 2,7 4,0 4,5

Джерело: [8, с.341].

 

Щодо прогнозу рівня споживання текстильних матеріалів населенням України
на період до 2020 року, то необхідно зауважити, що темпи підвищення до
середнього рівня споживання, який прогнозується для країн, що
розвиваються, є досяжними для України. Для забезпечення зростання
споживання до 4,5 кг текстильних матеріалів на рік на душу населення,
або у 1,9 рази проти рівня 2008 року у промисловості, сільському
господарстві є всі необхідні ресурси.

). Коефіцієнт, що враховує ситуацію глобалізованого вітчизняного ринку,
за нашими оцінками, може бути прийнятим 0,85.

Необхідно враховувати, що в Україні джерела сировини для виробництва
синтетичних волокон (нафта тощо) є обмеженими. Обмежені сировинні
ресурси й для виробництва штучних волокон, наприклад, деревини, з якої
вироблялися штучні волокна на Сокальському заводі (Львівська область).

За даними Chemielfas textilind, розподіл текстильних волокон за
основними видами у 1991 році мав наступний вигляд (табл. 3.):

 

Таблиця 3. Розподіл текстильних волокон за основними даними у 1991 році

Споживання Світове Західної Європи

тис. т % тис. т %

Бавовна 16658 45,6 925 24,6

Вовна 1797 4,9 410 10,9

Штучні волокна 3093 8,5 363 9,6

Синтетичні волокна 14994 41,0 2068 54,9

Всього 36542 100 3766 100

Джерело: [8, с.341].

 

Світове споживання текстильних волокон розподілялося за видами наступним
чином (табл. 4.):

 

Таблиця 4. Світове споживання текстильних волокон за видами

  1990 2000 2000 р. у % до 1990 р.

тис. т % тис. т %

Натуральні волокна 18200 51,3 20500 48,3 112,6

Штучні волокна 3200 9,0 3500 8,2 109,4

Синтетичні волокна 14100 39,7 18500 43,5 131,3

Всього 35500 100,0 42500 100,0 119,7

Джерело: [8, с. 341].

 

Споживання льоноволокна у країнах колишнього СРСР у 1987 році становило
7,6% від загального споживання [8, с.338]. З урахуванням попередньої
світової тенденції до зменшення споживання льономатеріалів [8, с.337] у
2020 р. його споживання може становити 4,5кг*0,076*0,96=0,33 кг на душу
населення.

Із врахуванням вищезазначеного, можна визначити норматив споживання
тканин на одного жителя України у 2020 році:

 

 кг/душу населення.

 

Із врахуванням розподілу текстилю за його основними різновидами, що
визначився у Західній Європі (табл. 4.), кожним жителем України у 2020
році може споживатися тканин: бавовняних – 1,45 кг, вовняних – 0,6 кг,
лляних – 0,35 кг, тканин із штучних волокон – 0,45 кг, тканин із
синтетичних волокон – 2,95 кг. З урахуванням чисельності населення
України (приймається умовно 45 млн. осіб) загальний обсяг споживання
тканин у 2020 році може становити: бавовняних – 65,2 тис. т, вовняних –
27,0 тис. т, лляних – 15,7 тис. т, тканин із штучних волокон – 20,2 тис.
т, тканин із синтетичних волокон – 132,8 тис. т.

Загальний розрахунковий обсяг внутрішнього споживання тканин у 2020 році
може становити 260,9 тис. т.

Для визначення прогнозованого обсягу споживання тканин слід враховувати,
зокрема, наступне:

j

”yJ

”y!

#$`F

рів, інших відходів у текстильному виробництві). Льоновмісних тканин
(сумішей з котоніном, модифікованими волокнами) може бути спожито більше
39,1 тис. т.

2. Потреби у льоноволокні на світовому ринку зростають. У Європі та США
на сьогодні задовольняються лише на 70-80% [11, с.16]. Згідно з
прогнозом деяких експертів, до 2010 року 70% одягу, який виробляється у
світі, буде зшито з лляної (льновмісної) тканини [4, с.114]. Потенційно
експорт лляних тканин і виробів може бути збільшеним, для прикладу, у
Росії, за розрахунками російських фахівців, у 8-10 разів і стати доброю
статтею доходів бюджету (на відміну від нафти та інших копалин, ресурси
яких швидко скорочуються) [8, с.197].

У 2008 році в Україні вироблено 4,5 тис. т, а у 1993-1995 роках
вироблялося 56,4 тис. т льону на рік. Зазначене засвідчує про потенційні
можливості довести обсяги експорту льонопродукції, вільної від
внутрішнього споживання, до 35-40 тис. т.

Для вирішення цього важливого завдання вітчизняні автори відзначають
наявність кількох тенденцій, що останнім часом визначилися у сфері
використання натуральних і хімічних волокон, які є основною сировинною
базою для текстильної, трикотажної та галантерейної підгалузей легкої
промисловості [12, с.37].

Перша із них стосується змін у балансі світового споживання натуральних
й хімічних волокон, виробництво яких досягло 59,2 млн. т на рік. З них
майже 59% припадає на частку хімічних волокон (поліамідні, поліефірні,
поліпропіленові, ПАН та ін.), а 41% — на частку целюлозних та
натуральних (бавовна, вовна, шовк, рамі, льон, коноплі, джут, сизаль,
кокосові волокна).

Другою є тенденція збільшення в асортименті текстилю частки матеріалів,
виготовлених із змішаних волокон, до складу яких входять як хімічні, так
і натуральні волокна.

Надзвичайно перспективною є третя тенденція – виготовлення виробів із
натуральних і хімічних волокон із наданням останнім нових властивостей
завдяки модифікації волокон і матеріалів на стадіях виконання обробних
процесів та безпосередньо під час виготовлення виробів. При цьому автори
констатують, що вирішення зазначених питань має як еволюційний, так і
революційний відтінки. Як приклад, вони наводять створення
біокомпонентних волокон із сумішей полімерів та застосування ензимних
технологій на етапах біошліхтування, біовідварювання і біополірування
текстильних матеріалів, надання їм антистатичних, антигрибкових та інших
властивостей.

Перспективним є симбіоз властивостей хімічних і натуральних волокон, на
базі яких можна створити широкий асортимент конкурентоспроможних
матеріалів та виробів: папір, вату та ватоподібні матеріали, марлеві
пов’язки, серветки, атравматичні вироби та багато інших корисних для
людини речей. При цьому виникає необхідність відновлення в повному
обсязі можливостей України у виробництві поліпропіленових, поліефірних
та целюлозних волокон (віскозний спосіб. Це стосується також проблем
вирощування, комплексної переробки льоно- та коноплесировини, що дає
змогу зменшити імпорт бавовни, вовни, медичної вати, паперу. Економічну
доцільність розв’язання цієї проблеми можна проілюструвати такими
показниками. Переробка 5 тис. т короткого волокна дає можливість не
тільки зекономити до 7,5 млн. дол. США порівняно із закупівлею
адекватної кількості бавовни, а й виготовити на його основі майже 20
тис. т високоякісної змішаної пряжі, з якої можна виробити більше 130
млн. м2 високоякісних тканин та трикотажних полотен. Ще вагоміші
результати можна мати у разі застосування певних фракцій коротких
волокон під час виготовлення паперу, целюлози та інших дефіцитних видів
продукції [12, с.38].

У Росії попит на вовну у 2010 році майже вдвічі перевищить попит у 2005
році і досягне 100 тис. т, імпорт зменшиться з 30 до 25%. Контрольовані
надходження вовняних тканин в Україну (імпорт) становлять 70-80% від їх
споживання [8, с.197].

Таким чином, за нашими обережними прогнозами, проведеними з урахуванням
можливостей, сильних і слабких сторін промислового комплексу, загроз
внутрішнього і зовнішнього ринків, обсяг внутрішнього споживання тканин
в Україні може становити у 2020 році: бавовняних (включаючи
модифіковані) – 65 тис. т, вовняних – 27 тис. т, лляних – 15 тис. т,
тканин із штучних волокон – 20 тис. т, тканин із синтетичних волокон –
130 тис. т, інших (шовкових, з пеньковолокна тощо) – 1 тис. т.

Загальний обсяг внутрішнього споживання прогнозується не менше 258 тис.
т.

Загальні потреби України у текстильній сировині повинні визначатися з
урахуванням експортних й імпортних операцій:

 

П=Пс+Пе-Пі ,

 

де Пс – потреби на внутрішнє споживання;

Пе – потреби експорту.

Пі – потреби імпорту.

 

Висновки. Проведені розрахунки підтверджують, що для задоволення
внутрішніх споживчих потреб (вітчизняної текстильної промисловості
тощо), з урахуванням завдань з імпортозаміщення бавовни, розширення
експортних операцій Україні необхідно виробляти 76,6 тис. т лляного
волокна.

З урахуванням виходу (урожайності у перерахунку на волокно)
льону-довгунця у 12-14 ц/га, Україна має засівати 76,6 тис. т: 13 ц/га =
58,9 тис. га. Це у 8,7 рази більше проти фактичних площ його вирощування
у 2008 році, але у 1,7 рази менше проти середньорічних площ його збору у
1993-1995 роках. Для порівняння можливо додати, що максимальне
середньорічне виробництво льоноволокна в Україні становило 124 тис. т. у
1976-1980 роках, у 1991 році становить 106 тис. т. Тобто, порівняльний
аналіз вище наведених розрахунків з фактичними даними щодо площ збору
льону і обсягів виробництва льоноволокна свідчить, що в Україні є
практичні можливості для переходу вітчизняної текстильної промисловості
на традиційну місцеву льоносировину й за рахунок заміщення нею імпортної
бавовни вже до 2020 року знизити у 2-2,5 рази стратегічну й фінансову
залежність від імпортної сировини.

 

Література

1. Архангельський Л.Г. Учение о волокнах / Л.Г. Архангельський; изд.   
2-е, перераб. и доп. – М.-Л.: Лёгкая промышленность, 1938. – 478 с.

2. Бардиш Г.О. Проблеми трансформації і реструктуризації української
економіки в напрямі соціальної спрямованості : [монографія] / Г.О.
Бардиш. – Львів: ЛБІ НБУ, 2006. – 479 с.

3. Державне управління: [навч. посіб.] / Мельник А.Ф., Оболенський О.Ю.,
Васіна В.Ю., Гордієнко Л.Ю; за ред. А.Ф. Мельник. – К.: «Знання-Прес»,
2003. – 343 с.

4.   Дудукова С.В. Льон-довгунець: потенційні можливості та сфера
застосування / С.В. Дудукова, І.В. Овсянко, Ю.В. Мохер // Наукові
дослідження у льонарстві та коноплярстві України: матеріали наук.-техн.
конф. молодих вчених (Глухів, 2-3 листопада 2005 р.) / Інститут луб’яних
культур УААН. – Суми: ВВП «Мрія-1» ТОВ. – 2006. – С. 105-115.

5.  Економіка знань та її перспективи для України / [за ред. акад. НАН
України В.М. Гейця]. – К.: Ін-т екон. прогнозування, 2005. – 168 с.

6. Економіка знань: виклики глобалізації та Україна / [під заг. ред.
А.С. Гальчинського, С.В. Льовочкіна, В.П. Семиноженка]. – К.: Знання
України, 2004. – 261 С.

7. Економіка України: стратегія і політика довгострокового розвитку /
[за ред. акад. НАН України В.М. Гейця].- К.: Ін-т екон. прогнозування;
Фенікс, 2003. – 1008 с.

8. Живетин В.В. Лен и его комплексное использование / Живетин В.В., Л.Н.
Гинзбург, О.М. Ольманская. – М.: Информ-Знание, 2002. – 400 с.

9. Інноваційна стратегія українських реформ / [Гальчинській А, Геєць В.,
Кінах А., Семиноженко В.]. – К.: Академія, 2002. – 548 с.

10. Концепція переходу України до сталого розвитку // Вісник НАН
України. – 2007. – № 2. – С. 15-44.

11. Кузьміна Т.О. Якість і стандартизація модифікованих волокон:
[монографія] / Т.О. Кузьміна, Л.А. Чурсіна, Г.А. Тіхосова; під ред.
Л.А. Чурсіної. – Херсон: Олді-плюс, 2009. – 416 с.

12. Луговський О. Легка промисловість та надії на її відродження /
Олександр Луговський, Олена Луговська // Легка промисловість. – 2007. —
№2. – С. 37-38.

13. Макаренко П.М. Ринкова трансформація аграрного сектора: теорія і
практика : [монографія] / П.М. Макаренко, А.Д. Топалов. – Запоріжжя:
Запорізький національний університет, 2006. – 373 с.

14. Стратегія економічного і соціального розвитку України 2009-2015
роки) «Шляхом європейської інтеграції» / [авт. кол. А.С. Калинський,
В.М. Геєць та ін.; Нац. ін-т стратег. досліджень, Ін-т екон.
прогнозування НАН України, Міністерство економіки та з питань
європейської інтеграції]. – К.: ІВЦ Держкомстату України, 2004. –    
416 с.

15. Україна у вимірі економіки знань / [за ред. акад. НАН України В.М.
Гейця]. – К.: Основа, 2006. – 592 с.

16. Українське суспільство на порозі третього тисячоліття : [кол.
монографія] / [Під ред. М.О. Шульги]. – К.: Інститут соціології НАН
України, 1999. – 687 с.

17. Шаститко А. Предметно-методические особенности новой
институциональной экономической теории / А. Шаститко // Вопросы
экономики. –2003. – № 1. – С. 31.

Похожие записи